Постанова

від 15.05.2024 по справі 488/2684/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

15.05.24

22-ц/812/599/24

Справа № 488/2684/18 Головуюча у першій інстанції Чернявська Я. А.

Провадження №22-ц/812/599/24 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 травня 2024 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої - судді: Ямкової О. О.,

суддів: Коломієць В. В., Самчишиної Н. В.,

із секретарем: Андрієнко Л. Д.,

за участю: прокурора Волкожи С. В.,

відповідача - ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

поданою від його імені представником ОСОБА_2 ,

на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 8 лютого 2024 року, в якому усунуто описку ухвалою того ж суду від 20 березня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Чернявської Я. А. в місті Миколаєві о 17 годині 02 хвилин із складенням повного тексту 20 лютого 2024 року, по справі

за позовом

Окружної прокуратури міста Миколаєва (далі-прокурор),поданого

в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації

(далі - Миколаївська ОДА)

до Миколаївської міської ради (далі - Миколаївська міськрада),

ОСОБА_1 , ОСОБА_3

треті особи - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»

(далі - ДСГП «Ліси України»),

Виконавчий комітет Миколаївської міської ради

(далі - Виконком міськради)

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та її витребування,

В С Т А Н О В И Л А:

21 червня 2018 року прокурор звернувся з позовом в інтересах Миколаївської ОДА до Миколаївської міськради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», вимоги за яким уточнив шляхом подачи заяви про виправлення описки у позовній заяві, та просив про визнання незаконним та скасування пунктів 14, 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 23/44 від 25 квітня 2008 року, якими затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 , про визнання недійсним виданого ОСОБА_3 державного акту на право власності на вказану земельну ділянку, та про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської ОДА.

В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка передана у власність відповідача ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного законодавства, а саме шляхом надання дозволу ОСОБА_3 на складання проекту землеустрою щодо відведення у його власність земельної ділянки площею 1000 кв.м., із зміною її цільового призначення та зарахування за функціональним використанням до земель житлової та громадської забудови із земель ДП «Миколаївське лісове господарство» для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 . При тому не було враховано, що відповідно до матеріалів лісовпорядкування ВО «Укрліспроект» спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду урочища «Жовтневе» та перебувала у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство». Тобто у власність ОСОБА_3 була надана земельна ділянка без попереднього її вилучення, як землі державного лісового фонду, із володіння належного користувача ДП «Миколаївське лісове господарство» та без відповідного розпорядження Миколаївської ОДА.

За наведених обставин прокурор вважав передачу міською радою спірної земельної ділянки у власність іншої особи ОСОБА_3 незаконною, в порушення встановленої процедури, без її вилучення із володіння належного користувача, з фактичною зміною її цільового призначення та з перевищенням повноважень Миколаївської міської ради

В той же час ОСОБА_3 у встановленому законом порядку державний акт отримано не було, наслідком чого стало його звернення до адміністративного суду задля вирішення спору з приводу отримання державного акту на спірну земельну ділянку. Рішенням суду першої інстанції вимоги ОСОБА_3 були задоволені, однак на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року вказане рішення скасовано та ОСОБА_3 відмовлено у задоволені вимоги та видачі державного акту на спірну земельну ділянку. На ці обставини посилався прокурор, як додаткові підстави для визнання незаконним державного акту на спірну земельну ділянку та його скасування.

23 вересня 2011 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 3170, за яким ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку з присвоєнням їй, замість архівного кадастрового номеру 4810136600:05:016:0039, нового кадастрового номеру 4810136600:05:016:0006, хоча ця ділянка з новим кадастровим номером за своєю площею та конфігурацією є тією ж земельною ділянкою, що була первісно виділена у власність ОСОБА_3 , та ці ділянки за своїми параметрами є однаковими.

Посилаючись на зазначене, прокурор вважав, що є усі підстави для визнання недійсним вищенаведеного договору купівлі-продажу у відповідності до статтей 21, 203, 215 ЦК України, але такі позовні вимоги не заявив, та просив про витребування земельної ділянки від ОСОБА_1 на користь належного власника, як представника інтересів держави, Миколаївської обласної державної адміністрації, вважаючи цей спосіб захисту порушеного права ефективним та належним.

Прокурор одночасно звернувся з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку, заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії з цією земельною ділянкою, у тому числі укладати будь-які договори, вчиняти інші правочини та виконувати на ній будівельні роботи; заборони Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати будь-які реєстраційні і дозвільні дії щодо виконання будівельних робіт на спірній ділянці, в тому числі реєструвати декларації про готовність об`єкта до експлуатації, заборони Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради та державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки.

Ухвалою суддіКорабельного районногосуду містаМиколаєва від17липня 2018року заява прокурора про забезпечення позову задоволена.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника, вважав позовну заяву не обґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки прокурором не доведено перебування спірної земельної ділянки у державній власності та перевищення Миколаївською міськрадою своїх повноважень. Спірна земельна ділянка зарахована до земель житлової та громадської забудови із земель ДП «Миколаївське лісове господарство» для обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Доказів перебування земельної ділянки у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство» та її належність до земель державного лісового фонду матеріали справи не містять. Такі обставини справи не підтверджені прокурором за допомогою державних актів на право постійного користування. Сам проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки містив висновки Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, яким погоджена зміна цільового призначення земельної ділянки та взято з ОСОБА_3 компенсацію недоотриманого ДП «Миколаївське лісове господарство» доходу. Тому вважав безпідставними вимоги щодо витребування майна, оскільки ОСОБА_1 придбав спірну земельну ділянку у ОСОБА_3 , тобто став власником цієї ділянки з підстав, передбачених законом, так як набув право власності на підставі договору купівлі-продажу, який є чинним. Спірна ділянка вибула з володіння власника за його погодженням та за його волею, і тому підстави для витребування майна у добросовісного набувача відсутні.

Посилався також на пропуск позивачем позовної давності, яка має відліковуватись з дня, коли позивач, а не прокурор мав або міг довідатись про порушення його права. Факти незаконної передачі земельних ділянок в урочищі «Жовтневе» стали відомі органам прокуратури в ході прокурорської перевірки, проведеної у липні-серпні 2014 року, внаслідок якої відкрито кримінальне провадження за фактом незаконної передачі земель державної власності лісового фонду за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 364 КК України, у зв`язку із чим прокуратура в 2014 році зверталась з великою кількістю позовів про визнання рішень Миколаївської міськради незаконними. Законність відчуження спірної земельної ділянки також була предметом розслідування вищевказаного кримінального провадження, внаслідок чого позивач був обізнаний про порушення свого права у серпні-вересні 2014 році та повинен був звернутись за захистом своїх прав у встановлений законом строк, але цього не зробив.

Звернувся з заявою про застосування позовної давності до позовних вимог прокурора.

У відповіді на відзив, прокурор зазначив про незгоду з доводами, викладеними у відзиві, через наявність достатніх і обґрунтованих підстав вважати спірну земельну ділянку землею державної власності лісогосподарського призначення, виходячи з планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Вважав обраний ним спосіб захисту порушеного права, шляхом витребування майна, ефективним. Вказував, що строк позовної давності порушено з поважних причин, оскільки орган позивача безпосередньо не приймав участі у справах, на які посилається відповідач, а відомості щодо незаконної передачі земельної ділянки стали відомі місцевій прокуратурі лише 19 жовтня 2017 року, за такого вважав, що строк на звернення із цим позовом пропущено з поважних причин.

Звернувся з заявою про залучення до участі у справі у якості третьої особи Виконавчого комітету Миколаївської міської ради.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 4 грудня 2018 року клопотання прокурора задоволено, до участі у справі в якості третьої особи залучено Виконавчий комітет Миколаївської міської ради.

4 грудня 2018 року представником Миколаївської обласної державної адміністрації надано відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 , яка за змістом є аналогічною раніше наданій відповіді прокурора, та зазначив про те, що відомості про незаконні дії Миколаївської міської ради з відчуження спірної земельної ділянки стали відомі адміністрації у жовтні 2017 року з листа місцевої прокуратури. Інших повноважень із здійснення контролю за діями міської ради Миколаївська обласна державна адміністрація немає, внаслідок чого позовна давність не є пропущеною

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 18 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 і по справі призначено земельно-технічну експертизу щодо віднесення спірної земельної ділянки до 43 кварталу урочища «Жовтневе».

Одночасно прокурор звернувся з заявою про поновлення строків позовної давності, посилаючись на ті обставини, що ні позивач, ні прокурор не були учасниками справ щодо видачі державного акту відповідачу ОСОБА_3 .

Представник відповідача ОСОБА_1 звернувся з заявою про залишення позову без розгляду, посилаючись на те, що прокурор не мав підстав для звернення до суду із цим позовом в інтересах Миколаївської ОДА.

Заперечуючи проти такої заяви, прокурор звернувся з заявою, зазначивши про наявність законних і обґрунтованих підстав для здійснення представництва інтересів держави у суді.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 7 квітня 2020 року провадження у справі зупинено до отримання правового висновку ВПВС по справі №912/2385/18.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 28 липня 2020 року провадження по справі поновлено.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 3 грудня 2020 року клопотання представника відповідача ОСОБА_1 , витребувано з Корабельного відділу поліції ГУНП в Миколаївській області кримінальне провадження № 42014150020000074 за фактом незаконної передачі земель державної власності.

Представник відповідача ОСОБА_1 надав письмові пояснення в яких виклав доводи аналогічні зазначеним у позовній заяві.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 15 квітня 2021 року до участі у справі залучено Окружну прокуратуру міста Миколаєва замість Миколаївської місцевої прокуратури №2.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 27 травня 2021 року провадження по справі зупинено до отримання правового висновку ВПВС по справі № 359/3373/16 та у справі 488/2807/17.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24 квітня 2023 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 8 серпня 2023 року до участі у справі залучено у якості третьої особи ДСГП «Ліси України» замість ДП «Миколаївське лісове господарство».

18 січня 2024 року прокурор звернувся з заявою про виправлення описки в позовній заяві, просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006.

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 8 лютого 2024 року, в якому усунуто описку ухвалою того ж суду від 20 березня 2024 року, позов прокурора задоволено частково. Ухвалено про витребування з володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з неефективності способу захисту порушеного права заявленого прокурором в частині визнання рішень ради незаконними та скасування державного акту, яке в той же час підлягає поновленню шляхом витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_1 , з якою прокурор звернувся в межах своїх повноважень.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника, посилаючись на те, що рішення суду в частині задоволення вимог прокурора про витребування земельної ділянки ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права просив скасувати його в цій частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх доводів зазначав, що суд вийшов за межі заявлених позивачем вимог, задовольнивши їх щодо земельної ділянки з іншим кадастровим номером, оскільки позовні вимоги не можуть змінюватись або уточнюватись шляхом подання заяви про виправлення описки в позовній заяві, і зазначена зміна кадастрового номеру не є опискою, оскільки допущена не внаслідок помилки, а внаслідок застосування архівного кадастрового номеру земельної ділянки.

Вказував, що прокурор звернувся із позовною вимогою про витребування майна з пропуском встановленої позовної давності в той час, як факти незаконної передачі земельних ділянок в урочищі «Жовтневе» стали відомі органам прокуратури в ході прокурорської перевірки, проведеної у липні - серпні 2014 року, за наслідками якої було відкрито кримінальне провадження.

На думку відповідача, з матеріалів цього кримінального провадження можна дійти однозначного висновку про те, що прокурор довідався про порушення прав державної власності внаслідок відчуження рішення Миколаївської міськради спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_3 під час проведення перевірки прокуратурою у серпні 2014 року, і тому позов у червні 2018 року подано з пропуском позовної давності.

Вважав необґрунтованим доводи прокурора та позивача про неможливість звернення із цим позовом внаслідок наявності нескасованого рішення суду першої інстанції у справі про видачу державного акту ОСОБА_3 , оскільки прокурор, навіть після його скасування у липні 2015 року, не навів поважних причин для пропуску ним строку з серпня 2017 року до червень 2018 року. Будь-яких дій, які б свідчили про переривання перебігу строку позовної давності позивачем вчинено не було.

Незважаючи на те, що відповідачем заявлено про застосування позовної давності, судом питання пропуску позовної давності не розглядалось, висновків з цього приводу у рішенні не висловлено.

За такого вважав, що неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування рішення суду в оскарженій частині з постановленням нового про відмову у задоволенні позову у цій частині.

В іншій частині рішення суду учасниками справи не оскаржено.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор вважав її доводи необґрунтованими, а саму скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 76 розділу 1 рішення Миколаївської міськради №11/33 від 3 березня 2007 року ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1000кв.м. за рахунок земель міста, не наданих у власність або у користування, з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 та покладено обов`язок надати протягом 6 місяців з дати прийняття цього рішення до управління земельних ресурсів міської ради погоджені проекти землеустрою та висновки державної землевпорядної експертизи (т.1 а.с.19-20).

У жовтні 2007 року ОСОБА_3 отримано висновок Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства про погодження відведення земельної ділянки державного лісового фонду площею 0,10 га із земель ДП «Миколаївлісгосп», які розташовані в урочищі «Жовтневе» Миколаївського лісництва квартал 43 виділ 3, з категорією захисності ліси населених пунктів, в тому числі по угіддях: балка 0,10 га, із зміною цільового призначення земельної лісової ділянки при умові погодження з органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища (т.1 а.с.27).

Пунктами 14-14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року №23/44 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1000кв.м. за рахунок земель ДП «Миколаївлісгосп» з віднесенням її до земель житлової забудови - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.21-22).

При затвердженні цього проекту землеустрою Миколаївською міською радою не враховано те, що спірна земельна ділянка є державною, а не комунальною власністю, та в ньому відсутнє посилання на висновок державної експертизи землевпорядної документації у відповідності до частини 4 статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», який є обов`язковим у вирішенні цих питань, так як не перевірено відповідність згоди на такий відвід уповноваженого органу лісового господарства, оскільки наявний у проекті висновок Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства не надавався.

Між тим, спірній земельній ділянці надана адреса: АДРЕСА_1 та змінено її цільове призначення: із земель лісового фонду вона віднесена до земель житлової забудови (т.1 а.с.33-35, 90).

Дозвіл на складання проекту землеустрою, його затвердження та надання у власність здійснено відповідно до пункту 76 розділу 1 рішення Миколаївської міськради №11/33 від 3 березня 2007 року та пунктів 14-14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради №23/44 від 25 квітня 2008 року.

На підставі рішення Миколаївської міської ради №23/44 від 25 квітня 2008 року та чинного на той час рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2008 року по справі №2-а-02-1085, яке в подальшому скасованого на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року, ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку 4 лютого 2009 року (т.1 а.с.31-32).

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи №19-584/585 спірна земельна ділянка станом на 2007-2009 роки входила до складу земель державного лісового фонду квартал 43 виділ 3 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп», та згідно до фрагменту листа від 19 жовтня 2017 року повністю входить до складу земель державного лісового фонду квартал 43 виділ 3 Миколаївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп», однак за обома питаннями стверджувати або спростовувати наведене, на думку експерта, не є можливим, оскільки альтернативним варіантом визначення взаєморозташування меж кварталу 43 урочища «Жовтневе» відповідно до меж спірної земельної ділянки є приведення координат поворотних точок кожної із земельних ділянок до єдиного знаменника однієї системи координат та побудова цифрових моделей вказаних ділянок станом на 25 квітня 2008 року (т. 2. а.с.38а 53).

Тобто доказів на спростування факту належності спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду та її використання ДП «Миколаївський лісгосп», відповідачами не надано.

Тому виділення земель із земель лісогосподарського призначення, зокрема і спірної земельної ділянки, повинно було відбуватися у відповідності до статей 56-57, 117, 149 ЗК України та статей 5, 24 ЛК України з обов`язковим попереднім їх вилученням із державних земель, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Внаслідок чого саме по собі знаходження державних лісових земель в межах населеного пункту не свідчить про їх передачу до власності територіальної громади, та зміну їх цільового призначення.

В той же час переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої, та передача земельних ділянок із державної власності у комунальну проводиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, та здійснюють розпорядження землями державної власності у відповідності до повноважень, передбачених статтею 17 ЗК України, якими є місцеві державні адміністрації. В інших випадках місцеві ради здійснюють повноваження тільки відносно земель комунальної власності.

Отже, у порушення положень статей 116, 140, 141, 149 ЗК України, статей 31, 33 ЛК України земельна ділянка, яка є державною власністю та знаходилася у користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство» як земля лісогосподарського призначення, без її вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача, була незаконно передана Миколаївською міською радою у власність іншої особи з перевищенням повноважень з розпорядження землею, яка не була передана у власність територіальної громади у відповідності до статті 117 ЗК України.

До таких висновків дійшов суд першої інстанції, які є обґрунтованими та є такими, що відповідають встановленим ним обставинам справи.

В подальшому, отримавши у власність земельну ділянку лісового фонду із зміною її цільового використання на підставі прийнятих міською радою з перевищенням повноважень рішень, та без позитивного висновку державної експертизи щодо об`єкту обов`язкової державної експертизи, та без підтвердження відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, відповідач ОСОБА_3 23 вересня 2011 року уклав з відповідачем ОСОБА_1 договір купівлі продажу №3170 спірної земельної ділянки, на підставі чого покупцю видано новий державний акт. Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Ласурія С. А. (т. 1 а.с.33, 42-43, 103).

Так, у відповідності до частини 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В статті 203 ЦК України наведені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а в статті 658 цього ж Кодексу закріплено право продажу товару за його власником.

При наявності підстав для застосування положень статей 203, 658 ЦК України для визнання такого правочину недійсним, сторона такого правочину або інша заінтересована сторона може його оспорити.

В той же час, норма частини 1 статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчуженого третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (Постанова Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-67цс15).

За правовою позицією, яка викладена у Постанові Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року у справі №6-107цс12, при встановленні наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту.

Тобто права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати майно від добросовісного набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права власності є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Отже, відповідач ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку за відплатним нотаріально посвідченим договором від особи, яка не мала права її відчужувати, а тому набуте таким чином майно підлягає витребуванню із її володіння.

Тобто відповідач ОСОБА_1 , в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки (частина 5 статті 1 ЛК України), якщо б проявив розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що ця земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою та свідчить, передусім, про те, що він як набувач землі не є добросовісним, а тому такі його дії вплинули на вирішення спору по суті.

Сама вимога прокурора, який діє в інтересах облдержадміністрації, про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядкустатті 387ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок суду є правильним та випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), постановВеликої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4), і у постанові від 23 листопада 2021 року по справі № 359/3373/16-ц.

Отже, без визнання незаконними та скасування рішень та державного акту, за якими було набуто право власності попереднім власником ОСОБА_3 наявні усі підстави, передбачені статтями 387, 388 ЦК України та статтями 90, 152 ЗК України для задоволення вимог про віндикацію, які пред`явлені прокурором в інтересах представника власника до відповідача ОСОБА_1 ..

При тому доводи представника відповідача у апеляційній скарзі про вихід суду за межі позовних вимог, які стосуються зміни предмета позову, є безпідставними, оскільки судом першої інстанції вимога про витребування майна вирішена у відповідності до заявленої позовної вимоги та одного і того самого предмету позову, оскільки описка в зазначені кадастрового номеру ділянки, є саме опискою, про що прокурором подана заява про виправлення описки у поданій ним позовній заяві. У змісті самого позову прокурором надається інформація про один та той самий предмет, яким є земельна ділянка з архівним номером, яка незаконно вибула із володіння власника, з метою приховування якої, попереднім власником та новим власником навмисно здійснена процедура про присвоєння цій спірній ділянці нового кадастрового номеру. Ці обставини викладені в позові як його обґрунтування, але при викладенні його резолютивної частини прокурором допущена явна описка в зазначені нового кадастрового номеру, який безпідставно змінений відповідачами відносно одної і тої самої земельної ділянки лісового призначення.

Відповідно до статей 167, 170 ЦК України держава, як самостійний суб`єкт цивільних правовідносин, набуває та здійснює свої права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво інтересів держави у випадках та в порядку передбаченому законом покладається на прокуратуру.

Із змісту позовної заяви вбачається, що керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 звернувся до суду з даною позовною заявою в інтересах держави, як власника землі, в особі її представника Миколаївської облдержадміністрації, та самостійно визначив в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтував необхідність їх захисту, як то було передбачено статті 56 ЦПК України на момент звернення до суду з позовом.

За правилами частин 3 і 4 статті 56 ЦПК України передбачається можливість звернення прокурора з позовом в інтересах держави як у випадку наявності органу, який уповноважений державою на здійснення відповідних функцій в суді, так і при відсутності такого органу, що відповідає і змісту частини 3 статті 23 Закону «Про прокуратуру».

Таким органом по справі є Миколаївська облдержадміністрація, яка одночасно не має повноважень перевіряти рішення міської ради, та якій стало відомо про порушення прав держави, у зв`язку з незаконним вилучення з її володіння спірної землі лісового призначення із листа прокурора від 23 жовтня 2017 року, внаслідок чого із позовом в інтересах державного органу до суду звернувся прокурор у межах визначених законом, про що повідомив позивача (т.1 а.с.29, 52).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ, при вирішені справ, звертає увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін у цивільному провадженні, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, §35).

З огляду на те, що спірна земельна ділянка належить до державної власності та перебувала в користуванні ДП «Миколаївлісгосп», а повноваження з розпорядження ділянкою належать виключно до компетенції Миколаївської облдержадміністрації, яка, як державний орган, не має повноважень з перевірки законності рішень, що приймаються Миколаївської міськрадою, та не звернулася до суду з цими вимогами, звернення прокурора до суду із позовом в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації є виправданим, та має на меті захист загальних і публічних інтересів, внаслідок чого забезпечити верховенство права та захистити інтереси держави.

Тому при перевірці доводів апеляційної скарги стосовно пропуску позовної давності, на які міститься посилання у судовому рішенні, але мотивів щодо його пропуску та можливості застосування, як самостійної підстави для відмови у задоволенні обґрунтованої позовної вимоги про витребування майна, не наведено, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За частиною1статті 261ЦК Україниперебіг позовноїдавності починаєтьсявід дня,коли особадовідалася абомогла довідатисяпро порушеннясвого праваабо проособу,яка йогопорушила.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункти 39, 60), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 103) і № 372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 65)).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Між тим, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, або прокурор, який представляє інтереси держави або такого органу. Зазначене не суперечить висновкам, що містяться у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц та 12 липня 2017 року у справі №6-2458цс16.

За правовим висновком, викладеним Верховним Судом України при розгляді справи №6-1852цс16 у постанові від 12 квітня 2017 року, визначено, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися саме позивач, а не прокурор.

Отже, при вирішенні спору у цій справі суду першої інстанції потрібно було встановити, коли про порушення права держави дізналася Миколаївська обласна державна адміністрація, як її представник, а не прокурор, який звернувся на захист прав держави в інтересах її органу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування цих приписів поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі його учасники як позивач і відповідач (частина 1 статті 48 ЦПК України), тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див.постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27; номер постанови у реєстрі - 91460925), від 9 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (пункт 33.2)).З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності (див.постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66)). Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою саме до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого виснувати про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами сплинула, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц і від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).

За матеріалами даної справи (т.1 а.с.86) до заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності відповідачем надано ухвалу Корабельного районного суду міста Миколаєва від 16 вересня 2014 року про задоволення клопотання прокурора прокуратури Корабельного району міста Миколаєва про надання дозволу на тимчасовий доступ до матеріалів адміністративних справ щодо земельних ділянок за адресами АДРЕСА_1 та 1-б у зв`язку з досудовим розслідуванням за фактом передачі громадянам земельних ділянок урочища «Жовтневе» та постанову Миколаївського апеляційного суду по справі щодо іншої земельної ділянки по іншій справі ( т.1 а.с.105, 106-109).

Прокурором у справі заявлено три позовні вимоги: про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міськради; про визнання недійсним державного акту, виданого первинному набувачу; про витребування земельної ділянки з незаконного володіння кінцевого набувача. Отже, перша вимога звернута до Миколаївської міської ради, яка прийняла оскаржене рішення, та до первинного набувача, якого це рішення стосувалося, друга вимога - до первісного набувача, а третя - до кінцевого набувача.

Миколаївська міськрада та первинний набувач ОСОБА_3 про сплив позовної давності щодо звернутих до них вимог не заявили. Натомість кінцевий набувач заявив у суді першої інстанції про сплив позовної давності за всіма вимогами (т.1 а.с.86). Оскільки за вимогами про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міськради і про визнання недійсним виданого первинному набувачу державного акту, які не оскаржені учасниками справи та не є предметом апеляційного перегляду, кінцевий набувач не є стороною спору з державою, то місцевий суд обґрунтовано не вирішував питання про сплив позовної давності щодо зазначених двох вимог за заявою відповідача ОСОБА_1 .. Однак його аргумент про застосування позовної давності до вимоги про витребування спірної земельної ділянки, яка на переконання суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, є обґрунтованою, місцевий суд повинен був розглянути, але цього не зробив.

Посилаючись виключно на пропуск строку прокурором, відповідачем подана заява про застосування його наслідків до заявлених ним вимог, а прокурором, навпаки, подана заява про пропуск ним строку з поважних причин, які він мотивував тим, що остаточно довідався про порушення порядку розпорядження земельною ділянкою у зв`язку з її належністю до земель державного лісового фонду урочища «Жовтневе» під час отримання відповідей ВО «Укрдержліспроект» у жовтні 2017 року, та з Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, а також ДП «Миколаївське лісове господарство» у жовтні-листопаді 2017 року ( т. 1. а.с.23-25, 26, 28).

Ці обставини прокурором належним чином підтверджені за матеріалами справи, та свідчать, насамперед, про те, що позивач Миколаївська обласна державна адміністрація дізналася про порушення права держави, у зв`язку з незаконним вибуттям з її володіння належного їй майна спірної земельної ділянки, саме у жовтні 2017 року, після чого прокурором, як представником сторони, у межах строку позовної давності, який встановлено статтею 257 ЦК України у червні 2018 року подано позовну заяву до суду. Тобто позивачем у справі позовна давність за вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння не пропущена, а тому підлягає судовому захисту, який судом першої інстанції обґрунтовано здійснено шляхом задоволення позову в цієї частині.

За такого, підстав для скасування рішення суду першої інстанції ухваленого відповідно до правильно встановлених обставин справи, колегія суддів, не вбачає.

В той же час, враховуючи викладене, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, в межах доводів апеляційної скарги, як того вимагає 367 ЦПК України, колегія суддів вбачає підстави для зміни мотивувальної частини судового рішення в частині задоволення позову про витребування майна в редакції цієї постанови.

Щодо іншого змісту апеляційної скарги, то вона не містить перелік обставин, які не були з`ясовані судом та вплинули на невірне вирішення ним справи, а її доводи не впливають на обґрунтовані висновки суду, так як є фактичною переоцінкою доказів, які вже були досліджені та оцінені судом.

Підстави для перерозподілу судових витрат відповідно до змісту статті 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 8 лютого 2024 року, в якомуусунуто опискуза ухвалоютого жсуду від20березня 2024року, в частині задоволення позовної вимоги про витребування земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_1 змінити, виклавши його мотивувальну частину в частині вирішення цієї позовної вимоги в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, у випадках, передбачених статтею 385 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді В. В. Коломієць

Н. В. Самчишина