Постанова

від 14.02.2024 по справі 914/170/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 914/170/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Косенка Д.В.,

Міністерства оборони України - Чернецького Р.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Трентова ЛТД» - Посікіри Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 (у складі колегії суддів: Галушко Н.А. (головуючий), Желік М.Б., Орищин Г.В.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2023 (суддя Бортник О.Ю.)

у справі № 914/170/22

за позовом Заступника керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трентова ЛТД»

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року Заступник керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трентова ЛТД» (далі - ТОВ «Трентова ЛТД»), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні державою в особі Міністерства оборони України нерухомим майном, розташованим у м. Львові по вул. Луганській, 3, шляхом звільнення зайнятих приміщень, що знаходяться за наведено адресою, а саме: адміністративної будівлі літ. А-4 площею 1714,5 кв. м, приміщення трансформаторної підстанції площею 17,9 кв. м, частини приміщень сушильних камер і теплопункту площею 295,5 кв. м, приміщення дільниці широкого вжитку площею 146,2 кв. м, приміщення столярних плит площею 848 кв. м, та скасувати державну реєстрацію права власності за відповідачем на це нерухоме майно, розташоване у м. Львові по вул. Луганській, 3, а саме: адміністративну будівлю літ. А-4 площею 1714,5 кв. м, приміщення трансформаторної підстанції площею 17,9 кв. м, частину приміщень сушильних камер і теплопункту площею 295,5 кв. м, приміщення дільниці широкого вжитку площею 146,2 кв. м, приміщення столярних плит площею 848 кв. м.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Львівської області від 08.02.2017 у справі № 914/2062/14, яке набрало законної сили, визнано недійсними прилюдні торги з продажу частини нерухомого майна, що перебувало у повному господарському віданні Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський військовий комбінат», а саме: адміністративної будівлі літ. А-4 площею 1714,5 кв. м, приміщення трансформаторної підстанції площею 17,9 кв. м, частини приміщень сушильних камер і теплопункту площею 280,7 кв. м, приміщення дільниці широкого вжитку площею 146,2 кв. м, приміщення столярних плит площею 848 кв. м та застосовано наслідки недійсності правочину.

На підставі рішення суду у справі № 914/2062/14 відповідач майно стороні визнаного недійсним договору не повернув, реєстрацію права власності на нерухоме майно за собою не скасував, що унеможливлює використання цього майна на потреби Міністерства оброни України та повторний продаж зазначеного майна, чим порушено майнові інтереси держави в особі Міністерства оборони України.

Прокурор вважає, що у ТОВ «Трентова ЛТД» відсутні правові підстави для володіння спірним майном та збереження реєстрації права власності, оскільки правочин щодо продажу відповідачу цього майна визнано судом недійсним.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.06.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2023 року Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.01.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 914/170/22 за касаційною скаргою Міністерства оборони України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 31.01.2024.

ТОВ «Трентова ЛТД» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити касаційну скаргу без задоволення.

29.01.2024 ТОВ «Трентова ЛТД» направило до Верховного Суду додаткові пояснення.

У судовому засіданні 31.01.2024 було оголошено перерву до 14.02.2024.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що за відповідними заявками відділу примусового виконання рішень управління ДВС та на виконання договорів про надання послуг з організації і проведення торгів з реалізації арештованого майна на прилюдних торгах було відчужено нерухоме майно, а саме: 1/2 приміщення трансформаторної підстанції, площею 17,9 кв.м, будівлі дільниці ширвжитку, площі 146,2 кв.м, приміщення дільниці столярних плит (будівля №2), загальною площею 848,0 кв.м, частини приміщень сушильних камер і теплопункту, пл. 280,7 кв.м, та адміністративної будівлі комбінату під літерою «А-4» загальною площею 1 714,5 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 3, яке оформлене протоколами від 07.11.2013 № 03/263/13/а-2/1, № 03/229/13/а-1, № 03/263/13/а-3 та від 03.12.2013№ 03/345/13/а-1.

Ці прилюдні торги було проведено за процедурою реалізації арештованого нерухомого майна за зведеним виконавчим провадженням № 7/В6/2013 з примусового виконання виконавчих документів судів про стягнення заборгованості з Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат».

Переможцем прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна було визнано ТОВ «Трентова ЛТД».

Згідно з актом державного виконавця про проведені прилюдні торги від 09.12.2013, складеним у межах зазначеного зведеного виконавчого провадження, нерухоме майно: адміністративна будівля комбінату під літерою «А-4» загальною площею 1 714,5 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 3, придбане ТОВ «Трентова ЛТД» за ціною 1 387 000, 00 грн.

У актах також зазначено, що кошти за придбане нерухоме майно перераховано ТОВ «Трентова ЛТД» в повному обсязі на рахунок відділу примусового виконання рішень управління ДВС головного управління юстиції у Львівській області, а такі акти є підставою для оформлення права власності.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.02.2017 у справі № 914/2062/14, яке набрало законної сили, визнано недійсними прилюдні торги з продажу частини нерухомого майна, що перебувало у повному господарському віданні Державного підприємства Міністерства оборони України Львівський військовий комбінат, а саме: адміністративної будівлі літ. А-4, площею 1714,5 кв. м, приміщення трансформаторної підстанції площею 17,9 кв. м, частини приміщень сушильних камер і теплопункту площею 280,7 кв. м, приміщення дільниці широкого вжитку площею 146,2 кв. м, приміщення столярних плит площею 848 кв. м та застосовано наслідки недійсності правочину.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.01.2021 у справі № 914/1953/19, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України до ТОВ «Трентова ЛТД» про витребування у відповідача на користь держави в особі Міністерства оборони України нерухоме майно, розташоване у м. Львові по вул. Луганській, 3, а саме: адміністративну будівлю комбінату літ. А-4 площею 1714,5кв.м, 1/2 приміщення трансформаторної підстанції ТП 600 площею 17,9 кв. м, частину приміщень сушильних камер і теплопункту площею 295,5 кв. м., приміщення дільниці широкого вжитку площею 146,2 кв. м, приміщення дільниці столярних плит площею 848 кв. м.

Цим судовим рішенням установлено обставини, за якими спірне нерухоме майно двічі переоцінювалось і тричі виставлялось на продаж, а відчужене було лише з третього разу; продаж зазначеного майна здійснено усупереч приписів закону. При цьому, судом ураховано, що рішенням Господарського суду Львівської області від 06.02.2008 визнано право державної власності в особі Міністерства оборони України з правом повного господарського відання Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський лісокомбінат» на нежитлові будівлі, розташовані у м. Львові по вул. Луганській, 3, перелік яких включає продані на оспорюваних прилюдних торгах об`єкти нерухомого майна. Також зазначено, що у разі наявності підстав для визнання публічних торгів недійсними у первісний стан шляхом реституції повертаються сторони договору - організатор торгів та їх переможець. Після цього майно підлягає повторному продажу з публічних торгів, відповідно до порядку, встановленого для виконання судових рішень, оскільки визнання публічних торгів недійсними не скасовує рішення про проведення таких торгів.

На підставі рішення суду у справі № 914/2062/14 відповідач майно стороні визнаного недійсним договору не повернув, реєстрацію права власності на нерухоме майно не скасував, що унеможливлює використання майна на потреби Міністерства оброни України та повторний продаж майна. Наведене порушує майнові інтереси держави в особі Міністерства оборони України.

У справі, що розглядається, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ТОВ «Трентова ЛТД» (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні державою в особі Міністерства оборони України нерухомим майном, розташованим у м. Львові по вул. Луганській, 3, шляхом звільнення зайнятих приміщень, що знаходяться по вул. Луганській, 3, у м. Львові згідно з переліком, та обґрунтував вимоги відсутністю у відповідача правових підстав для володіння майном та збереження реєстрації права власності на спірне майно, оскільки судом визнано недійсним правочин щодо продажу відповідачу спірного майна.

Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та мотивував таке рішення тим, що позивач не був стороною правочинів, які визнано судом недійсними у справі № 914/2062/14, та не приймав рішення про передачу спірного майна на торги для його реалізації. Доводи прокурора про те, що спірне майно вибуло з володіння та користування позивача на підставі визнаних судом недійсними правочинів не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. Задоволення позову у цій справі забезпечувало б фактичне повернення майна позивачу, який не є стороною недійсного правочину та боржником за виконавчим провадженням (на виконання зобов`язань якого реалізовувалось майно), що суперечило б рішенню у справі № 914/2062/14 та нормам частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), якою не передбачена можливість здійснення односторонньої реституції за повністю виконаним його сторонами правочином. Сторони недійсного правочину не зможуть виконати рішення суду в частині покладеного на них обов`язку повернути другій стороні у натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину. Крім цього, за рахунок коштів, отриманих від відповідача, частина зобов`язань боржника у виконавчому провадженні №7/В6/2013 вважається виконаними. Доказів того, що сторона, яка отримала грошові кошти за майно, реалізоване на підставі правочинів, які було визнано судом недійсними, повернула відповідачу отримані від нього на виконання таких правочинів кошти у матеріалах справи немає.

У поданій касаційній скарзі Міністерство оборони України посилається на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не було враховано тих обставин, що спірне майно на момент укладення недійсного правочину не належало боржнику, як стороні правочину на праві власності. Вказане майно має особливий статус та відповідно особливе правове регулювання, оскільки є державним майном, а позовна заява подана прокурором в інтересах держави в особі Міністерства оборони України як органу уповноваженого здійснювати функції держави як власника спірного майна. Факт неучасті Міністерства оборони України в укладенні на підстав проведених торгів недійсного правочину, жодним чином не зменшує його права та повноваження як власника майна, у тому числі щодо вжиття заходів судового захисту свого порушеного права. Аналогічна позиція щодо того, що порушене право Міністерства оборони України може бути захищене судом незалежно від наслідків укладення юридичною особою, якій це майно було передано на підставі іншого речового права(на баланс, у повне господарське відання чи оперативне управління) недійсних правочинів та застосування чи незастосування реституції, викладена у численних рішеннях Верховного Суду у справах, де Міністерство оборони України виступало у ролі позивача щодо захисту своїх майнових прав за умови, коли правочин щодо відчуження цього майна укладався без участі Міністерства оборони України, а останнє згоди на його відчуження не надавало. На підтвердження підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17, від 25.09.2018 у справі № 914/760/17, від 25.04.2019 у справі № 914/814/16, від 22.02.2023 у справі № 914/1321/17. Судами не враховано, що ТОВ «Трентова ЛТД» своїми діями фактично перешкоджає державі в особі Міністерства оборони України розпорядитися своїм майном, оскільки не дає змоги ним користуватися, а реєстрація права власності за вказаною особою на це майно унеможливлює подальше розпорядження цим майном. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції та приймаючи оскаржувану постанову не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.

Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).

З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Позов у справі, що розглядається, подано прокурором на захист державних інтересів в особі Міністерства оборони України та обґрунтовано тим, зокрема, що спір про право власності на нерухоме майно між державою в особі Міністерства оборони України та ТОВ «Трентова ЛТД» є вирішеним у справі № 914/2062/14; власником майна залишається держава в особі Міністерства оборони України, яка має право на захист свого порушеного права, отже, підставою для подання позову про усунення перешкод є вчинення відповідачем перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування майном.

Вирішуючи спір у справі, що розглядається, за обставин тривалої правової невизначеності у можливості власника (держави в особі Міністерства оборони України) реалізувати в повній мірі свої правомочності, передбачені законом, зокрема статтею 319 ЦК, з огляду на встановлені обставини користування відповідачем спірним майном без достатньої правової підстави, суди попередніх інстанцій не надали оцінки ефективності обраного позивачем способу захисту, у тому числі з огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 914/2062/14, № 914/1953/19.

Водночас, за висновками судів попередніх інстанцій, однією із підстав відмови у позові були обставини того, що відповідачу не компенсовано понесених ним витрат на придбання спірного майна та формально здійснено посилання на втручання у право відповідача на володіння майном, що є предметом регулювання статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, оскільки відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Так, суд касаційної інстанції при вирішенні справи, що розглядається, вважає за необхідне врахувати висновки щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 918/119/21 (яку оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 14.12.2023).

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання правомірності втручання у право особи на мирне володіння майном, навела висновки, за змістом яких, зокрема:

відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена в другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168);

критеріями сумісності заходу втручання у право власності з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Проте, при вирішенні справи № 914/170/22, суди попередніх інстанцій не встановили та в рішенні не зазначили наявність обставин, за якими ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, під час розгляду касаційної скарги в суді касаційної інстанції прокурор у судовому засіданні зазначив про обставини відчуження відповідачем спірного майна іншій особі. Отже, такі обставини підлягають з`ясуванню судом першої інстанції при новому розгляді справи.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ці суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора за наведених у судових рішеннях обставин.

Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2023 у справі № 914/170/22 скасувати.

3. Справу № 914/170/22 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко