Рішення

від 18.01.2024 по справі 757/62722/19-ц

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року Справа № 757/62722/19-ц

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Алексєєва А.П., секретар судового засідання Степанова І.С., розглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), яка пред`явлена до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю ВЄЛЄС-Т, код 39684052 (Миколаївська область, Арбузинський район, селище Кавуни, вул. Елеваторна, буд. 1), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), про розірвання безстрокового трудового договору.

За участю сторін та учасників:

представника позивача адвоката Скрипчука М.Є.,

представника третьої особи - адвоката Зотікова С.Є.

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач у позові від 27.11.2019 року зазначає, що обіймає посаду директора ТОВ ВЄЛЄС-Т з 2016 року.

У 2019 році позивач вирішив звільнитися за власним бажанням і згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України направив цінним листом з описом вкладення на адресу єдиного учасника ТОВ ВЄЛЕС-Т ОСОБА_2 заяву про звільнення разом з повідомленням про призначення загальних зборів ТОВ ВЄЛЕС-Т. ОСОБА_2 заяву по суті не розглянула, рішення про звільнення позивача з посади директора не прийняла. Отже, позивач вважає, що бездіяльністю відповідача, єдиним учасником якого є ОСОБА_2 , порушено його право, як найманого працівника, на своєчасне звільнення за власним бажанням згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Відповідач правом надання відзиву згідно вимог ст. ст. 165, 178 ГПК не скористався. Ухвалу суду, якою було встановлено строк для подання відзиву, відповідач не отримав. Поштове відправлення було повернуто на адресу суду з причини відсутності адресату. Отже, згідно положень ч. 5 ст. 176, ст. 242 ГПК України суд належним чином повідомив відповідача про розгляд справи.

Третя особа ОСОБА_2 пояснень з приводу позову згідно ст. ст. 161, 168, 179 ГПК не надала. Ухвалу суду, якою третій особі було встановлено строк для надання пояснень, було отримано третьою особою 06.11.2023 року.

Рух справи.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 19.07.2023 року у даній справі скасовані рішення Печерського районного суду м. Києва від 17.08.2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 10.08.2022 року, провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 30.08.2023 року справу за клопотанням позивача направлено для продовження розгляду до Господарського суду Миколаївської області.

18.09.2023 року ухвалою Господарського суду Миколаївської області прийнято справу до свого провадження. Повідомлено сторін про призначене підготовче засідання, встановлено відповідачу строк для надання відзиву.

30.10.2023 року ухвалою суду залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 .

Ухвалою від 30.10.2023 року ОСОБА_2 було повідомлено про призначене підготовче засідання, а також встановлено строк для надання пояснень щодо позову та відзиву.

18.01.2024 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З 22.01.2024 року по 02.02.2024 року головуючій у справі суддя перебував у запланованій відпустці.

Заяви і клопотання.

30.10.2023 року до суду надійшло клопотання представника позивача адвоката Скрипчука М.Є. щодо проведення підготовчого засідання за відсутності представника, закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання із розгляду справи по суті.

20.11.2023 року третьою особою ОСОБА_2 було надано суду відзив на позовну заяву, який суд до розгляду не прийняв з огляду на положення ст. ст. 161, 168, 179 ГПК.

01.12.2023 року до суду надійшло клопотання представника позивача адвоката Скрипчука М.Є. щодо проведення підготовчого засідання за відсутності представника, закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання із розгляду справи по суті.

29.12.2023 року надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку ухвалою суду від 29.12.2023 року було задоволено.

18.01.2024 року представником третьої особи адвокатом Зотіковим С.Є. були надані пояснення щодо врахування правого висновку Верховного суду викладеного у постанові по справі №127/27466/20.

Обставини, на які позивач послався на підтвердження позовних вимог, та докази позивача.

1. 31.08.2016 року позивача було призначено на посаду директора ТОВ ВЄЛЄС-Т шляхом укладення безстрокового трудового договору оформленого на підставі наказу по підприємству №04-к від 31.08.2016 року, який, в свою чергу, видано на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ ВЄЛЄС-Т від 31.08.2016 року, що позивач підтвердив:

- копією наказу №04-к від 31.08.2016 року;

- копією протоколу загальних зборів учасників ТОВ ВЄЛЄС-Т №3 від 31.08.2016 року.

2. ТОВ ВЄЛЄС-Т станом на дату пред`явлення позову було діючою юридичною особою, єдиним учасником якого була ОСОБА_2 , що підтверджується приєднаною до позову паперовою копією даних, отриманих позивачем 27.11.2019 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України на безкоштовний запит.

3. 18.10.2019 року позивачем було направлено на адресу ОСОБА_2 заяву про звільнення, у якій містилося прохання про звільнення з посади директора ТОВ ВЄЛЄС-Т за власним бажанням з 25.11.2019 року. Разом із заявою позивач направив повідомлення про проведення загальних зборів учасників ТОВ ВЄЛЄС-Т 25.11.2019 року о 12 год.

На підтвердження зазначеного позивачем приєднано до позову у копіях:

- підписану позивачем заяву про звільнення з посади директора ТОВ ВЄЛЄС-Т від 18.10.2019 року;

- підписане позивачем повідомлення про проведення загальних зборів учасників ТОВ ВЄЛЄС-Т;

- підписаний позивачем супровідний лист від 18.10.2019 року з проханням повідомити позивача про прийняте рішення за заявою про звільнення;

- накладну на по поштове відправлення №0101909103569 від 21.10.2019 року, опис вкладення у цінний лист №0101909103569, фіскальний чек про оплату послуги з пересилання від 21.10.2019 року.

При оцінці доказів та встановленні обставин суд виходив з наступних положень ГПК.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК).

Учасники справи, зокрема зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (1 та ч. 3 ст. 74 ГПК).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК).

У ст. 75 ГПК наведені підстави звільнення від доказування. До таких підстав, зокрема належать: визнання обставин учасниками справи; визнання судом обставин загальновідомими; встановлення обставин рішенням суду, що набрало законної сили, в господарській, цивільній або адміністративній справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч. 1 ст. 73 ГПК).

Ці дані, встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 ГПК).

Відповідно до ст. 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд, дослідивши докази, надавши їм оцінку з огляду на вищевказані положення ГПК, встановив, що мали місце наступні обставини.

31.08.2016 року на підставі рішення єдиного учасника ТОВ ВЄЛЄС-Т, яке оформлене протоколом загальних зборів учасників ТОВ ВЄЛЄС-Т №3 від 31.08.2016 року, безстрокового трудового договору, укладеного в усній формі, наказу №04-к по підприємству від 31.08.2016 року позивач був призначений на посаду директора ТОВ ВЄЛЄС-Т з 31.08.2016 року.

21.10.2019 року позивач направив по пошті єдиному учаснику ТОВ ВЄЛЄС-Т ОСОБА_2 заяву про звільнення з посади директора, повідомлення про проведення загальних зборів учасників, на які виноситься питання про звільнення позивача з посади директора, супровідний лист з проханням повідомити позивача про прийняте за заявою рішення. Заяву, повідомлення та супровідний лист позивач направив 21.10.2019 року цінним листом з описом вкладення за накладною на поштове відправлення №0101909103569 на адресу ОСОБА_2 , яка зазначена у Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на відповідну дату.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на відповідну дату, який отримано на запит суду при підготовці справи до розгляду, станом на 21.10.2019 року єдиним учасником ТОВ ВЄЛЄС-Т є ОСОБА_2 .

Зі змісту заяви про звільнення вбачається, що позивач ставив питання перед ОСОБА_2 про його звільнення з посади директора за власним бажанням з 25.11.2019 року.

У супровідному листі міститься прохання позивача до ОСОБА_2 повідомити його про прийняте за заявою рішення до 27.11.2019 року.

ОСОБА_2 , отримавши заяву позивача, рішення про звільнення з посади директора ТОВ ВЄЛЄС-Т не прийняла, позивача про результати розгляду заяви не повідомила.

Обґрунтування підстав задоволення позову або відмови у задоволенні.

На дату призначення позивача на посаду директора ТОВ ВЄЛЄС-Т, тобто станом на 31.08.2016 року, Господарський кодекс України та Кодекс законів про працю України діяли у наступній редакції.

Так, згідно ч. 1 ст. 79 ГК господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб`єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об`єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Згідно ч. 1 ст. 80 ГК до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Частиною 1 ст. 89 ГК передбачено, що управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Згідно ч. 1 ст. 62 ГК підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 ГК власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Частиною 3 ст. 65 ГК передбачено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Згідно ч. 4 ст. 65 ГК у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Відповідно до положень ст. 1, ст. 3 Кодексу законів про працю України трудові відносини всіх працівників регулюється цим кодексом. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Особливості праці членів кооперативів та їх об`єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що особливою формою трудового договору є контракт.

