Постанова

від 26.02.2024 по справі 511/1513/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1833/24

Справа № 511/1513/21

Головуючий у першій інстанції Бобровська І. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Драгомерецького М.М.,

Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Козлової В.А.,

розглянувши впорядку спрощеногопозовного провадження,без участіучасників справи,апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвоката Павлова Олексія Станіславовича на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 03 травня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Бобровської І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця», треті особи: Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України», начальник ВП «Одеське відділення філії «ПОУ» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» Гордієнко Владислав Іванович, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди,

встановив:

21.07.2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд:

- визнати незаконним наказ ВП «Одеське відділення» філії «ПОУ» АТ «УЗ» від 17.06.2021 року №74/ОС про припинення трудового договору (контракту) та скасувати його;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного інженера технолога ВП «Одеське відділення» філії «ПОУ» АТ «УЗ»;

- стягнути з відповідача АТ «Укрзалізниця» на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.06.2021 року до дня поновлення на роботі;

- визнати позивачку ОСОБА_1 жертвою дискримінації, внаслідок незаконних дій/бездіяльності відповідача АТ «Укрзалізниця»;

- стягнути з відповідача на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн., завдану внаслідок незаконного звільнення та інших протиправних дій/бездіяльності, які обумовили додаткові зусилля позивача щодо організації свого життя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 1991 року по 17.06.2021 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця».

З 01.11.2001 року позивачка працювала у виробничому підрозділі «Одеське відділення» філії «Головний інформаційно обчислювальний центр» АТ «Українська залізниця» на посаді провідного інженера технолога.

17.06.2021 року ОСОБА_1 було звільнено на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації праці (скорочення чисельності працівників або штату).

Позивачка вважає, що при її звільненні з роботи відповідачем були порушені вимоги ст. 252 КЗпП України і ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Відповідачем не було надано техніко економічного підтвердження змін, які повинні були статися в організації виробництва і праці. Також відповідачем не була отримано погодження Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» щодо змін в організації виробництва та праці. Крім того, позивач рішенням №19 від 03.10.2020 року Президії Центрального комітету Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» та постанови Президії була уповноважена бути профспілковим представником Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» в філії ПОУ АТ «Укрзалізниця» та її звільнення як члена виборного профспілкового органу повинно було відбутись виключно після отримання попередньої згоди профспілкового органу, який заперечував у скороченні посади інженера-технолога відділу впровадження та експлуатації АСУ, системами управління базами, яку обіймала позивач до звільнення.

Внаслідок бездіяльності працівників кадрового господарства регіональної філії «Одеська залізниця» було порушено право позивача на працю. Крім того, позивачка вважає, що мала переважне право залишення на роботі, гарантоване їй ст. 42 КЗпП України, зокрема: відповідачем не перевірено у кого з працівників, які займали ідентичні посади, була більш висока кваліфікація та продуктивність праці, позивач є єдиною особою у сім`ї з самостійним заробітком, позивач має тривалий (32 роки) безперервний стаж роботи на даному підприємстві.

Позивачка також стверджулвала, що незаконним звільнення їй було завдано моральну шкоду, що виразилась у втраті нормальних життєвим зв`язків (т.1, а.с.1-29, т.2, а.с.30-44).

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 03 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ Виробничого підрозділу «Одеське відділення» філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» АТ «Українська залізниця» від 17 червня 2021 року №74/ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера технолога відділу впровадження та експлуатації АСУ ресурсами та систем управління базами даних з 17 червня 2021 року за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера технолога у Виробничому підрозділі «Одеське відділення» філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» АТ «Українська залізниця».

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 червня 2021 року по 03 травня 2023 року в сумі 263 963,18 грн. з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а також моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в сумі 3 597,63 грн. (т.5, а.с.89-111).

В апеляційній скарзі представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Павлов О.С. ставить питання про скасування рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 03 травня 2023 року, ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.5, а.с.117-126).

Вирішуючи питання про слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (т.5, а.с.164-170).

Колегією суддів також враховано заяву позивачки ОСОБА_1 про слухання справи за її відсутності (т.5, а.с.171-172).

Разом з тим, представником АТ «Українська залізниця» - Павловим О.С. подано клопотання/заяву про відкладення розгляду справи, з посиланням на те, що в іншому суді у м. Дніпро призначена до розгляду інша цивільна справа, в якій представник приймає участь. проте, представником не надано доказів на підтвердження доводів, визначених у клопотанні/заяві (т.5, а.с.173).

Враховуючи, що дана цивільна справа перебуває в провадженні суду апеляційної інстанції тривалий час (т.5, а.с.142-143), а також те, що представником апелянта не надано відповідних доказів на підтвердження своїх доводів, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Також колегією суддів враховано, що АТ «Укрзалізниця» є юридичною особою, а тому могла направити до суду іншого представника, а також представник АТ «Укрзалізниця» мав право прийняти участь у розгляді справи поза межами приміщення суду, в порядку передбаченому ст. 212 ЦПК України, враховуючи також те, що саме в день і час розгляду даної справи, він не приймав участі в іншій будь-якій справі.

У зв`язку з цим, колегія суддів також зазначає, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що всвоїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів.

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, розгляд даної справи здійснений 14.02.2024 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище. Повний текст судового рішення суду апеляційної інстанції складений 23.02.2024 року.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково та стягуючи з відповідача на користь позивачки середній заробіток у розмірі 263963,18 грн., суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог в цій частині (т.5, а.с.91-111).

Колегія суддів не може в повному обсязі погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням відповідно до п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до роз`яснень Міністерства юстиції України від 25.01.2011 року «Гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації» скорочення чисельності або штату працівників може бути одним з різновидів вдосконалення виробництва. При цьому скорочення чисельності та скорочення штату не тотожні поняття. Так, скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату?зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо. При цьому, одночасно можуть вводитися інші посади, спеціальності, професії тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватися, а в окремих випадках навіть збільшуватися.

За правилами ст. 43 КЗпП України роботодавець зобов`язаний отримати попередню згоду на звільнення від виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членами якої є працівники відділення.

Згідно вимог частини першої цієї статті розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.п. 1-2-5, 7 ст. 40 і п.п. 2-3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Частиною 2 ст. 252 КЗпП України встановлено, щозвільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Згідно ч.ч.1,2 ст. 11 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.

Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, закладі освіти або об`єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 1991 року по 17.06.2021 року перебувала в трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» (т.1, а.с.34-39зворот).

З 01.11.2001 року по 17.06.2021 року вона працювала у Виробничому підрозділі «Одеське відділення» філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді провідного інженера технолога, що підтверджується копією трудової книжки позивача та довідкою від 17.06.2021 року №18 ВП «Одеське відділення» філії «ГІОЦ» АТ «Укрзалізниця» (т.1, а.с.36-39-зворот).

З 03.10.2020 року позивачка взята на облік нового члена Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України (далі ВПС «СЗУ») та включена до складу первинної профспілкової організації «Центрального апарату управління «АТ «Укрзалізниця».

Крім того рішення, Центрального комітету Президії ВПС «СЗУ» від 03.10.2020 року № 19 ОСОБА_1 уповноважена бути представником Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників у філії «ГІОЦ» АТ «Укрзалізниця» (т.1, а.с.41-43).

Листом вих. № 54 від 14.10.2020 року ВПС «СЗУ» повідомила АТ «Укрзалізниця», що ОСОБА_1 взята на профспілковий облік ВПС «СЗУ» та уповноважена бути профспілковим представником ВПС «СЗУ» в філії «ГІОЦ» АТ «Укрзалізниця» (т.1, а.с.44-45).

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 є представником Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України», АТ «Укрзалізниця», вона надіслала на адресу начальника ВП «Одеське відділення філії «ГІОЦ» АТ «Укрзалізниця» Гордієнку В.І. Статут Профспілки (т.1, а.с.46-47).

Обов`язки профспілкового представника ВПС «СЗУ» у філії «ГІОЦ» АТ «Укрзалізниця» Жукова С.В. виконувала також на момент звільнення з посади.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом у випадку змін в організаціях виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2, 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Частинами 1,3 статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноваженим ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

На виконання вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, 26.03.2021 року ОСОБА_1 була попереджена відповідачем, що з 16.03.2021 року посада, яку вона займає, вилучена зі штатного розпису і ОСОБА_1 підлягає звільненню 17.06.2021 року (т.1, а.с.64).

17.05.2021 року, 02.06.2021 року, 15.06.2021 року та 17.06.2021 року ОСОБА_1 відповідачем було запропоновано вакантні посади для подальшого працевлаштування. Разом із тим, ОСОБА_1 зазначені пропозиції відповідача не прийняла (т.1, а.с.206-219).

17.06.2021 року ОСОБА_1 звільнено з підстав п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації праці (т.1, а.с.48).

Разом із тим, відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України,а також особам, реабілітованим відповідно доЗакону України«Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат;

11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року.

Перевага взалишенні нароботі моженадаватися йіншим категоріямпрацівників,якщо це передбачено законодавством України.

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в ч. 2 ст.42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Крім того, застосування положень ст. 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади. Враховуючи, що посада провідного інженера-технолога відділу УРБД була не єдиною на підприємстві, положення ст. 42 КЗпП України підлягають застосуванню.

На засідання комісії від 26.03.2021 року з удосконалення структури виробничого підрозділу «Одеське відділення» філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» були визначені працівники, які підлягають вивільненню. У відділі УРБД було 6 ідентичних посад провідного інженера-технолога, які займали шість осіб, у тому числі, ОСОБА_1 . Одна посада провідного інженера технолога була виключена із штатного розпису.

Після зачитування характеристики працівників, посади яких підлягали скороченню, комісія прийшла до висновку про скорочення провідного інженера-технолога ОСОБА_1 .

Матеріали справи не містять доказів, що питання наявності переважного права залишення на посаді у вказаних працівників на засіданні комісії, у порушення ст. 42 КЗпП України, обговорювалось.

Разом з тим, ОСОБА_1 є єдиною особою у сім`ї з самостійним заробітком, тривалий безперервний стаж роботи на даному підприємстві (32 роки). А тому мала перевагу на залишення на роботі відповідно до ч. 2 ст. 42 КЗпП України. Позивач

Також відповідачем не надано доказів, що інші п`ять працівників, які займали посади провідних інженерів - технологів відділу УРБД, мали переважне право на залишення на роботі в порівнянні з ОСОБА_1 .

Крім того, як зазначалося вище, ОСОБА_1 є членом Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України». ОСОБА_1 також була уповноваженим представником Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» (т.1, а.с.41).

Листом Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» вих. № 54 від 14 жовтня 2020 року про вищезазначене було повідомлено відповідача (т.1, а.с.44-45).

За правилами ст. 43 КЗпП України роботодавець зобов`язаний отримати попередню згоду на звільнення від виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членами якої є працівники відділення.

Згідно вимог частини першої цієї статті розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.п. 1-2-5, 7 ст. 40 і п.п. 2-3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Частиною 2 ст. 252 КЗпП України встановлено, щозвільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Згідно ч.ч.1,2 ст. 11 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.

На час звільнення з посади на ОСОБА_1 розповсюджувалися як гарантії встановлені ст.43 КЗпП Україні для працівників, які є членами первинної профспілкової організації, так і гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів, встановлені ст. 252 КЗпП України та ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» від 31 травня 2021 року № 41 було відмовленоу розірваннітрудового договоруіз ОСОБА_1 - інженером технологом відділу впровадження та експлуатації АСУ ресурсами та систем управління базами «ГІОЦ» ВП «Одеське відділення» АТ «Укрзалізниця». Відмова у звільненні обґрунтована тим, що відповідачем порушено порядок звільнення позивачки, передбачені КЗпП України, зокрема, з ВПС «СЗУ» або профспілковим представником не проводились консультації відповідно до вимог ст. 22 Закону України «Про професійні необхідності скорочення працівників, не надано інформації щодо заходів запобігання присприятливим умовам звільнення працівників, не враховано переважне право працівників на залишення на роботі, які підлягають вивільненню у повному обсязі всіх вакантних посад (т.1, а.с.55-56).

Філія «ГІОЦ» АТ «Укрзалізниця» вважала, що відмова Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» у розірванні трудового договору із ОСОБА_1 є необґрунтованою та звільнила позивача з посади без згоди професійної спілки.

Проте, як вбачається із тексту рішення Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» від 31 травня 2021 року № 41 у відмові професійної спілки чітко зазначені порушення зі сторони роботодавця з посилками на нормативно-правове обґрунтування (т.1, а.с.53-54, 55-56).

Крім того, зважаючи на те, що на момент звільнення ОСОБА_1 вона продовжувала виконувати обов`язки профспілкового представника ВПС «СЗУ» у філії ГІОЦ, то на неї розповсюджувалась і гарантія, встановлена ч.4 ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ч.4 ст.252 КЗпП України щодо заборони звільнення працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад.

Відповідно ст.37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» там, де не створюється виборний орган професійної спілки, діє профспілковий представник, то така гарантія розповсюджується і на нього.

Твердження заявника в апеляційній скарзі про те, що між філією «ГІОЦ» АТ «УЗ» та Всеукраїнською професійною спілкою «Спілка залізничників України» не укладено колективного договору, яким регулюються виробничі, трудові та соціально-економічні відносини між адміністрацією та співробітниками філії «ГІОЦ» АТ «Укрзалізниця», внаслідок чого Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України» не є стороною колдоговору та не є повноважним представником профспілкового органу співробітників філії «ГІОЦ» АТ «Укрзалізниця», та не мала права делегувати її представництво в філії «ГІОЦ» АТ «Укрзалізниця» позивачу ОСОБА_1 , апеляційній суд також не приймає до уваги, з огляду на наступні обставини.

Так, 14.12.2001 року була підписана галузева угода між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки зі змінами та доповненнями від 29.12.2018 року, яка згідно п.2.2. набрала чинності з 01.01.2002 року та діє до укладання нової Угоди. Угода укладена з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин залізничників між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, що діють у галузі, в особі їх виборних органів. Згідно п.1.5. положення цієї Угоди є обов`язковими для застосування при укладенні колективних договорів залізниць та їх структурних підрозділів, підприємств, організацій і установ залізничного транспорту. Відповідно до протокольного рішення ЦК ВПС «СЗУ» №11 від 15.06.2020 року Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України» визнала та приєдналася до галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту (Укрзалізниця) і профспілками (2002-2006 із змінами та доповненнями) та визначила уповноважених представників від ВПС «СЗУ» в СПО для ведення переговорів і укладання колективного договору.

Як вже зазначалося, постановою Центрального комітету Президії №21 від 03.10.2020 року Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» позивач ОСОБА_1 уповноважена бути профспілковим представником Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» у філії ГІОЦ АТ «Укрзалізниця».

У встановленому законом порядку постанова № 21 від 03.10.2020року ЦК Президії ВПС «СЗУ» відповідачем оскаржена не була.

Крім того, встановлені трудовим законодавством гарантії члена первинної профспілкової організації та профспілкового представника не залежать від того, чи є профспілковий орган стороною колективного договору, що укладений структурним підрозділом підприємства, установи, організації.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка звільнена з посади з порушенням вимог, передбачених ст.ст.42,43, 252 КЗпП України та ст. 41 закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Відповідно дост.237-1КЗпП України,відшкодування роботодавцемморальної шкодипрацівнику провадитьсяу разі,якщо порушенняйого законнихправ,у томучислі внаслідокдискримінації,мобінгу (цькування),факт якогопідтверджено судовимрішенням,що набралозаконної сили,призвели доморальних страждань,втрати нормальнихжиттєвих зв`язківі вимагаютьвід ньогододаткових зусильдля організаціїсвого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Враховуючи, що внаслідок незаконного звільнення позивачки з посади, відповідачем було порушено її трудові права, суд першої інстанції, з врахуванням усіх обставин справи, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

Разом із тим, колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги, що судом першої інстанції необґрунтовано було стягнуто з відповідача на користь позивачки середній заробіток у розмірі 263963,18 грн., у тому числі суму у розмірі 55957,00 грн.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 17.06.2021 року позивачу ОСОБА_1 були нараховані виплати, передбачені колективним договором п. 2.12. 3 середньомісячних заробітків у загальному розмірі 55957,00 грн. (т.4, а.с.178-179).

Таким чином, враховуючи викладене, апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - зміні в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням виплаченої суми у розмірі 55957,00 грн. без урахування, податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду частково не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального права.

У зв`язку з цим, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду змінити і прийняти у справі постанову, якою позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.06.2021 року по 03.05.2023 року у розмірі 208006,18 грн., з вирахуванням із вказаної суми грошових коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Увідповідності до ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, а також те, що колегія суддів зменшує суму заборгованості АТ «Укрзалізниця» перед позивачем ОСОБА_1 на 55957 грн., колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму судового збору, яка стягнута оскаржуваним судом рішенням з АТ «Укрзалізниця» на користь держави, на 559,57 грн.

Крім того, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, на 20,80%, апелянту - АТ «Укрзалізниця» слід компенсувати за рахунок держави сплачений АТ «Укрзалізниця» судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1122,47 грн. (5396,45 х 20,80% = 1122,47 грн.).

Керуючись ст. 141,367,368, 369, п.2 ч.1 ст.374, п. 4 ч.1 ст.376, ст.ст.381-384,389-391 ЦПК України,апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвоката Павлова Олексія Станіславовича задовольнити частково.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 03 травня 2023 року змінити.

В абзаці четвертому та сьомому резолютивної частини рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 03 травня 2023 року цифри та слова: «263963,18 грн.» замінити цифрами та словами: «208006,18 (двісті вісім тисяч шість гривень 18 копійок)», а цифри та слова: «3 597,63 грн.» замінити цифрами та словами: «3038,06 грн. (три тисячі тридцять вісім гривень 06 копійок)».

В іншій частині рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 03 травня 2023 року залишити без змін.

Компенсувати Акціонерному товариству «Укрзалізниця», код ЄДРПОУ 40075815, за рахунок держави сплачений судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1122,47 (одну тисячі сто двадцять дві гривні 47 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне судове рішення складено 26.02.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк