Ухвала

від 28.02.2024 по справі 145/1961/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 145/1961/20

провадження № 51-1070ск24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Тиврівського районного суду Вінницької області

від 20 жовтня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 січня

2024 року в кримінальному провадженні № 12020021320000149 щодо

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 січня 2024 року, ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік

6 місяців.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 засуджено за те, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 19:00, керуючи технічно справним автомобілем "Skoda OctaviaA7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у напрямку с. Городківка Крижопільського району Вінницької області автодорогою по вул. Замковій

у с. Селище Вінницької області з двостороннім рухом, яка має по одній смузі

для руху в кожному напрямку, в порушення вимог п. 10.1, пп. «в» п. 14.2 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) здійснив виїзд на призначений для зустрічного руху бік дороги, перетнувши при цьому горизонтальну лінію дорожньої розмітки 1.1, перетинати яку заборонено, не переконавшись при цьому, що смуга зустрічного руху, на яку він виїхав, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, та що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, допустив зіткнення з автомобілем «ЗАЗ 110307», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій автомобіля «ЗАЗ 110307» ОСОБА_6 від отриманих травм загинув на місці події, пасажири автомобіля "Skoda OctaviaA7" ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, змінити вирок суду першої інстанції, виключивши із його резолютивної частини вказівку

на призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що суди, на його думку, не врахували думку обвинуваченого, який просив не призначати додаткове покарання, оскільки

за родом виробничої діяльності повинен використовувати транспортний засіб,

а позбавлення права керування призведе до звільнення його з роботи, тоді як

в нього на утриманні перебуває 3 малолітніх дітей, один з яких є інвалідом

з дитинства, та дружина, яка не працює; при цьому він із сім`єю проживає за межами м. Вінниці, а місце його роботи в обласному центрі. Крім того, зазначає, що будь-яких моральних та майнових претензій потерпіла ОСОБА_10 до його підзахисного не має, не заперечує щодо залишення за ним права керувати транспортними засобами; матеріальну та моральну шкоду потерпілим відшкодовано. Також вказує на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за порушення ПДР. З огляду на вищевказане вважає за можливе не застосовувати до ОСОБА_5 додаткове покарання.

Мотиви суду

Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,

що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються.

Доводи захисника щодо можливості незастосування до його підзахисного

додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами колегія суддів вважає необґрунтованими.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,

а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і

не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.

Як убачається із долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_5 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, має

на утриманні трьох малолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, а також взяв до уваги обставини, що пом`якшують покарання,

до яких відніс визнання винуватості за вчинене суспільно небезпечне діяння, запевнення в подальшому не вчиняти кримінальні правопорушення, щире каяття, відсутність обтяжуючих покарання обставин та думку потерпілої, яка будь-яких претензій майнового та морального характеру до ОСОБА_5 не мала та

не заперечувала щодо застосування до нього мінімальної міри покарання, передбаченої законом.

Також суд зважив на дані досудової доповіді щодо обвинуваченого у кримінальному провадженні, складеної Тульчинським районним сектором № 1 філії ДУ "Центр пробації" у Вінницькій області, згідно яких ризик вчинення повторного кримінального правопорушення обвинуваченому оцінюється як низький, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як низький; орган пробації вважав, що виправлення ОСОБА_5 без позбавлення або обмеження волі можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

З урахуванням усіх обставин справи у їх сукупності суд дійшов висновку

про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі та звільнення від відбування зазначеного покарання з випробуванням на підставі

ст. 75 КК.

Разом із тим, суд призначив ОСОБА_5 додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5

за апеляційною скаргою, у тому числі захисника ОСОБА_4 , доводи якої

є аналогічними доводам його касаційної скарги, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши

в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.

При цьому суд, зважаючи на те, що грубе порушення ОСОБА_5 правил безпеки дорожнього руху призвело до смерті людини, ствердив про правильність рішення місцевого суду щодо призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Також суд вказав про те, що призначене обвинуваченому додаткове

покарання відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідними і достатніми для його виправлення

та попередження вчинення ним нових злочинів зокрема в сфері дорожнього руху та транспортної дисципліни, які безумовно грубо порушив обвинувачений

за доведених обставин.

З вищенаведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374,

419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.

Таким чином, Суд не вбачає підстав для зміни оскарженого вироку внаслідок невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

В касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування можливості незастосування до ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

При цьому доводи касаційної скарги захисника не спростовують правильності рішення судів попередніх інстанцій щодо необхідності призначення засудженому додаткового покарання.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, Судом

не встановлено.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК

у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,

постановив:

Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження

за його касаційною скаргою на вирок Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 січня

2024 року щодо засудженого ОСОБА_5 .

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3