Постанова

від 21.02.2024 по справі 380/7710/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 380/7710/20

адміністративне провадження № К/9901/30125/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів Єзерова А.А., Кравчука В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2021 (головуючий суддя Довга О.І., судді Запотічний І.І., Матковська З.М.)

у справі №380/7710/20

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Дальта»

до Міністерства культури та інформаційної політики України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізок», Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикада Плюс»,

про визнання протиправним і скасування припису,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. Товариство з додатковою відповідальністю «Дальта» (далі - ТзДВ «Дальта»), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізок» (далі - ТОВ «Ізок»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикада Плюс» (далі - ТОВ «Цикада Плюс») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому просило визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України від 20.04.2020 №5571/6.11.6.

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2021 скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2021.

3.1. Прийнято нове рішення, яким позов ТзДВ «Дальта» задоволено.

3.2. Визнано протиправним та скасовано припис Міністерства культури та інформаційної політики України від 20.04.2020 №5571/6.11.6.

4. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено, що:

4.1. Рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради №1063 від 28.09.2018 та №113 від 08.02.2019 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзДВ «Дальта» багатоквартирних житлових будинків на вул. Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдська, 11-А.

4.2. Позивач отримав позитивні висновки державної експертизи (№14-0648-18 від 02.11.2018, №14-0396-19 від 25.03.2019 ДП «Укрдержбудекспертиза»), а також дозволи на будівництво від 27.11.2018 №ЛВ1121833111795 та 11.04.2019 №ЛВ1121910119999 Інспекції Держархбудконтролю у м.Львові.

4.3. 10.01.2020 працівником відділу охорони історичних пам`яток Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації проведено візуальне обстеження містобудівної ситуації за адресою м. Львів, вул. В.Антоновича, 31.

4.4. За наслідками вказаного обстеження відповідач прийняв припис від 20.04.2020 №5571/6.11.6, яким вимагав у позивача: негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єктах «Будівництво багатоквартирних житлових будинків (№1 та №2 на генплані) з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом зі знесенням існуючих нежитлових приміщень і будівель та реконструкцією ТП-657 на вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А (2 черга будівництва)» та «Будівництво багатоквартирних житлових будинків (№1 на генплані) та готелю (№2 на генплані) зі знесенням існуючих нежитлових приміщень на вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А (3 черга будівництва)», які виконуються в історичному ареалі міста Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 року №1311) і у межах охоронної (буферної) зони об`єкту «Архітектурний ансамбль історичного центра Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, як таких, що ведуться з порушенням вимог частини 3 статті 32 та статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини», без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини; вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини; надати пояснення по суті викладених у п. 1 зазначеного Припису фактів порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

4.5. Позивач, не погоджуючись з приписом відповідача, звернувся до суду з позовом.

5. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Львівського міської ради від 09.12.2005 № 1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» визначено межі історичного ареалу міста. При цьому дозвіл на виконання будівельних робіт у державних органах охорони культурної спадщини позивач в порушення вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» не отримував. Також встановлено й те, що Міністерством культури та інформаційної політики України погоджень історико-містобудівних обґрунтувань, проектів будівництва, дозволів на проведення будь-яких робіт вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А у м. Львові не надавалось. Водночас суд спростував доводи позивача щодо застосування Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» до спірних правовідносин, виходячи з того, що відповідач фактично не здійснював заходів державного контролю, натомість вживав охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірку на предмет видачі відповідних дозволів.

6. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що затвердження меж історичного ареалу міста Львова відноситься до компетенції Міністерства культури України, а не до Львівської міської ради. Межі історичного ареалу міста Львова, на переконання суду апеляційної інстанції, не затверджені. Відтак, підстави прийняття оскарженого припису свідчать про його протиправність.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

7. Міністерство культури та інформаційної політики України подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2021, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 залишити в силі.

7.1. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі є посилання скаржника на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, передбачені пунктом 1 абзацу 1 частини 4 статті 328 КАС України. Скаржник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.01.2019 у справі №823/1154/18, від 13.03.2019 у справі №826/11708/17, від 26.03.2021 у справі №813/2581/17.

7.2. Скаржник зазначає, що земельна ділянка за адресою: вул. Антоновича, 31 розташована у межах буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Ансамбль історичного центру Львова». Разом з цим, Міністерство не надавало жодних погоджень на проведення будівельних чи земляних робіт. Також вказано на те, що жодних інформувань Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО щодо намірів здійснювати містобудівні перетворення за цією адресою не здійснювалось.

7.3. Відповідач зазначив, що захід державного контролю не здійснювався, а лише вживались охоронні заходи шляхом проведення візуального огляду та перевірки електронної бази даних, що відповідає процедурі візуального огляду.

7.4. Вважає, що рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» від 09.12.2005 є чинним, у судовому порядку не скасовувалось.

8. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2021 - без змін.

9. Позивач у додаткових поясненнях наголосив на тому, що межі історичного ареалу міста Львова не погоджувались уповноваженим на це органом, у зв`язку з чим вважає рішення суду апеляційної інстанції правильним.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

10. Під час розгляду даної касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

11. Ключовим питанням для вирішення цього спору є наявність затверджених меж історичного ареалу міста Львова на момент винесення оскарженого припису відповідача.

12. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

13. Повноваження Міністерства культури та інформаційної політики України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (далі - Закон № 1805-III).

14. За змістом статті 1 Закону № 1805-III - історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку; об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; об`єкт всесвітньої спадщини - об`єкт культурної спадщини, включений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відповідно до Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини; зони охорони пам`ятки, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території (далі - зони охорони) - встановлювані навколо території пам`ятки, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання; буферна зона - територія навколо об`єкта всесвітньої спадщини, що забезпечує охорону цілісності та автентичності видатної універсальної цінності цього об`єкта та у межах якої встановлюється відповідний режим використання.

15. Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їх руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних і головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

16. Варто відзначити, що Україна взяла міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України.

17. Під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами Конституції України, міжнародних договорів, ратифікованих у встановленому порядку, а також спеціального закону, а саме - Закону № 1805-III, зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

18. Відповідно до пунктів 17, 18 частини 2 статті 5 Закону №1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить:

- контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини;

- надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць;

- видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них.

19. Пунктом 1 Положенням про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885 (далі - Положення № 885) визначено, що Мінкультури є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

20. Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісними майновими комплексами державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» та Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ») та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

21. До повноважень Мінкультури згідно з пунктами 94-15, 94-16 пункту 4 Положення № 885 відносяться, зокрема: видача розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, у зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», без дозволів або з відхиленням від них; здійснення відповідно до закону нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування та музеєфікації пам`яток, об`єктів всесвітньої спадщини та інших робіт на них.

22. Отже, Мінкультури є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема у сфері охорони культурної спадщини. До його повноважень, крім іншого, належить надання дозволів проведення робіт на пам`ятках національного значення; проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт у межах території пам`яток та в зонах їх охорони, на охоронюваній археологічній території, в історичних ареалах населених місць.

23. Здійснення таких повноважень Мінкультури, головним чином, повинно спрямовуватися на гарантування безумовної реалізації в Україні положень статей 11, 54 та 66, згідно з якими держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури; створює умови для збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами, а також закріплює за кожним обов`язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

24. З огляду на зазначене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що Мінкультури під час винесення оскаржуваного припису діяло у межах своїх повноважень щодо дотримання законодавства про охорону культурної спадщини та вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання пам`ятки.

25. Суд також вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не проводилась перевірка господарської діяльності позивача, натомість здійснювалися охоронні заходи шляхом проведення візуального огляду.

26. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.01.2019 у справі № 823/1154/18, від 13.03.2019 у справі № 826/11708/17, від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18, від 14.02.2023 у справі № 640/22377/18 та від 23.05.2023 у справі № 380/9773/21.

27. Відповідно до статті 32 Закону № 1805-III з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

З метою забезпечення збереження видатної універсальної цінності об`єктів всесвітньої спадщини навколо них встановлюються буферні зони, про затвердження яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в установленому порядку інформує Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Межі та режими використання буферних зон об`єктів всесвітньої спадщини визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

28. Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318, відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок № 318), згідно із пунктами 10, 11 якого історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування; частина територій історичних ареалів, а саме території пам`яток та їх охоронних зон, території заповідників, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення.

29. Відповідно до статті 4 Конвенції про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини, до якої Україна приєдналась у жовтні 1988 року відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 04.10.1988 № 6673-ХІ "Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини", кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї.

30. Статтею 5 Конвенції про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини передбачено, що Держави - сторони цієї Конвенції з тим, щоб забезпечити якомога ефективнішу охорону і збереження та якомога активнішу популяризацію культурної і природної спадщини, розміщеної на її території, прагнуть в умовах, властивих кожній країні, зокрема, вживати відповідних правових, адміністративних і фінансових заходів щодо виявлення, охорони, збереження, популяризації й відновлення цієї спадщини.

31. Згідно із статтею 172 Провідних настанов ЮНЕСКО щодо втілення у життя Конвенції про всесвітню спадщину передбачено, що обов`язком країни-учасниці Конвенції є інформування Комітету Всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, яка охороняється Конвенцією, значні роботи по відновленню чи новому будівництву, які можуть вплинути на цінність об`єкта всесвітньої спадщини.

32. Верховний Суд у складі Судової палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.12.2023 у справі № 380/13557/21 дійшов висновку, що положення статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у сукупності з положеннями статті 32 Закону № 1805-III та пункту 12 Порядку № 318 у контексті спірних правовідносин у цій справі необхідно розуміти так:

- межі історичного ареалу міста Львова закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Львова, який входить до складу містобудівної документації «Корегування генерального плану м. Львова» ІІ-стадія. Генеральний план», затвердженої ухвалою Львівської міськради 18-ї сесії 5-го скликання № 3924 від 30 вересня 2010 року, що була розроблена відповідно до чинного на час розробки законодавства, а саме - законів України «Про основи містобудування», «;Про планування та забудову територій», ДБН Б.1-3-97 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів», затверджених наказом Держбуду України 25 вересня 1997 року № 164;

- оскільки історико-містобудівний опорний план міста Львова, яким визначені, зокрема території, що знаходяться під охороною ЮНЕСКО та історичний ареал м. Львова, ґрунтується на розробленому інститутом «Укрзахідпроектреставрація» у 2005 році історико-архітектурному плані м. Львова, що також покладений в основу рішення виконкому Львівської міськради № 1311 від 9 грудня 2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова», то відповідно території, що визначені такими, що входять до меж історичного ареалу міста Львова згідно з рішенням виконкому Львівської міськради № 1311, знаходяться у межах історичного ареалу міста Львова або його буферної зони на підставі такого історико-містобудівного опорного плану як складової Генерального плану міста Львова;

- з огляду на обов`язковість Генерального плану міста Львова та з метою забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини на території м. Львова, занесених до Списку історичних населених місць України (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878), а також для збереження історичної забудови у центральній частині міста Львова, внесеної до Списку всесвітньої спадщини Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 5 грудня 1998 року на 22-й конференції Комітету світової спадщини ЮНЕСКО, "Ансамбль історичного центру Львова" (об`єкт № 865), суб`єкти містобудування зобов`язані дотримуватися обмежень і вимог, установлених Законом України «Про охорону культурної спадщини», під час здійснення містобудівної діяльності на території, що належить до історичного ареалу та його буферної зони відповідно до історико-містобудівного опорного плану міста Львова;

- незатвердження науково-проєктної документації з визначення меж історичного ареалу м. Львова відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не впливає на правовий режим території як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, не виводить її з-під державної охорони (охорони законом);

- оскільки за законом правовий статус відповідної території як об`єкта культурної спадщини пов`язаний з фактом її перебування у визначених межах історичного ареалу населеного місця України, наявність або відсутність відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи центрального органу виконавчої влади не змінює цього факту.

Одночасно з цим Судова палата відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.07.2022 у справі № 813/3269/17 та в інших постановах, щодо того, що незатвердження Мінкультури меж історичного ареалу м. Львова у порядку, встановленому статтею 32 Закону № 1805-III свідчить про фактичну відсутність таких меж та нівелює обов`язок суб`єктів містобудування отримувати дозвіл на проведення будівельних робіт в історичній частині міста Львова.

33. Відтак, застосовуючи зазначені правові висновки Судової палати до спірних правовідносин, Суд доходить висновку про правильність висновків суду першої інстанції з приводу діючих меж історичного ареалу міста Львова на момент прийняття спірного припису відповідача.

34. Колегія суддів також враховує правозастосовчу практику Верховного Суду щодо необхідності отримання спеціального дозволу на проведення робіт у межах історичного ареалу, а також відповідного погодження із уповноваженими органами.

35. Зокрема, на підставі аналізу положення статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у сукупності з положеннями Порядку № 318 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.01.2023 у справі № 640/8728/21 сформулював такі правові висновки, зокрема: незатвердження науково-проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не може скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об`єкта культурної спадщини; відповідно до імперативних вимог пункту 17 частини 2 статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

36. Також у постанові від 11.07.2022 у справі № 1.380.2019.006107 Верховний Суд зазначив, що оскільки судами у цій справі було встановлено проведення робіт з будівництва на території історичного ареалу міста Львова, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 № 1311, за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації та без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, то такі дії містять ознаки порушень частини 3 статті 6-1, частини 3 статті 32 та частини 1 статті 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

37. Аналогічні правові висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 813/840/18, від 07.12.2021 у справі № 380/142/20, від 28.03.2021 у справі № 813/2581/17, від 15.02.2023 у справі № 640/14385/19, від 15.03.2023 у справі № 813/1431/18, від 23.05.2023 у справі № 380/9773/21. Також зазначений підхід враховано і Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду при розгляді справи №380/13557/21.

38. Зі встановлених обставин справи судами попередніх інстанцій вбачається, що Міністерством культури та інформаційної політики України жодних погоджень будівництва та дозволів на проведення будь-яких робіт вул. В.Антоновича, 31 - вул. Грюнвальдській, 11-А у м. Львові не надавалось.

39. З урахуванням зазначеного Суд доходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність оскарженого припису, натомість суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», що зумовило скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

40. Відповідно до частини 1 статті 352 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

41. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Мінкультури потрібно задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2021 скасувати.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач В.М. Шарапа

Судді А.А. Єзеров

В.М. Кравчук