Постанова

від 15.02.2024 по справі 140/30509/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 140/30509/23 пров. № А/857/22959/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Носа С. П.,

суддів Кухтея Р. В., Шевчук С. М.;

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Заступника керівника Володимирської окружної прокуратури на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року про повернення позовної заяви у справі №140/30509/23 (головуючий суддя Сорока Ю. Ю., м. Луцьк) за позовом Заступника керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави до Іваничівської селищної ради Володимир-Волинського району Волинської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

25 вересня 2023 року Волинським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву Заступника керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави до Іваничівської селищної ради Володимир-Волинського району Волинської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року повернуто позовну заяву Заступника керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави до Іваничівської селищної ради Володимир-Волинського району Волинської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії у зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивачем Заступником керівника Володимирської окружної прокуратури, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що спори про поновлення порушених прав юридичних та фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. Таким чином законодавець не передбачає іншої процедури оскарження бездіяльності органу місцевого самоврядування як лише шляхом звернення до суду. Посилання суду першої інстанції, що прокурор не реалізовує публічно-владні управлінські функції стосовно відповідача та не здійснює представництво будь-якого державного органу є помилковим, оскільки предметом спору є питання реалізації державної політики у сфері охорони дитинства шляхом забезпечення дотримання соціальних гарантій державної підтримки дітей та сімей з дітьми, які постраждали внаслідок воєнних дій.

Суд апеляційної інстанції в порядку ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб і суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Згідно ст.46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до частин 3, 5 ст.53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Позивач зазначає, що звернувся до суду з вказаними позовними вимогами з метою захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства в частині забезпечення належного захисту гарантованих державою прав дітей, які порушено протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування.

Так, статею 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Відповідно ст. 35 Закону України «Про дошкільну освіту» організація та відповідальність за харчування дітей у державних і комунальних закладах дошкільної освіти покладаються на Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, районні державні адміністрації, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади дошкільної освіти, органи місцевого самоврядування, а також на керівників закладів дошкільної освіти.

Частиною 3 ст. 56 Закону України «Про освіту» передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, у підпорядкуванні яких перебувають державні і комунальні заклади освіти, забезпечують безоплатним гарячим харчуванням: дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних та інклюзивних класах (групах), дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям», дітей з числа осіб, визначених у статтях 10 та 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які навчаються в закладах дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) чи фахової передвищої освіти; інших категорій, визначених законодавством та/або рішенням органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» діти з числа внутрішньо переміщених осіб які навчаються у дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, забезпечуються безкоштовним харчуванням у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд України у рішенні від 04.03.2004 у справі № 5-рп/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ч. 3 ст. 53 Конституції України «держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних, комунальних навчальних закладах» (справа про доступність і безоплатність освіти) зазначив, що освіта визначається однією з пріоритетних сфер соціально-економічного, духовного та культурного розвитку суспільства. Фінансування загальної середньої освіти залежить від форми власності навчального закладу, обов`язок фінансування якого покладається на власника (засновника). За результатами розгляду конституційного подання Конституційний суд України вирішив, що доступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принципах рівності, визначених ст. 24 Конституції України, означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права.

Держава, в даному випадку в особі органу місцевого самоврядування, забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, загальної середньої освіти в державних і комунальних закладах дошкільної, загальної середньої освіти у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної, загальної середньої освіти, піклується про збереження та зміцнення здоров`я, психологічний і фізичний розвиток дітей.

З метою забезпечення прав дітей на доступність та безоплатність дошкільної, загальної середньої освіти, законодавчо встановлені вимоги щодо безкоштовного харчування окремих категорії дітей у закладах загальної середньої освіти. Забезпечення реалізації державної політики з цих питань покладена на органи місцевого самоврядування.

Водночас, невжиття заходів відповідачем щодо встановлення безкоштовного харчування для дітей з числа внутрішньо переміщених осіб у закладах загальної середньої освіти і вихованців закладів дошкільної освіти не сприяє належній організації державної політики в галузі дошкільної, загальної середньої освіти в даному регіоні, спрямовану на підвищений соціальний захист дітей даної категорії, забезпечення їх права на доступність та безоплатність дошкільної освіти.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про охорону дитинства» місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують проведення державної політики у сфері охорони дитинства.

У висновках постанови Верховного Суду від 16.04.2019 по справі № 910/3486/18 зазначено, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону №1697-VІІ прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

За положеннями частин 1, 3 цієї статті прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких повноважень обґрунтовуються прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Законодавство України не дає переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлює оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону №1697-VІІ передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно із ч. 4 ст. 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Аналогічні висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі №826/13768/16.

В межах спірних правовідносин предметом спору є захист інтересів держави, які полягають у реалізації державної політики у сфері охорони дитинства шляхом забезпечення дотримання соціальних гарантій державної підтримки дітей та сімей з дітьми, які постраждали внаслідок воєнних дій.

Також, статтею 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 71 цього ж Закону органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.

В постанові від 01.12.2022 по справі №340/5914/21 Верховний Суд зазначив, що позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені повноваження щодо здійснення контролю за правомірністю дій та рішень органів місцевого самоврядування. У такій категорії справ прокурор повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

Позов, поданий прокурором, який має на меті «захист інтересів держави», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 по справі №120/1460/21-а.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин прокурор звернувся до суду з позовом про захист прав певної категорії дітей щодо безоплатного харчування у комунальних навчальних закладах, тобто має суспільний та загальнодержавний інтерес, який має захищати саме прокурор.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому є підстави вважати, що висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви є помилковим.

Статтею 320 КАС України передбачено право суду апеляційної інстанції за наслідками скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 243, 250, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Володимирської окружної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року про повернення позовної заяви у справі №140/30509/23 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук