Рішення

від 19.02.2024 по справі 907/1026/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2024 р.м. ХарківСправа № 907/1026/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ОІЛ ТРЕЙД", м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРФОРМАНС-УЖ», м. Харків про стягнення 224 706,15 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ОІЛ ТРЕЙД" (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Закарпатської області 06 листопада 2023 року із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРФОРМАНС-УЖ» (надалі - Відповідач) загальної суми заборгованості у розмірі 224 706,15 грн (де: сума боргу за отриманий Товар по Договору №ЛОТ/20-04-23-1 від 20.04.2023 становить 150 000,00грн; пеня - 44 706,15 грн; штраф за порушення умов проведення розрахунків по Договору - 30 000,00грн), а також суму судового збору.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 14.11.2023 р. по справі №907/1026/23 матеріали зазначеної справи передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Харківської області після закінчення строку на її оскарження.

Протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2023 визначено склад суду - Головуючий суддя (суддя-доповідач): Жигалкін І.П.

Ухвалою від 07.12.2023 позовну заяву Товариства обмеженою відповідальністю "ЛЮКС ОІЛ ТРЕЙД" залишено без руху.

13.12.2023 Позивачем подано до суду усунення недоліків, які суд долучає до матеріалів справи та постановляє ухвалу від 14.12.2023, якою прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №907/1026/23, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення Відповідача про розгляд справи. Так, в розумінні ст. 6 та ст. 242 ГПК України був повідомлений про відкриття провадження у справі. Оскільки отримання учасниками справи процесуальних документів відбувалось в електронному вигляді, наявність зареєстрованих в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу підтверджується відповідними даними щодо реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

Отже враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Учасником справи відомі процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Суд приймає до уваги, що сторонам створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, як того вимагають приписи ст. ст.120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання відзиву на позов та участь у судовому засіданні.

Крім того, господарський суд зазначає, що учасники процесу не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відзив на позов від Відповідача до суду надано не було, проте надіслання судом ухвали від 14.12.2023 відбулося на адресу Відповідача щодо розгляду справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву.

Так, на виконання приписів процесуального законодавства, ухвала суду направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження Відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

У зв`язку з чим, суд зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК Україниучасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Також, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22 Верховний Суд зробив висновок, що якщо судове рішення направлено судом за поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про прийняття певного рішення суду. ГПК України не передбачено обов`язку суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою про неможливість вручення.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На підставі цього, суд дійшов до висновку, що така поведінка Відповідача розцінюється, як пасивна поведінка щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі. Суд не вбачає підстав, що Відповідачу не було відомо про підстави викладені у позові та наявність даної справи. Таким чином суд вважає, що Відповідач не вважає, що його права порушені, через байдужість або небажання надання до суду будь-якого пояснення, клопотання, заперечення тощо.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

У позовній заяві вказано, що між ТОВ «ЛЮКС ОІЛ ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 43230875) та ТОВ «ПЕРФОРМАНС-УЖ» (код ЄДРПОУ 41754825) був укладений Договір поставки № ЛОТ/20-04-23-1 від 20 квітня 2023 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується передавати (відвантажувати/поставляти) у власність Покупця пальне та інші нафтопродукти (далі - "Товар"), а Покупець зобов`язується приймати у власність і оплачувати Товар відповідно до умов цього Договору (далі за текстом - Договір). Де умовами Договору сторони встановили, що ТОВ «ЛЮКС ОІЛ ТРЕЙД» 20.04.2023 року поставило паливо дизельне Євро EN 590 ULSD 10ppm у кількості 16 730 літрів, на загальну суму 610645,00 грн, згідно видатковій накладній № 262 від 20 квітня 2023 р. та товаротранспортною накладною №262 від 20.04.2023 року, а з боку Покупця (Відповідача/ ТОВ «ПЕРФОРМАНС-УЖ»), здійснено оплату поставленого товару 21.04.2023 року у сумі 367 190,00 гривень та 28.04.2023 року у сумі 482 551,00 грн.

28.04.2023 року ТОВ «ЛЮКС ОІЛ ТРЕЙД» поставило паливо дизельне Євро EN 590 ULSD 10 ppm у кількості 13 670 літрів на загальну суму 482 551,00 грн, згідно видатковій накладній № 285 від 28 квітня 2023 р. та товаротранспортною накладною № 285 від 28 квітня 2023 р., проте з боку Покупця щодо оплат виконань не відбулось, а отже утворилась заборгованість у сумі 243 455,00 грн.

Позивач зазначає, що від ТОВ «ПЕРФОРМАНС-УЖ» надано гарантійний лист відповідно до якого гарантувало оплату за поставку пального згідно договору №ЛОТ/20-04-23-1 від 20.04.2023р у розмірі 243 455,00 грн до 30.06.2023 року включно. Відповідачем з порушенням строків продовжило виконувати взяті на себе зобов`язання та перерахувало на користь ТОВ «ЛЮКС ОІЛ ТРЕЙД» лише 03.07.2023 року суму 43 455,00 грн та 28.07.2023 року суму 50 000,00 грн.

Також, Позивач у своєму позові посилається на те, що ним було направлено Відповідачу Акт звірки взаєморозрахунків від 21.08.2023 року, а останній підписав даний акт, чим визнав факт господарських правовідносин з Позивачем, факт поставки та отримання Товару та суму кредиторської заборгованості в повному обсязі, жодних заперечень щодо акту звірки взаєморозрахунків від Відповідача не надходило. Відповідно до Акту звірки взаєморозрахунків на 21.08.2023 року заборгованість на користь ТОВ "ЛЮКС ОІЛ ТРЕЙД" складала 150 000,00 грн.

Товар був поставлений на загальну суму 1 093 196,00 грн. Так, на думку Позивача такий факт підтверджується наступними документами: видатковою накладною №262 від 20 квітня 2023 р., товарно-транспортною накладною №262 від 20.04.2023 року, акцизною накладною №159 від 20.04.2023 року, податковою накладною №48 від 20.04.2023 року, а також видатковою накладною № 285 від 28 квітня 2023 р., товарно-транспортною накладною №285 від 28.04.2023 року, акцизною накладною №189 від 28.04.2023 року, податковою накладною №86 від 28.04.2023 року.

Отже, Позивач вважає, що ним, як Постачальником виконано свої зобов`язання належним чином. Зауважень з боку покупця щодо кількості та/або якості товару на адресу Постачальника не надходило. Покупцем було прийнято товар за кількістю, та якістю та як зазначено у позовній заяві - підтверджується підписаними Відповідачем видатковими накладними та прийнятими акцизними накладними. Але поставлений товар, на теперішній час, оплачений не в повній мірі.

Зі свого боку ТОВ «ЛЮКС ОІЛ ТРЕЙД» провело всі можливі заходи досудового врегулювання спору, а саме на адресу місцезнаходження ТОВ «ПЕРФОРМАНС-УЖ» направив претензію № 22/08-01 від 22.08.2023 року про оплату відвантаженого та не оплаченого товару та суми пені. Однак лист не був отриманий та повернувся на адресу відправника за закінченням встановленого терміну зберігання. Після чого ТОВ «ЛЮКС ОІЛ ТРЕЙД» повторно відправило претензію № 28/09-01 від 28.09.2023 року про оплату відвантаженого та не оплаченого товару та суми пені з паралельним дзвінком та усним повідомленням контактної особи ТОВ «ПЕРФОРМАНС-УЖ» про направлення такої претензії. Однак 20.10.2023 року повторний лист також повернувся на адресу відправника за закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до гарантійного листа Відповідач гарантував оплату за поставлене пальне згідно договору № ЛОТ/20-04-23-1 від 20.04.2023р. у розмірі 243 455,00 грн, до 30.06.2023 року включно. Але не виконав свої зобов`язання в повній мірі, у зв`язку з чим Позивач звернувся до суду.

Щодо обставин та доказів на які посилається Позивач.

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що між сторонами склались правовідносини, за якими Постачальник зобов`язується передавати (відвантажувати/поставляти) у власність Покупцю пальне та інші нафтопродукти (Товар). Щодо кількості, ціни, асортименту і одиниці вимірювань Товару, які відображаються у відповідних заявках Покупця, рахунка (за наявності) і видаткових накладних. Також, сторони цього Договору передбачили, що Товар відвантажується/поставляється Покупцю (перевізнику Покупця або Вантажоодержувачу) згідно з його заявкою (Додаток 1). Такі умов викладені у п. 1.1., п. 1.2., п. 1.3. Договору.

Суд також звертає увагу, що п. 3.3. Договору, сторони визначили, що розрахунки за цим Договором здійснюються Покупцем в наступному порядку: Покупець сплачує за Товар 100% передоплату протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку від Постачальника. При цьому, відвантаження/поставка Товару здійснюється відповідно до Правил "Інкотермс" в редакції 2020р. протягом 7-и днів з моменту отримання Постачальником від Покупця передоплати відповідно до п. 3.3. Договору

Тобто, на підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що поставка Товару здійснюється після виконання учасниками Договору послідовних дій, а саме: 1) оформлення Покупцем заявки (Додаток 1 до Договору) щодо кількості, асортименту, одиниць вимірювання, ціни (п. 1.2. - 1.3. Договору); 2) Постачальник визначає ціну Товару рахунками, а Покупець сплачує за Товар 100% передоплати протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунків, шляхом здійснення розрахунку у безготівковій формі (п. 3.1., п.3.2. та п. 3.3. Договору); 3) Постачальник здійснює протягом 7-ми днів відвантаження/поставку Товару з моменту отримання передоплати відповідно до п. 3.3. Договору, тобто 100% передоплати.

Отже, вбачається, що тільки з оплатою Покупцем (Відповідачем) на користь Постачальника (Позивача) передбаченої заявкою та рахунками суми, у Позивача виникає зобов`язання з поставки оплаченого товару на користь Відповідача.

Досліджуючи наданих Позивачем усіх наявних у нього доказів, які містяться в матеріалах справи, суд не вбачає наявних та підтверджуючих обставин, що між сторонами склались правовідносини, за якими на оформлену Покупцем заяву, Постачальник (Позивач) виставив рахунок Покупцю (Відповідачу), а Покупець оплатив 100 % вартості товару і тільки після чого Позивач поставляє товар.

Тобто враховуючи вищезазначене, між учасниками не настали правові наслідки передбачені умовами Договору поставки №ЛОТ/20-04-23-1 від 20.04.2023.

Суд звертає увагу на те, що надані Позивачем копії видаткових накладних №262 від 20.04.2023 (а.с. 11), № 285 від 28.04.2023 (а.с. 20) мають всі ознаки первинних документів, який виписує постачальник, аби підтвердити факт передачі товарів покупцеві, у розумінні ст. 9 Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 (станом на момент оформлення документу), тобто відсутні підписи та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, суд звертає увагу, що посилання Позивача про здійснення Відповідачем оплат з порушенням строків, які відбулися 03.07.2023 року у сумі 43455,00грн та 28.07.2023 року на суму 50 000,00 грн не мають жодного документального підтвердження щодо здійснення таких розрахунків у безготівковій формі, як це встановлено п. 3.2. Договору. Належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті, що розроблена відповідно до Законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні послуги", Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, іншого законодавства України.

Посилання Позивача на те, що Відповідачем здійснювались оплати за Товар, а також щодо порушення Покупцем умов укладеного Договору щодо своєчасної оплати, суд не бере до уваги, оскільки Позивачем не надано жодного доказу здіснення фактичної оплати з боку Відповідача за Товар, а отже не жодним чином не доводить факт отримання ним Відповідачем Товару згідно умов Договору.

Крім того, суд критично ставиться до посилання Позивача на визнання Відповідачем факту поставки товару та його отримання, суму кредиторської заборгованості надаючи у вигляді доказів Акти звірки взаєморозрахунків, оскільки наявна печатка Відповідача проте відсутні підписи та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у підписанні таких актів (а.с. 39 - 40).

Суд відхиляє посилання Позивача щодо наявності доказів виконання ним поставки за квітень, липень 2023 року, на складений в односторонньому порядку та не підписаний Відповідачем Актів звірки взаєморозрахунків, видаткових накладних на поставку палива дизельного проте скріплени печатками контрагентів.

Матеріали справи не містять доказів про направлення Позивачем та отримання Відповідачем вищезазначених актів, які не мають, а не підписів, а не інформації про особу, яка уповноважена на такий підпис та навіть не має жодної інформації при посиланні на документ в цих актах про отримання оплати від Відповідача за поставку палива.

Так, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, які не були надані Позивачем в підтвердження його доводів щодо невірно оформлених первинних документів, тобто не надано наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо).

Правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 30.09.2020 у справі №910/8612/19 щодо звернення касаційної інстанції увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Суд вважає за доцільне зазначити, що також, учасниками договірних відносин було визначено у п. 7.10 Договору оформлення первинних документів (накладні, акти та інші) в електронному вигляді з накладенням електронних підписів (УЕП/КЕП), що направлялись би за допомогою системи КП "M.E.Doc" (комп`ютерній програмі для бухгалтерії підприємств). Проте в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази обміну за допомогою системи КП "M.E.Doc" певних документів, тобто такий вид доказів який відносить до електронних доказів.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону N 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону N 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Така позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №916/3027/21 (Провадження N 12-8гс23) від 21.06.2023.

Також, суд не вбачає за належне поданий Позивачем доказ у вигляді товарно-транспортних накладних (а.с. 12, 21), оскільки у суду виникає сумніви щодо поставки товару, де адреса "пункту навантаження" та адреса "пункту розвантаження" співпадають. Проте, Позивач доказів, які б підтверджували належну поставку Товару згідно встановленим умовам Договору, що також передбачено і у заявці (Додаток №1 до Договору), не надав.

Суд визнає помилковим і посилання Позивача на податкові накладні, як на доказ поставки Товару Відповідачу, оскільки в них не зазначено посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції з отримання товару, не зазначено за яким договором та згідно з якими рахунками здійснено операції, а отже, вони не можуть свідчити про факт поставки Товару. Крім того, самі лише податкові накладні не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним і як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів в розумінні вимог статей 73, 77 ГПК України, які б підтверджували факт не тільки не виконання але й виконання Відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки в частині поставки товару, попередньо оплаченого Відповідачем, матеріали справи не містять, а тому суд не може погодитися з Позивачем про наявність підстав для стягнення з Відповідача заборгованості.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи викладені обставини справи і наведені норми законодавства, що врегульовують спірні правовідносини сторін, суд не може взяти до увагу надані Позивачем докази, в їх сукупності, що надані на підтвердження своїх доводів та не може визнаватися судом більш вірогідними, оскільки не мають фактичного та правового підтвердження, а тому позов визнається необґрунтованим і з підстав, заявлених у ньому, в задоволенні позову позивачу слід відмовити повністю.

На думку суду, було надано оцінку кожному доказу, який містився в матеріалах справи, а також визначив певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємозв`язку, що дає змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування у розумінні вимог статей 86, 236 ГПК України щодо дотримання стандарту "вірогідності доказів" та обґрунтованості судового рішення, а також врахував висновки Верховного Суду стосовно стандартів доказування, наведених у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі N 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі N 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі N 917/2101/17, від 29 січня 2021 року у справі N 922/51/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частин першої та восьмої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати або передання оплаченого товару.

В даній справі спірним є питання, чи передавав Позивач Відповідачу Товар по Договору, який був зазначений у видаткових накладних, чи є фактична сплата з боку Відповідача зазначених Позивачем сум.

Згідно із частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з преамбулою Закону N 996-XIV (у редакції на час виникнення спірних відносин) цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Відповідно до статті 1 Закону N 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону N 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного вище вбачається, що норми Закону N 996-XIV регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом N 996-XIV. Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі №916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вже суд зазначав посилаючись на правову позицію викладену у постанові від 21.2023у справі № 916/3027/21, де Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц, провадження N 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі N 904/2104/19, провадження N 12-57гс21).

Крім того, у вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила:

79. Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

80. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

81. Іншими словами, відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених первинних документів, які би підтверджували факт поставки будівельного профілю відповідачем позивачу, не усуває обов`язок позивача заперечувати проти доводів відповідача про здійснення спірної поставки шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого відповідачем аргументу (зокрема, надання доказів на спростування аргументів відповідача про те, що будівельний профіль був використаний ОСОБА_2 під час реконструкції на замовлення директора позивача Редіна К.К. у квартирах за адресами: АДРЕСА_2, приміщення 2006 в ЖК "Морська симфонія" та АДРЕСА_1, що цей профіль був поставлений саме відповідачем, а не іншою особою, або що цей профіль був оплачений саме платежами від імені ТОВ "Кот Групп", здійсненими 05, 12 січня та 19 лютого 2021 року, а не в інший спосіб). Цього позивачем у справі зроблено не було.

82. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що місцевий господарський суд оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Натомість апеляційний суд обмежився констатацією відсутності у відповідача первинних документів на поставку товару та відсутністю трудових відносин між позивачем та ОСОБА_1 , а також доручення останньому на отримання товару від відповідача. При цьому апеляційний суд не здійснив оцінку поданих сторонами доказів у їх сукупності, що не відповідає частині другій статті 86 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 205 ЦКУ правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "19" лютого 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін