Ухвала

від 28.02.2024 по справі 907/766/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХвала

"28" лютого 2024 р. м. Ужгород Справа №907/766/23

Колегія суддів Господарського суду Закарпатської області у складі:

Головуючого судді Пригари Л.І., суддів Андрейчука Л.В., Лучка Р.М.,

розглянувши заяву Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , с. Теребля Тячівського району Закарпатської області б/н від 19.02.2024 (вх. №02.3.1-02/1199/24 від 19.02.2024) про вжиття заходів забезпечення позову у справі №907/766/23

За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , с. Теребля Тячівського району Закарпатської області

до відповідача 1 Відділу управління майном району Тячівської районної ради, м. Тячів Закарпатської області

до відповідача 2 ОСОБА_2 , директора ТОВ Вітар-Л, с. Теребля Тячівського району Закарпатської області

про визнання права власності на свердловину №12, побудовану над нею надкаптажну споруду, будівлю ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку, на якій знаходиться свердловина № НОМЕР_1 та будівля ІНФОРМАЦІЯ_1 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребування майна (свердловини №12, побудованої над нею надкаптажної споруди, будівлі ІНФОРМАЦІЯ_1 та земельної ділянки, на якій знаходиться зазначене майно) з володіння останнього набувача шляхом відновлення становища, що існувало до порушення права власності позивача, та всього комплексу правомочностей власника;

- зобов`язання відповідача (набувача) ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження майном, а саме, свердловиною №12, побудованою над нею надкаптажною спорудою, будівлею ІНФОРМАЦІЯ_1 та земельною ділянкою, на якій знаходиться свердловина №12 та будівля Лазня;

- визнання недійсними укладених договорів про погашення кредиторських вимог та акту передачі майна у справі №5008/988/2011 між ініціюючим кредитором Відділом управління майном району Тячівської районної ради та громадянкою ОСОБА_2 ;

- визнання недійсною виготовленої документації на споруду бюветного комплексу (насосна станція) та реєстрації бюветного комплексу свердловини №12 (запис про право власності: 37816948; дата реєстрації: 31.07.2020) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнання недійсним рішення виконкому Тереблянської сільської ради №5 від 22.10.2000, запису в реєстровій книзі №2 Бюро технічної інвентаризації та виданого свідоцтва на право власності про розподіл адміністративно-побутової споруди;

- визнання недійсною реєстрації за ОСОБА_2 1/3 частини будівлі ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1779066621244; запис про право власності: 30559202; дата реєстрації 01.03.2019);

- визнання недійсною реєстрації за ОСОБА_2 1/3 частини будівлі ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1779066621244; запис про право власності: 30559202; дата реєстрації 01.03.2019);

- визнання недійсною присвоєної адреси оздоровчо-відпочивальному комплексу ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 );

- визнання недійсною виготовленої технічної документації із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 2124487000:03:005:0309 та реєстрації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язання відповідача (набувача) ОСОБА_2 для забезпечення доступу позивача до свердловини №12, будівлі Лазня та земельної ділянки зняти поставлену огорожу між суміжними землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , знести (розібрати) бруківку, бардюри та висаджені туї на дорозі загального значення;

- зобов`язання Держгеокадастру у Закарпатській області виконати постанову Кабінету Міністрів України №413 від 08.04.1996 шляхом внесення відомостей до Державного кадастру щодо свердловини №12, яка зареєстрована в Державному кадастрі артезіанських свердловин, за ОСОБА_1 (системний номер: 100877 від 13.11.2020) та земельної ділянки, на якій розташована дана свердловина, зазначивши Державний акт на землю IV ЗК №032816 від 23.10.1997, виданий ОСОБА_1 ,

шляхом заборони відповідачу ОСОБА_2 вчиняти дії щодо продажу, передачі, дарування або інші дії, які можуть призвести до відчуження майна, а саме, свердловини №12, надкаптажної споруди, будівлі Лазня та земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

У провадженні Господарського суду Закарпатської області (колегія суддів у складі: головуючого судді Пригари Л.І., суддів Андрейчука Л.В., Лучка Р.М.) перебуває справа №907/766/23 за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , с. Теребля Тячівського району Закарпатської області до відповідача 1 Відділу управління майном району Тячівської районної ради, м. Тячів Закарпатської області, до відповідача 2 ОСОБА_2 , директора ТОВ Вітар-Л, с. Теребля Тячівського району Закарпатської області про визнання права власності на свердловину №12, побудовану над нею надкаптажну споруду, будівлю ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку, на якій знаходиться свердловина № НОМЕР_1 та будівля ІНФОРМАЦІЯ_1 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; витребування майна (свердловини №12, побудованої над нею надкаптажної споруди, будівлі ІНФОРМАЦІЯ_1 та земельної ділянки, на якій знаходиться зазначене майно) з володіння останнього набувача шляхом відновлення становища, що існувало до порушення права власності позивача, та всього комплексу правомочностей власника; зобов`язання відповідача (набувача) ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження майном, а саме, свердловиною №12, побудованою над нею надкаптажною спорудою, будівлею ІНФОРМАЦІЯ_1 та земельною ділянкою, на якій знаходиться свердловина №12 та будівля Лазня; визнання недійсними укладених договорів про погашення кредиторських вимог та акту передачі майна у справі №5008/988/2011 між ініціюючим кредитором Відділом управління майном району Тячівської районної ради та громадянкою ОСОБА_2 ; визнання недійсною виготовленої документації на споруду бюветного комплексу (насосна станція) та реєстрації бюветного комплексу свердловини №12 (запис про право власності: 37816948; дата реєстрації: 31.07.2020) за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним рішення виконкому Тереблянської сільської ради №5 від 22.10.2000, запису в реєстровій книзі №2 Бюро технічної інвентаризації та виданого свідоцтва на право власності про розподіл адміністративно-побутової споруди; визнання недійсною реєстрації за ОСОБА_2 1/3 частини будівлі ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1779066621244; запис про право власності: 30559202; дата реєстрації 01.03.2019); визнання недійсною реєстрації за ОСОБА_2 1/3 частини будівлі ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1779066621244; запис про право власності: 30559202; дата реєстрації 01.03.2019); визнання недійсною присвоєної адреси оздоровчо-відпочивальному комплексу ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ); визнання недійсною виготовленої технічної документації із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 2124487000:03:005:0309 та реєстрації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язання відповідача (набувача) ОСОБА_2 для забезпечення доступу позивача до свердловини №12, будівлі Лазня та земельної ділянки зняти поставлену огорожу між суміжними землекористувачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , знести (розібрати) бруківку, бардюри та висаджені туї на дорозі загального значення; зобов`язання Держгеокадастру у Закарпатській області виконати постанову Кабінету Міністрів України №413 від 08.04.1996 шляхом внесення відомостей до Державного кадастру щодо свердловини №12, яка зареєстрована в Державному кадастрі артезіанських свердловин, за ОСОБА_1 (системний номер: 100877 від 13.11.2020) та земельної ділянки, на якій розташована дана свердловина, зазначивши Державний акт на землю IV ЗК №032816 від 23.10.1997, виданий ОСОБА_1 .

Поданою через канцелярію суду заявою б/н від 19.02.2024 (вх. №02.3.1-02/1199/24 від 19.02.2024), яка передана на розгляд колегії суддів 20.02.2024, позивач просить вжити заходи забезпечення позову у справі №907/766/23 шляхом заборони відповідачу ОСОБА_2 вчиняти дії щодо продажу, передачі, дарування або інші дії, які можуть призвести до відчуження майна, а саме, свердловини №12, надкаптажної споруди, будівлі ІНФОРМАЦІЯ_1 та земельної ділянки.

Обґрунтовуючи необхідність вчинення судом означеної процесуальної дії, ФОП ОСОБА_1 покликається на те, що відповідач у даній справі ОСОБА_2 вчиняє дії, які перешкоджають визнанню за позивачем права власності на спірні об`єкти нерухомості, свідченням чого є відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якими частина земельної ділянки передана ОСОБА_2 до ТОВ Вітар Л, а будівля Лазня, надкаптажна споруда та свердловина №12 залишаються у власності відповідача ОСОБА_2 .

Водночас позивач наголошує, що обраний нею захід забезпечення позову стосується ОСОБА_2 як фізичної особи, а також як засновника і директора ТОВ Вітар Л.

Оцінюючи заяву Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , с. Теребля Тячівського району Закарпатської області про забезпечення позову у справі №907/766/23, колегія суддів зазначає наступне.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується: - накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; - забороною відповідачу вчиняти певні дії; - забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; - зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; - зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; - зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; - арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; - іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №910/1261/20, від 25.09.2020 у справі №921/40/20).

Отже умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №916/1572/19).

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №911/1111/20).

Статтею 1291 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень.

Отже метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Водночас вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів усіх учасників; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому, суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Крім того, адекватність певного заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, від 22.11.2021 у справі №922/827/21, від 26.11.2021 у справі №922/826/21).

Суд зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деякими визначеними в ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, такими, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. При цьому, таке судове рішення стає обов`язковим до виконання до його апеляційного перегляду.

Заявник самостійно обирає конкретний вид забезпечення позову, а суд надає тільки оцінку його співмірності заявленим позовним вимогам.

Так, у даному випадку позивач просить суд застосувати такий захід забезпечення позову, як встановлення заборони відповідачу ОСОБА_2 вчиняти дії щодо продажу, передачі, дарування або інші дії, які можуть призвести до відчуження майна, а саме, свердловини №12, надкаптажної споруди, будівлі Лазня та земельної ділянки.

Відповідно до статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, та має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За положеннями ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку про те, що позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, повинен підтвердити ті обставини, на які він посилається в заяві, певними доказами, на підставі яких суд має встановити обґрунтованість поданої заяви.

Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 у справі №916/401/17).

Суд відзначає, що позовні вимоги в даній справі заявлені ФОП ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Вітар Л в особі його керівника Рак Ганни Степанівни, у той час, як заборона вчинення дій, спрямованих на відчуження спірного нерухомого майна, про встановлення якої клопоче позивач у заяві про забезпечення позову, стосується безпосередньо ОСОБА_2 як фізичної особи.

Поряд із цим, матеріали справи не містять будь-яких належних і допустимих доказів у підтвердження того факту, що ТОВ Вітар Л в особі директора ОСОБА_2 (відповідач у справі) вчиняє будь-які дії, спрямовані на відчуження спірного майна, із огляду на що зазначені у заяві про забезпечення позову обставини є лише припущеннями позивача та не свідчать про неможливість виконання рішення суду в даній справі в разі задоволення позову без застосування відповідних заходів його забезпечення.

У даному контексті суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, суд констатує, що заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин та не подав належних доказів, з якими законодавство пов`язує необхідність їх вжиття.

З огляду на викладене, оцінивши обґрунтованість доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, наявності зв`язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, зважаючи на забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що позивач не подав доказів наявності фактичних обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за даним позовом. Відтак, суд не вбачає наявності достатніх підстав для задоволення заяви Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , с. Теребля Тячівського району Закарпатської області б/н від 19.02.2024 (вх. №02.3.1-02/1199/24 від 19.02.2024) про вжиття заходів забезпечення позову, що є підставою для відмови в їх застосуванні шляхом постановлення відповідної ухвали.

Керуючись ст. 73, 74, 77, 79, 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України

СУД ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні заяви Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , с. Теребля Тячівського району Закарпатської області б/н від 19.02.2024 (вх. №02.3.1-02/1199/24 від 19.02.2024) про забезпечення позову у справі №907/766/23 відмовити.

2. Копію ухвали надіслати сторонам спору.

3. На підставі ст. 235 Господарського процесуального кодексу України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали). Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Ухвалу складено та підписано 28.02.2024.

Головуючий суддя Пригара Л.І.

Суддя Андрейчук Л.В.

Суддя Лучко Р.М.