Окрема думка

від 19.02.2024 по справі 636/2731/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 636/2731/20 (провадження № 61-1854ск24)

за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства агропромислового комбінату «Чугуївський», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання рішень незаконними, стягнення коштів, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чугуївського міськрайонного суду Харківської області від 16 травня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним рішення щодо накладення штрафу та пені, скасувати його та повернути безпідставно набуті кошти у розмірі 3 000,00 грн, стягнути неправомірно здобуті кошти за ненадані послуги у сумі 3 000,00 грн, визнати незаконним відключення його будинку від лінії електропередачі та зобов`язати виплатити вартість підключення у розмірі 200,00 грн, зобов`язати повернути авансові платежі за неспожиту електроенергію у сумі 600,00 грн, визнати незаконним рішення правління про виключення його зі складу товариства та зобов`язати відповідача відмінити це рішення, стягнути відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, судові витрати з оплати судового збору та витрати на правову допомогу.

16 травня 2023 року ухвалою Чугуївського міськрайонного суду Харківської області позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

14 грудня 2023 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Чугуївського міськрайонного суду Харківської області від 16 травня 2023 року залишено без змін.

18 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу (зареєстрована в суді 06 лютого 2024 року), у якій просив ухвалу Чугуївського міськрайонного суду Харківської області від 16 травня 2023 року, постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

06 лютого 2024 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 636/2731/20 за касаційним провадженням № 61-1854ск24 призначено судді-доповідачу Ситнік О. М., судді, які входять до складу колегії: Петров Є. В., Пророк В. В.

14 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В. відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвала Верховного Суду мотивована тим, що ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити за пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

З таким висновком не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

У частині другій статті 6 Конституції України вказано, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Згідно із частиною другою статті 17, частиною першою статті 36, пунктами 1, 5 частини другої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (частина перша статті 388 ЦПК України).

Статтею 389 ЦПК України передбачене право касаційного оскарження. За частиною першою зазначеної статті учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;

3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню:

1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;

2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Колегія суддів вважала, що оскільки у справі предметом позову є вимога про визнання рішень незаконними, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування шкоди у розмірі 19 800,00 грн (що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), тому відмовити у відкритті касаційного провадження у справі необхідно з посиланням на пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Такі висновки вважаю помилковими.

Так, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень, зокрема у тому разі, коли ціна позову у справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що має наслідком відмову у відкритті касаційного провадження відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Такий особливий порядок доступу до касаційної інстанції зумовлений тим, що справи вже пройшли слухання в двох інших судах, а оскарження в суді третьої інстанції має передусім відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону, мають значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника процесу.

Із аналізу пункту 1 частини першої та абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що норма пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України про відмову у відкритті касаційного провадження у справі, в якій ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, застосовна під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження при оскарженні в касаційному порядку судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, якими спір вирішено по суті.

Із матеріалів касаційного провадження вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Верховного суду з касаційною скаргою на ухвалу Чугуївського міськрайонного суду Харківської області від 16 травня 2023 року, залишену без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року, якою його позов залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки позивач в судові засідання, призначені на 09 лютого, 29 березня та на 16 травня 2023 року повторно не з`явся, про час та дату розгляду справи повідомлений належним чином, будь-яких заяв про розгляд справи у його відсутності до суду не подавав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції) суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Тобто судовий розгляд у справі не починався, позовні вимоги ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій не розглядалися.

Заявником оскаржено в касаційному порядку процесуальну ухвалу суду першої інстанції, залишену без змін судом апеляційної інстанції.

Перелік процесуальних ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду чітко визначено у статті 353 ЦПК України.

Зокрема, згідно з пунктом 16 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду.

За змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України та пункту 16 частини 1 статті 353 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду (пункт 16 частини першої статті 353 ЦПК України), після її перегляду в апеляційному порядку, підлягає оскарженню і в касаційному порядку.

Останній абзац частини другої статті 389 ЦПК України передбачає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктами 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що судами порушено норми процесуального права і що правові підстави для залишення його позовної заяви без розгляду були відсутні. Суд першої інстанції розглянув справу за відсутності будь-кого з учасників справи належним чином не повідомлених про дату, час і місце розгляду судового засідання; ухвалив судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі. Судом апеляційної інстанції належним чином не досліджено доказів та не встановлено дійсних обставин відсутності заявника в Україні.

Ухвала про залишення позову без розгляду є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі (постанови Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 755/19588/18 (провадження № 61-14236св19), від 10 квітня 2020 року у справі № 705/2771/17 (провадження № 61-48130св18), від 09 листопада 2022 року у справі № 542/1648/20 (провадження № 61-3633св22), від 11 березня 2020 року у справі № 2-5151/09 (провадження № 61-23268св19)).

Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.

Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв`язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості.

Відмова у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на процесуальні ухвали порушує закріплений у статті 6 Конвенції принцип доступу до правосуддя.

Вважаю, що колегія суддів мала відкрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чугуївського міськрайонного суду Харківської області від 16 травня 2023 року, постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року та витребувати із Чугуївського міськрайонного суду Харківської області цивільну справу № 636/2731/20 на підставі пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, а пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України у даному випадку не застосовний.

Суддя О. М. Ситнік