Постанова

від 28.11.2007 по справі 4/408

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/408

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

          "28" листопада 2007 р.       Справа №  4/408

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря судового засідання Волоткевича А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 4/408

за позовом: Прокурора Кіровського району м.Кіровограда в інтересах  держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Кіровоград  

до відповідача:  Приватного підприємства  "Аштар",  м.Кіровоград

про стягнення  2325 грн.  

Представники сторін:

від прокуратури - прокурор відділу представництва прокуратури області Гребенюк Т.Г., посвідчення № 352; від позивача - Поліщук О.М. , довіреність № 04-04/20  від 11.01.07 ;

від позивача - Поліщук О.М., довіреність № 04-04/20  від 11.01.07;

від відповідача - участі не брали. від прокуратури - Гребенюк Т.Г., посвідчення № 352   ;

Про час та місце розгляду справи відповідач належним  чином повідомлявся  у  відповідності до вимог Інструкції  з діловодства в господарських судах України.  Направлене відповідачу поштове відправлення за його юридичною адресою  м.Кіровоград, вул. Космонавта Попова, 9, корп. 1, кв.114 повернуто до суду установою зв'язку з  відміткою про причину повернення: за закінченням  терміну зберігання.

При цьому, господарським судом враховується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця  проживання  фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”,  “адресат  відсутній” і т.п. можуть вважатись належними доказами виконання  господарським  судом обов'язку  щодо повідомлення учасників судового процесу  про вчинення  цим судом обов'язку  щодо  повідомлення учасників судового  процесу про вчинення цим  судом певних процесуальних  дій.

Відповідач несе відповідальність за всі можливі наслідки неподання відомостей стосовно змін свого місцезнаходження, оскільки згідно правил статті 19 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” юридичні особи зобов'язані подавати відомості стосовно змін свого місцезнаходження державному реєстратору.

Час  прийняття постанови: 28.11.2007 року о 10:00 год.

Дослідивши матеріали справи,  факти та  відповідні  їм  правовідносини  між сторонами спору, заслухавши представника  позивача та прокурора,  господарський суд

                                               ВСТАНОВИВ:

Прокурор  з посиланням на приписи ст.  60 КАС України обґрунтовує свої вимоги  наступним  чином.       

Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів  в Україні" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив  в дію 01.08.2001 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від  05.07.2001 року , підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів  затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним.

Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Позивач наполягає на тому, що згідно зі звіту „Про зайнятість та  працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення  Фонду, на підприємстві відповідача повинен працювати 1 інвалід, але не було працевлаштовано  жодного.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі  2325 грн., сума штрафних санкцій складає : 2325 грн.

Письмовий  відзив  на  позовні вимоги відповідач  суду не  надав,  в судовому засіданні  своє  процесуальне  право на участь не реалізував.

Дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши нормативні   документи, які  регулюють спірні  правовідносини,  викладені в  позові доводи  позивача щодо обґрунтування своєї позиції суд вважає, що позовні вимоги  підлягають  задоволенню повністю  з наступних підстав.

Як  обґрунтовано  посилається  прокурор в заявленому  позові,  статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001 (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від  05.07.2001 року , підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним.

Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Таким чином, відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2006  рік у розмірі 2325 грн. самостійно до  15.04.2007 року  згідно до звіту про зайнятість та  працевлаштування інвалідів  за 2006 рік.

Однак, незважаючи на те, що у визначений термін  відповідач звіт позивачу направив, суму штрафних санкцій зазначених у вказаному звіті він не перерахував, тому скоєне ним правопорушення, пов'язане з невиконанням нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів було виявлене працівниками позивача  при  представленні звіту, тобто 11.01.2007 року.

Натомість, як вбачається із Звіту про зайнятість і працевлаштування  інвалідів за 2006 рік відповідач зазначив кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених  відповідно  до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в кількості  1 осіб та   визнав, що на  підприємстві  не  працювали  особи, яким відповідно  до законодавства встановлена інвалідність і самостійно обрахував суму  адміністративно - господарських санкцій  на суму  2325 грн. (а.с.8).

Фактично  вказаний  звіт  судом  розцінюється  як  узгоджене   відповідачем  зобов'язання  перед позивачем про необхідність оплати  штрафних  санкцій  за нестворене  1  робоче   місце   в  2006 році, виходячи з середньооблікової кількості  штатних працівників  10  осіб.

Будь-яких доказів про вжиття заходів для створення робочих місць  інвалідам  та їх працевлаштування  відповідач  суду не  надав.

Позивачем правильно проведено  розрахунок  заборгованості  відповідача за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів в 2006 році  на суму  2325 грн.

За таких обставин відповідач повинен сплатити 2325 грн. заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.  

Висновок про правомірність вимог позивача суд також робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі.

Так, судом  встановлено, що відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників (10 осіб) відповідач у 2006 році мав створити 1 робоче місце  для працевлаштування інвалідів, фактично не створив та не працевлаштував на створені робочі місця жодного  інваліда  у  відповідності  до встановленого законом нормативу.

За приписом ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є  вчинене  ним  правопорушення у  сфері  господарювання.

Учасник  господарських  відносин відповідає за невиконання  або  неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення   господарської діяльності, якщо не доведе,  що  ним вжито  усіх  залежних  від  нього заходів для  недопущення  господарського  правопорушення.

Враховуючи,  що  відповідачем  не  надано  доказів  вжиття  ним  вичерпних  заходів для  недопущення  правопорушення  та  не  спростовано   надані  позивачем   докази  про наявність  правопорушення, господарський  суд дійшов  до висновку,  що  позовні вимоги  підлягають  до  повного   задоволення.

Виходячи  з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда – це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, не залежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства  повинні розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включати їх до колективного договору ( п.5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.

За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Крім того, при вирішенні спору  господарським судом враховується, що  обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Однак, господарським судом  достовірно встановлено, що  протягом  2006 року відповідачем не створено 1 робоче місце  для працевлаштування  інвалідів  та не було фактично введено  це робоче місце  шляхом  працевлаштування інвалідів починаючи  з 01.01.2006 року, не подано  відповідачем доказів  про внесення  змін  до штатного розкладу  підприємства,  не  було створено (пристосовано) робоче місце робітника для осіб з обмеженими фізичними  можливостями.

Поряд з цим,   Законом України  «Про внесення змін до деяких законодавчих  актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів, який набрав  чинності з 01.01.2006 року і фактично діяв в період виникнення спірних правовідносин,  встановлено  наступне.

2. У  Законі  України  "Про  основи  соціальної  захищеності  інвалідів в Україні" 1) частину другу статті 1 викласти в такій редакції: "Центральні і  місцеві  органи  виконавчої  влади  та  органи  місцевого  самоврядування,  підприємства,  установи  і організації (незалежно від форм власності і господарювання,  виду діяльності і  галузевої належності),  їх філії,  відділення,  представництва, що ведуть окремий  облік  результатів  фінансової  та  господарської  діяльності,  банки та інші фінансові установи,  фізичні особи, які використовують найману працю,  а  також  представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних  організацій),  які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо   інше  не  передбачено  міжнародними  договорами України,  згода на  обов'язковість яких  надана Верховною Радою України, залучають представників громадських  організацій  інвалідів  до  підготовки   рішень, що стосуються інтересів інвалідів";

5) статті 19 і 20 викласти в такій редакції:

"Стаття 19. Для підприємств, установ, організацій, у тому  числі підприємств,  організацій громадських організацій інвалідів,  фізичних  осіб,  які використовують найману працю,  установлюється норматив робочих місць для працевлаштування  інвалідів  у  розмірі чотирьох  відсотків   середньооблікової   чисельності   штатних  працівників облікового складу за рік,  а якщо працює від 8 до  25  осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі  підприємства,  організації  громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману  працю, самостійно розраховують кількість робочих  місць для працевлаштування   інвалідів  відповідно до нормативу,  встановленого частиною першою  цієї  статті,  і  забезпечують  працевлаштування  інвалідів.  

При  розрахунках кількість робочих місць округлюється  до  цілого значення.    Підприємства, установи,  організації,  у  тому числі підприємства, організації   громадських організацій  інвалідів,  фізичні  особи,  які  використовують  найману  працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих  місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством,   установою,  організацією,  у  тому числі підприємством,  організацією  громадських  організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю,  інвалідів,  для  яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць,  визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано   забезпечення   роботою  інвалідів   на   підприємствах,  в  організаціях  громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань  підприємствами,  установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману  працю, та  підприємствами,  організаціями  громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та  іншої діяльності для вирішення спільних економічних та  соціальних   завдань.

Керівники підприємств,  установ,  організацій,  у тому  числі   підприємств,   організацій громадських організацій  інвалідів, фізичні  особи,  які  використовують   найману  працю,  у разі незабезпечення   виконання  нормативів робочих місць   для  працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту  інвалідів  звіту  про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Норматив робочих  місць,  призначених  для   працевлаштування    інвалідів,  порядок  його  встановлення  визначаються виключно цим  Законом.  Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від  зазначених   у   цьому  Законі,  застосовуються положення цього Закону.

Стаття 20. Підприємства, установи, організації, у тому числі  підприємства,  організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують   найману  працю, де середньооблікова  чисельність працюючих  інвалідів менша,   ніж установлено нормативом,  передбаченим статтею 19  цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів    адміністративно-господарські санкції,  сума  яких визначається в розмірі  середньої річної заробітної плати на  відповідному підприємстві, установі,  організації,  у тому числі підприємстві, організації громадських організацій   інвалідів, фізичної  особи,  яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для  працевлаштування  інваліда  і  не  зайняте   інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств,  організацій  громадських  організацій   інвалідів,   фізичних   осіб,   на  яких  працює  від  8  до  15  осіб,  розмір  адміністративно-господарських санкцій за робоче місце,  призначене   для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається   в  розмірі половини середньої річної заробітної плати   на   відповідному підприємстві,  в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських  організацій  інвалідів,  у фізичної особи, яка використовує найману працю.   

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне  за  собою  нарахування  пені.  Пеня  обчислюється  виходячи  з  120  відсотків  річних облікової ставки Національного  банку України,  що діяла на момент сплати,  нарахованої  на  повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства,  установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю,  проводять відповідно до  закону  за   рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати   всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються  підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами,   організаціями громадських організацій, інвалідів, фізичними особами,  зазначеними в частині першій цієї  статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу,  встановленого частиною   першою статті 19 цього Закону.

При  цьому  до  правовідносин  із  стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим  Законом, не застосовуються строки, визначені   статтею  250  Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в  примусовому  порядку  може  бути  звернено  на майно підприємства, установи,  організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону,  вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.  

Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення  мають  право  захищати  свої  права  та законні інтереси, у тому числі в  суді.

Таким чином, сума адміністративно - господарських санкцій  становить: 2325 грн.

Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених чинним законодавством України на нього завдань здійснює контроль за виконанням   суб'єктами  господарювання  чотирьохвідсоткового  нормативу  робочих   місць,   призначених   для   працевлаштування  інвалідів,  в  тому  числі  шляхом  стягнення  в  судовому порядку  адміністративно-господарських санкцій за невиконання  ними  такого  нормативу  в розмірі середньорічної заробітної плати працівника за  кожне незайняте робоче місце  інвалідам  згідно  ст.  ст.  19,  20  Закону  України  "Про  основи  соціальної  захищеності інвалідів в  Україні" .

Господарським судом також приймається до уваги, що про створення робочих місць для працевлаштування інваліда відповідачем  не  було повідомлено    Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості , Кіровоградську громадську   організацію інвалідів та Кіровоградське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів.

Господарським судом також враховується, що відповідачем не виконувались вимоги наказу Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р., яким затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", що повинен подаватись підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

З наведеного слід зробити висновок, що на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Крім того, наявність правопорушення фактично визнана при складанні  відповідачем звіту форми №10-ПІ “Про зайнятість та працевлаштування  інвалідів за 2006 рік” в рядку  02 “середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, осіб” відповідач   проставив  у  звіті   прочерк, тобто  відсутність таких осіб   особи, тобто визнав факт  відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів, що повністю узгоджується  з вимогами  Інструкції щодо заповнення форми № 10 - ПІ поштова - річна „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" яка затверджена Наказом Міністерства  праці України № 338 від 29.12.2004 р. (далі Інструкція):

- згідно   п.   3.1.   Інструкції   у   рядку   01   відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, у відповідача     середньооблікова   чисельність   штатних  працівників становила  10  працівників.

- згідно   п.   3.2.   Інструкції   у   рядку   02   відображається середньооблікова   кількість   штатних  працівників за  рік,   яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, (згідно до звіту у  відповідача зазначено, що на   підприємстві не  працювали   інваліди).  

Крім того, згідно п. 3.3. Інструкції у рядку 03 відображається кількість   інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених підприємством, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України  „Про основи соціальної захищеності інвалідів      в  Україні".  

Відповідно до нормативу у відповідача повинні працювати 1 інвалід, тобто кількість яких зазначено у звіті.

Крім того, господарський суд прийшов до переконання про необхідність розглянути  спір по суті в порядку  Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи наступне. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні  ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства,  в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у  яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого  (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це  органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відтак, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 162, 163, 167, 186, п.6 Прикінцевих та  перехідних  положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

                                 П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний  позов  задовольнити  повністю.

Стягнути з Приватного  підприємства “Аштар” (25031, м. Кіровоград, вул. Космонавта Попова, 9, корп. 1, кв. 114, р/р 260023349 в ВАТ "Райффайзенбанк Аваль", МФО 323538, ідентифікаційний код 31637073) на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (25009, м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, 7А, р/р 31215230700002 УДК у м. Кіровограді, Банк: ГДК в Кіровоградській області, МФО 823016, ідентифікаційний код 24145329) заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій в розмірі 2325 грн. за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів в 2006 році.

Після набрання постановою законної сили за заявою стягувача видати виконавчий лист.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в   порядку і строки  відповідно до ст.   186 Кодексу адміністративного судочинства  України.  Про  апеляційне  оскарження   рішення  суду  першої  інстанції спочатку   подається заява. Обґрунтування мотивів   оскарження і вимоги до суду апеляційної  інстанції викладаються в   апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та  апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через   суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної  скарги одночасно надсилається особою,   яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду   першої   інстанції  подається  протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному  обсязі відповідно до статті 160 цього Кодекс - з дня   складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти  днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути  подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,   якщо скарга  подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення  строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду,  якщо суд   апеляційної  інстанції  за  заявою   особи,  яка  їх   подала,   не   знайде   підстав  для  поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу   адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає  законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,   встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк,  встановлений цим Кодексом, постанова  суду  першої  інстанції набирає законної сили  після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо  його  не  скасовано,  набирає законної сили   після   закінчення  апеляційного розгляду   справи.  Якщо  строк  апеляційного   оскарження   буде   поновлено,   то  вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова   виготовлена в повному обсязі   28  листопада   2007 року.

Суддя

  Ю. І. Хилько