Постанова

від 14.02.2024 по справі 520/6054/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 р. Справа № 520/6054/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., м. Харків, повний текст складено 14.08.23 у справі № 520/6054/23

за позовом ОСОБА_1

до Октябрського районного суду м. Полтави

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, заявник) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Октябрського районного суду м. Полтави (далі та текстом також відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Октябрського районного суду м. Полтави у ненаправленні ОСОБА_1 повідомлень за його заявою від 02.12.2022 та скаргами від 13.01.2023 і 13.02.2023, чим не дотримався своїх обов`язків за ст. ст. 19 ч. 2, 40, 68 ч. 1 Конституції і ст. 19 ч. 1 а. 7 Закону про звернення громадян та істотно були порушені права і інтереси ОСОБА_1 , як учасника кримінального провадження у судовій справі № 554/6405/19;

- постановити окрему ухвалу про можливу наявність в протиправній бездіяльності винних посадових осіб Октябрського районного суду м. Полтави ознак кримінального правопорушення за ст. 367 КК України, яку направити Генеральному прокурору для проведення перевірки та прийняття рішення згідно КПК України;

- стягнути з Октябрського районного суду м. Полтави на користь ОСОБА_1 :

- відшкодування за завдану моральну шкоду - 90000 грн;

- витрати, з урахуванням інфляції, пов`язані з розглядом справи, попередній розмір яких буде складати - 500 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосування норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач викладає обставини справи та вказує, що суд першої інстанції, у порушення приписів Кодексу адміністративного судочинства України, надав перевагу доказам відповідача на підтвердження направлення повідомлень за заявами позивача, хоча такі не є належними та достовірними.

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовну заяву повністю.

26.01.2024 через засоби електронного зв`язку (не через систему "Електронний суд") до суду апеляційної інстанції від імені ОСОБА_1 подано клопотання щодо врахування доводів, в порядку ст. 44 ч. 3 КАС України.

Зазначене клопотання надійшло на електронну пошту Другого апеляційного адміністративного суду, проте відповідний файл не підписаний кваліфікованим електронним підписом.

Згідно з ч. 10 ст. 44 КАС України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851-IV від 22.05.2003 (далі - Закон № 851) електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили (ст. 1 Закону № 851).

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 851 оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа (ч. 3 ст. 6 Закону № 851).

Отже, оскільки клопотання не містить кваліфікованого електронного підпису, воно не є документом у розумінні зазначених вище норм, а тому у суду відсутні передбачені законом підстави для його розгляду.

Обґрунтувань ненакладення електронного цифрового підпису клопотання, подане від імені ОСОБА_1 , не містить.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 02.12.2022 ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку голові Октябрського районного суду м. Полтави направлена заява про продовження строків зберігання матеріалів справи № 554/6405/19 на три роки, тобто до 2026 року, через те, що вони є важливими доказами у кримінальному провадженні.

Не отримавши жодних повідомлень від відповідача, позивач 13.01.2023 направив голові Октябрського районного суду м. Полтави скаргу, в якій просив повідомити його про прийняте рішення за заявою від 02.12.2022.

Не отримавши ніяких повідомлень від відповідача на скаргу від 13.01.2023, позивач 13.02.2023 засобами електронного зв`язку направив голові Октябрського районного суду м. Полтави скаргу, в якій просив невідкладно його повідомити про прийняте рішення за скаргою від 13.01.2023.

Уважаючи порушеними свої права ненаправленням відповідачем відповідей на звернення від 02.12.2022 та скарги від 13.01.2023 та від 13.02.2023, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем надані належні докази на підтвердження направлення позивачу відповідей на його звернення та скарги.

Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, а згідно з ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суспільні відносини з приводу розгляду та вирішення звернень громадян, а також обігу наданої у відповідь на такі звернення інформації унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про інформацію», Закону України «Про розгляд звернень громадян», Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР від 02.10.1996 (далі Закон № 393/96-ВР) встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Згідно з частинами першою та третьою статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Статтею 18 Закону № 393/96-ВР встановлено права громадянина при розгляді заяви чи скарги, одним із яких є право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Статтею 19 Закону № 393/96-ВР визначено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов`язок об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Приписами статті 20 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Аналізуючи норми Закону № 393/96-ВР, зокрема, положення статті 15, можна зробити висновок, що обов`язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду, як елемент конституційної гарантії звернення до органів публічної влади, включає і доведення змісту відповіді до заявника.

З огляду на зміст указаного зобов`язання, орган уважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов`язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв`язку.

В спірних правовідносинах обов`язок повідомлення громадянина про наслідки розгляду його звернення/клопотання має підтверджуватися доказами, що свідчать про надсилання (вручення) такої відповіді на адресу заявника (заявнику).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача зі зверненням та скаргами, які зареєстровані Октябрським районним судом м. Полтави 02.12.2022 (вх. ЕП- 15859/Вх), 13.01.2023 (вх. ЕП-647/Вх) та 13.02.2023 (вх. ЕП-2775/23-Вх), та на які відповідачем підготовано відповіді за вихідними № 01.2-10/2191/2022 від 29.12.2022, № 01.2-10/136/2023 від 16.01.2023 та № 01.2/1186/2023 від 06.03.2023.

На підтвердження направлення відповідей за зверненням та скаргами позивача до матеріалів справи відповідачем наданий скріншот з реєстру вихідної кореспонденції з Комп`ютерної програми документообігу "Д-3", відповідно до якого відповідачем здійснювалась відправка відповідей позивачу на адресу: АДРЕСА_1 .

З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем було дотримано норми Закону України «Про звернення громадян» в контексті цього спору.

Проте суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками щодо вчасного розгляду уповноваженою особою звернень/скарг позивача, зважаючи на відсутність у матеріалах справи належного підтвердження надіслання відповіді на звернення.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пункту 1 глави 7 розділу ІІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року за № 1000/5, вихідні документи надсилаються адресатам з використанням засобів поштового зв`язку, електрозв`язку, а також доставляються кур`єрською, фельд`єгерською службами.

Опрацювання документів для відправлення поштовим зв`язком здійснюється службою діловодства установи відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року за № 270.

У постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 802/211/16-а, від 06 вересня 2019 року у справі № 128/4752/15-а, від 25 червня 2020 року у справі № 802/1442/15-а, від 26 лютого 2021 року у справі № 520/421/20 викладено правову позицію, відповідно до якої належними і допустимими доказами відправлення відповіді є список згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв`язку про його прийняття (пункт 66 Правил № 270), опис вкладення у цінний лист, зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, докази направлення електронною поштою або розписка про отримання у разі вручення заявнику особисто.

На неврахування судом першої інстанції приписів Правил № 270 звертає увагу позивач у своїй апеляційній скарзі.

Так, у своїх зверненнях позивач зазначав про надання відповіді «поштою» на адресу місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачем на підтвердження правомірності своїх дій та вчасності надання відповідей позивачу надано скріншот з реєстру вихідної кореспонденції з Комп`ютерної програми документообігу "Д-3", проте такий доказ не є належним та допустимим на підтвердження направлення відповідей засобами поштового зв`язку позивачу.

З наданого відповідачем скріншоту із реєстру вихідної кореспонденції вбачається, що відповіді на звернення позивача надсилалися на поштову адресу: АДРЕСА_1 , проте списку згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв`язку про його прийняття, описів вкладень у цінні листи, зворотних повідомлень про вручення поштових відправлень позивачу відповідачем не надано.

Разом з цим ані Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, ані Правилами надання послуг поштового зв`язку не встановлено право/обов`язок органів, до яких направлені звернення, надсилати відповідь на звернення/клопотання простою кореспонденцією.

Водночас вимогою статті 15 Закону № 393/96-ВР є повідомлення громадян про наслідки розгляду їх заяв (клопотань), доведення змісту відповіді до заявника.

У постановах від 06 вересня 2019 року у справі № 128/4752/15-а та від 26 лютого 2021 року у справі № 520/421/20 Верховний Суд звертав увагу на те, що реєстрація відповіді на звернення чи скаргу як вихідного документа у журналі реєстрації вихідної документації розпорядника інформації і присвоєння за фактом реєстрації вихідного номера не є моментом завершення перебігу строку на надання відповіді, визначеного законом.

Викладені обставини свідчать про відсутність будь-яких належних доказів своєчасного надання або направлення ОСОБА_1 відповідей на його звернення від 02.12.2022 та скарги від 13.01.2023 та від 13.02.2023 відповідачем, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

Отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про дотримання відповідачем встановленого законодавством порядку та строку розгляду звернень позивача та необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у відповідній частині.

Висновки суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 31 жовтня 2023 року у справі № 380/15723/22.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень до суду здійснюється відповідно до КАС України.

Так, згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Колегія суддів зазначає, що право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем відповіді на звернення та скарги позивача надані після відкриття провадження у цій справі, з відзивом на позовну заяву.

