Рішення

від 06.02.2024 по справі 205/1086/15-ц

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

06.02.2024 Єдиний унікальний номер 205/1086/15-ц

Єдиний унікальний номер 205/1086/15-ц

Провадження № 2/205/1144/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Приватний геодезичний центр «Азимут» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2020 року з Дніпровського апеляційного суду надійшли матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 березня 2020 року вищевказана цивільна справа була передана на розгляд судді ОСОБА_3 .

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 1840/0/15-20 від 16 червня 2020 року про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у зв`язку з поданням заяви про відставку суддю ОСОБА_3 було звільнено.

На підставі розпорядження керівника апарату суду № 168 від 09 липня 2020 року, вищевказану цивільну справу було передано на повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 липня 2020 року цивільну справу було передано на розгляд судді Приходченко О.С.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2020 року цивільну справу було прийнято до розгляду суду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2021 року було витребувано із архіву Ленінського районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 205/7528/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ГУ Держагенство земельних ресурсів Дніпропетровської області про скасування державного акту на право користування земельною ділянкою для огляду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2021 року було прийнято до розгляду і об`єднано в одне провадження зустрічний позов з первісним.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2021 року у задоволенні клопотання про витребування доказів ОСОБА_2 було відмовлено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2021 року клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів задоволено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2022 року підготовче провадження по справі було закрито і справу призначено до розгляду по суті.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року провадження по справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії було закрито.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року, яку постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишено без змін, по справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, а провадження по справі зупинено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2024 року провадження по цивільній справі було поновлено.

Позивач за первісним позовом у своєму позові, відзиві на зустрічну позовну заяву та письмових поясненнях, а його представник у ході судового розгляду, посилалися на те, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом. Суміжна земельна ділянка АДРЕСА_2 перебуває у користуванні ОСОБА_2 . Межі суміжних ділянок було встановлено в натурі на місцевості у 2006 році, що підтверджується актом встановлення меж земельної ділянки від 24 жовтня 2006 року, який було погоджено відповідачем ОСОБА_2 . Висновком судової земельно-технічної експертизи, проведення якої було призначено в межах розгляду цивільної справи № 205/7528/13-ц, встановлено, що власник земельної ділянки АДРЕСА_2 користується земельною ділянкою зі сторони земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 46 кв.м., яка згідно з координатами меж державного акту та геодезичних вимірів належить до земельної ділянки № НОМЕР_1 . Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 було відмовлено. При ухваленні зазначеного рішення судом встановлено, що земельна ділянка АДРЕСА_2 не сформована, тобто, межі земельної ділянки не встановлювалися, не формувалися, державний акт на постійне користування не видавався. ОСОБА_2 не є власником (користувачем) земельної ділянки під домоволодінням, що знаходиться у його власності. Дерев`яна огорожа довжиною 32,44 м., яка є власністю відповідача відповідно до технічного паспорта від 28 серпня 2013 року, на домоволодіння АДРЕСА_2 , створює перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки, площею 46 кв.м. ОСОБА_1 позбавлений можливості самостійно демонтувати огорожу власність відповідача, і привести у відповідність до нормативних документів земельну ділянку. У 2012 році ОСОБА_2 самовільно зайняв 49 кв.м. земельної ділянки, належної позивачеві, використовує її на власний розсуд, чим чинить перешкоди власникові у використанні земельної ділянки, зокрема виходу на АДРЕСА_3 та доступ до лінії газогону між земельною ділянкою АДРЕСА_4 . Встановлені самовільно відповідачем гаражні ворота на земельній ділянці перешкоджаєють ОСОБА_1 у користуванні належною йому земельною ділянкою. Позивач неодноразово звертався зі скаргами на дії ОСОБА_2 до контролюючих органів, які виявляли порушення з боку відповідача та рекомендували звернутися до суду. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 відкоригувати межі земельної ділянки АДРЕСА_1 , є неефективним способом захисту, оскільки він не забезпечить поновлення прав внаслідок його невідповідності змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин. ОСОБА_2 не враховано преюдиціальні факти, встановлені судовими рішеннями за результатами розгляду спору, що вже існував між сторонами, та вже вирішений по суті. Питання про зобов`язання ОСОБА_1 відкоригувати технічну документацію власної земельної ділянки фактично зводиться до примусу ОСОБА_1 вчинити дії, які призведуть у подальшому до втрати чинності та скасування державного акта, тобто, призведуть до припинення права власності позивача за первісним позовом на земельну ділянку у тому вигляді, у якому вона існує на теперішній час. ОСОБА_2 має відійти від встановлених преюдиційних обставин, встановлених рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська та формально, змінивши зміст позовних вимог, фактично заявлено повторно позовні вимоги про зміну та скасування державного акту про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку. Оскільки свідоцтва про право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності, і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то належним способом захисту права буде вимога про визнання недійсним акту про право власності на земельну ділянку, проте, така вимога вже була предметом судового розгляду. За результатами розгляду у задоволенні позовних вимог про скасування рішення Дніпропетровської міської ради № 127/16 від 27 червня 2007 року, на підставі якого ОСОБА_1 було видано державний акт на земельну ділянку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 було відмовлено рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, яке залишено без змін апеляційним судом Дніпропетровської області та Верховним Судом. Судами надано оцінку посиланням ОСОБА_2 на наявність помилки в акті про право власності на земельну ділянку про право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 та встановлено, що при видачі державного акту на право приватної власності порушень вимог чинного законодавства не було. До спірних правовідносин норми Порядку ведення Держземкадастру не можуть бути застосовані, оскільки коригування відомостей про земельні ділянки вносяться за умови незмінності значень внутрішніх кутів та мір ліній між поворотними точками меж відповідних земельних ділянок, та передбачають добровільне звернення заінтересованої особи. ОСОБА_2 , вважаючи себе заінтересованою особою, не позбавлений права самостійно у позасудовому порядку звернутися із такою заявою. Оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено наявність помилки, порушення своїх прав на користування земельною ділянкою, у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод має бути відмовлено. ОСОБА_2 зазначено, що про порушення його права він дізнався з листа Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 лютого 2013 року, а також, що, нібито, ОСОБА_1 своєю заявою від 13 грудня 2012 року зобов`язувався здійснити роботи по корегуванню меж ділянки, але станом на теперішній час не здійснив цього, таким чином, дізнавшись про порушення права у 2012 році, позивач за зустрічним позовом не вчиняв жодних дій щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, тому пропустив строк позовної давності. Висновком експерта від 21 грудня 2023 року підтверджено, що у ОСОБА_2 відсутні будь-які правовстановлюючі документи на земельну ділянку АДРЕСА_2 . Аналіз зазначеної земельної ділянки було здійснено експертом з точки зору її відповідності рішення виконкому Ленінської райради від 12 січня 1990 року, довідки про землекористування, плану земельної ділянки до неї, або ж даними технічної інвентаризації домоволодіння, - жоден з цих документів не є правовстановлюючим, тому фактично висновки, які побудовані на їх аналізі, не мають правового значення і не можуть бути враховані при розгляді даного спору. Також експертами підтверджено порушення меж та накладання земельної ділянки АДРЕСА_1 зі сторони земельної ділянки АДРЕСА_2 із площею накладання 0,0045 га. Таким чином, позивач за зустрічним позовом, не маючи правовстановлюючих документів користується частиною земельної ділянки ОСОБА_1 . Експертами підтверджено, що план земельної ділянки № НОМЕР_2 , площею 615 кв.м., відсутній, тому дослідити всі розміри земельної ділянки неможливо, оскільки земельна ділянка ніколи не виділялася в натурі. Просив усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 перенести дерев`яну огорожу з прозорами, довжиною 32,44 м. відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку відповідно до акту встановлення існуючих меж земельної ділянки в натурі суміжну межу земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , за рахунок відповідача; судові витрати стягнути з відповідача. Представник позивача у своїй заяві до суду справу просив розглядати за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечував, у їх задоволенні просив відмовити.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 у своєму зустрічному позові, відзиві на первісний позов та у ході судового розгляду, а його представник у ході судового розгляду, зазначали, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності є власником житлового будинку АДРЕСА_2 . Рішенням виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів за ним закріплено земельну ділянку АДРЕСА_2 , площею 678 кв.м., та виділено у користування земельну ділянку площею 615 кв.м. без права забудови, яке на теперішній час чинне. Позивачеві за первісним позовом, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить житловий будинок АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці, площею 975 кв.м. 11 лютого 2008 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_5 . При виготовленні технічної документації із землеустрою на земельну ділянку АДРЕСА_1 була допущена технічна помилка в зазначенні системи координат та до технічної документації була включена частина земельної ділянки АДРЕСА_2 , площею 49 кв.м. 13 грудня 2012 року комісія з питань розгляду земельних спорів виконкому Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради розглянула звернення ОСОБА_2 з приводу накладення меж земельної ділянки. При розгляді звернення ОСОБА_1 зобов`язався відкоригувати межі своєї земельної ділянки. 06 березня 2014 року були виконані роботи з виносу меж земельної ділянки АДРЕСА_2 з прив`язкою меж земельних ділянок до будівель і споруд, за результатами яких складений план, в якому відображено, що суміжні земельні ділянки № НОМЕР_2 та АДРЕСА_1 мають перетини, а саме, що земельна ділянка № НОМЕР_1 має накладення на земельну ділянку № НОМЕР_2 , площа накладення складає 46 кв.м. ОСОБА_1 станом на теперішній час межі своєї земельної ділянки не відкоригував. Розробником технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки АДРЕСА_1 було ПГЦ «Азимут», ОСОБА_2 21 лютого 2020 року звернувся до нього із заявою про коригування меж земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , проте, останній від отримання кореспонденції відмовився. Проти задоволення первісних позовних вимог заперечували, зазначивши, що під час перевірки у 2013 році прокуратурою Ленінського району м. Дніпропетровська фактів порушення прав ОСОБА_2 при приватизації ОСОБА_1 спірної земельної ділянки встановлено, що у власність останньому було передано земельну ділянку, площею 975 кв.м., фактично у користуванні 1167 кв.м. Висновком судової земельно-технічної експертизи від 05 серпня 2014 року встановлено, що площа земельної ділянки по фактичному використанню становить 1000 кв.м., тобто, на 25 кв.м. більша за зазначену площу в державному акті. Посилання ОСОБА_1 на висновок судової земельно-технічної експертизи про те, що ОСОБА_4 користується земельною ділянкою, площею 46 кв.м., з боку земельної ділянки АДРЕСА_1 є необґрунтованим, оскільки висновком експерта встановлено, що фактична конфігурація земельної ділянки АДРЕСА_1 не відповідає кадастровій ділянці, зареєстрованій у Держземкадастрі, та має накладення 49 (46) кв.м. Позивачем за зустрічним позовом не чиняться перешкоди ОСОБА_1 у користуванні домоволодіння, а навпаки, саме ним створюються перешкоди ОСОБА_2 . За результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від 21 грудня 2023 року підтверджено обґрунтованість зустрічних позовних вимог. Просили суд усунути перешкоди ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_2 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 відкоригувати межі земельної ділянки АДРЕСА_1 та ПГЦ «Азимут» здійснити коригування земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , та встановлення її межі, підготувати технічну документацію для подальшої зміни даних про земельну ділянку АДРЕСА_1 у Державному земельному кадастрі; у задоволенні первісного позову просили відмовити. У своїй заяві до суду справу просили розглядати за відсутності позивача та його представника, зустрічні позовні вимоги задовольнити, у задоволенні первісних позовних вимог відмовити.

Відповідач за зустрічним позовом ПГЦ «Азимут» свого представника у судове засідання не направив, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, про причини не направлення представника судові не повідомив, будь-яких заяв до суду не надходило.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до такого висновку за наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 січня 2000 року, посвідченого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 2-255, ОСОБА_1 належить житловий будинок АДРЕСА_6 (т. 1 а.с. 11).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 11 лютого 2008 року, ОСОБА_1 на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 127/16 від 27 червня 2007 року є власником земельної ділянки, площею 0,0975 га, на території АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано у встановленому законом порядку (т. 1 а.с. 10).

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів № 21/9 від 12 січня 1990 року (т. 1 а.с. 38) за ОСОБА_2 закріплено земельну ділянку площею 678 кв.м. по АДРЕСА_2 , виділивши у тимчасове користування без права забудови 615 кв.м. землі.

На підставі свідоцтва про право власності від 22 лютого 1990 року, ОСОБА_2 належить житловий будинок АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 41), право власності на який у встановленому законом порядку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 34).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2016 року (т. 2 а.с. 110-116), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року (т. 2 а.с. 117-122) та постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року (т. 2 а.с. 124-127), ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , ПГЦ «Азимут», Управління держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, Дніпропетровської міської ради, третя особа реєстраційна служба Дніпропетровського МУЮ про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації відмовлено.

Також, судом було оглянуто матеріали цивільної справи № 205/7528/13-ц у 2-х томах за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи ГУ держкомзему у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області, Дніпропетровська міська рада, ПГЦ «Азимут» про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, який ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2015 року залишено без розгляду, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, який ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2015 року також залишено без розгляду.

Щодо первісних позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 перенести дерев`яну огорожу відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку відповідно до акту встановлення існуючих меж земельної ділянки в натурі суд приходить до такого висновку.

Згідно із ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатись своєю власністю.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.391ЦК України та ст.155ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 91 ЗК України передбачено, що власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Відповідно до вимог ст.106ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 7-11), у присутності користувача ОСОБА_1 , а також в присутності суміжних користувачів: ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , складено акт встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 8) та складено план з описом меж (т. 1 а.с. 9), які зазначені в державному акті на право власності на земельну ділянку.

У своєму позові ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що розташування межі було погоджено суміжними землекористувачами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , про що свідчить акт встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки. Також зазначає про висновок судової земельно-технічної експертизи від 05 серпня 2014 року, яким встановлено, що власник земельної ділянки АДРЕСА_2 користується земельною ділянкою зі сторони земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 46,00 кв.м., яка згідно з координатами меж державного акту на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 та проведених геодезичних вимірів належить до земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Суд не погоджується з вказаним твердженням, оскільки відповідно до технічної документації із землеустрою, зокрема плану з описами меж та акту встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 24 жовтня 2006 року, межі земельної ділянки позивача за первісним позовом ОСОБА_1 з боку суміжної земельної ділянки АДРЕСА_2 було встановлено по дерев`яній огорожі із зазначенням довжини ліній, площа земельної ділянки складає 975 кв.м., що також підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку, в якому зазначено план меж земельної ділянки з таблицею ліній (т. 1 а.с. 10 оберт).

Суд не приймає як достатній доказ висновок судової земельно-технічної експертизи від 05 серпня 2014 року, проведення якої було призначено в межах провадження цивільної справи № 205/7528/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи ГУ держкомзему у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області, Дніпропетровська міська рада, ПГЦ «Азимут» про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а також було враховано при розгляді цивільної справи № 205/1439/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПГЦ «Азимут», Управління держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, Дніпропетровської міської ради, третя особа реєстраційна служба Дніпропетровського МУЮ про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, оскільки висновком експертизи не встановлено, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 було збудовано паркан на території земельної ділянки, а зазначено лише про користування земельної ділянкою. Матеріалами цивільної справи, а також у своїх заявах по суті та у поясненнях сторонами зазначалося, що дерев`яна огорожа була збудована до виділення земельної ділянки № НОМЕР_1 та до моменту надання у користування ОСОБА_2 земельної ділянки № НОМЕР_2 .

Крім цього, наявність дерев`яної огорожі між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 зазначена в акті встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки від 24 жовтня 2006 року, у відповідності до якого позивач за первісним позовом вимагає зобов`язати ОСОБА_2 перенести дерев`яну огорожу, а також по ній встановлено межу земельної ділянки, про що і зазначено в технічній документації із землеустрою та в державному акті на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , при цьому площа земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , зазначена 975 кв.м., що відповідає площі у правовстановлюючих документах, про правомірність видачі яких зазначено у рішенні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року та постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України, саме сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Тобто сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. При цьому само по собі доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків, зокрема надання належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 належними, достатніми та допустимими доказами не доведено факт порушення позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 його права володіння і користування належною йому земельною ділянкою щодо наявності існуючої дерев`яної огорожі, по якій визначено межу земельної ділянки АДРЕСА_1 , про що зазначено в державному акті про право власності на земельну ділянку (довжину ліній), що має наслідок зменшення площі належної йому земельної ділянки, тому суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод шляхом зобов`язання вчинити певні дії слід відмовити в повному обсязі.

З приводу зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою суд зазначає наступне.

На виконання ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року експертами Дніпропетровського НДІСЕ було проведено комплексну судову земельно-технічну експертизу (т. 3 а.с. 133-186).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 110ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно зі ст.115ЦПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Суд не приймає висновок експертів як допустимий доказ порушення прав ОСОБА_2 , оскільки експертиза була проведена однобічно, без врахування та аналізу інших обставин справи, оскільки експертами в своєму висновку фактично вказано на недоліки технічної документації ОСОБА_1 , правовстановлюючі документи на землю якого порівнювалися, і не піддано аналізу недоліки технічної документації ОСОБА_2 , у якого відсутні правовстановлюючі документи на землю, рішення органу місцевого самоврядування (територіальної громади) про надання дозволу на розробку проектної документації щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . Крім того, експертами не взято до уваги, що межа при складанні технічної документації ОСОБА_1 вже існувала, межі погоджено сумісним користувачем з боку земельної ділянки АДРЕСА_2 , і спору з приводу її не було. Також, при експертних дослідженнях експертами було взято до уваги та надано оцінку щодо закріплення за ОСОБА_2 земельної ділянки площею 678 кв.м. по АДРЕСА_1 відповідно до рішення виконкому Ленінської Райради народних депутатів, а також зроблено висновок про виділення земельної ділянки 678 кв.м. та 615 кв.м., що всього складає 1 293 кв.м., що у свою чергу не відповідає матеріалам цивільної справи, оскільки до неї не додано план земельної ділянки, площею 615 кв.м., наданої у користування ОСОБА_2 , до такого висновку експерт дійшов на власний розсуд.

Згідно зі статтею 2ЗУ «Проземлеустрій» землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.

Документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою (стаття 29 Закону України «Про землеустрій»).

Відповідно до статті 55Закону України«Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

У разі якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Оскільки ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки АДРЕСА_2 не розроблявся (до матеріалів справи не наданий), земельна ділянка не сформована, в натурі не виділялася, межові знаки не встановлювалися та на зберігання не передавалися, тому суд приходить до висновку, що експертний висновок за результатами проведеної комплексної судової земельно-технічної експертизи є недопустимим доказом, тому до уваги при розгляді справи по суті не береться.

З приводу наданої позивачем за зустрічним позовом як доказу своїх зустрічних вимог копії довідки про закріплення за ним у користування земельної ділянки площею 678 кв.м. та виділення у користування без права забудови земельної ділянки, площею 615 кв.м., суд не приймає її як належний і допустимий доказ, оскільки при розгляді позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ін. про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, судами було встановлено, що відсутня дата її складання, реєстраційний номер, підпис відповідальної посадової особи, та додано лише план земельної ділянки, площею 678 кв.м.

Згідно з частиною сьомою статті 118ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою, за замовленням громадян.

У частині шостій цієї статті зазначено, що зацікавлений в одержанні у власність земельної ділянки громадянин подає відповідне клопотання, у якому зазначає цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, і за наслідками розгляду такого клопотання компетентний орган у місячний строк дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Таким чином, суб`єкт господарювання, що є виконавцем робіт із землеустрою, виготовляє технічну документацію на земельну ділянку такої площі, яка зазначена громадянином у поданому ним клопотанні і погоджена відповідним органом шляхом надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. За таких обставин, приватний геодезичний центр «Азимут» є неналежним відповідачем у цій справі, тому у задоволенні зустрічних позовних вимог до зазначеного приватного геодезичного центру «Азимут» про зобов`язання здійснити коригування земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , та встановлення її межі, підготувати технічну документацію для подальшої зміни даних про земельну ділянку ОСОБА_2 слід відмовити.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 суд приходить до такого висновку за наступних підстав.

Спір у цій справі виник виключно між користувачами суміжних земельних ділянок, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 здійснити коригування земельної ділянки, належної йому, та встановлення її межі, підготувати технічну документацію для подальшої зміни даних про земельну ділянку АДРЕСА_1 у Державному земельному кадастрі вказують на застосування ним у цій частині неефективного способу захисту своїх прав.

Частиною першою статті 2ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Згідно зі ст.12ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частина перша статті 116ЗК України встановлює, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки шляхом безоплатної приватизації відбувається за правилами та в порядку, визначеними статтею 118 цього Кодексу.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (стаття 118 ЗК України).

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Тобто, належним способом захисту у даному випадку є визнання недійсним рішення органів виконавчої влади та/або органів місцевого самоврядування щодо приватизації ОСОБА_1 земельної ділянки АДРЕСА_1 , площею 0,0975 га, що було предметом судового розгляду цивільної справи № 205/1439/15-ц, у задоволенні яких рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2017 року та постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПГЦ «Азимут», Управління держгеокадастру у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області, Дніпропетровської міської ради, третя особа реєстраційна служба Дніпропетровського МУЮ про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації відмовлено.

За таких обставин, зустрічні позовні вимоги в цій частині задоволенню також не підлягають та у їх задоволенні слід відмовити.

Щодо заяви позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності до зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто, позовна давність це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення захисту свого права шляхом подання позовної заяви до суду.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 259 ЦК України).

Як вбачається з пояснень позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представника, зазначених у ході судового розгляду, а також підтверджено матеріалами справи, про порушення свого права ОСОБА_2 стало відомо у вересні 2012 року при проведенні геодезичних робіт. З позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації до суду він звернувся 03 вересня 2013 року, що підтверджується відбитком штемпеля вхідної кореспонденції Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі № 205/7528/13-ц. Також з судового рішення № 205/1439/15-ц, залишеного без змін постановами судів вищих інстанцій, вбачається, що ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 27 лютого 2015 року, спір остаточно було розглянуто 17 липня 2019 року. Зустрічний позов до ОСОБА_1 в межах даного провадження було заявлено ОСОБА_2 29 квітня 2020 року. Таким чином, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 строк позовної давності не пропущено.

Щодо заяви позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності до первісних позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд зазначає наступне. ОСОБА_1 в межах розгляду цивільної справи № 205/7528/13-ц зустрічний позов до ОСОБА_2 про усунення перешкод було заявлено 23 жовтня 2014 року, який ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2015 року було залишено без розгляду. Повторно позов до ОСОБА_2 , який є предметом розгляду по даній справі, було подано 17 лютого 2015 року, про що свідчить штамп вхідної канцелярії. Таким чином, позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 строк позовної давності також не пропущено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 264, ч.ч. 1-7 ст. 265, ч. 4 ст. 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 ) у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_8 ) у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.

ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_8 ) у задоволенні зустрічних позовних вимог до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 ) та Приватного геодезичного центра «Азимут» (ЄДРПОУ 13439080, місцезнаходження за адресою: 49006, м. Дніпро, пр. Лесі Українки, буд. 69, кв. 4) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 10 годину 00 хвилин 12 лютого 2024 року у приміщенні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (адреса: м. Дніпро, вул. Коробова, 6).

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: