Постанова

від 21.02.2024 по справі 482/1279/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.02.24

22-ц/812/59/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 482/1279/21

Провадження № 22-ц/812/59/24

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участю позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,

відповідачки ОСОБА_3 , її представника - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Сергієнка С.А. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах якого діє ОСОБА_8 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Нова Одеса Миколаївської області померла ОСОБА_9 , яка взяла в борг у її чоловіка ОСОБА_10 26 грудня 2013 року 160000 гривень. Відповідно до договору позики вона зобов`язалась віддати гроші на першу вимогу.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померчоловік позивачки- ОСОБА_10 .Вона відповідно до ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_10 як дружина померлого, яка прийняла спадщину, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 4 грудня 2018 року, виданим Новоодеською державною нотаріальною конторою.

Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_9 є донька померлої - відповідачка ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_11 , де в графі мати вказана ОСОБА_9 , в подальшому ОСОБА_11 вийшла заміж і отримала прізвище ОСОБА_12 .

Доказом того, що ОСОБА_3 прийняла спадщину є її заява нотаріусу від 13 січня 2021 року, за якою 22 січня 2021 року заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так як боржниця по договору позики померла, то позивач як кредитор, до якої перейшли всі права і обов`язки після смерті чоловіка, протягом шести місяців від дня смерті ОСОБА_13 , відповідно до ст. 1281 ЦК України пред`явила вимоги до спадкоємиці, яка прийняла спадщину.

Оскільки спадкоємиця достовірно знаючи по наявність боргу не звернулася до позивачки для вирішення питання щодо боргу, вона змушена пред`явити позов до суду.

Посилаючись на викладене, а також на положення ст. ст.629, 526, 610, 1049 ЦК України, просила стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на її користь 160000 гривень боргу, 6600 гривень судових витрат, які складаються з 1600 судового збору та 5000 гривень за надання правничої допомоги адвокатом.

10 січня 2022 року позивачка звернулась із заявою про залучення в якості співвідповідачів у справі спадкоємців ОСОБА_9 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Також 10січня 2022року представникпозивачки надавсуду уточненупозовну заяву,в якійзазначив,що спадкоємцямипершої черги після смерті боржниці є донька померлої ОСОБА_3 , син ОСОБА_5 , донька ОСОБА_6 , неповнолітній син ОСОБА_7 . Спадкоємець ОСОБА_5 відмовився від спадщини на користь ОСОБА_3 . Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом, які знаходяться у спадковій справі, ОСОБА_3 отримала 2/4 частини спадкового майна, ОСОБА_6 має право на отримання частини спадкового майна і неповнолітній ОСОБА_7 має право на отримання частини спадкового майна.

Посилаючись на вищевикладене просить стягнути з ОСОБА_3 80 000 гривень боргу, ОСОБА_6 40 000 гривень боргу та з ОСОБА_7 в інтересах якого діє ОСОБА_8 40000 гривень боргу, та стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою суду від 10 січня 2022 року у якості співвідповідачів у справі було залучено ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах якого діє ОСОБА_8 .

Ухвалою суду 08 лютого 2022 року прийнято уточнення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення боргу.

Рішенням Новоодеськогорайонного судуМиколаївської областівід 16жовтня 2023року (з урахуванням ухвали Новодеського районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2023 року про виправлення описки) позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 80000 грн боргу та 3300 грн судових витрат, разом 83300 грн.; з ОСОБА_6 40000 грн боргу та 1650 грн судових витрат, разом 41650 грн.; з ОСОБА_7 , в інтересах якого діє ОСОБА_8 40000 грн боргу та 1650 грн судових витрат, разом 41650 грн. У задоволенні позову до ОСОБА_5 відмовлено.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що 26 грудня 2013 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було укладеного договір позики грошових коштів, згідно якого ОСОБА_9 взяла у борг у ОСОБА_10 160000 грн, які зобов`язалася повернути на першу вимогу, що підтверджується відповідною розпискою.

ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Дільниче Новоодеського району Миколаївської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 06.11.2017 року, виданим Новоодеським РВДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області. Спадщину після його смерті прийняла його дружина ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Нова Одеса Миколаївської області померла ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим повторно 30.04.2021 року Новоодеським РВДРАЦС ПМУМЮ (м. Одеса). Спадщину після смерті ОСОБА_9 прийняли її доньки ОСОБА_3 і ОСОБА_6 та неповнолітній син ОСОБА_7 .

Спадкоємці ОСОБА_9 отримали свідоцтва про право на спадщину на наступне майно: земельну ділянку площею 7,6629 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області, кадастровий номер 4824882300:03:000:0112; житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 ; житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , у таких частках: ОСОБА_3 2/4 частки, ОСОБА_6 частка, ОСОБА_7 частка, кожного із вищевказаних об`єктів нерухомого майна.

23 червня 2021 року ОСОБА_1 надіслала приватному нотаріусу претензію до спадкоємців боржника ОСОБА_9 на суму 160000грн.

Свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям було видано 18.10.2021 року та 09.12.2021 року, тобто після пред`явлення позивачкою своїх вимог до спадкоємців.

Проаналізувавши зазначені обставини справи та положення ст. ст. 608 1218, 1219, 1268, 1281 ЦК України, суд вважав встановленим, що позивачка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_10 і таким чином набула право вимоги до ОСОБА_9 за договором позики, укладеним між ОСОБА_9 та ОСОБА_14 , згідно якого ОСОБА_9 взяла в борг у ОСОБА_10 160000 грн., які зобов`язалася повернути на першу вимогу.

Після смерті позичальника у встановлений ст.1281 ЦК України строк позивачка пред`явила свої вимоги до спадкоємців позичальника шляхом направлення відповідної претензії до спадкоємців позичальника нотаріусу, у якого було відкрито відповідну спадкову справу. Відповідачі прийняли спадщину після смерті ОСОБА_9 та отримали свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до ст.1281 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У постанові № 640/6274/16-ц від 18.09.2019 року Верховний Суд вказав, щодоводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна, що узгоджується з принципом змагальності цивільного процесу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах якого діє ОСОБА_8 про стягнення боргу підлягають задоволенню частково, а у задоволенні позову до ОСОБА_5 слід відмовити оскільки він не отримав майна у спадщину після смерті ОСОБА_9 .

Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідачка ОСОБА_3 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду в частині стягнення з неї 80000 грн боргу та 3300 грн судових витрат, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Також просила покласти судові витрати на позивачку.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував статті 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України та дійшов помилкового висновку про те, що позивачка підтвердила своє право вимагати від ОСОБА_3 повернення коштів за розпискою від 26 грудня 2013 року, оскільки суд не встановлював особу, яка написала розписку від 26.12.2013 року.

Мотивувальна частина судового рішення першої інстанції не містить посилань на докази, за якими суд першої інстанції прийшов до висновку, що особа, яка написала розписку, є померлою матір`ю відповідачки.

З метою правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України суд повинен був встановити наявність між позивачкою і відповідачкою правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов (постанова Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63Зцс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17).

Так, у розписці зазначено, що її автором є особа, яка проживає у с. Дільніче, однак мати апелянта - ОСОБА_9 станом на 26 грудня 2013 року проживала у АДРЕСА_3 , що підтверджуються даними про місце проживання її матері станом на 26 грудня 2013 року, зазначеними у заповіті, посвідченому нотаріально 26 грудня 2013 року приватним нотаріусом Новоодеського нотаріальні округу Миколаївської області Філіпенко Д.В., зареєстрованому в реєстрі за №2442 та у Спадковому реєстрі №63269251 від 22.01.2021 року.

Отже,наведені урозписці дані ОСОБА_9 не збігаютьсяз наведенимиу заповітіта спадковомуреєстрі даними їїматері,тому вважає,що наведені у розписці дані особи не ідентифікують її матір.

Відсутність в оскаржуваному рішенні аргументації суду першої інстанції про ідентифікацію особи, яка значиться автором розписки, на думку апелянта, вказує на недоведеність того, що особа, яка написала цю розписку є її матір`ю, а отже і на недоведеність наявності між нею та позивачкою правовідносин за розпискою.

