Постанова

від 13.02.2024 по справі 755/649/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 755/649/23

провадження № 22-ц/824/1670/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Усковій Я. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІОР ПЛЮС» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІОР ПЛЮС» - адвоката Кругленка Миколи Сергійовича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2023 року в складі судді Українця В. В.,

встановив:

13.01.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІОР ПЛЮС» (далі - ТОВ «ДІОР ПЛЮС») про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилався на ті підстави, що 16 квітня 2019 року між ним та відповідачем було укладено трудовий договір. Він був прийнятий на посаду водія.

18 жовтня 2022 року, отримавши відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 18.10.2022, він дізнався про те, що його 22.03.2021 було звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП України та 23.03.2021 прийнято на посаду водія автотранспортних засобів у ТОВ «РАКЕТА ДЕЛІВЕРІ».

На день подання позову відповідач не видав йому ні наказ про звільнення, ні трудову книжку.

В день звільнення відповідач не виплатив йому компенсацію за 46 днів невикористаної щорічної відпустки у розмірі 10 759,32 грн.

За таких підстав у відповідача виник обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 10 759, 32 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 173 104,40 грн.

Також просив відшкодувати судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 731,04 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «ДІОР ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 10 759, 32 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 173 104, 40 грн та 1 731, 04 грн судового збору.

02.10.2023 представник ТОВ «ДІОР ПЛЮС» - адвокат Кругленко М. С. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2023 року в частині задоволених вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 173 104,40 грн до 10 759,32 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на принципи справедливості, співмірності та пропорційності, відповідно до яких розмір середнього заробітку необхідно зменшити до 10 759,32 грн.

Зазначив, що визначений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у 17 разів перевищує розмір простроченої заборгованості роботодавця з невиплаченої позивачу компенсації за невикористані дні відпустки, що є явно непропорційним наслідком правопорушення і несправедливим по відношенню до роботодавця, враховуючи, що з позовом до суду позивач звернувся лише через 1 рік і 8 місяців.

При звільненні з ТОВ «ДІОР ПЛЮС», яке відбулося 22.03.2021, позивач не зазнав майнових втрат, оскільки за ініціативою і при сприянні відповідача, позивача вже з наступного дня (з 23.03.2021) було прийнято на роботу на інше підприємство - партнера по бізнесу ТОВ «РАКЕТА ДЕЛІВЕРІ» за тією ж професією, де він пропрацював до 31.08.2022, системно отримуючи заробітну плату.

Працюючи водієм у ТОВ «ДІОР ПЛЮС» позивач не вживав заходів щодо виплати йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та не довів існування обставин, які заважали йому реалізувати зазначене право раніше.

Позивач не довів, що раніше не знав про своє звільнення, оскільки його було звільнено на підставі п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Звертає увагу, що у позовній заяві позивач невірно визначив період, за який нараховується середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 01.04.2021 по 30.11.2022 (422 робочі дні).

З 19.07.2022, з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», було внесено зміни у редакцію ст. 117 КЗпП України, які обмежили строк виплати середнього заробітку до шести місяців за умови відсутності спору про розмір таких виплат.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум, враховуючи недобросовісність дій позивача по відношенню до відповідача, неправильно визначений період нарахування сум середнього заробітку, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, є визначення розміру відповідальності ТОВ «ДІОР ПЛЮС» за затримку розрахунку при звільненні в сумі 10 759,32 грн, яка дорівнює розміру невиплаченої позивачу компенсації за невикористані дні відпустки (10 759,32 грн).

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення - судової повістки-повідомлення за адресами, які містяться в матеріалах справи, повернулись до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідач ТОВ «ДІОР ПЛЮС» в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. 30.01.2024 на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява адвоката Кругленка М. С. про розгляд справи за відсутності відповідача.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 16 квітня 2019 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу водієм у ТОВ «ДІОР ПЛЮС», де працював до 22 березня 2021 року.

22.03.2021 ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

При звільненні з роботи з ТОВ «ДІОР ПЛЮС» позивачу не була виплачена грошова компенсація за 46 днів невикористаної ним щорічної відпустки у розмірі 10 759, 32 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності тієї обставини, що при звільненні позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 10 759,32 грн. З огляду на те, що затримка розрахунку при звільненні відбулась в період з 01 квітня 2021 року по 30 листопада 2022 року та складає 422 робочих дні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 173 104 грн 40 коп. ( 410,20 грн х 422 ).

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в сумі 10 759,32 грн сторони не оскаржують, а тому в цій частині воно не є предметом апеляційного розгляду.

Колегія суддів не може повністю погодитись з рішенням суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 173 104,40 грн з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаний або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільного погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У статті 116 КЗпП України вказано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, зміни набрали чинності 19 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У цій справі відповідач порушив строк виплати грошова компенсація за 46 днів невикористаної ним щорічної відпустки у розмірі 10 759, 32 грн.

Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач як роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення із відповідача відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Однак, колегія суддів не може погодитися з визначеним судом першої інстанції розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення їх точного розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

З урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості (компенсація за невикористані дні щорічної відпустки), дій позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 10 759,32 грн.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21, від 15 березня 2023 року в справі № 201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі № 201/8082/21.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження.

З огляду на викладене, є обґрунтованими доводи апеляційної скарги про неспівмірність розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром вихідної допомоги, тому у відповідній частині оскаржуване судове рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, в рішення суду першої інстанції - зміні в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на розмір задоволених позовних вимог, рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору підлягає зміні, шляхом зменшення суми судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 1 731 грн 04 коп. до 107 грн 67 коп. ( 6,22%).

З позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 596,56 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІОР ПЛЮС» - адвоката Кругленка Миколи Сергійовича задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми судового збору змінити.

Зменшити розмір стягнутого з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІОР ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 173 104 грн 40 коп. до 10 759 грн 32 коп., а суму судового збору з 1 731 грн 04 коп. до 107 грн 67 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІОР ПЛЮС» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 596 грн 56 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук