Рішення

від 01.02.2024 по справі 904/1710/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.02.2024Справа № 904/1710/23Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство Агропромисловий комплект «САМАРА»

до 1) Державного підприємства «Укрриба»

2) Дніпропетровської обласної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1- Державне агентство меліорації та рибного господарства України

про припинення права постійного користування та скасування державного акту

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Книш О.М.;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: Франків Л.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство Агропромисловий комплект «САМАРА» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Укрриба» (далі - відповідач-1) та Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-2), в якій просить суд:

-припинити право постійного користування та скасувати державну реєстрацію за ДП «Укрриба» на земельні ділянки за адресою: Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, с. Могилів, вул. Центральна, 117 з кадастровим номером 1225683600:02:003:0135 загальною площею 113.3581 га. цільове призначення - для рибогосподарських потреб, надана Державному підприємству «Укрриба» згідно Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №043174 від 23.09.2008 р., форма власності -державна;

-припинити право постійного користування та скасувати державну реєстрацію за ДП «Укрриба» на земельні ділянки за адресою: Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, с. Могилів, вул. Центральна, 117 з кадастровим номером 1225683600:02:003:0136 загальною площею 0,3933 га. цільове призначення - для рибогосподарських потреб. Надана Державному підприємству «Укрриба» згідно Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №043175 від 23.09.2008 р., форма власності -державна;

-припинити право постійного користування та скасувати державну реєстрацію за ДП «Укрриба» на земельні ділянки за адресою: Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, с. Могилів, вул. Центральна, 117 з кадастровим номером 1225683600:02:003:0052 загальною площею 16,5504 га. цільове призначення - для рибогосподарських потреб, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 20.11.2017, індексний номер: 104309080, форма власності - державна;

-припинити право постійного користування та скасувати державну реєстрацію за ДП «Укрриба» на земельні ділянки за адресою: Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, с. Могилів, вул. Центральна, 117 з кадастровим номером 1225683600:02:003:0053 загальною площею 17,8365 га цільове призначення - для рибогосподарських потреб, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 20.11.2017, індексний номер: 104328659, форма власності - державна;

-припинити право постійного користування та скасувати державну реєстрацію за ДП «Укрриба» на земельні ділянки за адресою: Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, с. Могилів, вул. Центральна, 117 з кадастровим номером 1225683600:02:003:0054 загальною площею 200,7225 га цільове призначення - для рибогосподарських потреб, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 20.11.2017, індексний номер: 104321811, форма власності - державна.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2023 матеріали справи № 904/1710/23 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

08.05.2023 матеріали справи № 904/1710/23 надійшли до Господарського суду міста Києва.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2023, справу № 904/1710/23 передано на розгляд судді Стасюку С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 відкрито провадження у справі № 904/1710/23, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.06.2023.

09.06.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву клопотання про залучення Державного агентства меліорації та рибного господарства України у якості третьої, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1. Відповідно до поданого відзиву відповідач-1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

15.06.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на відзив, відповідно до яких позивач просив задовольнити заявлені позовні вимоги.

15.06.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача.

У судовому засіданні 15.06.2023 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Державне агентство меліорації та рибного господарства України, розгляд справи відкладено на 13.07.2023.

20.06.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли заперечення на клопотання про заміну неналежного відповідача та відповідь на заперечення на відзив.

06.07.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідаача-2 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

12.07.2023 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

12.07.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

13.07.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 13.07.2023 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 про заміну неналежного відповідача, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, розгляд справи відкладено на 10.08.2023.

18.07.2023 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, відповідно до яких третя особа просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

19.07.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на клопотання про заміну відповідача у справі.

27.07.2023 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення.

04.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 14.09.2023.

14.09.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження та зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 14.09.2023 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 про повернення на стадію підготовчого провадження та зупинення провадження у справі, розгляд справи відкладено на 28.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 учасників справи було повідомлено про те, що судове засідання відбудеться 17.10.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 учасників справи було повідомлено про те, що судове засідання відбудеться 16.11.2023.

Розгляд справи у судовому засіданні 16.11.2023 відкладено на 30.11.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2023 учасників справи було повідомлено про те, що судове засідання відбудеться 12.12.2023.

У судовому засіданні 12.12.2023 розгляд справи відкладено на 11.01.2024.

02.01.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Розгляд справи у судовому засіданні 11.01.2024 відкладено на 01.02.2024

01.02.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 01.02.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.12.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство Агропромисловий комплект «САМАРА» покупець) укладений Договір купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - групи інвентарних об`єктів, за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю об`єкт малої приватизації - окреме майно - групу інвентарних об`єктів (далі - об`єкт приватизації), який належить Державі відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованих приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу.

Об`єкт приватизації розташований на земельних ділянках державної форми власності (кадастровий номер 1225683600:02:003:0052, площею 16,5504 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0053, площею 17,8365 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0054, площею 200,7225 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0135, площею 113,3581 га та кадастровий номер 1225683600:02:003:0136, площею 0,3993 га). Покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу та виконати визначені у договорі умови.

Згідно з п. 1.2. Договору земельні ділянки, на яких розташований об`єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим договором, а тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку, після переходу до покупця права власності на об`єкт приватизації.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що згідно з протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-11-03-000025-1, сформованим 29.11.2021, ціна продажу об`єкта приватизації без урахування ПДВ становить 6 408 000,00 грн.

Сума ПДВ, що нарахована на ціну продажу об`єкта приватизації становить 1 281 600,00 грн.

Ціна продажу об`єкта приватизації з урахуванням ПДВ становить 7 689 600,00 грн., у тому числі ПДВ - 1 281 600,00 грн.

Згідно з п. 13.3 Договору вказаний договір набирає чинності з моменту його укладання. Договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення та у випадках, передбачених законом, державної реєстрації (п. 13.4 Договору).

Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, в реєстрі зареєстровано за № 636.

Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта державної власності - окремого майна - групи інвентарних об`єктів від 22.12.2021 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях передало майно, а Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство Агропромисловий комплект «САМАРА» його прийняло.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Самара» звернулося до Дніпропетровської обласної адміністрації з листом вих. № 04/01 від 04.01.2023 року з клопотанням припинити Державному підприємству «Укрриба» право постійного користування земельними ділянками на яких знаходиться об`єкт приватизації (кадастровий номер 1225683600:02:003:0052, площею 16,5504 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0053, площею 17,8365 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0054, площею 200,7225 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0135, площею 113,3581 га та кадастровий номер 1225683600:02:003:0136, площею 0,3993 га), передати вказані земельні ділянки у комунальну власність Могилівської громади Дніпровського району, отримати згоду Могилівської сільської громади та укласти акти їх приймання-передачі.

Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації листом вих. № 3-290/0/261-23 від 31.01.2023 року повідомив, що з заявою про добровільну відмову від права постійного користування вказаними земельними ділянками до обласної військової адміністрації повинно звертатись Державне підприємство «Укрриба» із посиланням на ст. 116 Земельного кодексу України, згідно якої земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб передаються у власність чи користування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Самара» листом вих. № 02/02 від 02.02.2023 року звернулося Державного підприємства «Укрриба» з проханням надати нотаріальні згоди на вилучення земельних ділянок з постійного користування Державного підприємства «Укрриба».

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Самара» листом вих. № 02/03 від 03.02.2023 року звернулося до Державного підприємства «Укрриба» з проханням останнього звернутися до Дніпропетровської обласної військової адміністрації щодо припинення права користування вищевказаними земельними ділянками для подальшого переоформлення права користування земельними ділянками на Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Самара».

Державне підприємство «Укрриба» листом вих. № 607-12/43 від 27.03.2023 року повідомило, що в результаті розгляду листів позивача вважає, що припинення права користування земельними ділянками, з підстав, визначених ч. 13 ст. 120 та п. «е» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України здійснюється в порядку, встановленому відповідними статтями, за результатом розгляду відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування клопотання набувача права власності на об?єкти нерухомого майна та прийнятого таким органом рішення, що не потребує отримання згоди на вилучення земельних ділянок з постійного користування Державного підприємства «Укрриба». Державне підприємство «Укрриба» зазначило, що не може надати Товариству з обмеженою відповідальністю Агропромисловий «САМАРА» нотаріальні згоди на вилучення земельних ділянок загальною площею 348,8608 га з постійного користування, оригінали правовстановлюючих документів на земельні ділянки та направлення клопотання до Дніпропетровської обласної військової адміністрації з приводу припинення права постійного користування земельними ділянками та подальшого оформлення договору оренди земельної ділянки та не має повноважень звертатись до Дніпропетровської обласної військової адміністрації.

У зв`язку з вищенаведеним, позивач звернувся до суду з позовною заявою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками та скасування державної реєстрації.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Згідно з ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до ч. 1 ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації, зокрема державного майна.

Згідно з ч. 3 ст. 145 Господарського кодексу України правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, на час виникнення спірних правовідносин визначались Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» (в редакції від 01.07.2021).

Частиною 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема: акваторії морських портів, гідротехнічні споруди, об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій; водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, гідротехнічні захисні споруди, об`єкти інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем.

Визначення гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) неведене у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» (в редакції від 02.03.2021, яка була чинна на час приватизації спірного майна).

Так, гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Пунктом 1.9.18 Методики, ДСТУ 3517-97 встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи: водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки: регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що група інженерних споруд є гідротехнічною спорудою та нерухомим майном, оскільки вона нерозривно пов`язана із землею і призначена для управління водними ресурсами, тобто її функціонування неможливе без існування водного об`єкту.

Суд зауважує, що гідротехнічні споруди можуть бути такими, що призначені для використання водних ресурсів та такими, які призначені для захисту від шкідливої дії вод, тобто захисні.

Встановлення обставин чи відноситься нерухоме майно, що є предметом Договору до гідротехнічних споруд захисного значення, які забезпечують використання водних ресурсів та створені для боротьби зі шкідливим впливом вод, що свідчить про неможливість їх віднесення до об`єктів приватизації, має вирішальне значення для вирішення спору.

Спільним інструктивним листом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 08.08.2005 №10-21-12089 надано роз`яснення, в якому наведено перелік водогосподарських нерухомих об`єктів, гідротехнічних споруд захисного значення, які забезпечують використання водних ресурсів та створені для боротьби зі шкідливим впливом вод. Такими об`єктами є: земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водопуски; водопостачальні, скидні та розбірно-осушувальні канали; споруди та канали; рибоуловлювачі та камери облову; насосні станції, причали.

Проаналізувавши призначення групи інженерних споруд, суд доходить висновку, що вказані споруди призначені для захисту від шкідливої дії вод, тобто захисні.

Суд встановив, що вказана група інженерних споруд є гідротехнічними захисними спорудами, які не підлягають приватизації, про що прямо вказано у ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», оскільки мають загальнодержавне значення, відносяться до категорії захисних споруд і забезпечують життєдіяльність держави.

Під час встановлення обставин чи відноситься спірне нерухоме майно до гідротехнічних споруд захисного значення, суд також врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №910/390/17.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).\

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Так, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Також, з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України слід розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір купівлі-продажу за яким Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство Агропромисловий комплект «САМАРА» набуло у власність гідротехнічні захисні споруди укладено на підставі акту органу державної влади, що виданий з порушенням законодавства щодо приватизації об`єктів комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Визнання правочину (господарського договору) недійсним є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодексу України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями ст. 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2023 у справі №906/564/19).

За переконанням суду, Договір купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - групи інвентарних об`єктів, за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117 від 17.12.2021 є нікчемним в силу ч. 2 ст. 215 та ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки порушує публічний порядок і таке порушення має суттєвий характер, з огляду на те, що всупереч ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизовано майно Держави Україна, а саме гідротехнічні захисні споруди, які забезпечують використання водних ресурсів та створені для боротьби зі шкідливим впливом вод і в силу імперативних вимог законодавства мають перебувати виключено у власності Держави Україна, тим паче в умовах воєнного стану.

Оскільки гідротехнічні захисні споруди є об`єктами, які необхідні для виконання державою своїх основних функцій, зокрема, забезпечення її обороноздатності, існує законодавча заборона на їх передачу у приватну власність.

Разом з цим, обороноздатність країни є суттєвою функцією держави, а тому передача у приватну власність об`єктів, які таку функцію забезпечують з послідуючою перспективою передачі і земель водного фонду у власність (або користування) створюють значну небезпеку для інтересів України і суттєво підривають основи правопорядку.

Як на підставу для визнання договору купівлі-продажу нікчемним вказує і те, що гідротехнічні захисні споруди розташовані на земельних ділянках державної форми власності (кадастровий номер 1225683600:02:003:0052, площею 16,5504 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0053, площею 17,8365 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0054, площею 200,7225 га; кадастровий номер 1225683600:02:003:0135, площею 113,3581 га та кадастровий номер 1225683600:02:003:0136, площею 0,3993 га), про що прямо вказано у п. 1.1 договору купівлі-продажу.

Суд звертає увагу, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. (ст. 19 Земельного кодексу України).

До земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема гідротехнічними спорудами (п. в ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, який кореспондується зі ст. 4 Водного кодексу України).

Відповідно до ст. 59 Земельного кодексу України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до п. д ч. 4 ст. 84 та п. ґ ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України землі водного фонду, що належать до земель державної та комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України).

Згідно з п. а ч. 3 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування, зокрема державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України).

Отже, землі під гідротехнічними захисними спорудами в силу законодавства не можуть передаватися позивачу ані на праві приватної власності, ані на праві постійного землекористування, ані на праві оренди.

Зазначене виключає передачу гідротехнічної захисної споруди до приватної власності.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 327 Цивільного кодексу України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з ст. 386 Цивільного кодексу України, на державу покладено обов`язок забезпечувати рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

За переконанням суду, зазначені вище дії з незаконної передачі позивачу об`єкта комунальної власності - гідротехнічної захисної споруди, порушують інтереси держави.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 17.12.2021 в силу вимог ст. 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України порушує публічний порядок, оскільки спрямований на протиправне вилучення з користування держави гідротехнічної захисної споруди з подальшою передачею у власність позивачу, внаслідок чого такий договір є нікчемним в силу Закону.

Як було зазначено судом, згідно з п. 1.2. Договору земельні ділянки, на яких розташований об`єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим договором, а тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку, після переходу до покупця права власності на об`єкт приватизації.

Судом встановлено, що до позивача не могло перейти право власності на об`єкт приватизації, тому заявлені позовні вимоги про припинення права постійного користування та скасування державного акту задоволенню не підлягають.

Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Підсумовуючи наведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство Агропромисловий комплект «САМАРА» до Державного підприємства «Укрриба» та Дніпропетровської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Державного агентства меліорації та рибного господарства України про припинення права постійного користування та скасування державного акту задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У позові Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство Агропромисловий комплект «САМАРА» до Державного підприємства «Укрриба» та Дніпропетровської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Державного агентства меліорації та рибного господарства України про припинення права постійного користування та скасування державного акту - відмовити повністю.

2.Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 19.02.2024.

Суддя С. В. Стасюк