Рішення

від 13.02.2024 по справі 908/2267/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/28/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2024 Справа № 908/2267/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В. при секретарі судового засіданні Хрипко О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом: Фізичної особи підприємця Курцикідзе Тетяни Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю І.К.ВЕЛ (49000, м. Дніпро, Узвіз Селянський, буд. 3-А, ідентифікаційний код 36439904)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Концерн Міські теплові мережі (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, ідентифікаційний код 32121458)

про стягнення 84 029,29 грн

представники сторін

від позивача: Погосян М.А., ордер АР від 21.07.2023

від відповідача: Качуєвський М.О., дов. № б/н від 25.07.2023

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа підприємець Курцикідзе Тетяна Вікторівна звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю І.К.ВЕЛ про стягнення заборгованості зі сплати комунальних платежів, які складаються з оплати за теплопостачання у розмірі 70 735,54 грн, за інформаційні послуги в розмірі 8 975,82 грн, з абонплати в розмірі 4 119,39 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 10.07.2023 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2267/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Ухвалою суду від 13.07.2023 позовну заяву вих. б/н від 05.07.2023 Фізичної особи підприємця Курцикідзе Тетяни Вікторівни залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків в термін до 26.07.2023 включно.

24.07.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 31.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2267/23, присвоєно справі номер провадження 19/28/23, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

22.08.2023 від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву вих. № 117 від 18.08.2023, відповідно до якого останній просив суд відмовити в задоволенні позову.

11.09.2023 через підсистему Електронний суд ЄСІТС (вх. № 19278/08-08/23) та 12.09.2023 (вх. № 19550/08-08/23) поштовим зв`язком від позивача надійшли клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, мотивуючи своє клопотання тим, що після ознайомлення з відзивом відповідача позивач вважає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Від позивача 12.09.2023 надійшло клопотання (вх. № 19553/08-08/23) про поновлення пропущеного строку на подання відповіді на відзив та відповідь на відзив (вх. № 19551/08-08/23).

Ухвалою суду від 13.09.2023 клопотання Фізичної особи підприємця Курцикідзе Тетяни Вікторівни про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено. Розгляд справи № 908/2267/23 ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 09.10.2023.

Розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив, суд вважає, що у зв`язку з розглядом справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим не пропущено строк на подання відповіді на відзив позивача. Долучено судом до матеріалів справи.

Відповідач заперечив проти клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додатків до відповіді до відзиву.

Позивачем надано клопотання про долучення до матеріалів справи додатків до відповіді на відзив, які належним чином завірені та які долучені судом.

Ухвалою суду від 09.10.2023, в порядку ст. 183 ГПК України, відкладено підготовче провадження на 06.11.2023. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Концерн Міські теплові мережі.

Ухвалою суду від 06.11.2023 продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 04.12.2023.

У зв`язку з перебуванням судді Давиденко І.В. з 04.12.2023 по 06.12.2023 на лікарняному, судове засідання, призначене на 04.12.2023 о 13 год. 45 хв. не відбулося.

Ухвалою суду від 07.12.2023 підготовче засідання призначено на 21.12.2023.

Ухвалою суду від 21.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №908/2267/23 до судового розгляду по суті на 16.01.2024.

В судовому засіданні 16.01.2024 суддею, в порядку ст. 201 ГПК України, оголошено про відкриття судового засідання та розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 16.01.2024 оголошено перерву до 13.02.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судовий процес 13.02.2024 здійснювався із застосуванням технічних засобів фіксації за допомогою ПАК Акорд.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився.

Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги, які обґрунтовані тим, що відповідачем порушено зобов`язання за Договором оренди № 01/06/20-ЗП від 01.06.2020 в частині сплати комунальних платежів в загальній сумі 83 830,75 грн., які складаються з оплати за теплопостачання у розмірі 70 735,54 грн, за інформаційні послуги в розмірі 8 975,82 грн, з абонплати в розмірі 4 119,39 грн.

Відповідач проти позову заперечив та вважає, що позивачем не надано належних доказів обґрунтованості позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за теплопостачання за березень 2022 та листопад 2022 в розмірі 70 735,54 грн. Відповідач посилається на те, що позивач не надав доказів, що Договір № 73202251 від 01.11.2021 на підставі якого теплопостачальною організацією Концерном «Міські теплові мережі» виставлялись рахунки укладений з позивачем. Крім того, відповідач зазначив, що Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підписані лише позивачем не є належним доказом в підтвердження заборгованості за теплопостачання та не надав доказів його витрат по сплаті теплопостачання за вказаний період. Щодо вимоги про стягнення інформаційних послуг відповідач також заперечив, зазначив що договором компенсація таких витрат відсутня, оскільки п. 4.4 передбачено експлуатаційні витрати. Також, відповідач зазначив, що акти на інформаційні послуги підписані позивачем та не доводять обґрунтованості даної позовної вимоги. Відповідач вважає, що вимога про стягнення абонплати з теплопостачання є безпідставною, оскільки позивачем не надано доказів його витрат по абонплаті за теплопостачання за спірний період.Також, відповідач заперечив щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Позивач у відповіді на відзив, яку суд прийняв та долучив до матеріалів справи, зазначає що, позивач направляв відповідачу рахунки від Концерну «Міські теплові мережі», що підтверджується листом відповідача № 23 від 06.12.2022. Також, надання відповідачу рахунків підтверджується електронним листуванням позивача з відповідачем, яке велось для пришвидшення вирішення питань з оплати комунальних послуг, і всі інші рахунки окрім спірних були сплачені.Також, несплачені рахунки були направлені разом з претензією, яку залишено без задоволення. Позивач зазначив, що комунальні послуги були сплачені та повинні бути відшкодовані відповідачем. Щодо інформаційних витрат позивач заначив, що бухгалтер в рахунках вказав саме таку назву, а не експлуатаційні як це передбачено умовами договору, однак відсоткова ставка від суми витрат не змінилась і складає 5%. Крім того, представник позивача додав витрати до попереднього розрахунку судових витрат.

Відповідач надав заперечення відповідно до яких, не згоден з наданими рахунками за постачання теплової енергії, які розраховувались Концерном «Міські теплові мережі» виходячі з опалювальної площі споживача 178,7 кв.м, а відповідач за Договором користувався приміщенням -168,10 кв.м. Заперечив проти листів наданих позивачем від 15.02.2023 та від 28.02.2023, оскільки надані не разом із поданням позовної заяви, а пізніше. Відповідач зазначив, що надані позивачем скріншоти електронних листів які направлені на електронну адресу відповідача не містять адрес електронної пошти відповідно до виписки з ЄДРПОУ відповідача, тому не можуть бути належним доказом. Відповідач вважає, що оскільки Курцикідзе Є.Г. сплачено рахунки, а у відповідача не має договорів, і у відповідача не має обов`язку компенсувати його оплати комунальних послуг. Відповідач зазначає, що не зобов`язаний компенсувати витрати лише тому, що ці будь які витрати дорівнюють 5% комунальних витрат, а розмір витрат передбачених п. 4.1. договору мають похідний характер від розміру комунальних витрат позивача. Отже, за відсутності комунальних витрат позивача, витрати передбачені п. 4.1.1 Договору, також не існують. Також, заперечив проти стягнення судових витрат, оскільки доказів в обґрунтування розміру цих витрат позивачем не надано.

Також, представником позивача подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, розгляд якого відкладено судом до прийняття рішення у даній справі.

Відповідач заперечив проти клопотання позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 13.02.2024 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2020 між Фізичною особою підприємцем Курцикідзе Тетяною Вікторівною (далі орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю І.К.ВЕЛ (далі орендар) укладено Договір № 01/06/20-ЗП оренди нежитлового приміщення (надалі- Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, орендодавець зобов`язується передати орендарю, а орендар прийняти у тимчасове платне користування на строк та на умовах даного Договору частину нежитлового приміщення А 1, А 2, що знаходиться на першому поверсі за адресою: м. Запоріжжя, вул. Авраменко, буд. 13, приміщеня № 66.

Загальна площа приміщення становить: 168,10 кв.м. (п. 1.2 Договору).

