Постанова

від 07.08.2024 по справі 201/791/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5656/24 Справа № 201/791/23 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О.А. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь», третя особа виконуюча обов`язки директора Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» Верчикова Марина Всеволодівна про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та витрат (суддя першої інстанції Антонюк О.А.),

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь», третя особа виконуюча обов`язки директора Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» Верчикова Марина Всеволодівна про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та витрат, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати незаконним та скасувати наказ № 12/08- К від 22 серпня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» в частині призупинення з 22 серпня 2022 року з ОСОБА_1 дії трудового договору, стягнути з КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» середню заробітну плату за період з 22 серпня 2022 року по 10 квітня 2023 року, допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) в межах суми платежу за один місяць та моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь», третя особа виконуюча обов`язки директора Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» Верчикова Марина Всеволодівна про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та витрат задоволено у повному обсязі.

Постановою від 04 липня 2023 року апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» - задоволено.

РішенняЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь», третя особа виконуюч обов`язків директора Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» Верчикова Марина Всеволодівна про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» судовий збір у розмірі 1610,40 грн.. Судовий збір в розмірі 3171,60 грн. віднести за рахунок держави.

Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року скасовано.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року змінено: викладено абзац четвертий його резолютивної частини в новій редакції: «Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» (код ЄДРПОУ 01990708) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 серпня 2022 року по 10 квітня 2023 року в сумі 211 440,84 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 2 147,20 грн. та витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги в судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 15 000,00 грн..

27 березня 2024 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення по справі щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 20000 грн.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодився предствник КНП «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» - ОСОБА_3 , та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що вважає його необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаргу мотивує тим, що позивачою не було доведено наявності підстав для відшкодування моральної шкоди та не надано суду жодних доказів та обґрунтувань моральних страждань, спричинених діями відповідача, розрахунок завданої моральної шкоди матеріали справи не містять.

ОСОБА_3 просив додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні вимоги позивачки про стягнення моральної шкоди відмовити у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Сторони справи у судове засідання не з`явились про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2ст. 372 ЦПК Українинеявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 23 січня 2023 року звернулася до суду з позовом до відповідача Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» про визнання незаконним і скасування наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору та витрат, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися.

Також було встановлено, що позивачем по справі було подано уточнену позовну заяву від 14 лютого 2023 року, де у пункті 4 просила стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» (код ЄДРПОУ 01990708) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 грн.

Ухвалюючі додаткове рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди у рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2023 року не була розглянута. Така вимога є обґрунтованою, оскільки позов було задоволено та дійсно у позивача виникло право на отримання морального відшкодування. Розмір моральної шкоди у 20000 гривень також є достатнім.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно до ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Як вбачається з аналізу частини 2 ст. 16 , частини третьої статті 23, статті 280 ЦК України, одним із основних засобів захисту немайнових прав або благ людини є відшкодування моральної шкоди. Частиною другою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода може полягати: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа ізнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Поняття моральної шкоди також визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами), де зазначено, що «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб».

Як вбачається з аналізу ЦК України, зокрема статті 1167 Кодексу та пункту 5 Постанови Пленуму Верхового Суду України № 4 від 31.03.1995 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, зобов`язання щодо відшкодування моральної шкоди виникають за наявності наступних підстав: моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші немайнові блага; протиправної поведінки (неправомірних рішень, дій чи бездіяльності) особи, яка заподіяла шкоду; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою правопорушника і її наслідком моральною шкодою; вини особи, яка заподіла шкоду.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верхового Суду України № 4 від 31.03.1995 су (із змінами), передбачено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин законного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина першастатті 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четвертастатті 23 ЦК України).

У постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 24 січня 2024 рокуу справі № 755/3443/21 (провадження № 61-11295св23) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом -моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження№ 61-1132св22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що «абзац другий частини третьоїстатті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі№ 326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що: «У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 зроблено висновок, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставістатті 237-1 КЗпП Україниздійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».

Аналогічний висновок викладений у постанові від 24 січня 2024 року у праві № 755/3443/21 (провадження № 61-11295св23).

У даній справі позивачка просила стягнути грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. На обґрунтування цих вимог зазначила, що поведінка відповідача щодо призупинення з нею трудового договору є протиправною, своїми діями відповідач, спричинив позивачці моральну шкоду.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції встановивши в діях відповідача протиправність щодо призупинення трудових відносин з позивачкою дійшов обгрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди, оскільки відповідач своїми діями викликав у позивачки душевні страждання та переживання щодо втрати заробітку, крім того протиправність дій відповідача встановлена у даній справі постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року, тобто доказуванню не потребує.

Будь-яких підстав для відмови у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди чи зменшення суми, апеляційний суд не вбачає та представником відповідача не наведено переконливих аргументів з цього приводу.

Доводи апеляційної скарги, що на даний час позивачка повернулась до тимчасово окупованого рф міста Маріуполь, апеляційний суд не враховує, оскільки не надано жодного доказу на підтвердження даного факту. До того ж така обставина не може бути підставою для відмови у відшкодуванні моральної шкоди.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги зводяться до не згоди із таким рішенням.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостійстатті 81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та яким надана відповідна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).,

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Онкологічний диспансер м. Маріуполь» залишити без задоволення.

Додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О. В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Ж.І. Максюта

Повний текст судового рішення складено 08 серпня 2024 року.

Головуючий-суддя О. В. Халаджи