Постанова

від 18.09.2024 по справі 904/1710/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/1710/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Случа О. В.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс "Самара"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 (Сибіга О. М. - головуючий, судді: Палій В. В., Вовк І. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 (суддя Стасюк С. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс "Самара"

до: (1) Державного підприємства "Укрриба", (2) Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного агентства меліорації та рибного господарства України

про припинення права постійного користування та скасування державного акта.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову

1. Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство "Агропромисловий комплекс "Самара" (далі - "Позивач", ТОВ "АК "Самара") звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Державного підприємства "Укрриба" (далі - "Відповідач-1", ДП "Укрриба") та Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - "Відповідач-2", Дніпропетровська ОДА), в якому просило суд припинити право постійного користування Відповідача-1 на п`ять земельних ділянок, які знаходяться за адресою: Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, с. Могилів, вул. Центральна, 117 та скасувати державну реєстрацію відповідного права ДП "Укрриба" на ці ділянки.

2. Позовні вимоги узагальнено були обґрунтовані обставинами придбання Позивачем у власність ряду нерухомого майна, яке розміщено на згаданих земельних ділянках та, відповідно, набуття ним права на оформлення землекористування під вже власною нерухомістю, яке наразі не може бути реалізовано через відмову ДП "Укрриба" добровільно відмовитись від зареєстрованого за ним права постійного користування на ці ділянки, а також через бездіяльність Дніпропетровської ОДА щодо припинення згаданого права ДП "Укрриба" в примусовому порядку, визначеному Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 01.02.2024, яке Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 24.04.2024 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

4. Рішення суду обґрунтовано установленими обставинами того, що правочин, за яким Позивач набув у власність нерухоме майно, що розташоване на спірних земельних ділянках, а саме Договір купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - групи інвентарних об`єктів, за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117 від 17.12.2021 в силу частини другої статті 215 та статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, як такий, що порушує публічний порядок.

5. Суд пояснив, що всупереч частині другій статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" за вказаним правочином було неправомірно приватизовано гідротехнічні захисні споруди, які забезпечують використання водних ресурсів та створені для боротьби зі шкідливим впливом вод, і які в силу імперативних вимог законодавства повинні перебувати виключно у власності держави, а тому вибуття таких із власності останньої безумовно порушує публічний порядок та свідчить про нікчемність угоди щодо цих об`єктів.

6. Звідси оскільки договір купівлі-продажу, на підставі якого ТОВ "АК "Самара" вважає себе власником нерухомого майна, що розміщене на спірних земельних ділянках є нікчемним, позовні вимоги заявлені у цій справі задоволенню не підлягають. Землі під гідротехнічними захисними спорудами не можуть бути передані Позивачу ані на праві приватної власності, ані на праві постійного землекористування, ані на праві оренди.

Касаційна скарга

7. Не погодившись із судовими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, а цю справу направити на новий розгляд.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

8. Скаржник стверджує, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано приписи статей 92, 116, 120, 140, 141, 142 ЗК України, статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), порушено положення статей 75, 77, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та не враховано висновків суду касаційної інстанції щодо правильного застосування і дотримання вказаних правових норм у подібних правовідносинах, які було викладено у постановах:

- від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 щодо автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до набувача нерухомості, що розміщена на цій ділянці, а також щодо правомірності припинення права користування попереднього землекористувача за вказаних умов;

- від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 щодо дотримання стандарту доказування "вірогідність доказів".

9. Обґрунтовуючи наведене скаржник пояснює, що обставини укладення Договору купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - групи інвентарних об`єктів, за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117 від 17.12.2021 у цьому провадженні взагалі не підлягали встановленню, а його правомірність - доказуванню. Судам лише належало перевірити доводи Позивача щодо підставності його вимог в частині переходу до нього права користування земельними ділянками в порядку ЗК України і ЦК України та безпідставності дій Відповідачів у цій частині, проте суди цього неправомірно не зробили. Але й більше того, з судових рішень у цій справі вбачається, що суди дійшли висновку про нікчемність вказаного договору не на підставі встановлених ними обставин, а на підставі висновків суду в іншій господарській справі № 904/4633/23, усунувшись тим самим від виконання, покладених на них ГПК України завдань господарського судочинства, зокрема, з оцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи.

Узагальнені доводи інших учасників справи

10. ДП "Укрриба" подало відзив на касаційну скаргу, в якому заперечило викладені в ній доводи. Зазначає, що суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях правильно застосовували правові норми і жодних порушень не допустили. Окремо наголошує на тому, що постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, прийняті судом касаційної інстанції у неподібних цій справі правовідносинах. У зв`язку з цим у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, а оскаржувані постанову і рішення залишити без змін.

11. Дніпропетровська ОДА також подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів та вимог останньої, нерелевантність посилань на постанови суду касаційної інстанції у ній. Звідси просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржувані рішення залишити без змін.

12. Державне агентство меліорації та рибного господарства України ("Третя особа" у справі) надіслало до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому проти задоволення скарги заперечує. Рішення судів попередніх інстанцій вважає законними та обґрунтованими. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

13. Доводи Позивача, викладені у направленій суду відповіді на відзив колегія суддів не розглядає і не описує, адже чинним ГПК України не передбачено права на подання учасниками справи таких заяв під час здійснення касаційного провадження у справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

14. Верховний Суд ухвалою від 23.07.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "АК "Самара" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у цій справі з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

15. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Кравченко В. В.), Відповідача-1 (Книш О. М.), Відповідача-2 (Шушпан А. Р.) і Третьої особи (Бондарчук В. Є.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

17. Як вже вказувалось, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стали, зокрема, положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

18. Згідно з вказаним пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

19. Тобто, відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

20. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

21. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

22. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

23. Ураховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правового висновку в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для проведення касаційного провадження з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України у даному випадку відсутні з огляду на таке.

24. Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

25. Вказана презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

26. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

27. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

28. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

29. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

30. Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".

31. Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц).

32. Як слідує із встановлених обставин цієї справи, обґрунтовуючи свої вимоги ТОВ "АК "Самара" стверджувало про набуття ним права на отримання спірних земельних ділянок у користування чи власність, у зв`язку із придбанням нерухомого майна, що розташоване на цих ділянках, в порядку, передбаченому статтями 120 ЗК України, 377 ЦК України. При цьому, придбання нерухомого майна стало наслідком укладення Позивачем з Регіональним відділенням ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях Договору купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - групи інвентарних об`єктів, за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117 від 17.12.2021.

33. Втім, в ході розгляду цієї справи господарським судом першої інстанції було виявлено нікчемність вказаного договору купівлі-продажу (згідно з приписами статті 228 ЦК України), а господарським судом апеляційної інстанції висновки місцевого господарського суду щодо нікчемності цього правочину підтримано. Звідси судами виснувано, що жодних прав ТОВ "АК "Самара" за Договором купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - групи інвентарних об`єктів, за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117 від 17.12.2021 не набуто.

34. У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі Позивач не наводить правових висновків суду касаційної інстанції, яким не відповідають висновки судів попередніх інстанцій в частині здійсненого судами у спірних правовідносинах застосування статей 203, 215, 216, 228 ЦК України.

35. Тобто, висновки судів попередніх інстанцій щодо нікчемності вказаного правочину Верховним Судом в силу приписів статті 300 ГПК України переглянуті бути не можуть, а відтак на етапі касаційного провадження у цій справі фактичні обставини цієї справи є встановленими з урахуванням саме виявленої місцевим судом і не спростованої скаржником нікчемності Договору купівлі-продажу за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації - окремого майна - групи інвентарних об`єктів, за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117 від 17.12.2021.

36. Як вже зазначалося, намагаючись довести наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, ТОВ "АК "Самара" у касаційній скарзі стверджує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України та Верховного Суду із постанов від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16 та від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 щодо правильності застосування статей 92, 116, 120, 140, 141, 142 ЗК України, статті 377 ЦК України, зокрема, щодо автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до набувача нерухомості, що розміщена на цій ділянці, а також щодо правомірності припинення права користування попереднього землекористувача за вказаних умов.

37. Проте, посилаючись на висновки суду касаційної інстанції у вказаних справах, скаржник повністю залишає поза увагою встановлений факт нікчемності правочину, за яким він набув право власності на нерухоме майно, що розміщене на спірних земельних ділянках, а також те, що у справах № 6-2225цс16 та № 910/18560/16, судові рішення у яких переглядалися Верховним Судом України та Верховним Судом подібної ситуації не було, тобто висновки, на які посилається скаржник надані судом касаційної інстанції за інших фактичних, дійсно істотних обставин справ, а тому є незастосовними до спірних правовідносин справи № 904/1710/23.

38. В свою чергу у справах № 910/18036/17 (спір про зобов`язання банку звільнити з під арешту та закрити рахунки; визнання договору банківського рахунку припиненим), № 917/1307/18 (спір про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки), № 902/761/18 (спір про стягнення збитків, спричинених самовільним зайняттям земельної ділянки) і № 917/2101/17 (спір про скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, вчинене приватним нотаріусом на підставі іпотечного договору та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння) Верховний Суд висновував у правовідносинах, які взагалі не мають жодних спільних ознак з тими, які склалися між сторонами цієї справи. Більше того, надані касаційним судом у постановах у вказаних справах висновки стосуються загальних підходів до оцінки доказів при з`ясуванні обставин будь-якої господарської справи, а тому вони не можуть бути покладені у заперечення висновків судів попередніх інстанцій у даній справі, які ґрунтуються на оцінці судами іншої сукупності доказів та за абсолютного іншого предмета доказування.

39. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

40. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

41. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

42. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається Позивач у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 904/1710/23 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "АК "Самара" з цієї підстави касаційного оскарження.

43. Щодо ж згаданих і частково цитованих у касаційній скарзі висновків Верховного Суду із постанов від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, а також блоку постанов щодо дотримання статті 75 ГПК України, а саме від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 08.11.2022 у справі № 910/1194/21, від 10.02.2022 у справі № 904/3055/21, від 03.07.2018 у справі № 911/2961/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 09.09.2020 у справі № 905/1347/19, від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14, то посилання на них судом касаційної інстанції бути прийняті також не можуть, оскільки касаційна скарга не містить аргументів про неврахування судами попередніх інстанцій висновків саме із цих постанов. Більше того, з оскаржуваних рішення і постанови взагалі не слідує здійснення судами застосування згаданої норми процесуального права.

44. Колегія суддів наголошує, що положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.

45. Верховний Суд також не бере до уваги посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Вищого господарського суду України від 15.03.2012 у справі № 6/82/5022-1391/2011 та від 15.04.2015 у справі № 28/5005/5627/2012, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми, а відтак і посилання на них в порядку пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України є необґрунтованими.

46. Як вже зазначалося ще однією підставою для касаційного оскарження рішення і постанови у цій справі скаржником визначено приписи пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України. На обґрунтування цієї підстави Позивачем у касаційній скарзі наведено доводи про неповне дослідження судами попередніх інстанцій наявних у справі доказів.

47. У цій частині Верховний Суд виходить з того, що у розумінні пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є передбачене пунктом 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у недослідженні судом зібраних у справі доказів.

48. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

49. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

50. Натомість як вже виснувано вище скаржник належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а тому колегія суддів не бере до уваги доводи Позивача про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів.

51. Звідси інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

52. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "АК "Самара" у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

53. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

54. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

55. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішення і постанови.

Судові витрати

56. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс "Самара" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий комплекс "Самара" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі № 904/1710/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Случ О. В.