Постанова

від 25.01.2024 по справі 914/1785/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2024 р. Справа №914/1785/22

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого суддіМАТУЩАКА О.І.

суддівПЛОТНІЦЬКОГО Б.Д.

СКРИПЧУК О.С.

за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.

за участю представників сторін від:

позивача: Наконечна О.М. в порядку самопредставництва;

відповідача-1: Мишограй О.І. адвокат;

розглянувши апеляційну скаргуПриватного підприємства «Ярина Плюс» б/н від

28.07.2023 (вх.ЗАГС №0105/2471/23 від 31.07.2023)

на рішенняГосподарського суду Львівської області

від 05.07.2023 (повний текст 11.07.2023, суддя Бортник О.Ю.)

за позовомЛьвівської міської ради, м. Львів

до відповідачів:1) Приватного підприємства «Ярина Плюс»

м.Львів

2) ОСОБА_1 м.Львів

самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідачів: 1) Приватного нотаріуса Львівського міського

нотаріального округу Волинської Людмили Василівни, м.Львів

2) Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тараса Львовича м.Львів

проскасування державної реєстрації права

приватної власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) приміщень

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.07.2023 у цій справі №914/1785/22 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 22.05.2009 № 1045, укладений між ПП «Мотор» та ПП «Ярина Плюс», який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Т.Л. і скасовано державну реєстрацію права приватної власності за ПП «Ярина Плюс» на об`єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв.м. на АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ПП «Ярина Плюс» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0174 га та 0,0087 га за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м.

Скасовано державну реєстрацію права приватної власності з припиненням права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30.01.2009 №110, укладений між Фізичною особою-підприємцем Михайлівим Є.Є. та ПП «Мотор», який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л.В.

Скасовано державну реєстрацію права приватної власності з припиненням права власності ПП «Мотор» на об`єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м. за адресою: м.Львів, вул.Стрийська,47.

Таке рішенням загалом мотивовано тим, що попередні численні судові рішення Господарського суду Львівської області, якими узаконювалося право власності на цей же об`єкт нерухомого майна, що перебуває за адресою: м.Львів, вул. Стрийська,47, за різними суб`єктами права приватної власності (в т.ч. обома відповідачами) або апеляційним, або касаційним судом скасовані, і при цьому визнано право комунальної власності на земельну ділянку, на якій знаходиться такий спірний об`єкт нерухомого майна, який також визнано самочинним будівництвом. При цьому, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірні відносини у цьому спорі є триваючими, позовні вимоги є вимогами негаторного позову і щодо таких вимог строк позовної давності, передбачений ст. 256 ЦК України, не застосовується.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, відповідачем-2 - ПП «Ярина Плюс» подано апеляційну скаргу, у якій просить суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга загалом обґрунтована тією обставиною, що на переконання апелянта, суд першої інстанції неправильно застосував норму матеріального права, - ст.256 ЦК України, помилково підмінив поняття віндикаційного позову, - неаготорним, і як наслідок, замість правильного способу захисту порушеного права витребування майна з чужого незаконного володіння на який поширюється строк позовної давності, задовольнив позовні вимоги про усунення перешкод, що в силу ст. 5 ГПК України не є ефективним способом захисту порушеного права. Також, внаслідок таких порушень неправомірно не застосовано строк позовної давності до спірних правовідносин про що було зроблено відповідну письмову заяву відповідачем згідно ч.4 ст. 267 ЦК України. Окрім цього апелянт вважає, що судом допущено порушення вимог ст. 388 ЦК України, оскільки не досліджувалися і не встановлювалися обставини добросовісності останнього набувача права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, який витребувати від такого добросовісного набувача за відплатним договором неможливо.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, обґрунтовуючи його численними, переважно які не мають стосунку до спірних правовідносин обставинами, вважає, що у цьому спорі виникло раніше і триває безперервно правопорушення законних прав та інтересів територіальної громади, яку представляє Львівська міська рада, і до таких правовідносин строк позовної давності не застосовується. Вважає заявлений позивачем і застосований судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права - усунення перешкод ефективним і таким, що відповідає фактичним обставинам справи зважаючи на скасовані судом апеляційної інстанції попередні судові рішення суду першої інстанції, на підставі яких були вчинені реєстраційні дії по реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Присутні у судових засіданнях представники апелянта та позивача, підтримали доводи та заперечення, викладені відповідно у апеляційній скарзі та відзиві на таку.

Окрім цього представник апелянта у судовому засіданні повідомила, що починаючи із дати набуття у власність у 2009 році спірного об`єкту нерухомого майна, постійно сплачувалася плата за землю до фіскального контролюючого органу, яка у повному обсязі перераховувалася органом ДПС до місцевого бюджету, тобто до Львівської міської ради.

Присутня у судовому засіданні представник позивача цього не заперечила, але повідомила, що безпосереднім отримувачем таких платежів Львівська міська рада не є, але не заперечила отримання коштів яз плати за землю від місцевого органу ДПС.

Дослідивши матеріали справи в сукупності з доводами та запереченнями сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та відповідно про необхідність скасування рішення суду першої інстанції із постановленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням Господарського суду Львівської області від 20.05.2008 у справі №19/34 визнано право власності ПП «Захід-клас» на самочинне будівництво: нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Стрийська-Хуторівка, загальною площею 230,1кв.м.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202, на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2008 у справі №19/34 та договору купівлі-продажу від 05.08.2020, який укладено між ПП «Захід-клас» та ОСОБА_1 , визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення, які знаходяться у м. Львові за адресою: вул. Стрийська, 47, площею 230,1кв.м.

Сторонами не заперечується той факт, що обидва вказані вище об`єкти нерухомого майна у зазначених вище двох справах господарського суду є одним і тим же об`єктом із присвоєною уже поштовою адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 47.

Згідно з Інформаційної довідки 306164033 (т.1, а.с. 21), яку сформовано 29.07.2022, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 27.11.2008 зареєстровано право приватної власності Фізичної особи-підприємця Михайлів Євгена Євгеновича на спірне майно. Як підставу виникнення такого права зазначено рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2008.

Згодом, 30.01.2009, між Фізичною особою-підприємцем Михайлів Є.Є. (як продавцем) та ПП «Мотор» (як покупцем), юридичну особу якого було припинено 21.10.2010, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м., що розташовані по вул. Стрийській, 47 у м.Львові, який зареєстровано в реєстрі за № 110 (т.1, а.с. 129).

В подальшому, після укладеного 30.01.2009 договору купівлі-продажу, рішення Господарського суду Львівської області у справі № 19/202 постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 скасовано та у позові відмовлено, яку залишено без змін судом касаційної інстанції.

Рішення Господарського суду Львівської області у справі № 19/34 від 20.05.2008 скасоване постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2009, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Проте, 22.05.2009 між ПП «Мотор» (як продавцем) та ПП «Ярина Плюс» (як покупцем), укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, який зареєстровано в реєстрі за № 1045 (т.1, а.с. 189-190). За цим договором продавець продав, а покупець купив нежитлові приміщення площею 230,1 кв. м., що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Стрийська,47.

Дійсно, як вірно встановлено судом першої інстанції, що вказаний договір укладено за наявності уже скасованих, правоустановлюючих двох рішень Господарського суду Львівської області від 20.05.2011 та 06.11.2008 відповідно у справах № 19/34 та № 19/202. При цьому, під час нового розгляду справи № 19/34 після скасування Вищим господарським судом, рішенням Господарського суду Львівської області від 07.08.2009, відмовлено ПП «Захід-клас» у визнанні права власності на спірні приміщення повністю.

Тому, правильними щодо зазначеного вище є висновки суду першої інстанції, що спірні договори купівлі-продажу від 30.01.2009 № 110 та від 22.05.2009 № 1045 укладені від імені продавців особами, які не були дійсними власниками нерухомого майна, що прямо суперечить вимогам ч. 1 ст. 656 та ст. 658 ЦК України, а також, що такі приміщення розташовані на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності територіальної громади м.Львова, яка в особі Львівської міської ради згоди на їх зведення не давала.

Проте, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що незважаючи на відсутність прав відповідачів на вказане вище спірне нерухоме майно та земельну ділянку, помилковими є висновки про те, що у даному разі не застосовується строк позовної давності, оскільки у спірних правовідносинах наявним є триваюче правопорушення до якого не застосовується такий строк позовної давності.

Відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву, зареєстровану у суді 21.12.2022 було зроблено заяву про застосовування строку позовної давності щодо усіх позовних вимог Львівської міської ради (т.1, а.с. 182).

Яким правопорушення не було б (присічним чи триваючим) воно у всіх випадках має свій початок.

Не заперечується сторонами і це є доступно відомий факт, що зареєстроване право власності у відповідача-1 ПП «Ярина Плюс» виникло з укладенням нотаріально-посвідченого договору 22.05.2009 та одночасною реєстрацією права власності в Реєстрі речових прав на майно та їх обтяжень.

Вказана вище реєстраційна дія в силу вимог п. 1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст. 256, ч.1 ст. 257, ч.1 ст. 261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, Львівська міська рада як власник земельної ділянки знала, або могла безперешкодно довідатися, що незважаючи на скасовані судові рішення, виникло і продовжує існувати право власності у іншої особи на об`єкт нерухомого майна, що перебуває на земельній ділянці комунальної форми власності, яке визнане і підтверджене державою.

При цьому, беручи до уваги логічно-змістову складову позовних вимог Львівської міської ради, обов`язковою передумовою розгляду та можливості задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою яка не вибувала ніколи із комунальної власності і на ці вимоги дійсно не поширюється строк позовної давності, могли бути лише передумови у вигляді позовних вимог про визнання недійсним договору і скасування права власності на об`єкт нерухомого майна, який є нерозривно поєднаний із земельної ділянки і існувати окремо не може.

Тому, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги Львівської міської ради можна розділити на дві частини: вимоги про визнання недійсними правоустановлюючих договорів із скасуванням у Реєстрі запису про право власності і друга група вимог: усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Відповідачем не заперечується і судом підтримується позиція з цього приводу суду першої інстанції, що позивна вимога про усунення перешкод, є вимогою негаторного позову і на неї не поширюється строк позовної давності.

Але, ця вимога не може бути процесуально зреалізована без вимоги про визнання недвійсними праустановлюючих документів із припиненням права власності у Реєстрі, які не є позовною вимогою, ні її частиною негаторного позову, і на такі вимоги поширюється строк позовної давності.

В підтвердження зазначених вище висновків, суд апеляційної інстанції також бере до уваги, що відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо такого способу захисту як подання негаторного позову, то у п. 93 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №922/3403/20 дослівно зроблено висновок: «Отже, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця). Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17.

Згідно п.9 ч.1 ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України», до повноважень Суду належить: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України.

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац 2 п-п. 5.4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005). Принцип правової визначеності означає, що «обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки» (абзац 3 п-п. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 року № 17-рп/2010).

Враховуючи такі висновки Конституційного Суду, який повноважний тлумачити норми закону та відповідність їх Конституції України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що невжиття заходів Львівською міської радою упродовж більше ніж 13 років з дати виникнення у відповідача-1 права власності на об`єкт нерухомого майна, навіть якщо і вважати, що така реєстраційна дія про право власності виникла на підставі незаконних дій сторін чи посадових осіб органів державної реєстрації, то це безумовно суперечить принципу правової визначеності, оскільки тлумачення цієї обставини по іншому, дає уявно «законну» можливість будь коли і у будь-який час втручатися органам держави чи місцевого самоврядування у мирне володіння майном поза законом встановленими часовими рамками.

Це при тому, що кошти за користування земельною ділянкою відповідачем-1 сплачувалися і позивачем не поверталися як помилково сплачені після надходження від органі ДПС.

Окрім цього, що стосується позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що у даному разі в силу ст. 5 ГПК України, правильним і ефективним способом захисту може бути вимога про витребування майна, на яку аналогічно як і щодо вимог про визнання недійсними правочинів, поширюється строк позовної давності.

Так, відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Львівська міська рада, звертаючись із позовом у цій справі як представник власника територіальної громади, фактично стверджувала про наявність перешкод у користуванні її земельною ділянкою, наче б то і не існувало юридично зареєстрованого права власності на об`єкт нерухомого майна за іншою особою відповідачем-1 і фактичного існування об`єкту нерухомого майна на такій земельній ділянці.

Як встановлено вище, таке нерухоме майно існувало як юридично так і фактично станом на дату подання позову, а підстави стверджувати про відсутність юридичної реєстрації права власності виникли одночасно під час постановлення оскаржуваного судового рішення у цій справі разом із задоволенням попередніх позовних вимог про визнання правочинів недійсними із скасуванням реєстрації права власності.

Загальновідомим фактом, який в силу ч.3 ст. 75 ГПК України не потребує доказуванню є те, що будівля (об`єкт нерухомого майна, підтверджений державною реєстрацією) нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою і існувати окремо без неї не може, бо перестане бути об`єктом нерухомого майна.

Тому, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що подавати позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відповідно його задовольняти без попереднього припинення права власності на таке нерухоме майно нерозривно поєднане із земельною ділянкою є передчасним. Для правомірності звернення з позовом з таким способом захисту, станом на дату його подання, земельна ділянка уже повинна бути вільною від юридичної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, який позивач вважає самочинно збудованим. Таким чином, вимога про усунення перешкод шляхом знесення самочинного будівництва одночасно із вимогою про визнання такого нерухомого майна самочинним будівництвом, враховуючи також вимог ст. 376 ЦК України, є передчасною і такою, що суперечить ч.1 ст. 5 ГПК України.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у оспорюваному рішенні, тому воно підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач не навів інших аргументів і не подав нових доказів ніж ті, що є у матеріалах справи та взяті до уваги судом першої інстанції, які могли довести обставини наявності права позивача на звернення з позовом до суду поза межами встановленого трирічного строку позовної давності.

Враховуючи вимоги ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача на користь відповідача-1, а за розгляд справи у суді першої інстанції, залишення у державному бюджеті без повернення позивачу.

Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275 - 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ярина Плюс» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2023 у справі №914/1785/22 скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Стягнути з Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) на користь Приватного підприємства «Ярина плюс» (79049, м. Львів, вул.Коломийська, 16, код ЄДРПОУ 36462378) суму 22 329 грн. витрат на оплату судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови складено 12.02.2024.

Головуючий (суддя-доповідач)О.І. МАТУЩАК

СуддіБ.Д.ПЛОТНІЦЬКИЙ

О.С. СКРИПЧУК