Постанова

від 20.09.2023 по справі 369/8409/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/8409/20

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/7284/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Степанюк І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тимцяся Руслана Анатолійовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 лютого 2023 року (суддя Дубас Т.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Івченко Олександра Валерійовича, третя особа: реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності,

встановив:

у липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, у якій, із врахуванням заяви про зміну предмету позову, просив встановити факт його проживання однією сім`єю без шлюбу з відповідачкою з листопада 2013 року по 24 лютого 2019 року, визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,2 кв.м, житловою площею 29,4 кв.м, об`єктом їх спільної сумісної власності , визнати за ним право власності на вказану квартиру, визнати за відповідачкою право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з листопада 2013 року проживав з відповідачкою однією сім`єю, як чоловік і жінка, без реєстрації шлюбу у його будинку за адресою: АДРЕСА_2 , а з грудня 2018 року вони проживали за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивач посилався на те, що у період їх спільного проживання він уповноважив ОСОБА_1 представляти його інтереси у відповідних органах з питань, пов`язаних із підготовкою, замовленням та отриманням усіх необхідних документів, необхідних для укладання правочинів щодо відчуження належної йому земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3222487001:01:008:0159, видавши їй довіреність 9 лютого 2017 року. На підставі довіреності відповідачка 4 липня 2018 року уклала договір

купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_3 , а 19 грудня 2018 року набула право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка є їх спільною власністю, оскільки на час її придбання вони проживали однією сім`єю та мали спільний бюджет.

Позивач зазначав, що 23 лютого 2019 року між ними сталася сварка, у результаті чого стосовно нього був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП, і постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 березня 2019 року його було визнано винним у вчиненні зазначеного вище адміністративного правопорушення. У постанові судом було встановлено, що сварка виникла за адресою: АДРЕСА_3 відносно його співмешканки - ОСОБА_1 .

Позивач стверджував, що після сварки в квартирі були змінені замки і з того часу він не має змоги потрапити до квартири, в якій знаходяться його особисті речі.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 лютого 2023 року позовні вимоги задоволено, встановлено факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з листопада 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 включно. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57, 2кв.м, житловою площею 29, 4кв.м, об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57, 2кв.м, житловою площею 29, 4кв.м. Визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57, 2кв.м, житловою площею 29,4кв.м. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 10 510грн.

У поданій апеляційній скарзі представникОСОБА_1 - адвокат Тимцясь Р.А., просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Представник відповідачки зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення не встановлювалися обставини проживання сторін однією сім`єю, наявність у них спільного побуту, бюджету, прав та обов`язків, притаманних подружжю, а також часу, з якого таке проживання мало місце. Була встановлена тільки та обставина, що ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство відносно ОСОБА_1 , а остання назвала його своїм цивільним чоловіком в своїх поясненнях, що на думку суду було достатнім для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю з листопада 2013 року по лютий 2019 року.

Представник відповідачки вважає, що суд першої інстанції не посилається на жодні докази, якими б підтверджувалося ведення сторонами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків.

Також представник відповідачки зазначає, що судом не були враховані докази, надані відповідачкою, та її пояснення, надані у якості свідка, що у жовтні 2019 року в неї народилась дитина - ОСОБА_4 , батьком якої є ОСОБА_5 , що доводить відсутність

будь-яких шлюбних стосунків між сторонами у вказаний період.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Лобода І.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідач державний реєстратор Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Івченко О.В. та третя особа реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.136-139 т.2), у судове засідання не з`явилися, клопотання про його перенесення не подали, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки - адвоката Шкред А.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача - адвоката Лободи І.В., яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 19 грудня 2018 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 7 грудня 2018 року та акту приймання-передачі приміщення.

Постановою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 березня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення. Суд вважав доведеним, що 23 лютого 2019 року по АДРЕСА_4 ОСОБА_2 вчинив сварку відносно співмешканки ОСОБА_1 , в ході якої виражався нецензурною лайкою та штовхнув останню, чим вчинив домашнє насильство.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними, достовірними та допустимими доказами підтверджено, що з листопада 2013 року по 24 лютого 2019 року він проживав з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні витрати, придбавали майно в інтересах сім`ї.

Такі висновки суд першої інстанції зробив на підставі пояснень відповідачки, що з листопада 2013 року вона проживала у будинку, який належить позивачу, що 23 лютого 2019 року між позивачем та відповідачкою сталася сварка, у результаті чого була викликана поліція, яка склала протокол про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_1 , яка зазначила, що ОСОБА_2 є її співмешканцем.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України визнчено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною другою статті 21 СК України проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 487/3126/17 вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб

членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити такі факти: спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання фактичного подружжя сім`єю без наявності інших ознак сім`ї.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог щодо встановлення факту

проживання позивача та відповідачки однією сім`єю без реєстрації шлюбу з листопада 2013 року по 24 лютого 2019 року, суд першої інстанції зазначене не врахував, залишивши поза увагою, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як чоловіка та жінки, тобто наявність сім`ї, у період з листопада 2013 року до 24 лютого 2019 року матеріали справи не містять, а позивачем не надано.

Під час судового розгляду відповідачка не заперечувала, що з листопада 2013 року проживала у будинку, який належить позивачу, однак заперечувала, що вони проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет та вели спільне господарство. Відповідачка стверджувала, що її проживання у будинку позивача було викликано неможливістю її проживання за місцем реєстрації у м. Стаханов Луганської області та пропозицією позивача пожити у нього. При цьому, відповідачка зазначала, що постійно підшукувала собі з дочкою окреме житло.

Вказані обставини не були спростовані позивачем, а матеріали справи не містять жодних доказів, що у період з листопада 2013 року по грудень 2018 року (дата придбання спірної квартири), сторони проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, придбавали майно в інтересах сім`ї.

Суд першої інстанції не надав оцінку довідці обслуговуючої компанії «АВМ Житлосервіс» від 15 грудня 2020 року, згідно якої ОСОБА_1 разом із своєю неповнолітньою дочкою з 1 жовтня 2018 року проживає у спірній квартирі, а також тій обставині, що станом на 16 лютого 2019 року відповідачка була вагітна (5 тижнів), а ІНФОРМАЦІЯ_4 народила дочку ОСОБА_6 , батьком якої є ОСОБА_5 .

На думку колегії суддів, вказані документи спростовують твердження позивача, що з листопада 2013 року по 24 лютого 2019 року між ним та відповідачкою склалися сімейні стосунки, які мали стійкий характер.

Та обставина, що 9 лютого 2017 року ОСОБА_2 видав на ім`я ОСОБА_1 довіреність на представлення його інтересів при оформленні та відчуженні належної йому земельної ділянки, яка у подальшому була продана на підставі договору купівлі-продажу від 4 липня 2018 року, який від імені ОСОБА_2 підписала ОСОБА_1 , не може бути єдиною підставою для висновку, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та мали відносини, які притаманні подружжю.

Як зазначено у пункті 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки, покупець сплатив продавцю грошові кошти за продаж земельної ділянки до укладення цього договору і вказана обставина не була спростована позивачем.

Притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_1 23 лютого 2019 року підтверджує, що ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення і на час його вчинення проживав у квартирі відповідачки, що остання не заперечувала під час судового розгляду.

Разом з цим, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові суду про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 173-2 КУпАП, не встановлювалися обставини спільного проживання сторін однією сім`єю, період їх спільного проживання та інші обставини, на підставі яких можна зробити висновок, що сторони проживали однією сім`єю у спірний період та на час придбання спірної квартири.

Позивач звернувся до суду з даним позовом з метою довести, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти, а у подальшому змінив свою позицію, стверджуючи, що квартира була придбана за їх з відповідачкою спільні кошти.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної

власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачем суду не було надано належних та достатніх доказів, що він мав спільний бюджет з відповідачкою на час придбання останньою спірної квартири, що вони вели спільне господарство та побут, що спірна квартира була придбана для їх спільного проживання та в інтересах їх сім`ї. Також вказані обставини не були встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин, правових підстав для встановлення факту проживання позивача однією сім`єю без шлюбу з відповідачкою з листопада 2013 року по 24 лютого 2019 року та визнання квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57,2кв.м, житловою площею 29,4кв.м, об`єктом їх спільної сумісної власності, суд першої інстанції не мав оскільки позивачем не доведено, що між ним та ОСОБА_1 виникли відносини, притаманні подружжю, а спірне майно придбано за спільні кошти та спільними зусиллями. Також суд не мав підстав для поділу спірної квартири між сторонами у порядку поділу спільного сумісного майна.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у якості відповідача позивачем був визначений державний реєстратор Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської

сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Івченко О.В.

При цьому, подавши 12 березня 2021 року заяву про зміну предмета позову, у прохальній частині заяви позивач до державного реєстратора позовних вимог не заявив, хоча зазначив його у якості відповідача.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 3 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

Отже, державний реєстратора не є належним відповідачем у даній справі.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції не мав правових підстав задовольнити позов у повному обсязі, у тому числі і до відповідача державного реєстратора.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив наданих сторонами доказів, неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовляється у повному обсязі, апеляційний суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу сплаченого судового збору за подання позовної заяви та стягує з позивача судовий збір, сплачений відповідачкою за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тимцяся Руслана Анатолійовича задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 лютого 2023 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Івченко Олександра Валерійовича, третя особа: реєстраційна служба Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 15 765грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 лютого 2024 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук