Постанова

від 02.10.2024 по справі 204/6085/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5213/24 Справа № 204/6085/21 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року

у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсним пункту додаткової угоди до кредитного договору, визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 26 лютого 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNU0GK70470154, за умовами якого банк надав останній кредит у розмірі 47800,00 доларів США на термін до 26 лютого 2027 року, зі сплатою процентів за користування кредитом.

22 листопада 2016 року було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, за умовами якої вищевказаний кредитний договір переведено з валюти долар США у валюту гривня, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на термін до 26 лютого 2027 року.

Позивач зазначає, що за умовами договору, погашення заборгованості здійснюється відповідно в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості, яка складається із: заборгованості за кредитом, процентів, комісії, а також інших витрат за умовами кредитного договору.

Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі. Позичальник в свою чергу, зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку із чим, станом на 28 липня 2021 року має заборгованість у розмірі 3321451,84 грн., яка складається із: заборгованості тілом кредиту у розмірі 1404925,21 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 1069974,84 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 846551,79 грн.

Враховуючи, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, просив стягнути заборгованість за тілом кредиту у розмірі 1404925,21 грн.

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що після ознайомлення 05 жовтня 2023 року з наданими банком до матеріалів справи екземплярами кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року та додаткової угоди №1 до нього від 22 листопада 2016 року, виявила, що наданий суду екземпляр додаткової угоди містить умови про встановлення сторонами за договором терміну позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, тривалістю 50 (п`ятдесят) років.» (пункт 4).

Зазначає, що вона підписувала додаткову угоду з АТ КБ «ПриватБанк», яка містила інші умови, зокрема пункт 4 підписаної додаткової угоди насправді було передбачено, що строк позовної давності складає не більше 3-х або 5-ти років (який з цих двох строків було вказано в пункті 4 додаткової угоди наразі вона достеменно не пам`ятає), але ніяк не 50 років.

Вважає, що пункт 4 додаткової угоди, яким нібито було збільшено строк позовної давності до 50 років, є однозначно несправедливою умовою, яка порушує її права, як споживача.

З урахуванням викладеного, просила визнати недійсною умову додаткової угоди про щонайменше десятикратне збільшення строку позовної давності, як несправедливу, а також визнати недійсною додаткову угоду, як таку, що не була підписана обома її сторонами у тій редакції, що була надана до суду. Окрім цього, просила застосувати позовну давність до спірних правовідносин.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року у задоволенні позову АТ КБ ПриватБанк відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 4 додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, укладеного між ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову АТ КБ ПриватБанк, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено розмір заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню в примусовому порядку з відповідача, у зв`язку із чим вважав, що позов банку недоведений, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності. Рішення суду в частині зустрічного позову мотивовано тим, що умови додаткової угоди про збільшення до 50 років терміну позовної давності, є несправедливими, що мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, тому вважав, що наявні підстави для визнання пункту додаткової угоди недійсним.

Не погодившись з таким рішенням суду, АТ КБ ПриватБанк звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та в частині задоволення зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким первісний позов задовольнити та у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив та не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що до первісного позову банком додані всі наявні розрахунки заборгованості за наданим кредитом та виписки по рахунках кредиту, виписки з особових рахунків клієнта, які є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку особи (клієнта банку), тому позов є доведеним. Окрім цього, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що кредитний договір та додаткова угода №1 добровільно підписані позивачем за зустрічним позовом та певний час виконувались договірні зобов`язання, про що свідчать факти повернення кредитних коштів разом із нарахованими процентами у повному обсязі та в строки встановлені договором і графіком погашення кредиту, що є невід`ємною частиною договору. Вказує, що ОСОБА_1 не використала свого права на розірвання договору протягом 14 днів з моменту його укладення, жодної заяви на протязі даного строку до банку не надходило. Вважають, у разі якщо, під час підписання додаткової угоди №1 ОСОБА_1 не в повному обсязі усвідомлювала юридичні наслідки даної угоди, то це не є законною підставою для визнання пункту або в цілому додаткової угоди недійсною. Окрім цього, вважають, що позивачем за зустрічним позовом пропущено строк позовної давності до заявлених вимог.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні первісного позову та часткового задоволення зустрічного позову, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 26 лютого 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNUGGK70470154, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 26 лютого 2007 року по 26 лютого 2027 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 47800,00 доларів США на купівлю квартири, а також у розмірі 804,00 доларів США на сплату страхових платежів, за сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, проценти за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору. Періодом сплати вважається період з 21 по 28 числа кожного місяця.

Щомісячний платіж для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, процентам, винагороди, комісії, становить 627,48 доларів США.

Позичальник ОСОБА_1 скористалась наданим кредитом, між нею та банком склалися кредитні правовідносини, в яких праву кредитодавця вимагати повернення наданих у кредит грошових коштів, кореспондує обов`язок позичальника повернути отримані у кредит кошти на умовах обумовлених укладеною між ними угодою.

22 листопада 2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було підписано додаткову угоду № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року разом з додатком № 1 «Графік погашення кредиту», за умовами якої, сторони вирішили замінити валюту кредиту з долара США на гривню. Разом з тим, визначено, що заборгованість за договором на дату укладання цієї додаткової угоди становить 96481,65 доларів США (з яких: поточна заборгованість за кредитом 37248,89 доларів США, прострочена заборгованість за кредитом 4747,19 доларів США, поточна заборгованість по процентам за користування кредитом 397,74 доларів США, прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом 22358,71 доларів США, поточна заборгованість за комісією 95,60 доларів США, прострочена заборгованість за комісією 3836,95 доларів США, пеня 27796,57 доларів США), що на дату укладення цієї угоди еквівалентно 2487665,40 грн. (з яких: поточна заборгованість за кредитом 960418,64 грн., прострочена заборгованість за кредитом 122400,69 грн., поточна заборгованість по процентам за користування кредитом 10255,26 грн., прострочена заборгованість по процентам за користування кредитом 576492,93 грн., поточна заборгованість за комісією 2464,93 грн., прострочена заборгованість за комісією 98931,22 грн., пеня 716701,73 грн.).

У пункті 1.3 додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року зазначено, що сума заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди, зменшується на 1091297,72 грн., а саме: проценти у розмірі 273199,84 грн., комісія у розмірі 101396,15 грн., пеня у розмірі 716701,73 грн.

Згідно з пунктом 1.4 додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року до вказаного кредитного договору, позичальник зобов`язаний сплачувати банку проценти у розмірі 18,00% річних у строк, зазначений в графіку погашення кредиту.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України закріплено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У розумінні положень ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Частиною 2 статті 627 ЦК України визначено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Отже, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Метою отримання ОСОБА_1 кредиту за кредитним договором № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року була купівля квартири, тобто вказаний кредит є споживчим кредитом.

Відповідно до пункут 4 додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року, терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентам за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за договором встановлюється сторонами тривалістю 50 років.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на час укладення додаткової угоди № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, тобто станом на 22 листопада 2016 року, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Тлумачення наведеного положення закону дає підстави для висновку, що несправедливими можуть бути визнані умови договору, які мають наслідком саме дисбаланс договірних прав та обов`язків його сторін на шкоду позивача.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Сплив позовної давності не припиняє існування прав, проте позбавляє судового захисту такого права.

На переконання суду першої інстанції, збільшення додатковою угодою строку позовної давності до 50 років по вимогам про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів, тобто тільки по вимогам кредитодавця, є очевидно несправедливим, оскільки можливість захистити своє порушено право протягом 50 років з моменту його порушення стосуються лише прав кредитодавця, однак не передбачає збільшення такого строку щодо жодних можливих вимог позичальника. Викладене має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, оскільки можливість збільшення строку позовної давності за вимогами позичальника взагалі відсутня.

Таким чином, визначений додатковою угодою термін позовної давності тривалістю 50 років по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за договором, більш, ніж у шістнадцять разів перевищує встановлений законодавством загальний термін позовної давності (тривалістю три роки), що саме по собі суперечить навіть цілям, з метою яких впроваджений інститут позовної давності.

Договірне збільшення позовної давності повинно відповідати ознакам розумності та пропорційності, а метою збільшення такого строку повинен виступати захист прав та інтересів обох сторін, особливо тієї, яка у кредитних правовідносинах вважається найменш захищеною, тобто сторона позичальника.

Проте, збільшення строку позовної давності до 50-ти років виключно для вимог кредитодавця істотно порушує права позичальника, який таким правом не наділяється, а тому очевидним є висновком про те, що така умова не може вважатися справедливою.

У розумінні положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на час укладення додаткової угоди до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, тобто станом на 22 листопада 2016 року, положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Встановивши, що умови пункту 4 додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року про збільшення до 50 років терміну позовної давності, є несправедливими та мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для визнання вказаного пункту додаткової угоди, недійсним.

Відповідно до умов ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позовна давність згідно зі ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що оспорювана додаткова угода № 1 до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року дійсно була укладена 22 листопада 2016 року.

Разом з цим, звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_1 вказувала про те, що про порушення свого права вона дізналась лише після ознайомлення її представником ОСОБА_2 з наданими банком до суду оригіналами кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року та додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року, що відбулося 05 жовтня 2023 року, тому вважала, що строк давності за зустрічним позовом, не пропущений.

Так, дійсно, ухвалою суду від 19 липня 2023 року витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» та надано в подальшому суду оригінали кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року з усіма додатками до нього, додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року до вказаного кредитного договору, та додатку № 1 до додаткової угоди до кредитного договору..

Саме після ознайомлення 05 жовтня 2023 року з оригіналом додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року з додатком № 1 до неї, вже через п`ять днів, тобто 10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним вказаного пункту додаткової угоди до кредитного договору, та визнання недійсною самої додаткової угоди.

З урахуванням того, що особа довідалася про порушення свого права після ознайомлення 05 жовтня 2023 року з оригіналом додаткової угоди, в даному випадку строк позовної давності слід рахувати починаючи з 05 жовтня 2023 року, суд вважав, що позивачем за зустрічним позовом строк позовної давності не пропущений, та вірно задовольнив зустрічний позов в частині визнання недійсним пункту додаткової угоди.

Вирішуючи позов АТ КБ «ПриватБанк», суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України - «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Звертаючись до суду з даним позовом, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути не всю суму заборгованості за кредитним договором № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, а лише частину заборгованості у розмірі 1404925,21 грн., що є заборгованістю за тілом кредиту.

Згідно наданого банком розрахунку заборгованості станом на 27 липня 2021 року, заборгованість ОСОБА_1 становить 3321451,84 грн., та складається із: заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 1404925,21 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 1069974,84 грн., пені за несвоєчасність виконання у розмірі 846551,79 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З виданої АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 банківської виписки від 23 червня 2017 року по кредитному договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року за період з 26 лютого 2007 року по 22 червня 2017 року, судом встановлено, що за цей період на виконання кредитного договору ОСОБА_1 сплатила всього 39782,19 доларів США та 459072,76 грн. (т. 1 а.с. 214 218).

Разом з цим, у виданій АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 банківській виписці від 02 жовтня 2023 року по кредитному договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року за період з 02 січня 2007 року по 02 жовтня 2023 року зазначено, що за вказаний період ОСОБА_1 оплатила всього суму у розмірі 3930,84 доларів США та 459788,09 грн. (т. 1 а.с. 219 222).

Судом встановлено, що у наданих банківських виписках по кредитному договору №DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року маються розбіжності в сумах та розмірах внесених ОСОБА_1 платежів, що є суттєвими, оскільки становить розбіжність у сумі більш, ніж 35000,00 доларів.

19 жовтня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» надало до суду виписку за період з 26 лютого 2007 року по 17 жовтня 2023 року по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 250), по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 250 (зворотній бік)), по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 251), та по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 252).

Проте, відомості, що містяться у наданих банком 19 жовтня 2023 року виписках за період з 26 лютого 2007 року по 17 жовтня 2023 року також мають суттєві розбіжності в датах, сумах та у загальному розмірі внесених ОСОБА_1 платежів.

13 грудня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» надало до суду: виписку за період з 01 січня 1999 ріку по 05 грудня 2023 ріку по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , в якій фактично містяться платежі лише за період з 15 грудня 2016 року по 21 жовтня 2019 року, а також меморіальні ордери до неї (т. 2 а.с. 55-56); виписку за період з 01 січня 1999 року по 05 грудня 2023 року по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , в якій фактично містяться платежі лише за період з 18 листопада 2016 року по 15 грудня 2016 року, а також меморіальні ордери до неї (т. 2 а.с. 57-58); виписку за період з 01 січня 1999 року по 05 грудня 2023 року по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 , в якій фактично містяться платежі лише за період з 20 березня 2007 року по 19 грудня 2007 року, а також меморіальні ордери до неї (т. 2 а.с. 59-65).

Проте, у вказаних виписках взагалі не міститься жодної інформації про внесення ОСОБА_1 платежів в рахунок погашення кредиту за період з 20 грудня 2007 року по 17 листопада 2016 року, що суперечить відомостям, що містяться у виданій раніше АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 банківській виписці від 23 червня 2017 року по кредитному договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року за період з 26 лютого 2007 року по 22 червня 2017 року (т. 1 а.с. 214 218 (зворотній бік), тобто тій виписці, у якій згідно даних наданим банком ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості по кредиту було внесено 39782,19 доларів США та 459072,76 грн. (т. 1 а.с. 214 218 (зворотній бік)).

Тобто, не зважаючи на постановлення судом першої інстанції ухвали про витребування доказів, банком не було надано суду відомостей про здійснені ОСОБА_1 платежі за період з 20 грудня 2007 року по 17 листопада 2016 року, що дорівнює майже повним 9 рокам, що позбавило суд можливості зробити єдино можливий вмотивований висновок про розмір такої заборгованості.

В свою чергу, за відсутності достовірних відомостей про суми погашених протягом дії кредитного договору позичальником платежів, суд позбавлений і можливості достовірно та беззаперечно встановити реальний розмір заборгованості позичальника за кредитним договором, встановлення якого є обов`язковим по даній справі та входить до предмету доказування.

Окрім того, ухвала суду першої інстанції про витребування доказів від 10 жовтня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» належним чином не була виконана.

Банк так і надав в повному обсязі інформацію про розмір всіх внесених позичальником платежів в рахунок погашення кредиту та всіх видів заборгованості за кредитним договором № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, за період з дати укладення договору по теперішній час, із зазначенням дати платежу, розміру платежу, валюти платежу та відомостей на погашення яких складових по кредитному договору було направлено платіж. Тобто, банком без поважних причин не було в повному обсязі надано докази, витребувані судом, й останнім не було зазначено про причини неподання суду усіх витребуваних доказів.

У додатковій угоді № 1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року зазначено, що заборгованість позичальника на дату укладення додаткової угоди становить 96481,65 доларів США, що еквівалентно 2487665,40 грн. (з яких: поточна заборгованість за кредитом 960418,64 грн., прострочена заборгованість за кредитом 122400,69 грн., поточна заборгованість за процентами 10255,26 грн., прострочена заборгованість за процентами 576492,93 грн., поточна заборгованість за комісією 2464,93 грн., прострочена заборгованість за комісією 98931,22 грн., пеня 716701,73 грн.), а також у пункті 1.3 обумовлено зменшити суму заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди, на 1091297,72 грн., а саме: проценти у розмірі 273199,84 грн., комісія у розмірі 101396,15 грн., пеня у розмірі 716701,73 грн.

Викладене свідчить про те, що після укладення 22 листопада 2016 року додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року загальна заборгованість перед банком з урахуванням заборгованості за тілом кредиту, заборгованості по процентам, а також заборгованості за пенею та комісією становила 1396367,68 грн. (2487665,40 грн. - 1091 297,72 грн. = 1396367,68 грн.).

При цьому на момент укладення додаткової угоди 22 листопада 2016 року розмір заборгованості відповідача за тілом кредиту дорівнював 1082819,33 грн., та складався з: поточна заборгованість за кредитом 960418,64 грн., прострочена заборгованість за кредитом 122400,69 грн.

В свою чергу, вже через три тижні після укладення додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, а саме 15 грудня 2016 року, ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитом внесла 458807,75 грн.

Отже, в будь-якому випадку заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту на момент звернення до суду з даним позовом не може становити 1404925,21 грн., як зазначає у позові АТ КБ «ПриватБанк», оскільки навіть станом на 22 листопада 2016 року розмір такої заборгованості становив 1082819,33 грн., а після укладення додаткової угоди позичальником 15 грудня 2016 року був здійснений платіж на суму 458807,75 грн., частина якого мала бути спрямована на погашення заборгованості також і за тілом кредиту.

Отже, достовірних та достатніх доказів у розумінні положень ст.ст. 79-80 ЦПК України на підтвердження заявленого до стягнення АТ КБ «Приватбанк» розміру заборгованості у сумі 1404925,21 грн., стороною позивача суду не надано.

Окрім цього слід зазначити, що згідно банківської виписки від 23 червня 2017 року по кредитному договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року станом на 15 грудня 2016 року ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором внесла 39782,19 доларів США та 458807,75 грн. (що на момент внесення цієї суми, тобто станом на 15 грудня 2016 року, за курсом НБУ 26,31 грн. на 1 долар США, становило 17438,53 доларів США), тобто разом у валюті долар США становить 57220,72 дол. США, що більше, ніж сума кредиту, яка була надана позичальнику ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, оцінивши повно та всебічно наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що заявлений АТ КБ «ПриватБанк» до стягнення розмір заборгованості за кредитним договором, є недоведеним, тому, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» слід відмовив за недоведеністю.

Щодо застосування строку позовної давності до позову АТ КБ «ПриватБанк».

Оскільки судом визнано недійсним пункт 4 додаткової угоди № 1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року, яким було збільшено строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за договором до 50 років, а також беручи до уваги те, що загальна позовна давність становить три роки, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з даним позовом після спливу трирічного строку позовної давності.

Початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Останній платіж в рахунок погашення кредиту ОСОБА_1 внесла 15 грудня 2016 року, проте з даним позовом до суду АТ КБ «ПриватБанк» звернулось лише 10 серпня 2021 року. Зазначені у виписках по рахунку платежі за період з 18 травня 2017 року та 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 особисто не вносила, що виключає можливість переривання строку давності.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення суду відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер.

Разом з цим, враховуючи, що під час розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк», саме у зв`язку з його недоведеністю, то підстав для застосування строку позовної давності не має, у позові слід відмовити за недоведеністю позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову та часткового задоволення зустрічного позову.

Доводи апеляційної скарги з приводу пропуску строку позовної давності, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у даному випадку строк позовної давності щодо заявленого ОСОБА_1 зустрічного позову слід відраховувати з дня, коли саме особа довідалася про порушення свого права, тобто з моменту ознайомлення з оригіналом наданого до суду примірника додаткової угоди №1 від 22 листопада 2016 року до кредитного договору № DNU0GK70470154 від 26 лютого 2007 року з додатком № 1 до неї, що мало місце 05 жовтня 2023 року.

Аргументи скаржника про те, що банком додані всі необхідні розрахунки заборгованості за наданим кредитом та виписки по рахунку кредиту, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку особи (клієнта банку), а тому позов є цілком доведеним, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені обставини були предметом розгляду у суді першої інстанції, судом надано на ці доводи вичерпну відповідь, та позивачем в свою чергу не доведено вказані обставини належними та допустимими доказами у розумінні положень діючого законодавства.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про часткове задоволення зустрічного позову прийнявши до уваги аргументи позивача за зустрічним позовом з приводу того, що під час підписання додаткової угоди №1 відповідач не в повному обсязі усвідомлювала юридичні наслідки даної угоди, однак це не є законною підставою для визнання пункту або в цілому додаткової угоди недійсною, є безпідставними, оскільки збільшення додатковою угодою строку позовної давності, є очевидно несправедливим, не узгоджується з положення ст.18 ЗУ Про захист прав споживачів та вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду саме споживача.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та дійшов невірного висновку про відмову у задоволенні позову та часткового задоволення зустрічного позову, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані АТ КБ ПриватБанк до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

По суті аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про те, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині прийнято без додержання норм матеріального права.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявленого позову та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині залишити без змін.

Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна