Постанова

від 26.02.2024 по справі 185/8473/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1012/24 Справа № 185/8473/23 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Канурна О. Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Канурної О.Д.,

суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2023 року у справі № 185/8473/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» про стягнення середньої плати та моральної шкоди за весь період затримки у виплаті заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він працював у відповідача з 07 липня 2021 року по 31 травня 2022 року слюсарем зі збирання металевих конструкцій. 31 травня 2022 року позивач звільнився з роботи та отримав трудову книжку, однак розрахунків чи документів про нарахування виплат позивачеві надано не було, що стало підставою для звернення його до відповідача листом у червні 2022 року з вимогою надати документи у відповідності до ст. 116 КзпП України та виплатити заробітну плату. Цей лист відповідач не отримав та він повернувся на адресу позивача.

Відповідач тривалий строк не надавав звіту до ПФ України по формі ОК-5, лише 25 жовтня 2022 року позивачем у Пенсійному фонді була отримана інформація про застраховану особу з розмірами нарахування заробітної плати, з чим позивач звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2023 року задоволено позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» про стягнення заробітної плати.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» на користь ОСОБА_1 невиплачену суму заробітної плати за період з січня 2022 року по травень 2022 року у розмірі 26200,00 грн. і грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 4249,37 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 грн.

На підставі вказаного вище рішення суду 09 березня 2023 року судом виданий виконавчий лист, за яким державним виконавцем Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 24 березня 2023 року відкрито виконавче провадження № 71382174.

04 квітня 2023 року позивач на свою банківську картку отримав грошові кошти на виконання рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2023 року.

Відповідно до вказаного вище рішення, заробітна плата позивача за квітень 2022 року становила 6500,00 грн., за травень 2022 року - 6500,00 грн., грошова компенсація за невикористану відпустку, яка виплачена разом із заробітною платою становила 4249 грн. 37 коп.

Таким чином, днем фактичного розрахунку та виплати всіх належних сум при звільненні є 04 квітня 2023 року.

Затримка виплати тривала у червні 2022 року - 22 робочих дні, у липні 2022 року - 21 робочий день, у серпні 2022 року - 23 робочі дні, у вересні 2022 року - 22 робочі дні, у жовтні 2022 року - 21 робочий день, у листопаді 2022 року - 22 робочі дні, у грудні 2022 року - 21 робочий день, у січні 2023 року - 22 робочі дні, у лютому 2023 року - 20 робочих днів, у березні 2023 року - 22 робочі дні, у квітні 2023 року - 1 робочий день, а всього за цей період - 217 робочих днів.

Постановою № 100 КМУ від 08 лютого 1995 року визначено порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до якої проводиться розрахунок середньої заробітної плати, а саме заробітна плата за останні два календарних місяці роботи позивача становить 13000,00 грн., а відповідно до виробничого календаря в квітні 2022 року було 21 робочий день, в травні 2022 року 22 робочі дні. Таким чином, за кожен день затримки відповідач, на думку позивача, повинен сплатити 13000/43=302,33 грн., а за весь період затримки - 302,33*217=65605,61 грн.

Позивач також зазначає, що з 06 червня 2022 року він знаходиться на обліку у місцевому центрі зайнятості та 08 червня 2022 року він направив поштою листа на адресу відповідача з вимогою виплатити йому незаконно невиплачену заробітну плату, який відповідач не отримав з власної вини.

Це ґрунтується на тому, що відповідач незаконно несвоєчасно надав звіти до Пенсійного фонду України, що призвело до суттєвого зменшення виплати по безробіттю, оскільки нарахування проводиться на підставі звітів до ПФУ відповідачем.

За весь період з червня 2022 року до 27 жовтня 2022 року позивачем було отримано всіх видів доходів 10182,35 грн., що склало 2036,47 за місяць., а прожитковий мінімум у червні 2022 року складав 2481 грн. та в липні 2022 рок - 2600 грн., що свідчить про доходи позивача, які були меншими, аніж прожитковий мінімум протягом майже 5 місяців, що суттєво вплинуло на його життєзабезпечення за цей період, а в період з грудня 2022 року по березень 2023 року позивач був зареєстрований, як безробітний, однак не отримував жодних виплат з підстав спливу шестимісячного терміну таких виплат допомоги по безробіттю.

Таким чином позивач зазначає, що 10 місяців, починаючи з 08 червня 2022 року, дня надіслання листа до відповідача, та до нарахування і виплати коштів 04 квітня 2023 року йому прийшлось докладати додаткових зусиль для організації свого життя, що спричинило йому моральні страждання та шкоду, яку він оцінює у 10000,00 грн.

Позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» на свою користь середню заробітну плату за весь період затримки у розмірі 65605,61 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн., а також судові витрати.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Судові витрати на сплату судового збору покладено на позивача.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 07 листопада 2023 року подав до Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, стягнути з ТОВ «Євроелітбуд» на його користь середню заробітну плату за весь період затримки виплати заробітної плати у розмірі 65605,61 грн., моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн., судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнято з порушенням норм Конституції України, норм матеріального та процесуального права.

Так, позивач зазначає, що судом першої інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, та помилково застосовані норми ст.116, 117 КЗпП України, які набрали законної сили тільки в липні 2022 року, тоді як правові обставини виникли 01 червня 2022 року, а Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Також судом не враховано рішення Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, яким встановлено, що положення ч.1 ст. 233 КзпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.116,117,2371 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатись про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 607/14495/16-ц зазначено, що невиплата звільненому працівникові всіх належних при звільненні сум є триваючим правопорушенням, що дозволяє працівникові визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, тобто початок тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку настає саме з наступного дня після виплати всіх належних сум при звільненні.

Аналогічні правові висновки викладено і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 та Верховним Судом у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 204/3645/20, що судом першої інстанції враховано не було.

Позивач зазначає, що судом першої інстанції встановлено день фактичного розрахунку - 04 квітня 2023 року, тобто, на думку апелянта, тримісячний строк на звернення з цим позовом почав перебіг з наступного за цим днем, тобто з 05 квітня 2023 року, а закінчується такий строк 04 липня 2023 року, тоді як позивач подав позов до суду 26 червня 2023 року.

З цього апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року справу витребувано у суду першої інстанції, яка надійшла до суду 17 листопада 2023 року.

Ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 21листопада 2023 року та 19 грудня 2023 року апеляційна скарга залишалась без руху.

Ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року відкрито провадження у даній справі та надано сторонам строк для надання відзиву на апеляційну скаргу, а також призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач ТОВ «Євроелітбуд» своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Як вбачається з ч. 3 вказаної вище статті, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процессуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції послався на те, що трудові права позивача були порушені, починаючи з 31 травня 2022 року, про що позивач достовірно знав, позовна заява подана до суду 26 червня 2023 року з пропущенням тримісячного строку, визначеного ч. 1 статті 233 КЗпП України.

Проте, з вказаним висновком суду першої інстанції Дніпровський апеляційний суд не погоджується, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень під реєстраційним номером 108751613 міститься заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2023 року у справі № 185/10325/22.

Вказаним рішенням стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» на користь ОСОБА_1 невиплачену суму заробітної плати за період з січня 2022 року по травень 2022 року у розмірі 26200,00 грн., грошову компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 4249 грн. 37 коп.

Загальний розмір коштів, стягнутих рішенням суду з відповідача на користь позивача, складає 30449 грн 37 коп. (а.с. 25 - 28).

Постановою державного виконавця від 24 березня 2023 року відкрито виконавче провадження № 71382174 з примусового виконання виконавчого листа № 185/10325/22, виданого 09 березня 2023 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 30449 грн. 37 коп. (а.с. 12).

Рішенням суду у справі № 185/10325/22, яке набрало законної сили, установлено, що ОСОБА_1 07 липня 2021 року був прийнятий на роботу до ТОВ «Євроелітбуд» на посаду слюсаря зі складання металевих конструкцій, звільнений з посади за власним бажанням 31 травня 2022 року. При звільненні ОСОБА_1 не було виплачено заробітну плату за період з січня 2022 року по травень 2022 року у розмірі 26200,00 грн та грошова компенсація за невикористані відпустки у розмірі 4249 грн. 37 коп.

Таким чином рішенням суду установлено загальну суму - 30449 грн 37 коп, яка підлягала виплаті ОСОБА_1 у день звільнення відповідно до вимог статті 116 КЗпП України.

Як визначено статтею 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Сума стягнутих коштів надійшла на картковий рахунок позивача 04 квітня 2023 року.

Як вчачається із частини 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Як вбачається із рішення Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Із матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем ОСОБА_1 відповідач провів 04.04.2023 року, тому висновок суду першої інстанції про те, що у даному випадку перебіг позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку починається з дати звільнення позивача, тобто з 31 травня 2022 року, є помилковим.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути опачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків станом на 24.01.2023 року вбачається, що за травень 2022 року позивачу нараховано 4661,36 грн. заробітної плати (а.с. 19).

Як вбачається із заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2023 року недоплачена заробітна плата за останні дев`ять днів травня 2022 року складають 1838,64 грн. та 6500,00 грн. (сума невиплаченої заробітної плати за квітень 2022 року).

Тоді розмір середньоденної заробітної плати позивача складатиме:

4661,36 грн. + 1838,64 грн. + 6500,00 грн. = 13000,00 грн. : 43 (кількість робочих днів в квітні та травні 2022 року) = 302 грн. 33 коп.

Враховуючи, що зміни до статті 117 КЗпП України, внесені Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 року, які передбачають виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а порушення строку виплати заробітної плати почалося з 01 червня 2022 року, Дніпровський апеляційний суд вважає за необхідне застосувати редакцію статті 117 КЗпПУ, яка була станом на 27.05.2022 року, до внесення змін, а саме: в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Кількість робочих днів складатиме :

червень 2022 року - 22 робочих дні, липень 2022 року - 21 робочий день; серпень 2022 року - 23 робочих дні; вересень 2022 року - 22 робочих дні; жовтень 2022 року - 21 робочий день; листопад 2022 року - 22 робочі дні, грудень 2022 року - 21 робочий день; січень 2023 року - 22 робочих дня, лютий 2023 року - 20 робочих днів; березень 2023 року - 22 робочих днів; квітень 2023 року - 1 робочий день, а всього 217 робочих днів.

Тоді середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні складатиме:

302,33 грн. х 217 = 65605,61 грн.

Разом з тим, оскільки розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні значно перевищує розмір заборгованості, Дніпровський апеляційний суд вважає, що необхідно стягнути середній заробіток за затримку розрахунку в межах суми заборгованості, а саме: 30500 грн. 00 коп.

В іншій частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині першій статті 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 682/1892/15-ц, провадження № 682/1892/15-ц.

Отже, апеляційний суд виходить з того, що з урахуванням характеру страждань, їх обсягу, тривалості, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи нетривалий період роботи позивача у відповідача, суд вважає, що розміром грошового відшкодування моральної шкоди необхідним, достатнім, розумним і справедливим за наведених обставин, є 2000,00 грн., а тому позовні вимоги в даній частині підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання до суду першої інстанції позову було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (а.с. 1), за подання апеляційної скарги було сплачено 1610,40 грн. (а.с. 46), а всього 2684,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» (ЄДРПОУ 39298026) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 30500,00 (тридцять тисяч п`ятьсот грн.) 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» (ЄДРПОУ 39298026) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заподіяну моральну шкоду в розмірі 2000 (дві тисячі грн.) 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроелітбуд» (ЄДРПОУ 39298026) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн.) 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді О.Д.Канурна

Т.В. Космачевська

О.В.Халаджи