Рішення

від 01.02.2024 по справі 914/2033/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2024 Справа № 914/2033/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб», смт. Межова, Дніпропетровська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайон Вуд», смт. Великий Любінь, Львівська область

про визнання договору недійсним та зобов`язання повернути майно

за участю представників сторін:

від позивача: Дубінін Р.В.;

від відповідача: Козій І.Ю..

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайон Вуд» про визнання договору недійсним та зобов`язання повернути майно.

07.07.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 06.07.2023) від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (вх.№16928/23). У поданому клопотанні позивач просить суд приєднати до позовної заяви платіжне доручення №79108 від 06.07.2023 про сплату судового збору у розмірі 2 147, 20грн.

07.07.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 06.07.2023) від позивача надійшло клопотання про витребування доказів (вх.№16927/23)

Ухвалою суду від 10.07.2023 позов залишено буз руху, позивачу встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

У межах встановленого судом строку від позивача через систему «Електронний суд» (документ сформовано 21.07.2023) надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками (вх.№18128/23 від 21.07.2023) із запитуваними судом відомостями.

21.07.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 21.07.2023) позивач подав уточнену позовну заяву у справі №914/2033/23 на виконання умов ухвали суду від 10.07.2023 (вх.№18119/23).

21.07.2023 позивачем через канцелярію суду подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи №914/2033/23 (вх.№18130/23).

Ухвалою суду від 26.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 06.09.2023. Зазначено ухвалою суд задовольнив клопотання позивача у частині про витребування доказів, зареєстроване за вх.№16927/23 від 07.07.2023 та ухвалив витребувати у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайон Вуд» (81555, Львівська область, смт. Великий Любінь, вулиця Львівська, будинок 132-А, код ЄДРПОУ-40829255) договір набуття у власність горизонтальної стрічкової пилки Wrawor WRC1050; акт приймання-передачі горизонтальної стрічкової пилки Wrawor WRS1050; документи на підтвердження оплати горизонтальної стрічкової пилки Wrawor WRC1050. Встановити відповідачеві строк для подання витребуваних судом документів до 04.09.2023 включно.

29.08.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 29.08.2023) представник позивача подав клопотання про участь у судовому засіданні, що призначено на 06.09.2023 об 13:00 год. у режимі відеоконференції (вх.№20969/23).

Ухвалою від 04.09.2023 суд задовольнив клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

05.09.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 04.09.2023) від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вх.№2146/23).

05.09.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 04.09.2023) від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вх.№2146/23).

05.09.2023 через систему Електронний суд (документ сформовано 04.09.2023) від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№21523/23).

06.09.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 05.09.2023) від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№21571/23).

Ухвалою від 06.09.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 06.09.2023, суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 04.10.2023.

04.10.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 03.10.2023) від представника відповідача надійшла заява про виключення даних представника з матеріалів справи у зв`язку із недосягненням згоди між відповідачем та Адвокатським об`єднанням «КМП Партнерс» стосовно представництва інтересів ТОВ «Лайон Вуд» у справі №914/2033/23 з 03.10.2023 року. Одночасно, представник відповідача зазначив про доцільність відкладення підготовчого засідання у зв`язку із необхідністю вступу у справу №914/2033/23 нового представника (вх.№24039/23).

04.10.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 04.10.2023) від представника позивача надійшло клопотання про витребування у відповідача оригіналів документів, які подані відповідачем до відзиву на позовну заяву (вх.№24055/23).

Ухвалою від 04.10.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 04.10.2023, суд ухвалив задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» від 04.10.2023 за вх.№24055/23 про витребування оригіналів документів, витребував у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайон Вуд» (81555, Львівська область, смт. Великий Любінь, вулиця Львівська, будинок 132-А, код ЄДРПОУ - 40829255) оригінали документів: Договір оренди нерухомого майна №28/10/19Д від 28.10.2019 року, Акт №1 від 28.10.2019 року, Довіреність №Д-28/10/19 від 28.10.2019 року, Договір про припинення зобов`язань №05/20 від 28.05.2020 року та Акт №2 від 28.05.2020 року; продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 25.10.2023.

25.10.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 25.10.2023) від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх.№25942/23).

Ухвалою від 25.10.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 25.10.2023, суд відклав підготовче засідання на 15.11.2023.

Ухвалою від 15.11.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 15.11.2023, суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 04.12.2023.

17.11.2023 через кабінет «Електронний суд» (документ сформовано 17.11.2023) від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вх.№28061/23 та вх.№28091/23).

04.12.2023 через кабінет «Електронний суд» (документ сформовано 01.12.2023) від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№29506/23).

Ухвалою від 04.12.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 04.12.2023, суд ухвалив відкласти розгляд справи по суті на 13.12.2023.

13.12.2023 через кабінет «Електронний суд» (документ сформовано 13.12.2023) від представника відповідача надійшло клопотання про призначення експертизи у справі (вх.№4995/23).

У судовому засіданні 13.12.2023 суд оголосив перерву до 14.12.2023.

14.12.2023 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№30698/23).

У судовому засіданні 14.12.2023 суд оголосив перерву до 17.01.2024.

У судовому засіданні 17.01.2024 суд оголосив перерву до 24.01.2024.

19.01.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 19.01.2024) від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів (вх.№1814/24).

Ухвалою від 19.01.2024 суд задовольнив клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

19.01.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 19.01.2024) від представника позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№1834/24).

23.01.2024 представником позивача подано клопотання про долучення доказів, а саме: оригіналу аудиторського звіту від 19.10.2018 року (вх.№2175/24).

24.01.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 24.01.2024) від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх.№2266/24).

У судовому засіданні 24.01.2024 суд оголосив перерву до 01.02.2024.

01.02.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 01.02.2024) від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх.№3003/24).

01.02.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 01.02.2024) від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№3058/24).

У судове засідання 01.02.2024 з`явився представник позивача. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи до суду не скерував. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити такі.

У судове засідання 01.02.2024 з`явився представник відповідача. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи до суду не скерував. Щодо заявлених позовних вимог заперечив у повному обсязі.

У судовому засіданні 01.02.2024 суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 01.02.2024, після повернення з нарадчої кімнати, суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначає про те, що у період з жовтня 2019 року по березень 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайон Вуд» («Анерухомість») набуло обладнання: Горизонтальну стрічкову пилку Wravor WRC1050, яка, на думку позивача, належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб».

Зазначену позицію позивач обґрунтовую наявністю митної декларації на ввезення обладнання від 03.05.2018 року та аудиторським звітом, станом на 2018 рік.

Позивач доводить до відома, що договір (правочин) укладено (вчинено) керівником ТзОВ «Деревовиріб» та ТзОВ «Лайон Вуд» («Анерухомість») Міськівим Володимиром Андрійовичем , що на переконання позивача, було здійснено внаслідок зловмисної домовленості з учасником ТзОВ «Деревовиріб» та ТзОВ «Лайон Вуд» («Анерухомість») Наконечним Олексієм , за відсутності необхідних повноважень, із заниженням вартості, що завдало збитків позивачу та призвело до неможливості виконання договору купівлі обладнання.

Однією з позовних вимог пункт 1 заявлено: «Витребувати в Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайон Вуд» («Анерухомість») ЄДРПОУ 40829255 господарський договір, первинні бухгалтерські документи які підтверджують перехід права власності на Горизонтальну стрічкову пилку Wravor WRC1050/». А також, на підставі ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати договір набуття права власності (не зазначивши в наслідок якого саме правочину було відчужено вказане майно) на Горизонтальну стрічкову пилку Wravor WRC1050 недійсним та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайон Вуд» повернути Горизонтальну стрічкову пилку Wravor WRC1050 Товариству з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб».

Аргументи відповідача.

Відповідач, висловивши свої заперечення щодо заявлених позовних вимог, скерувавши на адресу суду відзив на позовну заяву від 05.09.2023 року за вх.№21523/23, у якому повідомив, що між позивачем та відповідачем 28.10.2019 року був укладений договір оренди №28/10/19Д. Відтак, відповідач передав позивачу нерухоме майно в оплатне користування. Всупереч вимогам договору оренди №28/10/19Д, відповідач стверджує про те, що позивач не здійснював оплату такої оренди. За твердженнями відповідача, 25.10.2020 року між позивачем в особі директора - Миськів В.А. та відповідачем в особі Наконечного Олексія , що діяв за довіреністю, був укладений договір №05/20 про припинення зобов`язань.

Враховуючи наведене, відповідач наполягає на тому, що відповідно до п.3 договору №05/20 про припинення зобов`язань, останній набув право власності на Горизонтальну стрічкову пилку Wravor WRC1050.

Зважаючи на усі наведені у відзиві на позовну заяву обставини, відповідач просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав необґрунтованості таких.

13.12.2023 представник відповідача скерував до суду клопотання про призначення судово-економічної експертизи у справі (вх.№4995/23) до якого одночасно долучив наказ ТзОВ «Лайон Вуд» від 13.12.2023 про створення комісії для проведення службового розслідування з встановлення причин пропажі (відсутності) первинних документів бухгалтерського обліку по господарським взаємовідносинам із контрагентами: ТзОВ «Деревовиріб» та ТзОВ «Глянс» за період з 01.01.2017 року по 31.12.2020 рік.

У судовому засіданні 13.12.2023 представник відповідача - Козій І.Ю. заперечив щодо відзиву на позовну заяву, який поданий попереднім представником відповідача, зазначивши, що такий містить копії документів, які не можуть братися судом до уваги, адже відповідач не має таких і піддає сумніву існування зазначених документів в оригіналі. З огляду на зазначене, електронні докази, долучені до відзиву на позовну заяву, на думку відповідача, не можуть братися судом до уваги.

14.12.2023 відповідач у письмових поясненнях у справі (вх.№30698/23) зазначив про те, що позивачем не доведено право власності на майно (горизонтальну стрічкову пилку Wrawor WRC1050), а також повідомив про те, що позивачем не ідентифіковано майно, яке позивач просить витребувати у відповідача.

Одночасно, представником відповідача у судовому засіданні заперечувався факт існування горизонтальної стрічкової пилки Wrawor WRC1050 у відповідача.

Враховуючи наведене, відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними, недоведеними належними та допустимими доказами, а відтак, відповідач не визнає позовні вимоги у повному обсязі. З огляду на викладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

18.07.2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» та «WRAVOR d.o.o.» (Республіка Словенія) укладено договір купівлі деревообробного обладнання на Горизонтальну стрічкову пилку Wravor WRC1050, серійний номер 17041353 від 2015 року.

03.05.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» на підставі договору купівлі деревообробного обладнання від 18.07.2017 року у митному режимі «імпорт» ввезено на митну територію України Горизонтальну стрічкову пилку Wravor WRC1050.

19.10.2018 року під час проведення аудиту незалежним аудитором в аудиторському звіті за результатами проведення аудиту про підтвердження достовірності та повноти фінансової звітності та податкової ТОВ «Деревовиріб» за період з 11.07.2016 по 30.09.2018 рік, відповідно до п. 3 звіту «Перевірка правильності введення бухгалтерського обліку, класифікації та оцінки необоротних активів та фінансових інвестицій підприємства», станом на 30.09.2018 балансова вартість необоротних активів підприємства становить 942,1 тис. грн. У таблиці №2 наведено інформацію про склад необоротних активів (основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів) станом на 30.09.2018 у розрізі первісної вартості та зносу. Відтак, у таблиці №2 відображено, що Горизонтальна стрічкова пилка Wravor WRC1050 за первісною вартістю становить 942131,67 грн (у матеріалах справи міститься копія аудиторського звіту від 19.10.2018 року, проведена незалежним аудитором Лисак І.І.. На вимогу суду, позивач надав оригінал такого аудиторського звіту, долучивши його до клопотання (вх.№2175/24 від 23.01.2024 року).

У травні 2021 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» у зв`язку із втратою оригіналів правовстановлюючих документів звернулось до Державної митної служби України щодо отримання належним чином засвідчених копії правовстановлюючих документів.

У відповідь на зазначене звернення, Державна митна служба України Галицька митниця Держмитслужби листом від 18.05.2021 року за №7.4-1-28-10/13/10791 надало відповідь на звернення ТзОВ «Деревовиріб» щодо надання копій документів, які стали підставою для здійснення митного оформлення вантажу - Горизонтальної стрічкової пилки Wravor WRC1050 за митною декларацією UA209180/2018/022891 від 03.05.2018 року, надавши заявнику витяг копій документів, які знаходяться в базах даних митного органу та стосуються митного оформлення вантажу.

Згідно з декларацією на ввезення обладнання UA209180/2018/022891 від 03.05.2018 року, одержувач, декларант та особа, відповідальна за фінансове врегулювання - ТзОВ «Деревовиріб»; маркування та кількість (розпізнавальні особливості) - Горизонтальна стрічкова пилка Wravor WRC1050, сер. номер: 17041353 2015 р. за ціною 30000,0000; статистична вартість - 966.69180; нарахування платежів: основне нарахування 966691,80.

Відповідно до I№VOICE №r.:77/2018 від 20.04.2018 року, Горизонтальна стрічкова пилка Wravor WRC1050, серійний номер 17041353 вартість товару 30000,00 EUR.

Позивач зазначає, 02.09.2022 року прибув за адресою місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайон Вуд» (колишня назва ТОВ «Анерухомість») з метою завантаження деревообробного обладнання Горизонтальної стрічкової пилки Wravor WRC1050, проте на територію відповідача позивача не пропустили. З метою захист своїх прав, позивач повідомляє, що 02.09.2022 року письмово звернувся до Національної поліції з повідомленням за вх. №ІТП ІПНП №3154, у якому зазначив щодо протиправності дій відповідача. Згодом, під час ознайомлення представником позивача з матеріалами зазначеного звернення, зокрема пояснень директора Міськіва Володимира Андрійовича , встановлено що відповідно до бухгалтерського обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайон Вуд» Горизонтальна стрічкова пилка Wravor WRC1050 належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Лайон Вуд».

Відтак, на думку позивача, у період з жовтня 2019 року по березень 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайон Вуд» набуло обладнання: Горизонтальну стрічкову пилку Wravor WRC1050.

29.06.2023 року ТзОВ «Деревовиріб» звернулось з інформаційним запитом за вих.№03-06/2023 до ТзОВ «Лайон Вуд», у якому позивач просить надати йому інформацію щодо набуття права власності на Горизонтальну стрічкову пилку Wravor, одночасно, надавши йому усю документацію, яка підтверджує законність набуття такої. Зазначений запит позивач надіслав на адресу відповідача поштовим рекомендованим листом з описом вкладення у цінний лист. Докази надіслання містяться у матеріалах справи.

У матеріалах справи міститься паперова копія електронного документа, згідно якого, судом вбачається наступне. Договір оренди нерухомого майна №28/10/19Д від 28.10.2019 року, укладений між ТОВ «Анерухомість» (теперішня назва ТОВ «Лайон Вуд» - відповідач; орендодавець) та ТОВ «Деревовиріб» (позивач; орендар).

Відповідно до п. 2.1. такого договору №28/10/19Д, об`єкти оренди передаються орендарю на підставі акту прийому-передачі (акт №1), який складається і підписується сторонами не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з моменту укладення цього договору. Акт №1 з моменту його підписання сторонами стає невід`ємною частиною даного Договору.

Одночасно, матеріали справи містять копію акта №1 прийому-передачі об`єктів оренди від 28.10.2019 року та копію акта №2 прийому-передачі (повернення) об`єктів оренди від 28.05.2020 року.

Директор ТОВ «Деревовиріб» в особі Міськіва В.А. уповноважив довіреністю №Д-28/10/19 Наконечного Олексія представляти інтереси довірителя у всіх державних органах та установах, громадських формуваннях та приватних організаціях, незалежно від форми власності та галузевої належності, перед іншими фізичними та юридичними особами; укладати з будь-якими юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, фізичними особами (як резидентами, так і нерезидентами) від імені довірителя будь-які господарські, цивільні та інші договори та правочини (угоди, додаткові договори, акти, протоколи тощо), зокрема, але не виключно: договори купівлі-продажу, поставки, міни. дарування, позики, кредиту, застави (іпотеки), поруки, гарантії, відступлення права вимоги, найму (оренди), лізингу, концесії, банківського рахунку, банківського вкладу, про надання послуг, про виконання робіт тощо. Для чого, надає повіреному право складати, підписувати та подавати від імені довірителя заяви, скарги та належні документи у відповідні установи та організації, подавати та отримувати комерційні та інші пропозиції пов`язані із господарською діяльністю довірителя, отримувати потрібні довідки та документи, підписувати будь-які документи, договори та інші правочини від імені довірителя, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з цією довіреністю з правом передоручення повноважень за цією довіреністю іншим особам. Строк дії довіреності - один рік - до 27.10.2020 року (включно).

З матеріалів відзиву на позовну заяву судом вбачається, що відповідач долучає копію договору 28.05.2020 року сторони №05/20 про припинення зобов`язань.

Відповідно до п.2 договору №05/20, сума нарахованої, але не сплаченої боржником орендної плати за надані послуги оренди за договором оренди становить 846294,00 грн за 6 місяців оренди з 28.10.2019 по 28.05.2020 рік з розрахунку 141049,00 грн, з розрахунку 85,00 грн за один квадратний метр площі об`єктів оренди.

Згідно з п. 3 договору №05/20 боржник передає кредитору в якості відступного за договором оренди майна, а саме горизонтальну стрічкову пилку «Wravor WRC1050» балансовою вартістю 804000,00 грн.

Сторони погодили договірну вартість горизонтальної стрічкової пилки «Wravor WRC1050» в розмірі 846294,00 грн (п. 4. договору №05/20).

Відповідно до п. 5 договору №05/20 право власності на відступлене майно (горизонтальну стрічкову пилку «Wravor WRC1050»), а також ризик його випадкового знищення або пошкодження переходить до кредитора з моменту підписання цього договору.

Згідно з п. 6 договору №05/20, кредитор, шляхом підписання цього договору, підтверджує, що отримав горизонтальну стрічкову пилку «Wravor WRC1050» в день підписання цього договору.

Однак, ні позивачем, ні відповідачем оригіналів вище зазначених договір суду надано не було.

Одночасно, суд зазначає про те, що представник відповідача заперечував наявність оригіналів доказів, які долучені до відзиву на позовну заяву попереднім представником - Прасковичем Іваном Михайловичем , а відтак, ставить під сумнів існування долучених документів, а саме: договір оренди нерухомого майна №28/10/19Д від 28.10.2019 року; довіреність №Д-28/10/19; акт №1 прийому-передачі об`єктів оренди від 28.10.2019 року; акт №2 прийому-передачі (повернення) об`єктів оренди від 28.05.2020 року; договір №05/20 про припинення зобов`язань від 28.05.2020 року.

Крім того, представник відповідача - Козій Ігор Юрійович долучив наказ ТзОВ «Лайон Вуд» від 13.12.2023 про створення комісії для проведення службового розслідування з встановлення причин пропажі (відсутності) первинних документів бухгалтерського обліку по господарським взаємовідносинам із контрагентами: ТзОВ «Деревовиріб» та ТзОВ «Глянс» за період з 01.01.2017 року по 31.12.2020 рік.

Суд розглядає справу за наявними матеріалами.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частина 1 статті 92 Цивільного кодексу України визначає поняття цивільної дієздатності юридичної особи та передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Таким чином, цивільну дієздатність, тобто здатність власними діями і у власному інтересі створювати відповідні права та обов`язки, юридична особа реалізує через свої органи, які формуються та діють відповідно до установчих документів та вимог законодавства.

Як передбачено ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, суд зазначає про те, що однією із заявлених позовних вимог є визнання договору (правочину) набуття права власності на Горизонтальну стрічкову пилку Wravor WRC1050 недійсним. Однак, під час розгляду справи позивач жодним чином не конкретизував, які саме правочини слід визнати, на його думку, недійсними.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 року у справі №925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 року у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 року у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 року у справі №143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)).

Суд звертає увагу на те, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Однак, позивач не конкретизував та не обґрунтував свої позовні вимоги, зазначивши позовною вимогою пункт 2: «Визнати договір (правочин) набуття права власності на Горизонтальну стрічкову пилку Wravor WRC1050 недійсним».

Відповідно до частин 1, 3 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Частиною 5 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

За умовами частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей (постанова Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №925/366/18).

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

За замістом постанови Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №907/62/20, позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність та незаконність свого володіння й утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які й становлять предмет доказування.

Власник має право витребувати своє майно від особи, у якої майно фактично знаходиться, та є індивідуально визначеним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 05.06.2019 року у справі №926/1288/18.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач повинен довести факт права власності на спірне майно, індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

З матеріалів справи судом вбачається, що позивач жодним чином не довів право власності на майно, яке просить витребувати у відповідача. Наявність у матеріалах справи митної декларації не доводить факт права власності на спірне майно, а незалежна аудиторська перевірка, за фактом якої складено звіт, що поданий позивачем та наданий для огляду суду під час розгляду справи його оригінал, був зроблений у 2018 році. Відтак, на момент звернення до суду з позовною вимогою про витребування спірного майна у відповідача, позивач не долучив актуальний аудиторський звіт, який би підтвердив або спростував наявність спірного майна у власності позивача. Таким чином, складений аудиторський звіт у 2018 році не може братися судом до уваги як належний та допустимий доказ права власності на спірне майно, що витребовується у відповідача.

Відповідно до статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Статтею 184 Цивільного кодексу України визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді, до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

У постанові КЦС ВС від 29.10.2018 року у справі №612/553/15-ц вказано, що індивідуалізація речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмінних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють у необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору.

У постанові від 02.09.2015 року у справі №6-1168цс15 Верховний Суд України зробив висновок, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

Вказаний висновок неодноразово підтримував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 25.01.2018 року у справі №520/9193/15-ц (провадження №61-1466св18), від 02.04.2018 року у справі №522/12782/15-ц (провадження №61-2963св18), від 21.08.2018 року у справі №757/32440/15-ц (провадження №61-14437св18), від 05.09.2018 року у справі №723/1983/16-ц (провадження №61-22402св18), від 28.02.2019 року у справі №472/34/15-ц (провадження №61-28409св18), від 20.01.2021 року у справі №2-4440/11 (провадження №61-5464св20) та інших.

Разом із цим, об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року в справі №522/1029/18.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).

Таким чином, неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності і добросовісності такого набуття.

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/73/17).

У свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» у позовних вимогах пункт 3: «Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайон Вуд» («Анерухомість») ЄДРПОУ 40829255 повернути Горизонтальну стрічкову пилку Wravor WRC1050 позивачу», не зазначивши конкретно індивідуальний серійний номер Горизонтальної стрічкової пилки, яку слід повернути відповідачу у власність позивача. Товариство з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» не надало жодних доказів на підтвердження того, що спірне майно (на думку позивача) перебуває у власності чи користуванні відповідача. А у випадку дійсного перебування такого майна у власності відповідача, вказане майно не було змінене, перероблене або знищене.

Позивач вказує на те, що належне йому майно знаходиться у приміщенні за адресою: 81555, Львівська область, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 192-А, яке належить відповідачу. Однак, позивачем не доведено та у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази знаходження відповідного майна у зазначеному приміщенні Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайон Вуд» на момент звернення позивача з даним позовом до суду та на час вирішення даного спору.

У свою чергу, суд повідомляє про те, що сам по собі факт того, що місцезнаходження відповідача на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Деревовиріб» з позовом до суду співпадали, не може бути підставою для висновків про те, що майно утримується відповідачем.

Щодо наданих відповідачем заперечень на позовні вимоги, суд зазначає наступне.

У матеріалах справи міститься копія електронного документа - договору оренди нерухомого майна №28/10/19Д від 28.10.2019 року, що укладений між ТОВ «Анерухомість» (теперішня назва ТОВ «Лайон Вуд» - відповідач; орендодавець) та ТОВ «Деревовиріб» (позивач; орендар). Однак, у судовому засіданні представник позивача заперечив щодо такого договору, зазначивши, що відносини оренди позивача та відповідача ґрунтувались на іншому договорі оренди нерухомого майна. Проте, вимогу суду надати інший договір оренди нерухомого майна позивач не виконав.

Суд враховує, що представник відповідача - Козій І.Ю. заперечив викладені попереднім представником відповідача доводи та обставини у долученому до матеріалів справи відзиві на позовну заяву з підстав відсутності оригіналів документів. Зазначив, що такі докази не можливо надати суду для огляду у зв`язку із їх можливим знищенням.

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі інтернет) (частина перша статті 100 ЦПК України).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копія) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини друга - п`ята статті 100 ЦПК України).

Учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (Постанова ВС від 19.01.2021 року у справі №922/51/20).

Електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (Стаття 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа (частини перша, друга статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Не є порушенням норм процесуального права не дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу (постанова ВС від 28.04.2021 року у справі №234/7160/20, від 18.06.2021 року у справі №234/8079/20). Позивач повністю заперечив укладення, наданих відповідачем копій договорів, а представник відповідача - Козій І.Ю. не надав оригінали вказаних договорів для огляду в судовому засіданні.

В силу приписів частин третьої та п`ятої статті 96 Господарського процесуального кодексу України право учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, у випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. При цьому невзяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом чи відзивом на нього). Відповідно, добросовісно реалізуючи право на подання електронного доказу в його паперовій копії, учасник справи, виходячи з принципу правової визначеності, може розраховувати на відповідні процесуальні дії суду, у випадку виникнення у нього (суду) сумнівів щодо відповідності поданої паперової копії оригіналу, включаючи і право учасника справи, у разі відсутності у нього можливості подати доказ, який витребовує суд, або відсутності можливості подати такий доказ у встановлені строки, повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про витребування таких доказів (частини восьма, десята статті 81 Господарського процесуального кодексу України). Частиною четвертою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 року у справі №922/51/20 на підставі аналізу статей 73, 77, 91, 96 Господарського процесуального кодексу України, сформульовано правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Згідно з матеріалами справи суд неодноразово витребовував оригінали документів у відповідача, а саме: ухвалою суду від 26.07.2023 при відкритті провадження у справі №914/2033/23 суд задовольнив одну із заявлених позовних вимог про витребування у ТзОВ «Лайон Вуд» первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перехід права власності на Горизонтальну стрічкову пилку Wravor WRC1050 та ухвалою від 04.10.2023, проте останній вимог суду не виконав, долучивши при цьому до клопотання про проведення експертизи у справі копію наказу ТзОВ «Лайон Вуд» від 13.12.2023 про створення комісії для проведення службового розслідування з встановлення причин пропажі (відсутності) первинних документів бухгалтерського обліку по господарським взаємовідносинам із контрагентами: ТзОВ «Деревовиріб» та ТзОВ «Глянс» за період з 01.01.2017 року по 31.12.2020 рік.

Враховуючи наведе, з урахуванням наданих пояснень під час розгляду справи представника відповідача, суд не бере до уваги долучені до відзиву на позовну заяву паперові копії електронного доказу, зважаючи на те, що відповідач поставив такі під сумнів, не надавши суду оригінали долучених документів для огляду та заперечивши усі наведені аргументи, викладені попереднім представником відповідача у відзиві на позовну заяву.

Щодо клопотання відповідача про призначення експертизи у справі від 13.12.2023 за вх.№4995/23 суд повідомляє наступне.

Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до п. 8 ч. 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на обґрунтування зазначеного клопотання, відповідач зазначає, що до 13.12.2023 року намагався віднайти оригінали поданих документів, та надати їх суду, однак такі документи, за твердженням відповідача, було втрачено.

Зважаючи на наведені обставини, з урахуванням приписів процесуального законодавства, суд приходить до висновку, що клопотання відповідача про призначення експертизи у справі від 13.12.2023 за вх.№4995/23 подано поза межами встановленого законодавством строку, а отже, суд залишає таке без розгляду та здійснює розгляд справи за наявними матеріалами справи.

Щодо клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи від 01.02.2024 (вх.№3003/24) суд зазначає нгаступне.

Відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати докази та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Так, згідно вказаного клопотання заявник просить суд долучити до матеріалів справи копію листа Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України№19-3717/18/24-Вих від 17.01.2024.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до приписів статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи наведені приписи ГПК України, суд зазначає про те, що позивач не звертався до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання доказів у справі, не обґрунтував причин пропуску таких строків на подання відповідних доказів, а також, у позовній заяві повідомив суд про те, що у позивача відсутні докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою.

Таким чином, суд залишає без розгляду клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи від 01.02.2024 за вх.№30.03.2024 та не приймає до уваги при постановленні рішення суду доказ, а саме: лист Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України №19-3717/18-24-Вих від 17.01.2024.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не було доведено усіх необхідних обставин, що становлять предмет доказування у даному позові про визнання недійсним правочинів, якими відповідач набув право власності на спірне майно, а також щодо витребування такого майна з чужого незаконного володіння, зокрема, факту наявності у відповідача на момент вирішення даного спору вказаного майна з індивідуально визначеними ознаками такого майна.

Інші доводи, на які покликаються учасники справи під час розгляду, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не наведено відповідних аргументів, не подано будь-яких доказів на підставі яких би суд встановив обставини щодо вчинення відповідачем відповідних дій, які призвели б до порушення прав позивача.

На підставі наданих суду доказів, аналізуючи усі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, заслухавши думку сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.02.2024.

Суддя Гоменюк З.П.