Згідно ст. 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема при укладенні контракту.

Отже, із зазначених норм законів суд робить висновок, що оформлення трудових відносин між власником ТОВ ВЄЛЄС-Т та найманим працівником, зокрема найманим на посаду директора товариства, було можливе шляхом укладення безстрокового трудового договору в усній формі і не суперечило ГК та Кодексу законів про працю України.

На дату направлення позивачем заяви про звільнення, тобто на 21.10.2019 року, діяли наступна редакція Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю (далі закон) та Кодексу законів про працю України.

Частиною 1 ст. 28 закону передбачено, що органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Згідно ч. 1 ст. 29 закону загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 30 закону, до компетенції загальних зборів, зокрема належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства, а згідно до ч. 1 ст. 30 закону загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

Виходячи з приписів п. 7 ч. 2 ст. 30 закону та ч. 1 ст. 30 закону питання про звільнення директора також належить до компетенції загальних зборів.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 31 закону загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також, зокрема з ініціативи виконавчого органу товариства.

При цьому, ч. 1 та ч. 2 ст. 37 закону передбачено, що у товаристві, яке має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. До товариства з одним учасником не застосовуються положення ст. ст. 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень ч. 1 цієї статті.

Таким чином, з огляду на те, що ТОВ ВЄЛЄС-Т мало єдиного учасника в особі ОСОБА_2 , скликати загальні збори учасників товариства для вирішення питання про звільнення позивача з посади директора законом не вимагалося.

Позивачу достатньо було заздалегідь направити на адресу учасника ТОВ ВЄЛЄС-Т ОСОБА_2 заяву про звільнення за власним бажанням, тоді як ОСОБА_2 мала одноособово розглянути таку заяву, прийняти рішення по суті заяви із його подальшим письмовим оформленням.

Згідно ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як було встановлено судом заяву про звільнення позивач направив ОСОБА_2 21.10.2019 року, у якій поставив питання про своє звільнення з 25.11.2019 року, тобто, з урахуванням звичайних строків обігу поштової кореспонденції ОСОБА_2 мала для прийняття рішення про звільнення позивача не менше 20 календарних днів.

Отже, позивачем було дотримано передбаченого ст. 38 Кодексу законів про працю України порядку попередження власника про наміри розірвати трудовий договір з власної ініціативи.

Що стосується положень ч. 13 ст. 39 закону про, те що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків, то суд з огляду на обставини даної вважає за необхідне зазначити наступне.

По-перше, передбачений ст. 38 Кодексу законів про працю України двотижневий строк по суті призначений для вирішення організаційних питань, пов`язаних із завершенням працівником виконання трудових обов`язків, підшукуванням та наймом власником підприємства або уповноваженим ним органом нового працівника замість того, який бажає звільнитися.

По-друге, власник у передбачений двотижневий строк не позбавлений можливості призначити на посаду директора тимчасово виконуючого обов`язки директора.

По-третє, безпідставне зволікання з вирішенням питання про звільнення працівника за його ініціативи має наслідком продовження трудових відносин проти волі найманого працівника.

Положеннями ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Таким чином, своєчасно не прийнявши за заявою позивача рішення про звільнення, відповідачем, єдиним учасником якого є ОСОБА_2 , було порушено передбачене ст. 38 Кодексу законів про працю України право позивача на своєчасне розірвання безстрокового трудового договору та як наслідок передбачене ст. 43 Конституції України право на вільний вибір праці.

Відповідно до ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З огляду на положення ст. 129 ГПК судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 237, 238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати безстроковий трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) та товариством з обмеженою відповідальністю ВЄЛЄС-Т, код 39684052 (Миколаївська область, Арбузинський район, селище Кавуни, вул. Елеваторна, буд. 1) - з 25 листопада 2019 року.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ВЄЛЄС-Т, код 39684052 (Миколаївська область, Арбузинський район, селище Кавуни, вул. Елеваторна, буд. 1) на користь ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 768,40 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 16.02.2024 року.

Суддя А.П. Алексєєв