Постанова

від 16.12.2024 по справі 908/2267/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2267/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" на рішення господарського суду Запорізької області від 13.02.2024 року у справі №908/2267/23 (суддя Давиденко І.В.)

за позовом: Фізичної особи - підприємця Курцикідзе Тетяни Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" (49000, м. Дніпро, Узвіз Селянський, буд. 3-А, ідентифікаційний код 36439904)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Концерн "Міські теплові мережі" (69091, м. Запоріжжя, бульвар Гвардійський, буд. 137, ідентифікаційний код 32121458)

про стягнення 84 029,29 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Курцикідзе Тетяна Вікторівна звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" про стягнення заборгованості зі сплати комунальних платежів, які складаються з оплати за теплопостачання у розмірі 70 735,54 грн., за інформаційні послуги в розмірі 8 975,82 грн., з абонплати в розмірі 4 119,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено зобов`язання за договором оренди № 01/06/20-ЗП від 01.06.2020 року в частині сплати вказаних послуг.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.02.2024 року у справі №908/2267/23 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" (49000, м. Дніпро, Узвіз Селянський, буд. 3-А, ідентифікаційний код 36439904) на користь Фізичної особи - підприємця Курцикідзе Тетяни Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 70 735,54 грн. заборгованості з оплати за теплопостачання, 4 151,86 грн. заборгованості за інформаційні послуги, 4 078,60 грн. заборгованості з абонентського обслуговування за договором оренди нежитлового приміщення № 01/06/20-ЗП від 01.06.2020 року, а також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 522,27 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 517,95 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивач має законні підстави для стягнення з відповідача витрат з оплати комунальних послуг на підставі п.4.4. договору оренди, зокрема, за теплопостачання.

Суд встановив, що всі рахунки, крім послуг з теплопостачання за березень та листопад 2022 року, відповідачем оплачені. Надані позивачем докази підтверджують отримання відповідачем рахунків, актів здачі-прийняття робіт.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з абонентської плати в розмірі 4 078,60 грн. Щодо вимог про стягнення 40,79 грн. суд відмовив у зв`язку з необґрунтованістю позову в цій частині.

Щодо вимог про стягнення інформаційних послуг в рішенні зазначено, що п. 4.1.1. договору сторони узгодили оплату орендарем орендодавцю 5% від суми витрат, визначених п. 4.4. договору. В рахунку №22 від 30.11.2022 року та в рахунку №5 від 31.03.2022 року бухгалтер позивача помилково зазначив не "експлуатаційні витрати", а "інформаційні витрати", однак це не звільняє відповідача від обов`язку виконати умови договору.

Суму цих витрат 4 151,86 грн. суд вважав обґрунтованою, 4 823,96 грн. - необґрунтованою.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Просить рішення господарського суду Запорізької області від 13.02.2024 року у справі №908/2267/23 скасувати, в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- позивач не довів обставини виставлення Концерном "Міські теплові мережі" за березень та листопад 2022 року рахунків позивачу та не довів, що позивач ці рахунки сплатив;

- надані суду рахунки з теплопостачання за березень та листопад 2022 року зазначені на особу, з якою у відповідача відсутні правовідносини;

- оплата за вказані місяці послуг з теплопостачання здійснена не позивачем, докази понесення ним витрат з підтримання приміщення в належному стані, відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скаржника. Вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню, оскільки крім позиції, яка вводить суд в оману, ніяких підтверджуючих фактів відсутності заборгованості відповідач не надав. З обґрунтування апеляційної скарги та відзиву відповідача на позовну заяву, вбачається лише підстави для уникнення сплати заборгованості, оскільки відповідачем не було спростовано її наявність. Обґрунтування апеляційної скарги зводиться лише до не погодженням з назвою того чи іншого рахунку-фактури із зазначенням іншого платника.

Позивач просить рішення господарського суду Запорізької області від 13.02.2024 року у справі №908/2267/23 залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Також позивач у відзиві зазначив про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" на рішення господарського суду Запорізької області від 13.02.2024 року у справі №908/2267/23 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Від апелянта надійшло клопотання, в якому він просив здійснювати розгляд апеляційної скарги з викликом сторін у судовому засіданні.

В обґрунтування даного клопотання апелянт зазначив, що докази, які містяться в матеріалах справи, потребують роз`яснення зі сторони позивача та відповідача, судді апеляційної інстанції не зможуть надати відповідної належної оцінки без пояснення сторін по справі.

Розглянувши клопотання скаржника про участь у справі з повідомленням (викликом) сторін, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

Згідно з ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Пунктом 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо Господарським процесуальним кодексом України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення з відповідача 84 029,29 грн., вказана справа, у розумінні Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ, тому має розглядатися в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів не вбачає необхідності розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, оскільки матеріали справи дозволяють визначитися щодо законності оскаржуваного рішення на підставі наявних доказів у справі, без участі сторін.

При цьому, саме лише подання апелянтом клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін не тягне за собою наслідків розгляду справи з викликом сторін, оскільки це є правом суду, а не обов`язком, та може бути реалізовано судом лише за наявності конкретних обставин справи, яких колегія суддів у даній справі не вбачає, а заявник не наводить.

Крім того, учасники справи не позбавлені права подавати суду свої пояснення, викладені в письмовій формі.

Третя особа відзив на апеляційну скаргу не надала.

Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що між Фізичною особою - підприємцем Курцикідзе Тетяною Вікторівною (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" (далі - орендар) укладено Договір № 01/06/20-ЗП оренди нежитлового приміщення від 01.06.2020 року (надалі- Договір) (том 1 а.с.18-21).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець зобов`язується передати орендарю, а орендар прийняти у тимчасове платне користування на строк та на умовах даного Договору частину нежитлового приміщення А1, А2, що знаходиться на першому поверсі за адресою: м. Запоріжжя, вул. Авраменка, буд. 13, приміщення № 66.

Загальна площа приміщення становить: 168,10 кв.м. (п. 1.2 Договору).

Орендодавець має право надавати приміщення в оренду на підставі Договору позички № 1 від 01.06.2020 року, укладеного з ФОП Курцикідзе Є.Г. та Свідоцтва на право власності на нерухоме майно індексний номер № 3915307 від 24.05.2013 року, зареєстрованого Реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області за ОСОБА_1 (п. 1.3 Договору).

Матеріали справи містять вказаний договір позички №1 від 01.06.2020 року і його положення (п.2.2.2.) підтверджують правомірність укладання позивачем у даній справі Договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2020 року (том 1 а.с.26-27)

Пунктом 1.4. Договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2020 року передбачено, що приміщення передається з метою використання його в якості аптеки.

Відповідно до п. 3.1. Договору приміщення повинне бути надано в оренду орендодавцем за вимогою орендаря з моменту підписання сторонами даного Договору, що оформляться Актом приймання - передачі приміщення в оренду за зразком, наведеним у додатку № 1 до Договору, який є невідємною частиною договору.

01.06.2020 року між позивачем та відповідачем підписано відповідний Акт приймання-передачі приміщення в оренду (том 1 а.с.22).

Відповідно до п. 4.1. Договору щомісячна орендна плата за користування приміщенням розраховується і сплачується в безготівковій формі та складає: у період з 01.06.2020 року по 31.12.2020 року - 22 990,00 грн.; у період з 01.01.2021 року по 01.05.2023 року - 25 200,00 грн. Зазначені розміри орендної плати підлягають щорічній індексації (коефіцієнт індексації дорівнює 1 (одиниці).

Орендна плата нараховується з дня підписання сторонами акту приймання - передачі приміщення в оренду, з урахуванням вимог п. 3.1 Договору, до дня повернення орендарем приміщення орендодавцю, що засвідчується Актом повернення приміщення з оренди, складеним згідно п. 3.4 цього Договору (п. 4.2. Договору).

Згідно п. 4.3. Договору орендна плата сплачується орендарем на поточний рахунок орендодавця щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця за поточний місяць, якщо інше не передбачено Договором, на підставі рахунків, які орендодавець надає орендарю не пізніше 5 (пятого) числа поточного місяця.

Відповідно п. 4.4 Договору орендна плата не включає в себе вартість комунальних послуг, споживання яких орендарем забезпечує орендодавець, а саме: холодне та гаряче водопостачання, каналізація (водовідведення), електро-і теплопостачання, вивіз твердих побутових відходів.

Усі витрати за отримані комунальні послуги компенсуються орендарем орендодавцю на підставі наданих орендодавцем рахунків, підтверджених копіями квитанцій/платіжних доручень про сплату послуг постачальника та копіями рахунків від постачальників комунальних послуг, за показниками лічильників (які встановлені для розрахунку спожитих послуг виключно в межах приміщення, встановлені на законних підставах та належним чином опломбовані) або у разі їх відсутності - за відповідними тарифами і розрахунками встановленими відповідно до законодавства, та за відповідний період. Вищевказані комунальні послуги компенсуються орендодавцю до 15 числа кожного місяця, наступного за місяцем в якому ці послуги були спожиті орендарем, на підставі наданих орендарю вищезазначених документів, якщо інше не передбачено Договором.

Пунктом 4.1.1 Договору сторони узгодили, що щомісячно в строк до 10 числа місяця, наступного за звітним, згідно цього договору орендар сплачує, орендодавцю рахунок "За експлуатаційні витрати" в розмірі 5 % (п`яти відсотків) від суми витрати, визначених у пункті 4.4. Договору.

Разом з розрахунками (п. 4.3. Договору) орендодавець надає орендарю Акт наданих послуг за фактичну оренду приміщення за попередній місяць (п. 4.10 Договору).

Згідно п. 7.1.2 Договору орендар зобов`язався вчасно сплачувати орендодавцю орендну плату та компенсацію за комунальні послуги відповідно до п.4.4 цього Договору.

Згідно п. 5.1 даний Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін.

Даний Договір діє протягом 2 років 11 місяців з моменту набуття чинності, а саме з 01.06.2020 року по 01.05.2023 року включно (п. 5.2. Договору).

Додатковою угодою № 1 до Договору сторони внесли зміни у реквізитну частину п. 13 Договору (том 1 а.с.23).

Сторони відповідно до Додаткової угоди № 5 від 06.12.2022 року до Договору внесли зміни до п. 5.2 та виклали його в наступній редакції: "п.5.2. Даний договір діє з 01.06.2020 року по 10.01.2023 року включно" (том 1 а.с.24).

10.01.2023 року відповідач повернув позивачу частину нежитлового приміщення А1, А2, що знаходиться на першому поверсі за адресою: м. Запоріжжя, вул. Авраменка, буд. 13, приміщення № 66, про що сторонами складено Акт повернення приміщення з оренди (том 1 а.с.25).

Отже, з 10.01.2023 року правовідносини сторін за договором припинено.

За твердженням позивача відповідач має заборгованість:

- з оплати за теплопостачання у розмірі 70 735,54 грн. - за листопад 2022 року і березень 2022 року,

- заборгованість за інформаційні послуги в розмірі 9 174,36 грн. за 2022 рік, 2021 рік, червень-грудень 2020 року та січень 2023 року,

- заборгованість з абонплати в розмірі 4119,39 грн. за відшкодування за теплопостачання за період травня - вересня 2022 року.

Позивачем до матеріалів справи надані рахунки, які були виставлені відповідачу на оплату, а саме:

- № 2/1 від 30.11.2022 року на суму 4 119,39 грн. абонплата теплопостачання з травня - вересень 2023 року;

- № СФ 01.01.2023 від 24.02.2023 року на суму 198,54 грн. інформаційні послуги січень 2023;

-№ СФ 01.01.2022 від 17.02.2023 на суму 5752,81 грн. інформаційні послуги січень 2023;

-№ СФ 01.01.2021 від 17.02.2023 на суму 2498,33 грн. інформаційні послуги 2021;

- № СФ01.06.2020 від 17.02.2023 на суму 724,68 грн. інформаційні послуги 2020;

-№ 5 від 31.03.2022 на суму 43 243,56 грн. за комунальні послуги березень 2022;

-№ 22 від 30.11.2022 на суму 40 864,95 грн за комунальні послуги листопад 2022.

Також, позивачем надані відповідні акти здачі-приймання робіт: ОУ-005 на суму 43 243,56 грн., ОУ-22 на суму 40 864,95 грн. та ОУ -02/1 на суму 4119,39 грн.

Позивач в підтвердження виставлених сум надав суду рахунки за надані послуги за договором № 73202251: за березень 2022 на суму 41 434, 61 грн., за травень 2022 на сум 815,72 грн., за червень 2022 на суму 815,72 грн., за липень 2022 на суму 815, 72 грн., за серпень 2022 на суму 815,72 грн., за вересень 2022 на суму 815,72 грн., за листопад 2022 на суму 37 523,93 грн., виставлені Концерном "Міські теплові мережі".

Рахунки та акти надсилались на електронну пошту відповідача, про що свідчать долучені до матеріалів справи скріншоти екрану.

Відповідач частково виконав свої зобов`язання, у зв`язку з чим, за доводами позивача, у відповідача виникла заборгованість з оплати за теплопостачання у розмірі 70 735,54 грн., заборгованість за інформаційні послуги в розмірі 9 174,36 грн. та заборгованість з абонплати в розмірі 4119,39 грн.

В матеріалах справи міститься лист відповідача вих. № 23 від 06.12.2022 року до позивача з проханням звернутись до Концерну "МТМ" щодо надання розшифрування по рахунку за опалення за договором № 732022251 за березень 2022 року.

Позивач звернувся до Концерну "Міські теплові мережі" та останній надав відповідь вих. № 6597/42-10361 від 26.12.2022 року стосовно розшифрування по рахунку за опалення за договором № 732022251 за березень 2022 року.

Листом вих. № 6529/42-10342 від 23.12.2022 року Концерн "МТМ" розглянув звернення позивача № 1309/2022-3 щодо невідповідності площі по нежитловому приміщенню та виконав перерахунок нарахувань по договору № 73102251 за послугу з постачання теплової енергії на відреговану площу.

В матеріалах справи міститься лист відповідача вих. № 9 від 10.02.2023 року, відповідно до якого зазначено, що позивачем виставлено рахунки на оплату комунальних послуг за теплопостачання в розмірі 72 458,67 грн., однак відповідач не погодився з сумою для оплати та просив здійснити перерахунок комунальних послуг по Договору оренди з урахуванням орендуємої площі. Також, в листі просив позивача врахувати переплату у розмірі 5 821,93 грн.

15.02.2023 року позивач надав відповідачу відповідь на лист № 9 від 10.02.2023 року відповідно до якої повідомив відповідача про наступне: Перерахунок за опалення відповідно до корегування площі 168,1 кв. м. замість площі 178,7 кв.м., що Концерн "МТМ" м. Запоріжжя виконав перерахунок у грудні шляхом зменшення суми за теплопостачання у грудні 2022 року на суми перерахунку за весь попередній опалювальний період, про що було відображено у рахунку та акті від теплопостачальної організації, який надсилався з рахунком на комунальні послуги за грудень 2022 року. При цьому усі попередні рахунки за опалення мали бути сплачені у сумі, що була вказана у цих рахунках. Таким чином, корегування сум до сплати за опалення було виконане постачальною організацією не шляхом окремого мінусування за кожен попередній місяць, а шляхом зменшення рахунку за грудень на суму переплат за попередні місяці. В листі позивач просив відповідача погасити заборгованість. Лист був направлений відповідачу 16.02.2023 року, про що свідчить фіскальний чек.

28.02.2023 року відповідач надав відповідь за вих. № 26/1 на лист № 9 позивача та зазначив про сумніви щодо розрахунку теплової енергії, оскільки у листопаді 2022 року була аварійна ситуація та Концерн "МТМ" не подав своєчасно тепло. Також просив позивача звернутись до Концерну "Міські теплові мережі" з проханням здійснити перерахування споживання теплової енергії по договору за надання послуги № 732022251 з березня по листопад 2022 року по орендованому приміщенню.

25.02.2023 року позивач у зв`язку з тим, що Договір був достроково припинений, проте питання щодо сплати комунальних послуг залишилось не вирішеним, звернувся до відповідача з претензією № 2/2023 про сплату не сплачених рахунків.

Претензія, акт звіряння взаємних розрахунків, рахунки, акти здачі-прийняття робіт були направлені відповідачу 27.02.2023 року, про що свідчить опис вкладення та поштова накладна № 6909803312214.

В матеріалах справи містяться платіжні інструкції, а саме: №№ 0.0.3068751042.1, 0.0.3068757695.1, 0.0.3068738968.1, 0.0.3068749859.1, 0.0.30687552738.1, 0.0.3068748040.1, 0.0.3068762076.1, відповідно до яких відбулась оплата позивачем за постачання теплової енергії згідно до договору 73202251/3, що підтверджують виконання позивачем своїх зобов`язань згідно умов Договору.

Невиконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати комунальних послуг за Договором № 01/06/20-ЗП стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом апеляційної скарги відповідач не погоджується з тим, що у Товариства виникло зобов`язання з оплати послуг за теплопостачання за березень та листопад 2022 року, оскільки за умовами договору компенсація витрат відповідачем має відбуватися за умови вже сплачених орендодавцем теплопостачальній організації рахунків та на підставі виставлених позивачем відповідачу рахунків.

При цьому скаржник зазначав суду апеляційної інстанції, що виставлені Концерном "Міські теплові мережі" рахунків за теплопостачання за березень 2022 року та листопад 2022 року, які надав позивач до справи, виставлені не позивачу, не за договором з позивачем та сплачені іншою особою.

Колегія суддів вважає такі доводи надуманими та необґрунтованими, оскільки, як встановлено судом, Орендодавець має право надавати приміщення в оренду на підставі Договору позички № 1 від 01.06.2020 року, укладеного з ФОП Курцикідзе Є.Г. та Свідоцтва на право власності на нерухоме майно індексний номер № 3915307 від 24.05.2013 року, зареєстрованого Реєстраційною службою Запорізького міського управління юстиції Запорізької області за ОСОБА_1 (п. 1.3 Договору). Саме з власником приміщення ОСОБА_1 укладено договір на теплопостачання, однак це не звільняє відповідача від виконання ним зобов`язання за договором, яке виникло перед позивачем у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що добросовісність є одним із принципів господарської діяльності. Намагання відповідача з формальних підстав уникнути виконання умов укладеного договору є неприпустимим, оскільки скаржник не спростовує вартості несплачених послуг та їх використання.

Крім того, як вказано вище, саме за ініціативи відповідача позивач звертався до Концерну "Міські теплові мережі" з проханням здійснити перерахування споживання теплової енергії по договору за надання послуги № 732022251 з березня по листопад 2022 року по орендованому приміщенню і вказане третьою особою у даній справі здійснено.

Також апелянт зазначав на необгрунтованість висновку суду про стягнення абонплати за теплопостачання, а саме по рахунку - фактурі №2/1 від 30.11.2022 року, який є рахунком на відшкодування за теплопостачання за травень-вересень 2022 року за договором №13.09/17-ЗП від 13.09.2017 року.

Скаржник вказував, що суд першої інстанції не дослідив, яке відношення має цей договір до предмету спору.

Щодо цих доводів колегія суддів звертає увагу на наступне:

За текстом оскаржуваного рішення суд зазначив, що заборгованість з абонплати за теплопостачання підтверджується рахунком -фактурою № 2/1 від 30.11.2022 року та актом здачі ОУ-02/1 на суму 4119,39 грн.

Дійсно, вказаний рахунок-фактура містить посилання на інший договір, ніж на договір власника переданого в оренду майна ОСОБА_1 з Концерном "Міські теплові мережі". Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до листа Концерну "Міські теплові мережі" від 18.01.2023 року (вих. № 398 /42-365) відносини між споживачем ОСОБА_1 та Концерном "Міські теплові мережі" врегульовано індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії № 73202251 від 01.11.2021 року, що є публічним договором приєднання.

Між тим, всі рахунки, в тому числі спірний, а також акти здачі-прийняття робіт, в тому числі і акт ОУ-02/1 від 30.11.2022 року, позивач направляв відповідачу. Між сторонами відбувалося листування, за результатом якого надавачем послуг - Концерном "Міські теплові мережі" було здійснено перерахунок - корегування площі орендованого примішення - 168,1 кв. м., замість площі -178,7 кв.м. Також, з листування сторін вбачається, що Концерном "МТМ" м. Запоріжжя виконано перерахунок у грудні шляхом зменшення суми за теплопостачання у грудні 2022 року на суми перерахунку за весь попередній опалювальний період, про що було відображено у рахунку та акті від теплопостачальної організації, який надсилався з рахунком на комунальні послуги за грудень 2022 року.

При вирішенні спору судом першої інстанції також прийнято до уваги те, що всі рахунки за послуги по теплопостачанню відповідачем оплачені, крім рахунків березень та листопад 2022 року.

Крім того, рахунки та акти направлялись на адресу відповідача разом з претензією, про що свідчить опис вкладення від 27.02.2023 року та поштова накладна № 6909803312214. Також в матеріалах справи містяться скріншоти направлення актів та рахунків на електронну адресу відповідача та з яких вбачається, що відповідач з цієї пошті звертався до позивача з запитаннями стосовно отриманих рахунків. Проте, вказані акти відповідачем не підписано та позивачу не повернуто, вмотивованої відмови від їх підписання не надано.

Таким чином, надані позивачем докази у їх сукупності є підставою для висновку про те, що жодних заперечень щодо змісту рахунку - фактури №2/1 від 30.11.2022 року, який є рахунком на відшкодування за теплопостачання за травень-вересень 2022 року за договором №13.09/17-ЗП від 13.09.2017 року скаржник не надавав. За відсутності доказів того, що наявні інші договірні правовідносини між власником приміщення, споживачем послуг з теплопостачання ОСОБА_1 та Концерном "МТМ" (надавачем таких послуг) щодо майна за адресою: м. Запоріжжя, вул. Авраменка, буд. 13, приміщення № 66, колегія суддів визнає спірний рахунок належним доказом по справі, а доводи апелянта в цій частині - безпідставними.

Отже, доводи апелянта про відсутність підстав для стягнення з нього, як орендаря, абонплати на відшкодування витрат позивача, є необгрунтованими.

За аналогічних підстав відхиляються колегією суддів і доводи скаржника про неправомірне задоволення судом інших вимог позивача.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач заявив вимогу про стягнення заборгованості за інформаційні послуги в сумі 8 975,82 грн. згідно п. 4.1.1 Договору.

Пунктом 4.1.1 Договору сторони узгодили: щомісячно в строк до 10 числа місяця, наступного за звітним, згідно цього договору орендар сплачує, орендодавцю рахунок "За експлуатаційні витрати" в розмірі 5 % (п`яти відсотків) від суми витрати, визначених у пункті 4.4. договору.

Відповідач заперечував проти стягнення інформаційних витрат, оскільки вважає, що договором компенсація таких витрат не передбачена, оскільки п. 4.4 передбачено експлуатаційні витрати.

Колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного рішення про те, що вказане в рахунках "За експлуатаційні витрати", а не як передбачено Договором "Інформаційні витрати", є помилкою в назві, яка не змінює суть вказаного - відсоткова ставка від суми витрат не змінюється.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що доводи скаржника є формальними та необґрунтованими, не спростовують висновки суду, які здійснені з урахуванням дійсних обставин справи та наданих на їх підтвердження доказів.

Щодо правового обґрунтування вимог позивача, колегія суддів звертає увагу на наступне:

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 Господарського кодексу України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, щодо виконання ним зобов`язання з оплати заявлених позивачем сум, тому стягнення заборгованості у визначеному судом розмірі є обґрунтованим.

Серед доводів скаржника є посилання на те, що суд необгрунтовано застосував при вирішенні спору положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги". В цьому зв`язку колегія суддів звертає увагу, що підставою для часткового стягнення заявлених позивачем сум суд зазначив положення укладеного сторонами договору, а не приписи вказаного Закону.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене інші доводи скаржника не впливають на юридичну оцінку обставин справи здійснену судом та не спростовують вказаних вище висновків суду про часткове задоволення позову.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За загальним правилом, доказування полягає не лише у поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що у даному випадку скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У даному випадку, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків місцевого господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на скаржника.

Щодо заяви позивача, яка викладена у відзиві на апеляційну скаргу, про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У даному випадку справа розглядається у спрощеному позовному провадженні і позивач має передбачений процесуальним законом п`ятиденний строк для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, а відповідач має право заперечити щодо такої заяви позивача. Тому дане питання можливо вирішити шляхом ухвалення додаткової постанови суду.

Керуючись ст.ст.269, 275, 276, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 13.02.2024 року у справі №908/2267/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков