Постанова

від 21.02.2024 по справі 910/4719/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2024 р. Справа№ 910/4719/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Козир Т.П.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Невмержицький В.П.,

від відповідача - Корж В.М.,

розглянувши апеляційну скаргу

Політичної партії "Європейська Солідарність"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 (повний текст рішення складено 17.10.2023)

у справі №910/4719/23 (суддя Літвінова М.Є.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ"

до Політичної партії "Європейська Солідарність"

про стягнення 2 396 181,99 грн

та за зустрічним позовом Політичної партії "Європейська Солідарність"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ"

про внесення змін до договору, -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Політичної партії "Європейська солідарність" про стягнення 2 396 181,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено зобов`язання за договором в частині своєчасної та повної сплати орендної плати.

У червні 2023 року Політична партія "Європейська Солідарність" звернулася до Господарського суду міста Києва з зустрічною позовної заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" про внесення змін до договору.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що позивач за зустрічним позовом не може сплачувати орендну плату за договором, оскільки в нього були об`єктивні причини, які від нього не залежали, що унеможливлюють використання орендованих приміщень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 року закрито провадження у справі №910/4719/23 в частині позовних Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" до Політичної партії "Європейська Солідарність" про стягнення заборгованості зі сплати орендних платежів за період з березня по серпень 2022 року у загальному розмірі 600 грн. 00 коп., первісну позовну заяву задоволено частково. Присуджено до стягнення з Політичної партії "Європейська Солідарність" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" заборгованість по сплаті орендних платежів у розмірі 1 890 000 грн. 00 коп., пеню в розмірі 179 836 грн. 14 коп., інфляційні збитки в розмірі 285 153 грн. 30 коп., 40 592 грн. 55 коп. 3% річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 35 942 грн. 74 коп. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що здійснивши перевірку наведеного позивачем за первісним позовом розрахунку суми заборгованості відповідача за первісним позовом зі сплати орендних платежів з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, місцевий господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним та в повному обсязі відповідає умовам укладеного між сторонами договору, а також додаткових угод до них. Крім цього суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі № 910/4719/23 в частині стягнення основного боргу в сумі 600, 00 грн., у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині між сторонами. При цьому місцевий господарський суд зазначив, що відповідач за первісним позовом не довів належними та допустимими доказами наявність у нього форс-мажорних обставин, які б звільняли його від сплати штрафних санкцій за порушення умов договору оренди. Щодо зустрічного позову суд першої інстанції зазначив, що враховуючи значні та тривалі поступки відповідача за зустрічним позовом, які надані позивачу за зустрічним позовом по сплаті орендної плати, доводи останнього про встановлення йому вартості оренди у розмірі 100 грн. на 18 місяць на весь період воєнного стану не відповідають основним засадам зобов`язання в частині добросовісності, розумності та справедливості.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Політична партія "Європейська Солідарність" звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю, зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю. Одночасно з апеляційною скаргою скаржником заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі №910/12525/23.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків суду першої інстанції дійсним обставинам та призвело до неправильного застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, крім того під час розгляду справи судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Зокрема скаржник вважає, що він звільняється від сплати орендних платежів за період з вересня 2021 року по 24.02.2022 року, оскільки в нього не було змоги використовувати орендовані приміщення через карантинні обмеження. Також скаржник зазначає, що в даному випадку наявні обґрунтовані об`єктивні обставини для зменшення штрафних санкцій щодо відповідача за первісним позовом на 99%. Окрім того скаржник вважає справедливим встановлення вартості оренди в розмірі 100 грн. на місяць на весь період дії воєнного стану, оскільки у даний період обставини дії воєнного стану унеможливлюють використання орендованих приміщень. Крім цього на думку скаржника, він звільняється від штрафних санкцій за несвоєчасну сплату орендних платежів у зв`язку з форс-мажорними обставинами, від відшкодування штрафних санкцій за договором не увесь період діє воєнного стану в Україні.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів доплати судового збору та доказів реєстрації електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

16.11.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Політичної партії "Європейська Солідарність" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Політичної партії "Європейська Солідарність" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 року, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4719/23.

01.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/4719/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Політичної партії "Європейська Солідарність" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 року у справі №910/4719/23 та призначено розгляд справи на 21.02.2024 року.

12.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача за первісним позовом надійшли заперечення на клопотання відповідача за первісним позовом про зупинення провадження та відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 21.02.2024 року представник відповідача за первісним позовом надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача за первісним позовом надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Щодо клопотання про зупинення провадження колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування клопотання про зупинення провадження у справі, позивача за зустрічним позовом посилається на те, що він 08.08.2023 року звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" про визнання недійсним окремих положень договору оренди нежитлових приміщень №к-132 від 25.07.2017 року. У даному позові Політична партія "Європейська Солідарність" просить визнати недійсними пункти 8.3., 8.4., та 8.7. договору. Зазначені пункти договору передбачають штрафні санкції за договором. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/12525/23 та призначено його розгляд на 25.09.2023 року. В подальшому розгляду справи №910/12525/23 призначено на 13.11.2023 року.

Отже, на думку позивача за зустрічним позовом, в разі задоволення позову у справі №910/12525/23 будуть встановлені обставини, що вказують на відсутність права позивача за первісним позовом у даній справі №910/4719/23 стягувати з відповідача за первісним позовом будь-які штрафні санкції.

Згідно з ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках:

1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;

2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи;

3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;

4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді;

5) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

2. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.

В своєму клопотання відповідач за первісним позовом посилається на п. 5, ч. 1, ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 5, ч. 1, ст. 227 Господарського суду України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

У даному випадку колегія суддів приймає до уваги, що у відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована рішенням суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, мають безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відтак, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

З огляду на те, що у справі №910/4719/23 достатньо матеріалів справи для в встановлення всіх обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання позивача за зустрічним позовом про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/12525/23, яка розглядається Господарським судом міста Києва.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.07.2017 року між Політичною партією "Європейська Солідарність" (за договором - Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" (за договором - Орендодавець) було укладено договір оренди № к-132 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого Орендодавець передає Орендарю в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення, визначені в пункті 1.2. даного договору, а Орендар зобов`язується прийняти їх та сплачувати Орендодавецю орендну плату. (т.1, а.с. 26-34)

Зазначений договір підписаний уповноваженим представниками сторін, а також скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до пунктів 1.2., 1.4. договору об`єктом оренди (далі - Приміщення) за цією угодою є нежитлові приміщення площею 266 кв.м на першому поверсі будівлі (літера "М") та 35 кв.м - на другому поверсі цієї ж будівлі, що в загальному становить 301 кв.м даної будівлі, що знаходиться за адресою: 01015, місто Київ, вулиця Лаврська, 16. Дані приміщення належить позивачу на праві власності.

У п. 2.1. договору встановлено, що Орендодавець передає Орендарю Приміщення у користування на підставі акту приймання-передачі, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною цієї угоди.

Пунктами 4.1., 4.2. договору встановлено, що договір набирає чинності та вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками. Договір діє до 31 липня 2018 року. Строк оплати приміщень починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень та закінчується 31 липня 2018 року.

Згідно з пунктом 5.1. договору якщо протягом трьох робочих днів по закінченню строку оренди, визначеного пунктом 4.1., відповідач зобов`язаний повернути позивачу приміщення, а останній - прийняти їх на підставі акту приймання-передачі, що підписується сторонами.

Пунктами 6.1., 6.2., 6.5., 6.14. договору сторони погодили, що орендна плата, яка підлягає сплаті відповідачем за користування приміщеннями, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у розмірі 183,06 грн (разом з ПДВ) за 1 кв.м приміщення на місяць.

Загальна сума місячної орендної плати, яка підлягає сплаті відповідачем, визначається шляхом множення щомісячного орендного платежу, вказаного у пункті 6.1. договору, на площу приміщення, що вказана у пункті 1.2. даного правочину, та становить 55 101,06 грн (разом з ПДВ).

Орендна плата сплачується Орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний банківський рахунок Орендодавця, вказаний у договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені позивачем у письмовій формі) за кожний поточний місяць не пізніше 10 числа кожного місяця, протягом якого відповідачем використовувалися приміщення. В інших випадках, не вказаних у договорі, розмір орендної плати може бути змінений за взаємною домовленістю сторін шляхом підписання відповідної додаткової угоди.

Орендар зобов`язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати оренду плату (пункт 7.4.3. договору).

Відповідно до пунктів 8.1., 8.5. договору при невиконанні або неналежному виконанні зобов`язань за цією угодою винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки в повному обсязі згідно чинного законодавства України. У той же час сторони домовились, що відповідач не несе відповідальності за порушення строків оплати за договором, якщо воно мало місце у зв`язку з неперерахуванням Національним агентством з питань запобігання корупції на рахунок Орендодавця коштів, виділених з державного бюджету на фінансування статутної діяльності політичних партій, та про зазначені обставини відповідач письмово повідомив позивача.

Пунктом 8.3. договору оренди передбачено, що у випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати відповідно до договору, орендодавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Договором передбачено, що всі зміни до нього вносяться за згодою сторін шляхом укладання додаткових угод у письмовій формі. Такі зміни набирають чинності з моменту їх підписання та скріплення печатками сторін, якщо інше не встановлено в самій додатковій угоді (пункти 9.1., 9.2. договору).

01.08.2017 року між Орендодавцем та Орендарем підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі нежитлових приміщень, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування Приміщення загальною площею 310 кв.м за вказаною у договорі адресою. (т.1, а.с. 37).

Судом встановлено, що до спірного договору були внесені зміни шляхом укладання додаткових угод.

Так, 19.07.2018 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1, за якою строк оренди, передбачений пунктом 4.1. договору, було продовжено до 31.07.2019 року включно. (т.1, а.с. 38).

13.11.2018 року укладено додаткову угоду № 2 до договору, відповідно до якої з 01.12.2018 року зменшено загальну площу орендованих приміщень з 301 кв.м до 266 кв.м, зменшено загальну суму місячної орендної плати до 48 693,96 грн. (разом з ПДВ). (т.1, а.с. 39).

30.11.2018 року між позивачем та відповідачем підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі (повернення) приміщень до договору, відповідно до якого позивач прийняв від відповідача нежилі приміщення загальною площею 35 кв.м. (т.1, а.с. 41).

21.12.2018 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 3, за умовами якої погоджено нову ціну орендної плати - 336,00 грн. за 1 кв.м на місяць. Загальна сума місячної орендної плати встановлена в розмірі 89 376,00 грн. (т.1, а.с. 42).

15.10.2019 року між сторонами укладено додаткову угоду № 4, за якою з 1 листопада 2019 року було збільшено загальну площу орендованих приміщень з 266 кв.м до 450 кв.м та збільшено з вказаної дати орендну плату до 400,00 грн. за 1 кв.м на місяць. Загальна сума орендної плати встановлена у розмірі 180 000,00 грн. (разом з ПДВ). (т.1, а.с. 43-44).

01.11.2019 року між сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі нежитлових приміщень, відповідно до якого позивач додатково передав, а відповідач - прийняв у тимчасове платне користування зазначені приміщення загальною площею 184 кв.м за вказаною адресою. (т.1, а.с. 46).

28.11.2019 року між сторонами укладено додаткову угоду № 5, за умовами якої з вказаної дати припинено дію пунктів 6.16., 6.16. договору, що регулювали надання послуг з утримання орендованого приміщення та порядок розрахунків за ці послуги. (т.1, а.с. 47).

Додатковою угодою від 03.12.2019 року № 5/01 продовжено строк оренди до 31.12.2021 року. (т.1, а.с. 48).

Додатковими угодами: від 01.04.2020 року № 6, від 30.04.2020 року № 7, від 27.05.2020 року № 8, від 22.06.2020 року № 9, від 23.07.2020 року № 10, від 31.12.2020 року № 11, - у період з 01.04.2020 року по 31.01.2021 року встановлено розмір орендної плати з 01.04.2020 року - 200,00 грн. за 1 кв.м. Загальна сума оренди за місяць - 90 000,00 грн. (разом з ПДВ). (т.1, а.с. 49-54).

Додатковою угодою від 24.02.2022 року № 12 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.03.2022 року по 31.05.2022 року (включно) щомісячно загальна сума орендної плати за Договором становить: без ПДВ - 83,33 грн., крім того ПДВ 20% - 16,67 грн, разом з ПДВ - 100,00 грн. (т.1, а.с. 55).

Додатковою угодою від 19.05.2022 року № 13 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.06.2022 року по 31.08.2022 року (включно) щомісячно загальна сума орендної плати за Договором становить: без ПДВ - 83,33 грн., крім того ПДВ 20% - 16,67 грн, разом з ПДВ - 100,00 грн. (т.1, а.с. 56).

Додатковою угодою від 30.08.2022 року № 14 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.09.2022 по 30.09.2022 (включно) орендна плата, яка підлягає сплаті Орендарем за користування за 1 (один) кв. м приміщень на місяць становить: без ПДВ - 166,67 грн., крім того ПДВ 20% - 33,33 грн., разом з ПДВ - 200,00 грн. Загальна сума місячної орендної плати становить: без ПДВ - 75 000,00 грн., крім того ПДВ 20% - 15 000,00 грн., разом з ПДВ - 90 000, 00 грн. (т.1, а.с. 57).

Додатковою угодою від 26.09.2022 року № 15 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.10.2022 року по 31.10.2022 року (включно) орендна плата, яка підлягає сплаті Орендарем за користування за 1 (один) кв. м приміщень на місяць становить: без ПДВ - 166,67 грн., крім того ПДВ 20% - 33,33 грн., разом з ПДВ - 200,00 грн. Загальна сума місячної орендної плати становить: без ПДВ - 75 000,00 грн., крім того ПДВ 20% -15 000,00 грн., разом з ПДВ - 90 000,00 грн. (т.1, а.с. 58).

Додатковою угодою від 28.10.2022 року № 16 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.11.2022 року по 30.11.2022 року (включно) орендна плата, яка підлягає сплаті Орендарем за користування за 1 (один) кв. м приміщень на місяць становить: без ПДВ - 166,67 грн., крім того ПДВ 20% - 33,33 грн., разом з ПДВ - 200,00 грн. Загальна сума місячної орендної плати становить: без ПДВ - 75 000,00 грн., крім того ПДВ 20% - 15 000,00 грн., разом з ПДВ - 90 000,00 грн. (т.1, а.с. 59).

Додатковою угодою від 28.11.2022 року № 17 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.12.2022 року по 31.12.2022 року (включно) орендна плата, яка підлягає сплаті Орендарем за користування за 1 (один) кв. м приміщень на місяць становить: без ПДВ - 166,67 грн., крім того ПДВ 20% - 33,33 грн., разом з ПДВ - 200,00 грн. Загальна сума місячної орендної плати становить: без ПДВ - 75 000,00 грн., крім того ПДВ 20% - 15 000,00 грн., разом з ПДВ - 90 000,00 грн. (т.1, а.с. 60).

Додатковою угодою від 28.12.2022 року № 18 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.01.2023 року по 31.01.2023 року (включно) орендна плата, яка підлягає сплаті Орендарем за користування за 1 (один) кв. м приміщень на місяць становить: без ПДВ - 166,67 грн., крім того ПДВ 20% - 33,33 грн., разом з ПДВ - 200,00 грн. Загальна сума місячної орендної плати становить: без ПДВ - 75 000,00 грн., крім того ПДВ 20% - 15 000,00 грн., разом з ПДВ - 90 000,00 грн. (т.1, а.с. 61).

На виконання умов договору позивачем за первісним позовом були виставлені рахунки-фактури та складені акти здачі-приймання робіт за період вересня 2021 року по березень 2023 року, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи. (т.1, а.с. 94-111, 112-127).

Суд першої інстанції встановив, що акти здачі-приймання робіт відповідачем за первісним позовом не підписані, однак факт належного виконання орендодавцем своїх зобов`язань за вказаним договором підтверджується відсутністю з боку відповідача за первісним позовом претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Також, судом встановлено, що відповідач за первісним позовом надав позивачу Гарантійний лист за вих.№ 327 від 26.11.2019 року, яким ПП "ЄС" гарантувала сплату заборгованості за Договором № К-132. (т.1, а.с. 68).

Однак, як зазначає позивач за первісним позовом, не дивлячись на взяті на себе зобов`язання за укладеним Договором № к-132 та вказаний гарантійний лист, відповідач за первісним позовом так і не здійснив сплату орендних платежів, строк оплати яких настав.

В подальшому позивач за первісним позовом листом за вих.№ 57 від 17.03.2020 року просив відповідача за первісним позовом сплатити орендну плату та комунальні платежі за період з листопада 2019 року по лютий 2020 року. (т.1, а.с. 69).

Листом за вих.№ 182 від 28.10.2020 року позивач за первісним позовом просив відповідача за первісним позовом сплатити прострочену заборгованість по сплаті орендних платежів, яка утворилася за 13 місяців. (т.1, а.с. 70).

Крім того, позивач за первісним позовом направив відповідачу за первісним позовом вимогу про сплату заборгованості за вих.№ 189 від 25.11.2020 року в якій вимагав від відповідача за первісним позовом сплатити прострочену заборгованість по сплаті орендних платежів по Договору оренди. (т.1, а.с. 71-73).

Листом за вих.№ 32 від 18.10.2020 року позивач за первісним позовом просив відповідача за первісним позовом сплатити прострочену заборгованість по сплаті орендних платежів. Крім того, вказаним листом позивач за первісним позовом запропонував відповідачу за первісним позовом, з урахуванням партнерських відносин сторін, розстрочити погашену заборгованість згідно наведеного графіку. (т.1, .а.с 74).

Також листами за вих.№ 46 від 01.04.2021 року, вих.№ 104 від 16.06.2021 року, вих.№ 108 від 24.06.2021 року позивач за первісним позовом повідомив відповідача за первісним позовом про те, що у випадку несплати прострочених орендних платежів буде застосовано судовий порядок врегулювання спору. (т.1, а.с. 75-78).

Вказані листи позивача за первісним позовом залишені відповідачем за первісним позовом без відповіді.

Окрім цього позивач за первісним позовом долучив до матеріалів справи листи Національного агентства з питань запобігання корупції №51-05/66507-21 від 07.09.2021 року, №50-25/816-27 від 16.01.2023 року, №50-25/2173-23 від 02.02.2023 року та №50-25/3360-23 від 20.02.2023 року, з яких вбачається, що останнім здійснено державне фінансування статутної діяльності Політичної партії "Європейська солідарність". (т.1, а.с. 89-92).

Отже, спір у даній справі на думку позивача за первісним позовом виник у зв`язку з тим, що відповідач за первісним позовом своїх зобов`язань за вищевказаним договором оренди належним чином не виконав, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість перед позивачем за первісним позовом в розмірі 1 890 600, 00 грн. з орендних платежів за період з вересня 2021 року по березень 2023 року.

Також, за прострочення вказаної заборгованості позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 179 836, 14 грн., інфляційні втрати у розмірі 285 153, 30 грн. та 3% річних у розмірі 40 592,55 грн.

Відповідач за первісним позовом, в свою чергу, звернувся до суду з зустрічним позовом, у якому просив суд першої інстанції внести зміни у пункт 6.2 договору оренди шляхом викладення його в новій редакції, згідно якої орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем у період впродовж якого орендар позбавлений можливості користуватись приміщеннями за даним договором, а саме з 01.09.2022 року по 31.03.2023 року, становить 100,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частина 6 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачає, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Колегія суддів зазначає, що доводи ПП "Європейська Солідарність" про те, що відповідач за первісним позовом має бути звільнений від плати за користування майном відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, оскільки у зв`язку із запровадженням карантинних заходів орендар був позбавлений можливості використовувати орендовані приміщення, не знайшли належного підтвердження.

Отже, колегія суддів звертає увагу, що орендар вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати, якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном. Такими обставинами можуть бути, зокрема, здійснення капітального ремонту (якщо його повинен робити орендодавець), прострочення орендодавцем надання майна орендареві, наявність у майні недоліків, які виключали його використання за призначенням тощо.

Наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає (дану позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі № 910/7495/16).

Скаржник зазначає, що встановлення карантину та впровадження протиепідемічних заходів свідчить про настання для орендаря обставин неможливості використання орендованих приміщень згідно з умовами договору, за які він не відповідає.

17.03.2020 року набрав чинності Закон України № 530-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україна" доповнено та введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України визнано форс-мажорною обставиною.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", загальнонаціональний карантин запроваджений з 12.03.2020 року.

Законом України № 540-IX від 30.03.2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено п. 14, за яким з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 року № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до ч. 6 ст. 762 цього Кодексу.

Як наслідок, законодавством закріплено можливість посилатися на карантин як на обставину для звільнення від сплати орендної плати. Однак, наявність карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не є достатньою обставиною для звільнення кожного наймача від сплати орендних платежів.

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україна" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

В матеріалах справи відсутній відповідний сертифікат Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором № к-132 від 25.07.2017 року, які б підтверджували повну неможливість користування позивачем орендованих приміщень у зв`язку з встановленням карантину та впровадженням протиепідемічних заходів.

Як підтверджено матеріалами справи та не спростовано сторонами доступ до орендованого майна у відповідача за первісним позовом був з моменту передачі комплекту ключів та приміщень в оренду за актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.08.2017 року. Протилежного скаржником не доведено та матеріали справи не містять.

Оскільки відповідачем за первісним позовом належними засобами доказування не доведено, що він у зазначені ним періоди взагалі був позбавлений можливості користування орендованими приміщеннями (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо), у суду відсутні правові підстави для застосування приписів ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Крім цього, відповідач за первісним позовом зазначає, що він був позбавлений можливості користуватися орендованим приміщенням в період військового часу та посилається на лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, в якому засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану.

Як унормовано частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому,зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Разом з тим, оцінюючи обставини справи колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи спірні договори з визначеним строком поставки, позивач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк.

Відповідно до ст. 618 Цивільного кодексу України боржник відповідає за порушення зобов`язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

При цьому, згідно з ч. 2, ст. 528 Цивільного кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Відповідно до ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч.1).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч.2).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 року у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 року у справі №913/20/21, від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21, від 14.06.2022 року у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 року у справі №910/9258/20.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 року у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства та умов договору, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

При цьому лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач за первісним позовом, не є сертифікатом про форс-мажорні обставини у контексті викладених вище положень законодавства.

Окрім того, відповідно до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні питань реінтеграції тимчасово (блокуванні), що затверджений наказом Міністерства з окупованих територій України від 25.04.2022 року № 75, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.04.2022 року за № 453/37789 із змінами, місто Київ, де власне і знаходиться орендоване відповідачем за первісним позовом майно, до таких територіальних громад не віднесено.

Отже, відповідачем за первісним позовом належними засобами доказування не доведено, що він у період дії воєнного часу позбавлений можливості користування орендованими приміщеннями (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо), тому у суду відсутні правові підстави для застосування приписів ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов`язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18, від 23.12.2020 у справі №910/2284/20).

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13ц.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

В розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Скаржником не спростовано висновку місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог.

Таким чином, встановлені обставини доводять обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 1 890 000, 00 грн. основного боргу з орендної плати за період з вересня 2021 року по березень 2023 року, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати позивач за первісним позовом заявив вимоги про стягнення пені за період з 11.09.2021 року по 24.03.2023 року в розмірі 179 836, 14 грн., а також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 285 153, 30 грн. інфляційних втрат (з вересня 2021 року по лютий 2023 року) та 40 592,55 грн. 3% річних (нарахованих з 11.09.2021 року по 24.03.2023 року).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 8.3 договору у випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних платежів відповідно до договору, орендар (на письмову вимогу орендодавця) оплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно з п. 8.4 договору у випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних послуг відповідно до договору, орендар (на письмову вимогу орендодавця) сплачує на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд № 910/12604/18 від 01.10.2019 року).

Колегією суддів перевірені розрахунки наведені позивачем за первісним позовом у позовній заяві та визнані правильними, тому вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 179 836, 14 грн., 285 153, 30 грн. інфляційних втрат та 40 592, 55 грн. 3% річних є обґрунтованими.

Однак, відповідачем за первісним позовом було заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 Господарського кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

Вказані правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

При цьому чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів, за наслідком розгляду клопотання відповідача за первісним позовом, враховує об`єктивні обставини щодо введених у світі карантинних обмежень, пов`язаних з розповсюдженням COVID-19, а також той факт, що на території України введено військовий стан, дійшла висновку про можливість зменшення розміру нарахованої відповідачу пені до 1, 00 грн. та стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 1, 00 грн. вказаної штрафної санкції.

Щодо наявності підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Як встановлено вище, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 902/417/18 та у справі № 910/4719/23 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому, у цій справі № 910/4719/23 сторони в договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений Цивільного кодексу України.

В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 Цивільного кодексу України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 року у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).

Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.

З огляду на вказані обставини колегія суддів зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат.

Щодо вимог зустрічного позову колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з зустрічного позову, позивач за зустрічним позовом просить внести зміни у пункт 6.2 договору оренди шляхом викладення його в новій редакції, згідно якої орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем у період впродовж якого орендар позбавлений можливості користуватись приміщеннями за даним договором, а саме з 01.09.2022 року по 31.03.2023 року, становить 100,00 грн.

Відповідно до змісту статей 6, 627 Цивільного кодексу України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільного кодексу України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, у п. 9.1. Договору оренди сторони погодили, що всі зміни та доповнення до даного Договору вносяться за згодою сторін шляхом укладення сторонами додаткових угод до Договору у письмовій формі.

Також з матеріалів справи вбачається, що у період з березня по серпень 2022 року (активних бойових дій, які тривали у м. Києві та його околицях) ТОВ "Підприємство "КИЇВ" надало ПП "ЄС" знижку по сплаті орендних платежів - 100 грн. на місяць. З вересня 2022 року по січень 2023 року ТОВ "Підприємство "КИЇВ" надало ПП "ЄС" значну знижку по сплаті орендних платежів - 90 000,00 грн. (50% від звичайної орендної плати).

Вказані обставини вбачається з умов додаткових угод №12 від 24.02.2022 року, № 13 від 19.05.2022 року, № 14 від 30.08.2022 року, №15 від 26.09.2022 року, №16 від 28.10.2022 року, №17 від 28.11.2022 року та №18 від 28.12.2022 року. (т.1, а.с. 55-61).

В подальшому, вже з лютого 2023 року сторони повернулися до погодженої у Договорі оренди ставки орендної плати - 180 000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В той же час, колегія суддів приймає до уваги посилання скаржника на запроваджений в країні воєнний стан, враховує можливі ризики для безпеки здоров`я та життя людини, пов`язані з військовою агресією та необхідністю забезпечення безпеки життю та здоров`ю людини.

У цьому випадку необхідно з`ясувати, в який саме строк позивач за зустрічним позовом міг виконати свої зобов`язання за договором, чи були виконані дії, передбачені умовами договору для того, щоб сторона договору могла підпадати під дію форс-мажору, а також якими доказами підтверджується неможливість виконання своїх обов`язків за договором, оскільки підстави для звільнення від обов`язків за договором у зв`язку із запровадженим воєнним станом не може визнаватися безумовним і залежати тільки від факту його запровадження. Вирішення питання про можливість звільнення сторони від виконання своїх обов`язків за договором має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи.

Укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.

Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору.

Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Однак, як вже вище було встановлено колегією суддів, відповідно до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні питань реінтеграції тимчасово (блокуванні), що затверджений наказом Міністерства з окупованих територій України від 25.04.2022 року № 75, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.04.2022 року за № 453/37789 із змінами, місто Київ, де власне і знаходиться орендоване відповідачем за первісним позовом майно, до таких територіальних громад не віднесено, а також враховуючи той факт, що позивачем за первісним позовом належними засобами доказування не доведено, що він у період дії воєнного часу позбавлений можливості користування орендованими приміщеннями (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо), та той факт, що відповідач за первісним позовом надавав тривалі поступки по сплаті орендної плати орендарю, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення зустрічного позову.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч.4 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині присудженої до стягнення суми пені.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Політичної партії "Європейська Солідарність" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 року у справі №910/4719/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 року у справі № 910/4719/23 змінити в частині стягнення суми пені виклавши п. 3 резолютивної частини в наступній редакції:

« 3. Стягнути з Політичної партії "Європейська Солідарність" (вул. Електриків, 29А, м. Київ, 04176, код ЄДРПОУ 21715714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" (вул. Лаврська, 16, м. Київ, 01015, код ЄДРПОУ 00308146) заборгованість по сплаті орендних платежів у розмірі 1 890 000 (один мільйон вісімсот дев`яносто тисяч) грн.. 00 коп., пеню в розмірі 1 (одна) грн.. 00 коп., інфляційні збитки в розмірі 285 153 (двісті вісімдесят п`ять тисяч сто п`ятдесят три) грн.. 30 коп., 40 592 (сорок тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн.. 55 коп. 3% річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 35 942 (тридцять п`ять тисяч дев`ятсот сорок дві) грн.. 74 коп.»

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 року у справі № 910/4719/23 залишити без змін.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4719/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.02.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Т.П. Козир

А.О. Мальченко