Постанова

від 15.02.2024 по справі 803/121/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року

м. Київ

справа №803/121/16

адміністративне провадження № К/9901/9643/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Костюкевича С.Ф. від 13 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Святецького В.В., суддів Гудими Л.Я., Довгополова О.М. від 19 грудня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурніро» до Головного управління ДПС у Волинській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинення дій,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фурніро» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Рожищенського відділення Ківерцівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Волинській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому, з врахуванням заяви про зміну позовних вимог від 05 жовтня 2017 року, просило: 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 січня 2016 року за №0000022200; 2) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неподання висновку до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, із зазначенням суми в розмірі 1197967,00 грн., що підлягають відшкодуванню із бюджету на користь Товариства; 3) зобов`язати контролюючий орган внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування позивачу суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) за червень 2015 року у розмірі 1197967,00 грн.

На обґрунтування позову (з урахуванням зміни позовних вимог) зазначило, що відповідно до положень пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК України) нарахувало податковий кредит внаслідок придбання обладнання та проведення будівельно-монтажних робіт з реконструкції об`єктів нерухомості (цеху гарячого цинкування - корпусу №39, що знаходиться по АДРЕСА_1, та корпусу №3 (виробнича частина) (У-3) по АДРЕСА_2), які відносяться до основних засобів, з урахуванням того, що такі витрати обліковуються на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», з огляду на що Товариство мало право на отримання бюджетного відшкодування, незважаючи, що обсяги його оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців були менші, ніж заявлена сума такого відшкодування. Відтак, контролюючий орган, в якому перебував на обліку позивач на момент подачі звітності, мав обов`язок подати, але не подав до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми в розмірі 1197967,00 грн., що підлягає відшкодуванню із бюджету на користь Товариства. Враховуючи внесені до законодавства зміни у 2017 році, позивач вважав, що належним способом захисту порушеного права за наслідками розгляду справи буде зобов`язання контролюючого органу внести в базу даних інформацію для формування Реєстру заяв про повернення заявленої підприємством суми бюджетного відшкодування у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26, якою затверджений Порядок ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 20 січня 2015 року (справи №21-316а14 та №21-514а14), виходив з того, що позивач здійснював реконструкцію нежитлових будівель, які хоча й не обліковуються на бухгалтерському рахунку 10 «Основні засоби», але відповідні витрати вказані на рахунку 15 «Капітальні інвестиції». Тому, на думку суду, за таких обставин Товариство, обсяги оподатковуваних операцій якого за останні 12 місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, має право на отримання такого відшкодування відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК України. З огляду на це у контролюючого органу не було підстав для неподання висновку до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, із зазначенням суми в розмірі 1197967,00 грн., що підлягають відшкодуванню із бюджету на користь Товариства, й невчинення таких дій порушує право позивача. Враховуючи зміну з 01 січня 2017 року поряду здійснення бюджетного відшкодування, який вже не передбачає надання контролюючим органом висновку про відшкодування та його направлення до органу державного казначейства, за висновком суду, є підстави для зобов`язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування даних щодо розміру бюджетного відшкодування платника податку за червень 2015 року у сумі 1197967,00 грн.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення ними норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій, адже у платника податку обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців були менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, а податковий кредит сформований ним внаслідок поліпшення орендованих основних засобів, а не придбання або спорудження (будівництва) основних фондів, тому вважає, що позивач не має права на отримання бюджетного відшкодування відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК України.

Товариство у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Під час підготовки цієї справи до касаційного розгляду Верховний Суд вирішив питання щодо заміни сторони (відповідача) у справі в порядку процесуального правонаступництва й замінив Луцьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Волинській області її правонаступником - Головним управлінням ДПС у Волинській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Судами встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету ПДВ по декларації за червень 2015 року, результати якої оформлені актом від 07 жовтня 2015 року №1402/1503/39174039, за висновками якого платником податку порушені вимоги пунктів 198.1-198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит у загальному розмірі 63120,00 грн. та бюджетне відшкодування податку на вказану суму по рядку 30 декларації.

У акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про формування позивачем без достатніх правових підстав показників податкового обліку за операціями із контрагентом ПП «Квест+», оскільки перевіркою документально не підтверджено такі господарські відносини.

На підставі висновків акту перевірки Ківерцівською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Волинській області 28 жовтня 2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення №000765313, яким зменшено Товариству суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з ПДВ за червень 2015 року на 63120,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 15780,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось Товариством в адміністративному порядку, за наслідками якого рішенням Головного управління ДФС у Волинській області від 11 січня 2016 року №65/10/03-2010-03-06 відповідну скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 28 жовтня 2015 року №000765313 - без змін.

