Постанова

від 19.02.2024 по справі 363/3593/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 363/3593/23 головуючий у суді І інстанції Рудюк О. Д.

провадження № 22-ц/824/740/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», поданою представником - адвокатом Сокуренком Євгеном Сергійовичем, на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Інтернет-Імен України» про припинення порушення прав інтелектуальної власності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

29 червня 2023 року засобами поштового зв`язку до Вишгородського районного суду Київської області подана позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Інтернет-Імен України» про припинення порушення прав інтелектуальної власності та зобов`язання вчинити дії:

Визнати дії ОСОБА_1 з використання доменного імені pb.com.ua незаконними та такими, що порушують право інтелектуальної власності та виключні майнові права акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на торговельну марку за свідоцтвом України № НОМЕР_1 .

Заборонити ОСОБА_1 використовувати торговельну марку «ПБ» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 , у тому числі позначення «pb» та «пб», а також схожі або тотожні позначення у будь-якій формі та спосіб, зокрема шляхом застосування в мережі Інтернет на вебсторінках і на вебсайтах, в тому числі у назвах доменних імен.

Визнати за Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» право на користування доменним іменем pb.com.ua, зокрема шляхом реєстрації доменного імені pb.com.ua за Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр інтернет-імен України» (ЄДРПОУ 35351405) змінити власника доменного імені pb.com.ua з ОСОБА_1 на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» та вказати такі відомості в записі про реєстранта цього доменного імені: АТ КБ «ПриватБанк», адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, Україна, ЄДРПОУ 14360570, електронна адреса: intellectual.property@privatbank.ua, телефон НОМЕР_2 ).

Разом з позовною заявою представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» подав заяву про забезпечення позову, в якій просив заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Центр Інтернет-Імен України» здійснювати трансфер, перереєстрацію, видалення, відновлення, зміну стану доменного імені pb.com.ua, в тому числі переделегування та вчиняти будь-які інші дії направлені на розпорядження правами на доменне ім`я pb.com.ua, включаючи передачу прав на доменне ім`я на користь будь-яких осіб, зміну реєстратора доменного імені, внесення змін до реєстраційних даних реєстранта доменного імені, до набрання рішенням суду по даній справі законної сили.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року в задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про забезпечення позову у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Інтернет-Імен України» про припинення порушення прав інтелектуальної власності та зобов`язання вчинити дії - відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», через представника - адвоката Сокуренка Євгена Сергійовича, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати ухвалу суду про забезпечення позову та прийняти постанову про задоволення заяви про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, дійшов помилкових висновків про те, що позивачем не надано доказів того, що ймовірні дії відповідачів щодо спірного доменного імені, можуть суттєво вплинути на права та інтереси позивача, а також позивачем не доведено та не надано належних і допустимих доказів, що існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Апелянт зазначив, що як вбачається з матеріалів справи, первісно реєстратором спірного доменного імені була фізична особа підприємець ОСОБА_2 , в подальшому відповідач 19.12.2021 здійснив трансфер доменного імені до іншого реєстратора ТОВ «Центр інтернет імен України», тобто реєстрант (відповідач) може у будь-який час безперешкодно змінити реєстратора доменного імені, отже, під час розгляду справи може змінитися склад учасників справи настільки, що буде неможливим виконання рішення суду, а позивач буде вимушений повторно звертатися до суду з новим позовом.

Суд першої інстанції не врахував, що позивач звернувся до суду з немайновими вимогами, тому подання доказів того, що ймовірні дії відповідачів можуть суттєво вплинути на права та інтереси не є необхідним, оскільки в такому випадку суд мав дослідити чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Судом першої інстанції не було враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, адже за наявності немайнової вимоги у цьому спорі судом не досліджувалось, чи не призведе невжиття відповідних заходів забезпечення позову до ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а навпаки помилково досліджувалося, чи надано позивачем докази того, що можливі дії відповідачів щодо спірного доменного імені можуть суттєво вплинути на права та інтереси позивача, чи забезпечить застосування відповідного заходу забезпечення позову фактичне виконання судового рішення, що не є об`єктом дослідження у спорах з немайновими вимогами.

Так, відповідач ОСОБА_3 здійснив використання у доменному імені торгової марки позивача без відповідної згоди, а вебадреса http://pb.com.ua/ позиціонував себе як вебсайт іншого банку, що очевидно призводить до введення в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, а для позивача, як власника торгової марки, має негативні наслідки.

Таким чином, ймовірні дії відповідачів щодо зміни, видалення та трансферу спірного доменного імені, можуть суттєво вплинути на права та інтереси позивача, а невжиття заходів до забезпечення позову може фактично унеможливити захист порушених прав і інтересів позивача шляхом повного та реального виконання рішення суду, у разі задоволення позову.

Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 звернув увагу, що «...вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідачів в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін...». Наведена позиція також підтримана Верховним Судом у постанові від 30.08.2023 у справі №753/23090/21.

Так, підставами забезпечення позову є наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі; наявність неможливості захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав, свобод та інтересів позивача в разі невжиття цих заходів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову с достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Верховний Суд у постановах від 19.05.2022 у справі №619/2293/21 та від 15.07.2020 у справі № 909/835/18, зазначив про те, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Однак відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив, відсутність якого не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України.