Крім того, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Втім, особа, яка складала розписку, не зазначила, що бере на себе зобов`язання повернути 160 000,00 гривень. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно встановив, що зазначений у розписці текст слід розуміти, як взяття ОСОБА_9 на себе зобов`язання повернути 160 000 гривень.

Досліджуючи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цсІЗ, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та постанові Верховного Суду від 01.02.2021 року у справі № 755/11600/18.

Однак, позивачка, як стверджує апелянт, ввела суд першої інстанції в оману щодо фактичних обставин взаємовідносин її матері ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які заперечують можливість боргових зобов`язань матері перед померлим чоловіком позивачки - ОСОБА_10 , через те, що дата боргової розписки співпадає з датою складання її матір`ю заповіту, за яким вона заповіла належну їй на праві власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 7.6629 га, кадастровий номер 4824882300:03:000:0112, розташовану за адресою Миколаївська область, Новоодеський район Дільнича с/рада ОСОБА_10 .

Між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не було родинних відносин з тим, щоб у неї були причини безоплатно передавати йому у власність земельну ділянку загальною площею 7,6629 га, нормативна грошова оцінка якої станом на 29 грудня 2020 року складала 233 435, 42 гривень, що підтверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, маючи при цьому чотирьох дітей.

За день до складання заповіту, 25 грудня 2013 року, між ними виникли орендні відносини за договором оренди землі №1, щодо оренди тієї ж земельної ділянки площею 7,6629 га, кадастровий номер 4824882300:03:000:0112, яка є предметом заповіту, зі строком дії до 27 грудня 2062 року. Ці обставини підтверджуються інформаційною довідкою №352200272 від 27.10.2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка додається до апеляційної скарги. Жодних платежів по Договору оренди, ОСОБА_10 , за своє життя на користь її матері не здійснював.

Наведене, на думку апелянта, свідчить про те, що між ними існували домовленості щодо права ОСОБА_10 на користування земельною ділянкою протягом 49 років, що ОСОБА_9 розпорядившись безоплатно передати у власність ОСОБА_14 земельну ділянку після її смерті у день складання заповіту не могла стати боржником ОСОБА_14 на суму 160 000.00 гривень.

Позов позивачка пред`явила 20 вересня 2021 року після того, як виявила намір успадкувати земельну ділянку, що належала її матері, звернувшись до приватного нотаріуса Новоодеського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенко О.М. із заявою про прийняття спадщини від 04.06.2021 року за законом за правом представлення після смерті її чоловіка ОСОБА_10 , але їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначену земельну ділянку з посиланням на статтю 1266 ЦК України. Зазначене підтверджується заявою про прийняття спадщини від 04.06.2021 року та роз`ясненням приватного нотаріуса, отриманим позивачкою 11.06.2021 року.

Отже,апелянт заперечуєотримання своєюматір`юв боргбудь-якихкоштів тавзяття насебе зобов`язаньповернути їх,оскільки міжматір`юта ОСОБА_10 ,за їхжиття булине борговівідносини,а відносини,що малина метіурегулювати право ОСОБА_10 на земельнуділянку.Також вважаєочевидним,що внаслідоксмерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 , домовленості, що існували між ними припинилися, оскільки після смерті ОСОБА_10 її матір не складала будь-яких документів, які б мали на меті розпорядитися земельною ділянкою на користь позивачки, а позивачка не вчиняла жодних дій щодо виконання укладеного її чоловіком договору оренди земельної ділянки та не пред`являла до неї жодних вимог повернення боргу за розпискою протягом трьох років після смерті її чоловіка.

Право ОСОБА_14 на спадкування земельної ділянки внаслідок смерті матері не було успадковано позивачкою, після смерті її чоловіка.

З урахуванням викладеного, вважає, що суд першої інстанції неправомірно стягнув з неї, як одного із спадкоємців, що прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_9 80 000,00 гривень, на підставі розписки.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.

Позивачка та її представник не визнали доводи апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду- без змін.

Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Приймаючи остаточне рішення у справі, колегія суддів враховує те, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог апелянтом не оскаржується. Не оскаржене воно в цій частині в установленому законом порядку також відповідачем.

Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Даний правовий висновок неодноразово повторювався в і постановах Верховного Суду.

Томурішення судув частинізадоволених позовнихвимог простягнення боргуз ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вінтересах якогодіє ОСОБА_8 ,а такожвідмови узадоволенні позовнихвимог до ОСОБА_5 , апеляційним судом не переглядається взагалі.

Переглядаючи рішення в оскаржуваній частині щодо стягнення боргу з відповідачки ОСОБА_3 в межах доводів апеляційної скарги, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 16 червня 2021р. у справі № 754/5369/17. Ця судова практика є незмінною.

Судом першої інстанції було встановлено, що 26 грудня 2013 року ОСОБА_9 була складена розписка, відповідно до змісту якої вона отримала у борг від ОСОБА_10 грошові кошти у розмірі 160000 грн, які зобов`язалася повернути на першу вимогу.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, так як розписка містить дату її складання - 26 грудня 2013 року, підпис ОСОБА_9 , вказівку на отримання нею коштів в борг («в займи» мовою оригіналу), розмір боргу (160000грн.), а також зобов`язання повернути суму боргу («указаную при подписании расписки» мовою оригіналу) на першу вимогу (а. с. 5 т.1).

Посиланнявідповідачки ОСОБА_3 та їїпредставника нате,що востанньому реченнірозписки невказана сума,яку ОСОБА_9 зобов`язалася повернути напершу вимогу,але зазначення,що вонавказана підчас підписаннярозписки,не свідчитьпро те,що ОСОБА_9 брала насебе зобов`язанняповернути іншусуму,ніж та,яка булавзята неюв боргу ОСОБА_10 .Доказів того,що ОСОБА_9 брала на себе зобов`язання повернути не 160000грн., а іншу суму матеріали справи не містять.

За такого, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд із аналізу змісту розписки дійшов помилкового висновку, що особа, яка складала розписку, зазначила, що бере на себе зобов`язання повернути 160 000,00 гривень, та не врахував правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цсІЗ, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та постанові Верховного Суду від 01.02.2021 року у справі № 755/11600/18, а також про те, що розписка від 26 грудня 2013 року не містить в собі інформацію щодо отримання позичальником коштів в борг та зобов`язання повернення боргу у визначений строк.

Оцінивши змістрозписки,суд першоїінстанції такожобґрунтовано виходивз того,що позичальникомза договоромпозики є ОСОБА_9 , прізвище, ім`я та по батькові, а також реквізити паспорту, якої зазначені у розписці.

Судапеляційної інстанціїпогоджується зтаким висновкомсуду першоїінстанції,оскільки вінґрунтується направильному застосуваннінорм матеріальногоправа тана встановленихсудом обставинахсправи,а томувідхиляє доводиапеляційної скарги,що відсутність в оскаржуваному рішенні аргументації суду першої інстанції про ідентифікацію особи, яка значиться автором розписки, свідчить про недоведеність того, що особа, яка написала цю розписку є матір`ю відповідачки ОСОБА_3 .

При цьомуапеляційний судвиходить зтого,що врозписці від26грудня 2013року зазначено,що позичальникомє ОСОБА_9 , зазначено номер та серія її паспорта, а саме № НОМЕР_3 , серія НОМЕР_4 , а також те, що він виданий Крижопільським РОУВД 18 травня 2009 року. Зазначено в розписці також те, що вона проживає у с. Дільніче.

У заповітівід 26грудня 2013року, посвідченому приватним нотаріусом Новоодеського нотаріальні округу Миколаївської області Філіпенко Д.В., зареєстрованому в реєстрі за №2442, зазначено номер облікової картки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,- НОМЕР_5 , та місце її проживання - АДРЕСА_3 , а у Спадковому реєстрі №63269251 від 22.01.2021 року зазначено, що це її місце проживання чи перебування ( а. с. 94, 95 т.2). До того ж, предметом заповіту була земельна ділянка розташована в Дільничній с/раді Новоодеського району Миколаївської області.

Усвідоцтві проправо наспадщину за закономчастки земельноїділянки післясмерті їїматері ОСОБА_15 від 25.09.2012р.зазначено,що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ,постійно проживаєта зареєстрованав АДРЕСА_3 (а.с.98т.1), а в витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 27457754 від 30.09.2014р. про реєстрацію земельної ділянки зазначено, що її власником є ОСОБА_9 , її номер облікової картки НОМЕР_5 та паспорт серія та номер НОМЕР_6 , виданий 18.05.2009р. Крижопільським РВ УМВС України у Вінницькій області(а. с. 99 т.1).

Втой жечас,в договорікупівлі-продажу будинкув АДРЕСА_2 ,від 29вересня 2016р.,який такожпосвідчено нотаріальнозазначено,що ОСОБА_9 зареєстрованав АДРЕСА_4 та їїподатковий номер НОМЕР_5 (а.с.88-89т.1),а зінформаційної довідкиз Державногореєстру речовихправ №69374336від 29.09.2016р.про реєстраціюданого будинкузазначено,що йоговласником є ОСОБА_9 ,її номероблікової картки НОМЕР_5 та паспортсерія таномер НОМЕР_6 ,виданий 18.05.2009р. Крижопільським РВ УМВС України у Вінницькій області (а. с. 90 т.1).

Вдоговорі купівлі-продажу від11.07.2018р.будинку в АДРЕСА_1 ,також зазначено, що ОСОБА_9 зареєстрована в АДРЕСА_4 , реєстраційний номер її облікової картки НОМЕР_5 (а. 92 т.1), а в витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 130424230 від 11.07.2018р. про реєстрацію даного будинку зазначено, що його власником є ОСОБА_9 , її номер облікової картки НОМЕР_5 та паспорт серія та номер НОМЕР_6 , виданий 18.05.2009р. Крижопільським РВ УМВС України у Вінницькій області(а. с. 93 т.1).

Згідно повноговитягу зДержавного реєструактів цивільногостану громадянщодо актовогозапису просмерть,після смерті ОСОБА_9 буловилучено паспорт серія та номер НОМЕР_6 , виданий 18.05.2009р. Крижопільським РВ УМВС України у Вінницькій області ( а. с. 57-58т т.1).

Аналіз зазначенихдокументів свідчитьпро те,що особа ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,яка єматір`ю відповідачів,до своєїсмерті посвідчуваласьпаспортом громадянинаУкраїни серії та номер НОМЕР_6 , виданим 18.05.2009р. Крижопільським РВ УМВС України у Вінницькій області.

Саметака особа,посвідчена паспортомз такимиж реквізитами,зазначена ів розписцівід 26грудня 2013року.За такого,зазначення врозписці,що ОСОБА_9 проживає вс. Дільниче не свідчить про те, що наведені у розписці дані ОСОБА_9 не збігаються з даними матері апелянта, та спростовують ствердження апелянта, що зазначені у розписці дані особи, яка її написала не дозволяють ідентифікувати цю особу як її матір.

Не зазначення в рішенні обґрунтування даного факту пов`язане з тим, що він не оспорювався учасниками справи під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Згідно з частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Виходячи ззагальних засадцивільного судочинства,в томучислі покладенийна апеляційнийсуд обов`язокперевірити законністьта обґрунтованістьрішення судупершої інстанції,встановлені судомфактичні обставинита доводиапеляційної скарги,колегія суддівзадовольнила клопотаннявідповідачки продолучення доматеріалів справидокументів,наданих разомз апеляційноюскаргою.Задоволено булотакож клопотанняпозивачки проогляд всудовому засіданніоригіналу розпискивід 26грудня 2013р.,оскільки ранішепід часрозгляду справив судіпершої інстанціїта вапеляційній скарзівідповідачка ОСОБА_3 не висловлюваласумнівів унаявності упозивачки оригіналурозписки,а вматеріалах справизнаходиться тількиїї копія.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, позивачкою був наданий для огляду оригінал розписки від 26 грудня 2013р. Отже оригінал розписки знаходиться у позивачки. Зазначена розписка містить, зокрема, дату її складання (26.12.2013), отримання ОСОБА_9 грошових коштів в борг в конкретно визначеній сумі (160000грн) у ОСОБА_14 та зобов`язання щодо їх повернення за першою вимогою.

На розписці відсутні будь - які ознаки, які б давали підстави для висновку що її намагалися яким-небудь чином знищити, як помилкову чи таку, що містить неточності (вона не є пом`ятою, розірваною, після наявного в ній викреслення цифри 1600грн зазначена цифра 160000 грн., а також зазначено прописом «сто шістдесят тисяч гривень»).

Відповіднодо ст.96ЦПК України оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Післяогляду оригіналурозписки апеляційнимсудом вонабула повернутапозивачці,а всправі залишена засвідчена суддею її копія.

З урахуванням наведеного, а також змісту положень ст. 96 ЦПК України, не долучення оригіналу розписки до матеріалів справи судом першої інстанції, не є безумовною підставою для скасування рішення суду. При цьому апеляційний суд враховує, що наявність у позивачки оригіналу розписки не оспорювалося відповідачкою ні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ні в тексті апеляційної скарги.

Додаткові посиланняпредставника апелянтав судіапеляційної інстанції(беззазначення їхв апеляційнійскарзі)на відсутністьв матеріалахсправи доказівтого,що зазначенийв розписці ОСОБА_14 єчоловіком позивачки,апеляційний судвідхиляє якпідставу длявідмови узадоволенні позову,оскільки матеріаламисправи,зокрема,свідоцтвом проправо наспадщину від04.12.2018р.,встановлено,що ОСОБА_14 був чоловіком ОСОБА_1 .Доказів зворотногоапелянт таїї представниксуду ненадали, які доказівтого,що ОСОБА_16 брала вборг коштиу іншого ОСОБА_14 ,тому цепосилання єїх припущенням,а відповіднодо ч.6ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, особа, яка має боргову розписку, в якій навіть немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або доказів неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо).

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023р. у справі № 755/7216/21, який враховує апеляційний суд під час розгляду даної справи.

Відповідно до статті 545 ЦК, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність оригіналу боргової розписки в кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Дослідивши спірну боргову розписку, оцінивши її зміст, установивши, що оригінал розписки знаходиться у позивачки, а доказів неправомірного володіння нею розпискою відповідачка ОСОБА_3 та її представник суду не надали, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виникли правовідносини, що випливають із договору позики, що ОСОБА_9 отримала від ОСОБА_10 грошові кошти в борг у розмірі 160000 грн, які зобов`язалася повернути на першу вимогу, що підтверджується розпискою від 26 грудня 2013 року, яка написана ОСОБА_9 власноручно, оскільки наявна у позивачки розписка підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому апелянт не стверджувала, що розписка написана власноручно не її матір`ю та не надавала на підтвердження цього ніяких доказів.

Відхиляєапеляційний судтакож доводипро те,що судомне буловстановлено фактичних обставин взаємовідносин її матері ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які на думку апелянта заперечують можливість боргових зобов`язань матері перед померлим чоловіком позивачки - ОСОБА_10 , виходячи з наступного.

Як ужезазначалося,аналіз змістурозписки від26грудня 2013року свідчить про те, що ОСОБА_9 отримала в борг від ОСОБА_10 грошові кошти у розмірі 160000 грн, які зобов`язалася повернути на першу вимогу.

Вцей жедень (26грудня 2013року)нею булоскладено заповітна ім`я ОСОБА_10 ,за якимвона заповіланалежну їйна правівласності земельнуділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 7.6629 га, кадастровий номер 4824882300:03:000:0112, розташовану за адресою Миколаївська область, Новоодеський район Дільнича с/рада ОСОБА_10

25грудня 2013року булоукладено договіроренди земельноїділянки дляведення товарногосільськогосподарського виробництва,загальною площею7.6629га,між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 №1строком до17грудня 2062р.,що підтверджуєтьсяінформаційною довідкоюз Державногореєстру речовихправ №352200272від 27.10.2023р.(а.с.99-100т 2), вякій зазначенономер,дата договоруоренди,а такожте,що орендаремє ОСОБА_10 , а орендодавцями відповідачі у справі на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, а також площа та кадастровий номер земельної ділянки.

Однак,саме пособі укладання між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 договору орендиземельної ділянкивід 25грудня 2013року таскладання заповіту від26грудня 2013 року,як івідсутність родинних відносинміж ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ,не унеможливлюєі отримання ОСОБА_9 в боргвід ОСОБА_10 грошових коштів за розпискою від 26 грудня 2013 року.

Будь-якихінших доказів,зокрема,про розмірорендної плати,періодичність їїсплати тафактичне невиконання зобов`язанняпо сплатіорендної платиза договороморенди,на щопосилається апелянт,матеріали справине містять.Не доданітакі доказитакож доапеляційної скарги.При цьомув розписці від26грудня 2013року відсутнєпосилання,що отримані ОСОБА_9 кошти є платою за договором оренди.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 жовтня 2023р. у справі № 482/686/21, на яку посилаються як позивачка, так і відповідачка ОСОБА_3 , встановлено, що 25 грудня 2013 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було укладено договір оренди землі №1 на вказану вище земельну ділянку на строк 49 років до 27 грудня 2062 року, який зареєстрований 27 грудня 2013 року, номер запису про інше речове право №4105273. Пунктом 7 Договору, визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від вартості земельної ділянки, а саме 4 245,05 грн. за рік. Орендна плата вноситься у грошовій формі - один раз на рік до 20 числа останнього у звітному місяці. Згідно пункту 34 Договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем. Як напідставу задоволеннясвоїх вимогу ційсправі ОСОБА_3 посилалася нате,що ОСОБА_1 протягом п`ятироків невиконує своїхобов`язків щодосплати орендноїплати,проте ненадала доказівтого,що післяотримання увласність частиниземельної ділянкипісля смертіорендаря -матері зверталасядо неїз повідомленнямпро змінувласника,а такожсплати заборгованостіпо оренднійплаті.Під часапеляційного розглядуцієї справи ОСОБА_1 пояснила,що просмерть орендодавцядізналася відродичів померлоїі післятого,як сталовідомо хтоприйняв спадщинусплатила оренднуплату накористь кожногоспіввласника спірноїземельної ділянки. Належних тадопустимих доказівна підтвердженнятого,що несплатаорендної плати,була пов`язаназ відмовоювідповідачки їїсплачувати абоухилянням останньоївід їївиплати підчас розглядусправи позивачкою ОСОБА_3 надано небуло.В тойже часна підтвердженнявиконання умовдоговору щодосплати орендноїплати, ОСОБА_1 надала копіїквитанцій просплату орендноїплати,оригінали якихбули оглянутіпід часапеляційного розгляду.Тому узадоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі та зобов`язати вчинити певні дії було відмовлено.

Встановленіданим судовимрішенням обставинисвідчать проте,що взаємовідносини щодооренди земельноїділянки існувалиміж чоловікомпозивачки ОСОБА_10 та матір`ювідповідачів ОСОБА_9 та реально продовжують існувати на даний час вже між ОСОБА_1 та відповідачами у цій справі, що новий орендар продовжує сплачувати орендну плату спадкоємцям ОСОБА_9 як новим орендодавцям, що ними періодично вирішуються спірні питання щодо сплати орендної плати. При цьому ні орендар, ні орендодавці не посилаються на те, що орендна плата сплачена наперед згідно розписки від 26.12.2013р. Тобто дані відносини існують паралельно з відносинами щодо боргових зобов`язань за розпискою від 26 грудня 2013р. і не спростовують наявність останніх.

За такого, апеляційний суд критично відноситься до стверджень апелянта в апеляційній скарзі, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 , позивачка не вчиняла жодних дій щодо виконання укладеного її чоловіком договору оренди земельної ділянки.

Відхиляє апеляційний суд також доводи апеляційної скарги про відсутність у позивачки права вимоги до відповідачки ОСОБА_3 за розпискою від 26 грудня 2013 року з огляду на те, що позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_10 за правом представлення на вказану в заповіті від 26 грудня 2013 року земельну ділянку, оскільки зміст роз`яснення нотаріуса, на яке посилається апелянт, свідчить про відсутність у неї права на спадкування земельної ділянки після смерті чоловіка в порядку представлення за ст. 1266 ЦК України, а не про те, що вона взагалі не прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_10 .

Навпаки,наявне в матеріалахсправи свідоцтво про право на спадщину за законом від 4 грудня 2018 року, посвідчене державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори та зареєстроване в реєстрі за №1-2768, свідчить про те, що позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем майна свого чоловіка ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та отримала право власності в порядку спадкування за законом після його смерті на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка) площею 0,2239 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_5 з кадастровим номером 4824882301:05:003:0007.

Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. ст. 608, 1218, 1219 ЦК України у зв`язку зі смертю боржника припиняються лише ті зобов`язання, які нерозривно пов`язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою, у той час як у результаті спадкування до спадкоємця переходять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини й не припинилися у наслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника чи кредитора за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки (боржника) та права (кредитора) померлої особи за загальним правилом переходять до інших осіб - її спадкоємців; таким чином, відбувається передбачена законом заміна кредиторів та боржників за зобов`язанням.

Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Отже, успадкувати можна лише все майно, котре передається у спадок, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається. Тобто особа яка успадкувала частину майна вважається такою, що прийняла спадщину на все майно.

Відповідно до ст. 1281 ЦК України, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (ч.4 ст. 1281 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права та обставин справи свідчить про те, що позивачка успадкувала усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві ОСОБА_10 на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, в тому числі і право вимоги за договором позики.

Судом встановлено, що позивачка пред`явила свої вимоги до спадкоємців боржника своєчасно, у встановлений статтею 1281 ЦК України строк. Також судом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_9 їй належали земельна ділянка площею 7,6629 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоодеської міської ради Миколаївського району Миколаївської області, кадастровий номер 4824882300:03:000:0112; житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 ; житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , які успадкували відповідачі.

На те, що отримане у спадок майно має меншу вартість ніж 160000 відповідачі не посилалися під час розгляду справи та не надавали з цього приводу будь-яких доказів.

Щодо походження переданих ОСОБА_10 ОСОБА_9 зазначених в розписці коштів, слід зазначити, що сумнівів з цього приводу апелянт не висловлювала як під час розгляду справи, хоча їй достовірно було відомо про розгляд справи судом, так як вона особисто отримувала ухвалу про прийняття до розгляду уточненої позовної заяви, написала заявку на отримання повідомлення про розгляд справи за допомогою SMS-повідомлення, отримувала SMS-повідомлення, тощо, так і в апеляційній скарзі.

В той же час, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, позивачка пояснила, що вони обговорювали з чоловіком прохання матері відповідачки надати їй кошти на придбання будинку, чоловік висловлював намір задовольнити прохання ОСОБА_9 , але розписку вона знайшла вже після смерті чоловіка, розбираючи документи. Зазначила, що 160000грн. була не дуже значною сумою для них, такі кошти були у них з чоловіком, так як вони займалися домашнім господарством, у них була худоба, чоловік був фермером, займався обробкою землі, в тому числі переданою йому в оренду, крім того у них був горіховий сад, з якого вони також отримували певний прибуток.

Доказів протилежноговідповідачкою ОСОБА_3 та їїпредставником судунадано небуло,тому їхсумніви внаявності у ОСОБА_10 переданих нимматері відповідачівкоштів,фактично єїх припущенням,а відповіднодо ч.6ст.81ЦПК Українидоказування неможе ґрунтуватисяна припущеннях.При цьомуапеляційний судвраховує,що встановленняобставин нащо самевитратила отриманів боргкошти ОСОБА_9 , не має значення для вирішення спору у даній справі.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).

З урахуванням викладеного, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а тому рішення суду в оскаржуваній частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 26 лютого 2024 року