Постанова

від 15.02.2024 по справі 640/3186/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/3186/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Балась Т.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;

за участю секретаря: Чорної К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року (розглянута у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 17 серпня 2021 року) у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державної аудиторської служби України визнання протиправним та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2019 року, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної аудиторської служби України (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги Державної аудиторської служби України від 20.02.2019 № 05-14/92-2019.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України» стверджувало, що відповідачем безпідставно було застосовано до нього положення постанови КМУ від 19.05.1999 № 859, оскільки норми цієї постанови, на переконання позивача, не поширюються та застосовуються до рішень Наглядової ради Нафтогазу щодо встановлення розміру оплати праці Голови і членів Правління. При цьому, позивач наполягав на правомірності рішення Наглядової ради Нафтогазу щодо виплати Голові правління Компанії ОСОБА_1 премії в розмірі 228 834 009, 69 грн.

Також позивач стверджував про законність списання ним дебіторської заборгованості ПАТ «Газпром» на суму 11 762 126, 61 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2019 року в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що вказівка у спірній вимозі на порушення без чіткої вимоги щодо його усунення не порушує інтереси позивача.

Не погоджуючись з судовим рішенням, представником позивача - Куницьким Вадимом Васильовичем подано апеляційну скаргу, в якій останній просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишено без змін.

Змінюючи мотиви відмови в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що предметом оскарження в адміністративному судочинстві може бути лише така вимога, яка породжує обов`язки для підконтрольної установи, натомість зазначення у вимозі інформації про виявленні порушення не створює та не припиняє права чи обов`язки, а лише фіксує певні факти.

Постановою Верховного Суду від 12.03.2021 зазначені судові рішення скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалюючи таке рішення, Верховний Суд зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, оскільки така обставина як відсутність у вимозі конкретного способу її виконання не може свідчити про відсутність порушених прав, свобод та інтересів позивача і відсутність у нього права звернення до суду за їх захистом.

Разом з тим, Верховний Суд вказав, що органи державного фінансового контролю мають право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання саме в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом направлення вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Також, суд касаційної інстанції зауважив, що судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання дотримання позивачем виконання вимог Порядку № 550, зокрема, щодо інформування про усунення виявлених поршень, або щодо звернення до органу контролю з метою отримання роз`яснень щодо способу виконання вимоги, зокрема, щодо притягнення до відповідальності працівників, винних у заподіянні збитків, якщо наявність та правильність останніх за позовом органу фінансового контролю у судовому порядку не перевірялась.

За результатами нового розгляду, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.08.2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що пункти оскаржуваної вимоги Державної аудиторської служби України від 20.02.2019 № 05-14/92-2019, які пов`язані зі збитками підприємства, в даному випадку жодним чином не порушують прав НАК «Нафтогаз України», оскільки правомірність їх визначення має перевірятися в межах розгляду справи за позовом органу фінансового контролю.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що в іншій частині вимогу НАК «Нафтогаз України» не виконало та з метою отримання роз`яснень щодо способу виконання вимоги до органу державного фінансового контролю не зверталося.

При цьому, суд зазначив, що друга частина оскаржуваної вимоги (щодо притягнення винних осіб до відповідальності та інформування фінансового органу про вжиті заходи) є наслідком та нерозривно пов`язана зі встановленими в ході ревізії фінансовими порушеннями (матеріальними збитками підприємства), сама по собі в розриві від понесених підприємством збитків не створює для НАК «Нафтогаз України» жодних правових наслідків та не підлягає скасуванню.

Не погоджуючись з такими рішеннями суду, представником позивача - Короленко Віктором Вікторовичем подано апеляційну скаргу, в якій останній просив його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржувана ним вимога є неконкретизованою, а її зміст не дає можливості зрозуміти, які саме порушення чинного законодавства (фінансові порушення) допустив позивач у своїй діяльності, і яким чином їх необхідно усунути.

Також, апелянт наполягає на безпідставності висновків відповідача щодо порушення ПАТ «НАК «Нафтогаз України» вимог законодавства, заподіяння збитків у загальному розмірі 240 596 136,30 грн.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2021 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.08.2021 року - без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 11.08.2021 року, ОСОБА_1 , як особою, яка не брала участь у справі, подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в повному обсязі, заявивши клопотання про поновлення строку на його апеляційне оскарження.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року.

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що про існування судового провадження у справі №640/3186/19 ОСОБА_1 стало відомо 19 січня 2023 року в результаті повідомлення йому підозри у межах кримінального провадження №42018000000001782. Разом із цим повідомленням скаржникові 19 січня 2023 року також вручено клопотання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, згідно тексту якого в обґрунтованість підозри ОСОБА_1 покладено висновки судів за результатом розгляду справи №640/3186/19 та вимогу ДАС України від 20 лютого 2019 року №05-14/92-2019. Дізнавшись 19 січня 2023 року про існування вказаного судового провадження і про вирішення судом у справі №640/3186/19 питання про його права та інтереси, ОСОБА_1 23 січня 2023 року подав апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року разом із обґрунтованим клопотанням про поновлення строку на його апеляційне оскарження. Проте ухвалою від 24 квітня 2023 року Шостий апеляційний адміністративний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року в справі №640/3186/19 і ця ухвала, як указує скаржник, є незаконною, постановленою судом апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права, всупереч нормам статей 121, 295 КАС України.

ОСОБА_1 посилається на протиправність висновків суду апеляційної інстанції про те, що зазначені скаржником у заяві про поновлення строку підстави його пропущення на звернення до суду є неповажними. Суд апеляційної інстанції, на думку скаржника: підійшов до розгляду наведених ним підстав поважності пропущення процесуального строку на подання апеляційної скарги з надмірним формалізмом, ігноруючи наведені скаржником аргументи такого пропущення; помилково поклав на ОСОБА_1 - як колишню посадову особу Компанії обов`язок стежити та бути обізнаним із ходом претензійно-позовної роботи на підприємстві, при цьому, що його не було наділено ні правом, ні обов`язком ведення такої роботи на підприємстві; не врахував, що ОСОБА_1 - як голова правління Компанії мав достатньо великий перелік прямих обов`язків, виконання яких займало понаднормовий час і виключало можливість, навіть за бажанням, вникати в усі аспекти діяльності підприємства, які перебували у віданні інших посадових осіб, за межами його обов`язків.

Скаржник вказував на хибність посилань суду апеляційної інстанції щодо обізнаності ОСОБА_1 про судовий процес у справі №640/3186/19 до 19 січня 2023 року через призму видання ним довіреностей, оскільки обов`язок по виданню довіреностей не уповноважував останнього бути обізнаним щодо кожного окремого факту звернення до суду юридичним департаментом підприємства, власне, як бути обізнаним і в усіх деталях вчинення юридично значущих дій іншими працівниками Компанії, яким таку довіреність було видано та до посадових обов`язків яких і входить вчинення відповідних дій. Відповідні довіреності видавалися саме від імені та в інтересах Компанії, проте суд апеляційної інстанції неправомірно та безпідставно їх ототожнив з іншими видами довіреностей. Суд апеляційної інстанції також дійшов помилкового висновку про залучення ОСОБА_1 до перевірки ДАС України діяльності Компанії, оскільки незаконна вимога відповідача була направлена для виконання на адресу Компанії та її зміст є набагато ширшим ніж один із епізодів начебто необґрунтованого преміювання працівника підприємства ОСОБА_1 , який ні як посадова особа Компанії, ні як фізична особа до розгляду вказаної вимоги не залучався. До 19 січня 2023 року ні Компанія, ні ДАС України, ні жодна інша особа чи орган/установа претензій ОСОБА_1 щодо неправомірного отримання ним заробітної плати, включаючи премію, не пред`являли.

ОСОБА_1 наголошував, що він не брав участі у розгляді справи №640/3186/19, не був залучений до вказаного судового процесу, проте суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, про що йому стало відомо 19 січня 2023 року. Вимога ДАС України від 20 лютого 2019 року №05-14/92-2019 стосується дій керівника Компанії, проте повноваження голови правління Компанії ОСОБА_1 припинено, 28 квітня 2021 року його звільнено із займаної посади, тобто понад три місяці до дати ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Скаржник стверджує, що його позиція щодо поважності причин пропущення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року в справі №640/3186/19 додатково підтверджується судовою практикою, в тому числі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Оскільки вимогою ДАС України від 20 лютого 2019 року №05-14/92-2019 начебто встановлено, що виплата ОСОБА_1 - як голові правління Компанії премії є порушенням законодавства України, що призвело до заподіяння збитків державі та/чи об`єкту контролю на суму всієї премії, й такі висновки покладені в основу кримінального провадження щодо ОСОБА_1 , він уважає, що має право на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року в справі №640/3186/19, оскільки цим судовим рішенням фактично вирішено питання про його права та інтереси, що має негативні наслідки для нього особисто як фізичної особи, які, зокрема, наразі виражаються в його підозрювані у вчиненні кримінального правопорушення внаслідок виплати премії.

Постановою Верховного Суду від 18.10.2023 року зазначені судові касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року в справі №640/3186/19 скасовано та справу №640/3186/19 направлено для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Судом касаційної інстанції звернуто увагу на те, що лише в межах відкритого апеляційного провадження суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити вмотивований та обґрунтований висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. Разом із тим, це не виключає можливість суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, з`ясувати її мотиви щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків, визначених нею як порушених рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 11.08.2021 року, ОСОБА_1 , як особою, яка не брала участь у справі, подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в повному обсязі, заявивши клопотання про поновлення строку на його апеляційне оскарження.

Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо строку звернення до суду апеляційної інстанції, колегія судів звертає увагу на надані пояснення представників апелянта, а саме на те, що про існування судового провадження у справі №640/3186/19 ОСОБА_1 стало відомо 19 січня 2023 року в результаті повідомлення йому підозри у межах кримінального провадження №42018000000001782.

Також із цим повідомленням скаржникові 19 січня 2023 року вручено клопотання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, згідно тексту якого в обґрунтованість підозри ОСОБА_1 покладено висновки судів за результатом розгляду справи №640/3186/19 та вимогу ДАС України від 20 лютого 2019 року №05-14/92-2019.

Дізнавшись 19 січня 2023 року про існування вказаного судового провадження і про вирішення судом у справі №640/3186/19 питання про його права та інтереси, ОСОБА_1 23 січня 2023 року подав апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що апелянтом не порушено строки звернення на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року.

Відповідно до ч.1 ст. 323 КАС України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає її за правилами цієї глави.

Колегія суддів зазначає, що апелянт не був присутнім при розгляді справи. Представника апелянта посилаються на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, які є обов`язковими для скасування рішення, оскільки не залучив до участі у справі в якості третьої особи апелянта чим порушив його права та інтереси, що його стосуються.

Також представники апелянта вертають увагу на положення ч.2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Надаючи оцінку вказаному, колегія суддів вказує, що це право суду, а не обов`язок.

Звертає увагу на те, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» Головою якого був апелянт, при звернені до суду не вказав апелянта третьою особою по справі.

Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що зрозумів, що його права порушено лише 19 січня 2023 року коли було вручено клопотання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та порушено кримінальне №42018000000001782.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою з метою захисту своїх порушених прав та інтересів, як фізичної особи. Посилаючись на те, що предмет розгляду справи, а саме визнання протиправною та скасування вимоги Державної аудиторської служби України від 20.02.2019 № 05-14/92-2019 стосується порушення його прав та інтересів таким чином рішення в частині преміювання.

Предметом розгляду справи є визнання протиправною та скасування вимоги Державної аудиторської служби України від 20.02.2019 № 05-14/92-2019.

У вимозі зазначено, що під час ревізії встановлено порушення законодавства, які не усунуто:

1) у порушення підпункту 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» (зі змінами та доповненнями) виплачено премії голові правління Компанії ОСОБА_1 у розмірі 228 834 009,69 грн., чим заподіяно збитків на зазначену суму;

2) у порушення пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2.2 та 3.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку2, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, підпункту 7.7.4 Облікової політики Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», затвердженої наказом від 30.08.2016 № 526 у частині визнання її припинення, без підстав списано дебіторську заборгованість на суму 11 762 126,61 грн. (509 592,74 дол. США), чим заподіяно збитків на зазначену суму;

Крім цього, під час ревізії установлено низку порушень під час проведення державних (публічних) закупівель.

Під час судового засідання судом апеляційної інстанції з пояснень апелянта та представників апелянта встановлено, що останній просить скасувати постанову в цілому проте, зазначають щодо скасування саме пункт1 вимоги, що стосується оплати преміювання голови правління Компанії ОСОБА_1 у розмірі 228 834 009,69 грн., як фізичної особи.

Колегія суддів зазначає, що інші пункти вимоги стосуються лише позивача по справі.

Відносно застосування до виплати премії апелянту максимальних границь додаткових премій відповідно до Постанови №859 то ця апеляційна вимога розглянута Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 09.12.2021 року:

«Так, перевіряючи висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог законодавства при здійсненні преміювання Голови Правління у 2018 році, апеляційний суд зазначає, що постановою КМУ № 859 у редакції чинній, зокрема у 2018 році, було встановлено граничні розміри премії.

При цьому, п. 2 цієї постанови прямо передбачено, що її приписи поширюються, зокрема на голів правлінь публічних акціонерних товариств. Тому, доводи апелянта про те, що до спірних правовідносин не застосовується постанова КМУ № 859, судова колегія відхиляє як безпідставні.

Разом з тим, у контексті аналізу таких доводів, судова колегія звертає увагу на те, що застосування ПАТ «НАК «Нафтогаз» постанови КМУ № 859 при здійсненні преміювання голів правління передбачено безпосередньо у протоколі засідання Компанії від 26.07.2017 № 318-КІ.

Тобто, при вирішенні питання щодо преміювання Голови Правління ПАТ «НАК «Нафтогаз» позивач був зобов`язаний враховувати обмеження, установлені вказаною постановою КМУ, що визначає відповідні граничні розміри премії.

Доказів, які б підтверджували безпідставність відповідних висновків контролюючого органу щодо порушення вказаного нормативно-правового акта суду не надано.

Крім, суд апеляційної інстанції звертає увагу й на те, що 18.09.2018 набрали чинності зміни, внесені до постанови КМУ № 859 постановою від 18.07.2018 № 718, згідно з якими виплата премії керівникам не може здійснюватися без затвердження (погодження) річного фінансового плану.

Втім, як вбачається з матеріалів перевірки, Голові Правління виплата премії здійснювалася, зокрема, 30.09.2018 за відсутності відповідного річного фінансового плану, затвердженого (погодженого) у порядку, визначеному законодавством. Зворотного апелянтом не доведено.

Отже, установленні відповідачем факти порушення ПАТ «НАК «Нафтогаз» фінансової дисципліни, зокрема вищенаведених законодавчих приписів, при здійсненні преміювання Голови Правління апелянтом не спростовані.

При цьому, колегія суддів зазначає, що апелянт, стверджуючи, що здійснення відповідного преміювання було врегульовано рішенням Правління, таке рішення суду не надало, а лише зазначило, що воно в нього відсутнє і копія не збереглася.».

Відповідно до ч.4 ст. 353 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, зазначену в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

З пояснень апелянта та його представника встановлено, що він не погоджується з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2021 року.

Апелянт погоджується з тим, що питання застосування судом до даних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859 вирішено, але з результатом розгляду не погоджується.

Зазначене вище є підставою для подачі касаційної скарги.

Жодних порушень норм матеріального чи процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій колегією суддів не вставлено.

Представник апелянта посилався на порушення норм процесуального права, а саме на те, що апелянт не був притягнений до участі в розгляді справи в якості третьої особи.

Колегія суддів зазначає, що на момент подачі позову апелянт був керівником у позивача і сам не виявив бажання бути зазначеним третьою особою в позові.

З окремим позовом щодо скасування вимоги не звертався і у судовому засіданні пояснив, що про вимогу порушення свого права дізнався лише з порушенням проти нього кримінальної справи.

Відповідно до ч.5 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені у суді першої інстанції.

Щодо посилання апелянта на відсутність оцінки колективного договору та контракту то Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 09.12.2021 року розглянуто дане питання та надано оцінку зазначеним вище документам, але апелянт не погоджується з його висновками та рішенням.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач в своєму позові посилався на те, що Наглядова рада приймала рішення про преміювання ОСОБА_1 і посилалась на внутрішні документи позивача та заперечувала необхідність застосування при цьому постанови КМУ №859 від 19.05.1999 р. так як там не прописані обмеження для визначення премій Наглядовою радою. Апеляційний суд в постанові від 09.12.2021 року з цим не погодився з відповідною мотивацією.

Щодо наданих та приєднаних під час судового засідання 15.02.2024 року судом апеляційної інстанції представником апелянта додаткових пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , колегія суддів зазначає наступне.

Так, суд апеляційної інстанції не приймає їх до уваги, оскільки це суб`єктивні думки фізичних осіб щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859 в даному позові і не можуть бути доказом по даній справі.

Суд сам надає оцінку правового характеру застосування нормативно - правових актів.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в цій справі. Отже, судом першої інстанції повно встановлено обставини цієї справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до правильного вирішення спору в цілому.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першо інстанції дійшов до правильного висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 20 лютого 2024 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль