Рішення

від 06.02.2024 по справі 910/1171/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2024Справа № 910/1171/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Онлайн"

до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

про тлумачення змісту правочину

Суддя Борисенко І. І.

Секретар судового засідання Шилін Є. О.

представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (далі - КП "Київжитлоспецексплуатація", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор - Онлайн" (далі - ТОВ "Навігатор - Онлайн", відповідач) про стягнення 341 025, 00 грн. за договором про встановлення сервітуту № 11-С/287 від 01.11.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023, первісний позов КП "Київжитлоспецексплуатація" був задоволений частково, стягнуто з ТОВ "Навігатор - Онлайн" заборгованість у розмірі 318 879,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 783, 18 грн. У решті позовних вимог - відмовлено.

Також до Господарського суду міста Києва від відповідача - ТОВ "Навігатор - Онлайн" надійшов зустрічний позов до КП "Київжитлоспецексплуатація" про тлумачення п. 1.1, 3.1 договору про встановлення сервітуту № 11-С/287 від 01.11.2012.

У обґрунтування свої вимог позивач зазначає, що після припинення вказаного договору сервітуту між сторонами виник спір про стягнення з сервітуарія - ТОВ "Навігатор - Онлайн" плати за користування житловими та нежитловими будівлями комунальної власності для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресами зазначеними у додатку № 1 до цього договору. Проте, сторони по-різному розуміють умови правочину в частині фактичного користування об`єктами розміщення та плати за користування цими об`єктами розміщення.

У позові ТОВ "Навігатор - Онлайн" просить суд розтлумачити:

- пункт 1.1 договору про встановлення сервітуту № 11-С/287 від 01.11.2012 наступним чином: "Предметом цього договору є обмежене право користування сервітуарієм будівлями комунальної власності, що знаходяться за адресами зазначеними в додатку № 1 до даного договору (надалі - об`єкт розміщення). Умовою реалізації сервітуарієм цього права є фактичне розміщення сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних.»;

- пункт 3.1 договору про встановлення сервітуту № 11-С/287 від 01.11.2012 наступним чином: "Сервітуарій зобов`язується вносити підприємству щомісячну плату за фактичне розміщення сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних, відповідно до умов договору (далі за текстом - плата)».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 позов ТОВ "Навігатор - Онлайн" був повернутий заявнику без розгляду за ч. 4 ст. 174 ГПК України з підстав неусунення недоліків зустрічного позову. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2023 вищевказану ухвалу суду скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

16.10.2023 за результатами повторного автоматизованого розподілу судових справ позов ТОВ "Навігатор - Онлайн" у справі № 910/1171/23 переданий у провадження судді Борисенко І. І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 вказана позовна заява була прийнята до розгляду, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

22.11.2023 представник відповідача надав суду відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив, що вказані позивачем пункти не містять незрозумілих слів, понять або термінів, які не дають змоги з`ясувати дійсні наміри сторін, їх права та обов`язки. На думку відповідача, позивач ставить за мету не розтлумачити пункти договору, а викласти їх у новій, запропонованій позивачем редакції, з метою уникнення обов`язку виконати взяті на себе зобов`язання за договором. Крім того, позивач здійснює користування об`єктами обладнання на протязі майже 10 років, та на даний час фактичний демонтаж цього обладнання не здійснив, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023.

27.11.2023 позивач подав відповідь на відзив відповідача, в яких заперечив проти доводів відповідача, позов підтримав повністю, просив його задовольнити.

У свою чергу, представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, у яких доводи позивача визнав необґрунтованими.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 підготовче провадження у справі було закрите, призначений розгляд справи по суті.

Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав та обґрунтував заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти доводів позивача заперечив, з підстав викладених у відзиві та інших заявах по суті спору, просив відмовити у задоволенні позову.

За наслідком дослідження матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

У судовому засідання 06 лютого 2024 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

14.07.2011 Київрадою було прийнято рішення № 378/5765 "Про питання впорядкування діяльності суб`єктів господарювання в галузі зв`язку та інформаційних технологій", відповідно до якого КП "Київжитлоспецексплуатація" доручено укладати договори на розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання на об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва.

01.11.2012 між КП "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство) та ТОВ "Навігатор - Онлайн" (сервітуарій) був укладений договір № 11-С/287 про встановлення сервітуту.

У подальшому, сторони уклали додаткову угоду № 5 від 31.12.2014, у якій договір про встановлення сервітуту № 11-С/287 від 01.11.2012 був викладений у новій редакції.

Предметом цього договору є обмежене право користування сервітуарієм житловими та нежитловими будівлями комунальної власності для розміщення сервітуарієм своїх телекомунікаційних мереж, що знаходяться за адресами, зазначеними у додатку № 1 до цього договору (п. 1.1).

Згідно з п. 1.2 договору об`єкти розміщення надаються для розміщення сервітуарієм телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь якого роду по проводах, оптичних чи інших електромагнітних системах, між кінцевим обладнанням, крім радіотехнічних (далі-обладнання).

Встановлення сервітуту підприємством сервітуарію для розміщення обладнання, в місцях вказаних в додатку № 1 до даного договору, розпочинається з моменту укладання даного договору (п. 2.1 договору).

Розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях вказаних в додатку № 1 до даного договору здійснюється на підставі підписаного сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору сервітуарій зобов`язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об`єктом розміщення відповідно до умов договору.

Розрахунок щомісячної плати за кожен об`єкт розміщення та в цілому за договором наводиться в додатку 1 до даного договору (п. 3.2 договору).

Відповідно до умов п. 3.3 договору в редакції, додаткової угоди № 6 від 01.09.2016, № 8 від 11.08.2020, щомісячний розмір плати за даним договором сплачується в якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця.

Відповідно до п. 9.1 - 9.3 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015. У разі якщо один із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгований на 1 (один) календарний рік на тих же умовах. Припинення користування об`єкта розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.

У додатку 1 до договору сторони погодили адресний перелік об`єктів комунальної власності та розрахунок плати.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Суд зазначає, що сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.

Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.

Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.

Статтею 403 ЦК України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

В свою чергу сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Частинами 1, 3 ст. 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Звертаючись із даним позовом ТОВ "Навігатор - Онлайн" вважає, що сторони по-різному розуміють зміст договору про встановлення сервітуту № 11-С/287 від 01.11.2012, а саме - в частині п. 1.1, 3.1 договору щодо фактичного користування об`єктами розміщення та плати за користування цими об`єктами розміщення, тому просить суд надати тлумачення вказаних умов правочину в редакції позивача, викладеній у прохальній частині позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Згідно зі ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Стаття 213 ЦК України надає право тлумачити зміст правочину його сторонам, що фактично є встановленням його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

З наведеної норми вбачається, що чинне законодавство України встановлює способи захисту особою своїх прав та інтересів, одним з яких є тлумачення судом змісту правочину.

Даний спосіб захисту передбачає, що коли стороні не зрозумілий зміст правочину чи окремих його умов або коли сторони по різному розуміють зміст правочину чи окремі його умови, сторона чи обидві сторони мають право звернутись до суду, який може постановити рішення про тлумачення змісту правочину, а саме роз`яснити сторонам зміст правочину чи окремих його умов, використовуючи значення слів і понять, значення термінів, порівняння відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, з`ясуванням мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами тощо.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі № 925/106/17 зазначив, що з огляду на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

Також у постанові від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18 Верховний Суд вказав, що підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює наявні умови угоди.

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц роз`яснив, що у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Здійснивши аналіз пунктів 1.1, 3.1 договору про встановлення сервітуту № 11-С/287 від 01.11.2012, які позивач просить розтлумачити, суд не вбачає, що зміст цих пунктів є незрозумілим, та у них наявні неясні слова, поняття, терміни, які не дають змоги з`ясувати сторонам їх дійсні наміри при підписанні договору, що є необхідною умовою для тлумачення правочину.

Також, оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов. Вказана позиція викладена Верховним судом у постановах від 25.07.2018 у справі № 317/39/17, від 14.02.2018 у справі № 925/106/17, від 05.02.2020 у справі № 910/15161/18, від 05.02.2020 у справі № 910/15161/18, від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами виконувались зобов`язання за договором, зокрема, як вже зазначалось, у додатку № 1 до договору про встановлення сервітуту був погоджений адресний перелік об`єктів комунальної власності, який у подальшому сторонами неодноразово змінювався, враховуючи припинення підприємством права користування сервітуарієм будівлями комунальної власності.

У свою чергу, у зв`язку з неналежним виконанням за період з 01.10.2017 по 30.11.2022 сервітуарієм своїх зобов`язань за договором в частині внесення плати за використання об`єктами розміщення, КП "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до суду з позовом до ТОВ "Навігатор - Онлайн" про стягнення заборгованості у сумі 341 025, 00 грн. за договором про встановлення сервітуту № 11-С/287 від 01.11.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023, позов КП "Київжитлоспецексплуатація" був задоволений частково, стягнуто з ТОВ "Навігатор - Онлайн" заборгованість у розмірі 318 879,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 783, 18 грн., у решті позовних вимог - було відмовлено.

Отже, беручи до уваги виконання сторонами протягом тривалого часу умов укладеного договору про встановлення сервітуту, що не заперечувалось ТОВ "Навігатор - Онлайн", суд дійшов висновку, що позивачу, як сервітуарію, був зрозумілий та ясний зміст договору про встановлення сервітуту № 11-С/287 від 01.11.2012.

Також суд вважає, що позивач заявляючи даний позов про тлумачення умов правочину, намагається не з`ясувати для себе дійсну волю сторін при укладенні даного договору та його дійсний зміст, а фактично має намір змінити умови договору та викласти у даному договорі обставини, які створюватимуть нові права та обов`язки для сторін.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про тлумачення п. 1.1, 3.1 договору про встановлення сервітуту № 11-С/287 від 01.11.2012 є необґрунтованими, у зв`язку з чим у позові ТОВ "Навігатор - Онлайн" необхідно відмовити у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор-Онлайн" до Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" про тлумачення змісту правочину у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 15 лютого 2024

Суддя Борисенко І. І.