Постанова

від 14.02.2024 по справі 911/2105/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2024 р. Справа№ 911/2105/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства "Королевич"

на ухвалу Господарського суду Київської області від 23.10.2023

у справі №911/2105/19 (суддя Конюх О.В.)

за позовом прокурора Обухівської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру

до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області (відповідач-1),

Фермерського господарства "Королевич" (відповідач-2),

ОСОБА_1 (відповідач-3),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-2,- ОСОБА_1 ,

про визнання недійсними наказів та договорів оренди землі,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.10.2023 у справі №911/2105/19, зокрема замінено позивача - Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) на його процесуального правонаступника - Миронівську міську раду (далі - Рада).

Вказана ухвала обґрунтована внесенням Законом України №1423-IX від 28.04.2021, який набрав чинності 27.05.2021, змін до земельного законодавства, зокрема шляхом доповнення Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України) пунктом 24; відповідно до внесених змін органом, який здійснює правомочності власника щодо земель сільськогосподарського призначення на території громади села Коритище у складі Миронівської об`єднаної територіальної громади є Рада, а не Держгеокадастр.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, Фермерське господарство "Королевич" (далі - Фермерське господарство) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині заміни позивача Держгеокадастру на його процесуального правонаступника - Раду.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було порушено норми процесуального права.

В обґрунтування скарги апелянт вказує на те, що Прокурором не підтверджено підстав представництва Держгеокадастру та його правонаступника Ради;

у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурор не надав доказів направлення Раді повідомлення про намір звернення до суду, тобто Прокурор фактично не надав Раді можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (територіальної громади);

за даним позовом Прокурора держава є одночасно позивачем і відповідачем, тобто позов фактично пред`явлено державою (в особі Прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області);

Прокурором обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову;

Рада не є уповноваженим органом на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, оскільки спірна земельна ділянка стала комунальною власністю;

матеріали справи не містять доказів згоди Держгеокадастру вибути з процесу, а Раді - вступити в справу в якості позивача.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2023 апеляційну скаргу Фермерського господарства «Королевич» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2105/19. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Фермерського господарства на ухвалу Господарського суду Київської області від 23.10.2023 у справі №911/2105/19 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

23.11.2023 матеріали справи №911/2105/19 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 апеляційну скаргу Фермерського господарства на ухвалу Господарського суду Київської області від 23.10.2023 у справі №911/2105/19 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

13.12.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Враховуючи, що головуюча суддя перебувала у відпустці з 18.12.2023 по 05.01.2024, розгляд заяви скаржника про усунення недоліків апеляційної скарги здійснюється після виходу головуючої судді з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства на ухвалу Господарського суду Київської області від 23.10.2023 у справі №911/2105/19, розгляд якої призначено на 31.01.2024; учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 24.01.2024.

31.01.2024 Господарським судом Київської області через систему "Електронний суд" направлено за належністю до Північного апеляційного господарського суду заяву Ради про розгляд справи без участі її представника.

31.01.2024 розгляд справи не відбувся у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги в місті Києві.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства на ухвалу Господарського суду Київської області від 23.10.2023 у справі №911/2105/19 призначено на 14.02.2024.

13.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Ради надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.

Інші учасники справи не скористалися правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання 14.02.2024 позивач та відповідач-1 явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляли, про день, місце та час були повідомлені належним чином шляхом доставлення копій ухвал суду від 08.01.2024 та від 31.01.2024 до їх електронних кабінетів.

Згідно з частиною 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Частиною 2 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача-1, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для її розгляду без заслуховування пояснень позивача та відповідача-1, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі зазначених осіб.

У судовому засіданні 14.02.2024 представник відповідач-2 та третьої особи підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити та скасувати оскаржувану ухвалу в частині заміни Держгеокадастру на його процесуального правонаступника - Раду.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

14.02.2024 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 26 частини 1 статті 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво).

Згідно з частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (частина 2 статті 271 ГПК України).

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали норм процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Головного управління Держгеокадастру у Київській області; Фермерського господарства "Королевич", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - ОСОБА_1 , про визнання недійсними наказів та договорів оренди землі.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство" безпідставно та незаконно отримано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення: площею 12,9 га (кадастровий номер 3222983400:02:002:0009), площею 10,2677 га (кадастровий номер 3222983400:02:004:0028) та площею 13,1689 га (кадастровий номер 3222983400:02:004:0027).

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.01.2020 у справі №911/2105/19 в позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, виходив із того, що позов пред`явлено з пропуском встановленого строку позовної давності.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, в.о. прокурора Київської області звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2020 у справі №911/2105/19 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 апеляційну скаргу в.о. прокурора Київської області залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 22.01.2020 у справі №911/2105/19 скасовано, а провадження у справі №911/2105/19 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 та частини 1 статті 278 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2020 заяву Кагарлицької місцевої прокуратури про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено, матеріали справи №911/2105/19 направлено для розгляду по суті до Миронівського районного суду Київської області.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 19.06.2023 закрито провадження у справі №911/2109/19, роз`яснено прокурору, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 10.07.2023 справу №911/2105/19 передано за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.08.2023 прийнято справу №911/2105/19 до розгляду та відкрито у ній провадження за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 02.10.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.10.2023 у справі №911/2105/19: замінено Кагарлицьку місцеву прокуратуру на процесуального правонаступника Обухівську окружну прокуратуру; залишено без розгляду клопотання керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області про заміну позивача - Держгеокадастру на Ржищівську міську раду; замінено позивача - Держгеокадастр на його процесуального правонаступника - Миронівську міську раду; залучено до участі у справі №911/2105/19 співвідповідача - ОСОБА_1.

Вважаючи, що суд першої інстанції помилково замінив позивача (Держгеокадастр) на його процесуального правонаступника - Раду, Фермерське господарство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з ухвалою місцевого господарського суду в частині процесуального правонаступництва, а доводи скаржника вважає необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до статті 1311 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі №3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. ст. 23, 24 Закону України "Про прокуратуру"). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженими на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Зі змісту позову Прокурора вбачається, що він був поданий в порядку статей 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України в інтересах держави в особі Держгеокадастру.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор вказав на те, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення: площею 12,9 га (кадастровий номер 3222983400:02:002:0009), площею 10,2677 га (кадастровий номер 3222983400:02:004:0028) та площею 13,1689 га (кадастровий номер 3222983400:02:004:0027) відносились до державної власності. Однак всупереч вимогам земельного законодавства були надані у користування без проведення земельних торгів.

Частиною 1 статті 22 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на момент звернення з позовом) визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України у центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За статтею 188 ЗК України Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля регулюються Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (преамбула вказаного нормативно-правового акту).

Об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України (стаття 4 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до пункту а) абзацу 1 статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (пункт 1 Положення "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі - Положення) (у редакції, чинній на момент звернення з позовом).

Основними завданнями Держгеокадастру є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (абзац 1 пункту 3 Положення).

Держгеокадастр організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок, дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; (пункт а) пункту 251 Положення).

Згідно з пунктом 31 Положення, Держгеокадастр розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Враховуючи викладене, органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №920/1/18, від 05.02.2019 у справі №910/7813/18 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 01.06.2021 у справі №925/929/19.

З наведених норм права вбачається, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №925/929/19.

Крім цього, місцевим господарським судом не враховано положення частини 5 статті 55 ГПК України, відповідно до яких відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Отже, подання Держгеокадастром заяви про залишення позову Прокурора без розгляду не позбавляє останнього права підтримувати даний позов і вимагати розгляду справи по суті.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів дійшла до висновку про те, що, станом на момент звернення до суду з позовом, Прокурором правильно обрано Держгеокадастр як орган державної влади, в особі якого ним подано позов.

Також колегією суддів встановлено, що Кагарлицька місцева прокуратура Київської області зверталася до Держгеокадастру в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" з листом від 14.05.2019 №36-02-622 вих. №19 щодо виявлених порушень земельного законодавства та просила вжити заходів для визнання недійсними спірних наказів та договорів оренди (т. 1, а.с. 83-84).

Разом з цим, у своїй відповіді у листі від 12.06.2019 №10-20-0.19-5171/2-19 Держгеокадастр не вказав про наявність порушень земельного законодавства під час прийняття оскаржуваних рішень та укладення спірних договорів оренди, а також не вказав про намір самостійно вживати заходи реагування шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, з наданої відповіді слідує, що Держгеокадастр займає пасивну позицію щодо захисту інтересів держави та беззаперечно підтверджує його бездіяльність як уповноваженого органу в спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 №587/430/16-ц та від 15.10.2019 №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, Кагарлицька місцева прокуратура Київської області зверталася до вказаного органу в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", надаючи їм можливість відреагувати на порушення цивільно-правовим шляхом самостійно.

Таким чином, Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави, підтвердив їх наявність та дотримався вимог Закону України "Про прокуратуру" та ГПК України.

Також у своїй апеляційній скарзі Фермерське господарське господарство заперечувало можливість залучення до участі у справі Ради як правонаступника Держгеокадастру.

Право на звернення за судовим захистом тісно пов`язане із суб`єктивним матеріальним правом, яке підлягає захисту. З порушенням матеріального суб`єктивного права у заінтересованої особи виникає право на позов.

Засобом реалізації цього права є звернення заінтересованої особи з позовом до суду, який у певному порядку розглядає вимогу позивача і дає відповідь у вигляді судового рішення.

Право на позов - це єдине матеріальне і цивільно-процесуальне поняття, яке має матеріальний зміст і процесуальну форму. В цивільному процесуальному праві не може бути самостійного права на звернення до суду, відірваного від права на позов у матеріальному розумінні. І навпаки, матеріальне право не може існувати без притаманної йому можливості бути реалізованим у примусовому порядку. Єдність матеріально-правового змісту права на позов і його процесуальної форми визначається тим, що право на позов - це право на відновлення порушеного права в певній, встановленій законом, процесуальній формі, у певному процесуальному порядку, який забезпечує об`єктивність і реальність захисту.

Згідно з частинами 1, 4 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Частиною 4 статті 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Таким чином, за змістом положень статті 125 ЗК України, статті 334 ЦК України право власності на земельну ділянку у їх набувача виникає з моменту державної реєстрації такого права.

За змістом пункту 24 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім виключень передбачених цим пунктом.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

На момент звернення Прокурора до суду із даним позовом земельні ділянки сільськогосподарського призначення: площею 12,9 га (кадастровий номер 3222983400:02:002:0009), площею 10,2677 га (кадастровий номер 3222983400:02:004:0028) та площею 13,1689 га (кадастровий номер 3222983400:02:004:0027) перебували у державній власності та віданні Головного управління Держгеокадастру у Київської області, що підтверджується витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.03.2019 (т. 1, а.с. 50-55).

Проте у процесі розгляду справи (станом на 04.10.2023) право власності на зазначені земельні ділянки зареєстровано за Радою, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 4, а.с. 95-97).

Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)).

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини 1 статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №264/5957/17.

Встановивши, що після звернення Прокурора до суду з позовом у розглядуваній справі право власності на спірні земельні ділянки площею 12,9 га (кадастровий номер 3222983400:02:002:0009), площею 10,2677 га (кадастровий номер 3222983400:02:004:0028) та площею 13,1689 га (кадастровий номер 3222983400:02:004:0027) перейшло до Миронівської міської об`єднаної територіальної громади в особі Ради, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залучення останньої до участі у розгляді справи, як нового власника зазначених земельних ділянок та правонаступника Держгеокадастру.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються із висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 11.04.2019 у справі №925/395/18 та від 01.12.2021 у справі №624/948/19, від 27.01.2022 у справі №143/923/19.

Щодо доводів заявника про те, що апеляційним судом не з`ясована позиція Ради, то колегія суддів враховує, що Рада ухвалу Господарського суду Київської області від 23.10.2023 у справі №911/2105/19 не оскаржує, а Держгеокадастр не уповноважений представляти інтереси Ради в суді.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що стаття 52 ГПК України, по-перше, передбачає залучення до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, по-друге, вказує, що саме суд залучає до участі у справі правонаступника без жодної вказівки про необхідність для цього клопотання певного, чітко визначеного учасника судового процесу.

За приписами частини 2 статті 52 ГПК України усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

В такий спосіб у випадку заміни позивача його правонаступником після відкриття провадження у справі за позовом поданого прокурором в інтересах держави в особі відповідного суб`єкта владних повноважень, у суду відсутня необхідність повторно перевіряти обставини дотримання прокурором процедури, передбаченої у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №925/395/18.

Таким чином, оскільки раніше судом встановлено, що Прокурор, звертаючись з позовом, підтвердив підстави для представництва інтересів держави, в особі Держгеокадастру, необхідність у повторному підтвердженні підстав представництва Ради немає.

Колегія суддів вважає слушним довід скаржника про те, що первинний склад учасників не відповідав положенням процесуального закону, оскільки як позивачем, так і відповідачем фактично виступала держава.

У даному випадку суд апеляційної інстанції звертається до правової позиції, що викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №920/1/18, від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, від 12.01.2021 у справі № 922/526/19.

У постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №922/526/19 зазначено, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (Відповідач 1) є лише територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Позивача) і яке створено саме з метою реалізація повноважень останньої на території Полтавської області.

Таким чином, звертаючись з позовом у даній справі, зокрема, до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та визначаючи в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах саме Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, прокурором фактично зумовлено ситуацію, за якої Позивачем та одним із відповідачів у справі є одна і та ж особа - Держгеокадастр.

Відповідно до частин 2, 3 статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

ГПК України взагалі не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачає цей Кодекс і поняття "неналежний позивач", не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із "самим собою".

Таким чином, у разі встановлення судом процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого."

Проте, в силу змін земельного законодавства, власником спірних земельних ділянок є не держава в особі свого органу, а територіальна громада в особі Ради, а тому держава вже не виступає у якості як позивача, так і відповідача, а лише у якості відповідача в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області.

Отже, на переконання колегії суддів, залучення до участі у справі процесуального правонаступника позивача відповідає положенням ГПК України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статтями 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийнятої судом ухвали.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, висновки суду, викладені в ухвалі, відповідають встановленим обставинам справи, а доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається, відповідно, апеляційна скарга відповідача-2 має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 270-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Королевич" на ухвалу Господарського суду Київської області від 23.10.2023 у справі №911/2105/19 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 23.10.2023 у частині залучення до участі у справі №911/2105/19 правонаступника Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру - Миронівської міської ради, залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/2105/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Повний текст постанови складено 20.02.2024.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова