Ухвала

від 26.01.2024 по справі 705/5335/18

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/5335/18

1-о/705/1/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2024 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі колегії:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2

ОСОБА_3

при секретарі ОСОБА_4

з участю прокурора ОСОБА_5

засудженого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в режимі відеоконференції заяву засудженого ОСОБА_6 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Черкаської області від 14.06.2002 року,

В С Т А Н О В И В:

Засуджений ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, в обґрунтування зазначивши наступне.

Вироком судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2002 року його було засудженого за ст. 69, п.п. «а», «г», «і» ст. 93, ч. 3 ст. 142 КК України в редакції 1960 року та призначено покарання із застосуванням вимог ч. 1 ст. 42 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Ухвалою Верховного Суду України від 26 серпня 2004 року касаційні скарги засуджених його, ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та їх захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2002 року залишено без змін. Вказаний вирок набрав законної сили 16 вересня 2004 року.

Вирок апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2002 року виконується на підставі розпорядження апеляційного суду Черкаської області від 20.05.2003.

Засуджений вважає, що станом на час звернення до суду з вказаною заявою, у справі стали відомі нові обставини, які вказують на незаконне призначення покарання йому, ОСОБА_6 , у виді довічного позбавлення волі та приведення вироку апеляційного суду Черкаської області від 14.06.2022 у відповідність до закону в частині призначення йому покарання за злочин, вчинений 03.11.1999.

31.08.2018 на адвокатський запит, науково-правовим експертом: старшим науковим співробітником інституту держави і права ім. ОСОБА_15 . НАН України кандидатом юридичних наук ОСОБА_16 проведено науково-правове експертне дослідження та складено Висновок науково-правової експертизи щодо тлумачення положень кримінального законодавства в частині застосування правових норм та призначення покарання, проведеної у відповідності із Законом України «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 31.08.2018, який затверджено Головою Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України ОСОБА_17 .

Вказане дослідження проведено виключно в межах наданих документів стосовно засудження ОСОБА_6 до довічного позбавлення волі для з`ясування змісту правових норм, інститутів та принципів, змісту окремих положень нормативно-правових актів та визначенням дотримання вимог законності при постановленні вироку апеляційним судом Черкаської області від 14.06.2002, ухвал колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26.08.2004 та 27.01.2005 та призначення покарання за ст. 93 КК України (в редакції 1960 року), а саме за злочин, скоєний ним 03.11.1999.

Згідно вищевказаного Висновку, у період з 29.12.1999 по 29.03.2000 санкція статті 93 КК України (в редакції 1960 року) в якості максимальної міри покарання за цей злочин передбачала п`ятнадцять років позбавлення волі, з урахуванням пункту «а» цієї статті щодо можливої конфіскації майна.

Тобто, за кримінальним законом, що діяв на території України з 01.04.1961, санкція ст. 93 КК України передбачала максимальну міру покарання у виді смертної кари.

28.06.1996 в Україні прийнято Конституцію, яка визнала людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю, а також за кожною людиною невід`ємне право на життя.

11.09.1997 на території України набула чинність Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, 05.05.1997 Україна підписала протокол № 6 до цієї Конвенції, яка стосується скасування смертної кари.

29.12.1999 рішенням Конституційного Суду України було визнано таким, що не відповідають Конституції України положенням статті 24 загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України, які передбачають смертну кару як вид покарання.

З 29.12.1999 на підставі Рішення Конституційного Суду України від 29.12.1999 № 11-рп/99 в санкції ст. 93 КК України втратило чинність положення «або смертною карою» і з цього моменту санкція ст. 93 КК України набула такого вигляду: «карається позбавленням волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років, з конфіскацією, крім того, майна у випадках, передбачених пунктом «а» цієї статті».

22.02.2000 Верховною Радою України прийнято Закону України № 1483-ІІІ «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», який набрав чинності 29.03.2000. Згідно цього Закону до Кримінального кодексу України було внесено новий вид покарання «довічне ув`язнення волі».

Відповідно, з 29.03.2000 санкція ст. 93 КК України набула наступного виду: «карається позбавленням волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією крім того, майна у випадках, передбачених пунктом «а» цієї статті».

Відповідно до ч. й ст. 5 КК України зворотну дію в часі мають лише такі закони про кримінальну відповідальність, які скасовують злочинність діяння або пом`якшують кримінальну відповідальність.

Закони, які встановлюють злочинність діяння або посилюють кримінальну відповідальність, відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України зворотної дії в часті не мають.

Якщо закон про кримінальну відповідальність змінювався декілька разів то зворотну дію в часі відповідно до ч. 4 ст. 5 КК України має лише той закон, який скасовує злочинність діяння або пом`якшує кримінальну відповідальність.

Стаття 93 КК України 1960 року, в редакції, чинній після 29.12.1999, була більш м`якою, ніж у редакції, чинній до вказаної дати, оскільки із зазначеної дати Конституційним судом України було скасовано покарання у виді смертної кари, тому нова редакція ст. 93 КК України 1960 року отримала зворотну дію і поширювалася на осіб, які вчинили злочин до 29.12.1999.

Він скоїв злочин до 29.12.1999, а саме 03.11.1999.

Законом від 22.02.2000 було введено покарання у виді довічного позбавлення волі, отже кримінальна відповідальність за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах знову була посилена порівняно з тією, яка була передбачена КК України в редакції, чинній після 29.12.1999, тому Закон від 22.02.2000 не має зворотної дії в часі.

Тобто особам, які вчинили злочин до 29.12.1999 не може бути призначене покарання у виді довічного позбавлення волі і призначена смертна кара має бути замінена позбавленням волі на певний строк (не більше 15 років).

На його думку, суд, при призначенні йому покарання за ст. 93 КК України 1960 року мав керуватися законом, який діяв і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк не більше ніж 15 років, а не довічне позбавлення волі.

Просить суд вирок апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2002 року, яким засудженого його, ОСОБА_6 , за ст. 69, п.п. «а», «г», «і» ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 3 ст. 193 КК України 1960 року до довічного позбавлення волі скасувати в частині призначення покарання, в іншій частині залишити без змін, та призначити покарання за ст. 69, п.п. «а», «г», «і» ст. 93 КК України 1960 року в межах 15 років позбавлення волі та звільнити його з під варти в залі судового засідання негайно.

Визнати відбуте покарання за вироком судової колегії по кримінальним справам апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2002 року, ухвалою Верховного Суду України від 26 серпня 2004 року та ухвалою Верховного Суду України від 27.01.2005 року у виді довічного позбавлення волі з 23.12.1999 по день постановлення судового рішення включно пропорційним та достатнім.

Засуджений ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав заяву та просив суд її задовольнити в повному обсязі. Вважає, що своєчасно звернувся до суду із заявою про перегляд вироку за нововиявленими обставинами. Також вважає, що саме з підстав вказаних у цій заяві про перегляд вироку, раніше до суду не звертався оскільки нововиявлені підстави стали відомими після отримання висновку експерта на запит його захисника щодо тлумачення, яке саме покарання мав би застосувати суд при призначенні йому покарання за ст. 93 КК України, з урахуванням ряду змін, внесених у кримінальний кодекс. Також просив суд врахувати рішення ЄСПЛ у справі «Баранов та інші проти України» від 20 травня 2021 року, яке прийнято за заявою його та інших, засуджених до довічного позбавлення волі до України, а також постанову Верховного Суду від 13.01.2021 щодо порушення прав людини при відсутності перспективи звільнення.

Захисник засудженого адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримала позицію свого підзахисного та зазначила, що нею було зроблено запит до Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України щодо того, яку максимальну міру покарання передбачала санкція ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) в період з 29.12.1999 по 29.03.2000 та при призначенні покарання за злочин, вчинений 03.11.1999, тобто до 29.12.1999 та згідно отриманого висновку, з чітким роз`ясненням, що за ст. 93 КК України в редакції 1960 року ОСОБА_6 мав би бути засуджений за ст. 93 КК України до позбавлення волі, максимум на 15 років, оскільки саме ці зміни передбачав КК України, з урахуванням прав людини, вимог Конституції України та міжнародних домовленостей. У зв`язку із зазначеним та з урахуванням отриманого висновку, просить суд заяву ОСОБА_18 задовольнити та переглянути вирок апеляційного суду Черкаської області від 14.06.2002 щодо ОСОБА_18 за нововиявленими обставинами та призначити йому покарання за ст. 69, п.п. «а», «г», «і» ст. 93 КК України в межах 15 років позбавлення волі. Крім того, також просить врахувати позицію Верховного Суду з приводу вирішення питання можливого звільнення осіб засуджених до довічного позбавлення волі, що відповідатиме вимогам ст. 3 Конвенції та, як наслідок, наявність у засудженого перспективи звільнення і можливість перегляду призначеного йому покарання.

Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви засудженого ОСОБА_18 про перегляд вироку суду за нововиявленими обставинами, оскільки вважає, що зазначені засудженим в заяві обставини не віднесені законом до нововиявлених, а питання призначеного покарання неодноразово вирішувалося і при призначенні йому покарання, і при оскарженні вироку, і в подальшому при розгляді ряду заяв останнього щодо перегляду вироку за нововиявленими обставинами, а тому не вбачає підстав для перегляду вироку, який набрав законної сили.

Колегія суддів, вислухавши засудженого, його захисника, врахувавши позицію прокурора та дослідивши матеріали заяви засудженого про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, прийшла до наступного висновку.

Право на справедливий суд, яке гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в практиці Європейського суду з прав людини розуміється у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу остаточності рішень суду. Цей принцип, як наголошує ЄСПЛ, означає, що «жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. При цьому, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру»

Відповідно до ч.1 ст. 467 КПК України суд має право скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок чи постановити ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами без задоволення.

Як вбачається із матеріалів справи вироком апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2002 року у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 69, 93 п.п. «а», «г», «і», 142 ч.3 КК України (в редакції 1960 року), ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 69, 93 п.п. «а», «г», «і» КК України (в редакції 1960 року) та ст.263 ч.1 КК України (в редакції 2001 року), ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 69, 93 п.п. «а», «г», «і», 142 ч.3 КК України (в редакції 1960 року) та ст.263 ч.1 КК України (в редакції 2001 року), ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 69, 93 п. «а», 17, 93 п.п. «а», «г», 142 ч.3 КК України (в редакції 1960 року), ОСОБА_11 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.69, 93 п.п. «а», «г», «і», 142 ч.3 КК України (в редакції 1960 року), ОСОБА_19 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.69, 93 п.п. «а», «г», «і», 142 ч.3 КК України (в редакції 1960 року) та ст.263 ч.1 КК України (в редакції 2001 року), в тому числі ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 69, п.п. «а», «г», «і» КК України, ч. 3 ст. 142, ч. 1 ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) та призначено покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді довічного позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26.08.2004, касаційні скарги засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2002 року щодо, в тому числі, ОСОБА_6 залишено без змін. При цьому, колегією суддів було встановлено, що доводи у касаційних скаргах про необґрунтованість засудження ОСОБА_20 за ст. 69, п.п. «а», «г», «і» ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) є безпідставними, а покарання ОСОБА_21 призначено з урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів і вважати його надмірно суворим підстав не вбачається. А також визначено, що рішення суду про призначення цим особам покарання у виді довічного позбавлення волі відповідає вимогам закону.

Крім того, засуджений ОСОБА_18 уже неодноразово звертався до Уманського міськрайонного суду Черкаської області із заявами про перегляд вироку суду за нововиявленими обставинами і судом у задоволенні його заяв було відмовлено, з урахуванням, що обставини на які він посилався як на нововиявлені, були йому відомі на час постановлення вироку.

Верховним Судом під час розгляду справи № 51-517ск18 від 12.05.2020 р. було запропоноване визначення нововиявленим обставинам. А саме, нововиявлені обставини це є юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду при прийнятті судового рішення, а також спростовують обставини, встановлені судом на час розгляду справи, та мають важливе значення для її розгляду.

Нововиявлені обставини мають стосуватися лише вироку або судових рішень, що постановлені щодо цього вироку, тобто судового рішення по суті кримінального обвинувачення (провадження № 51-2290ск20 від 18.05.2020 р. Верховний Суд). 03.02.2020 р. за результатами розгляду справи № 522/14170/17 Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду прийшла до висновку, що системне, логічне й телеологічне тлумачення норм, що містяться в главі 34 КПК указує на те, що перегляду за нововиявленими обставинами підлягають не всі судові рішення, а лише ті, якими завершується розгляд кримінального провадження по суті в суді відповідної інстанції.

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами у разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час здійснення провадження, не допускається (ч. 5 ст. 459 КПК України). Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. За змістом наведених норм процесуального закону, роль суду при перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами зводиться лише до встановлення наявності таких обставин, оцінки їх з точки зору істотності для даної конкретної справи, їх дослідження та прийняття відповідного рішення (справа № 51-517ск18 від 12.05.2020 р. Верховний Суд).

В своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, згідно з якою перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є ревізійною стадією, в ході якої суд не розглядає обвинувачення по суті, а лише надає оцінку доводам учасників судового провадження щодо наявності у кримінальному провадженні обставин, що не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення, а також щодо можливості впливу цих обставин на правильність судового рішення, яке належить переглянути. Під час розгляду провадження № 51-2290ск20 від 18.05.2020 р. Верховний Суд прийшов до висновку, що: «перегляд за нововиявленими обставинами є надзвичайним (екстраординарним) переглядом судових рішень у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанції) виявлені обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення, і внаслідок завершення кримінального провадження, розгляд цих обставин у звичайному порядку кримінального провадження став недоступним. Тобто, обставини, що не були відомі суду на час судового розгляду, повинні бути настільки суттєвими та неспростовними, щоб мати можливість вплинути на законність прийнятого судом рішення по суті. Процедура скасування остаточного рішення передбачає виникнення суттєвих для справи обставин, які раніше не були відомі. Особа, яка порушує питання про скасування, має довести, що не було можливості надати зазначені докази на остаточному розгляді і що вони є суттєвими.

Учасники судового провадження мають право подати заяву про перегляд за нововиявленими або виключними обставинами судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили в межах строків, передбачених ст. 461 КПК України.

Статтею 462 КПК України передбачені вимоги до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, недотримання яких призведе до ч. 3 ст. 429 КПК України.

Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин, крім випадку, передбаченого частиною третьою цієї статті (ч. 1 ст. 463 КПК України). Частиною 2 ст. 464 КПК України передбачено, що не пізніше наступного дня після надходження заяви до суду суддя перевіряє її відповідність вимогам статті 462 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ст. 459 КПК України судові рішення, що набрали законної сили можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами. Нововиявленими обставинами визнаються: 1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; 4) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Обов`язковою умовою розгляду справи за нововиявленими обставинами є те, що обставини, які наводяться як підстава для поновлення справи, повинні бути абсолютно новими, раніше невідомими слідчим органам і суду, такими, що у матеріалах справи не висвітлені і потребують окремого розслідування.

Зміни, що вносилися у кримінальний кодекс України не можуть визнаватись нововиявленою обставиною, що не охоплює всі можливі випадки. Належним засобом доказування цих обставин в якості нововиявлених, зважаючи на встановлення кримінальної відповідальності за зазначені діяння, слід вважати процесуальне рішення за наслідками здійснення кримінального провадження, яким би було встановлено відповідні факти (на цьому наголошував Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у справі № 315/793/16-к).

У заяві про перегляд вироку за нововиявленими обставинами ОСОБА_6 зазначає, що не погоджується із призначенням йому покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки вважає, що судом невірно були застосовані вимоги чинного законодавства, а саме зміни до КК України в редакції 1960 року. Зазначає, що таке йому стало відомо, після ознайомленням із висновком Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, у якому роз`яснено порядок застосування міри покарання за злочин, передбачений ст. 93 КК України (в редакції 1960 року), з урахуванням усіх змін до міри покарання за цією статтею та прийняттям нової Конституції. На його думку, судом, як на підставу для задоволення його заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами та призначення йому покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років, слід взяти саме вищевказаний висновок, і врахувати, що злочин ним вчинено 03.11.1999.

Так, у відповідності до висновку науково-правової експертизи щодо тлумачення положень кримінального законодавства в частині застосування правових норм та призначення покарання, проведеної у відповідності із Законом України «Про наукову і науково-технічну експертизу», який затверджено головою Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького, виготовленого, у зв`язку із надходженням запита від захисника адвоката ОСОБА_7 за № 31 від 01.06.2018, на вирішення експерта було поставлене запитання: «Яку максимальну міру покарання передбачала санкція ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) в період з 29.12.1999 по 2903.2000 та при призначенні покарання за злочин, вчинений 03.11.1999, тобто до 29.12.1999?». Експертом надано відповідь про те, що в період з 29.12.1999 по 29.03.2000 санкція ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) в якості максимальної міри покарання за вказаний злочин передбачала п`ятнадцять років позбавлення волі, звісно з урахуванням пункту «а» цієї статті щодо можливої конфіскації майна.

Крім того, експерт звертає увагу на те, що покладене п. 3 рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року № 11-рп/99 на Верховну Раду України зобов`язання привести Кримінальний кодекс України у відповідність з цим рішенням означає лише те, що орган конституційної юрисдикції звернув увагу законодавця на факт розбалансування системи санкцій у кримінальному законі. Це розбалансування відбулося в результаті втрати чинності положень, що передбачали смертну кару як вижд покарання. Відповідно, постала потреба відновити диференціацію санкцій кримінального закону у відповідності до змісту поняття тяжкого злочину (ст. 71 КК України (в редакції 1960 року)).

Що і було здійснено Верховною Радою України шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року № 1483-ІІІ.

Пункт 3 вищевказаного рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року № 11-рп/99, безперечно, не містить вимоги щодо відкладення вступу в дію самого судового рішення.

При призначенні покарання та при оцінці призначеного покарання за злочин, вчинений 03.11.1999, тобто до 29.12.1999, крім вище зазначеного, слід враховувати такі положення та вимоги чинного законодавства.

Конституція України зобов`язує суди при здійсненні кримінального процесу керуватися нормами Конституції України, безпосередньо застосовувати їх як норми прямої дії при вирішенні конкретних справи (с. 8 Конституції України).

На цю обставину особливу увагу звернув Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». Керуючись вказаною постановою, суди зобов`язані оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з позиції відповідності Конституції України і в усіх необхідних випадках використовувати її як норму прямої дії.

Таким чином, керуючись Конституцією України як Основним законом, норми якого є нормами прямої дії, чинними міжнародними договорами, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року, суди зобов`язані при застосуванні ст. 93 КК України до діянь, що мали місце у період з 29 червня 1996 року по 29 грудня 1999 року, застосовувати саме норми Конституції України як норми найвищої юридичної сили.

Для юридичного правильного застосування ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) нині потрібно суворо дотримуватись вимог ч. 1 ст. 2, ч.ч. 3, 4, 5 ст. 3 КК України (в редакції 2001 року зі змінами та доповненнями). Переліченими нормами закріплено фундаментальний принцип кримінального права nullum crimer, nulla poena sine lege, тобто немає злочину та покарання без прямої вказівки на те у законі.

Оцінюючи даний висновок на предмет його відповідності ознакам нововиявлених обставин в розумінні положень ст. 459 КПК України, суд зазначає, що викладені у висновку науково-правової експертизи обставини, які наводяться стороною захисту як підстава для поновлення справи, не є абсолютно новими, раніше невідомими суду, а також такими, що у матеріалах справи не висвітлені і потребують окремого розслідування. Дані висновки не вказують на виникнення суттєвих для справи обставин, які раніше не були відомі суду, який ухвалив вирок. Крім цього, такі обставини, про які йдеться в згаданому висновку, не були встановлені шляхом їх доказування в якості нововиявлених будь-яким процесуальним рішенням, зокрема за наслідками здійснення кримінального провадження.

Також суд враховує, що Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 30 травня 1997 р. (з наступними змінами) №8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» вказує на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з`ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо).

Отже, в даному випадку, колегія суддів вважає, що лише саме зазначеним висновком науково-правової експертизи не може бути встановлено абсолютно нових, суттєвих обставин, які можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, оскільки по-перше такий висновок не має обов`язкового значення для суду, а по-друге для вирішення такого питання проведення правової експертизи вбачається неприпустимим, з огляду на загальновизнану позицію згідно якої «jus novit curia», тобто кожен юрист сам повинен знати право є самодостатнім і не потребує нічиєї сторонньої допомоги у вирішенні правових питань.

Також засуджений, як на підставу необхідності перегляду вироку за нововиявленими обставинами, посилається на рішення ЄСПЛ та правові позиції Верховного Суду щодо визнання порушеннями прав людини при неможливості перспективи звільнення і можливості перегляду призначеного покарання.

Колегія суддів звертає увагу, що в рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Баранов та інші проти України» (заява № 15027/20 та 3 інші заяви) та рішенні Верховного Суду у справі № 0306/7567/12 (13-73кс19), на які посилається засуджений ОСОБА_6 , зазначається про те, що основа перегляду повинна охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація. Співвідношення між ними необов`язково є сталим і може змінюватися упродовж відбування покарання, тому підстави, які спочатку виправдовували тримання під вартою, можуть не виправдовувати його після тривалого строку відбування покарання. Наголошується на важливості реабілітації, оскільки саме в цьому наразі полягає акцент у політиці країн Європи щодо обрання покарань, як це відображено у практиці Договірних держав, відповідних стандартах, прийнятих Радою Європи, та відповідних міжнародних документах. Тобто, у цих рішеннях мова йде про можливість звернення засудженого із заявами про перегляд вироків, а також щодо можливого його звільнення з під варти, внаслідок певних обставин.

Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що в зв`язку з врахуванням прав людини, визначених Міжнародними Договорами та діючою Конституцією України, було внесено зміни до Кримінального кодексу України, а саме частину першу статті 81 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в тім, що вона унеможливлює її застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі, згідно з Рішенням Конституційного Суду№ 6-р(ІІ)/2021 від 16.09.2021. Тому станом на час розгляду заяви засудженого ОСОБА_6 законодавцем передбачений спеціальний правовий механізм заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким в порядку ст.82 КК України та умовно-достроковогозвільнення відвідбування покаранняв порядкуст.81КК України,а отже ОСОБА_6 має можливість скористатися своїми правами та звернутися саме з відповідним клопотанням до повноважного суду.

Загалом, як вбачається із матеріалів справи та судових рішень Апеляційного суду Черкаської області та Верховного Суду України, прийнятих у справі, що розглядається, судами відповідних інстанцій вже було надано оцінку щодо законності, належності та допустимості всіх безпосередньо досліджених доказів та визнано, що рішення суду в частині призначення, в тому числі і ОСОБА_6 , покарання у виді довічного позбавлення волі відповідає вимогам закону.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що наведені засудженим ОСОБА_6 обставини, не підпадають під ознаки нововиявлених, які передбачені ч.2 ст. 459 КПК України, доводи наведені заявником та його захисником, були предметом розгляду під час ухвалення вироку та його оскарження, а тому у задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд вироку апеляційного суду Черкаської області від 14.06.2002 за нововиявленими обставинами слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.26, 369-372, 459, 466-467 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву засудженого ОСОБА_6 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку апеляційного суду Черкаської області від 14.06.2002 року залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду або через Уманський міськрайонний суд Черкаської області протягом семи днів з дня оголошення ухвали, а засудженим в той же строк з моменту вручення копії ухвали.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3