Поряд з цим, на адресу Київського апеляційного суду, засобами поштового зв`язку 31 жовтня 2023 року, засобами електронного зв`язку на електронну пошту 18 січня 2024 року, засобами поштового зв`язку 23 січня 2024 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Інтернет-Імен України» Лободи О.Ю. надійшла інформація про те, що період реєстрації домену pb.com.ua закінчився, домен був видалений з реєстру та повторно зареєстрований 21.09.2023 новим реєстратором, тому Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр Інтернет-Імен України» більше не має технічної можливості впливати на роботу домену pb.com.ua. Поточним реєстратором домену pb.com.ua є Товариство з обмеженою відповідальністю «Реджері Україна», код ЄДРПОУ 41610131 (т.1 а.с.139-140, т.2 а.с.27-28, 34-35).

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу задовольнити, на підставах, викладених в ній.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представника апелянта, дослідивши матеріали справи перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в ній доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та не надано належних і допустимих доказів, що існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а тому відсутні підстави для заборони ТОВ «Центр Інтернет-Імен України» здійснювати трансфер, перереєстрацію, видалення, відновлення, зміну стану доменного імені pb.com.ua, в тому числі пере делегування та вчиняти будь-які інші дії направлені на розпорядження правами на доменне ім`я pb.com.ua, включаючи передачу прав на доменне ім`я на користь будь-яких осіб, зміну реєстратора доменного імені, внесення змін до реєстраційних даних реєстранта доменного імені.

Враховуючи позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк», та беручи до уваги обґрунтування заяви про забезпечення позову, а саме твердження позивача, що ймовірні дії відповідачів щодо зміни, видалення та трансферу спірного доменного імені, можуть суттєво вплинути на права та інтереси позивача, суд вказав, що доказів на підтвердження вказаного твердження стороною позивача до суду не надано.

Колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права, змагальність сторін і рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (пункти 1, 2 і 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), одним із проявів якого є гарантування права на справедливий суд (справедливої судової процедури). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною вчинення дій.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, постановляючи ухвалу суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю дотримався вимог ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України та положень постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази того, що невжиття заходів забезпечення позову, саме способом про який ставить питання заявник, може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду позивачем не надано.

При цьому, позивачем не наведено обґрунтованих мотивів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у даній цивільній справі та реальну можливість обраного способу забезпечення позову здійснити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з огляду на те, що позивач просив заборонити вчинення дій лише Товариству з обмеженою відповідальністю «Центр Інтернет-Імен України» не з`ясувавши при цьому період реєстрації домену pb.com.ua за останнім, що безпосередньо впливає на реальну можливість виконання судового рішення про забезпечення позову.

Отже, доводи апеляційної скарги колегія суддів розцінює критично та відхиляє, оскільки обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним заявленим позовним вимогам та не надає змоги здійснити ефективний захист виконання майбутнього рішення суду.

Щодо посилань апелянта на правові позиції Верховного Суду, які викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, то в даній справі позивач просив на підставі пункту 5 частини першої статті 137 ГПК України зупинити стягнення, яке вже відбувається, на підставі виконавчого напису нотаріуса та одночасно заявляв про намір подати позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки вважав, що такий напис вчинено з порушенням норм чинного законодавства через порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису та неправомірність вимог стягувача в частині розміру заборгованості. Звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, Фірма обґрунтовувала її можливістю передчасної примусової реалізації майна (звернення стягнення на яке здійснено на підставі згаданого виконавчого напису) на прилюдних торгах до закінчення розгляду зазначеного позову.

Щодо посилань апелянта на правові позиції Верховного Суду, які викладені у постанові Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, то цією постановою об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 зі справи № 905/447/22 щодо можливості забезпечення позову шляхом накладення арешту одночасно на кошти і на майно відповідача щодо кожного виду майна в межах повної суми позову. В цій справі суд першої інстанції встановив наявність прямого зв`язку між запропонованими позивачем заходами забезпечення позову і предметом позову, існування реальної загрози зупинення або взагалі припинення господарської діяльності відповідача, що матиме наслідком суттєве погіршення фінансового стану та платоспроможності останнього, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Апеляційний суд зазначає, що у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 та від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, міститься підхід, згідно з яким подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

А відтак, зважаючи на те, що правовідносини, що були предметом розгляду у справах, вказаних апелянтом, не є подібними до правовідносин у даній справі, такі правові висновки не можуть бути застосовані апеляційним судом.

Інші доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції, колегія суддів також відхиляє, оскільки судом при розгляді заяви про забезпечення позову враховані вимоги закону та відповідні роз`яснення Пленуму Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду №524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального та матеріального права при його постановленні, зокрема, ст. 149-153 ЦПК України, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану представником - адвокатом Сокуренком Євгеном Сергійовичем, на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Інтернет-Імен України» про припинення порушення прав інтелектуальної власності та зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 вересня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Інтернет-Імен України» про припинення порушення прав інтелектуальної власності та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова