Постанова

від 28.02.2024 по справі 902/16/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року Справа № 902/16/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Петухов М.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дабл В" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 у справі № 902/16/24 (суддя Нешик О.С.)

за позовом керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в особі Міністерства освіти і науки України та Любарського професійного ліцею

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дабл В"

про стягнення збережених коштів без достатньої правової підстави в розмірі 2 886 811, 56 грн

ВСТАНОВИВ:

Керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області (далі - прокурор) в особі Міністерства освіти і науки України (далі - позивач-1) та Любарського професійного ліцею (далі - позивач-2) звернувся до Господарського суду Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дабл В" (далі - відповідач) про стягнення збережених коштів без достатньої правової підстави в розмірі 2 886 811, 56 грн на підставі положень ст. ст. 1212 - 1214 ЦК України.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що відповідач без правової підстави набув у користування земельні ділянки кадастровий номер 1823187300:07:005:0002 площею 41,4 га та 1823180200:01:001:0001 площею 58,2 га, розташовані в Житомирській області та використовував їх для отримання прибутку шляхом вирощування та подальшої реалізації сільськогосподарської продукції.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 передано справу №902/16/24 на розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Місцевий господарський суд з огляду на предмет спору у справі, місцезнаходження нерухомого майна (земельної ділянки) та положення ч. 3 ст. 30 ГПК України, дійшов висновку про передачу справи за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Житомирської області.

До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "Дабл В" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 у справі № 902/16/24, в якій апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до Господарського суду Вінницької області для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що спір у даній справі не пов`язаний безпосередньо з нерухомим майном чи виконанням договору щодо нерухомого майна, а тому ч. 3 ст. 30 ГПК України не може використовуватись для визначення господарського суду, який буде розглядати спір. Прокурор обґрунтовано заявив позов про стягнення коштів за місцезнаходженням відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В.

Листом від 22.01.2024 матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.

29.01.2024 до суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 відповідачу поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали суду, відкрито провадження у справі та повідомлено учасників справи, що розгляд справи буде здійснюватися у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.

ТОВ "ДАБЛ В" надіслало до суду письмові пояснення, в яких вказує, що з Єдиного державного реєстру судових рішень, відповідачу стало відомо про те, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 04.01.2024 відкрито провадження у справі № 902/17/24 за позовом керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Новочорторийський технолого - економічний фаховий коледж до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмільницьке" про стягнення 5 659 709, 21 грн. Зі змісту ухвали суду від 04.01.2024 у справі № 902/17/24 слідує, що до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Новочорторийського технолого - економічного фахового коледжу до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмільницьке" з позовними вимогами про визнання незаконним договору про надання послуг № 3 від 18.10.2021, укладеного між Новочорторийським технолого - економічним фаховим коледжем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хмільницьке" та стягнення коштів розмірі 5 659 709,21 грн. Обставини справ № 902/16/24 та № 902/17/24 є ідентичними: керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області, керуючись ст. 1212 ЦК України, ставить питання про стягнення із відповідачів коштів, які, на думку прокурора, юридичні особи безпідставно отримали від продажу зерна, вирощеного на земельній ділянці, яка перебувала в постійному користуванні навчального закладу, та розташована в Житомирській області. При цьому ухвалою Господарського суду Вінницької області від 04.01.2024 у справі №902/17/24 відкрито провадження та призначене підготовче засідання, тоді як у справі №902/16/24 постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд господарського суду Житомирської області з підстав виключної підсудності.

Керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що прокурором у пред`явленому позові обрано спосіб захисту у вигляді стягнення безпідставно збережених коштів, предмет спору стосується стягнення грошових коштів, а не майна, права на майно, тому даний спір підлягає вирішенню господарським судом за місцезнаходженням відповідача в порядку ст. 27 ГПК України. Враховуючи викладене, просить скасувати ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 про передачу справи до Господарського суду Житомирської області, а справу направити для подальшого розгляду до Господарського суду Вінницької області.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 255 даного Кодексу встановлено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду.

За приписами частини 13 статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З огляду на вищенаведені приписи статей 255, 271 ГПК України перегляд оскаржуваної ухвали здійснюється судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Відповідно до ст. 1 ГПК України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Згідно ч. 1 ст. 27 ГПК України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 30 ГПК України встановлена виключна підсудність справ.

Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. У цих категоріях справ не допускається також договірна підсудність.

Так, ч. 3 ст. 30 ГПК України передбачає, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

При цьому тлумачення ч. 3 ст. 30 ГПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення ч. 3 ст. 30 ГПК України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.

Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Згідно ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

При цьому виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.

Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у справі № 638/1988/17 року від 10.04.2019.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 дійшла висновку, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі №460/4286/16-ц від 23.01.2018 та у справі № 640/16548/16-ц від 16.05.2018, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст. ст. 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст. ст. 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Верховний Суд у своїй постанові від 20.06.2019 у справі № 626/47/19 дійшов висновку про те, що оскільки позовні вимоги виникли з приводу нерухомого майна, а саме плати за користування землею (безпідставно збережених коштів), то підсудність за цим позовом має визначатися відповідно до правил виключної підсудності.

У постанові від 28.08.2019 у справі № 415/4214/15-ц Верховний Суд дійшов аналогічних висновків про те, що спір виник з приводу нерухомого майна, а саме відшкодування збитків, заподіяних безоплатним користуванням земельною ділянкою, то підсудність такої справи має визначатись за правилами виключної підсудності.

Також у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду розглянула питання про те, чи поширюються правила територіальної підсудності спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, на спори, предметом яких є грошові кошти в межах розрахунку за таке майно, чи їх предметом має бути нерухоме майно безпосередньо.

У постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду визначила, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередній об`єкт спірних правовідносин.

Позиція Великої Палати Верховного Суду ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових. Тому на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми ч. 3 ст. 30 ГПК України.

Предметом позову у даній справі є стягнення із відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі 2 886 811, 56 грн на підставі положень ст. ст. 1212 - 1214 ЦК України.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що відповідач без достатньої правової підстави набув у користування земельні ділянки кадастровий номер 1823187300:07:005:0002 площею 41,4 га та 1823180200:01:001:0001 площею 58,2 га, розташовані в Житомирській області, використовував їх для отримання прибутку шляхом вирощування та подальшої реалізації сільськогосподарської продукції.

Із урахуванням того, що підставою звернення прокурора до суду із даним позовом є збереження відповідачем як користувачем земельних ділянок без належної правової підстави за рахунок позивача грошових коштів у вигляді вартості вирощеної продукції, тому колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв`язок із нерухомим майном - земельними ділянками, відповідно, і позов має розглядатися за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна.

При цьому, суд апеляційної інстанції не може погодитись із доводами відповідача про те, що цей спір не є спором з приводу нерухомого майна, а стосується лише грошових коштів, а тому він повинен розглядатися в порядку ст. 27 ГПК України, а саме за місцезнаходженням відповідача, виходячи з такого.

Предмет цього спору - грошові кошти у вигляді вартості вирощеної продукції у зв`язку з використанням земельних ділянок без належної правової підстави, безпосередню пов`язаний із такими земельними ділянками, адже характер спірних відносин щодо них (земельних ділянок) визначає належність застосування обраного способу судового захисту; вказаний спір потребує застосування ч. 3 ст. 30 ГПК України як з мотивів наявності прямого зв`язку стягуваних коштів з нерухомістю (земельними ділянками), так і з мотивів характеру доказів використання таких земельних ділянок відповідачем безпосередньо за їх місцезнаходженням у Житомирській області.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував правила про територіальну юрисдикцію (підсудність) та направив справу за встановленою виключною підсудністю (за місцезнаходженням нерухомого майна - земельних ділянок) до Господарського суду Житомирської області.

Колегія суддів зауважує, що однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства є чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень судів окремих ланок системи судоустрою, а також судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення судових справ. Важливим кроком на шляху до розгляду справи компетентним судом є правильне визначення юрисдикції конкретної справи, оскільки це традиційно вважається необхідною передумовою практичного втілення права на звернення до суду.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

У справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Водночас у рішенні у справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява №7360/76) судом наголошено на тому, що термін "суд, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви №29458/04 та №29465/04).

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваній ухвалі висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 у справі № 902/16/24 підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дабл В" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08.01.2024 у справі № 902/16/24 - залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

3. Справу надіслати до Господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.