Водночас Головним управлінням ДФС у Волинській області у своєму рішенні зазначено, що за результатами перевірки було зменшено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, у розмірі 63120,00 грн. лише внаслідок непідтвердження задекларованих сум податкового кредиту по взаємовідносинах із ПП «Квест+», однак, при цьому, не враховано, що згідно пункту 200.5 статті 200 ПК України не мало право на отримання бюджетного відшкодування, оскільки у платника податку відсутні обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців, а податковий кредит сформований ним за результатами поліпшення орендованих основних засобів, а не придбання або спорудження (будівництва) основних фондів, тому перевіркою безпідставно підтверджено до відшкодування задекларовану у рядку 23.2 декларації суму в розмірі 182820,00 грн. та визначений у рядку 30 декларації залишок від`ємного значення попередніх звітних податкових періодів, який підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку, у розмірі 1015147,00 грн. За наведеного зобов`язано Ківерцівську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Волинській області винести окреме податкове повідомлення - рішення і надіслати його Товариству.

На підставі вказаного рішення про результати розгляду первинної скарги Рожищенським відділенням Ківерцівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 січня 2016 року №0000022200, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2015 року на 1197967,00 грн., незгода з яким й стала підставою для звернення Товариства до суду із цим позовом.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Так, підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум такого відшкодування за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Статтею 200 ПК України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Перелік осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування, визначений у пункті 200.5 зазначеної статті. Зокрема, це особи, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

За змістом цієї норми особи, які хоча і мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо податковий кредит, тобто сума, на яку платник ПДВ може зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, нарахована внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.

Статтею 198 ПК України встановлено підстави для віднесення сум податку до податкового кредиту, визначено дату виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, а також суми сплаченого (нарахованого) податку, які відносяться до такого кредиту, та суми, що не входять до його складу.

Згідно з пунктом 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Визначення поняття «капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи» міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за №288/4509; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення «Основні засоби»). Це витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об`єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану розрахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №93/4186; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів відображається за дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції», а за кредитом цього рахунку - їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо).

Водночас рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об`єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об`єктів інвестиційної нерухомості.

Відповідно до положень 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Така сума може мати як позитивне, так і від`ємне значення.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК України платники податку, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо за даними бухгалтерського та податкового обліку податковий кредит нарахований внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи). Передбачене зазначеною нормою право на отримання бюджетного відшкодування не пов`язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 «Основні засоби».

Таким чином, якщо зазнані підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об`єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування.

Така ж правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду України від 20 січня 2015 року (справи №21-316а14, №21-514а14), а також постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно від 27 лютого 2020 року (справа №817/321/17), від 15 жовтня 2019 року (справа №803/3519/15), від 20 червня 2019 року (справа № 802/4928/13-а), від 28 травня 2019 року (справа №813/805/15), від 21 березня 2019 року (справа №804/3654/16), від 25 березня 2020 року (справа №640/7113/19), від 16 лютого 2021 року (справа №813/843/15), від 16 травня 2022 року (справа №808/6759/14).

У справі, яка розглядається, суди встановили, що у відповідності до договору оренди нежитлових приміщень від 18 квітня 2014 року №1, укладеного із ОСОБА_1 (орендодавець), позивач для провадження господарської діяльності орендує нежитлові приміщення, які належать орендодавцю на праві приватної власності, а саме: цех гарячого цинкування корпус №39 (Т-3), що знаходиться по АДРЕСА_1 (виробнича частина) (У- 3) - по АДРЕСА_2, корпус №3 (виробнича частина) (Ф-1) - по АДРЕСА_2 та корпус №41(прохідна) (Е-2) - по АДРЕСА_1. За умовами договору орендар має право за власні кошти, без згоди орендодавця та в межах чинного законодавства здійснювати модернізацію, капітальний ремонт, реконструкцію, підключення до необхідних комунікаційних мереж орендованих приміщень, а також пристосовувати їх для потреб ведення власної господарської діяльності.

Для капітального ремонту орендованих приміщень позивачем придбано будівельні матеріали у ТОВ «,ТПК» та ТОВ «ТД Вікант», трансформатор у ПАТ «Укрелектроапарат», опалювальний котел у ТОВ «Барлінек інвестн», кабель у ТОВ «ЛЕП», металопластикові конструкції у ТОВ «Термопласт плюс», транспортні послуги у ПП «Трек-Захід» та ФОП ОСОБА_2 , а також інші товари, що встановлено актом перевірки й не заперечується відповідачем.

Суми ПДВ по вказаних господарських операціях Товариством віднесено до податкового кредиту відповідних податкових періодів та у червні 2015 року заявлено до бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 182820,00 грн. (рядок 23.2) та у розмірі 1015147,00 грн. (рядок 30 декларації).

Відтак, як установили суди, Товариство сформувало податковий кредит у зв`язку з придбанням обладнання та проведенням будівельно-монтажних робіт з реконструкції об`єктів нерухомості. Облік витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, робіт та послуг по будівництву (реконструкції) основних фондів був здійснений позивачем за рахунком 15 «Капітальні інвестиції», що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 15 за період з 18 квітня 2014 року по 31 грудня 2015 року.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що Товариство мало право на формування податкового кредиту та, відповідно, на бюджетне відшкодування за наслідками операцій із будівництва, реконструкції, модернізації основних фондів (об`єктів нерухомості) й не допустило порушень податкового законодавства при відображенні показників податкової звітності (щодо бюджетного відшкодування) за червень 2015 року, хоча й обсяги його оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців і менші, ніж заявлена сума такого відшкодування.

Такого ж висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2020 року, залишаючи без змін постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року у справі №803/42/16 за позовом Товариства, предметом оскарження у якій було податкове повідомлення-рішення від 28 жовтня 2015 року №000765313, яке прийнято на підставі того ж акту перевірки, що і оспорюване у даній справі. За наслідками розгляду справи №803/42/16 вказане податкове повідомлення-рішення було визнано судами протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

При цьому положення пункту 200.5 статті 200 ПК України не пов`язують відсутність права на отримання бюджетного відшкодування із обставинами перебування об`єктів матеріальних необоротних активів в оренді, а тому викладені у касаційній скарзі твердження відповідача в цьому аспекті не є прийнятними та не спростовують неодноразово викладеної Верховним Судом України та Верховним Судом правової позиції, яку врахували суди попередніх інстанцій при вирішенні даного спору.

Загалом в контексті наведеного епізоду касаційна скарга не містить необхідного обґрунтування на підтвердження того, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених рішеннях застосували норми матеріального права (податкового закону) всупереч змісту фактичних обставин справи та їх правовому значенню, або ж порушили процесуальні норми при досліджені та оцінці доказів у справі. Подані ж контролюючим органом додаткові пояснення (доповнення) до касаційної скарги не враховуються Верховним Судом в силу вимог частини першої статті 337 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), так як подані поза межами строку на касаційне оскарження.

Отже, висновок судів щодо окресленого епізоду та протиправності податкового повідомлення-рішення від 25 січня 2016 року за №0000022200 по суті є правильним.

Натомість Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій помилково вказали на наявність підстав для задоволення інших позовних вимог, заявлених Товариством, з огляду на наступне.

Як передбачено положеннями пункту 200.15 статті 200 ПК України (в редакції, чинній до 01 січня 2017 року), у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням. Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов`язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.

Вказаним же пунктом статті 200 ПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року) було установлено, що у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника. У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов`язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.

Отже, у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, зобов`язання з бюджетного відшкодування податку та обов`язок у контролюючого органу на вчинення певних дій (подання до органу казначейства відповідного висновку чи внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника) виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження (набрання законної сили рішенням суду), за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо неподання висновку до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також зобов`язання внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідних даних щодо відшкодування позивачу суми ПДВ за червень 2015 року у розмірі 1197967,00 грн. є передчасними та спрямованими на майбутній захист прав і інтересів позивача, які на час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій не були порушені контролюючим органом, а тому висновок судів про необхідність задоволення таких вимог є помилковим.

Таку ж позицію щодо передчасності відповідних позовних вимог зайняв Верховний Суд і у постанові від 24 січня 2023 року по справі №822/1942/16.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відтак, рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі статті 351 КАС України підлягають частковому скасуванню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року стосовно задоволених позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльності Рожищенського відділення Ківерцівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області щодо неподання висновку до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, із зазначенням суми в розмірі 1197967,00 грн., що підлягають відшкодуванню із бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурніро»; зобов`язання Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю «Фурніро» суми податку на додану вартість за червень 2015 року у розмірі 1197967,00 грн.; - скасувати.

Прийняти у вказаній частині позовних вимог нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурніро» відмовити.

В іншій частині постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Гончарова

І.А. Васильєва ,

Судді Верховного Суду