Проте, не надавши відповіді на запит та скарги позивача у встановлений Законом № 393/96-ВР строк, відповідач допустив протиправну бездіяльність, а отже захистити порушене право позивача на своєчасне отримання інформації можливо лише шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові 19 березня 2019 року у справі № 800/369/17.

Щодо позовної вимоги в частині відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Водночас слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити, в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

При цьому сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Однак позивачем таких доказів суду не надано.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач зазначає, що бездіяльність відповідача щодо ненадання відповідей на його звернення та скарги стала підставою його переживань та душевних хвилювань, через що позивач змушений був звертатися за лікарською допомогою та перебувати на амбулаторному лікуванні з 17.01.2023 по 20.01.2023 та з 13.02.2023 по 17.02.2023.

Проте зі змісту звернення позивача від 02.12.2022 убачається, що у ньому позивачем висловлювалося прохання до голови Октябрського районного суду м. Полтави про продовження строків зберігання матеріалів справи № 554/6405/19 не менш як на три роки, тобто до 2026 року.

Направлення позивачем скарг від 13.01.2023 та від 13.02.2023 пов`язане з неотриманням відповіді на звернення позивача від 02.12.2022.

Окрім того, з довідок, наданих позивачем на підтвердження погіршення стану здоров`я, не вбачається причинно-наслідкового зв`язку з діями відповідача.

Виходячи з доводів позивача, колегія суддів уважає їх недостатніми для відшкодування моральної шкоди у спірних правовідносинах.

Разом з цим колегія суддів ураховує нетривалий стан непевності, у якому позивач перебував у зв`язку з неотриманням відповідей від відповідача, оскільки за матеріалами справи відповідачем відповіді на звернення та скарги позивача надані з відзивом на позовну заяву 08.06.2023.

За встановлених фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимоги відшкодування моральної шкоди.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 лютого 2023 року у справі № 823/2108/18.

Щодо вимог позивача про постановлення окремої ухвали про можливу наявність в протиправній бездіяльності винних посадових осіб відповідача ознак кримінального правопорушення за ст. 367 КК України та окремої ухвали щодо судді Кухар М. Д., колегія суддів зазначає таке.

За змістом статті 324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частини першої статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Частиною четвертою статті 249 КАС України визначено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Колегія суддів зазначає, що стаття 249 КАС України дає можливість суду у процесуальний спосіб відреагувати на порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли.

Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак окрема ухвала може бути постановлена у разі, коли під час судового розгляду справи встановлено певне правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити.

Аналізуючи викладене, обов`язковими умовами для постановлення окремої ухвали є порушення закону чи іншого нормативно-правового акту із чітким зазначенням такої норми та обґрунтування, у чому саме полягає таке порушення.

Адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

На переконання суду позивач, звертаючись з вимогою постановити окрему ухвалу про можливу наявність в протиправній бездіяльності винних посадових осіб Октябрського районного суду м. Полтави ознак кримінального правопорушення за ст. 367 КК України, яку направити Генеральному прокурору для проведення перевірки та прийняття рішення згідно КПК України, та окрему ухвалу щодо судді ОСОБА_2 не навів достатніх підстав та аргументів для постановлення окремих ухвал.

Разом з цим судом апеляційної інстанції не встановлено достатніх даних для висновку про наявність порушень законодавства, які містять ознаки кримінального правопорушення, у діях відповідача, та достатніх даних для висновку про наявність порушень законодавства суддею ОСОБА_2 під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Обставини наявності в протиправній бездіяльності винних посадових осіб Октябрського районного суду м. Полтави ознак кримінального правопорушення за ст. 367 КК України не є предметом дослідження судом під час розгляду цієї справи.

Отже, враховуючи, що законних підстав для постановлення окремих ухвал судом не вбачається, постановлення окремих ухвал на підставі 249 КАС України, є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні вимог про постановлення окремих ухвал слід відмовити.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права самостійно звернутись до правоохоронних органів з відповідною заявою про вчинені, на його думку, кримінальні правопорушення.

Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів керується нормами статті 139 КАС України.

Судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги позивач не сплачував, оскільки його звільнено від сплати судового збору на підставі ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір».

Докази понесення сторонами інших судових витрат в матеріалах справи відсутні.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 у справі № 520/6054/23 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Октябрського районного суду м. Полтави у ненаправленні ОСОБА_1 повідомлень за його заявою від 02.12.2022 та скаргами від 13.01.2023 і 13.02.2023.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова