Постанова

від 21.02.2024 по справі 469/262/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.02.24

22-ц/812/149/24

Провадження №22-ц/812/149/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 лютого 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.

із секретарем судового засідання: Колосовою О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи цивільну справу №469/262/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення, яке постановив Березанський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Тавлуя Валерія Васильовича у приміщенні цього суду 07 листопада 2023 року, повний текст якого складений 16 листопада 2023 року, за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства «Енерго» Арбузинської селищної ради Миколаївської області Лубінської Олени Миколаївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерне товариство «Сенс Банк» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності,

у с т а н о в и в :

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до державного реєстратора Комунального підприємства «Енерго» Арбузинської селищної ради Миколаївської області Лубінської О.М., третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі АТ «Сенс Банк»), про скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 05 червня 2007 року АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», уклало з ОСОБА_1 договір про надання споживчого кредиту № 640/269-К269, за яким нею отримано 50000 грн., повернуто не банку 72459 грн. 31 коп., переплачено 22459 грн. 31 коп., тобто заборгованість є повністю погашеною. Позивачка зазначає, що 10 жовтня 2003 року нею було придбано будинок АДРЕСА_1 не за рахунок кредитних коштів, кредитний договір №640/269-К269 з банком укладався після набуття нею права власності на цей будинок - 05 червня 2007 року. В будинку проживають та зареєстровані її діти і онука. Проте 21 березня 2020 року ОСОБА_1 стало відомо про Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно права власності про реєстрацію права власності від 29 жовтня 2019 року, яку АТ «Укрсоцбанк» надало до Березанського районного суду Миколаївської області в додатку до свого позову до неї про зняття з реєстраційного обліку та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням по цивільній справі № 469/38/20. З аналізу вказаної довідки вбачається, що 29 жовтня 2019 року представник АТ «Альфа-Банк» Супрун О.В. та державний реєстратор Комунального підприємства «ЕНЕРГО» Арбузинської селищної ради Миколаївської області Лубінська О.М. прийняли участь у протиправному переоформлені права власності її будинку на користь банку. Позивачка зауважила, що державний реєстратор Лубінська О.М. не перевірила наявність всіх документів для проведення державної реєстрації права власності на спірний будинок, не перевірила документи про наявність спору в судах, зокрема і по цивільній справі № 469/654/17, що з 2017 року знаходиться в провадженні Березанського районного суду Миколаївської області і про що було відомо банку, у зв`язку з чим рішення державного реєстратора та запис про державну реєстрацію права є незаконними та підлягають скасуванню.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «ЕНЕРГО» Арбузинської селищної ради Миколаївської області Лубінської О.М. про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» від 18 жовтня 2019 року.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 07 листопада 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачка вимог про визнання іпотеки припиненою не заявляла, не спростувала невиконання нею умов кредитного договору та наявності кредитної заборгованості. Відповідно до умов укладеного нею іпотечного договору, який не оспорено, передбачено, зокрема, можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону «Про іпотеку». Позивачка заявляла, що її права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за банком та внесенням записів за останнім про державну реєстрацію права власності, не заперечуючи права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з неналежним виконанням основного зобов`язання, що спричинило наявність заборгованості. З урахуванням наявності невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачкою не оспорюювалися, права позивача не порушено, оскільки іпотека виникла до ухвалення державним виконавцем постанови про накладення арешту та заборони на предмет іпотеки, заборона на предмет іпотеки також була вже накладена на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна. Судом встановлено наявність заборгованості позивачки за кредитним договором № 640/269-К269 від 05 червня 2007 р. в сумі 16517,15 доларів США, яка встановлена рішенням Березанського районного суду Миколаївської області у цивільній справі № 469/654/17 від 02 липня 2021 р., а тому дійшов висновку про недоведеність позивачкою позову та відсутність правових підстав для його задоволення.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації.

Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.

Суд, пославшись на пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, зауважив, що замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Крім того, суд взяв до уваги висновки, викладені у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, які підлягають урахуванню у даній справі, про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Суд виходив з того, що у справі наявність заборгованості позивачки за кредитним договором № 640/269-К269 від 05 червня 2007 року в сумі 16517,15 доларів США встановлено рішенням Березанського районного суду Миколаївської області у цивільній справі № 469/654/17 (провадження 2/469/26/21) від 02 липня 2021 року, тому дійшов висновку про недоведеність позивачкою позову та відсутність правових підстав для його задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги: скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «ЕНЕРГО» Арбузинської селищної ради Миколаївської області Лубінської О.М. про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» від 18 жовтня 2019 року та визнати за нею право власності на цей будинок.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що право власності на житловий будинок, загальною площею 110,6 кв.м., житлова площа 64,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер: 3342685, номер запису 553 зареєстровано за ОСОБА_1 відповідно до законодавства. Право власності на цей житловий будинок набуте згідно договору купівлі-продажу від 10 листопада 2003 р. Суд першої інстанції також не взяв до уваги, що Законом України «Про внесення мін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, законодавець змінив зазначену норму, виклавши її наступним чином: «У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону». На думку позивачки, із зазначеного вбачається, що законодавець виключив з конструкції статті можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію прав, у зв`язку з чим задоволення позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора може не призвести до ефективного захисту прав. Саме такі принципи правової визначеності зазначаються у постановах Верховного Суду, а саме: Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 р. у справі № 352/1021/19 та Касаційного господарського суду у постанові від 03 вересня 2020 р. у справі №914/1201/19, де суди зазначили, що починаючи з 16 січня 2020 р. скасування запису про проведену державну реєстрацію права не може привести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі. Прийняте у справі рішення є непрсавделивим

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися.

Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи (шляхом направлення судових повідомлень засобами поштового зв`язку), які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону не в повній мірі.

Відмовляючи в позові, суд виходив з недоведеності позовних вимог та наявність підстав для звернення стягнення на іпотечне майно через наявність у позивачки непогашеної заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції передчасним.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 05 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (у подальшому назву змінено на ПАТ «УКРСОЦБАНК» відповідно до статуту у редакції 2016 року та на АТ «УКРСОЦБАНК» відповідно до статуту у редакції 2018 року, та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 640/269-К269, за яким банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 10000 доларів США за умови сплати 13% річних та повернення кредитних коштів частинами: з липня 2007 року по червень 2022 року - щомісячно до 10 числа по 55 доларів США; в червні 2022 року - 155 доларів США, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 04 червня 2022 року (том 1 а.с.94-96).

Кредит надано позичальнику на поточні потреби (п.1.2) шляхом видачі готівкових коштів (п.2.1).

Позичальник зобов`язалась сплачувати проценти за використання кредитом, своєчасно та у повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п.1.1 цього договору (пункти 3.3.8, 3.3.9), а також у разі прострочення строків сплати процентів та строків повернення кредиту сплатити кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочки (п.4.2).

Сторонами також були укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими узгоджено зміну з 20 жовтня 2008 року процентної ставки на рівні 15 % річних та кінцевий термін повернення кредитної заборгованості до 04 червня 2027 року включно, а також змінено графіки помісячних платежів (том 1, а.с.96, 97).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту № 640/269-К269 від 05 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1 05 червня 2007 року було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О. Б. та зареєстрований в реєстрі за №1138 (том 1, а.с.98-99), за яким іпотекодавець ( ОСОБА_1 ) передала в іпотеку іпотекодержателю (Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «УКРСОЦБАНК») житловий будинок, розташований на земельній ділянці, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.1.Договору).

У підпункті 2.4.3. пункту 2.4., пункті 4.1. договору іпотеки сторони погодили, що іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання (умов кредитного договору) задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно підпункту 4.5.3. пункту 4.5. договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із таких способів як на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

У зв`язку із неналежним виконанням умов вказаного кредитного договору ОСОБА_1 її заборгованість за кредитом складає 8394,51 доларів США (строкова заборгованість - 5493,50 доларів США, прострочена заборгованість - 1882,42 доларів США), заборгованість за відсотками - 5702,37 доларів США, нарахована пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 818,41 доларів США (що еквівалентно 21985,94 грн.), нарахована пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 1601,86 доларів США, що становить 43032,70 грн., загальна сума заборгованості складає 16517,15 доларів США (що еквівалентно 443720,17 грн.).

Вказані обставини встановлені рішенням Березанського районного суду Миколаївської області у цивільній справі № 469/654/17 (провадження 2/469/26/21) від 02 липня 2021 року, яким ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 640/269-К269 від 05 червня 2007 року в сумі 16517,15 доларів США (том .2, а.с.2-6).

На підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Енерго» Лубінської О.М., індексний номер: 49230613 від 18 жовтня 2019 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за Акціонерним товариством «Альфа-Банк», ідентифікаційний код 23494714, - правонаступником Акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер: 1867224451101,: житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості загальна площа 110,6 кв.м, житлова площа 64,8 кв.м, загальною площею 110,6 кв.м, житловою площею 64,8 кв.м, номер об`єкта в РПВН: 3342685 АДРЕСА_1 , власником якого була ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 10 листопада 2003 року з урахуванням рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 04 травня 2007 року у справі №2-0-49/2007 (том 2, а.с.33-36).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України № 898-IV «Про іпотеку» іпотека (далі - Закон № 898-IV) - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV). За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону № 898-IV (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення державного виконавця, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У справі, рішення в якій переглядаються, установлено судом, що у зв`язку із заборгованістю за кредитним договором позичальника ОСОБА_1 банк на підставі застереження, визначеного в укладеному сторонами іпотечному договорі, звернувшись до державного реєстратора, звернув стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок. Позивачка, звернувшись із позов до державного реєстратора, посилалась на протиправність такого звернення стягнення на її нерухоме майно, зокрема неврахування реєстратором обставин погашення заборгованості, дію мораторію на звернення стягнення на нерухоме майно у разі передання його в забезпечення за кредитними зобов`язаннями в іноземній валюті та порушення житлових прав членів її сім`ї.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефект ивним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що: «102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майновідомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Виходячи з наведеного, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

При цьому пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року по справі № 752/3612/19 (провадження № 61-1129св20) вказано, що: «позивач заявив вимогу про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності до державного реєстратора. Суди вважали останнього належним відповідачем. Натомість, третя особа - іпотекодержатель, за яким було зареєстровано право власності на спірну квартиру, вважає, що належним відповідачем у цій справі має бути саме особа, за якою зареєстровано право власності на предмет іпотеки, оскільки її права порушуються скасуванням рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .[...] Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем і третьою особою з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею такого права. Отже, позовна вимога про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки не може бути звернена до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Результат» Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко О. С., якого позивач визначив відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Вирішуючи спір, суди не звернули уваги, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, проте вирішили спір по суті. Належним відповідачем у справі є АТ «Альфа-Банк» як правонаступник АТ «Укрсоцбанк», за яким зареєстровано речове право на належне позивачу майно, яке він передав в іпотеку банку. Встановлюючи обставини та надаючи правовий аналіз заявленим у справі вимогам, суд першої інстанції у рішенні не дав неналежної оцінки суб`єктному складу судового процесу та вирішив спір до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Результат» Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко О. С., якого позивач визначив відповідачем. Переглядаючи рішення суду першої інстанції у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки твердженням банку про те, що саме він має бути відповідачем у цій справі. Висновки апеляційного суду, що позов заявлено до державного реєстратора як належного відповідача є помилковими».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 (іпотекодавцем) та АТ «Сенс Банк» (до зміни назви АТ «Альфа Банк», іпотекодержателем), яке за наслідком оскаржуваного рішення державного реєстратора зареєстровано власником переданого в іпотеку майна, тоді як державний реєстратор не є належним відповідачем у справі з огляду на характер спірних правовідносин та їх зміст.

Суд першої інстанції не звернув увагу на такі обставини, не врахував, що ОСОБА_1 пред`явила позов до неналежного відповідача, не вчинив визначених процесуальним законом дій щодо роз`яснення позивачці її права на заміну такого відповідача на належного, розглянув справу за неналежного складу сторін, а тому його висновки щодо недоведеності по суті позовних вимог про незаконність реєстрації права власності на іпотечне майно за банком є передчасними.

В силу положень частини 1 статті 367 ЦПК України апеляційний суд позбавлений процесуальних повноважень щодо залучення у справі належного відповідача, а пред`явлення позову до особи, яка не є належним відповідачем, є самостійною підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення порушив норми процесуального права, неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого не в повній мірі визначився із характером спірних правовідносин та їх учасниками, апеляційний суд вважає за необхідне з огляду на вимоги пункту 4 частини 1, частини 2, пункту 4 частини 3 статті 376, частини 4 статті 367 ЦПК України не обмежуватись доводами апеляційної скарги та змінити рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови щодо підстав відмови у позові, якими є саме пред`явлення позову до неналежного відповідача.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає аргументи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду про недоведеність позовних вимог такими, що не мають правового значення та не впливають на вирішення спору через пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

В силу частин 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено лише в частині мотивування, але таке не призвело до задоволення позовних вимог, відсутні передбачені законом підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 07 листопада 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині це ж рішення суду залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 07 листопада 2023 року.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 21 лютого 2024 року