Постанова

від 14.02.2024 по справі 420/31330/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/31330/23

Перша інстанція: суддя Пекний А.С.,

повний текст судового рішення

складено 29.11.2023, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ), за участю третьої особи НОМЕР_2 загіну морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14.11.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_1 ) щодо непроведення повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 року) у день виключення зі списків особового складу частини (29 серпня 2022 року) ОСОБА_1 і в подальшому з 30 серпня 2022 року по 30 вересня 2023 року;

зобов`язати 1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 року) з 30 серпня 2022 року по 28 лютого 2023 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року позовна заява повернута позивачу.

Не погодившись з вищезазначеною ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року та направити справу для продовження розгляду.

03.01.2024 року (вх.406/24) до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач вважає , що апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Згідно з вимогами ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.

Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч.5 ст.122 КАС України.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Разом з тим, частиною 1 ст.233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як зазначив Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні, аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, Конституційний Суд України визначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020р. у справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі № 240/532/20 роз`яснено обмеження права особи на звернення до суду з адміністративним позовом в місячний строк. Так, у згаданій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що обмеження права особи на звернення до суду з адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом ст.122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012, яким розтлумачено ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.

В розрізі спірних правовідносин фактична виплата належних при звільненні працівникові сум у цій справі здійснена відповідачем 30.09.2023р., а тому саме з цієї дати слід рахувати строк для заявлення відповідних позовних вимог.

Оскільки заявлений позов датований 14.11.2023р. (дата вхідної реєстрації в суді першої інстанції), тому місячний строк звернення до суду позивачем пропущений.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що позивач 02 жовтня 2023 року звернувся у 1 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військову частину НОМЕР_1 ) з приводу добровільного здійснення виплати середнього грошового забезпечення ОСОБА_2 за затримку виплати повного розрахунку при його звільненні з військової служби.

31 жовтня 2023 року командуванням 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) надано за вих. № 11/3-31-28 відповідь, з якої вбачається, що командування визнає право вимоги середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку, проте вважає, що таку виплату має здійснювати НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), якою допущена несвоєчасна сплата ОСОБА_3 індексації грошового забезпечення з 01.01.2015 по 28.02.2018 року.

Вказані обставини свідчать поза розумним сумнівом про те, що пропуск строку звернення позивача до суду за захистом своїх прав зумовлений поважними причинами, а тому є підставою для поновлення судом строків, установлених ч.2 ст.122 КАС України.

Окрім цього, пропуск строку звернення до суду є незначним і склав 14 календарних днів.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Як зазначено у Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" 19 червня 2001 року (Kreuz v. Poland) (заява N 28249/95), "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.

В питаннях, пов`язаних із застосуванням строків давності, Європейський суд з прав людини висловив свою позицію, зокрема, в справі "Олександр Волков проти України" (Заява N 21722/11 остаточне рішення від 27 травня 2013 року, §137), вказавши, що "… строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від суддів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними ... Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень."

Таким чином, право особи на звернення до суду не є необмеженим.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Колегією суддів установлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Означене, з урахуванням приписів п.3 ч.1 ст.320 КАС України, є підставою для скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року про повернення позовної заяви та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст.317 КАС України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 312; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року - скасувати.

Направити справу №420/31330/23 за позовом ОСОБА_1 до 1 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ), третя особа НОМЕР_2 загін морської охорони Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. ДжабуріяСудді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко