Постанова

від 13.06.2024 по справі 757/62722/19-ц

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 757/62722/19-цПівденно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Філінюк І.Г.

секретар судового засідання Арустамян К.А.

за участю представників сторін:

Від ОСОБА_1 адвокат Скрипчук М.Є.

ОСОБА_2 - особисто

Від ОСОБА_2 адвокат Рибакова Л.А.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024, суддя суду першої інстанції Алексєєв А.П., м. Миколаїв, повний текст рішення складено та підписано 16.02.2024

по справі №757/62722/19-ц

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-Т»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2

про розірвання безстрокового трудового договору,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-Т», в якому просив розірвати безстроковий трудовий договір, укладений 25.11.2019 року між ним Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-Т».

Даний позов був обґрунтований тим, що Позивач обіймає посаду директора ТОВ «ВЄЛЄС-Т» з 2016 року. У 2019 році позивач вирішив звільнитися за власним бажанням і згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України направив цінним листом з описом вкладення на адресу єдиного учасника ТОВ «ВЄЛЕС-Т» ОСОБА_2 заяву про звільнення разом з повідомленням про призначення загальних зборів ТОВ «ВЄЛЕС-Т». ОСОБА_2 заяву по суті не розглянула, рішення про звільнення позивача з посади директора не прийняла. Отже, позивач вважає, що бездіяльністю відповідача, єдиним учасником якого є ОСОБА_2 , порушено його право, як найманого працівника, на своєчасне звільнення за власним бажанням згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17.08.2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 10.08.2022, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 19.07.2023 у даній справі скасовані рішення Печерського районного суду м. Києва від 17.08.2021 та постанова Київського апеляційного суду від 10.08.2022, провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 30.08.2023 справу за клопотанням позивача направлено для продовження розгляду до Господарського суду Миколаївської області.

18.09.2023 ухвалою Господарського суду Миколаївської області прийнято справу до свого провадження.

30.10.2023 ухвалою суду залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 .

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 позов задоволено повністю; розірвано безстроковий трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-Т» - з 25 листопада 2019 року; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-Т» на користь ОСОБА_1 грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 768,40 грн.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на те, що ТОВ «ВЄЛЄС-Т» мало єдиного учасника в особі ОСОБА_2 , скликати загальні збори учасників товариства для вирішення питання про звільнення позивача з посади директора законом не вимагалося. Позивачу достатньо було заздалегідь направити на адресу учасника ТОВ «ВЄЛЄС-Т» ОСОБА_2 заяву про звільнення за власним бажанням, тоді як ОСОБА_2 мала одноособово розглянути таку заяву, прийняти рішення по суті заяви із його подальшим письмовим оформленням.

Суд першої інстанції зазначив, що заяву про звільнення позивач направив ОСОБА_2 21.10.2019, у якій поставив питання про своє звільнення з 25.11.2019, тобто, з урахуванням звичайних строків обігу поштової кореспонденції ОСОБА_2 мала для прийняття рішення про звільнення позивача не менше 20 календарних днів. Отже, позивачем було дотримано передбаченого ст. 38 Кодексу законів про працю України порядку попередження власника про наміри розірвати трудовий договір з власної ініціативи.

Суд першої інстанції зазначив, що своєчасно не прийнявши за заявою позивача рішення про звільнення, відповідачем, єдиним учасником якого є ОСОБА_2 , було порушено передбачене ст. 38 Кодексу законів про працю України право позивача на своєчасне розірвання безстрокового трудового договору та як наслідок передбачене ст. 43 Конституції України право на вільний вибір праці. Дані обставини свідчать про наявність підстав для задоволення позову.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц.

Апелянт зазначає, що оскільки ТОВ «ВЄЛЄС-Т» має одного учасника, то положення ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не застосовуються, відповідно посилання Позивача на положення цієї норми є безпідставним. Особливістю звільнення директора товариства, на відміну від іншого працівника, є те, що дана особа є керівною і звільняється не лише на підставі вимог КЗпП України, а й з урахуванням вимог Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», відповідно до якого має право самостійно ініціювати скликання загальних зборів товариства.

Апелянт вказала, що із матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду не надано доказів про отримання ТОВ «ВЄЛЄС-Т» та учасниками (засновниками) ТОВ оригіналу заяви позивача про звільнення та повідомлення про скликання загальних зборів. Додані позивачем фіскальні чеки та опис вкладення до цінного листа не є доказом належного отримання. Належним чином повідомлення повинно містити дані не лише щодо поштового відправлення, але й отримання адресантом відправленої поштової кореспонденції.

Апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні дані, що позивач звертався із заявою про скликання загальних зборів до офіційного загальнодержавного друкованого засобу масової інформації, таким є національна газета «Урядовий кур`єр», із зазначенням порядку денного, часу, дати та місця проведення зборів. В матеріалах позовної заяви відсутні дані, що позивачем було повідомлено органи реєстраційної служби про звільнення позивача. Оскільки позивачем не здійснені всі необхідні дії щодо звільнення його з посади директора, то звернення з таким позовом є безпідставним і завчасним, а тому в задоволенні позову потрібно відмовити.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 18 січня 2024 року по справі № 757/62722/19-ц та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц.

Позивач вказує, що він 20 жовтня 2019 року, тобто не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників - 25 листопада 2019 року, на адресу єдиного учасника Товариства поштовим відправленням з описом вкладення та з повідомленням про вручення направив свою заяву про звільнення від 18 жовтня 2019 року та повідомлення про скликання загальних зборів учасників ТОВ «ВЄЛЄС-Т», із попереднім порядком денним та зазначенням дати, часу й місця зборів. У визначений строк загальні збори учасників товариства не проведені, питання про звільнення Позивача з посади директора не вирішено, що порушує права останнього, як працівника.

Позивач зазначає, що він не може вплинути на факт отримання повідомлення про скликання загальних зборів учасником Товариства, якщо останній ухиляється від свого обов`язку провести загальні збори. Позивач здійснив всі необхідні дії, які залежали від останнього, в силу вимог закону - направив повідомлення про скликання загальних зборів цінним листом з описом вкладення на адресу учасника - ОСОБА_2 . Неотримання ОСОБА_2 зазначеного поштового відправлення не свідчить про порушення відповідачем порядку скликання загальних зборів та не залежить від волі відправника.

На думку позивача, у даному випадку було порушено його право на припинення трудового договору, тому обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Керуючись викладеним вище, позивач просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №757/62722/19-ц було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Філінюк І.Г. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №757/62722/19-ц на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №757/62722/19-ц на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №757/62722/19-ц.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц - залишено без руху; встановлено ОСОБА_2 строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; роз`яснено ОСОБА_2 , що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява ОСОБА_2 про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої були додані докази сплати судового збору у розмір, встановленому законом. Таким чином, недоліки апеляційної скарги було усунуто.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 06.06.2024; призначено справу №757/62722/19-ц до розгляду на 13.06.2024 о 11:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів; зупинено дію рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц.

13.06.2024 у судовому засіданні прийняли участь представник ОСОБА_1 адвокат Скрипчук М.Є., ОСОБА_2 особисто та її представник адвокат Рибакова Л.А.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-Т» у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином.

Зокрема, про дату, час та місце проведення судового засідання по справі №757/62722/19-ц була повідомлена єдина учасниця ТОВ «ВЄЛЄС-Т» - ОСОБА_2 та керівник ТОВ «ВЄЛЄС-Т» - Печенін Максим Олександрович.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 13.06.2024, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц по суті, не дивлячись на відсутність представника відповідача, повідомленого про судове засідання належним чином. Відсутність зазначеного представника у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

31.08.2016 на підставі рішення єдиного учасника ТОВ «ВЄЛЄС-Т», яке оформлене протоколом загальних зборів учасників ТОВ «ВЄЛЄС-Т» №3 від 31.08.2016, безстрокового трудового договору, укладеного в усній формі, наказу №04-к по підприємству від 31.08.2016 ОСОБА_1 був призначений на посаду директора ТОВ «ВЄЛЄС-Т» з 31.08.2016.

21.10.2019 ОСОБА_1 направив засобами поштового зв`язку єдиному учаснику ТОВ «ВЄЛЄС-Т» ОСОБА_2 :

- заяву про звільнення з посади директора;

- повідомлення про проведення загальних зборів учасників, на які виноситься питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «ВЄЛЄС-Т»;

- супровідний лист з проханням повідомити ОСОБА_1 про прийняте за заявою рішення.

Зі змісту заяви про звільнення вбачається, що ОСОБА_1 ставив питання перед ОСОБА_2 про його звільнення з посади директора за власним бажанням з 25.11.2019.

У супровідному листі міститься прохання позивача до ОСОБА_2 повідомити його про прийняте за заявою рішення до 27.11.2019.

Заяву, повідомлення та супровідний лист позивач направив 21.10.2019 цінним листом з описом вкладення за накладною на поштове відправлення №0101909103569 на адресу ОСОБА_2 , яка зазначена у Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 21.10.2019 АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який отримано на запит суду першої інстанції при підготовці справи до розгляду, станом на 21.10.2019 єдиним учасником ТОВ «ВЄЛЄС-Т» є ОСОБА_2 , керівником товариства є ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 , отримавши заяву позивача, рішення про звільнення з посади директора ТОВ «ВЄЛЄС-Т» не прийняла, позивача про результати розгляду заяви не повідомила.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В силу частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19), а право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), відтак суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.

Дослідивши підстави позову у даній справі, мету та спрямованість останнього через призму доводів ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач хоче захистити своє право вільно обирати місце праці шляхом звільнення з посади директора ТОВ «ВЄЛЄС-Т».

На дату призначення позивача на посаду директора ТОВ «ВЄЛЄС-Т», тобто станом на 31.08.2016, Господарський кодекс України та Кодекс законів про працю України діяли у наступній редакції.

Так, згідно ч. 1 ст. 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб`єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об`єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Згідно ч. 1 ст. 80 ГК України до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Частиною 1 ст. 89 ГК України передбачено, що управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Згідно ч. 1 ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Частиною 3 ст. 65 ГК України передбачено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Згідно ч. 4 ст. 65 ГК України у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Відповідно до положень ст. 1, ст. 3 Кодексу законів про працю України трудові відносини всіх працівників регулюється цим кодексом. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Особливості праці членів кооперативів та їх об`єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що особливою формою трудового договору є контракт.

Згідно ст. 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема при укладенні контракту.

Таким чином, керуючись викладеними вище нормами, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оформлення трудових відносин між власником ТОВ «ВЄЛЄС-Т» та найманим працівником, зокрема найманим на посаду директора товариства, було можливе шляхом укладення безстрокового трудового договору в усній формі і не суперечило ГК України та Кодексу законів про працю України.

На дату направлення позивачем заяви про звільнення, тобто на 21.10.2019, діяли наступна редакція Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Кодексу законів про працю України.

Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Згідно ч. 1 ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», до компетенції загальних зборів, зокрема належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства, а згідно до ч. 1 ст. 30 закону загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

Виходячи з приписів п. 7 ч. 2 ст. 30 та ч. 1 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» питання про звільнення директора також належить до компетенції загальних зборів.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також, зокрема з ініціативи виконавчого органу товариства.

При цьому, ч. 1 та ч. 2 ст. 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що у товаристві, яке має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. До товариства з одним учасником не застосовуються положення ст. ст. 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень ч. 1 цієї статті.

Таким чином, з огляду на те, що ТОВ «ВЄЛЄС-Т» мало єдиного учасника в особі ОСОБА_2 , скликати загальні збори учасників товариства для вирішення питання про звільнення позивача з посади директора законом не вимагалося.

Позивачу достатньо було заздалегідь направити на адресу учасника ТОВ «ВЄЛЄС-Т» ОСОБА_2 заяву про звільнення за власним бажанням, тоді як ОСОБА_2 мала одноособово розглянути таку заяву, прийняти рішення по суті заяви із його подальшим письмовим оформленням.

Згідно ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як було встановлено вище, заяву про звільнення позивач направив ОСОБА_2 21.10.2019, у якій поставив питання про своє звільнення з 25.11.2019 року, тобто, з урахуванням звичайних строків обігу поштової кореспонденції ОСОБА_2 мала для прийняття рішення про звільнення позивача не менше 20 календарних днів.

Отже, позивачем було дотримано передбаченого ст. 38 Кодексу законів про працю України порядку попередження власника про наміри розірвати трудовий договір з власної ініціативи.

Посилання апелянтки на те, що вона не отримувала заяву позивача, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки позивач направляв дану заяву на адресу ОСОБА_2 , яка зазначена у Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 21.10.2019 АДРЕСА_1 , тобто вжив всіх можливих заходів щодо повідомлення єдиного засновника відповідача.

В свою чергу, неотримання даного листа відбулося з незалежних від відповідача причин та саме з суб`єктивної волі апелянтки. Отже позивач належним чином виконав обов`язок щодо повідомлення засновниці відповідача.

Що стосується положень ч. 13 ст. 39 закону про, те що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків, колегія суддів зазначає наступне.

По-перше, передбачений ст. 38 Кодексу законів про працю України двотижневий строк по суті призначений для вирішення організаційних питань, пов`язаних із завершенням працівником виконання трудових обов`язків, підшукуванням та наймом власником підприємства або уповноваженим ним органом нового працівника замість того, який бажає звільнитися.

По-друге, власник у передбачений двотижневий строк не позбавлений можливості призначити на посаду директора тимчасово виконуючого обов`язки директора.

По-третє, безпідставне зволікання з вирішенням питання про звільнення працівника за його ініціативи має наслідком продовження трудових відносин проти волі найманого працівника.

Положеннями ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду. Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством. Про відповідне зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20.

Таким чином, своєчасно не прийнявши за заявою позивача рішення про звільнення, відповідачем, єдиним учасником якого є ОСОБА_2 , було порушено передбачене ст. 38 Кодексу законів про працю України право позивача на своєчасне розірвання безстрокового трудового договору та як наслідок передбачене ст. 43 Конституції України право на вільний вибір праці.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необхідність задоволення позову.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянтки на те, що оскільки позивачем не здійснені всі необхідні дії щодо звільнення йою з посади директора, то звернення з таким позовом є безпідставним і завчасним, а тому в задоволенні позову потрібно відмовити, адже рішення щодо його звільнення не було прийнято вищим органом товариства, тому у позивача були відсутні підстави для вчинення дій щодо звільнення йою з посади директора, зокрема, повідомлення органів реєстраційної служби про звільнення позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2024 по справі №757/62722/19-ц залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.06.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

І.Г. Філінюк