Орендодавець має право надавати приміщення в оренду на підставі Договору позички № 1 від 01.06.2020, укладеного з ФОП Курцикідзе Є.Г. та Свідоцтва на право власності на нерухоме майно індексний номер № 3915307 від 24.05.2013 року, зареєстрованого Реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області за Курцикідзе Євгенієм Генадійовичем (п. 1.3 Договору).

Пунктом 1.4. Договору, приміщення передається з метою використання його в якості аптеки.

Відповідно до п. 3.1. Договору, приміщення повинне бути надано в оренду орендодавцем за вимогою орендаря з моменту підписання сторонами даного Договору, що оформляться Актом Приймання передачі приміщення в оренду за зразком, наведеним у додатку № 1 до Договору, який є невідємною частиною договору.

01.06.2020 між позивачем та відповідачем підписано відповідний Акт приймання-передачі приміщення в оренду.

Відповідно до п. 4.1. Договору, щомісячна орендна плата за користуванням приміщенням розраховується і сплачується в безготівковій формі та складає: у період з 01.06.202 по 31.12.2020 22 990,00 грн.; у період з 01.01.2021 по 01.05.2023 -25 200,00 грн. Зазначені розміри орендної плати підлягають щорічній індексації (коефіцієнт індексації дорівнює 1 (одиниці).

Орендна плата нараховується з дня підписання сторонами акту приймання передачі приміщення в оренду, з урахуванням вимог п. 3.1 Договору, до дня повернення орендарем приміщення орендодавцю, що засвідчується Актом повернення приміщення з оренди, складеним згідно п. 3.4 цього Договору (п. 4.2. Договору).

Згідно п. 4.3. Договору, орендна плата сплачується орендарем на поточний рахунок орендодавця щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця за поточний місяць, якщо інше не передбачено Договором, на підставі рахунків, які орендодавець надає орендарю не пізніше 5 (пятого) числа поточного місяця.

Відповідно п. 4.4 Договору, орендна плата не включає в себе вартість комунальних послуг, споживання яких орендарем забезпечує орендодавець, а саме: холодне та гаряче водопостачання, каналізація (водовідведення), електро-і теплопостачання, вивіз твердих побутових відходів.

Усі витрати за отримані комунальні послуги, компенсуються орендарем орендодавцю на підставі наданих орендодавцем рахунків, підтверджених копіями квитанцій/платіжних доручень про сплату послуг постачальника та копіями рахунків від постачальників комунальних послуг, за показниками лічильників (які встановлені для розрахунку спожитих послуг виключно в межах приміщення, встановлені на законних підставах та належним чином опломбовані) або у разі їх відсутності- за відповідними тарифами і розрахунками встановленими відповідно до законодавства, та за відповідний період. Вищевказані комунальні послуги компенсуються орендодавцю до 15 числа кожного місяця, наступного за місяцем в якому ці послуги були спожиті орендарем, на підставі наданих орендарю вищезазначених документів, якщо інше не передбачено Договором.

Пунктом 4.1.1 Договору сторони узгодили, щомісячно в строк до 10 числа місяця, наступного за звітним, згідно цього договору орендар сплачує, орендодавцю рахунок «За експлуатаційні витрати» в розмірі 5 % (п`яти відсотків) від суми витрати, визначених у пункті 4.4. договору.

Разом з розрахунками (п. 4.3. Договору) орендодавець надає орендарю Акт наданих послуг за фактичну оренду приміщення за попередній місяць (п. 4.10 Договору).

Згідно п. 7.1.2 Договору, орендар зобов`язався вчасно сплачувати орендодавцю орендну плату та компенсацію за комунальні послуги відповідно до п.4.4 цього Договору.

Згідно п. 5.1 даний Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін.

Даний Договір діє протягом 2 років 11 місяців з моменту набуття чинності, а саме з 01.06.2020 року по 01.05.2023 року включно (п. 5.2. Договору).

Додатковою угодою № 1 до Договору сторони внесли зміни у реквізитну частину п. 13 Договору.

Сторони відповідно до Додаткової угоди № 5 від 06.12.2022 до Договору внесли зміни до п. 5.2 та виклали його в наступній редакції: «п.5.2. Даний договір діє з 01.06.2020 року по 10.01.2023 року включно».

10.01.2023 відповідач повернув приміщення позивачу на підставі Акту повернення приміщення з оренди.

Позивачем до матеріалів справи надані рахунки, які були виставлені відповідачу на оплату, а саме: № 2/1 від 30.11.2022 на суму 4 119,39 грн. абонплата теплопостачання з травня -вересень 2023; № СФ 01.01.2023 від 24.02.2023 на суму 198,54 грн. інформаційні послуги січень 2023; № СФ 01.01.2022 від 17.02.2023 на суму 5752,81 грн. інформаційні послуги січень 2023; № СФ 01.01.2021 від 17.02.2023 на суму 2498,33 грн. інформаційні послуги 2021; № СФ01.06.2020 від 17.02.2023 на суму 724,68 грн. інформаційні послуги 2020; № 5 від 31.03.2022 на суму 43 243,56 грн. за комунальні послуги березень 2022; № 22 від 30.11.2022 на суму 40 864,95 грн за комунальні послуги листопад 2022.

Також, позивачем надані відповідні акти здачі-приймання робіт: ОУ-005 на суму 43 243,56 грн., ОУ-22 на суму 40864,95 грн. та ОУ -02/1 на суму 4119,39 грн.

Позивач в підтвердження виставлених сум суду надав рахунки виставлені Концерном «Мські теплові мережі» за надані послуги за договором № 73202251: за березень 2022 на суму 41 434, 61 грн., за травень 2022 на сум 815,72 грн., за червень 2022 на суму 815,72 грн., за липень 2022 на суму 815, 72 грн., за серпень 2022 на суму 815,72 грн., за вересень 2022 на суму 815,72 грн., за листопад 2022 на суму 37 523,93 грн.

Рахунки та акти надсилались на електронну пошту відповідача, про що свідчить долучені до матеріалів справи скріншоти екрану.

Відповідач частково виконав свої зобов`язання, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість з оплати за теплопостачання у розмірі 70735,54 грн., заборгованість за інформаційні послуги в розмірі 9174,36 грн. та заборгованість з абонплати в розмірі 4119,39 грн.

В матеріалах справи міститься лист вих. № 23 від 06.12.2022 відповідача до позивача з проханням звернутись до Концерну «МТМ» щодо надання розшифрування по рахунку за опалення за договором № 732022251 за березень 2022.

Позивач звернувся до Концерну «Міські теплові мережі» та останній надав відповідь вих. № 6597/42-10361 від 26.12.2022 стосовно розшифрування по рахунку за опалення за договором № 732022251 за березень.

Листом вих. № 6529/42-10342 від 23.12.2022 Концерн «МТМ» розглянув звернення позивача № 1309/2022-3 щодо невідповідності площі по нежитлову приміщення та виконано перерахунок нарахувань по договору № 73102251 за послугу з постачання теплової енергії на відореговану площу.

В матеріалах справи міститься лист вих. № 9 від 10.02.2023 відповідача відповідно до якого зазначено, що позивачем виставлено рахунки на оплату комунальних послуг за теплопостачання в розмірі 72 458,67 грн., однак відповідач не погодився з сумою для оплати та просив здійснити перерахунок комунальних послуг по Договору оренди з урахуванням орендуємої площі. Також, в листі просив позивача врахувати переплату у розмірі 5 821,93 грн.

15.02.2023 позивач надав відповідачу відповідь на лист № 9 від 10.02.2023 відповідно до якої повідомив відповідача щодо перерахунку за опалення відповідно до корегування площі 168,1 кв. м. замість площі 178,7 кв.м., то Концерн «МТМ» м. Запоріжжя виконав перерахунок у грудні шляхом зменшення суми за теплопостачання у грудні 2022 на суми перерахунку за весь попередній опалювальний період, про що було відображено у рахунку та акті від теплопостачальної організації, який надсилався з рахунком на комунальні послуги за грудень 2022. При цьому усі попередні рахунки за опалення мали бути сплачені у сумі, що була вказана у цих рахунках. Таким чином, корегування сум до сплати за опалення було виконане постачальною організацією не шляхом окремого мінусування за кожен попередній місяць, а шляхом зменшення рахунку за грудень на суму переплат за попередні місяці. В листі позивач просив відповідача погасити заборгованість. Лист був направлений відповідачу -16.02.2023, про що свідчить фіскальний чек.

28.02.2023 відповідач надав відповідь за вих. № 26/1 на лист № 9 позивача та зазначив про сумніви щодо розрахунку теплової енергії, оскільки у листопаді 2022 була аварійна ситуація та Концерн «МТМ» не подало своєчасно тепло. Також, просили позивача звернутись до Концерну «Міські теплові мережі» з проханням здійснити перерахування споживання теплової енергії по договору за надання послуги № 732022251 з березня по листопад 2022 по орендованому приміщенню.

25.02.2023 позивач у зв`язку з тим, що Договір був достроко припинений, проте питання щодо сплати комунальних послуг залишилось не вирішеним звернувся до відповідача з претензією № 2/2023 про сплату не сплачених рахунків.

Претензія, акт звіряння взаємних розрахунків, рахунки, акти здачі-прийняття робіт були направлені відповідачу -27.02.2023, про що свідчить опис вкладення та поштова накладна № 6909803312214.

В матеріалах справи містяться платіжні інструкції, а саме: № 0.0.3068751042.1, 0.0.3068757695.1, 0.0.3068738968.1, 0.0.3068749859.1, 0.0.30687552738.1, 0.0.3068748040.1, 0.0.3068762076.1 відповідно до яких відбулась оплата позивачем за постачання теплової енергії згідно до договору 73202251/3, що підтверджують виконання позивачем своїх зобов`язань згідно умов Договору.

Невиконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати комунальних послуг за Договором № 01/06/20-ЗП стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, підставами виникнення зобов`язання правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина 1 статті 283 Господарського кодексу України).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за отримані відповідачем послуги з теплопостачання та абонплата підтверджується вищезазначеними виставленими рахунками та актамі здачі - прийняття робіт.

В судовому засіданні відповідач позовні вимоги не визнав, оскільки вважає, що договір на теплопостачання з позивачем не укладався, тому у нього відсутній обов`язок оплати послуг з теплопостачання.

Судом встановлено, що приміщення А1, А2, загальною площею 168 кв.м, яке знаходиться на першому поверсі за адресою: вул. Авраменко буд. 13, приміщення 66 є власністю Курцикідзе Є.Г. на підставі Свідоцтва на право власності на нерухоме майно індексний номер № 3915307 від 24.05.2013.

Відповідно до п. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно пояснень позивача та до листа 18.01.2023 вих. № 398 /42-365 Концерну «Міські теплові мережі» вбачається, що відносини між споживача та виконавцями послуг з постачання теплової енергії регулюються Законом України «Про житлово-комугнальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII та Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії». Відповідно до вимог Закону від 09.11.2017 № 2189-VIII та Правил від 21.08.2019 № 830 між Концерном «МТМ» та ОСОБА_1 укладений індивидульний договір про надання послуг з постачання теплової енергії № 73202251 від 01.11.2021, що є публічним договором приєднання, на нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_2 .

Тобто, Договір про надання послуг з постачання теплової енергії № 73202251 від 01.11.2021 укладено між власником приміщення та Концерном «Міські теплові мережі».

01.06.2020 між ФОП Курцикідзе Є.Г. та ФОП Курцикідзе Т.В. (позивачем) укладено Договір позички №1.

Відповідно до Договору позички № 1 ФОП Курцикідзе Є.Г. передав ФОП Курцикідзе Т.В. у безоплатне користування на строк, частину нежитлового приміщення А1, А2, що знаходиться на першому поверсі за адресою: вул. Авраменко буд. 13, приміщення 66. Загальна площа приміщення становить: 168 кв.м.

Згідно договору позички ФОП Курцикідзе Т.В. зобов`язалась нести витрати з підтримання об`єкта позички в належному стані.

Пунктом 2.2.2 Договору позички передбачено, що ФОП Курцикідзе Т.В. має право передавати об`єкт позички у користування третім особам.

Останнім днем строку користування об`єктом позички вважається 01.05.2023.

На виконання умов договору ФОП Курцикідзе Є.Г. передав приміщення ФОП Курцикідзе Т.В., що підтверджується актом приймання-передачі об`єкту позички від 01.06.2020.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору позички суду не надано.

Як встановлено вище, відповідач оредував в період 01.06.2020 по 10.01.2023 приміщення за адресою м. Запоріжжя, вул. Авраменко буд. 13.

Крім того, положеннями статей 13, 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Наведені висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 922/4239/16, від 25.09.2019 року у справі № 522/401/15-ц та від 10.12.2018 року у справі № 638/11034/15-ц.

З вищевикладеного суд дійшов висновку, що ФОП Курцикідзе Т.В. має законні підстави для стягнення з відповідача витрати з оплати комунальних послуг на підставі п. 4.4. Договору оренди, зокрема з теплопостачання.

Також, відповідач заперечив стосовно рахунків за постачання теплової енергії, які розраховувались Концерном «Міські теплові мережі» виходячи з опалювальної площі споживача 178,7 кв.м, а відповідач за Договором користувався приміщенням -168,10 кв.м.

З матеріалів справи судом встановлено, що Концерном «Міські теплові мережі» внесені зміни до корегування площі орендованого примішення - 168,1 кв. м., замість площі -178,7 кв.м. Також, з листування сторін вбачається, що Концерном «МТМ» м. Запоріжжя виконано перерахунок у грудні шляхом зменшення суми за теплопостачання у грудні 2022 на суми перерахунку за весь попередній опалювальний період, про що було відображено у рахунку та акті від теплопостачальної організації, який надсилався з рахунком на комунальні послуги за грудень 2022.

При вирішенні спору, судом прийнято до уваги те, що всі рахунки за послуги по теплопостачанню відповідачем оплачені, крім березень та листопад 2022.

Заперечення відповідача стосовно того, що відповідач не отримував рахунки судом до уваги не приймаються, оскільки рахунки та акти направлялись на адресу відповідача разом з претензією, про що свідчить опис вкладення віді 27.02.2023 та поштова накладна № 6909803312214. Крім того, в матеріалах справи містяться скріншоти направлення актів та рахунків на електронну адресу відповідача та з яких вбачається, що відповідач з цієї пошті звертався до позивача з запитаннями стосовно отриманих рахунків. Проте, вказані Акти відповідачем не підписано та позивачу не повернуто, вмотивованої відмови від їх підписання не надано.

Таким чином, надані позивачем докази у їх сукупності є належними доказами, які підтверджують факт у відповідача зобов`язання з оплати комунальних послуг за Договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 4.4 договору, усі витрати за отримані комунальні послуги, компенсуються орендарем орендодавцю на підставі наданих орендодавцем рахунків, підтверджених копіями квитанцій/платіжних доручень про сплату послуг постачальника та копіями рахунків від постачальників комунальних послуг, за показниками лічильників (які встановлені для розрахунку спожитих послуг виключно в межах приміщення, встановлені на законних підставах та належним чином опломбовані) або у разі їх відсутності- за відповідними тарифами і розрахунками встановленими відповідно до законодавства, та за відповідний період. Вищевказані комунальні послуги компенсуються орендодавцю до 15 числа кожного місяця, наступного за місяцем в якому ці послуги були спожиті орендарем, на підставі наданих орендарю вищезазначених документів, якщо інше не передбачено Договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В порушення вимог п. 7.1.2 договору відповідач не здійснив оплату в повному обсязі виставлених позивачем рахунків на оплату комунальних та інших послуг.

Суд доходить висновку, що відповідачем порушено строки проведення оплати за виставленими рахунками.

Заборгованість відповідача за теплопостачання підтверджується рахунками № 5 від 31.03.2022 в сумі 41 434,61 грн. та № 22 від 30.11.2022 на суму 37 523,93 грн. та актами здачі- прийняття робіт № ОУ -22 № ОУ-005.

Відповідач частково оплатив заборгованість в розмірі 8 223,00 грн., у зв`язку з чим заборгованість складає 70 735,54 грн.

Доказів погашення заборгованості за теплопостачання в сумі 70 735,54 грн. відповідач на момент розгляду спору не надав, у зв`язку з чим зазначена вище сума підлягає до примусового стягнення.

Заборгованість за абонплати теплопостачання підтверджується рахунком фактури № 2/1 від 30.11.2022 грн. та актом здачі ОУ-02/1 на суму 4119,39 грн.

Судом досліджено, що в рахунок фактуру № 2/1 від 30.11.2022 та в акт здачі ОУ-02/1 в суму з абонентського обслуговування за теплопостачання в розмірі 4119,39 грн. включені інформаційні послуги в розмірі 40,79 грн.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з абонентської плати в розмірі 4078,60 грн., які є обґрунтованими. В решті суми 40,79 грн. слід відмовити у зв`язку з необґрунтованістю позову в цій частині.

Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості за інформаційні послуги в сумі 8975,82 грн. суд зазначає наступне.

Позивач стягнення цих послуг обґрунтовує п. 4.1.1 Договору.

Пунктом 4.1.1 Договору сторони узгодили, щомісячно в строк до 10 числа місяця, наступного за звітним, згідно цього договору орендар сплачує, орендодавцю рахунок «За експлуатаційні витрати» в розмірі 5 % (п`яти відсотків) від суми витрати, визначених у пункті 4.4. договору.

Відповідач заперечує проти стягнення інформаційних витрат, оскільки вважає, що договором компенсація таких витрат відсутня, оскільки п. 4.4 передбачено експлуатаційні витрати.

З пояснень представника позивача вбачається, що по Договору передбачено назва «За експлуатаційні витрати», але в рахунках бухгалтер вказав «Інформаційні витрати», але з вказаного словосполучення відсоткова ставка від суми витрат не змінюється.

Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, звернення до позивача з приводу невідповідності до умов договору виставлених рахунків, відповідачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заперечення відповідача не звільняють його як орендаря від обов`язку здійснити оплату в розмірі 5 % (п`яти відсотків) від суми витрат, визначених у пункті 4.4 Договору.

Судом встановлено, що сума інформаційних послуг в розмірі 5% підтверджена за рахунками № 22 від 30.11.2022 (за теплопостачання в сумі 37 523,93 грн), за рахунком № 5 від 31.03.2022 (в сумі 41 434,61 грн.), та 2/1 від 30.11.2022 (абонплата в сумі 4078,60 грн.) та за розрахунком суду становить 4151,86 грн. В решті суми 4823,96 грн. слід відмовити у зв`язку з необґрунтованістю позову в цій частині.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. 86 ГПК України)

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача, наведені в обґрунтування заперечень на позовну заяву, судом визнані безпідставними та недоведеними.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторонни, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивачем заявлені до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Частиною 8 ст.129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 8 000,00 грн, позивачем додано до матеріалів справи копії договору про надання правової допомоги від 27.06.2023, укладеного з Адвокатом Погосян М.А, додаткової угоди від 27.06.2023, акту виконаних робіт від 31.10.2023 та платіжні інструкції про сплату послуг адвоката.

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2, ст. 16 ГПК України відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією із основних засад (принципів) господарського судочинства. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до приписів частини 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126).

ТОВ І.К.ВЕЛ проти стягнення витрат на правову допомогу заперечило повністю.

Договір про надання правової допомоги від 27.06.2023, укладений між Адвокатом Погосян М.А. (далі- Адвокат) та ФОП Курцикідзе Т.В. (далі-Клієнт).

Відповідно до п. 1.1. Договору про надання правової допомоги, Клієнт в порядку та на умовах, визначених цим Договором, дає завдання доручення, а адвокат зобов`язується відповідно до завданння доручення клієнта надати йому за плату юридичні послуги адвоката щодо здійснення представництва (правової допомоги) прав та інтересів клієнта в органах державної влади, на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, в усіх судових інстанціях України, правоохоронних органах.

Згідно із п. 3.1 Договору, Клієнт зобов`язується сплатити адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорар), що надаються, у порядку та строки, визначені у додаткових угодах (замовленнях), які є невідємною частиною Договору, шляхом сплати виставлених адвокатом рахунків за послуги.

Відповідно до Додаткової угоди укладеної між Погосян М.А. (далі- Адвокат) та Фізичною особою підприємцем Курцикідзе Т.В. (далі - Клієнт), сторони погодили з наступної позиції: п. 3 Договору про надання правової допомоги від 27.06.2023 клієнт повинен сплатити вартість юридичних послуг адвоката (гонорар) в розмірі 10 700 грн. Зазначена сума складається з надання наступних юридичних послуг: складання позовної заяви 3500 грн.; вивчення практики на сайті єдиного державного реєстру судових рішень-1 година -800 грн.; консультація з питання врегулювання конфлікту між позивачем та відповідачем -500 грн., підготовка 2 пакета документів з позовною заявою для відправки відповідачу та подання до суду 800 грн.; одне судове засідання -2 000 грн., консультація під час підготовки позовної заяви для подання до суду -400 грн., складання відповіді на відзив -2 000 грн.; складання клопотання про розгляд справи / про проведення судового засідання з повідомленням часників справи -700 грн.

Однак, в Додатковій угоді сторони погодили, що з ТОВ «І.К.ВЕЛ» ФОП Курцикідзе Т.В. буде стягувати грошову суму за надання правової допомоги в розмірі 8000 грн., інших витрат позивач ФОП Курцикідзе Т.В. від відповідача ТОВ «І.К.ВЕЛ» стягувати не буде.

31.10.2023 суду надано Акт виконаних робіт про те, що адвокат Погосян М.А. надала правову допомогу ФОП Курцикідзе Т.В. та ФОП Курцикідзе Т.В. сплатила послуги адвоката грошові кошти в розмірі 8000 грн. В підтвердження чого суду надані платіжні інструкції.

Разом з тим, судом враховується, що представник позивача була присутня в судових засіданнях 09.10.2023, 06.11.2023, 21.12.2023, 16.01.2024, 13.02.2024.

Попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу складає за надані наступні послуги: складання позовної заяви 3500 грн.; вивчення практики на сайті єдиного державного реєстру судових рішень-1 година -800 грн.; консультація з питання врегулювання конфлікту між позивачем та відповідачем -500 грн., підготовка 2 пакета документів з позовною заявою для відправки відповідачу та подання до суду 800 грн.; одне судове засідання -2000 грн., консультація під час підготовки позовної заяви для подання до суду - 400 грн, всього на суму 8 000,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн. є доведеним, підтверджений належними доказами та є співмірним, враховуючи обсяг виконаних робіт (наданих послуг), складність справи та ціну позову. Понесення таких витрат було зумовлене необхідністю звернення позивача до суду з метою захисту своїх законних прав та охоронюваних майнових інтересів внаслідок їх порушення з боку відповідача.

Заперечення відповідача суд визнав безпідставними.

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі всього вищевикладеного, зважаючи на те, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову у даній справі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 7 517,95 грн витрат на професійну правничу допомогу - пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю І.К.ВЕЛ (49000, м. Дніпро, Узвіз Селянський, буд. 3-А, ідентифікаційний код 36439904) на користь Фізичної особи підприємця Курцикідзе Тетяни Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 70 735 (сімдесят тисяч сімсот тридцять п`ять) грн. 54 коп. заборгованості з оплати за теплопостачання, 4 151,86 грн. (чотири тисячі сто п`ятдесят одна) грн. 86 коп. заборгованості за інформаційні послуги, 4078 (чотири тисячі сімдесят вісім) грн. 60 коп. заборгованості з абонентського обслуговування.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю І.К.ВЕЛ (49000, м. Дніпро, Узвіз Селянський, буд. 3-А, ідентифікаційний код 36439904) на користь Фізичної особи підприємця Курцикідзе Тетяни Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) витрати по платі судового збору в сумі 2522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) грн. 27 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 517 (сім тисяч п`ятсот сімнадцять) грн. 95 коп.

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 27» лютого 2024.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.