Рішення

від 26.09.2024 по справі 701/68/24

МАНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №701/68/24

Номер провадження2/701/102/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2024 року Маньківський районний суд, Черкаської області

в складі: головуючого - судді - І. Д. Калієвського

за участю секретаря - Г.І. Байдужої

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще. Маньківка справу за позовом Акціонерного товариства КБ "Приват Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Уманського нотаріального округу Марченко Наталія Миколаївна та Служба у справах дітей Маньківської селищної ради про визнання недійсним договору, визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення та виселення,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся в суд з позовом до відповідачів та третіх осіб про визнання недійсним договору, визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення та виселення.

На підставу своїх вимог спирається на те, що 20.12.2006 АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір №СSМWGК00000016, на підставі якого позичальник отримав кредиту розмірі 85000,00 грн., з кінцевим строком повернення 20.12.2026. Кредит видавався на придбання житлового будинку. Також, 20.12.2006 АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання зобов`язань, уклали договір іпотеки №СSМWGК00000016 на підставі якого остання передала в іпотеку житловий будинок загальною площею 79,1 кв.м., житлова площа 55,6 кв.м., та земельну ділянку 0,50 га., за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, банк звернувся до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. 09.07.2012 рішенням Маньківського районного суду Черкаської області у справі №2312/673/2012 позов задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №СSМWGК00000016 від 20.12.2006 в розмірі 178 972,59 грн., звернуто стягнення на будинок загальною площею 79,1 кв.м., та земельну ділянку розміром 0,50 га., за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №СSМWGК00000016 від 20.12.2006) ПАТ КБ "ПриватБанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі - продажу будь - яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ Приватбанк всіх передбачених нормативно - правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. 06.09.2016 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алексєєвим М.А., на підставі іпотечного застереження, що міститься в договорі іпотеки №СSМWGК00000016 від 20.12.2006, право власності на предмет іпотеки зареєстровано за АТ КБ Приватбанк. ОСОБА_3 змінила прізвище на " ОСОБА_4 ". 22.05.2019 постановою Апеляційного суду Черкаської області скасовано рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 08.02.2019 у справі №701/772/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ Приватбанк, приватного нотаріуса Алексєєва Максима Юрійовича про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, та позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.09.2016, індексний номер 31249743 про реєстрацію права власності на житловий будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ КБ «Приватбанк», винесеного приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алексєєвим Максимом Юрійовичем, номер запису про право власності 16240413. В решті позовних вимог відмовлено. Представник позивача зазначає, що у зв`язку зі скасуванням державної реєстрації права власності за банком, стан майнових прав сторін іпотечного договору, з моменту набуття 22.05.2019 законної сили рішенням у справі №701/772/18 повернувся в первісний стан, що існував до реалізації процедури звернення стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку, що своїм наслідком має також одночасне відновлення заборгованості ОСОБА_1 , за кредитним договором №СSМWGК00000016 від 20.12.2006, оскільки після скасування державної реєстрації, відновився борг за зазначеним кредитним договором. Заборгованість за кредитним договором установлена і підтверджується вищевказаним рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 09.07.2012 у справі №2312/673/2012 та складає розмір - 178972,59 грн., з якої: - 86 015,25 грн., кредит; - 54241,21 грн., проценти; - 4 713,92 грн., комісія; - 34002,21 грн., пеня. Водночас з інформаційної довідки №348621996 від 29.09.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, позивачу стало відомо, що предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , проданий ОСОБА_2 без будь - якої згоди позивача, на підставі договору купівлі-продажу №1478 від 06.09.2023, про що приватним нотаріусом Уманського нотаріального округу Марченко Наталією Миколаївною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний запису: номер: 69174836 від 06.09.2023 (14:07:17). При цьому, позичальник зобов`язання за кредитним договором не виконав, заборгованість не сплатив, відчужив предмет іпотеки, чим порушуються права позивача. Як кредитора та іпотекодержателя. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у п. 9.6. постанови від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек. Вибуття об`єкта нерухомого майна (предмета іпотеки) без подальшого погашення заборгованості за кредитом є наслідком протиправної і недобросовісної вольової дії ОСОБА_1 , зловживанням правами з метою уникнення звернення стягнення на нерухоме майно та задоволення вимог кредитора. Укладаючи спірний договір купівлі - продажу, боржник не міг не знати, що заборгованість за кредитним договором не погашена, кредитні зобов`язання не виконані, банк залишається іпотекодержателем спірної квартири, та не надавав будь - якої згоди на відчуження предмета іпотеки іншим особам, однак все одно здійснив свідомі дії щодо його відчуження.

Представник позивача вважає, що договір купівлі - продажу №1478 від 06.09.2023 є недійсним, що обґрунтовується наступним. Відповідачі ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , укладаючи договір купівлі - продажу - діяли очевидно недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці банка, відбулося з метою уникнення реалізації кредитором предмета іпотеки на який рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 09.07.2012 у справі №2312/673/2012 звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц (способи звернення стягнення на предмет іпотеки) вказано, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Так, при укладенні договору сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що визначено чинним законодавством (стаття 627 ЦК України). Але, свобода договору не є безмежною: вона існує в рамках чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості. Поряд зі свободою в договірному праві має існувати і примус. Свобода договору обмежується в інтересах суспільства, слабшої сторони договору або кредитора. Здійснення цивільних прав вважатиметься справедливим, якщо воно сприятиме . максимальному задоволенню інтересів одночасно всіх учасників зобов`язальних правовідносин. У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як ошатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при ошатному цивільно - правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати ошатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц зазначає, що погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду від28.02.2019 у справі №646/3972/16-ц та зазначає, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт б статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України». Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Договір як приватно - правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. В даному випадку, оспорюваний договір купівлі - продажу №1478 від 06.09.2023 суперечить положенням цивільного закону, оскільки його сторони, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора (позивача), оскільки укладались договори, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, є підстави для визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України). При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У постанові від 31.07.2019 у справі №712/15231/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №299/396/17, будь - який правочин. вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №439/212/14-ц. Таким чином, оспорюваний договір дарування направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, має усі ознаки фраудаторного правочину, є фіктивними, направлений на приховування справжніх намірів учасників правочину, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ними, тому на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), а також на підставі його фіктивності (ст. 234 ЦК України), такий договір дарування підлягає визнанню недійсними. Правомочність розпорядження власником своїм майном не є безмежною. За змістом ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, власник, керуючись виключно власними інтересами, здійснює щодо свого майна будь - які дії, які не повинні суперечити вимогам закону і не повинні порушувати прав та інтересів інших осіб та суспільства. Тобто, правомочності власника, які охоплюють володіння, користування і розпорядження своїм майном, не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Власник майна повинен враховувати межі та обмеження цивільних прав. Відповідно до ч. З ст. 9 Закону України Про іпотеку Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки. За положенням ч. 1, 2 ст. 10 Закону України Про іпотеку іпотекодавець зобов`язаний зокрема, вживати всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки, включаючи захист предмета іпотеки від незаконних посягань та вимог інших осіб; повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором. Відповідно до ч. З ст. 12 Закону України Про іпотеку правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. Крім того, згідно п. 20.4 договору іпотеки, іпотекодатель зобов`язується зокрема, забезпечити схоронність предмету іпотеки, знаходження його в обсязі згідно з п. 7. цього договору, та стані згідно з п. 12 цього договору, запобігати пошкодженню предмету іпотеки, його знищенню, втраті або псуванню, або зменшення вартості понад норми його звичайної амортизації, утримувати та експлуатувати його відповідно до цільового призначення. Згідно п. 20.9 договору іпотеки визначено, що іпотекодатель зобов`язується не передавати Предмет іпотеки в оренду (майновий найом), у лізинг, наступну іпотеку, у спільну діяльність або у позичку, не здійснювати його відчуження або інше розпорядження Предметом іпотеки без письмової згоди Іпотекодержателя. АТ КБ Приватбанк, як іпотекодержатель вищезазначеного майна переданого в іпотеку, не надавав будь-якої згоди на розпорядження іпотекодавцем предметом іпотеки. Отже, ОСОБА_1 , як іпотекодавець, в порушення загальних принципів визначених Цивільним кодексом України (ст. З, 13), також статей 9, 10, 12 Закону України Про іпотеку та умов договору іпотеки, зокрема пунктів п. 20.4, 20.9 незаконно здійснила відчуження та розпорядилася предметом іпотеки без письмової згоди іпотекодержателя. ОСОБА_1 , укладаючи з Банком договір іпотеки та передаючи в іпотеку майно погодилась на забезпечення зобов`язань, проте через певний час, оспоривши позасудове звернення стягнення, та знаючи про наявність невиконаних зобов`язань, здійснила відчуження нерухомого майна, тобто діяла суперечливо, така поведінка останньої не відповідала попереднім її заявам. Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, Не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Таким чином, зі змісту ч. З ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Такий висновок наведений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом частин 1, 5 ст. 203 ЦК України правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; а також має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ч. 2, 3 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно ч. 5 ст. З Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. На підставі зазначеного, АТ КБ Приватбанк вважає, що іпотека залишається чинною, оскільки основне зобов`язання не виконане, а вчинені дії ОСОБА_1 , свідчать про її недобросовісність та незаконність дій відчуження будинку, який є предметом іпотеки, що у свою чергу порушує права АТ КБ Приватбанк, як іпотекодержателя спірного нерухомого майна, а тому він вимушений звертатися до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя стосовно цього майна. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 зазначила наступне: п. 9.6. Виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стає підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек. П. 9.8. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту порушеного цивільного права та інтересу є визнання права. Оскільки іпотекодавець ОСОБА_1 , ухилилась від погашення заборгованості, без письмової згоди іпотекодержателя відчужила нерухоме майно, що є предметом іпотеки, та новий власник майна не визнає право іпотеки за позивачем, враховуючи положення п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, яке передбачає право особи на захист цивільного права шляхом визнання цього права, вимоги позивача про визнання за ним права іпотекодержателя є належним та необхідним способом захисту прав та інтересів позивача, для забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором. Таким чином, позивач звертається із належним способом захисту та просить визнати за АТ КБ Приватбанк право іпотекодержателя стосовно іпотечного нерухомого майна будинок загальною площею 79,1 кв.м., та земельну ділянку розміром 0,50 га., за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах договору іпотеки №СSМWGК00000016 від 20.12.2006. Відповідно до укладеного договору №СSМWGК00000016 від 20.12.2006 ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 85000,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом. Зобов`язання забезпечені договором іпотеки №СSМWGК00000016 на підставі якого передано в іпотеку житловий будинок загальною площею 79,1 кв.м., житлова площа 55.6 кв.м., та земельну ділянку 0,50 га., за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором заборгованість за кредитним договором №СSМWGК00000016 від 20.12.2006 складає - 178972,59 грн., яка також установлена рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 09.07.2012 у справі №2312/673/2012. У визначений строк зобов`язання виконані не були, заборгованість не погашена. Згідно статей 526, 527, 530, 610 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Відповідно до ч. 1, 3 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позичені грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця. Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотеко держатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Згідно статті 12 Закону України "Про іпотеку" в разі порушення іпотекодавцем зобов`язань, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань боржником, а в разі невиконання вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто за рішенням суду. Частина 1 статті 33 Закону України Про іпотеку визначає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Враховуючи, що строк виконання зобов`язань настав, проте такі зобов`язання не виконані боржником, є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону. Таким чином, позивач просить визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження. Згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Кредитні кошти надавалися Банком саме на придбання нерухомого, тому є усі підстави для задоволення вимог про виселення. Оскільки наявність осіб, зареєстрованих в предметі іпотеки, на яку звертається стягнення, негативно відобразиться на її ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки, в такому випадку порушуються законні права та інтереси АТ КБ «Приватбанк», тому вимоги про виселення підлягають задоволенню. За наявних обставин представник позивача звернувся до суду із даним позовом.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явилася, але надала суду письмову заяву, в якій просила справу слухати в її відсутності та не визнає позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа: приватний нотаріус Уманського нотаріального округу Марченко Н.М., в судове засідання не з`явилася, але надала суду письмову заяву щодо розгляду справи у її відсутність.

Представник третьої особи: служби усправах дітейМаньківської селищноїради в судове засідання не з`явився, але згідно наданої суду письмової заяви заперечує щодо задоволення заявленої вимоги щодо виселення мальолітньої дитини та просить розгляд справи проводити у її відсутність.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обстаини та відповідні правовідносини.

20.12.2006 АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір №СSМWGК00000016, на підставі якого позичальник отримав кредиту розмірі 85000,00 грн., з кінцевим строком повернення 20.12.2026. Кредит видавався на придбання житлового будинку (а.с.14-18,т.1).

20.12.2006 АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання зобов`язань, уклали договір іпотеки №СSМWGК00000016 на підставі якого остання передала в іпотеку житловий будинок загальною площею 79,1 кв.м., житлова площа 55,6 кв.м., та земельну ділянку 0,50 га., за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19-27,т.1).

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 12.12.2006 р. ОСОБА_3 прийняла у власність від ОСОБА_6 житловий будинок з надвірними спорудами, розташований в АДРЕСА_1 (а.с.28-30,т.1).

Згідно з розрахунку заборгованості за договором №СSМWGК00000016 від 20.12.2006 р., укладеного між "ПриватБанк" та клієнтом - ОСОБА_3 , станом на 23.02.2012 р. вбачається заборгованість 178972,59 грн.(а.с.31-34,т.1).

Згідно свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 змінила прізвище на " ОСОБА_4 " (а.с.139,т.1)

09.07.2012 рішенням Маньківського районного суду Черкаської області у справі №2312/673/2012 позов задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №СSМWGК00000016 від 20.12.2006 в розмірі 178 972,59 грн., звернуто стягнення на будинок загальною площею 79,1 кв.м., та земельну ділянку розміром 0,50 га., за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №СSМWGК00000016 від 20.12.2006) ПАТ КБ "ПриватБанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі - продажу будь - яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ Приватбанк всіх передбачених нормативно - правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки (а.с.37-38,т.1).

06.09.2016 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алексєєвим М.А., на підставі іпотечного застереження, що міститься в договорі іпотеки №СSМWGК00000016 від 20.12.2006, право власності на предмет іпотеки зареєстровано за АТ КБ Приватбанк.

Згідно рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 08.02.2019 р. у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" та приватного нотаріуса Алексєєва М.Ю. про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на майно відмовлено (а.с.39-44,т.1).

22.05.2019 постановою Апеляційного суду Черкаської області скасовано рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 08.02.2019 у справі №701/772/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ Приватбанк, приватного нотаріуса Алексєєва Максима Юрійовича про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, та позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.09.2016, індексний номер 31249743 про реєстрацію права власності на житловий будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ КБ «Приватбанк», винесеного приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алексєєвим Максимом Юрійовичем, номер запису про право власності 16240413. В решті позовних вимог відмовлено (а.с.45-56,т.1).

Відповідно до постанови Верховного суду у справі №701/772/18 касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" залишено без задоволення (а.с.57-71,т.1).

Представник позивача обгрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що у зв`язку зі скасуванням державної реєстрації права власності за банком, стан майнових прав сторін іпотечного договору, з моменту набуття 22.05.2019 законної сили рішенням у справі №701/772/18 повернувся в первісний стан, що існував до реалізації процедури звернення стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку, що своїм наслідком має також одночасне відновлення заборгованості ОСОБА_1 , за кредитним договором №СSМWGК00000016 від 20.12.2006, оскільки після скасування державної реєстрації, відновився борг за зазначеним кредитним договором. Заборгованість за кредитним договором установлена і підтверджується вищевказаним рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 09.07.2012 у справі №2312/673/2012 та складає розмір - 178972,59 грн., з якої: - 86 015,25 грн., кредит; - 54241,21 грн., проценти; - 4 713,92 грн., комісія; - 34002,21 грн., пеня.

Згідно інформаційної довідки №348621996 від 29.09.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, вбачається, що предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі - продажу №1478 від 06.09.2023, про що приватним нотаріусом Уманського нотаріального округу Марченко Наталією Миколаївною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний запису: номер: 69174836 від 06.09.2023 (14:07:17) (а.с.72-73,т.1).

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 06.09.2023 р. вбачається, що ОСОБА_2 набула у приватну власність від ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 7123181501:01:002:0350 (а.с.137-138,т.1).

Відповідно до витгу з погосподарської книги від 19.03.2024 р. №21 вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (а.с.188, т1).

Згідно довідки від 11 липня 2023 року №7116-7001832591 про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи, вбачається, що ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично проживає разом з ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 (а.с.205, т.1).

Згідно довідки від 11 липня 2023 року №7116-7001832530 про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи, вбачається, що ОСОБА_2 фактично проживає в АДРЕСА_2 (а.с.206, т.1).

Відповідно до комісійного акту вбачається, що ОСОБА_10 та її неповнолітній син ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично проживає разом з ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 (а.с.207, т.1).

Суд вирішуючи даний спір керується наступним.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом цієї норми, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Договором іпотеки № CSMWGK00000016, укладеним 20 грудня 2006 року, а саме п. 24 визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 19.8.1, 19.8.2, 19.9.

Проте вказаний Договір іпотеки не містить п.п. 19.8.1, 19.8.2, 19.9., водночас випадки та підстави звернення стягнення на предмет іпотеки визначені у п.п. 18.8.1, 18.8.2, 18.9, приведеного договору в яких зазначено, зокрема, що у випадку якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених Кредитним договором, вони не були виконані, порушення Позичальником якого-небудь із зобов`язань, передбачених Кредитним договором, незалежно від настання термінів їх виконання. Сторони також дійшли згоди, що Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки і в разі дострокового розірвання Кредитного договору або зміни його умов, при наявності невиконаних зобов`язань на момент розірвання.

Згідно з п. 24 Договору іпотеки, іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: 1) на підставі рішення суду; або 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; або 3) згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в договорі, зокрема переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити Іпотекодавця.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання, а саме на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» .

Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Отже, законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 18 січня 2011 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено та звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 20 грудня 2006 року № CSMWGK00000016.

Вказане судове рішення вступило в законну силу 29 січня 2011 року, проте даних про його виконання матеріали справи не містять.

Таким чином ПАТ КБ «ПриватБанк» ще у 2011 році використав своє право передбачене п. 24 Договору іпотеки та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а саме звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення боргу за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Виконуючи приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України при ухваленні судового рішення суд має врахувати висновки з застосування норми права викладені в пункті 7.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 відповідно до яких за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 за провадженням №/2-127гс19).

За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню

Суд звертає увагу на те, що ставлячи перед судом позовну вимогу про визнання Договору купівлі-продажу житлового будинку, позивач не довів факт свого порушеного права.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

За правилами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. З ст. 215 ЦК України).

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17 дійшла до таких висновків з застосування норми права: «Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі №910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.»

Заявляючи позовну вимогу про визнання Договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, Позивач не врахував положення статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Так, частинами першою та другою цієї статті встановлено, що у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої пepeйшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Отже, виходячи з системного аналізу зазначених вище норм, факт укладання спірного договору не порушує та не може порушувати права позивача.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону (ч. 2 ст. З Закону України «Про іпотеку»).

Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ «Приват банк» вказує на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 9 липня 2012 року у справі №2312/673/2012, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №СSMWGК00000016 від 20.12.2006 в розмірі 178972 грн. 59 коп., звернуто стягнення на будинок загальною площею 79,1 кв. м., та земельну ділянку розміром 0,50 га., які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №СSMWGК00000016 від 20.12.2006 року ПАТ КБ «Приват банк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав вчасності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з ;можливістю здійснення ПАТ КБ «Приват банк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Проте обгрунтовуючи позовні вимоги представник не зазначає про існування рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 січня 2011 року у справі №2/2312/13/11 ( дане рішення описане як в постанові Апеляційного суду Черкаської області від 22.05.2019 р. по справі №701/772/18 так і в постанові Верховного суду від 26.09.2020 р. по справі №701/772/18), згідно якого в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №СSMWGК00000016 від 20.12.2006 року в сумі 102452,09 грн., звернуто стягнення на будинок та земельну ділянку загальною площею 79,1 м.кв., який розташований за адресою АДРЕСА_1 , шляхом його продажу Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приват Банк»(ін. 49094, м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги 50, код. ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені боржника договору купівлі продажу будь яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру права власності, а також наданням ПАТ КБ «Приват банк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що позивач вже двічі звертався до суду з позовом про звернення стягнення на цей же предмет іпотеки.

Повторне звернення стягнення на один і той самий предмет іпотеки в судовому порядку Законом не передбачено, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 січня 2022 року у справі №663/684/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-д (провадження №14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України

Дослідивши обставини справи, суд вважає, що даний позов не підлягає до задоволення в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 30, 50, 77, 78, 81, 174-178, 188, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 3, 6, 11, 12, 13, 15, 16, 203, 204, 215, 216, 234, 236, 525, 526, 611, 625, 626, 627, 628, 629, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст.1, 3, 12, 33, 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволені позову Акціонерного товариства КБ "Приват Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Уманського нотаріального округу Марченко Наталія Миколаївна та Служба у справах дітей Маньківської селищної ради про визнання недійсним договору, визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення та виселення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду впродовж тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлений 01.10.2024 р.

Суддя І.Д.Калієвський