Ухвала

від 26.02.2024 по справі 701/68/24

МАНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

про відкриття провадження у цивільній справі

26 лютого 2024 року суддя Маньківського районного суду, Черкаської області І.Д.Калієвський, розглянувши матеріали за позовом Акціонерного товариства КБ "Приват Банк" представника позивача: Сокуренка Євгена Сергійовича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та третьої особи: приватного нотаріуса Уманського нотаріального округу Марченко Наталії Миколаївни про визнання недійсним договору, визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення та виселення,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся в суд з позовом до відповідачів та третьої особи про визнання недійсним договору, визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення та виселення.

На підставу своїх вимог спирається на те, що 20.12.2006 АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір №СSМWGК00000016, на підставі якого позичальник отримав кредиту розмірі 85000,00 грн., з кінцевим строком повернення 20.12.2026. Кредит видавався на придбання житлового будинку.

Також, 20.12.2006 АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання зобов`язань, уклали договір іпотеки №СSМWGК00000016 на підставі якого остання передала в іпотеку житловий будинок загальною площею 79,1 кв.м., житлова площа 55,6 кв.м., та земельну ділянку 0,50 га., за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, банк звернувся до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

09.07.2012 рішенням Маньківського районного суду Черкаської області у справі №2312/673/2012 позов задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №СSМWGК00000016 від 20.12.2006 в розмірі 178 972,59 грн., звернуто стягнення на будинок загальною площею 79,1 кв.м., та земельну ділянку розміром 0,50 га., за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №СSМWGК00000016 від 20.12.2006) ПАТ КБ "ПриватБанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі - продажу будь - яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

06.09.2016 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алексєєвим М.А., на підставі іпотечного застереження, що міститься в договорі іпотеки №СSМWGК00000016 від 20.12.2006, право власності на предмет іпотеки зареєстровано за АТ КБ "Приватбанк".

ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_4 .

22.05.2019 постановою Апеляційного суду Черкаської області скасовано рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 08.02.2019 у справі №701/772/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "Приватбанк", приватного нотаріуса Алексєєва Максима Юрійовича про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, та позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.09.2016, індексний номер 31249743 про реєстрацію права власності на житловий будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ КБ «Приватбанк», винесеного приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алексєєвим Максимом Юрійовичем, номер запису про право власності 16240413. В решті позовних вимог відмовлено.

Представник позивача звертає увагу, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (ст. 599 ЦК України).

У зв`язку зі скасуванням державної реєстрації права власності за банком, стан майнових прав сторін іпотечного договору, з моменту набуття 22.05.2019 законної сили рішенням у справі №701/772/18 повернувся в первісний стан, що існував до реалізації процедури звернення стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку, що своїм наслідком має також одночасне відновлення заборгованості ОСОБА_1 , за кредитним договором №СSМWGК00000016 від 20.12.2006, оскільки після скасування державної реєстрації, відновився борг за зазначеним кредитним договором.

Заборгованість за кредитним договором установлена і підтверджується вищевказаним рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 09.07.2012 у справі №2312/673/2012 та складає розмір - 178 972,59 грн., з якої: - 86 015,25 грн., кредит; - 54 241,21 грн., проценти; - 4 713,92 грн., комісія; - 34 002,21 грн., пеня.

Водночас з інформаційної довідки №348621996 від 29.09.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, позивачу стало відомо, що предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , проданий ОСОБА_2 без будь - якої згоди позивача, на підставі договору купівлі-продажу №1478 від 06.09.2023, про що приватним нотаріусом Уманського нотаріального округу Марченко Наталією Миколаївною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний запису: номер: 69174836 від 06.09.2023 (14:07:17).

Копія оспорюваного договору купівлі - продажу відсутня у позивача, тому позивач подає клопотання про витребування таких доказів.

При цьому, позичальник зобов`язання за кредитним договором не виконав, заборгованість не сплатив, відчужив предмет іпотеки, чим порушуються права позивача. Як кредитора та іпотекодержателя. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у п. 9.6. постанови від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

Вибуття об`єкта нерухомого майна (предмета іпотеки) без подальшого погашення заборгованості за кредитом є наслідком протиправної і недобросовісної вольової дії ОСОБА_1 , зловживанням правами з метою уникнення звернення стягнення на нерухоме майно та задоволення вимог кредитора. Укладаючи спірний договір купівлі - продажу, боржник не міг не знати, що заборгованість за кредитним договором не погашена, кредитні зобов`язання не виконані, банк залишається іпотекодержателем спірної квартири, та не надавав будь - якої згоди на відчуження предмета іпотеки іншим особам, однак все одно здійснив свідомі дії щодо його відчуження.

Враховуючи наведене, договір купівлі - продажу №1478 від 06.09.2023 є недійсним, що обґрунтовується наступним.

По - перше, відповідачі ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , укладаючи договір купівлі - продажу - діяли очевидно недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці банка, відбулося з метою уникнення реалізації кредитором предмета іпотеки на який рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 09.07.2012 у справі №2312/673/2012 звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц (способи звернення стягнення на предмет іпотеки) вказано, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, при укладенні договору сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що визначено чинним законодавством (стаття 627 ЦК України).

Але, свобода договору не є безмежною: вона існує в рамках чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості. Поряд зі свободою в договірному праві має існувати і примус. Свобода договору обмежується в інтересах суспільства, слабшої сторони договору або кредитора. Здійснення цивільних прав вважатиметься справедливим, якщо воно сприятиме . максимальному задоволенню інтересів одночасно всіх учасників зобов`язальних правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як ошатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при ошатному цивільно - правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати ошатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц зазначає, що погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду від28.02.2019 у справі №646/3972/16-ц та зазначає, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт б статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч. 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно - правовий договір (в тому числі й договір купівлі - продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу, виконання судового рішення про стягнення коштів або звернення стягнення на предмет іпотеки/застави.

Верховний Суд у постанові від 13.04.2022 у справі №757/62043/18-ц звернув увагу, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б, зокрема, порушити права інших осіб (ч. 2 ст. 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. З ст. 13 ЦК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Договір як приватно - правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В даному випадку, оспорюваний договір купівлі - продажу №1478 від 06.09.2023 суперечить положенням цивільного закону, оскільки його сторони, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора (позивача), оскільки укладались договори, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, є підстави для визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Верховний Суд у постановах від 27.05.2020 у справі №641/9904/16-ц, від 06.03.2019 у справі №317/3272/16-ц, зазначає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У постанові від 31.07.2019 у справі №712/15231/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Верховний Суд у постанові від 17.08.2022 у справі №450/441/19 зазначив, що фраудаторним правочином, може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

Приватно - правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно - правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: (1) особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; (2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); (3) враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №299/396/17, будь-який правочин. вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №439/212/14-ц.

Таким чином, оспорюваний договір дарування направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, має усі ознаки фраудаторного правочину, є фіктивними, направлений на приховування справжніх намірів учасників правочину, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ними, тому на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), а також на підставі його фіктивності (ст. 234 ЦК України), такий договір дарування підлягає визнанню недійсними.

По - друге, правомочність розпорядження власником своїм майном не є безмежною. За змістом ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, власник, керуючись виключно власними інтересами, здійснює щодо свого майна будь-які дії, які не повинні суперечити вимогам закону і не повинні порушувати прав та інтересів інших осіб та суспільства.

Тобто, правомочності власника, які охоплюють володіння, користування і розпорядження своїм майном, не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Власник майна повинен враховувати межі та обмеження цивільних прав.

Відповідно до ч. З ст. 9 Закону України "Про іпотеку" Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки.

За положенням ч. 1, 2 ст. 10 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець зобов`язаний зокрема, вживати всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки, включаючи захист предмета іпотеки від незаконних посягань та вимог інших осіб; повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором.

Відповідно до ч. З ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Крім того, згідно п. 20.4 договору іпотеки, іпотекодатель зобов`язується зокрема, забезпечити схоронність предмету іпотеки, знаходження його в обсязі згідно з п.7. цього договору, та стані згідно з п.12 цього договору, запобігати пошкодженню Предмету іпотеки, його знищенню, втраті або псуванню, або зменшення вартості понад норми його звичайної амортизації, утримувати та експлуатувати його відповідно до цільового призначення.

Згідно п. 20.9 договору іпотеки визначено, що іпотекодатель зобов`язується не передавати Предмет іпотеки в оренду (майновий найом), у лізинг, наступну іпотеку, у спільну діяльність або у позичку, не здійснювати його відчуження або інше розпорядження Предметом іпотеки без письмової згоди Іпотекодержателя.

АТ КБ "ПРИВАТБАНК", як іпотекодержатель вищезазначеного майна переданого в іпотеку, не надавав будь-якої згоди на розпорядження іпотекодавцем предметом іпотеки.

Отже, ОСОБА_1 , як іпотекодавець, в порушення загальних принципів визначених Цивільним кодексом України (ст. З, 13), також статей 9, 10, 12 Закону України "Про іпотеку" та умов договору іпотеки, зокрема пунктів п. 20.4, 20.9 незаконно здійснила відчуження та розпорядилася предметом іпотеки без письмової згоди іпотекодержателя.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 пояснив, що принцип добросовісності, який лежить в основі доктрини "vеnіrе соntrа fасtum рrорrіum", є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина "vеnіrе соntrа fасtum рrорrіum" базується на римській максимі nоn соnсеdіt vеnіrе соntrа fасtum рrорrіum - «не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці». Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини З статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина "vеnіrе соntrа fасtum рrорrіum" (заборони суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення.

Так, ОСОБА_1 укладаючи з Банком договір іпотеки та передаючи в іпотеку майно погодилась на забезпечення зобов`язань, проте через певний час, оспоривши позасудове звернення стягнення, та знаючи про наявність невиконаних зобов`язань, здійснила відчуження нерухомого майна, тобто діяла суперечливо, така поведінка останньої не відповідала попереднім її заявам.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов 'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, Не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Таким чином, зі змісту ч. З ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Такий висновок наведений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частин 1, 5 ст. 203 ЦК України правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; а також має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Щодо визнання за Банком права іпотекодержателя. Згідно ч. 5 ст. З Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

На підставі зазначеного, АТ КБ "Приватбанк" вважає, що іпотека залишається чинною, оскільки основне зобов`язання не виконане, а вчинені дії ОСОБА_1 , свідчать про її недобросовісність та незаконність дій відчуження будинку, який є предметом іпотеки, що у свою чергу порушує права АТ КБ "Приватбанк", як іпотекодержателя спірного нерухомого майна, а тому він вимушений звертатися до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя стосовно цього майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 зазначила наступне: "п. 9.6. Виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стаю підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

п. 9.8. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя".

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту порушеного цивільного права та інтересу є визнання права.

Оскільки іпотекодавець ОСОБА_1 , ухилилась від погашення заборгованості, без письмової згоди іпотекодержателя відчужила нерухоме майно, що є предметом іпотеки, та новий власник майна не визнає право іпотеки за позивачем, враховуючи положення п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, яке передбачає право особи на захист цивільного права шляхом визнання цього права, вимоги позивача про визнання за ним права іпотекодержателя є належним та необхідним способом захисту прав та інтересів позивача, для забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Таким чином, позивач звертається із належним способом захисту та просить визнати за АТ КБ "Приватбанк" право іпотекодержателя стосовно іпотечного нерухомого майна будинок загальною площею 79,1 кв.м та земельну ділянку розміром 0,50 га, за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах договору іпотеки №СSМWGК00000016 від 20.12.2006.

Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як зазначалось вище, відповідно до укладеного договору №СSМWGК00000016 від 20.12.2006 ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 85000,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Зобов`язання забезпечені договором іпотеки №СSМWGК00000016 на підставі якого передано в іпотеку житловий будинок загальною площею 79,1 кв.м., житлова площа 55.6 кв.м., та земельну ділянку 0,50 га., за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором заборгованість за кредитним договором №СSМWGК00000016 від 20.12.2006 складає - 178 972,59 грн., яка також установлена рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 09.07.2012 у справі №2312/673/2012.

У визначений строк зобов`язання виконані не були, заборгованість не погашена.

Згідно статей 526, 527, 530, 610 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позичені грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотеко держатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Згідно статті 12 Закону України "Про іпотеку" в разі порушення іпотекодавцем зобов`язань, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань боржником, а в разі невиконання вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто за рішенням суду.

Частина 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Враховуючи, що строк виконання зобов`язань настав, проте такі зобов`язання не виконані боржником, є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Таким чином, позивач просить визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження.

Згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Кредитні кошти надавалися Банком саме на придбання нерухомого, тому є усі підстави для задоволення вимог про виселення.

Оскільки наявність осіб, зареєстрованих в предметі іпотеки, на яку звертається стягнення, негативно відобразиться на її ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки, в такому випадку порушуються законні права та інтереси АТ КБ «Приватбанк», тому вимоги про виселення підлягають задоволенню.

За наявних обставин представник позивача звернувся до суду із даним позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 187 ЦПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

За положеннями ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Частиною 4 ст. 19 ЦПК України для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні призначене загальне позовне провадження.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Дане клопотання відповідає вимогам ст. 84 ЦПК України.

З метою всебічного, повного, своєчасного та обґрунтованого розгляду даної справи підлягає витребуванню в порядку досудової підготовки від приватного нотаріуса Уманського нотаріального округу Марченко Наталії Миколаївни, завірену належним чином копію договору купівлі - продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений 06.09.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , і зареєстрований в реєстрі за №1478 та усі завірені належним чином копії документів нотаріальної справи на підставі яких він посвідчувався, та із Дзензелівської сільської ради довідку про склад сім`ї та реєстрацію осіб, що проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , на адресу суду.

Керуючись ч. 7 ст. 7, ст. 11, ч. 8 ст. 43, ст. ст. 44, 49, 53, 71, 83, 84, 85, 86, 91, 93, 95, 183, 185, 187, 189, 190-193, 196, 199, 257, ч. 2 ст. 261, ст. ст. 272, 353-355 ЦПК України, п. 8 ч. 11, 15.5 розділу ХІІІ перехідних положень ЦПК України, суддя,-

У Х В А Л И В :

Відкрити провадження в цивільній справі №701/68/24 за позовом Акціонерного товариства КБ "Приват Банк" представника позивача: Сокуренка Євгена Сергійовича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та третьої особи: приватного нотаріуса Уманського нотаріального округу Марченко Наталії Миколаївни про визнання недійсним договору, визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення та виселення.

Витребувати від приватного нотаріуса Уманського нотаріального округу Марченко Наталії Миколаївни (20300, Черкаська область Уманський район, м. Умань, вул. Незалежності, буд. 12) докази, а саме: завірену належним чином копію договору купівлі - продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений 06.09.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , і зареєстрований в реєстрі за №1478 та усі завірені належним чином копії документів нотаріальної справи на підставі яких він посвідчувався, на адресу суду в строк до 19 березня 2024 року.

Витребувати від Дзензелівської сільської ради (20141, Черкаська область, Уманський район, с. Дзензелівка, вул. Центральна, буд. 3) довідку про склад сім`ї та реєстрацію осіб, що проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , на адресу суду, в строк до 19 березня 2024 року.

Розгляд справи провести в порядку загального позовного провадження.

Почати підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали.

Проведення підготовчого засідання призначити на 19 березня 2024 року о 10 годині 00 хвилин в Маньківському районному суді Черкаської області (вул. Соборна, буд. 8, смт. Маньківка Маньківського району Черкаської області).

Роз`яснити учасникам справи право на підставі ч. 7 ст. 7 ЦПК України, звернутись до суду з клопотанням про проведення розгляду справи у закритому судовому засіданні з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя учасників справи.

Учасникам справи надіслати копії ухвали про відкриття провадження у справі (в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення) протягом двох днів з дня її складення у відповідності до ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Відповідачу та третім особам разом з копією ухвали про відкриття провадження у справі одночасно надіслати копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Встановити строк відповідачу для надіслання (надання) до суду відзиву на позовну заяву і всіх доказів, які можливо доставити до суду, що підтверджують заперечення проти позову, - протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали.

Зобов`язати відповідача одночасно із надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) копії такого відзиву та доданих до нього документів позивачу, а також третім особам.

У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником. Відзив повинен містити: найменування (ім`я) позивача і номер справи; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку, офіційну електронну адресу та адресу електронної пошти, за наявності; у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем; обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання; заперечення (за наявності) щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. До відзиву додаються: докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасника справи. До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідачу для надання зустрічного позову встановити строк до 19 березня 2024 року.

Третім особам для надання суду пояснень щодо позову або відзиву та доказів встановити строк до 19 березня 2024 року, попередивши, що у разі їх ненадання у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, викладає свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову. Пояснення третьої особи підписуються третьою особою або її представником. До пояснень третьої особи застосовуються тотожні для відзиву правила.

Учасники справи мають право надати відповідь на пояснення третіх осіб, свої письмові пояснення щодо відповіді на відзив - до закінчення підготовчого провадження.

Роз`яснити учасникам справи їх право на поставлення в першій заяві по суті справи, що ними подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання позивачем, зобов`язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніш як за п`ять днів до підготовчого засідання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), відповіді на питання щодо обставин справи, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань. Якщо поставлене запитання пов`язане з наданням відповідних доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом з наданням заяви свідка надає копії відповідних письмових чи електронних доказів. Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім`ї або близький родич цих осіб), які можуть тягнути юридичну відповідальність для нього або таких членів сім`ї чи близьких родичів. Особа, яка відмовляється давати показання, зобов`язана повідомити причини відмови. Також учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання, якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи;якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов`язати учасника справи надати відповідь.

Попередити учасників справи, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); найменування суду, до якого вона подається; номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів); зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення); перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення); інші відомості, що вимагаються цим Кодексом. Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Учасник справи має право додати до письмової заяви, клопотання проект ухвали, постановити яку він просить суд. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Роз`яснити учасникам справи, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане відповідачем, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника). Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв`язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором. Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання.

Забезпечення доказів судом проводиться за правилами, встановленими ст. ст. 116-119 ЦПК України.

Попередити учасників справи про недопустимість зловживання процесуальними правами, шляхом подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; умисного неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі, тощо.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Уразі, якщо подання скарги, заяви, клопотання буде визнане зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: https://mn.ck.court.gov.ua/sud2312/.

Ухвала окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку лише щодо порушення правил підсудності. В іншій частині заперечення на ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали шляхом подання апеляційної скарги через Маньківський районний суд Черкаської області до Черкаського апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Суддя І.Д.Калієвський