Рішення

від 01.02.2024 по справі 911/1472/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" лютого 2024 р. Справа № 911/1472/23

За позовом Парафії ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до Білоцерківської міської ради, 09100, Київська область місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15

про визнання незаконним та скасування рішення

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г.Байдрелова

за участю:

представника позивача: Іваницька О.П.;

представник відповідача: Корнієнко І.М.

суть спору:

Парафія Святої Мучениці Тетяни звернулась до господарського суду з позовом до Білоцерківської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3816-39-VІІІ від 27.04.2023 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святої Мучениці Тетяни", яким Білоцерківська міська рада припинила право постійного користування Парафії Святої Мучениці Тетяни на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення храму ОСОБА_1 ) площею 0,0959 га з кадастровим номером: 3220455500:03:004:0030, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що припинення права постійного користування Парафії Святої Мучениці Тетяни земельною ділянкою, наданою для задоволення релігійних потреб громадян України, з підстав, окреслених в оскаржуваному рішенні, свідчить про порушення процедури припинення такого права; відсутність доведення факту порушення позивачем земельного законодавства; а також перевищення та зловживання органом місцевого самоврядування своїми повноваженнями. Позивач вказує, що релігійні організації можуть бути позбавлені законного права постійного використання земельних ділянок лише у спосіб визначений статтями 141-143 Земельного кодексу України, тоді як оскаржуване рішення не містить посилань на підстави припинення права, встановлені вказаними статтями. Також позивач зазначив, що питання релігієзнавчої експертизи практично не врегульовано на законодавчому рівні, а тому не може носити юридичного характеру.

Разом із позовною заявою позивачем було подано заяву б/н від 12.05.2023 (вх. № 84/23 від 15.05.2023) про забезпечення позову, у задоволенні якої судом відмовлено з підстав викладених в ухвалі суду від 17.05.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.06.2023 відкрито провадження у справі № 911/1472/23 за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого провадження.

20 червня 2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вих. № 1741/01-07 від 15.06.2023), у якому він заперечує проти задоволення позову. Відповідач стверджує, що установчий документ позивача, як релігійної організації, є недійсним в частині визначення повної офіційної назви релігійної організації, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому, відповідно до статті 92 Земельного кодексу України, позивач не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності. Разом з тим відповідач вважає, що посилання в оскаржуваному рішенні на Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-8/11 від 27.01.2023, є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству.

Позивач скористався наданим йому правом та подав до суду відповідь на відзив від 27.06.2023, яка за своїм змістом, з урахуванням уточнення від 04.07.2023 до відповіді на відзив, є аналогічною змісту позовної заяви.

Від відповідача 06.07.2023 надійшли заперечення на відповідь на відзив (вих. № 1939/01-13 від 04.07.2023).

Ухвалою суду 17.08.2023 закрито підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

В підготовчих та судових засіданнях по розгляду справи по суті неодноразово оголошувались перерви.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті, у судовому засіданні 01.02.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 10.04.1998 року за юридичною адресою: 09133, Київська область, Білоцерківський район, смт Терезине, вул. Першотравнева, 3 та внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 13281200000002221, код ЄДРПОУ 35088775, основним видом діяльності є КВЕД 94.91 - діяльність релігійних організацій.

10 квітня 1998 року Київською обласною державною адміністрацією видано свідоцтво про реєстрацію Статуту релігійної громади.

Із змісту пункту 1 Статуту Парафії, ухваленого парафіяльними зборами 23.01.1998, вбачається, що ОСОБА_1 парафія (релігійна спілка), первинний структурний підрозділ УПЦ, який безпосередньо входить до складу Білоцерківської єпархії.

На підставі рішення Терезинської сільської ради від 25.12.2012 № 16-213-У1 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою під розміщення храму ОСОБА_1 Парафії ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 " було надано в постійне користування Парафії ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,0959 га для будівництва і обслуговування приміщення храму Парафії ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 .

З урахуванням зазначеного, Парафією ОСОБА_1 було отримано право постійного користування на земельну ділянку за цільовим призначенням: Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, під розміщення храму ОСОБА_1 , площею 0,0959 га з кадастровим номером: 3220455500:03:004:0030, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна

Із змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень убачається, що державна реєстрація відповідного речового права проведена 28.10.2013, № запису 3430717.

На вказаній земельній ділянці розміщена нежитлова будівля храм ОСОБА_1 .

27 квітня 2023 року Білоцерківською міською радою прийнято рішення № 3816-39-VIII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святої Мучениці Тетяни", зі змісту якого слідує, що, розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 № 69, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 № 69 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатської діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 № 26, керуючись Земельним кодексом України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про внесення зміни до статті 12 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України", беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, міська рада вирішила припинити право постійного користування Парафії Святої Мучениці Тетяни (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення храму ОСОБА_1 ) площею 0,0959 га з кадастровим номером: 3220455500:03:004:0030, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яке виникло на підставі рішення Терезинської сільської ради від 25.12.2012 № 16-213-У1 (пункт 1). У пункті 2 рішення зазначено, що землекористувачу або управлінню регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради потрібно зареєструвати припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вважає вищезазначене рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3816-39-VІІІ від 27.04.2023 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святої Мучениці Тетяни" необгрунтованим та протиправним, прийнятим Білоцерківською міською радою з порушеннями процедури та за неналежних підстав, за відсутності доведення факту порушення позивачем земельного законодавства, та таким що прийняте з перевищенням повноважень, наданих міській раді, у зв`язку з чим оспорюване рішення відповідача, на думку позивача, є таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.

Відповідач проти задоволення позовних вимог у даній справі заперечує з огляду на те, що спірне рішення міської ради було прийнято з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та важливості забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації та на підставі подання Постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища № 69 від 21.04.2023, протоколу засідання Постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища № 69 від 21.04.2023, протоколу засідання Постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатській діяльності, етики та регламенту № 26 від 26.04.2023, Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затвердженого наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-8/11 від 27.01.2023, та з урахуванням норм Земельного кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України".

Відповідач акцентує увагу на тому, що позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстрований у встановленому законом порядку, а тому відповідно до статті 92 Земельного кодексу України останній не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, у зв`язку з чим відповідачем в межах своїх повноважень та у спосіб передбачений законом було прийняте оскаржуване рішення, так як земельна ділянка не може перебувати в особи, в якої відсутній обсяг прав для користування нею. Відповідач стверджує, що позивач у відповідності до Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" не змінив своєї офіційної назви у статуті. Установчий документ позивача, як релігійної організації є недійсним в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства.

Також відповідач вважає, що позивач згідно поданого ним статуту не має самостійного права на звернення до суду, подані позивачем документи не підтверджують відповідних повноважень особи, яка подала та підписала позовну заяву, що прямо впливає на невиконання ним вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім іншого, відповідач вважає, що посилання на Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-8/11 від 27.01.2023, в оскаржуваному рішенні є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству.

Позивач, в свою чергу стверджує, що його статут зареєстрований у встановленому законом порядку, і що позивач свою діяльність не припинив. Позивач зазначає, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містяться всі відомості, внесення яких вимагається законом по відношенню до релігійних організацій із статусом юридичної особи, у тому числі - в частині реєстрації повного найменування юридичної особи та її установчих документів. Також, там містяться відомості про керівника релігійної організації, а тому вважає твердження відповідача про потребу наявності документів Вищих органів управління про наділення повноважень конкретної особи самостійно підписувати та подавати позовну заяву від імені відповідача надуманими.

Також позивач звертає увагу суду, що низка релігійних управлінь звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства культури України від 25.01.2019 № 37 "Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій, які підпадають під дію норм частини сьомої та восьмої статті 12 ЗУ "Про свободу совісті та релігійні організації", визнання дій Міністерства культури України протиправними та зобов`язання утриматись від вчинення певних дій (розміщення публікації). 15.05.2023 Київським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі № 640/4748/19 за вказаним позовом, у задоволенні позову відмовлено, проте на даний час рішення не набрало законної сили, оскільки оскаржується в Шостому апеляційному адміністративному суді.

Відповідач, в свою чергу в запереченнях на відповідь на відзив звертає увагу суду, що на час розгляду даної справи наказ Міністерства культури України № 37 від 25.01.2019 р. "Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частин сьомої і восьмої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не зупинений, є чинним та, відповідно, підлягає виконанню, а тому посилання позивача на той факт, що його статут зареєстрований згідно законодавства, не відповідає дійсності.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Щодо посилання відповідача на не виконання позивачем вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України щодо зазначення найменування юридичної особи, а також на те, що позивач згідно поданого ним статуту не має самостійного права на звернення до суду, а подані позивачем документи не підтверджують відповідних повноважень особи, яка подала та підписала позовну заяву, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Господарським процесуальним кодексом України.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізація особою права на подання позову до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог Господарського процесуального кодексу України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї, недотримання яких має негативні наслідки для позивача, зокрема, передбачені частиною п`ятою статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини другої та пункту 2 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на момент подання позовної заяви) позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.

Згідно із пунктом 1 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до частин першої та третьої статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Таким чином, за загальним правилом у теорії права самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси за законом, статутом, положенням.

Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначено її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 913/720/20, від 04.11.2023 у справі № 910/2010/19 (925/364/19).

Статтею 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

З матеріалів справи вбачається, що Парафія Святої Мучениці Тетяни, яка звернулася до суду з даним позовом, є юридичною особою, а позовну заяву від її імені підписано настоятелем Парафії Святої Мучениці Тетяни Дейбук В.С.

Відповідно до доданих до позовної заяви документів та даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Дейбук В.С. є керівником цієї юридичної особи (Парафія Святої Мучениці Тетяни) без обмежень щодо її представництва.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивач є юридичною особою, яка має право звертатися до господарського суду, подана ним позовна заява підписана особою, яка має права її підписувати, а зазначення найменування юридичної особи з його зміною або без не впливає на можливість реалізації особою права на подання позову до суду.

Щодо законності рішення Білоцерківської міськради від 27.04.2023 № 3816-39-VІІІ, суд зазначає таке.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частинах першій та четвертій статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно із пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У відповідності із частиною другою статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як передбачено пунктом в) частини другої статті 92 Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, з матеріалів справи судом встановлено, що позивачем в установленому порядку було отримано право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,0959 га з кадастровим номером: 3220455500:03:004:0030, що розташована за адресою: Київська область, Білоцерківський район, смт Терезине, вул. Першотравнева, 3, що підтверджується записом про речове право за № 3430717 від 28.10.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, суд звертає увагу, що законодавством передбачено відповідні підстави припинення права користування землями, зокрема й права постійного користування земельними ділянками, які належать до земель державної та комунальної власності.

Так, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами).

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

З оспорюваного рішення Білоцерківської міської ради від 27.04.2023 № 3816-39-VIII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святої Мучениці Тетяни" вбачається, що вказане рішення мотивоване необхідністю забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, та обґрунтоване посиланням на Земельний кодекс України, Закони України Про місцеве самоврядування в Україні, Про свободу совісті та релігійні організації та Про внесення зміни до статті 12 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача посилань на підстави припинення права, встановлені статтею 141 Земельного кодексу України, не містить.

Частиною першою статті 142 Земельного кодексу України встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів добровільної відмови Парафії Святої Мучениці Тетяни від права постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку статті 142 Земельного кодексу України.

Поряд з цим, стаття 143 Земельного кодексу України регламентує, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Системний аналіз наведених норм Земельного кодексу України свідчить про те, що особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені статтями 141-143 Земельного кодексу України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших, визначених статтею 141 Земельного кодексу України, підстав, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку. Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно із статтею 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Статтею 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" № 2662-VIII від 20.12.2018, який набрав чинності 26.12.2018, статтю 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" доповнено частинами сьомою та восьмою такого змісту:

"Релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу".

У розділі II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 2662-VIII від 20.12.2018 встановлено таке:

"1. Під Законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, мається на увазі Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 892) та/або інший закон, яким іноземна держава визнається такою, що вчинила збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

2. Протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (якщо такий закон набрав чинності пізніше цього Закону), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою і восьмою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283).

3. У разі встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, публічно через офіційне видання "Урядовий кур`єр" та письмово інформує релігійні організації (об`єднання), які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку.

4. У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

5. Не допускається надання переваг або накладення обмежень у діяльності релігійної організації (об`єднання), що входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, крім обмеження доступу священнослужителів, релігійних проповідників, наставників такої релігійної організації у частини, з`єднання Збройних Сил України та інших військових формувань України у місцях їхньої дислокації або інших обмежень, передбачених законом".

Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2022 від 27.12.2022 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" (справа щодо повної назви релігійних організацій, справа № 1-13/2019 (374/19)) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційним).

Як встановлено судом 26.01.2019, за результатами релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частин сьомої та восьмої статті 12 Закону, відповідно до розділу II "Перехідних та прикінцевих положень Закону України № 2662-VIII від 20.12.2018, у газеті "Урядовий кур`єр" № 17 опубліковано Перелік релігійних організацій, яким необхідно внести зміни до статуту Зведена таблиця щодо переліку релігійних організації, які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону № 2662-VIII.

У вказаному переліку, долученому відповідачем до відзиву від 15.06.2023, у розділі "Релігійні управління" за номером 4 зазначено Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви (09117, Київська область, місто Біла Церква вулиця Гагаріна, будинок 12, ідентифікаційний код - 22208244) (нова назва вулиці Млинова, згідно рішення Білоцерківської міської ради від 28.07.2022 № 2869-31- VIII "Про перейменування вул. Гагаріна в м. Біла Церква Київської області").

Проте, зазначене не може братися судом до уваги, оскільки зазначена релігійна організація не є стороною у даному спорі.

У вказаному переліку, долученому відповідачем до заперечень на відповідь на відзив від 04.07.2023, розділ "Релігійні громади, що входять до складу релігійного об`єднання РПСЦ (перебувають у складі його окремих управлінь чи центру) та утворені відповідно до вимог статті 8 та частини 1 статті 14 Закону", пункт 9 "Київська область" за номером 25 зазначено ОСОБА_3 . Проте, суд не погоджується із твердженням відповідача, що зазначена у переліку релігійна організаціє є тією самою організацією, яка є позивачем у даній справі, оскільки аналізуючи відповідний пункт зазначеного переліку, установчі документи позивача та відомості з державних реєстрів не можна зробити однозначний висновок. Так, на зазначені обставини вказує: 1) назва релігійної організації: у переліку "Мучениці Тетяни", у витязі з державного реєстру "Парафія Святої Мучениці Тетяни" (скорочене найменування Парація Св.Муч. Тетяни); адреса релігійної організації: у переліку зазначено " АДРЕСА_2 ", у витязі з державного реєстру " АДРЕСА_2 "; 3) відсутність ідентифікаційного коду, за яким можна було б ідентифікувати юридичну особу.

Отже, суд позбавлений можливості на підставі належних доказів встановити, що саме позивач наявний у відповідному переліку. Інших обставин та доказів на їх підтвердження, які б давали відповідачу правові підстави для прийняття спірного рішення на підставі статті 143 Земельного кодексу України, Білоцерківською міськрадою суду надано не було.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності від 01.08.2008, виданого Виконавчим комітетом Терезінської селищної ради, зареєстровано право власності позивача на нежитлову будівлю літ. "А", загальною площею 180,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3220455500:03:004:0030, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 342873373від 15.08.2023.

Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області зареєстровано Декларацію про початок будівельних робіт від 25.07.2016, згідно якої погоджено реконструкцію нежитлової будівлі під ОСОБА_4 ; вид будівництва реконструкція.

Отже, з вищезазначеного судом встановлено, що на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 3220455500:03:004:0030, право постійного користування позивача на яку припинено оспорюваним рішенням Білоцерківської міської ради Київської області № 3816-39-VIII від 27.04.2023, розташований об`єкт нерухомості - нежитлова будівля літ. "А", загальною площею 180,0 кв. м, реконструкція якого здійснюється під ОСОБА_4 .

Згідно із частиною першою статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною другою статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення слідування юридичної долі земельної ділянки та долі нерухомості, яка на ній розташована, що закріплений у нормах статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної дол. земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

Відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у вищенаведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. Ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна (пункти 49, 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що оспорюваним рішенням порушено права та інтереси позивача щодо права користування земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому на праві власності об`єкт нерухомості.

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановленні судом обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Парафії ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 № 3816-39-VIII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії ОСОБА_1 " на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення храму ОСОБА_1 ) площею 0,0959 га з кадастровим номером: 3220455500:03:004:0030, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яке виникло на підставі рішення Терезинської сільської ради від 25.12.2012 № 16-213-У1, підлягають задоволенню, оскільки вказане рішення порушує права та інтереси позивача щодо права користування земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому на праві власності об`єкт нерухомості.

Відповідно до пункту 5 частини четвертох статті 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рушення зазначається, зокрема мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Поряд з цим, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.94 р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та наданих сторонами пояснень, зокрема, щодо тверджень про те що такий вид експертиз як релігієзнавча експертиза в законодавстві не визначено та вона не має юридичного характеру, щодо посилання позивача на те, що оспорюване рішення прийнято на підставі, зокрема подання № 69 від 21.04.2023 постійної комісії із земельних питань, під час проведення засідання якої порушено положення "Про постійні комісії Білоцерківської міської ради", затверджене рішенням Білоцерківської міської ради N 10-02-VIII від 10.12.2020, щодо обставин адміністративної справи № 640/4748/19, була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статями 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 № 3816-39-VIII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святої Мучениці Тетяни", яким припинено право постійного користування Парафії Святої Мучениці Тетяни на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення храму ОСОБА_1 ) площею 0,0959 га з кадастровим номером: 3220455500:03:004:0030, що розташована за адресою:

АДРЕСА_3 . Стягнути з Білоцерківської міської ради (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, код ЄДРПОУ 26376300) на користь Парафії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 12.02.2024