Постанова

від 14.02.2024 по справі 201/791/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 201/791/23

провадження № 61-11881св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Гудими Д. А., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Онкологічний диспансер м. Маріуполь»,

третя особа - виконуюча обов`язки директора Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» Верчикова Марина Всеволодівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» (далі - КНП «ОД м. Маріуполь»), у якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ від 22 серпня 2022 року № 12/08-К «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» у частині призупинення з 22 серпня 2022 року з нею дії трудового договору та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період з 22 серпня 2022 року по 10 квітня 2023 року.

Позов мотивувала тим, щоз 27 травня 1996 року працює на посаді завідуючої диспансерним відділенням у КНП «ОД м. Маріуполь». З 28 лютого 2022 року на підприємстві було оголошено простій.

З інформації, розміщеної на ресурсі Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, їй стало відомо, що 28 липня 2022 року відбулися зміни в керівному складі підприємства, замість директора ОСОБА_2 призначено виконуючу його обов`язки ОСОБА_3

28 липня 2022 року в месенджері Viber в загальній групі працівників підприємства сестра медична хірургічного відділення 2 повідомила про намір відкриття нового місця локації диспансеру в місті Києві та про необхідність до 20 серпня 2022 року прибути до місця локації з необхідними документами.

З підстав відсутності будь-якої іншої інформації та підтверджуючої документації, 15 серпня 2022 року вона надіслала ОСОБА_3 повідомлення, у якому зазначила про готовність виконувати свої обов`язки за посадою в місті Києві, повідомила про кількісний склад родини, зазначила про потреби в забезпеченні житлом на новому місці локації підприємства та у фінансовій допомозі для переїзду.

26 серпня 2022 року в месенджері Viber їй від ОСОБА_3 надійшла виписка з наказу № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками».

Вважала наказ незаконним та таким, що порушує її права та інтереси, має дискримінаційний характер. У наказі не наведені дійсні та достатні причини призупинення дії трудового договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з цією позовною заявою про вирішення трудового спору.

Визнано незаконним та скасовано наказ КНП «ОД м. Маріуполь»від 22 серпня 2022 року № 12/08-К «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» у частині призупинення з 22 серпня 2022 року з ОСОБА_1 дії трудового договору.

Стягнуто з КНП «ОД м. Маріуполь» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 22 серпня 2022 року по 10 квітня 2023 року в сумі 211 440,84 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) в межах суми платежу за один місяць.

Стягнуто з КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на судовий збір у сумі 1 073,60 грн і 1 503,00 грн та витрати на правову професійну допомогу в розмірі 25 000,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що призупинення дії трудового договору з позивачем здійснено без належної правової підстави. Відповідач не довів абсолютну неможливість обох сторін виконувати свої трудові обов`язки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року рішенняЖовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року скасовано й у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження свої вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року й залишити в силі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини справи, не навів обґрунтованих мотивів для відмови в позові. Зокрема не врахував, що відповідач здійснює свою діяльність на підконтрольній Україні території, а отже має можливість надати їй роботу. Ця обставина підтверджуються також тим, що 11 квітня 2023 року відповідач прийняв на її посаду іншу особу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

05 вересня 2023 року справа № 201/791/23 надійшла до Верховного Суду.

Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 27 травня 1996 року ОСОБА_1 працює на посаді завідуючої диспансерним відділенням у КНП«ОД м. Маріуполь».

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

Наказом КНП «ОД м. Маріуполь» № 29 від 28 лютого 2022 року на підприємстві було оголошено простій.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 14 травня 2022 року № 92 внесені зміни до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 та затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових дій) або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 12 травня 2022 року. Зокрема, до цього переліку належить Маріупольська міська територіальна громада.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28 квітня 2022 року ОСОБА_1 проживає за адресою: Кіровоградська область, місто Світловодськ.

Згідно з розпорядженням голови ОДА начальника обласної військової адміністрації Кириленка П. № 58/7-22-рк від 04 липня 2022 року, у зв`язку з відсутністю інформації про місце перебування директора КНП «ОД м. Маріуполь» ОСОБА_2 та причини відсутності його на роботі, виконання обов`язків директора КНП «ОД м. Маріуполь» покладено на ОСОБА_3 .

Сторони не заперечують, що 28 липня 2022 року шляхом повідомлення в месенджері Viber позивач була проінформована про переміщення диспансеру до міста Києва та про необхідність до 20 серпня 2022 року прибути до міста Києва з документами.

У відповідь на це, позивач 15 серпня 2022 року повідомила керівника КНП «ОД м. Маріуполь» про готовність виконувати свої обов`язки за посадою у місті Києві. Додатково повідомила про кількісний склад родини, про потреби у забезпеченні житлом на новому місці локації підприємства та у фінансовій допомозі для переїзду.

Наказом КНП «ОД м. Маріуполь» № 12/08-К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками», відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, внаслідок якої було частково знищено та значно пошкоджено КНП «ОД м. Маріуполь», територія міста Маріуполь є тимчасово окупованою, що виключає можливість роботодавця та працівника виконувати свої обов`язки у КНП «ОД м. Маріуполь» за його місцезнаходженням до завершення окупації міста Маріуполь та повним відновленням підприємства, з 22 серпня 2022 року з ОСОБА_1 призупинено дію трудового договору до можливості виконування роботи, але не пізніше для припинення або скасування воєнного стану.

У листі від 02 січня 2023 року № 01-20/6/0/71-23 Департамент охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації підтвердив, що на теперішній час КНП «ОД м. Маріуполь» переміщено на підконтрольну Україні територію до міста Києва. Згідно з наказом КНП «ОД м. Маріуполь» від 27 липня 2022 року № 1-0 продовжено діяльність диспансеру, визначено організацію трудових відносин та повідомлено працівників про необхідність надання інформації щодо готовності приступити до виконання обов`язків з 22 серпня 2022 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частин першої та четвертої статті 13 Закону № 2136-ІХ, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді завідуючої диспансерним відділенням у КНП «ОД м. Маріуполь», місцем розташування якого є місто Маріуполь, територія якого є тимчасово окупованою.

Водночас сторони визнають, що з липня 2022 року КНП «ОД м. Маріуполь» частково відновило свою діяльність у місті Києві.

Тобто на час видачі оскаржуваного наказу відповідач не був позбавлений можливості надати позивачу роботу, зокрема шляхом її переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством. До того ж листування сторін свідчить, що відповідач пропонував позивачу таку роботу, проте фактично сторони не дійшли згоди щодо умов переведення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним, оскільки обставин абсолютної неможливості відповідача у зв`язку з військовою агресією проти Українинадати позивачу роботу, а останній її виконувати в цій справі не встановлено.

При цьому відмова позивача від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством є підставою для припинення трудового договору на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, а не підставою для призупинення його дії на підставі статті 13 Закону № 2136-ІХ.

Також, враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення її конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та правильно поклав на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середню заробітну плату за час її перебування у вимушеному прогулі. Такий висновок суду узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22 та від 31 січня 2024 року в справі № 161/8196/22.

Згідно з розрахунком суду першої інстанції середній заробіток позивача за період з 22 серпня 2022 року по 10 квітня 2023 року становить 211 440,84 грн.Відповідач, як роботодавець, цей розрахунок жодними доказами не спростував. Зокрема не довів, що розмір доходів позивача в наданій нею довідці не відповідає дійсності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 зроблено висновок, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Проте суд першої інстанції на це уваги не звернув, про необхідність утримання із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу податків та інших обов`язкових платежів у резолютивній частині рішення не зазначив, тому абзац четвертий резолютивної частини рішення суду першої інстанції слід викласти в новій редакції, вказавши, що стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 211 440,84 грн з утриманням із цієї суми встановлених законодавством України податків і зборів.

Водночас, у зв`язку із задоволенням позову ОСОБА_1 задоволено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про покладення на відповідача понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу. Розмір цих витрат визначений судом з дотриманням вимог статті 141 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду й змінює рішення суду першої інстанції в резолютивній частині з викладенням її четвертого абзацу в новій редакції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у сумі 2 147,20 грн.

Оскільки за наслідками касаційного розгляду справи оскаржуване ОСОБА_1 судове рішення суду апеляційної інстанції скасовано й залишено в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову (яке змінено виключно в резолютивній частині, що не впливає на розподіл судових витрат), з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги в сумі 2 147,20 грн.

Також відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить вирішити питання про розподіл судових витрат, а саме відшкодувати їй понесені витрати на професійну правничу допомогу за подання касаційної скарги в розмірі 8 000,00 грн, а також за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в сумі 7 000,00 грн (заява про відшкодування цих витрат міститься також у відзиві на апеляційну скаргу).

На підтвердження цих витрат заявник надала: договір про надання юридичних послуг від 19 грудня 2022 року, акти прийому-передачі правової допомоги від 09 березня 2023 року на суму 7 000,00 грн та від 04 серпня 2023 року на суму 8 000,00 грн та довідку про сплату грошових коштів у сумі 15 000,00 грн.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач виклав свої заперечення щодо витрат на правничу допомогу. Зазначив, що розмір цих витрат не відповідає критеріям співмірності зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт. Однак, у чому саме полягає неспівмірність цих витрат відповідач належним чином не обґрунтував.

Водночас, виходячи з обставин цієї справи, Верховний Суд вважає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката мають розумний розмір, який відповідає складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт.

Враховуючи наведене, оскільки заявником надано суду докази детального опису виконаної адвокатом роботи та її вартості, підстав для зменшення витрат на оплату правничої допомоги не встановлено, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги в судах апеляційної та касаційної інстанцій в розмірі 15 000,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 рокускасувати.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року змінити: викласти абзац четвертий його резолютивної частини в новій редакції:

«Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» (код ЄДРПОУ 01990708) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 серпня 2022 року по 10 квітня 2023 року в сумі 211 440,84 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 2 147,20 грн та витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги в судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 15 000,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Ю. ТітовСудді:Д. А. Гудима Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. І. Крат