Постанова

від 10.09.2024 по справі 372/4284/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 372/4284/23

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9812/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Марчук О.Л.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

секретар - Черняк Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною інформації та зобов`язання вчинити дії,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2024 року,

встановив:

у вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недостовірною інформацію, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію, поширену відповідачем, а саме: « ОСОБА_1 особисто з мене вимагав 100 000 доларів», зобов`язати відповідача видалити зі своєї сторінки в соціальній мережі «Facebook» відеопублікацію з вказаною інформацією та зобов`язати відповідача її спростувати.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2024 року позов було задоволено, визнано недостовірною і такою, що порочить гідність, честь та ділову репутацію позивача, інформацію про те, що « ОСОБА_1 особисто з мене вимагав 100 000 доларів», яку було поширено відповідачем у мережі Інтернет та зобов`язано відповідача видалити зі своєї сторінки в соціальній мережі «Facebook» та розмістити спростування.

Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Звертаючись до суду із позовом, позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 о 00:43 ОСОБА_2 в мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook» за веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 розмістив відеозапис під час якого стверджує, що « ОСОБА_1 особисто з мене вимагав 100 000 доларів». Належність відповідачу сторінки в соціальній мережі «Facebook», на якій було розміщено зазначений відео-запис, підтверджується відповідними роздруківками екрано-копій.

У зв`язку з цим, позивач просив суд першої інстанції визнати поширену інформацію недостовірною, такою, що порочить його гідність, честь та ділову репутацію; зобов`язати відповідача протягом п`яти днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити зі своєї сторінки в соціальній мережі «Facebook» ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 відеозапис який містить інформацію про те, що позивач вимагав від відповідача 100 000 доларів; зобов`язати відповідача протягом п`яти днів з дня набрання рішенням суду законної сили розмістити на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook» ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) спростування наступного змісту: «Спростування. Інформація про те, що ОСОБА_1 особисто з мене вимагав 100 000 доларів не відповідає дійсності».

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2024 року позов було задоволено. Визнано недостовірною і такою, що порочить гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію про те, що: « ОСОБА_1 особисто з мене вимагав 100 000 доларів», яку було поширено ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 о 00:43 в мережі Інтернет на сторінці в соціальній мережі «Facebook» за веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Зобов`язано ОСОБА_2 протягом п`яти днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили видалити зі своєї сторінки в соціальній мережі «Facebook» ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 відеозапис який містить інформацію про те, що ОСОБА_1 вимагав від ОСОБА_2 100 000 доларів. Зобов`язано ОСОБА_2 протягом п`яти днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили розмістити на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook» ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) спростування наступного змісту: «Спростування. Інформація про те, що ОСОБА_1 особисто з мене вимагав 100 000 доларів не відповідає дійсності».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням змісту і смислового значення поширеної відповідачем інформації стосовно позивача, факт поширення відповідачем зазначеної недостовірної інформації відносно позивача, прямо і безпосередньо порушує особисті немайнові права позивача, оскільки така недостовірна інформація створює у невизначеного кола осіб думку про те, що позивач є злочинцем який вчинив злочин вимагання. Як наслідок, зазначена недостовірна інформація порочить гідність, честь та ділову репутацію позивача.

Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.

У своїй апеляційній скарзі представник відповідача посилається на те, що судом першої інстанції при розгляді справи та ухвалені рішення, посилаючись лише на неналежні, недопустимі, недостовірні докази позивача та його твердження, зроблено неправильний висновок про встановлення належності відповідача, факту поширення недостовірної інформації та порушення особистих немайнових прав позивача саме відповідачем. Крім того, представник відповідача посилається на те, що суд поклав на відповідача обов`язок спростування чи доведення достовірності інформації, яку поширив відповідач, не беручи до уваги, що позивачем не доведено, а судом достовірно не встановлено належність відповідача, розповсюдження саме ним недостовірної інформації. Однак, такі доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Як видно з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_3 о 00:43 ОСОБА_2 в мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі «Facebook» за веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 розмістив відеозапис під час якого стверджував, що « ОСОБА_1 особисто з мене вимагав 100 000 доларів». Судом першої інстанції під час дослідження матеріалів справи було визнано доведеним факт належності відповідачу сторінки в соціальній мережі «Facebook», на якій було розміщено зазначений відео-запис відповідними роздруківками екрано-копій доданими до позову (а.с. 45 - 47). Тому доводи представника відповідача, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, судом першої інстанції були відхилені правомірно, оскільки, відсутність цифрового електронного підпису на доданому до позову відеозаписі, не спростовує факт поширення відповідачем зазначеної інформації відносно позивача.

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (Карпюк та інші проти України, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Як вбачається з матеріалів, суд першої інстанції визначив, що з урахуванням способу поширення даної інформації через мережу Інтернет в соціальній мережі «Facebook», її було доведено до відома невизначеному колу осіб. Оскільки під час своїх висловлювань відповідач стверджує, що: « ОСОБА_1 особисто з мене вимагав 100 000 доларів», суд першої інстанції встановив, що поширена відповідачем інформація стосується конкретної фізичної особи - особи позивача.

Таким чином, позивач довів у суді публічне поширення відповідачем зазначеної інформації.

Доводи представника відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, не доводять, що відповідачем було поширено достовірну інформацію, яка була поширена ним в соціальній мережі «Facebook» стосовно позивача, а тому не спростовують рішення суду першої інстанції, а зводяться лише до незгоди з оскаржуваним рішенням.

Крім того, при зверненні з апеляційною скаргою представник відповідача наголошує на тому, що позивач не довів факт поширення недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права та не надав доказів порушення таких прав відповідачем. Однак такі доводи апеляційної скарги є неспроможними з огляду на наступне.

Під час вирішення питання, чи відповідає дійсності поширена відповідачем інформація про те, що: « ОСОБА_1 особисто з мене вимагав 100 000 доларів», суд першої інстанції виходив з наступного.

Вимагання є кримінально караним діянням та передбачає відповідальність за статтею 189 КК України.

Згідно з частиною четвертою статті 189 КК України вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою чи в умовах воєнного або надзвичайного стану, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Тобто, дії особи у вигляді вимагання, обов`язково мають бути встановлені та підтверджені лише і тільки та саме вироком суду, який набрав законної сили.

Порушуючи вимоги статей 76 - 84 ЦПК України, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції та при поданні апеляційної скарги не підтвердив відповідними і належними доказами достовірність поширеної ним інформації про те, що позивач особисто з нього вимагав 100 000 доларів.

Отже, відповідачем відповідно до вимог статті 81 ЦПК України не було доведено, що поширена ним інформація про те, що позивач особисто з нього вимагав 100 000 доларів - є достовірною та відповідає дійсності.

Оскільки недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені), розповсюджену відповідачем відносно позивача інформацію в цій частині слід вважати недостовірною.

Згідно із пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біо-психосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

З урахуванням змісту і смислового значення поширеної відповідачем інформації стосовно позивача, що факт поширення відповідачем зазначеної недостовірної інформації відносно позивача прямо і безпосередньо порушує особисті немайнові права позивача, оскільки така недостовірна інформація створює у невизначеного кола осіб думку про те, що позивач є злочинцем який вчинив злочин вимагання.

Як наслідок, зазначена недостовірна інформація порочить гідність, честь та ділову репутацію позивача.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що будь-яка сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може обґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України докази є будь-якими даними, на підставі яких суд встановлює наявність або наявність фактично (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші умови, які мають значення для вирішення справи.

Суд під час вирішення даної справи надавав оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішив питання про дотримання прав та інтересів учасників справи.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням релевантної практики ЄСПЛ, недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише саме така інформація, висловлена чи написана відповідачем у цій категорій справ. Тобто предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, власного розуміння позивача).

Тобто якраз конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме вказані відповідачем висловлювання, тобто дослівні твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 липня 2024 року у справі № 361/3910/19 (провадження № 61-5865св23).

Отже, досліджуючи та надаючи оцінку поширеній відповідачем інформації, суд першої інстанції правильно вважав, що ОСОБА_2 висловився відносно ОСОБА_1 , повідомляючи про вимагання з відповідача грошей, тобто він у стверджувальній формі висловив фактичні дані про вчинення позивачем кримінального правопорушення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що поширена інформація відповідачем не є оціночними судженнями, оскільки зазначена інформація стосується звинувачення у вчиненні злочину, отже, може бути перевірена на предмет дійсності.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Враховуючи викладене, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 18 вересня 2024 року.

Головуючий

Судді