Постанова

від 21.02.2024 по справі 369/18119/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 369/18119/21

провадження № 61-14642св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Інтер Авто Україна»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Порше Інтер Авто Україна» на постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Нежури В. А., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Інтер Авто Україна» (далі - ТОВ «Порше Інтер Авто Україна») про стягнення неустойки та компенсацію моральної шкоди у порядку Закону України «Про захист прав споживачів».

Позов мотивований тим, що 16 березня 2021 року між ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» (продавець, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») (покупець) укладено договір №388368 купівлі-продажу автомобіля. Того ж дня між позивачем і ТОВ «Порше Лізинг Україна» укладено договір про фінансовий лізинг № 00022907. Відповідно до акту приймання-передачі автомобіля від 23 березня 2021 року постачальник передав, а покупець прийняв автомобіль марки «Audi», модель «S8 70 TFSI quattro», державний номерний знак НОМЕР_1 . Відповідно до зазначених договорів він є лізингоодержувачем та кінцевим споживачем. Після придбання вказаного автомобіля у процесі його експлуатації протягом гарантійного строку ним було виявлено ряд недоліків, а саме: перестала вмикатись та підсвічуватись панель приладів, несправність ходової частини, зокрема, сторонні шуми у передній частині автомобіля під час руху.

04 травня 2021 року він звернувся до відповідача із замовленням з рекламаційним актом на ремонт, в якому зазначив про несправність панелі приладів. Відповідно до акта виконаних робіт від 27 травня 2021 року зазначений недолік було усунуто та проведено заміну щитків приладів у межах гарантійного ремонту. 09 червня 2021 року він звернувся до відповідача із замовленням на ремонт, в якому зазначив про сторонні шуми у передній частині автомобіля. Відповідно до акту виконаних робіт від 24 червня 2021 року проведено заміну одного переднього амортизатора, однак, зазначений недолік не було усунуто, оскільки в процесі подальшої експлуатації автомобіля той самий недолік проявився знову. В результаті проведених діагностичних робіт було встановлено, що причиною наявного недоліку автомобіля є дефектні амортизатори. 11 листопада 2021 року було проведено їх заміну.

Відповідно до пункту 4.7 додатку № 2 до договору №388368 купівлі-продажу автомобіля від 16 березня 2021 року терміном усунення виявлених недоліків при гарантійному ремонті встановлено 60 днів, а відповідно до вимог абзацу 1 частини дев`ятої статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» при пред`явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару, вони повинні бути усунуті протягом 14 днів з дати його пред`явлення або за згодою сторін в інший строк. Оскільки вказані строки щодо усунення недоліків відповідачем були перевищені, з відповідача на його користь підлягає стягненню неустойка у розмірі 1 524 942, 84 грн.

Крім того, внаслідок тривалого терміну не усунення відповідачем недоліків товару йому завдано моральної шкоди. Тому він має право на компенсацію завданої моральної шкоди відповідно до положень частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Просив суд стягнути з ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» на свою користь неустойку у розмірі 1 524 942, 84 грн та 70 000,00 грн компенсації моральної шкоди.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2022 року клопотання ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» про закриття провадження у справі задоволено.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» про стягнення неустойки та компенсацію моральної шкоди у порядку Закону України «Про захист прав споживачів» закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що зі змісту позовної заяви предметом позову є стягнення неустойки та компенсація моральної шкоди в порядку, визначеному Законом України «Про захист прав споживачів», а договір про фінансовий лізинг від 16 березня 2021 року №00022907 був укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Таким чином, між сторонами виник спір щодо правочину, укладеного між юридичними особами, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (схожу правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 904/2529/18). Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2022 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадяни (фізична особа), який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних потреб. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» про стягнення неустойки та компенсацію моральної шкоди на підставі положень Закону України «Про захист прав споживачів», мотивуючи заявлені вимоги порушенням його прав, як споживача послуг, у зв`язку з порушення відповідачем строків виконання гарантійного ремонту автомобіля, встановлених у пункті 4.7 додатку № 2 до договору №388368 купівлі-продажу автомобіля від 16 березня 2021 року. З огляду на викладене, суд першої інстанції помилково вважав, що спір належить до юрисдикції господарських судів.

Що стосується доводів, викладених представником відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, що оскільки власником автомобіля марки «Audi S8 70 TFSI» є ТОВ «Порше Лізинг Україна», жодних правовідносин між позивачем та відповідачем немає, а тому вважає, що у позивача відсутнє право на пред`явлення будь-яких претензій до ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» в порядку Закону України «Про захист прав споживачів», то вони не заслуговують на увагу, оскільки встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи по суті спору.

Аргументи учасників справи

12 жовтня 2023 року ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що 16 березня 2021 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Лізинг Україна» було укладено договір фінансового лізингу № 00022907, об`єктом (предметом) лізингу за яким був автомобіль.16 березня 2021 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» на виконання умов договору фінансового лізингу придбало у ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» автомобіль, який в подальшому передало в користування під виплату лізингових платежів ФОП ОСОБА_1 . Згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 22 серпня 2016 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець у встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності було внесено ним 29 липня 2023 року за власним бажанням. Отже, характер правовідносин та склад учасників угод, а саме договору фінансового лізингу та договору

купівлі-продажу/поставки автомобіля свідчать про наявність господарських правовідносин між сторонами. Якщо громадянин (покупець, замовник) у правовідносинах виступає як підприємець, або фактично використовував придбаний чи замовлений товар у підприємницькій діяльності, або як найманий працівник, то на його відносини з продавцем Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється. Зважаючи на те, що спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі господарського договору та зважаючи на суб`єктний склад правовідносин, спір відноситься до повноважень господарських судів, та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18, від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20, від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17, від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, від 23 листопада 2021 року у справі 641/5523/19, від 16 червня 2021 року у справі 573/2336/17, від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 та постанові Верховного Суду: від 07 серпня 2019 року у справі № 212/3182/16-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б(провадження № 12-143гс19)».

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19) зазначено, що «однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими. […] За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про належність спору до господарської юрисдикції».

У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 212/3182/16-ц (провадження № 61-48592св18) зроблено висновок, що «ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності».

У справі, що переглядається,суди встановили, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» про стягнення неустойки та компенсацію моральної шкоди, мотивуючи заявлені вимоги порушенням відповідачем строків виконання гарантійного ремонту автомобіля, встановлених у пункті 4.7 додатку № 2 до договору № 388368 купівлі-продажу автомобіля від 16 березня 2021 року, який переданий позивачу відповідно до умов договору про фінансовий лізинг №00022907 від 16 березня 2021 року. Договір № 388368 купівлі-продажу автомобіля від 16 березня 2021 року укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ТОВ «Порше Інтер Авто Україна», а договір про фінансовий лізинг №00022907 від 16 березня 2021 року - між ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» та ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем.

Оскільки ОСОБА_1 набув право користування автомобілем по договору про фінансовий лізинг з ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» як фізична особа-підприємець, на момент виникнення спірних правовідносин був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що цей спір слід розглядати у порядку господарського судочинства.

Зазначення позивачем підставою позову Закон України «Про захист прав споживачів» не впливає на визначення юрисдикції цього спору, що виник у зв`язку з виконанням вказаних договорів між суб`єктами господарювання. Тому суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення, що відповідає закону.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Судові витрати ТОВ «Порше Інтер Авто Україна», понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 2 684, 00 грн, підлягають стягненню з ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Інтер Авто Україна» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року скасувати.

Ухвалу Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2022 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Інтер Авто Україна»2 684,00 грн витрат на сплату судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук