Рішення

від 08.02.2024 по справі 488/2684/18

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/2684/18

Провадження № 2/488/42/24

РІШЕННЯ

Іменем України

08.02.2024 року м. Миколаїв

Корабельного районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання Авдєєвій К.Р.,

за участю представника позивача прокурора Ярош Н.С.,

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Сорочана Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу у порядку загального позовного провадження за позовною заявою Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , де третіми особами без самостійних вимог на предмет спору виступають: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконними та скасування рішень міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та її витребування,

ВСТАНОВИВ:

21.06.2018 р. позивач Миколаївська місцева прокуратура № 2, правонаступником якої є Окружна прокуратура міста Миколаєва, в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , де третіми особами без самостійних вимог на предмет спору виступають: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконними та скасування рішень міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та її витребування, в якій просив суд: визнати незаконними та скасувати пункти 14, 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 23/44 від 25.04.2008, якими затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності серії ЯЗ № 254891 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:001:0039 АДРЕСА_1 , який 04.02.2009 зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Управлінням Держкомзему у м. Миколаїв за № 010900100139; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:001:0039 по АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову.

Позов мотивований тим, що Миколаївською місцевою прокуратурою № 2 виявлено порушення вимог законодавства при наданні Миколаївською міською радою земельних ділянок на території Корабельного району міста Миколаєва.

Пунктом 76 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 11/33 від 03 березня 2007 року ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1000 кв. м., з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .

Пунктами 14, 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 23/44 від 25 квітня 2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1000 кв.м., зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової та громадської забудови, із земель ДП «Миколаївське лісове господарство» для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 та надано її у власність ОСОБА_2 .

Позивач вказав, що рішення міської ради № 23/44 від 25.04.2008 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим останнє підлягає визнанню незаконним та скасуванню з наступних підстав.

За даними ВО «Укрдержліспроект» від 19.10.2017 № 602 земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:001:0039 згідно матеріалів лісовпорядкування станом на 01.01.2007 та 01.01.2009 належала до земель державного лісового фонду урочища «Жовтневе» (кв. 43 вид. 3) та перебувала у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство».

Зазначив, що частиною 6 ст. 149 Земельного кодексу України право вилучати земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення надано обласним державним адміністраціям.

Проте, відповідно до інформації Миколаївської обласної державної адміністрації від 02.11.2017 № 5067/0105-47/3-17 розпорядження про вилучення земельної ділянки по АДРЕСА_1 облдержадміністрацією не приймались.

Крім того, за інформацією ДП «Миколаївське лісове господарство» від 25.10.2017 № 336 підприємство не відмовлявся від права користування земельними ділянками, розташованими в урочищі «Жовтневе».

Отже, всупереч вимог ст. ст. 116, 141, 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття спірних рішень) Миколаївською міською радою передано у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд земельну ділянку лісового фонду, яка перебувала у користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство» без її вилучення в останнього у встановленому законом порядку та фактично змінивши цільове призначення.

Позивач зазначив, що згідно з інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 02.11.2017 проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 ділянки не погоджувався та, відповідно, висновок не надавався.

Таким чином, всупереч вказаних вимог законодавства міською радою прийнято спірне рішення за відсутності позитивного висновку Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства про погодження вказаного проекту землеустрою.

Також позивач вказав, що при прийнятті оскаржуваного рішення Миколаївською міською радою допущено й інші порушення законодавства.

Містобудівною документацією, діючою на момент прийняття спірного рішення, був генеральний план розвитку міста Миколаєва, затверджений постановою Ради Міністрів Української PCP № 403 від 24.11.1986, який є обов`язковим документом для всіх організацій та установ, які здійснюють будівництво на території міста, а також використання землі в планувальних межах міста.

Установлено, що відповідно до вказаного Генерального плану земельна ділянка по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0039 розташована на території зони зелених насаджень загального використання.

Крім того, згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17.10.2003, спірна земельна ділянка належать до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.

Таким чином, містобудівною документацією, а саме Генеральним планом та вищезазначеними Правилами, які діяли на час прийняття спірного рішення, а також державними будівельними та санітарними нормами встановлено заборону на будівництво житлових будинків в межах вказаної території.

Разом з тим, не дотримавшись вимог законодавства міською радою з перевищенням повноважень та порушенням вимог закону надано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку із земель державного лісового фонду без вилучення її у встановленому законом порядку з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство» та за відсутності погодження Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства.

З огляду на викладене, пункти 14, 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 23/44 від 25.04.2008 суперечать законодавству, порушують цивільні права та інтереси, що згідно ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є підставою для визнання їх незаконними у судовому порядку.

На підставі вказаних пунктів рішення міської ради та постанови Миколаївського районного суду Миколаївської області від 10.11.2008 у справі № 2-а-02-1085 ОСОБА_2 видано 04.02.2008 державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:001:0039 серії ЯЗ № 254891, який 04.02.2009 зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Управлінням Держкомзему у м. Миколаїв.

Зазначене рішення прийнято Миколаївським районним судом Миколаївської області з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015.

У зв`язку з тим, що на підставі незаконного рішення міської ради та рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області ОСОБА_2 видано державний акт на право власності ЯЗ № 254891, то він також підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Після отримання державного акту про право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 3170 від 23.09.2011.

На підставі зазначеного договору ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 815815 з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006.

Разом з тим, за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 16.01.2018 № 10-14-0.3-465/2-18 земельні ділянки з кадастровими номерами 4810136600:05:016:0006 та 4810136600:05:001:0039 повністю накладаються, а кадастровий номер 4810136600:05:001:0039 у Національній кадастровій системі обліковується як архівний з посиланням на кадастровий номер 4810136600:05:016:0006.

Вибуття спірної земельної ділянки відбулось без волі власника - держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації. Тому належним способом захисту порушеного права власності є витребування земельної ділянки від нинішнього власника ОСОБА_1 на користь належного власника - держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Незаконне надання земель державної власності лісогосподарського призначення у приватну власність грубо порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Посилаючись на вказані обставини, позивач звернувся в суд з даним позовом.

17.07.2018 р. ухвалою суду задоволено заяву керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Рябого Є. про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 1000 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4810136600:05:001:0039); заборони ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з вищезазначеною земельною ділянкою, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки та виконувати на ній будівельні роботи; заборони Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та Управлінню Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати будь-які реєстраційні та дозвільні дії щодо виконання будівельних робіт на спірній земельній ділянці, у тому числі реєструвати декларації про готовність об`єкта до експлуатації; заборони Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради та державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо вищезазначеної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 17.07.2018 року відкрито загальне позовне провадження, копії ухвали направлені сторонам по справі. Відповідачу запропоновано подати відзив в строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження та позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Сорочан Є.В. не погодився з позовними вимогами зазначивши наступне.

Документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, є державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками або планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Позивачем таких документів не надано, а тому обставина, що на момент прийняття оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка мала статус земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення та перебувала в постійному користуванні державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» не доведена. Вважав посилання організації у своїх листах на різні данні, не можуть підтверджувати право постійного користування лісами, тобто не є допустимими доказами.

Зазначив, що бездоказовим є твердження позивача про те, що саме Миколаївська обласна державна адміністрація була розпорядником спірної земельної і тому Миколаївська міська рада не мала права передавати цю земельну ділянку у приватну власність громадянам та змінювати її цільове призначення.

Вказав, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 23.09.2011 року укладеного з ОСОБА_2 , який наразі є чинним.

Зазначив, що він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки не знав і не міг знати при її придбанні у 2011 році про те, що ОСОБА_2 не міг відчужувати це майно. Питання щодо законності набуття ОСОБА_2 прав на земельну ділянку порушено прокуратурою лише у 2018 році.

Також зазначив, що факти незаконної передачі земельних ділянок в урочищі «Жовтневе» стали відомі органам прокуратури в ході прокурорської перевірки, проведеної на підставі завдання прокуратури м. Миколаєва у період липня-серпня 2014 року. За наслідками перевірки, було відкрите кримінальне провадження № 42014150020000074 за фактом незаконної передачі земель державної власності лісового фонду за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 364 КК України. Вказані обставини встановлені численними судовими рішеннями, зокрема, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 08.12.2016 року у справі 488/6211/14-ц.

Наголосив на тому, що законність відчуження земельної ділянки по АДРЕСА_1 також була предметом розслідування вказаного кримінального провадження № 42014150020000074, а тому вважав що позивачем порушені строки позовної давності та просив їх застосувати до пред`явлених вимог та відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 не погодився з доводами, викладеними у відзиві, зазначивши що саме Миколаївська обласна державна адміністрація є належним розпорядником вказаних земель, а застосування строків позовної давності є безпідставними.

Зазначив, що оскільки Миколаївська міська рада не мала повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим це майно вибуло із володіння належного власника - держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації поза її волею, належний спосіб захисту порушеного інтересу держави у цих правовідносинах передбачене положення ст. 388 ЦК України, тобто право власника на витребування майна від добросовісного набувача.

Щодо пропуску позивачем строку позовної давності вказав, що відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 у місцевих державних адміністрацій відсутні контролюючі функції щодо органів місцевого самоврядування, зокрема у сфері розпорядження землями.

Зазначив, що зазначити, що оскаржуваний державний акт було видано на підставі незаконного рішення Миколаївської міської ради та Миколаївського районного суду м. Миколаєва від 10.11.2008 у справі № 2-а-02-1085. При наявності чинного рішення суду, на підставі якого видано державний акт, вимога про визнання цього документу недійсним не могла бути задоволена. Вказане унеможливлювало витребування спірної земельної ділянки у її нинішнього власника та не забезпечувало реального поновлення порушених інтересів держави у спірних правовідносинах. Рішення Миколаївського районного суду від 10.11.2008 у справі №2-а-1085 скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015. При цьому ні облдержадміністрація, ні прокуратура не були учасниками цієї справи.

Водночас дані щодо незаконної передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, яка належить до земель державного лісового фонду урочища «Жовтневе» Миколаївського лісництва, місцевій прокуратурі стали відомі лише з 19.10.2017.

Тому вважав, що наявність нескасованого рішення суду першої інстанції у справі № 2-а-1085 та відсутність у позивача повноважень на перевірку рішень Миколаївської місцевої ради робили неможливим пред`явлення зазначеного позову.

Крім того, своїм правом на подачу відповіді на відзив скористався представник позивача Миколаївської облдержадміністрації, зазначивши наступне.

Відповідно до земельного законодавства, діючого на час передачі земель до держлісфонду під заліснення і ведення лісового господарства відповідно до постанови Ради Міністрів Української PCP № 234 від 21.03.1966 «Про здійснення першочергових заходів по боротьбі з ерозією ґрунтів у Миколаївській області», землі перебували виключно в державній власності.

Віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та перебування їх на момент відчуження у постійному користуванні державного підприємства «Миколаївське лісове господарство підтверджується листом ВО «Укрдержліспроект» № 602 від 19.10.2017; викопіровкою кварталу 43 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп», накладеною на публічну кадастрову карту земельних ділянок.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебувала в постійному користуванні державного підприємства, що підтверджується наданими доказами, її статус правильно визначено як землі державної форми власності лісогосподарського призначення, а тому вважав, що саме Миколаївська обласна державна адміністрація є належним розпорядником вказаних земель.

Зазначив, що оскільки Миколаївська міська рада не мала повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим це майно вибуло із володіння належного власника - держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації поза її волею, належним способом захисту порушеного інтересу держави у цих правовідносинах є витребування майна.

Також не погодився з твердженнями відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності зазначивши, окрім іншого, що облдержадміністрація дізналася про відчуження спірної земельної ділянки лише після отримання листа місцевої прокуратури, тобто 24.10.2017, що вбачається з дати вхідного штампу облдержадміністрації на листі місцевої прокуратури, який додається. Розпорядження про вилучення земельної ділянки по АДРЕСА_2 облдержадміністрацією не приймались.

Тому вважав, що строк позовної давності пропущено з поважних причин.

Суд, заслухавши представників позивача та відповідачів, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно з ст. 5ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).

За змістом частини другої статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Самостійною категорією земель за основним цільовим призначенням є землі лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 ЗК України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються такі категорії:а)землі сільськогосподарськогопризначення; б)землі житловоїта громадськоїзабудови; в)землі природно-заповідногота іншогоприродоохоронного призначення; г)землі оздоровчогопризначення; ґ)землі рекреаційногопризначення; д)землі історико-культурногопризначення; е)землі лісогосподарськогопризначення; є)землі водногофонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України).

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч. 1 ст. 56 Земельного кодексу України).

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради № 11/33 від 03.03.2007 р., а саме пунктом 76, громадянину ОСОБА_2 наданий дозвіл для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1000 кв. м, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з метою передачі її у власність, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_3 .

На підставі рішення Миколаївської міської ради № 23/44 від 25.04.2008, а саме пунктів 14, 14.2 розділу 4, затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1000 кв.м, зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової забудови, із земель ДП «Миколаївське лісове господарство», для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_2 .

Надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 1000 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_4 .

Пунктом 14.3. вказаного рішення передбачено, що земельна ділянка має обмеження у використанні, згідно з КОПВНЗТВЗД: правові, типу 1.1. - зміна цільового використання.

З наявного у матеріалах справи Висновку Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 29.10.2007 за вих. № 1690 про погодження відведення земельної ділянки державного лісового фонду вбачається, за результатами розгляду звернення ОСОБА_2 та матеріалами ДП «Миколаївське лісове господарство» щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га із земель ДП «Миколаївське лісове господарство» Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства погодило: зміну цільового призначення земельної лісової ділянки при умові погодження з органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища; відведення земельної ділянки площею 0,10 га із земель ДП Миколаївське лісове господарство для надання гр. ОСОБА_2 під будівництво і обслуговування жилого будинку.

Вказано, що земельна ділянка розташована в урочищі «Жовтневе» Миколаївського лісництва ДП Миколаївське лісове господарство квартал 43 виділ 3, категорія захисності - ліси населених пунктів, в тому числі по угіддях: балка - 0,10 га. Відведення земельної ділянки провести при умові відшкодування збитків ДП Миколаївське лісове господарство згідно з проведеним розрахунком. При користуванні ділянкою забезпечувати дотримання вимог Земельного та Лісового законодавства.

Судом також встановлено, що на підставі рішення Миколаївської міської ради № 23/44 від 25.04.2008, рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 10.11.2008 справа № 2-а-02-1085 ОСОБА_2 04.02.2009 р. виданий Державний акт серії АЗ № 254891 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га у межах згідно з планом розташовану по АДРЕСА_2 .

Згідно з вказаним Актом цільове призначення (використання) земельної ділянки визначено як: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель.

Крім того, в матеріалах справи також наявний Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.09.2011 року, зареєстрованого за № 3170, про право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га розташовану по АДРЕСА_1 . Цільове призначення вказаної земельної ділянки визначено як: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

З плану меж земельної ділянки до вказаного Акту вбачається, що земельна ділянка має кадастровий номер 4810136600:05:016:0006.

Належність вказаної земельної ділянки (4810136600:05:016:0006) ОСОБА_1 також підтверджується наявною у матеріалах справи інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.12.2017 р.

З відповіді Державного агентства лісових ресурсів України ВО Укрдержліспроект від 19.10.2017 № 602 вбачається, що земельні ділянки, зокрема ділянка 4810136600:05:001:0039, станом на 01.01.2007-01.01.2009 років входила до складу земель державного лісового фонду кв.43 вид. З Миколаївського лісництва ДП Миколаївський лісгосп. Земельна ділянка 4810136600:05:001:0039 за даними лісовпорядкування станом на 01.01.2014 року входить до складу державного лісового фонду кв.43 вид.З Миколаївського лісництва ДП Миколаївський лісгосп. Копії рішень органів виконавчої влади ВО Укрдержліспроект не надавалися.

Згідно з інформацією, наданою Відділом у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 21.12.2017 р., за даними відділу у НКС обліковуються земельна ділянка за кадастровим номером 4810136600:05:001:0039, розташована за адресою АДРЕСА_1 перенесена до НКС 28.03.2016 р. ДП «Центр ДЗК», право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .

Водночас у НКС зареєстрована земельна ділянка за кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності належить ОСОБА_1 згідно Державного акту ЯК 815815 (реєстраційний номер 481010001001799) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 3170 від 23.09.2011р., що підтверджується реєстраційним записом від 16.08.2013 р. Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області.

Вищевказані земельні ділянки повністю накладаються, оскільки ДП «Центр ДЗК» перенесено до НКС обидві ділянки. У подальшому ОСОБА_1 отримав витяг з ДЗК на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 та зареєстрував своє право в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.08.2013р. за реєстраційним номером 2216385.

З листа ДП Миколаївське лісове господарство № 336 від 25.10.2017 р. вбачається, що підприємство не відмовлялось від права постійного користування земельними ділянками, зокрема ділянкою 4810136600:05:001:0039, на користь ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 ; згоди (погодження) на вилучення зазначеної земельної ділянки вказаній особі лісгоспом не надавалось. Погодження на можливий відвід надавалось за умов не порушення чинного законодавства; втрати лісогосподарського виробництва не нараховувались та не відшкодовувались даними особами.

15.04.2015 р. Управлінням ДАБІ у Миколаївській області була зареєстрована Декларація про готовність до експлуатації об`єкта, а саме житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 250,3 кв.м., житловою площею 112,4 кв.м. та нежитловою площею 137,9 кв.м. право власності на земельну ділянку якої посвідчене Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯК № 815815 від 15.03.2012р. № 481010001001799. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 8362628 від 22.08.2013р.

За результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи № 19-584/585 від 30.10.2019 р., на вирішення якої були поставлені питання: чи входила земельна ділянка, площею 1000 кв.м., яка розташовується за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 4810136600:05:001:0039 до земель кварталу 43 урочища «Жовтневого» станом на 2008 року; якщо так, то вказати повністю чи частково, та навести відповідні розміри; було надано наступні висновки.

Відповідно до листа від 19.10.2017р. № 603 ВО Укрдержліспроект повідомив, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:001:0039 станом на 01.01.2007-01.01.2009 роки входила до складу земель державного лісового фонду кв.43 вид.З Миколаївського лісництва ДП "Миколаївський лісгосп".

Однак стверджувати або спростувати факт відношення земельної ділянки, площею 0,1000га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 4810136600:05:001:0039 до складу земель державного лісового фонду кв.43 вид.З Миколаївського лісництва ДП "Миколаївський лісгосп" експерту не представляється за можливе, оскільки можливим варіантом визначення взаєморозташування меж кварталу 43 урочища «Жовтневе» відповідно до меж земельної ділянки площею 1000 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4810136600:05:001:0039), є приведення координат поворотних точок меж кожної із земельних ділянок до єдиного знаменника - однієї системи координат та побудова цифрових моделей вказаних ділянок станом на 25 квітня 2008 року.

У висновку експертом також було зазначено, що відповідно до наданого фрагменту до листа від 19.10.2017р. № 603 ВО «Укрдержліспроект» земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:001:0039 (№1 на плані), площею 0,1000га, повністю входить до складу земель державного лісового фонду кв.43 вид.З Миколаївського лісництва ДП "Миколаївський лісгосп".

Однак стверджувати або спростувати факт відношення земельної ділянки, площею 0,1000га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 4810136600:05:001:0039 до складу земель державного лісового фонду кв.43 вид.З Миколаївського лісництва ДП "Миколаївський лісгосп" експерту не представляється за можливе, оскільки можливим варіантом визначення взаєморозташування меж кварталу 43 урочища «Жовтневе» відповідно до меж земельної ділянки площею 1000 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4810136600:05:001:0039), є приведення координат поворотних точок меж кожної із земельних ділянок до єдиного знаменника - однієї системи координат та побудова цифрових моделей вказаних ділянок станом на 25 квітня 2008 року.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша статті 5 ЛК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів (пункт "а" частини другої статті 55 ЗК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України).

Відповідно до генерального плану розвитку міста Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 листопада 1986 року № 403 (який був містобудівною документацією, чинною на момент прийняття рішення № 23/44, - обов`язковим документом для всіх організацій та установ, які здійснюють будівництво на території міста, а також використання землі в планувальних межах міста), і Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41, спірна земельна ділянка розташована на території зони зелених насаджень і належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.

Вказане також підтверджене листом Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради № 17-4725 від 01.11.2017 року, згідно з яким спірна земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4810136600:05:001:0039), на момент прийняття рішення № 23/44 відносилася до зони Р-2 зони ландшафтно-рекреаційного загальноміського значення, території зелених насаджень загального користування.

Крім того, з листа Миколаївської обласної державної адміністрації від 02.11.2017 р. вбачається, що протягом 2005-2011 років розпорядження про вилучення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , головою облдержадміністрації не видавалися.

Про відчуження цієї земельної ділянки облдержадміністрації стало відомо після отримання листа Миколаївської місцевої прокуратури № 2 від 23.10.2017.

Отже, судом було встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду урочища "Жовтневе" Миколаївського лісництва (квартал 43, виділ 3) та перебувала у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство", що підтверджене листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 19.10.2017 року № 602 із фрагментом накладки та картографічної бази даних кв. № 43 Миколаївського лісництва ДП Миколаївський лісгосп станом на 01.01.2007-01.01.2009 на публічну кадастрову карту України (т. 1, а. с. 23-25), а також листом Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 02.11.2017 року № 783 (т. 1, а. с. 26).

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).

До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України).

Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини першої статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними(пункти 4, 5 частини першої статті 31 ЛК України).

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частини перша та друга статті 149 ЗК України).

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті (частина шоста статті 149 ЗК України).

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті (частина п`ята статті 149 ЗК України).

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (частина дев`ята статті 149 ЗК України).

З огляду на наведені приписи вилучення для нелісогосподарських потреб і передання у власність спірної земельної ділянки державної власності, яка віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство", належало до повноважень саме Миколаївської ОДА.

Як встановлено судом, 25 квітня 2008 р. Миколаївська міська рада прийняла рішення № 23/44 про вилучення, надання, передачу у власність, спільну сумісну та спільну часткову власність, надання в оренду земельних ділянок громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради м. Миколаєва, відповідно до пункту 14 та 14.02. розділу 4 якого затвердила проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1000 кв.м, зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової забудови, із земель ДП «Миколаївське лісове господарство», для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_2 та надала ОСОБА_2 у власність вказану земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель за названою адресою.

З урахуванням встановлених обставин, а також положень законодавства, суд доходить висновку про те, що Миколаївська міська рада, приймаючи рішення про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 , порушила вимоги законодавства щодо підстав та порядку її надання, а також права територіальної громади м. Миколаєва та законні інтереси держави, виходячи з того, що стан і збереження земель лісогосподарського призначення має загальнодержавне значення.

Акти органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором ( ч.1 ст. 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У даній справі позов пред`явлено прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельною ділянкою державної власності фізичними особами - відповідачами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Визнання недійсним державного акту також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

З урахуванням викладеного, визнання незаконними та скасування пунктів 14, 14.2. розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 23/44 від 25 квітня 2008 року та визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності серії ЯЗ № 254891 від 04.02.2009 року на земельну ділянку із кадастровим номером 4810136600:05:001:0039 не є ефективним способом захисту права власника, оскільки згідно з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду за наявності передбачених статтею 388 ЦК України підстав для витребування власником належного йому майна від особи, яка є останнім його набувачем, оспорювання вказаних рішень органів місцевого самоврядування та Державного акту на землю не є ефективним способом захисту права власника, у зв`язку з чим зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку ("книжкове володіння") (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56)).

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Інакше кажучи, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64)).

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Тобто зміст такого позову полягає у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей) про право власності держави на цю ділянку. Такий запис засвідчуватиме, що держава як власник спірної земельної ділянки відновила володіння останньою.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). У разі, якщо володілець такого майна недобросовісний, суд витребовує це майно на користь власника у всіх випадках.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник може витребувати майно з володіння добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, є вичерпним (пункти 1-3 частини першої статті 388 ЦК України). Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Як зазначені приписи ЦК України про витребування майна з незаконного володіння, так і приписи ЗК України та ЛК України щодо правової охорони земель лісогосподарського призначення й обмежень на розпорядження ними, були та є доступними, чіткими і передбачуваними.

Під час судового розгляду встановлено, що власник в особі повноважного органу не виявив волю на відчуження спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 . Спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 вибула з володіння власника (держави) поза його волею, бо розпорядження про вилучення з постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство" земель зі складу урочища "Жовтневе" Миколаївська ОДА не видавала, а Миколаївська міська рада повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою не мала.

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Аналізуючи викладне, враховуючи клопотання Окружної прокуратури м. Миколаєва про виправлення описки у позовній заяві, а також повідомлення Відділу у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №599/115-17 від 21.12.2017 (Т. 1 а.с.38) про повне накладення земельних ділянок № 4810136600:05:001:0039 та № 4810136600:05:016:0006 за адресою: АДРЕСА_1 , а також основі повно і всебічно з`ясованих обставин, оцінивши наявні у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд вважає за необхідне витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У даній справі прокурор звернувся в суд з трьома позовними вимоги, зокрема 2 вимоги немайнового характеру та 1 майнового, за які сплатив судовий збір у загальному розмірі 7 007,45 грн.

Враховуючи те, що у задоволенні двох позовних вимог немайнового характеру судом відмовлено, компенсації судових витрат щодо сплати судового збору підлягає вимога майнового характеру.

Приймаючи до уваги принцип пропорційності до задоволеної та відхиленої частини вимог, кількісний склад відповідачів, суд вважає за належне стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 778,60 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , де третіми особами без самостійних вимог на предмет спору виступають: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконними та скасування рішень міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та її витребування - задовольнити частково.

Витребувати з володіння ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:001:0006 по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910048) судовий збір у розмірі 778,60 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Окружна прокуратура міста Миколаєва, код ЄДРПОУ: 02910048, адреса: м. Миколаїв, вул. Нікольська, 73;

яка діє в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, код ЄДРПОУ: 00022579, адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22;

Відповідач: Миколаївська міська рада, код ЄДРПОУ: 04056612, адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_5 ;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

Третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України, ЄДРПОУ: 44768034, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9-А;

Третя особа: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, адреса місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Повний текст рішення складений 20.02.2024 р.

Суддя Я.А. Чернявська