Рішення

від 20.02.2024 по справі 372/4284/23

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/4284/23

Провадження № 2/362/563/24

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

20 лютого 2024 року

суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною інформації та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою в обґрунтування вимог якої зазначив, що через мережу Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі Facebook (ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за

веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач опублікував відеозапис на якому говорить наступні слова: « ІНФОРМАЦІЯ_4».

Посилаючись на те, що вказана поширена інформація не відповідає дійсності, позивач просить:

- визнати її недостовірною, такою, що порочить його гідність, честь та ділову репутацію;

- зобов`язати відповідача протягом п`яти днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити зі своєї сторінки в соціальній мережі Facebook (ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за

веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 відеозапис який містить інформацію про те, що позивач вимагав від відповідача 100 000 доларів;

- зобов`язати відповідача протягом п`яти днів з дня набрання рішенням суду законної сили розмістити на власній сторінці в соціальній мережі Facebook (ІНФОРМАЦІЯ_1 ) спростування наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_5» (а.с. 39 - 43).

Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.

30 січня 2024 року судом отримано відзив на позов у якому представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що позивач не довів належними і допустимими доказами обставини поширення вказаної інформації, яка за своїм змістом свідчить про можливість порушення прав людини, а також ОСОБА_4 не є належним відповідачем у даній справі (а.с. 65 - 72).

20 лютого 2024 року судом отримано відповідь на відзив за змістом якого представник позивача наголосив, що надані позивачем докази є належними і допустимими стосовно особи ОСОБА_5 який є належним відповідачем у даній справі та поширив конкретну інформацію стосовно позивача яка не відповідає дійсності (а.с. 78 - 82).

Ухвалою від 20 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про виклик і допит свідка (а.с. 87).

Ухвалою від 20 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 88 - 89).

Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд встановив такі обставини та приходить до наступних висновків.

11 серпня 2023 року о 00 годині 43 хвилини ОСОБА_2 в мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі Facebook за

веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 розмістив відеозапис під час якого стверджує, що « ІНФОРМАЦІЯ_4».

Під час розгляду справи судом досліджено відео-запис який міститься на доданому до позову CD диску та відображає твердження відповідача наступного змісту « ІНФОРМАЦІЯ_4» (а.с. 44).

Належність відповідачу сторінки в соціальній мережі Facebook на якій було розміщено зазначений відео-запис підтверджується відповідними роздруківками екрано-копій доданими до позову (а.с. 45 - 47).

Як наслідок, суд не погоджується та відхиляє викладені за змістом відзиву заперечення представника відповідача відносно того, що вказані докази є неналежними і недопустимими та ОСОБА_4 не є належним відповідачем у даній справі.

При цьому, відсутність цифрового електронного підпису на доданому до позову відеозаписі, на думку суду, не спростовує факт поширення відповідачем зазначеної інформації відносно позивача.

Вирішуючи спір по суті, суд насамперед керується наступними нормами цивільного законодавства.

Пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» передбачає, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Насамперед, факт поширення відповідачем в мережі Інтернет вказаного вище відео-запису встановлено судом із доданих до позову роздруківок скріншотів фрагментів сторінки відповідача в соціальній мережі Facebook та відеозапису висловлювань відповідача.

З урахуванням способу поширення даної інформації через мережу Інтернет в соціальній мережі Facebook, суд вважає, що її було доведено до відома невизначеному колу осіб.

Оскільки під час своїх висловлювань відповідач стверджує, що: « ІНФОРМАЦІЯ_4», суд об`єктивно встановив, що поширена відповідачем інформація стосується конкретної фізичної особи - особи позивача.

Вирішуючи питання про те, чи відповідає дійсності поширена відповідачем інформація про те, що: « ІНФОРМАЦІЯ_4», суд звертає увагу на наступне.

Вимагання є кримінально караним діянням та передбачає відповідальність за статтею 189 КК України.

Зокрема, відповідно до частини четвертої статті 189 КК України, вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою чи в умовах воєнного або надзвичайного стану, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Тобто, дії особи у вигляді вимагання, обов`язково мають бути встановлені та підтверджені лише і тільки та саме вироком суду який набрав законної сили.

Зокрема, в супереч вимогам статей 76 - 84 ЦПК України, відповідач під час розгляду справи не підтвердив відповідними і належними доказами достовірність поширеної ним інформації про те, що позивач особисто з нього вимагав 100 000 доларів.

Отже, під час розгляду справи відповідач відповідно до вимог статті 81 ЦПК України не довів суду, що поширена ним інформація про те, що позивач особисто з нього вимагав 100 000 доларів - є достовірною та відповідає дійсності.

Оскільки, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені), розповсюджену відповідачем відносно позивача інформацію в цій частині слід вважати недостовірною.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку, що згідно із статтями 12, 13 і 76 - 84 ЦПК України, відповідно до яких на засадах змагальності сторін кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі та суд не наділений функцією доказування, - позивач довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

З наведених підстав, суд не погоджується із доводами представника відповідача щодо характеру поширеної інформації, яка на думку представника відповідача за своїм змістом свідчить про можливість порушення прав людини, оскільки зазначена інформація містить конкретне твердження про вчинення позивачем злочину, що може бути підтверджено лише і тільки конкретним письмовим доказом у вигляді вироку суду який набрав законної сили щодо вчинення особою злочину передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.

Згідно із пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біо-психосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

З урахуванням змісту і смислового значення поширеної відповідачем інформації стосовно позивача, суд приходить до висновку, що факт поширення відповідачем зазначеної недостовірної інформації відносно позивача, прямо і безпосередньо порушує особисті немайнові права позивача, оскільки така недостовірна інформація створює у невизначеного кола осіб думку про те, що позивач є злочинцем який вчинив злочин вимагання.

Як наслідок, зазначена недостовірна інформація порочить гідність, честь та ділову репутацію позивача.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно із частиною четвертою статті 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Норма частини шостої статті 277 ЦК України передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом; спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Відповідно до частини сьомої статті 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація.

Враховуючи спосіб поширення відповідачем недостовірної інформації стосовно позивача, суд вважає за необхідне визначити аналогічний спосіб спростування поширеної відповідачем недостовірної інформації у такий самий спосіб, у який вона була поширена, зобов`язавши відповідача видалити зі своєї сторінки в соціальній мережі Facebook (https://www.facebook.com/aloyan.artak) відеозапис який містить інформацію про те, що позивач вимагав від відповідача 100 000 доларів та розмістити на власній сторінці в соціальній мережі Facebook відповідного спростування недостовірної інформації.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 квітня 2022 року у справі № 748/2794/20 (провадження № 61-13474св21) зазначено, що: «Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб».

Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення (частина друга статті 278 ЦК України).

Тлумачення частини другої статті 278 ЦК України свідчить, що з метою захисту особистого немайнового права, законодавець допускає застосування різних способів захисту. У разі поширення інформації в мережі Інтернет, яка порушує особисте немайнове право особи, вимога про видалення статті з мережі Інтернет є належним способом захисту.

Оскільки під час розгляду справи встановлено недостовірність поширеної відповідачем стосовно позивача конкретної інформації в мережі Інтернет, суд приходить до висновку, що на підставі частини другої статті 278 ЦК України необхідно зобов`язати відповідача видалити у мережі Інтернет зі своєї сторінки в соціальній мережі Facebook відеозапис який містить інформацію про те, що позивач вимагав від відповідача 100 000 доларів.

Таким чином, з урахуванням зазначених вище обставин та наведених положень законодавства, порушені права позивача слід захистити у наведений ним спосіб.

За таких обставин, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Воднораз, обґрунтовуючи дане судове рішення, суд керується нормою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно із яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

При цьому, на підставі пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позову, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання позову із трьома позовними вимогами немайнового характеру слід покласти на відповідача (а.с. 9).

На підставі викладеного та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», статтями 277, 278 ЦК України, статтями 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 95, 133, 141, 197, 198, 258, 259, 263 - 265, 273 - 279 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов.

Визнати недостовірною і такою, що порочить гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію про те, що: « ІНФОРМАЦІЯ_4», яку було поширено ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 о 00 годині 43 хвилини в мережі Інтернет на сторінці в соціальній мережі Facebook за

веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зобов`язати ОСОБА_2 протягом п`яти днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили видалити зі своєї сторінки в соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за

веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 відеозапис який містить інформацію про те, що ОСОБА_1 вимагав від ОСОБА_2 100 000 доларів.

Зобов`язати ОСОБА_2 протягом п`яти днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили розмістити на власній сторінці в соціальній мережі Facebook ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) спростування наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_5».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 3 220 (три тисячі двісті двадцять) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя

Дата складення повного рішення суду - 20 лютого 2024 року.