Рішення від 11.10.2023 по справі 910/5959/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.10.2023Справа № 910/5959/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Примаченка В`ячеслава Феліксовича ( АДРЕСА_1 )

до Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" (вул. Горлівська, 226/228, м. Київ, 02121)

про розірвання договору та усунення перешкод в користуванні майном

Представники сторін:

Від позивача: Примаченко В.Ф., Тарасюк В.А.

Від відповідача: Пустовий М.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Примаченко В`ячеслав Феліксович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" про:

- розірвання Договору оренди № 20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.11.2020 року, укладеного між ФОП Примаченко В.Ф. та ДП "НТК "Імпульс";

- зобов`язання відповідача - ДП "НТК "Імпульс" усунути будь - які перешкоди позивачеві - ФОП Примаченко В.Ф. у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном та надати доступ до власного майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горлівська, 226/228.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на істотне порушення відповідачем як орендодавцем умов укладеного між сторонами Договору оренди № 20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.11.2020 року, зокрема, позбавлення позивача як орендаря доступу до орендованого приміщення та належного йому майна, що там перебуває, що є підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди згідно частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, та поновлення порушеного права власності позивача шляхом усунення перешкод в користуванні та розпорядженні належним йому майном, що знаходиться в орендованих приміщеннях.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5959/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.06.2023 року.

Судом встановлено, що до початку судового засідання на виконання вимог ухвали суду від 02.05.2023 року через канцелярію суду 29.05.2023 року від позивача надійшли пояснення б/н від 25.05.2023 року, які судом долучені до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 08.06.2023 року з урахуванням повідомлення відповідача про направлення на адресу позивача 06.06.2023 року відзиву на позовну заяву, з метою надання позивачем відповіді на відзив та, відповідно, заперечення на відповідь на відзив відповідачем, судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 13.07.2023 року.

Окрім того, через канцелярію суду 12.07.2023 року від позивача надійшла заява б/н від 07.07.2023 року про зміну предмета позову, в якій позивач доповнює прохальну частину позовної заяви додатковими позовними вимогами, а саме: "Визнати недійсним односторонній правочин, оформлений повідомленням ДП "НТК "Імпульс" від 22.09.2022 року, адресованим ФОП Примаченко В`ячеславу Феліксовичу, про припинення дії з 22.10.2022 року Договору оренди № 20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.11.2020 року, укладеного між ФОП Примаченко В.Ф. та ДП "НТК "Імпульс".

Також через канцелярію суду 12.07.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 06.06.2023 року, з доказами направлення на адресу іншої сторони, згідно з яким відповідач проти позову заперечує та зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання Договору оренди на підставі частини 2 статті 651 ЦК України, оскільки даний Договір оренди №20/11-20 від 20.11.2020 року, про розірвання якого просить позивач, було припинено з 22.10.2022 року шляхом його розірвання в односторонньому порядку ДП «НТК «Імпульс» на підставі повідомлення від 22.09.2022 року.

У відзиві на позовну заяву відповідач також посилається на недоведеність позивачем належними доказами наявності у нього права власності на майно, яке знаходиться в орендованому приміщенні, та в усуненні перешкод у доступі до якого позивачем заявлено позовну вимогу. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу, від уповноваженого представника позивача через канцелярію суду 12.07.2023 року надійшла відповідь на відзив б/н від 07.07.2023 року, з доказами направлення іншій стороні, відповідно до якої позивач доводи відповідача не визнає та вказує на відсутність підстав для припинення Договору оренди в односторонньому порядку відповідачем, оскільки станом на 22.09.2022 року будь-яка заборгованість ФОП Примаченко В.Ф. по сплаті орендних платежів була відсутня з огляду на положення п.п. 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 року № 634.

У відповіді на відзив позивач також вказує на відсутність підстав для застосування відповідачем оперативно-господарських санкцій у вигляді припинення доступу до орендованого приміщення з огляду на те, що така санкція та підстави її застосування не передбачена умовами Договору оренди. Крім того, позивач зазначає про неможливість вказати точні характеристики та найменування кожної окремої речі, яка залишилась в орендованому приміщенні, через відсутність фізичного доступу до нього. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Через канцелярію суду 13.07.2023 року уповноваженим представником відповідача надано клопотання б/н від 13.06.2023 року про повернення позивачу заяви про зміну предмета позову, а також надійшли заперечення б/н від 13.06.2023 року на клопотання позивача про витребування доказів. Дані документи судом долучені до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 13.07.2023 року для надання позивачу можливості направити повторно заяву про зміну предмета позову на адресу іншої сторони, а відповідачу, відповідно, надати свої заперечення та/або пояснення з урахуванням заяви про зміну предмета позову, протокольною ухвалою оголошено перерву до 03.08.2023 року.

Так, у зв`язку з відсутністю в матеріалах заяви доказів надсилання її копії відповідачеві (документів Укрпошти на підтвердження направлення копії заяви про зміну предмету позову відповідачу та представнику відповідача), про що працівниками канцелярії суду складено акт про відсутність вкладень від 12.07.2023 року, а також ненаданням доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі за доповнення позовних вимог додатковою немайновою вимогою, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 року заяву позивача про зміну предмету позову б/н від 26.05.2021 року у справі № 910/20887/20 повернуто заявнику без розгляду.

Водночас, судом встановлено, що під час оформлення ухвали Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 було допущено технічну описку, а саме у резолютивній частині ухвали невірно зазначено реквізити заяви та номер справи у зв`язку із чим винесено ухвалу від 17.07.2023 року про виправлення описки, допущеної в резолютивній частині ухвали Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 року у справі № 910/5959/23, виклавши її в наступній редакції: "Повернути Фізичній особі - підприємцю подану 12.07.2023 року заяву про зміну предмету позову б/н від 07.07.2023 року у справі № 910/5959/23 без розгляду".

Перед початком судового засідання через канцелярію суду від позивача надійшла заява б/н від 14.07.2023 року про зміну предмета позову з доказами направлення на адресу іншої сторони та сплати судового збору, відповідно до якої позивач доповнює прохальну частину позовної заяви додатковими позовними вимогами, а саме: "Визнати недійсним односторонній правочин, оформлений повідомленням ДП "НТК "Імпульс" від 22.09.2022 року, адресованим ФОП Примаченко В`ячеславу Феліксовичу, про припинення дії з 22.10.2022 року Договору оренди № 20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.11.2020 року, укладеного між ФОП Примаченко В.Ф. та ДП "НТК "Імпульс".

В подальшому, 20.07.2023 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, з доказами направлення іншій стороні, за змістом яких відповідач вказує на безпідставність посилання позивача на неотримання повідомлення від 22.09.2022 року про припинення дії Договору оренди з 22.10.2022 року; зазначає, що Договір оренди був припинений відповідачем в односторонньому порядку на підставах та в порядку, передбачених договором та пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 року № 634; звертає увагу на недостовірність письмових доказів, наданих позивачем суду, а саме інвентаризаційних актів №3/1 та №3/2 від 25.02.2022 року. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.

Також в судовому засіданні 03.08.2023 року представником позивача на підставі ст.ст. 74, 75 ГПК України подано клопотання б/н від 12.07.2023 року про звільнення від доказування обставин вчинення відповідачем одностороннього правочину - повідомлення про припинення Договору оренди № 20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності, з 22.10.2022 року. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 03.08.2023 року судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву б/н від 14.07.2023 року про зміну предмета позову та ухвалено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням останньої та наступного предмета спору:

- визнати недійсним односторонній правочин оформлений повідомленням ДП "НТК "Імпульс" від 22.09.2022 року, адресованим ФОП Примаченко В`ячеслав Феліксович про припинення дії з 22.10.2022 року Договору оренди № 20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності укладеного 20 листопада 2020 року між ФОП Примаченко В`ячеслав Феліксович та ДП "НТК "Імпульс".

- розірвати Договір оренди № 20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності, укладений 20.11.2020 року між ФОП Примаченко В.Ф. та ДП "НТК "Імпульс";

- зобов`язати відповідача - ДП "НТК "Імпульс" усунути будь-які перешкоди позивачеві - ФОП Примаченко В.Ф. у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном та надати доступ до власного майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горлівська, 226/228.

- стягнути з ДП "НТК "Імпульс" (ЄДРПОУ 14307765, 02121 м. Київ, вул. Горлівська, 226/228) на користь ФОП Примаченко В.Ф. ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 8 052,00 грн.

Окрім того, розглянувши в судовому засіданні 03.08.2023 року додане до позовної заяви клопотання позивача б/н від 12.04.2023 року про витребування доказів, а саме: у відповідача оригінали Договору оренди № 20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.11.2020 року, Договору про відшкодування комунальних витрат від 20.11.2020 року щодо приміщення магазину за адресою: м. Київ, вул. Горлівська, 226/228, укладений між ДП «НТК «Імпульс» та ФОП Примавченко В.Ф.; у Дарницького Управління поліції ГУ НП України в місті Києві належним чином засвідчені копії заяви Примаченка В.Ф. , протоколи показів ОСОБА_3 та протоколу огляду місця події з додатками з кримінального провадження № 1202210520001668, судом у зв`язку з не наведенням достатніх підстав в розмінні ст. 81 ГПК України для витребування вказаних доказів та відсутністю процесуальної необхідності вчинення таких дій, протокольною ухвалою залишено без розгляду дане клопотання позивача.

У підготовчому судовому засіданні 03.08.2023 року для отримання всіх документів, поданих через канцелярію суду та для подання позивачем письмових пояснень щодо неможливості подання доказів самостійно, протокольною ухвалою оголошено перерву до 16.08.2023 року.

Судом доведено до відома сторін, що через канцелярію суду 03.08.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 03.08.2023 року про повернення позивачу заяви про зміну предмета позову у справі, заява б/н від 03.08.2023 року про долучення доказів, а саме заяви свідка ОСОБА_4.; від представника позивача надійшло клопотання б/н від 03.08.2023 року про звільнення від доказування, зміст якого є ідентичним клопотанню б/н від 12.07.2023 року; від представника відповідача 16.08.2023 року надійшло клопотання б/н від 16.08.2023 року про призначення експертизи (технічної експертизи документів), в якому відповідач просить суд призначити у справі судово- технічну експертизу документів - інвентаризаційних актів № 3/1 від 25.02.2022 року та №3/2 від 25.02.2022 року. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

Так, розглянувши в підготовчому судовому засіданні 16.08.2023 року клопотання уповноваженого представника відповідача про призначення експертизи, за умови наявності інших доказів, що можуть підтвердити або спростувати обставини справи, судом протокольною ухвалою відмолено в задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/5959/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.09.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 28.09.2023 року для надання відповідачем документального підтвердження наявності заборгованості позивача станом на момент подання повідомлення від 22.09.2022 року про дострокове розірвання договору судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 11.10.2023 року.

Судом доведено до відома сторін, що через канцелярію суду 11.10.2023 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення б/н від 11.10.2023 року, відповідно до яких відповідач додатково наголошує на наявності підстав для дострокового розірвання Договору оренди орендодавцем в односторонньому порядку у зв`язку з невиконанням позивачем своїх зобов`язань за Договором в частині сплати орендної плати, на підтвердження чого відповідачем надано акт звіряння взаємних розрахунків, підписаний відповідачем в односторонньому порядку, згідно з яким заборгованість позивача з орендної плати та комунальних платежів станом на 30.09.2023 року складає 270 206,84 грн. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог, заперечень та правової позиції, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 11.10.2023 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В судові засідання з розгляду справи по суті 28.09.2023 року та 11.10.2023 року з`явилися позивач особисто та уповноважені представники позивача та відповідача.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 28.09.2023 року та 11.10.2023 року позивач особисто та його представник підтримали свої позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судових засіданнях з розгляду справи по суті 28.09.2023 року та 11.10.2023 року проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та просив відмовити в їх задоволенні.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 11.10.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» об`єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону виключно в електронній торговій системі (ЕТС), у тому числі аукціону, предметом якого є право на продовження договору оренди об`єкта згідно із статтею 18 цього Закону.

Порядок функціонування ЕТС, порядок та строки передачі майна в оренду, подання заяв на участь в аукціоні, проведення аукціонів, розмір, порядок та строки сплати, повернення гарантійних, реєстраційних внесків, плати за участь в аукціоні (винагороди оператора), порядок та строки підписання, опублікування протоколу та договору оренди за результатами аукціону визначаються Порядком передачі майна в оренду.

Механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", визначається Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 року № 483 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 73 Порядку переможець електронного аукціону визначається шляхом автоматичної оцінки електронною торговою системою цінових пропозицій учасників після завершення останнього раунду електронного аукціону та формування протоколу про результати електронного аукціону, крім випадків використання переважного права чинним орендарем при проведенні аукціону на продовження договору оренди відповідно до пункту 149 цього Порядку.

У разі коли для участі в аукціоні подано заяву на участь в аукціоні від одного учасника, такий учасник вважається таким, що подав найвищу цінову пропозицію за лот, а договір оренди укладається з таким учасником за запропонованою ним орендною платою, за умови, якщо така орендна плата дорівнює або перевищує стартову орендну плату.

Так, за результатами проведення електронного аукціону № UA-PS2020-10-28-000067-3 від 16.11.2020 року згідно протоколу електронного аукціону від 16.11.2020 року переможцем визнано Фізичну особу-підприємця Примаченко В`ячеслава Феліксовича.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь - які заперечення щодо порядку організації та проведення вказаного аукціону.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 20.11.2020 року між Державним підприємством «Науково-технічний комплекс «Імпульс» (орендодавець за договором) та Фізичною особою-підприємцем Примаченко В`ячеславом Феліксовичем (орендар за договором) укладено Договір оренди №20/11-20 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір оренди), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - Майно) площею 167,9 кв.м, що розміщене на першому поверсі корпусу експериментально-виробничих майстерень Літ Б., та знаходиться за адресою: 02121, м.Київ, вул. Горлівська, 226/228, перебуває на балансі Державного підприємства «Науково - технічний комплекс «Імпульс», вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31 липня 2020 року і становить 3 151 000,00 грн. без врахування ПДВ.

Майно передається в оренду з метою використання під магазин-склад сантехніки та опалювальних систем (пункт 1.2 Договору оренди).

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За умовами пункту 10.1 Договору оренди цей договір укладено на строк 2 роки 11 місяців, що діє з 20 листопада 2020 року по 20 жовтня 2023 року.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками орендодавця та орендаря і скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір оренди №20/11-20 від 20.11.2020 року за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно з пунктом 2.2 Договору оренди передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку дії Договору.

Водночас, оскільки орендоване майно є державною власністю, то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX від 03.10.2019 року, який є спеціальним законом з питань оренди державного та комунального майна та регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

У відповідності до визначення термінів, що міститься в частині 1 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк; орендар - фізична або юридична особа, яка на підставі договору оренди бере майно у користування за плату на певний строк; орендодавець - юридична особа, яка на підставі договору оренди передає майно у користування за плату на певний строк.

Частина 1 статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачає етапність передачі в оренду державного та комунального майна, а саме: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС; прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.

У відповідності до частини 1 статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності.

Відповідно до частини 2, 3 статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар, що уклав договір оренди майна за результатами аукціону, має право використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням, крім випадків і з урахуванням обмежень, передбачених Порядком передачі майна в оренду. Договір оренди підлягає нотаріальному посвідченню, якщо строк, на який укладається цей договір, перевищує п`ять років.

Так, при укладенні Договору оренди за наслідками електронного аукціону № UA-PS2020-10-28-000067-3 від 16.11.2020 року сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об`єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи.

Згідно статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди, але не раніше підписання акта приймання-передачі відповідного майна. Підписання актів приймання-передачі здійснюється відповідно до Порядку передачі майна в оренду.

Згідно з пунктом 2.1 Договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в пункті 10.1 даного Договору.

Стан майна на момент укладення договору, визначається в акті приймання - передавання (пункт 1.3 Договору оренди). Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання майна в оренду покладається на Орендодавця (пункт 2.5 Договору оренди).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди орендодавець передав, а орендар - ФОП Примаченко В.Ф. прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно площею 167,9 кв. м, що розміщене на першому поверсі корпусу експериментально-виробничих майстерень Літ Б, та знаходиться за адресою: 02121 м. Київ, вул. Горлівська, 226/228, перебуває на балансі Державного підприємства «Науково - технічний комплекс «Імпульс», на підтвердження чого 20.11.2020 року між орендодавцем та орендарем без зауважень було підписано та скріплено печатками Акт приймання-передавання орендованого майна (Додаток до Договору оренди), копія якого наявна в матеріалах справи.

Факт отримання вказаного нерухомого майна в оренду, його характеристики та факт подальшого користування ФОП Примаченко В.Ф. орендованим майном, зокрема, до початку введення воєнного стану в Україні 24.02.2022 року, сторонами не заперечувався.

При цьому судом встановлено відсутність з боку позивача як орендаря претензій щодо неналежного стану переданого в оренду майна та його технічних характеристик. Доказів наявності обставин щодо неможливості користування предметом оренди відповідно до умов Договору оренди та його призначення в матеріалах справи відсутні.

Поряд із цим суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання позивачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує обов`язок позивача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном, а також понесені орендодавцем витрати на утримання майна (комунальні та експлуатаційні витрати).

Так, відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Положеннями частини 1, 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата визначається за результатами аукціону.

Відповідно до пункту 3.2 Договору оренди орендна плата визначається на підставі Протоколу електронного аукціону №11А-Р8-2020-10-28-000067-3 від 16.11.2020 року та становить 40 000,00 грн. з ПДВ за місяць оренди.

Згідно з пунктом 3.5 Договору оренди орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на розрахований державними органами статистики індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до частини 1, 4 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Порядок розподілу орендної плати для об`єктів, що перебувають у державній власності, між державним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається Порядком передачі майна в оренду (частина 5 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Так, згідно з пунктом 3.1 Договору оренди орендна плата перераховується Орендарем щомісячно у строк не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, і спрямовується: 30 відсотків від суми орендної плати до Державного бюджету, а 70 відсотків від суми орендної плати на рахунок Орендодавця. Надання послуг щомісяця оформлюється відповідними двосторонніми актами по одному примірнику для кожної сторони, один з яких обов`язково завіряється та повертається Орендодавцю не пізніше 3 календарних днів з моменту отримання таких актів. До 20 числа Орендар зобов`язаний надавати Орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України). На вимогу Орендодавця Орендар зобов`язаний проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння.

Окрім того судом встановлено, що між Державним підприємством «Науково-технічний комплекс «Імпульс» (балансоутримувач за договором) та Фізичною особою-підприємцем Примаченко В`ячеславом Феліксовичем (орендар за договором) укладено Договір №20/11-20 ККП про відшкодування комунальних послуг (далі - Договір ККП), відповідно до умов пункту 1.2 якого на підставі Договору оренди №20/11-20 від 20.11.2020 року 20.11.2020 року Орендар відшкодовує Балансоутримувачу витрати за спожиту електроенергію та воду згідно показників лічильника та діючих тарифів, а також за комунальні послуги та відшкодування плати за землю, а Балансоутримувач забезпечує обслуговування та експлуатацію орендованого приміщення (надалі - приміщення), що знаходиться в будівлі за адресою: м. Київ, вул, Горлівська 226/228, (далі - будівля), загальною площею 167,9 кв. м, а також утримання прибудинкової території.

За умовами пунктів 2.1, 2.2 Договору ККП Орендар відшкодовує Балансоутримувачу компенсацію за користування комунальними послугами до 10 числа місяця, наступного за звітним. Надання вищевказаних послуг щомісяця оформлюється відповідними двосторонніми актами по одному примірнику для кожної сторони, один з яких обов`язково завіряється та повертається Балансоутримувачу не пізніше 5 робочих днів з моменту отримання таких актів Орендарем.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з пунктом 5.1 Договору ККП сторони погодили, що цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами Договору. Договір діє до закінчення дії Договору оренди № 20/11-20 від 20.11.2020 року, якщо сторони не домовляться про інше.

Вказаний Договір ККП підписаний орендарем та балансоутримувачем та скріплені печатками сторін.

Суд зазначає, що укладений між сторонами у справі договір про відшкодування комунальних послуг балансоутримувача є підставою для виникнення у сторін за цим договором відповідних зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Зокрема, згідно пунктів 4, 5 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2021 року № 630 до плати за оренду окремого індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладеного договору зобов`язується надавати орендарю балансоутримувач. Відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (у тому числі місць загального користування та прибудинкової території) та надання комунальних послуг орендарю здійснюється відповідно до договору, укладеного між балансоутримувачем та орендарем, примірна форма якого затверджується Фондом державного майна.

Пунктом 3.4.5 Договору ККП передбачено, що балансоутримувач зобов`язаний виставляти рахунки Орендарю за комунальні послуги за діючими розцінками і тарифами.

В свою чергу, пунктом 3.2.3 Договору ККП встановлений обов`язок орендаря не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок Балансоутримувача Будівлі, за комунальні послуги згідно виставлених Балансоутримувачем рахунків.

Як зазначає позивач у позовній заяві, у відповідності до Договору оренди у період з листопада 2020 року до початку воєнного стану сторонами складались та підписувались акти надання послуг оренди, які своєчасно сплачувались позивачем.

Також, як зазначено в позовній заяві, на виконання Договору про відшкодування комунальних послуг позивачем відповідно до виставлених балансоутримувачем рахунків своєчасно та у повному обсязі сплачувалась вартість спожитих комунальних послуг включно по 31.07.2022 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень про відшкодування за комунальні послуги за 2022 рік.

Водночас, як наголошує позивач, оскільки з початком воєнного стану, введеного на території України відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, підприємницька діяльність ФОП Примаченко В.Ф. фактично не велась, а орендоване майно не використовувалось за призначенням, між сторонами була досягнута усна домовленість про тимчасове призупинення орендних відносин та платежів без підписання відповідних документів.

Однак, 30.05.2022 року на адресу ФОП Примаченко В.Ф. від відповідача надійшло повідомлення від 03.05.2022 року про необхідність погашення заборгованості за договором оренди нерухомого майна та договором про відшкодування комунальних послуг на загальну суму 91 537,06 грн.

Позивач зазначає, що після отримання вказаного листа-повідомлення ФОП Примаченко В.Ф. звернувся до бухгалтерії орендодавця з вимогою надання розрахунків заборгованості за Договором оренди та Договором про відшкодування комунальних послуг з урахуванням дії на території України воєнного стану та не використання позивачем орендованого майна та усних домовленостей про призупинення платежів на час воєнного стану. Проте, жодних розрахунків заборгованості з орендної плати та комунальних платежів позивачу надано не було.

Поряд з цим, з 01 червня 2022 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 року № 634 (далі - Постанова №634), яка визначає категорії орендарів державного і комунального майна, які звільняються від орендної плати, відповідно до підпункту 2) пункту 1 якої: на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 року, за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене: на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях).

Звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до цього пункту здійснюється без окремого рішення орендодавця (підпункт 5 пункту 1 Постанова №634).

Отже, на переконання позивача, правовідносини сторін за Договором оренди після 01.06.2022 року були без заперечень усно були узгоджені з урахуванням обставин введення воєнного стану та постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 року № 634.

Проте, як зазначає позивач, не зважаючи на усну домовленість сторін про ненарахування орендної плати за Договором оренди, а також звільнення орендаря від сплати орендної плати на підставі підпункту 2 пункту 1 Постанови №634, 01.07.2022 року уповноважені представники орендодавця, що забезпечували охорону об`єкта, в непередбачений Договором оренди порядок та спосіб не допустили співробітників орендаря - ФОП Примаченко В.Ф. до орендованого майна - магазину-складу за адресою: м. Київ вул. Горлівська, 226/228 , вимагаючи передати їм всі ключі від орендованих приміщень.

Того ж дня, 01.07.2022 року директором ДП «НТК «Імпульс» ОСОБА_3. було заявлено, що магазин опечатується, ніхто зі співробітників ФОП Примаченко В.Ф. до магазину не буде допущений, Договір оренди буде розірваний з 01.07.2022 року.

На підтвердження обставин недопущення орендаря до орендованого майна та власного майна ФОП Примаченко В.Ф. позивачем надано суду копію заяви свідка ОСОБА_2 , яка з 03.02.2021 року працює адміністратором у ФОП Примаченко В.Ф. та підпис якої нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу трач Г.М. за №2089 від 26.12.2022 року.

Згідно вказаної заяви свідка, гр-кою ОСОБА_2 повідомлено про те, що 01.07.2022 року остання разом з керівником Примаченком В`ячеславом Феліксовичем для приведення магазину в належний стан прибула до прохідної Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс», за адресою: м. Київ вул. Горлівська, 226/228, проте охорона орендодавця відмовилась їх пропустити до магазину, вимагаючи передати всі ключі від орендованих приміщень охороні. На питання Примаченка В`ячеслава Феліксовича про підстави такого недопуску до його власного майна співробітники охорони посилалися на наказ директора ОСОБА_3 . Згодом директор Державного підприємства «Науково-технічний комплекс «Імпульс» ОСОБА_3 вийшов до Примаченко В.Ф. та ОСОБА_2 і повідомив про те, що допуск до магазинку буде обмежено, а магазин - опечатано у зв`язку з наявною заборгованістю Примаченко В.Ф .

Судом також встановлено, що 11.07.2022 року відповідачем було надіслано позивачу повідомлення б/н від 11.07.2022 року про застосування оперативно-господарських санкцій за Договором оренди згідно з пунктом 9.2 Договору оренди у вигляді припинення з 11.07.2022 року доступу ФОП Примаченко В.Ф., будь-якими працівниками та уповноваженими особами ФОП Примаченко В.Ф. до орендованого приміщення площею 167,9 кв.м, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Горлівська, 226/228; взяття приміщення площею 167,9 кв.м, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Горлівська, 226/228 під охорону та його опечатування 11.07.2022 року, а також заміну замків у цьому приміщенні. Як вказано в листі відповідача, зазначені оперативно-господарські санкції застосовані ДП «НТК «Імпульс» у зв`язку з наявністю заборгованості ФОП Примаченко В.Ф. за Договором оренди державного нерухомого майна в розмірі 97 196,15 грн. та за договором про відшкодування комунальних послуг № 20/11-20 ККП від 20.11.2020 року - 21 708,45 грн. про відшкодування витрат, та діятимуть до моменту повного погашення заборгованості.

Факт надсилання вказаного повідомлення на адресу позивача підтверджується наявною у матеріалах справи копією опису вкладення від 11.07.2022 року.

Водночас, вважаючи дії орендодавця щодо недопущення позивача до орендованого приміщення та майна, що там знаходиться, неправомірними, 04.08.2022 року орендар - ФОП Примаченко В.Ф. звернувся до Національної поліції з заявою про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України службовими особами орендодавця, а саме директором ДП «НТК «Імпульс» ОСОБА_3. За заявою Примаченка Вячеслава Феліксовича до Дарницького управління ГУ Національної поліції України в м. Києві про самоправні дії ОСОБА_3 було зареєстроване кримінальне провадження за ст. 356 КК України №1202210520001668 від 04.08.2022 року (копія витягу з ЄДРДР, копія довідки НП України про результати розслідування наявні в матеріалах справи).

Позивач також зазначає, що 22.07.2022 року Примаченку В`ячеславу Феліксовичу надійшла усна пропозиція представника орендодавця - директора ДП «НТК «Імпульс» ОСОБА_3 про підготовку документів щодо припинення Договору оренди за згодою сторін, у відповідь на яку 27.07.2022 року позивачем на адресу відповідача була направлена для підписання Додаткова угода від 01.07.2022 року про припинення Договору оренди за згодою сторін відповідно до пункту 10.7 Договору оренди.

Факт надсилання вказаної додаткової угоди на адресу відповідача та її отримання останнім 11.08.2022 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної №0308301461474 від 27.07.2022 року, опису вкладення від 27.07.2022 року та копією скріншоту повідомлення про вручення відправлення №0308301461474 адресату.

Проте, відповідачем вказана додаткова угода залишена без підпису та узгодження.

В свою чергу, відповідач звернувся до позивача з повідомленням б/н від 22.09.2022 року про припинення договору оренди нерухомого майна та договору про відшкодування комунальних послуг, відповідно до якого орендодавець повідомив ФОП Примаченко В.Ф. про припинення дії Договору оренди з 22.10.2022 року на підставі пункту 10.7 Договору оренди (внаслідок одностороннього дострокового розірвання договору управненою стороною), а також про право орендодавця на притримання майна орендаря, яке знаходиться у орендованих приміщеннях, до виконання орендарем вимог орендодавця щодо погашення заборгованості з орендної плати та комунальних платежів.

Згідно вказаного повідомлення б/н від 22.09.2022 року підставами для дострокового припинення Договору оренди в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, останнім зазначено: наявна заборгованість з орендної плати та комунальних платежів, яка станом на 01.09.2022 року становить 181 117,78 грн., необхідність використання орендованого позивачем майна для здійснення власної виробничої діяльності ДП «НТК «Імпульс», а саме для розширення обсягів такої діяльності із виконання державного оборонного замовлення під час воєнного стану, наявність інших порушень умов Договору оренди зі сторони ФОП Примаченко В.Ф.

У вказаному повідомленні від 22.09.2022 року відповідач також зазначив про відсутність підстав для підписання надісланої позивачем Додаткової угоди від 01.07.2022 року про припинення договору оренди за взаємною згодою, оскільки згідно даних Укрпошти вона направлена на адресу ДП «НТК «Імпульс» лише 27.07.2022 року, тобто більш пізньою датою, та не відображає реальних правовідносин сторін.

Факт надсилання повідомлення від 22.09.2022 року на адресу позивача підтверджується описом вкладення №0212114151650 від 23.09.2022 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Однак, як вказує позивач, ФОП Примаченко В.Ф. не отримував зазначеного повідомлення від 22.09.2022 року, у зв`язку з чим позивач 18.10.2022 року повторно звернувся до відповідача листом від 18.10.2022 року з пропозицією про дострокове припинення (розірвання) Договору оренди на підставі частини 2 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за згодою сторін та підписання Додаткової Угоди про припинення Договору оренди за згодою сторін.

Факт надсилання вказаної пропозиції про розірвання договору з доданим до неї проектом Угоди про припинення шляхом розірвання Договору оренди на адресу відповідача та її отримання відповідачем 20.10.2022 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної №0308301579009 від 18.10.2022 року, описом вкладення від 18.10.2022 року та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0308301579009.

Проте, як зазначається відповідачем в заявах по суті спору, вказана пропозиція про розірвання договору за згодою сторін залишена орендодавцем без задоволення з огляду на те, що відповідач вважає Договір оренди припиненим з 22.10.2022 року на підставі повідомлення від 22.09.2022 року.

В свою чергу позивач вказує, що наразі в орендованому приміщенні магазину-складу за адресою: м. Київ вул. Горлівська, 226/228 знаходиться майно, сантехнічного та опалювального призначення, особисті речі для приватного користування, які належать ФОП Примаченко В.Ф. Відповідно до Акту інвентаризації №3/1 від 25.02.2022 року, який був складений до заборони доступу до магазину, в приміщенні знаходиться сантехнічне та опалювальне майно та обладнання, належного ФОП Примаченко В.Ф., на загальну суму 3 293 135, 89 грн. Окрім того позивач вказує, що в орендованому приміщенні знаходяться особисті речі приватного користування Примаченка В.Ф. на суму 734 000 грн. згідно переліку, наведеного в інвентаризаційному акті №3/2 від 25.02.2022 року.

Так, згідно пояснень позивача, ФОП Примаченко В.Ф. позбавлений доступу до орендованого приміщення та до власного майна, яке там знаходиться. Кілька спроб Примаченка В.Ф. пройти до приміщення, в якому знаходилось майно ФОП Примаченко В.В., з метою доступу до власного майна, користування та розпорядження ним, були заборонені охороною ДП «НТК «Імпульс» з посиланням на розпорядження директора ДП «НТК «Імпульс» ОСОБА_3

В подальшому 24.10.2022 року позивач звернувся до відповідача з листом щодо застереження про недопустимість вирішення господарського спору шляхом скоєння кримінального правопорушення, факт надсилання якого на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної №0308301631183 від 24.10.2022 року та опису вкладення від 24.10.2022 року.

Згідно наданого позивачами витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження відповідного поштового відправлення №0308301631183, застереження вручене відповідачеві 25.10.2022 року.

Також, 10.01.2023 року позивачем на адресу ДП «НТК «Імпульс» було направлено листа з вимогою про зняття обмежень та надання доступу позивачу до власного майна ФОП Примаченко В.Ф. за адресою: м. Київ вул. Горлівська, 226/228 , факт надсилання якого на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної №0308301575658 від 10.01.2023 року та опису вкладення від 09.01.2023 року.

Однак, відповідач залишив вказані листи щодо надання доступу позивачу до власного майна та до орендованого приміщення без відповіді та задоволення.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну предмету позову), відповідачем відмовлено ФОП Примаченко В.Ф. у доступі до орендованого приміщення та наявного у ньому належного позивачеві майна, у зв`язку з чим позивач позбавлений права розпоряджатися і мати вільний доступ до власного майна та вільно здійснювати господарську діяльність, що призводить до її збитковості, відтак, наведене свідчить про істотне порушення відповідачем умов Договору оренди, що, на переконання позивача, є підставою для розірвання спірного Договору оренди №20/11-20 від 20.11.2020 року у судовому порядку на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, поновлення порушеного права власності позивача шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження власним майном та надання доступу до останнього, яке знаходиться в орендованому приміщенні, а також визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого повідомленням ДП «НТК «Імпульс» б/н від 22.09.2022 року про припинення дії Договору оренди з 22.10.2022 року, з посиланням на відсутність визначених договором підстав для такого розірвання та порушення відповідачем ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 1 ст. 651 ЦК України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №20/11-20 від 20.11.2020 року та/або його окремих положень сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін також відсутні.

Суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Як встановлено судом та зазначалось вище, сторонами погоджено строк дії Договору оренди до 20.10.2023 року.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно положень частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Із наведеними приписами законодавства узгоджується пункт 10.3 Договору оренди, згідно якого зміни до умов цього Договору допускаються за взаємної згоди Сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх письмового подання до розгляду іншою стороною. Договір може бути розірвано Орендодавцем в односторонньому порядку у разі невиконання Орендарем своїх зобов`язань.

Згідно з пунктом 10.7 Договору оренди чинність цього Договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою Сторін, за рішенням суду або у передбачених Договором випадках одностороннього розірвання Договору управненою Стороною; банкрутства Орендаря - юридичної особи; ліквідації Орендаря - юридичної особи; смерті Орендаря (якщо Орендарем є фізична особа).

Таким чином, положення спірного Договору оренди містять умови про можливість його дострокового розірвання як за згодою сторін, а у разі недосягнення сторонами такої згоди - за рішенням суду, так і внаслідок одностороннього розірвання Договору орендодавцем у разі невиконання орендарем своїх зобов`язань.

Отже, необхідною умовою одностороннього розірвання Договору оренди орендодавцем є встановлення факту невиконання орендарем своїх зобов`язань за спірним договором, тобто істотного порушення умов договору оренди.

Суд зазначає, що односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02. 2020 року у справі № 910/4391/19, відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони. За змістом статті 782 ЦК України, а також виходячи з положень статей 205, 654 ЦК України, відмова від договору має вчинятися наймодавцем письмово. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її наймачем.

Як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, згідно відзиву на позовну заяву, на підставі вищевказаного повідомлення орендодавця б/н від 22.09.2022 року, яке позивач просить визнати недійсним, дія спірного Договору оренди була припинена з 22.10.2022 року. Таке рішення про припинення дії договору оренди було прийнято орендодавцем з огляду на наявність у ФОП Примаченко В.Ф. боргу зі сплати орендної плати та комунальних платежів за користування орендованим приміщенням, необхідність використання орендованого приміщення для власних потреб балансоутримувача, а також з огляду на наявність інших порушень умов договору, а саме - порушення орендарем пункту 5.7 Договору оренди, за яким орендар мав застрахувати орендоване майно протягом місяця після укладання договору, чого зроблено не було.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Суд зазначає, що згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому, зміст правочину відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, за приписами частини 1 статті 207 Господарського кодексу господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю чи в частині.

Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним одностороннього правочину, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Суд зазначає, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами, зокрема, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Так, припиняючи дію Договору оренди шляхом направлення повідомлення від 22.09.2022 року відповідач посилається серед інших підстав на заборгованість позивача з орендної плати та комунальних платежів, яка разом станом на 01.09.2022 року складає 181 117,78 грн. та відповідно до змісту повідомлення від 03.05.2022 року виникла у березні 2022 року.

Разом з цим суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27.05.2022 року № 634 було передбачено підстави для автоматичного звільнення від орендної плати за договорами, погодженими або укладеними до 24 лютого 2022 року, для чотирьох категорій державного майна.

Зокрема, згідно з підпунктом 2 пункту 1 Постанови №634 передбачено, що на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 року, за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене: на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях); у закладах культури і освіти, якщо об`єкт оренди було передано в оренду на погодинній основі.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 Постанови №634 звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до цього пункту здійснюється без окремого рішення орендодавця.

Отже, зазначене у підпункті 2 пункту 1 Постанови №634 правило автоматичного звільнення від орендної плати стосується всіх категорій орендарів, проте виключно відносно договорів, що були чинними станом на 24.02.2022 року або укладені після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 року або раніше.

Оскільки Постанова №634 набула чинності 01.06.2022 року, а право на звільнення від орендної плати у зазначених осіб виникло з першого дня введення воєнного стану, підпункт 5 пункту 1 Постанови №634 зобов`язує орендодавця у разі, коли майно розташоване на відповідній території, автоматично перерахувати орендну плату. Окреме рішення уповноваженого органу або відповідача як орендодавця відповідного письмового рішення про звільнення позивача як орендаря від сплати орендної плати для цього положеннями вказаної Постанови №634 не вимагається. У разі наявності на дату набрання чинності Постановою №634 переплати, кошти зараховуються в рахунок орендної плати за майбутній період.

З урахуванням наведеного, оскільки правовідносини сторін спірного Договору оренди після 01.06.2022 року мають здійснюватися з урахуванням положень підпункту 2 пункту 1 Постанови №634, а також зважаючи на дату укладання спірного Договору оренди №20/11-20 від 20.11.2020 року, тобто до 24.02.2022 року та місцезнаходження орендованого приміщення у м. Києві, за висновком суду у відповідача з урахуванням положень Постанови №634 були відсутні підстави для нарахування та стягнення з ФОП Примаченко В.Ф. орендної плати за період після 24.02.2022 року та до 30.09.2022 року, у зв`язку з чим, відповідно, у позивача не виникли зобов`язання зі сплати орендної плати за Договором оренди станом на 22.09.2022 року за вказаний спірний період.

З вищевказаних підстав суд також не приймає до уваги наданий відповідачем акт звіряння взаємних розрахунків, підписаний відповідачем в односторонньому порядку, згідно з яким заборгованість позивача з орендної плати станом на 30.09.2023 року за період листопад 2020 - вересень 2023 року складає 268 969,32 грн.

Таким чином, враховуючи відсутність підстав для нарахування орендної плати, починаючи з 24.02.2022 року згідно Постанови № 634 та здійснені позивачем перерахування коштів в погашення орендної плати, за висновками суду заборгованість позивача за спірний період 24.02.2022 року - 30.09.2022 року, що охоплюється Постановою № 634, відсутня.

При цьому, висновки відповідача щодо заборгованості позивача по оплаті комунальних послуг також не відповідають фактичним обставинам справи, позаяк спростовуються наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, згідно яких позивачем було сплачено виставлені відповідачем рахунки за комунальні послуги включно по 31.07.2022 року. Дана обставина підтверджується також даними з акту звіряння взаємних розрахунків, згідно з яким залишок заборгованості по відшкодуванню комунальних послуг станом на 30.09.2022 року становить 1 237,58 грн.

Разом з цим, наявність заборгованості з оплати комунальних послуг, що виникли у зв`язку з користуванням предметом оренди, не може бути визнана підставою для припинення Договору оренди, оскільки заборгованість по оплаті комунальних платежів не входить до складу орендної плати, передбаченої спірним Договором оренди, та регулюється іншим правочином, укладеним між сторонами.

Суд також враховує, що згідно викладених в постанові Верховного Суду від 07.06.2022 року у справі №911/27/21 висновків для встановлення обов`язку орендаря нерухомого майна сплачувати вартість спожитих комунальних послуг визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 904/983/18, суд касаційної інстанції зазначав, що підставою для розірвання договору оренди може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов`язань, передбачених статтями 782, 783 ЦК України, або договором оренди.

Як стверджує позивач, відповідач не надав позивачу жодних доказів на підтвердження розміру та обсягу спожитих ФОП Примаченко В.Ф. комунальних послуг у спірний період, проте позивачем було оплачено виставлені відповідачем рахунки за період до моменту перешкоджання позивачу у доступі до орендованого майна.

За таких обставин, за висновком суду, зважаючи на відсутність станом на 22.09.2022 року у ФОП Примаченко В.Ф. заборгованості з орендної плати перед Державним підприємством «Науково-технічний комплекс «Імпульс», а також неможливості врахування заборгованості з оплати комунальних послуг згідно Договору № 20/11-20 КПП про відшкодування комунальних послуг від 20.11.2020 року в обґрунтування підстав для розірвання Договору оренди, підстави для припинення відповідачем в односторонньому порядку Договору оренди у зв`язку з наявністю заборгованості позивача з орендної плати та комунальних послуг відсутні.

Відповідно до пункту 5 Постанови №634 встановлено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято: у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону; якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю; якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк; якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця; якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців; якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.

Таким чином, положеннями пункту 5 Постанови №634 з урахуванням норми статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено право орендодавця відмовитись від продовження дії договору оренди державного та комунального майна, строк яких завершується у період дії воєнного стану, з підстав, зокрема, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача.

Таке повідомлення про непродовження договору оренди балансоутримувач надсилає орендарю та орендодавцю за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди.

Разом з цим суд зазначає, що відповідач у даному випадку помилково посилається на вищенаведені норми чинного законодавства, які передбачають порядок відмови орендодавця (балансоутримувача) від продовження договору оренди, оскільки згідно з пунктом 10.1 Договору оренди спірний договір діє до 20.10.2023 року, а тому станом на 22.09.2022 року у відповідача були відсутні підстави для надсилання позивачу відповідного повідомлення про непродовження дії цього договору, позаяк таке повідомлення може бути надіслано за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, тобто починаючи з 20.09.2023 року.

За таких обставин, у суду відсутні підстави розцінювати спірне повідомлення від 22.09.2022 року про припинення Договору оренди в якості повідомлення про непродовження договору оренди в порядку пункту 5 Постанови №634, а тому за висновком суду, підстави для припинення Договору оренди з 22.10.2022 року з посиланням на відмову від продовження його дії у зв`язку необхідністю використання балансоутримувачем орендованого приміщення для власних виробничих потреб також відсутні.

Окрім цього судом враховано відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження посилань відповідача на необхідність використання переданого позивачу в оренду майна для власних потреб.

Додатково приймаючи до уваги висновки про відсутність у позивача з урахуванням Постанови № 6324 заборгованості з орендної плати перед відповідачем суд зауважує, що також відсутнє право орендодавця застосування оперативно-господарських санкцій, підставою застосування яких визначене приписами ст. 218 ГК України вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до пункту 5.7 Договору оренди передбачено, що орендар зобов`язаний протягом місяця після укладення цього Договору застрахувати орендоване майно не менше, ніж на його вартість за звітом про незалежну оцінку (висновком про вартість) на користь Орендодавця, який несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об`єкта оренди, у порядку, визначеному законодавством, і надати Орендодавцю копії страхового полісу і платіжного доручення. Забезпечувати укладання договорів страхування таким чином, щоб протягом всього строку оренди майно було застрахованим.

Разом з цим, посилання відповідача на те, що підставами для прийняття рішення про розірвання в односторонньому порядку Договору оренди стало порушення орендарем пункту 5.7 Договору оренди щодо обов`язку орендаря застрахувати орендоване майно, суд не приймає до уваги, оскільки як вбачається зі змісту повідомлення від 22.09.2022 року такої підстави для одностороннього розірвання договору як порушення орендарем умов пункту 5.7 Договору оренди відповідачем не зазначено.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що орендоване майно було застраховане позивачем, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Договору №111-1.21.003 страхування відповідальності перед третіми особами від 14.01.2021 року, об`єктом страхування за яким є територія, де ведеться господарська діяльність страхувальника - 02121, м. Київ, вул. Горлівська, 226/228, приміщення на першому поверсі корпусу експериментально-виробничих майстерень літ. Б., загальною площею 167,90 кв.м.; загальна страхова сума - 3 151 000,00 грн. Термін дії договору - з 15.01.2021 року по 14.01.2022 року.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.12.2021 року у справі №905/2196/20 у разі, коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови в межах, встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору в односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених в обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Таким чином, припинення Договору оренди в односторонньому порядку, яке оформлене повідомленням про припинення від 22.09.2022 року, за відсутності визначених договором підстав для одностороннього розірвання договору (зважаючи на встановлення судом обставин відсутності заборгованості позивача з орендної плати та комунальних платежів та відсутності підстав для не продовження дії договору оренди), є порушенням норм статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна», статті 525 ЦК України, частини першої статті 651 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим цей правочин підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як зазначалось судом раніше, відповідач звертався до позивача з повідомленням б/н від 22.09.2022 року про припинення дії Договору оренди. Проте, з огляду на вищенаведені висновки суду про визнання одностороннього правочину, оформленого повідомленням ДП «НТК «Імпульс» від 22.09.2022 року про припинення дії Договору оренди з 22.10.2022 року, недійсним, відсутні наслідки такого повідомлення у вигляді розірвання спірного Договору оренди з ініціативи відповідача в односторонньому порядку.

Судом також встановлено, що позивач звертався до відповідача з листом від 18.10.2022 року з пропозицією про дострокове припинення (розірвання) Договору оренди на підставі частини 2 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» за згодою сторін та підписання Додаткової Угоди від 18.10.2022 року про припинення Договору оренди за згодою сторін, факт надсилання якого відповідачу підтверджується матеріалами справи.

Зважаючи на те, що відповідач у передбачений статтею 188 Господарського кодексу України строк не надав відповідь на вказаний лист позивача та не повернув підписаний примірник Додаткової Угоди від 18.10.2022 року, ФОП Примаченко В.Ф. заявлено позовну вимогу про розірвання спірного Договору оренди на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України у зв`язку з істотним порушенням його умов з боку орендодавця - ДП «НТК «Імпульс» шляхом відмови орендодавця від надання орендарю доступу для користування об`єктом нерухомого майна державної власності - приміщенням загальною площею 167,9 кв.м., яке розташоване за адресою м. Київ, вул. Горлівська, 226/228.

В свою чергу, суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Зокрема, як встановлено судом, укладений між сторонами спірний правочин є договором оренди, правова природа якого як двостороннього та оплатного договору зумовлює наявність взаємних обов`язків у кожної із сторін договору.

Суд зазначає, що відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов`язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов`язання (аналогічна позиці викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 р. у справі 910/2693/18).

Так, статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Дана норма узгоджується з приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, приписи статті 651 Цивільного кодексу України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов`язань, передбачених законом або договором.

При цьому суд зазначає, що заявляючи вимоги про розірвання договору позивач повинен довести обставини, які передбачені статтею 651 ЦК України та необхідні для розірвання правочину судом на вимогу однієї з його сторін.

Зокрема, оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом, та визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб`єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі № 912/354/20, від 17.03.2021 року у справі № 910/5816/20 надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто, суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Отже, за висновками суду чинним законодавством передбачене право сторони за договором на звернення до суду з вимогою розірвати такий договір у разі невиконання зобов`язань однієї зі сторін, якщо вбачається істотне порушення його умов.

Окрім цього, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

В якості підстави для розірвання договору у зв`язку з істотним порушенням його умов позивач у позовній заяві посилається на не допуск орендаря - ФОП Примаченко В.Ф. до орендованого приміщення та до власного майна відповідачем - ДП «НТК «Імпульс» під виглядом застосування до позивача оперативно-господарських санкцій.

Разом з цим, правові підстави для застосування оперативно-господарських санкцій визначено статтею 235 Господарського кодексу України, відповідно до якої за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором (частина 2 статті 235 ГК України).

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання (частина 3 статті 235 ГК України).

Види оперативно-господарських санкцій закріплено статтею 236 Господарського кодексу України, згідно із частиною першою якої у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: 1) одностороння відмова від виконання свого зобов`язання управненою стороною зі звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов`язання другою стороною; відмова від оплати за зобов`язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт унаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; 2) відмова управненої сторони зобов`язання від прийняття подальшого виконання зобов`язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов`язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); 3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов`язань стороною, яка порушила зобов`язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; 4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин зі стороною, яка порушує зобов`язання. При цьому цей перелік оперативно-господарських санкцій, не є вичерпним; сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції (частина друга статті 236 Господарського кодексу України).

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання (стаття 237 Господарського кодексу України).

З викладеного вбачається, що оперативно-господарські санкції можуть полягати в односторонній відмові від господарського зобов`язання (повністю або частково) або в односторонній зміні його умов. Оперативно-господарські санкції застосовуються відповідною особою - стороною зобов`язання в односторонньому порядку, а їх перелік та порядок вжиття визначаються виключно положеннями договору, укладеного між сторонами. Мета застосування зазначених санкцій - припинення або запобігання повторенню порушень зобов`язання шляхом оперативного впливу на правопорушника. Оперативно-господарські санкції застосовуються виключно за рішенням управненої сторони й спрямовані на корегування подальшої поведінки порушника господарського зобов`язання в майбутньому.

Виходячи з аналізу положень статті 237 ГК України особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь. Оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб`єкти господарських відносин в оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов`язання - це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка в договорі. При цьому до суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачено договором (подібна за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 905/2464/17, від 20.10.2020 у справі №905/267/19, від 15.10.2019 у справі №905/2319/17).

При цьому загальні посилання в договорі на врегулювання питань діючим законодавством не свідчать про те, що сторони передбачили та погодили застосування відповідних оперативно-господарських санкцій (постанова Верховного Суду від 18.08.2022року у справі № 910/15271/21).

Відповідно до пункту 9.2 Договору оренди за цим Договором Орендодавець вправі застосувати щодо Орендаря всі види оперативно-господарських санкцій, передбачені у статті 236 Господарського кодексу України.

Суд звертає увагу, що положення пункту 9.2 Договору оренди не містять погодженого сторонами порядку та умов застосування певного виду оперативно-господарських санкцій, зокрема, зазначеним пунктом Договору оренди не визначено підстав для застосування до орендаря відповідальності у вигляді односторонньої відмови від виконання свого зобов`язання управненою стороною зі звільненням її від відповідальності за це (шляхом обмеження орендарю доступу до орендованого приміщення), позаяк загальне посилання в зазначеному пункті Договору на норми статті 236 Господарського кодексу України не свідчать про те, що сторони передбачили та узгодили застосування відповідних оперативно-господарських санкцій.

В контексті вищенаведеного суд наголошує, що зазначаючи про наявність підстав для застосування оперативно - господарських санкцій за порушення умов Договору оренди, за наявності ознак спірності заборгованості орендаря з орендної плати, на яке посилається відповідач, та за умови підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Постанови № 634, ДП «НТК «Імпульс» здійснює власне довільне тлумачення підстав застосування таких санкцій у вигляді недопущення орендаря до орендованого приміщення, чим порушує баланс прав сторін, визначених умовами спірного Договору оренди, та, відповідно, порушує права позивача.

Вказане, за умови, зокрема, встановленого судом факту судом відсутності порушень зобов`язань за Договором оренди з боку позивача, унеможливлює застосування до орендаря такої оперативно-господарської санкції як припинення доступу до орендованого приміщення, взяття приміщення під охорону та його опечатування, а також заміну замків у вказаному приміщенні, яку було застосовано відповідачем згідно з повідомленням від 11.07.2022 року у зв`язку з наявною заборгованістю позивача з орендної плати.

Разом з цим, судом при розгляді даної справи було встановлено підстави для застосування положень Постанови № 634 та відсутність будь-яких порушень з боку позивача умов Договору оренди в частині повної та своєчасної сплати орендної плати, а також відсутність станом на 11.07.2022 року заборгованості позивача перед відповідачем з орендної оплати з огляду на звільнення позивача від орендної плати на підставі підпункту 2 пункту 1 Постанови №634, що свідчить про відсутність підстав для застосування ДП «НТК «Імпульс» до ФОП Примаченко В.Ф. передбаченої Договором оренди відповідальності, у тому числі у вигляді оперативно-господарських санкцій.

За таких обставин суд наголошує, що прийняття ДП «НТК «Імпульс» в односторонньому порядку рішення про відмову від виконання свого зобов`язання шляхом припинення доступу позивачу до орендованого приміщення з урахуванням встановлених судом обставин відсутності заборгованості позивача з орендної плати, є необґрунтованим та безпідставним порушенням відповідачем умов Договору оренди, зокрема передбаченого пунктом 7.2 Договору оренди обов`язку орендодавця не вчиняти незаконних дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах цього Договору.

Наразі, станом на момент розгляду справи по суті наявні обставини протиправного обмеження відповідачем доступу позивача до орендованого приміщення, відтак за умови визнання недійсним повідомлення відповідача б/н від 22.09.2022 року про припинення Договору оренди з 22.10.2022 року та відсутності факту припинення дії Договору оренди позивачем визначені позовні вимоги саме розірвання укладеного між сторонами Договору оренди № 20/11-20 від 20.11.2020 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх обов`язків за Договором оренди в частині забезпечення позивачу постійного та безперешкодного доступу до орендованого ним приміщення, що є істотним порушенням умов Договору оренди, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання укладеного між сторонами Договору оренди №20/11-20 від 20.11.2020 року на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України та задоволення позовних вимог в цій частині.

Окрім того, позивачем також заявлено вимогу про зобов`язання відповідача ДП «НТК «Імпульс» усунути будь-які перешкоди ФОП Примаченко В`ячеслав Феліксович у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном та надання безперешкодного доступу до власного майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горлівська, 226/228.

Обґрунтовуючи зазначену вимогу позивач вказує, що ФОП Примаченко В. Ф. на праві власності належить індивідуально визначене майно, яке включає рухомі речі особистого призначення, та майно, яке використовується в підприємницькій діяльності сантехнічного та опалювального направлення, яке знаходиться в орендованому приміщенні магазину-складу за адресою: м. Київ вул. Горлівська, 226/228, доступу та права розпорядження яким ФОП Примаченко В.Ф. незаконно позбавлений.

Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частинами 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом частин 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Положеннями частини 1, 2 статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (статті 387 Цивільного кодексу України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (статті 391 Цивільного кодексу України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (статті 392 Цивільного кодексу України).

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц зазначено, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Такий висновок щодо застосування норм статті 391 ЦК України висловлений також в інших чисельних рішеннях Верховного Суду.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження свого права власності на індивідуально визначене майно, призначене для здійснення господарської діяльності ФОП Примаченка В.Ф., а також на майно приватного особистого використання Примаченко В.Ф. надано суду копію інвентаризаційного акту №3/1 від 25.02.2022 року щодо майна сантехнічного та опалювального призначення загальною вартістю 3 293 135,89 грн. та копію інвентаризаційного акту №3/2 від 25.02.2022 року щодо майна особистого використання загальною вартістю 734 000,00 грн.

При цьому, за змістом позовної заяви позивач вказує, що вказати точні технічні характеристики та найменування кожної окремої речі майна, та надати суду відповідні докази неможливо, в зв`язку з відсутністю фізичного доступу до магазину та до технічної документації на вказане майно.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В свою чергу, суд відзначає, що з матеріалів позовної заяви та доданих до неї документів неможливо підтвердити наявність права власності позивача на перелік рухомого майна - речей, визначених родовими ознаками у кількості (асортименті), зазначених у інвентаризаційному акті № 3/1 від 25.02.2022 року та інвентаризаційному акті № 3/2 від 25.02.2022 року.

Зокрема, в інвентаризаційному акті №3/2 від 25.02.2022 року не зазначено жодних родових ознак майна (модель, виробник, артикул тощо), що взагалі унеможливлює ідентифікацію такого майна.

Окрім того, на підставі поданих позивачем письмових доказів неможливо визначити, що саме ці речі (рухоме майно), та саме в такій кількості знаходились у орендованому позивачем приміщенні станом на момент застосування орендодавцем оперативно-господарських санкцій, а саме - 11.07.2022 року, оскільки зазначені інвентаризаційні акти датовані 25.02.2022 року.

Суд також зазначає, що самі по собі інвентаризаційні акти не є доказом наявності права власності позивача на майно та/або знаходження такого майна у орендованому приміщенні станом на 11.07.2022 року або ж на момент вирішення спору судом, та додатково наголошує на обставинах складення інвентаризаційних актів позивачем в односторонньому порядку.

Відповідно до статті 177.10 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Натомість, позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу щодо підтвердження наявності у нього права власності на зазначені у актах інвентаризації речі (товар), джерело його походження або придбання.

Поряд з цим суд сприймає критично обставини складання таких інвентаризаційних актів позивачем саме 25.02.2022 року та відповідність їх змісту (переліку майна) дійсності, з огляду на те, що відповідно до наданих відповідачем до матеріалів справи заяв свідків від 03.08.2023 року ОСОБА_4 , який працює на Державному підприємстві «НТК «Імпульс» начальником відділу матеріально-технічного забезпечення, та ОСОБА_5 , який працює на Державному підприємстві «НТК «Імпульс» начальником технічного відділу, 25.02.2022 року Примаченко В.Ф. не перебував у орендованому приміщенні і зазначене приміщення 25.01.2022 року було зачинено; у орендованому приміщенні Примаченко В.Ф. з`явився приблизно у середині березня 2022 року.

Згідно частини 1, частини 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Показання свідка за змістом статті 88 вказаного Кодексу викладаються ним письмово у заяві свідка.

Надані відповідачем заяви свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з викладеними у них показаннями, підписи яких посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвим Н.М. 03.08.2023 року за реєстровими номерами №1771, 1772 відповідно.

Враховуючи вищенаведене, за результатами аналізу наявних матеріалів справи та показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , наданих у письмових заявах, підпис на яких посвідчено нотаріально, у їх сукупності, встановлені фактичні обставини свідчать про те, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування як факту належності позивачу на праві власності спірного майна (товару та речей приватного користування), так і факту перебування такого майна станом на 11.07.2022 року в орендованому приміщенні, зокрема, його переліку, вартості тощо, у зв`язку з чим суд не може дійти однозначного висновку про порушення відповідачем права власності позивача, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження своїм майном, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горлівська, 226/228.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсним односторонній правочин, оформлений повідомленням Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" від 22.09.2022 року, адресованим Фізичній особі-підприємцю Примаченко В`ячеславу Феліксовичу, про припинення з 22.10.2022 року дії Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 20/11-20, укладеного 20 листопада 2020 року між ФОП Примаченко В`ячеславом Феліксовичем та ДП "Науково-технічний комплекс "Імпульс".

3. Розірвати Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 20/11-20, укладений 20.11.2020 року між ФОП Примаченко В.Ф. та ДП "Науково-технічний комплекс "Імпульс".

4. Стягнути з Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" (вул. Горлівська, 226/228, м. Київ, 02121, код ЄДРПОУ 14307765) на користь Фізичної особи-підприємця Примаченка В`ячеслава Феліксовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 16 лютого 2024 року.

Суддя А.М. Селівон