Ухвала

від 22.02.2024 по справі 380/1264/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 лютого 2024 року

м. Київ

справа №380/1264/22

адміністративне провадження № К/990/6028/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОК» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 та ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі №380/1264/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОК» до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Зі змісту касаційної скарги та наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «БРОК» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.11.2021 №24495/13-01-0702.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 20.03.2023 позов задовольнив.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 06.11.2023 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вказані судові рішення ухвалені у справі, що призначена та розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

16.02.2024 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга, в якій скаржник, вказуючи як на підстави касаційного оскарження на пункти 1 і 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (з урахуванням пункту 1 частини другої статті 353 цього ж Кодексу) та зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права - пунктів 198.1 і 198.3 статті 198 Податкового кодексу України та порушення норм процесуального права - статей 73, 74, 90, 295, 298, 299 Кодексу адміністративного судочинства України, посилається на недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, у тому числі при вирішенні питання поновлення відповідачу строку на апеляційне оскарження.

Статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право на касаційне оскарження.

Частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Так, згідно з частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Стаття 330 Кодексу адміністративного судочинства України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Отже зміст наведених положень процесуального закону свідчить про те, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, в касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Водночас частина третя статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

Згідно з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржнику слід чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанції було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому недостатньо самого лише зазначення у касаційній скарзі норми права, щодо правильного застосування якої є висновок Верховного Суду, безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга. Обов`язковою умовою є те, що ця норма матеріального права повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

При визначенні подібності правовідносин необхідно враховувати суб`єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору); об`єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.

Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Що ж до покликань на порушення судом першої та (або) апеляційної інстанції норм процесуального права як умови для скасування судових рішень, то такі можуть бути визнані прийнятними при касаційному оскарженні судових рішень за пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у разі обгрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, визначених відповідними пунктами частини другої та третьої статті 353 цього Кодексу.

Зокрема, згідно з частиною другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

З аналізу процитованих вище норм частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що застосування пункту 1 вказаної частини статті 353 цього Кодексу, як підстави касаційного оскарження, можливе за умови обґрунтованості підстав передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 зазначеного Кодексу.

Перевіркою поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржник не навів обов`язкових умов у їх сукупності, передбачених для оскарження судового рішення в касаційному порядку за пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, позивач не виклав переконливих аргументів, у чому саме полягало неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права; натомість описав обставини справи, процитував положення законодавства із посиланням на окремі витяги із ряду постанов Верховного Суду (без аналізу та врахування при цьому обставин у цих інших справах, за яких судом касаційної інстанції були зроблені відповідні висновки, а також без доведення подібності правовідносин). До того ж самі вказівки на ті чи інші постанови Верховного Суду зроблені позивачем не з метою доведення подібності правовідносин як такої, а для приведення прикладів оцінки судами у інших судових справах сукупності встановлених обставин і досліджених доказів для здійснення переоцінки у даній справі, що в силу приписів статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України виходить за межі повноважень касаційного суду та не є прийнятним в розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо визначеної скаржником підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме у світлі доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів, то такі могли б бути враховані лише за умови висновку про обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 328 цього Кодексу. Проте, як вже було зазначено вище по тексту цієї ухвали, позивач не обґрунтував оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 відповідно до вказаного пункту частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поряд з цим відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У спрощеному позовному провадженні не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

В даній адміністративній справі предметом спору було оскарження рішення податкового органу, яким позивача нараховане до сплати грошове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 483 727,20 грн., що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2022 році становило 1 240 500,00 грн.).

Таким чином, враховуючи предмет спору, ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже твердження скаржника про те, що остання була віднесена судом першої інстанції до категорії справ незначної складності помилково та не підлягала розгляду у спрощеному провадженні, є неприйнятними.

У контексті наведених у касаційній скарзі посилань на те, що така скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа - виняткове значення для позивача Суд звертає увагу на те, що твердження про фундаментальне значення питань права повинні зазначатися, щонайменше, з викладенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Стосовно ж «виняткового значення» справи для учасника справи, то оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення.

Проаналізувавши доводи скаржника, Суд вважає їх необгрунтуваними, оскільки ним не визначено як таку правову проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правових питань; ухвалені ж у цій справі судові рішення наразі не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.

Що ж до твердження про те, що справа має виняткове значення для скаржника, то воно не обґрунтоване обставинами, які б виділяли його вимоги у цій справі в якусь особливу категорію спорів, а тому також не може бути враховане Судом.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОК» в частині оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.

Стосовно ж вимоги скаржника у прохальній частині касаційної скарги щодо скасування ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023, то така не кореспондується із приписами частини третьої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства, у силу яких у касаційному порядку можуть бути оскаржені лише певні ухвали суду апеляційної інстанції, а саме: про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Враховуючи те, що ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023 про відкриття апеляційного провадження не належить до визначеного частиною третьою статті 328 переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження в частині оскарження вказаної ухвали суду апеляційної інстанції та необхідність відмови скаржнику у відкритті касаційного провадження у наведеній частині.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОК» на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі №380/1264/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОК» до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

2. Повернути касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОК» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі №380/1264/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОК» до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

3. Надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги учасникам справи, а касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами - скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.енту її підписання та не може бути оскаржена.

Судді С.С. Пасічник І.А. Гончарова І.Я.Олендер