Рішення

від 21.02.2024 по справі 204/6085/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/6085/21

Провадження № 2/204/40/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Карнаух В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним пункту додаткової угоди до кредитного договору, визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 1404925,21 грн. за кредитним договором № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, яка є заборгованістю за кредитом (тілом кредиту), а також судові витрати. В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 26 лютого 2007 року уклали кредитний договір № DNU0GK70470154, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 47800,00 доларів США на термін до 26 лютого 2027 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом. 22 листопада 2016 року було укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, відповідно до умов якої вищевказаний кредитний договір переведено з валюти долар США у валюту гривня. Зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на термін до 26 лютого 2027 року. Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору, у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_1 сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, відповідач станом на 28 липня 2021 року має заборгованість у розмірі 3321451,84 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 1404925,21 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 1069974,84 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 846551,79 грн. Звертає увагу, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 1404925,21 грн., яка є заборгованістю за кредитом (тілом кредиту). Тому, Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» вирішило звернутися до суду для стягнення з відповідача вказаної вище суми заборгованості.

05 липня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ОСОБА_1 позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне. У позові позивач не посилається на умови, передбачені у пунктах 1.5 та 1.6 додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року, згідно яких позичальник зобов`язується здійснювати погашення кредиту в строки, зазначені в додатку 1 до цієї угоди (графіку погашення кредиту), і лише при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, зазначених в графіку погашення кредиту понад 1460 днів, щодо зобов`язань строк яких не настав, сторони узгодили, що терміном повернення кредиту вважається 1460-тий день з моменту виникнення порушення. Зазначає, що позивачем не наведено в позовній заяві жодних даних щодо того, чи настав 1461 день порушення умов кредитного договору, а якщо він настав, то коли. Отже, з позову не вбачається з якого дня заборгованість відповідача перед позивачем стала простроченою і чи стала вона такою. У зв`язку з чим неможливо визначити конкретний момент виникнення у відповідача обов`язку з повернення саме усієї суми кредиту за договором позики, що свідчить про відсутність достатніх підстав для задоволення вимог заявленого позову. Крім того, відповідач, оглянувши наявні в матеріалах справи копії кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, Додаткової угоди № 1 до нього від 22 листопада 2016 року та Додатку № 1 до Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154, які долучені позивачем до позову, через непередбачення нумерації сторінок у оригіналах даних документів, не може однозначно стверджувати та не може впевнено засвідчити, що позивачем надано копії саме всіх без виключення сторінок цих документів, а також що відповідач підписував у 2016 році Додаткову угоду № 1 до кредитного договору саму у тому вигляді та з тією кількістю сторінок, копії яких були надані позивачем до суду. У зв`язку з викладеним просив відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 .

01 серпня 2023 року від представника позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Меркулової В.В. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій викладені обставини, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві. Зазначено, що на теперішній час відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав. З цих підстав позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

10 жовтня 2023 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», в якій вона просила: визнати недійсним пункт 4 Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 ; визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, укладену між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 . В обгрунтування зустрічної позовної заяви зазначено, що після ознайомлення 05.10.2023 року представника ОСОБА_1 в суді з наданими Акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» до матеріалів судової справи екземплярами кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року та додаткової угоди №1 до нього від 22.11.2016 року ОСОБА_1 виявила, що наданий до суду банком екземпляр додаткової угоди містить пункт 4 наступного змісту: «Терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредиту, винагороди, неустойки - пені, штрафів за Договором встановлюється сторонами тривалістю 50 (п`ятдесят) років.». ОСОБА_1 ж підписувала додаткову угоду з Акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк», яка містила інші умови. Так, пунктом 4 підписаної між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» додаткової угоди насправді було передбачено, що строк позовної давності складає не більше 3-х або 5-ти років (який з цих двох строків було вказано в пункті 4 додаткової угоди наразі ОСОБА_1 достеменно не пам`ятає), але ніяк не 50 років. В підтвердження чого звертає увагу суду на той факт, що на наданому Акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» нібито оригінальному екземплярі додаткової угоди відсутні підписи обох сторін, що її нібито уклали. Також, відсутня будь-яка нумерація сторінок в наданому екземплярі додаткової угоди чи зазначення кількості її аркушів, додаткова угода також не прошита і не скріплена печаткою банку. Наполягає на тому, що лише перша та друга сторінки наданого екземпляру додатку № 1 дійсно належать до додаткової угоди, оскільки саме на них зазначено, що «Один з оригіналів Додаткової угоди мною отримано…», а на третій та четвертій сторінці зазначено, що «Один з оригіналів даного Договору мною отримано…», що свідчить про те, що ці сторінки не відносяться до Додаткової угоди. ОСОБА_1 підписувала додаткову угоду з банком в зовсім іншій редакції, а не в тій, що надана банком до суду. На переконання відповідача, це може бути пов`язано з намаганням банку неправомірно збільшити строк позовної давності за укладеною додатковою угодою до 50-ти років. Також, на переконання ОСОБА_1 , пункт 4 додаткової угоди, яким нібито було збільшено строк позовної давності до 50 років, тобто щонайменше у десять разів, а то й більше, є однозначно несправедливою умовою, яка порушує її права, як споживача. Тому ОСОБА_1 вважає, що умова додаткової угоди про щонайменше десятикратне збільшення строку позовної давності має бути визнана судом недійсною як несправедлива умова, а також недійсною має бути визнана сама додаткова угода, як така, що не була підписана обома її сторонами у тій редакції, яка була надана Акціонерним товариством КБ «Приватбанк». Керуючись, зокрема ч. 3 ст. 267 ЦК України, ОСОБА_1 також заявляє, що вона просить суд застосувати позовну давність, яка є підставою для відмови у позові, до усіх позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 у справі № 204/6085/21, в тому числі застосувати строк позовної давності до вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (тілом кредиту) у розмірі 1 404 925,21 грн.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року було прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним пункту додаткової угоди до кредитного договору, визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору, та об`єднано в одне провадження з первісним позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (т. 1, а.с. 237).

29 листопада 2023 року від представника відповідача за зустрічним позовом (представника позивача за первісним позовом) Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Провоторова Ю.В. до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначено, що Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом не визнає з огляду на наступне. Кредитний договір та Додаткова угода № 1 були добровільно підписані позивачем за зустрічним позовом, що не спростовувалось, та певний час виконувались договірні зобов`язання, про що свідчать факти повернення ним кредитних коштів разом із нарахованими відсотками у повному обсязі в строки, встановлені договором і графіком погашення кредиту, що є невід`ємною частиною договору. Жодних зауважень чи застережень від ОСОБА_1 на момент укладення та підписання договору не було. Підписання договору свідчить про намір сторін прийняти на себе права та обов`язки, зазначені у договорі. Додаткова угода № 1 до кредитного договору була підписана з урахуванням умов чинного законодавства України. В екземплярі (оригіналі) Додаткової угоди № 1, який Банк надав до суду, містяться підпис ОСОБА_1 на кожній сторінці додаткової угоди, що свідчить про обізнаність ОСОБА_1 з умовами Додаткової угоди № 1, з якими вона погодилась та почала їх виконувати та отриманням другого аналогічного екземпляру Додаткової угоди № 1. На підтвердження своїх заперечень щодо не підписання та непогодження умов Додаткової угоди № 1, яка надана Банком суду, ОСОБА_1 не надає жодного належного доказу, не заявляє про почеркознавчу експертизу. Також звертає увагу, що позивач за зустрічним позовом, звернувшись до суду у 2023 року, пропустив строк загальної позовної давності для звернення до суду з вимогами про визнання недійсним пункту додаткової угоди № 1 та даної додаткової угоди в цілому, що є підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову. Строк позовної давності до вимог про визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року сплинув 23 листопада 2019 року. У зв`язку з викладеним просив застосувати статтю 267 ЦК України стосовно спливу позовної давності за зустрічною позовною заявою, а також відмовити ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

12 грудня 2023 року від представника позивача за зустрічним позовом (представника відповідача за первісним позовом) ОСОБА_1 ОСОБА_2 до суду надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву та додаткові пояснення, в яких зазначено наступне. Відзив на зустрічну позовну заяву було подано засобами електронної пошти та не містить інформації про наявність або відсутність електронного кабінету у сторони, що його подала. Крім того, відзив на зустрічну позовну заяву не було направлено позивачу (відповідачу за первісним позовом). Позивач за зустрічним позовом вважає, що відзив на зустрічний позов не відповідає вимогам ЦПК України, що є підставою для його неврахування під час вирішення справи судом. Звертає увагу, що на наданому Акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» нібито оригінальному екземплярі додаткової угоди відсутні підписи саме обох сторін, що її нібито укладали, саме в наданій банком редакції. В наданому банком екземплярі додаткової угоди відсутня нумерація сторінок і зазначення кількості її аркушів. Також наданий банком екземпляр додаткової угоди не було прошито (з скріпленням прошитих сторінок підписом і печаткою банку). В наданому Акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» нібито оригінальному екземплярі додаткової угоди на перших двох сторінках вказано: «Один з оригіналів Додаткової угоди мною отримано особисто

---

ОСОБА_1 », що не свідчить про її підписання саме обома сторонами. Лише перша та друга сторінки наданого екземпляру додатку № 1 дійсно могли б належати до укладеної додаткової угоди, але як і перша та друга сторінки наданого екземпляру додаткової угоди вони не містять підписів обох сторін додаткової угоди, отже не можуть свідчити про укладення додаткової угоди на тих умовах, які в даному екземплярі містяться, в тому числі в частині застосування збільшеного строку позовної давності в 50 років. Банком надано до суду не той екземпляр додаткової угоди, який насправді підписувався одночасно ОСОБА_1 та банком і містив підписи обох вказаних сторін. Вважає, що це може бути пов`язано з намаганням банку неправомірно збільшити строк позовної давності за позовними вимогами до ОСОБА_1 до 50-ти років шляхом надання до суду неоригінального екземпляру додаткової угоди без підпису її обох сторін. У зв`язку з вищевикладеним, на переконання позивача за зустрічним позовом, безпідставною є і заява банку про застосування до вимог ОСОБА_1 за зустрічним позовом строку позовної давності шляхом його відрахування з дати укладення додаткової угоди, тобто з від 22 листопада 2016 року. ОСОБА_1 вважає, що пункт 4 додаткової угоди, яким нібито було збільшено строк позовної давності до 50 років, грубо порушує її права, як споживача, оскільки наслідки збільшення строку позовної давності їй банком до укладення додаткової угоди не пояснювалися, як і не заявлялося про таке збільшення взагалі. Також, зазначає наступне щодо позовних вимог за первісним позовом. ОСОБА_1 від банку свого часу було отримано банківську виписку по кредитному договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року, датовану 23.06.2017 року. ОСОБА_1 від банку було отримано ще й другу банківську виписку по кредитному договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року, датовану 02 жовтня 2023 року. При цьому, ОСОБА_1 були виявлені розбіжності у сумах та розмірах внесених нею банку платежів на погашення кредиту по кредитному договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року. В обох виписках мають місце і інші численні неспівпадіння даних щодо розміру внесених ОСОБА_1 в рахунок погашення кредиту коштів, тобто за однією випискою кошти в погашення кредиту ОСОБА_1 на певну дату вносилися, а за іншою випискою - від 02.10.2023 року, кошти нею нібито не вносилися. Наявність розбіжностей у сумах внесених ОСОБА_1 платежів, виявлених у виписках банку від 23.06.2017 року та від 02.10.2023 року, спростована банком не була. Позивач (відповідач за первісним позовом) вважає, що ненадання банком витребуваних судом належних та допустимих доказів розміру її заборгованості є достатньою підставою для відмови у задоволенні первісного позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 .

Представник позивачаза первіснимпозовом (представниквідповідача зазустрічним позовом)- ОСОБА_3 в судовезасідання нез`явився,надав досуду клопотанняпро відкладеннярозгляду справина іншудату узв`язку ззайнятістю віншому судовомузасіданні тау зв`язкуз рядомоб`єктивних причин(запровадженнямв Українівоєнного стану),а уразі неможливостівідкладення розглядусправи просивпровести судовезасідання безучасті представникаАТ КБ«Приватбанк».У вказаномуклопотанні позовнівимоги запервісним позовомпідтримав тапросив судїх задовольнити,позовні вимогиза зустрічноюпозовною заявоюне визнавта просивсуд відмовити ОСОБА_4 у задоволеннізустрічної позовноїзаяви.Також просивзвернути увагуна те,що банківськавиписка маєстатус первинногодокументу таінформація завтоматизованої банківськоїсистеми (банківськівиписки)є належнимдоказом фактуукладення тавиконання кредитногодоговору.Розглянувши вказанеклопотання представникапозивача запервісним позовом(представниквідповідача зазустрічним позовом)про відкладеннярозгляду справи,суд ухваливвідмовити уйого задоволенні,оскільки представникомне наданодоказів напідтвердження поважностіпричин йогонеявки досуду.Сторонам булонадано достатнійстрок дляреалізації своїхпроцесуальних правщодо поданнядоказів тасвоїх пояснень,сторони уповній міріреалізували наданіїм праващодо поданнязаяв посуті справи. Судзазначає,що відкладеннярозгляду справине можебути безстроковимта триватипонад строки,встановлені закономдля розглядуцивільної справи.Так само,розгляд справине повинентривати понадрозумні строки. Таким чином, суд вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності представника позивача за первісним позовом (представник відповідача за зустрічним позовом).

Представник відповідача за первісним позовом (представник позивача за зустрічною позовною заявою) - ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання, в якому просив проводити розгляд справи без його участі та без участі відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічною позовною заявою). Позовні вимоги за первісним позовом не визнав, та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк». Зустрічний позов підтримав та просив суд його задовольнити в повному обсязі.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 26 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № DNUGGK70470154 (т. 1 а.с. 8-10, 194-198), відповідно до якого Банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 26 лютого 2007 року по 26 лютого 2027 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 47800,00 доларів США на наступні цілі: купівля квартири, а також у розмірі 8604,00 доларів США на сплату страхових платежів, за сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного Договору. Періодом сплати вважається період з 21 по 28 числа кожного місяця. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 627,48 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотками, винагороди, комісії.

У пункті 7.3 даного Кредитного договору зазначено, що забезпеченням позичальником зобов`язань за даним Договором виступає іпотека квартири: однокімнатна квартира, АДРЕСА_1 .

У пункті 7.2 цього Кредитного договору сторонами було обумовлено, що для виконання даного договору Банк відкриває позичальникові рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та іншим платежам.

Позичальник ОСОБА_1 скористалась наданим кредитом, між нею та Банком склалися кредитні правовідносини, у яких праву кредитодавця вимагати повернення наданих у кредит грошових коштів, кореспондує обов`язок позичальника повернути отримані у кредит кошти на умовах обумовлених укладеною між ними угодою.

22 листопада 2016 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_1 було підписано Додаткову угоду № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року разом з додатком № 1 «Графік погашення кредиту» (т. 1 а.с. 11-13, 199-204), відповідно до умов якої сторони вирішили, зокрема, замінити валюту кредиту за Договором з долара США на гривню. Визначено, що заборгованість за договором на дату укладання цієї Додаткової угоди становить 96481,65 доларів США (з яких: поточна заборгованість за кредитом 37248,89 доларів США, прострочена заборгованість за кредитом 4747,19 доларів США, поточна заборгованість за відсотками 397,74 доларів США, прострочена заборгованість за відсотками 22358,71 доларів США, поточна заборгованість за комісією 95,60 доларів США, прострочена заборгованість за комісією 3836,95 доларів США, пеня 27796,57 доларів США), що на дату укладення цієї угоди еквівалентно 2487665,40 грн. (з яких: поточна заборгованість за кредитом 960418,64 грн., прострочена заборгованість за кредитом 122400,69 грн., поточна заборгованість за відсотками 10255,26 грн., прострочена заборгованість за відсотками 576492,93 грн., поточна заборгованість за комісією 2464,93 грн., прострочена заборгованість за комісією 98931,22 грн., пеня 716701,73 грн.).

У пункті 1.3 Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року також закріплено, що сума заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди, зменшується на 1091297,72 грн., а саме: відсотки у розмірі 273199,84 грн., комісія у розмірі 101396,15 грн., пеня у розмірі 716701,73 грн.

Згідно з пунктом 1.4 Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року, за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати Банку відсотки в розмірі 18,00% річних у строк, зазначений в Графіку погашення кредиту.

Наполягаючи на тому, що Додаткова угода № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року не була підписана обома її сторонами у тій редакції, яка була надана Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_1 у зустрічній позовній заяві, зокрема, просила визнати дану додаткову угоду недійсною.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 за зустрічною позовною заявою в частині визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 627 ЦК України закріплено, що відповідно достатті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу.

Згідно положеньст.203ЦК Українизміст правочинуне можесуперечити цьомуКодексу,іншим актамцивільного законодавства,а такожінтересам державиі суспільства,його моральнимзасадам. Особа,яка вчиняєправочин,повинна матинеобхідний обсягцивільної дієздатності. Волевиявленняучасника правочинумає бутивільним івідповідати йоговнутрішній волі. Правочинмає вчинятисяу формі,встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак, твердження сторони позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) про те, що ОСОБА_1 підписувала Додаткову угоду з Банком у зовсім іншій редакції, а не у тій, що надана Банком до суду, є недоведеними. На підтвердження таких обставин стороною позивача за зустрічним позовом не надано суду жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів у розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Примірник Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року, який був вручений Банком ОСОБА_1 , остання суду для порівняння з наданим Банком екземпляром також не надала, а зазначила, що у зв`язку з плином часу не пам`ятає, де може знаходитись її екземпляр.

В свою чергу суд вважає за необхідне звернути увагу, що доказування неможе ґрунтуватисяна припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Твердження сторони позивача за зустрічним позовом про те, що у наданому Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» екземплярі Додаткової угоди № 1 відсутні підписи обох сторін, а також твердження про те, що лише перша та друга сторінки наданого екземпляру додатку № 1 дійсно належать до Додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року, суд до уваги не бере та відхиляє як недоведені.

За клопотанням представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ухвалою суду від 19 липня 2023 року (т. 1 а.с. 160) було витребувано у Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»: оригінал кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року з усіма додатками до нього; оригінал додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року; оригінал додатку № 1 до додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року. Порівнявши долучену позивачем до позовної заяви копію Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року разом з додатком № 1 «Графік погашення кредиту» (т. 1 а.с. 11-13), а також витребуваний судом у Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» оригінал даного документу, судом встановлено, що копія повністю відповідає наданому Банком оригіналу. З оригіналів документів, які були додані представником Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до заяви від 20 вересня 2023 року, що надійшла до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська та зареєстрована за вх. № 32184, виготовлено копії та долучено до матеріалів справи № 204/6085/21 замість оригіналів (т. 1 а.с. 194-204).

Проаналізувавши вищевказані документи, суд вважає за необхідне зазначити, що Додаткова угода № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року та додаток № 1 до додаткової угоди № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року фактично є єдиним (цілим) документом, реквізити та підписи обох сторін на якому містяться на останньому аркуші, вже після викладення додатку № 1 «Графік погашення кредиту». При цьому, підпис Голови Правління Банку здійснений з використанням факсиміле, а підпис ОСОБА_1 здійснений власноруч. Використання факсимільного відтворення підпису Голови правління Банку, а також відтворення відбитки печатки Банку технічними друкованими пристроями повністю узгоджується з положеннями пункту 8 Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року.

У пункті 1.5 Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року також закріплено, що позичальник зобов`язується здійснювати погашення кредиту в строки, зазначені в Графіку погашення кредиту (Додаток № 1 до цієї додаткової угоди), що викладається в новій редакції та є невід`ємною частиною цієї Додаткової угоди.

У пункті 9 Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року також зазначено про те, що додатком до цієї додаткової угоди є Додаток № 1 Графік погашення кредиту.

Відсутність нумерації сторінок та незазначення кількості аркушів Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року та додатку № 1 до неї сама по собі не свідчить про те, що Банком наданий суду не той екземпляр додаткової угоди, який насправді підписувався між Банком та ОСОБА_1 . Кожний аркуш Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року з додатком № 1 до неї підписаний відповідачем ОСОБА_1 . В свою чергу, під час розгляду справи стороною позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) не подавалось до суду будь-яких заперечень про те, що підпис від імені ОСОБА_1 на цих документах здійснений саме ОСОБА_1 , а також не заявлялось клопотань про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи.

Не доведені стороною позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) і твердження про те, що лише перша та друга сторінка наданого до суду екземпляру додатку № 1 дійсно належить до Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року, а третя та четверта сторінки наданого до суду екземпляру додатку № 1 до цієї додаткової угоди не відносяться, а відносяться до іншого документу.

Суд зазначає, що всі сторінки Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року та додатку № 1 до додаткової угоди № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року узгоджуються між собою, текст даного документу викладений послідовно, після пункту 9 Додаткової угоди «Додатки: Додаток № 1 Графік погашення кредиту» на наступному аркуші одразу ж починається Графік погашення кредиту (додаток № 1), в якому послідовно, без будь-яких протиріч, зазначені дати щомісячних платежів, залишок по кредиту, погашення по тілу кредиту, нараховані відсотки та розмір щомісячного платежу.

У пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року роз`яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

При цьому, суд зауважує на те, що можливість визнання несправедливих положень договору недійсними не звільняє позичальника від обов`язку виконання інших зобов`язань за умовами кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті638та частиною першою статті640 ЦК Українидоговір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зіст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину в цілому.

За такихобставин,оскільки підчас розглядусправи стороноюпозивача зазустрічною позовноюзаявою ненадано належнихта допустимихдоказів напідтвердження своїхвимог щодовизнання недійсноюДодаткової угоди№ 1від 22.11.2016року докредитного договору№ DNU0GK70470154від 26лютого 2007року,а такожна підтвердженнятого,що цядодаткова угодане булапідписана обомаїї сторонамиу тійредакції,яка буланадана Акціонернимтовариством комерційнийбанк «Приватбанк»,та судомтаких обставинпід часрозгляду справине встановлено,враховуючи,що можливістьвизнання несправедливихположень договорунедійсними незвільняє позичальникавід обов`язкувиконання іншихзобов`язань заумовами кредитногодоговору, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за зустрічною позовною заявою в цій частині слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 за зустрічною позовною заявою в частині визнання недійсним пункту 4 Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року, терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за договором встановлюється сторонами тривалістю 50 років.

В обгрунтування позовних вимог за зустрічною позовною заявою про визнання недійсним пункту 4 Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року ОСОБА_1 наполягала на тому, що умови даного пункту є несправедливими, строк позовної давності збільшено щонайменше у десять разів, що однозначно порушує права ОСОБА_1 як споживача.

Частиною 2 статті 627 ЦК України визначено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Отже, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Метою отримання ОСОБА_1 кредиту за кредитним договором № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року була купівля квартири, тобто вказаний кредит є споживчим кредитом.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на час укладення Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року, тобто станом на 22 листопада 2016 року, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець,виробник)не повиненвключати удоговори ізспоживачем умови,які єнесправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотнийдисбаланс договірнихправ таобов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Тлумачення наведеного положення закону дає підстави для висновку, що несправедливими можуть бути визнані умови договору, які мають наслідком саме дисбаланс договірних прав та обов`язків його сторін на шкоду позивача.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Сплив позовної давності не припиняє існування прав, проте позбавляє судового захисту такого права.

Згідно зі статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На переконання суду, збільшення додатковою угодою строку позовної давності до 50 років по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів, тобто тільки по вимогам кредитодавця, є очевидно несправедливим, оскільки можливість захистити своє порушено право протягом 50 років з моменту його порушення стосуються лише прав кредитодавця, однак не передбачає збільшення такого строку щодо жодних можливих вимог позичальника.

Викладене має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, оскільки можливість збільшення строку позовної давності за вимогами позичальника взагалі відсутня.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що визначений Додатковою угодою термін позовної давності тривалістю 50 років по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за договором, більш, ніж у шістнадцять разів перевищує встановлений законодавством загальний термін позовної давності (тривалістю три роки), що саме по собі суперечить навіть цілям, з метою яких впроваджений інститут позовної давності.

Суд виходить з того, що договірне збільшення позовної давності повинно відповідати ознакам розумності та пропорційності, а метою збільшення такого строку повинен виступати захист прав та інтересів обох сторін, особливо тієї, яка у кредитних правовідносинах вважається найменш захищеною, тобто сторона позичальника.

Однак, збільшення строку позовної давності до 50-ти років виключно для вимог кредитодавця істотно порушує права позичальника, який таким правом не наділяється, а тому очевидним є висновком про те, що така умова не може вважатися справедливою.

За таких обставин, оскільки умови пункту 4 Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року про збільшення до 50 років терміну позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за договором, є несправедливими та мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для визнання пункту 4 Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року недійсним.

Відповідно до частини 7 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на час укладення Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року, тобто станом на 22 листопада 2016 року, положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

При цьому, згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи все вищенаведене, слід визнати недійсним пункт 4 Додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , а отже, позовні вимоги ОСОБА_1 за зустрічною позовною заявою в цій частині підлягають задоволенню.

Під час розгляду справи представник відповідача за зустрічною позовною заявою просив суд застосувати у справі позовну давність та у зв`язку з цим відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 .

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позовна давність згідно ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ст.253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено частиною 1статті 261 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться встаттях 252 - 255 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, а строк, що визначений місяцями, - у відповідне число останнього місяця строку.

З матеріалів справи вбачається, що оспорювана Додаткова угода № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року дійсно була укладена 22 листопада 2016 року.

Разом з цим, з даною зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 звернулась до суду 10 жовтня 2023 року та наполягала на тому, що про порушення свого права вона дізналась лише після ознайомлення її представником в суді з наданими Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» оригіналами кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року та додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року.

З відзиву на позовну заяву, який був поданий ОСОБА_1 до суду 05 липня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 мала сумніви щодо відповідності поданих Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» копій кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року та додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року та додатку № 1 до неї оригіналам цих документів, у зв`язку з чим оригінали цих документів за клопотанням представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ухвалою суду від 19 липня 2023 року були витребувані у Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк».

Відповідно до ч. 6 ст. 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» надало витребувані судом оригінали цих документів, з якими представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 ознайомився в суді 05 жовтня 2023 року.

Саме після ознайомлення 05 жовтня 2023 року з оригіналами Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року з додатком № 1 до неї, вже через п`ять днів, тобто 10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 вернулась до суду з зустрічною позовною заявою до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним пункту додаткової угоди до кредитного договору, визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору.

На переконання суду, в даному випадку строк позовної давності щодо вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту додаткової угоди до кредитного договору, визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору слід рахувати з 05 жовтня 2023 року, тобто з моменту ознайомлення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 з оригіналом наданого Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» до суду примірника Додаткової угоди № 1 від 22.11.2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26.02.2007 року з додатком № 1 до неї, тобто з дня коли особа довідалася про порушення свого права.

У зв`язку з викладеним суд вважає, що строк позовної давності позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не пропущений.

Таким чином, зустрічна позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України - «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитодавець свої зобов`язання виконав повністю та надав позичальнику ОСОБА_1 обумовлену договором суму грошових коштів.

Відповідно до змісту ст.ст.610,612 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно з розрахунку заборгованості станом на 27 липня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед Банком становить 3321451,84 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 1404925,21 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 1069974,84 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 846551,79 грн. (т. 1 а.с. 3-7).

При цьому, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просило стягнути не всю суму заборгованості за кредитним договором № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, а лише частину заборгованості - у розмірі 1404925,21 грн., яка є заборгованістю за кредитом (тілом кредиту).

Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно достатті 12ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В даному випадку предметом спору і відповідно доказування, крім іншого, є розмір кредитної заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк».

Отже, обов`язковому доведенню позивачем, як особою, яка звернулася до суду за захистом своїх прав, підлягає, зокрема, заявлений до стягнення розмір заборгованості за кредитним договором.

Наведені обставини повинні бути встановлені на підставі достовірних, переконливих, допустимих та несуперечливих доказів, які у своїй сукупності повинні узгоджуватися між собою задля єдино можливого висновку про розмір заборгованості.

Стороною відповідача за первісним позовом розмір заборгованості за кредитним договором не визнавався, представник ОСОБА_1 наполягав на тому, що при здійсненні розрахунку заборгованості за кредитним договором № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року Банком були враховані не всі здійснені ОСОБА_1 платежі на погашення кредиту, отримані ОСОБА_1 від Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» банківські виписки від 23 червня 2017 року (т. 1 а.с. 214 218 (зворотній бік)) та від 02 жовтня 2023 року (т. 1 а.с. 219-222) по кредитному договору № DNU0GK70470154 містять між собою суттєві розбіжності у сумах та розмірах внесених ОСОБА_1 платежів.

Так, з виданої Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» ОСОБА_1 банківської виписки від 23червня 2017 року по кредитному договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року за період з 26 лютого 2007 року по 22 червня 2017 року, шляхом підрахунку судом встановлено, що за цей період на виконання кредитного договору ОСОБА_1 сплатила всього 39782,19 доларів США та 459072,76 грн. (т. 1 а.с. 214 218 (зворотній бік)).

Однак, разом з цим, у виданій Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» ОСОБА_1 банківській виписці від 02жовтня 2023 року по кредитному договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року за період з 02 січня 2007 року по 02 жовтня 2023 року зазначено, що за вказаний період ОСОБА_1 оплатила всього суму у розмірі 3930,84 доларів США та 459788,09 грн. (т. 1 а.с. 219 222).

Тобто, у вищевказаних банківських виписках по кредитному договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року розбіжності в сумах та розмірах внесених ОСОБА_1 платежів є суттєвими, розбіжність у сумі становить більш, ніж 35000,00 доларів.

У зв`язку з цим, за клопотанням представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року (т. 1 а.с. 236) було витребувано у Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» інформацію про розмір внесених позичальником ОСОБА_1 платежів в рахунок погашення кредиту та всіх видів заборгованості за кредитним договором № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, укладеним між Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , за період з дати укладення договору по теперішній час, із зазначенням дати платежу, розміру платежу, валюти платежу та відомостей на погашення яких складових по кредитному договору було направлено платіж (тіло кредиту, відсотки, комісія тощо).

На виконання вищевказаної ухвали суду від 10 жовтня 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» 19 жовтня 2023 року надало виписку за період з 26 лютого 2007 року по 17 жовтня 2023 року по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 250) по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 250 (зворотній бік)), по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 251) та по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 252).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Однак, відомості, що містяться у наданих Банком 19 жовтня 2023 року виписках за період з 26 лютого 2007 року по 17 жовтня 2023 року також мають суттєві розбіжності в датах, сумах та у загальному розмірі внесених ОСОБА_1 платежів. При цьому, надані Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» 19 жовтня 2023 року виписки суттєво різняться як з банківською випискою від 23 червня 2017 року, так і з банківською випискою від 02 жовтня 2023 року.

13 грудня 2023 року Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» було надано до суду: виписку за період з 01.01.1999 р. по 05.12.2023 р. по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , в якій фактично містяться платежі лише за період з 15.12.2016 року по 21.10.2019 року, а також меморіальні ордери до неї (т. 2 а.с. 55-56); виписку за період з 01.01.1999 р. по 05.12.2023 р. по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , в якій фактично містяться платежі лише за період з 18.11.2016 року по 15.12.2016 року, а також меморіальні ордери до неї (т. 2 а.с. 57-58); виписку за період з 01.01.1999 р. по 05.12.2023 р. по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , в якій фактично містяться платежі лише за період з 20.03.2007 року по 19.12.2007 року, а також меморіальні ордери до неї (т. 2 а.с. 59-65).

Однак, проаналізувавши вказані Виписки по рахункам та меморіальні ордери, суд вважає за необхідне зазначити, що у вказаних виписках взагалі не міститься жодної інформації про внесення ОСОБА_1 платежів в рахунок погашення кредиту за період з 20 грудня 2007 року по 17 листопада 2016 року, що суперечить відомостям, що містяться у виданій Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» ОСОБА_1 банківській виписці від 23червня 2017 року по кредитному договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року за період з 26 лютого 2007 року по 22 червня 2017 року (т. 1 а.с. 214 218 (зворотній бік)), тобто тій виписці у якій згідно даних наданим банком ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості по кредиту було внесено 39782,19 доларів США та 459072,76 грн. (т. 1 а.с. 214 218 (зворотній бік)).

Тобто, не зважаючи на постановлення судом ухвали про витребування доказів, банком не надано суду відомостей про здійснені ОСОБА_1 платежі за період з 20 грудня 2007 року по 17 листопада 2016 року, що дорівнює майже повним 9 рокам.

Таким чином суд констатує, що надана банком сукупність доказів на підтвердження розміру заборгованості відповідача не узгоджується між собою, суперечить один одному, що позбавляє суд можливості зробити єдино можливий вмотивований висновок про розмір такої заборгованості.

В свою чергу, за відсутності достовірних відомостей про суми погашених протягом дії кредитного договору позичальником ОСОБА_1 платежів, суд позбавлений і можливості достовірно та беззаперечно встановити реальний розмір заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором, встановлення якого є обов`язковим по даній справі та входить до предмету доказування.

Суд констатує, що ухвала суду про витребування доказів від 10 жовтня 2023 року Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» належним чином виконана не була.

Банк так і не надав в повному обсязі інформацію про розмір всіх внесених позичальником ОСОБА_1 платежів в рахунок погашення кредиту та всіх видів заборгованості за кредитним договором № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, укладеним між Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 , за період з дати укладення договору по теперішній час, із зазначенням дати платежу, розміру платежу, валюти платежу та відомостей на погашення яких складових по кредитному договору було направлено платіж (тіло кредиту, відсотки, комісія тощо).

Тобто, Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» без поважних причин не було в повному обсязі надано докази, витребувані судом. Також, Банком не було зазначено про причини неподання суду усіх витребуваних доказів.

При цьому, відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справизобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Суд оцінює таку поведінку сторони позивача за первісним позовом як приховування доказів та ухилення від встановлення реального розміру заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором.

Таким чином, керуючись приписами ч. 10 ст. 84 ЦПК України, приймаючи до уваги той факт, що банк ухилився від виконання ухвали суду про витребування доказів та не надав суду витребувані докази щодо усіх здійснених ОСОБА_1 платежів в рахунок погашення кредитної заборгованості, суд відмовляє у визнанні факту того, що розмір заборгованості відповідача ОСОБА_1 становить 1404925,21 грн. і є заборгованістю за тілом кредиту.

Викликає обґрунтовані сумніви і сам по собі розмір заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту станом на 27 липня 2021 року в сумі 1404925,21 грн., який заявлений позивачем до стягнення з позичальника.

Так, у Додатковій угоді № 1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року було зазначено, що заборгованість позичальника на дату укладення цієї додаткової угоди становить 96481,65 доларів США, що еквівалентно 2487665,40 грн. (з яких: поточна заборгованість за кредитом 960418,64 грн., прострочена заборгованість за кредитом 122400,69 грн., поточна заборгованість за відсотками 10255,26 грн., прострочена заборгованість за відсотками 576492,93 грн., поточна заборгованість за комісією 2464,93 грн., прострочена заборгованість за комісією 98931,22 грн., пеня 716701,73 грн.), а також у пункті 1.3 обумовлено зменшити суму заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди, на 1091297,72 грн., а саме: відсотки у розмірі 273199,84 грн., комісія у розмірі 101396,15 грн., пеня у розмірі 716701,73 грн.

Викладене свідчить, що після укладення 22 листопада 2016 року Додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року загальна заборгованість ОСОБА_1 перед Банкомз урахуваннямзаборгованості затілом кредиту,заборгованості завідсотками,а такожзаборгованості запенею такомісією становила 1396367,68 грн. (2487665,40 грн. - 1091297,72 грн. = 1396367,68 грн.).

При цьому суд звертає особливу увагу, що на момент укладення додаткової угоди 22 листопада 2016 року розмір заборгованості відповідача за тілом кредиту дорівнював 1082819,33 грн., та складався з: поточна заборгованість за кредитом 960418,64 грн., прострочена заборгованість за кредитом 122400,69 грн.

В свою чергу, вже через три тижні після укладення Додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, а саме 15 грудня 2016 року, ОСОБА_1 в рахунокпогашення заборгованостіза кредитомвнесла 458807,75грн.

Отже, в будь-якому випадку заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту на момент звернення до суду з даним позовом не може становити 1404925,21 грн., як зазначає у позовній заяві Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», оскільки навіть станом на 22 листопада 2016 року розмір такої заборгованості становив 1082819,33 грн., а після укладення додаткової угоди позичальником 15 грудня 2016 року був здійснений платіж на суму 458807,75грн.,частина зякого малабути спрямованана погашеннязаборгованості такожі затілом кредиту.

Суд розглядає справу за наявними в ній доказами.

Суд наголошує, що за відсутності достовірних відомостей про розмір заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором (по всім його складовим), а також достовірних доказів щодо суми погашених протягом дії кредитного договору позичальником ОСОБА_1 платежів за основною сумою кредиту (тілом кредиту), відсотками за користування кредитом, комісією за користування кредитом, пенею та іншими обов`язковими платежами згідно умов кредитного договору, суд позбавлений можливості достовірно та беззаперечно встановити реальний розмір заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором, встановлення якого є обов`язковим по даній справі та входить до предмету доказування.

Клопотань про призначення по справі судової економічної експертизи представником Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» також заявлено не було, хоча в даному випадку саме на позивача покладено обов`язок доказування розміру заборгованості за кредитним договором № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, який Банк просить стягнути з позичальника ОСОБА_1 .

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, що закріплено у частині 6 статті 81 ЦПК України.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Частиною 2 статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, достовірних та достатніх доказів у розумінніст.ст.79-80ЦПК України на підтвердження заявленого до стягнення Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» розміру заборгованості у сумі 1404925,21 грн., стороною позивача за первісним позовом суду не надано.

При цьому, слід зазначити, що згідно банківської виписки від 23червня 2017 року по кредитному договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року ОСОБА_1 станом на 15 грудня 2016 року внесла в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 39782,19 доларів США та 458807,75 грн. (що на момент внесення цієї суми, тобто станом на 15 грудня 2016 року, за курсом НБУ 26,31 грн. на 1 долар США, становило 17438,53 доларів США), тобто разом у валюті долар США становить 57220,72 дол. США, що більше, ніж сума кредиту, яка була надана позичальнику ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставідоказів,поданих учасникамисправи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Додані Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» до позовної заяви докази достовірно не підтверджують факт наявності заборгованості за кредитним договором саме у заявленому позивачем за первісним позовом до стягнення розмірі.

Враховуючи все вищенаведене, оцінивши повно та всебічно наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконливого висновку, що заявлений Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» до стягнення розмір заборгованості є недоведеним, тому, з урахуванням того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», пред`явлених до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 1404925,21 грн., слід відмовити за недоведеністю.

Оцінюючи усукупності усіінші аргументисторін,наведені нимив обґрунтуваннясвоїх вимогабо заперечень,суд доуваги їхне бере,оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.

Щодо заяви представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності до вимог Акціонерного товариствакомерційний банк«Приватбанк» запервісним позовомпро стягненнязаборгованості суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту якого є припинення правовідношення.

Виходячи з правового аналізу наведених норм суд зазначає, що строк позовної давності може бути застосований до виниклих між сторонами правовідносин лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення, виключно у тому випадку, коли судом буде встановлено, що було порушено право позивача та воно підлягає судовому захисту, але у зв`язку з пропуском ним строку позовної давності, суд дійде висновку про наявність підстав для відмови у позові.

Суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки судом визнано недійсним пункт 4Додаткової угоди№ 1від 22листопада 2016року докредитного договору№ DNU0GK70470154від 26лютого 2007року,яким булозбільшено строкпозовної давностіпо вимогахпро стягненнякредиту,відсотків закористування кредитом,винагороди,неустойки пені,штрафів задоговором до 50 років, а також беручи до уваги, що загальна позовна давність становить три роки, то позивач за первісним позовом Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» дійсно звернувся до суду з даним позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором після спливу трирічного строку позовної давності.

Початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Останній платіж в рахунок погашення кредиту ОСОБА_1 вносила 15 грудня 2016 року, але до суду з даним позовом Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулось лише 10 серпня 2021 року. При цьому, зазначені у наданих Банком виписках по рахунку платежі за 18 травня 2017 року та 21 жовтня 2019 року суд для встановлення можливого переривання строку позовної давності не враховує, оскільки ці платежі не були волевиявленням ОСОБА_1 та не вносились нею особисто в рахунок погашення заборгованості за кредитом, як зазначено у виписці платіж за 18 травня 2017 року є автоматичним погашенням простроченої заборгованості, а платіж за 21 жовтня 2019 року має ознаку «поступ. по искам», що свідчить про те, що вони не були здійснені за волевиявленням позичальника ОСОБА_1 .

Разом з цим, враховуючи, що під час розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» саме у зв`язку з їх недоведеністю, то підстав для застосування строку позовної давності не має, та у позові слід відмовити саме за недоведеністю вимог позивача за первісним позовом.

Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно дост. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить довисновку, що у задоволені позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» слід відмовити у повному обсязі за недоведеністю.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судом відмовлено, то судові витрати Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» по справі підлягають віднесенню на сторону позивача за первісним позовом.

Враховуючи, що позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 задоволені частково, а саме задоволено одну позовну вимогу немайнового характеру, то з відповідача за зустрічним позовом - Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

На підставі ст.ст. 15, 16, 203, 215, 217, 251, 252, 256, 257, 267, 525, 526, 610, 612, 627, 629, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 11, 18, Закону України «Про захист прав споживачів» та керуючись 2, 4, 76-82, 89, 128, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним пункту додаткової угоди до кредитного договору, визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 4 Додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 .

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, ЄДРПОУ - 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні, 60 копійок).

В іншій частині позовних вимог за зустрічною позовною заявою відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 29 лютого 2024 року.

Суддя Д.Л. Черкез