Ухвала

від 10.10.2024 по справі 205/1086/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 205/1086/15-ц

провадження № 61-13400ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Синельникова Є. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Індюкова Тетяна Володимирівна, на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний геодезичний центр «Азимут», про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний геодезичний центр «Азимут», про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання знести самовільно збудований паркан, демонтувати металеві ворота, знести самовільно побудовану будівлю туалету та демонтувати склад будівельних матеріалів закрито.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено. ОСОБА_1 у задоволенні зустрічних позовних вимог до ОСОБА_2 та приватного геодезичного центру «Азимут» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2024 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року в оскарженій частині залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

05 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Індюкова Т. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року, ухвалити нове рішення в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .

Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на таке.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

При поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має заначити відомості про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах.

Процесуальний закон покладає на заявника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, та чітко визначити підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України, з вказівкою на відповідні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані при розгляді справи.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Індюкова Т. В., не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, проте не зазначає підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.

Визначення підстав касаційного оскарження, встановлених процесуальним законом, має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (приписи частини першої статті 400 ЦПК України).

Крім того, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду, оскільки не відповідає вимогам, визначеним пунктами 4 і 6 частини другою статті 392 ЦПК України, у яких зазначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено рішення (ухвала), що оскаржується, клопотання особи, яка подає скаргу.

За приписами статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність судових рішень у межах доводів та вимог касаційної скарги.

У прохальній частині касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Індюкова Т. В., просить скасуватипостанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року.

Відповідно до змісту касаційної скарги заявник не погоджується із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення його зустрічних позовних вимогта просить ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення зустрічних позовних вимог у повному обсязі, однак вимог щодо скасування рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 рокузалишено без змін, касаційна скарга не містить.

Зважаючи на викладене вище, заявнику слід уточнити вимоги касаційної скарги (з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 409 ЦПК України) та надіслати належним чином оформлену уточнену касаційну скаргу на адресу Верховного Суду з доданими до неї матеріалами.

Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Не усунення недоліків касаційної скарги є підставою для її повернення.

Враховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявниці строк для усунення її недоліків.

Звернути увагу адвоката Індюкової Т. В. на приписи частин шостої-восьмої статті 14 ЦПК України щодо необхідності подання процесуальних документів, вчинення інших процесуальних дій в електронній формі за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля).

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Індюкова Тетяна Володимирівна, на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків касаційної скарги строк до 25 жовтня 2024 року, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настають наслідки, передбачені процесуальним законом.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Синельников