Постанова

від 29.02.2024 по справі 910/3649/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2024 р. Справа№ 910/3649/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Мовчан А.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: Мігашко В.Є.;

від відповідача: Грицик Д.С.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 року (дата підписання повного тексту 16.10.2023 року)

у справі №910/3649/23 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД"

про розірвання договору та стягнення 1265 678,96 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" (далі - відповідач) про розірвання договору поставки № 2312-22 від 23.12.2022 року та про стягнення з відповідача 1 085 000,00 грн попередньої оплати, 56 267,12 грн неустойки в розмірі облікової ставки НБУ та 4 726,44 грн 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору поставки № 2312-22 від 23.12.2022 року.

21.06.2023 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив розірвати договір поставки №2312-22 від 23.12.2022 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" 1085000,00 грн попередньої оплати, 166678,01 грн неустойки та 14000,95 грн 3% річних, яка була прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 року позов задоволено повністю. Розірвано договір поставки №2312-22 від 23.12.2022 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" 1085 000,00 грн попередньої оплати, 166 678,01 грн неустойки, 14 000,95 грн 3% річних, 21 669,19 грн судового збору та 84 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 року у справі № 910/3649/23 та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 236, п.п. 3,4 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.

Так, суд першої інстанції, не оцінив та не взяв до уваги надані відповідачем до відзиву на позовну заяву документи, які підтверджують виконання ним умов договору поставки та характеристики товару під час відвантаження товару, а саме видаткова накладна №20.01/1 від 20.01.2023 року, керівництво з експлуатації та обслуговування дизельних генераторів TJ225 та митна декларація IM40EA23UA100180500514U3 від 16.01.2023 року.

При цьому, скаржник вказав, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення не звернув уваги на доводи відповідача, що ним не було порушено умови договору щодо строку поставки, оскільки відповідно до п. 3 Специфікації №1 до договору поставки №2312-22 від 23.12.2022 року відвантаження товару здійснюється на умовах EXWORKS Біла Церква Україна. Так, з моменту перерахування позивачем грошових коштів 26.12.2022 року на виконання взятих на себе зобов`язань по договору поставки, протягом 14 робочих днів, відповідно до п. 2 Специфікації №1 відповідач поставив товар в обумовлене договором поставки м. Біла Церква, де саме покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю «Приват Тім» повинен був здійснити самостійно доставку товару. А отже, говорити про порушення відповідачем строку поставки товару не доведено належними та допустимими доказами.

При цьому, представник скаржника зазначив, що в порушення норм матеріального права суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги по стягненню неустойки, які згідно позовної заяви нараховувались позивачем з суми 150000,00 грн, замість 1085000,00 грн.

Крім того, скаржник вважає, що оскільки, договір поставки товару (генератора) укладався сторонами 23.12.2022 року, коли в Україні генератор був вкрай дефіцитним, через здійснені ракетні обстріли РФ енергоустановок України, через, що більшість енергосистем України вийшло з ладу, постачальник замовляв та витрачав засоби для поставки товару, генератор був поставлений, натомість поведінка позивача щодо відмови від фактично поставленого товару під приводом відсутності документів, прострочення поставки товару є лише недобросовісною поведінкою позивача.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2023 року апеляційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 року витребувано матеріали справи №910/3649/23 з Господарського суду міста Києва; відкладено вирішення питання про відкриття/відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення апеляційної скарги без руху у справі №910/3649/23 до надходження її матеріалів до Північного апеляційного господарського суду.

16.11.2023 року через відділ документального забезпечення суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Тім» надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Конектіс ЛТД» у розмірі 1 371 348,15 грн.

20.11.2023 року на виконання вимог вищезазначеної ухвали до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/3649/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 року у справі № 910/3649/23 залишено без руху

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду копію ордера з підписом, що посвідчує повноваження адвоката Шпакович О.В. на представництво Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" в Північному апеляційному господарському суді та докази зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС у адвоката Шпакович О.В.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 року у справі № 910/3649/23 своєю ухвалою від 06.12.2023 року.

Крім того, Північний апеляційний господарський суд своєю ухвалою від 11.12.2023 року відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Тім» про забезпечення позову у справі № 910/3649/23.

22.12.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

При цьому, представник позивача, зокрема зазначив, що твердження відповідача про те, що позивач не прибув до місця поставки за умовами EXWORKS не відповідають дійсності, оскільки навіть долучені самим відповідачем докази до відзиву на позовну заяву у справі №910/3649/23 від 02.05.2023 року, а саме видаткова накладна №28 від 19.01.2023 року, підтверджує факт того, що відповідач отримав сам товар тільки 19.01.2023 року, що свідчить про порушення строків поставки.

Крім того, твердження про відсутність уповноваженого представника відповідача в момент спроби передачі товару не відповідає дійсності, оскільки уповноважений представник постачальника, як і представник перевізника прибули на місце, однак відмовилися від підписання будь-яких документів ,які були складені позивачем в момент виявлення відсутності документів на товар, що визначені умовами договору, а також виявлення недоліків самого товару, що зафіксовано у відповідному акті.

Щодо доводів скаржника про відсутність порушення умов договору в частині неналежної якості товару, представник позивача, зокрема, зазначив, що в матеріалах справи міститься акт №1 від 20.01.2023 року та супровідний лист, які було направлено скаржнику на електронну пошту зазначену в договорі. Вищевказані документи містили в собі першочергову вимогу щодо негайного усунення недоліків товару. Однак всі звернення до скаржника, які були направлені як на електронну пошту так і цінними листами з описом вкладення були проігноровані скаржником.

Водночас, відповідачем було долучено до матеріалів відзиву на позовну заяву копію видаткової накладної №20.01/1 від 20.01.2023 року, яка мала бути вручена, ще 20.01.2023 року. Однак, додатково звертаємо увагу суду, що документ складався не 20.01.2023 року, а набагато пізніше, оскільки: по перше в найменуванні товару вказано зовсім інша модель товару - «Генератор TJ 255 KVA» замість «Генератор TJ 255 R», по друге гарантійний термін відповідно до умов договору складає 1 рік, а у наданій видатковій накладній визначено, що гарантійний термін товару складає 2 роки. Вищевказане свідчить , про те, що надані відповідачем документи, скоріш за все, були відсутні у відповідача на момент спроби передачі товару та готувались поспіхом для формування доказової бази та правової позиції у справі, відповідно суд першої інстанції правильно дослідив долучені відповідачем докази та висловив критичне ставлення до них.

Відтак, судом першої інстанції було належним чином досліджено всі обставини справи та зроблено правильний висновок про наявність істотної зміни обставин, внаслідок тривалого прострочення виконання скаржником своїх зобов`язань щодо поставки товару належної якості разом з товаросупроводжувальними документами за договором та наявність умов, вказаних у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, відтак, позовні вимоги про розірвання укладеного між сторонами договору поставки №2312-22 від 23.12.2022 року були обґрунтовані відповідно до чинного законодавства України і відповідно були задоволені.

Крім того, оскільки предметом договору були визначено саме - поставку товару, з огляду на положення договору, який було підписано двома сторонами, штрафні санкції мають розраховуватись сама з загальної вартості товару, що мав бути поставлений, а не з суми передоплати.

09.01.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу в якій представник позивача, зокрема, просив визнати належно отриманим скаржником копію відзиву на апеляційну скаргу по справі №910/3649/23.

24.01.2024 року в Україні була оголошена масштабна повітряна тривога через зліт ворожого літака МІГ-31К, у зв`язку з чим судове засідання, призначене на 24.01.2024 року не відбулось.

Північний апеляційний господарський суд призначив розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 року у справі №910/3649/23 на 28.02.2024 року своєю ухвалою від 24.01.2024 року.

28.02.2024 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду була оголошена перерва на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

28.02.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов уточнений розрахунок судових витрат станом на 28.02.2024 року.

29.02.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Представник скаржника в судовому засіданні 29.02.2024 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задоволенні, рішення господарського суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні 29.02.2024 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Конектіс ЛТД» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приват Тім» (покупець) було укладено договір поставки №2312-22 від 23.12.2022 року (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник взяв на себе зобов`язання щодо поставки Генератора електричного у кількості та строки, які передбачені Специфікацією №1, яка є невід`ємною частиною договору поставки, а покупець зобов`язувався прийняти товар та провести розрахунок за нього.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. договору вартість товару договірна і визначається у рахунках-фактурах та видаткових накладних, які підписуються на кожну окрему партію товару. Загальна вартість даного договору складає суму всіх видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 3.3. договору сторонами визначено умови оплати: - попередня оплата в розмірі 70% (сімдесят) від вартості товару протягом 3 (трьох) банківських днів з дня виставлення рахунку па оплату; залишок у розмірі 30% (тридцять) оплачується за фактом відвантаження товару зі складу відповідача. За бажанням покупця, постачальник зобов`язується виконати доставку до складу покупця за окрему плату на підставі виставленого рахунку. Моментом здійснення оплати є момент зарахування грошових коштів в оплату товару на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно п. 4.3. договору якість товару, що поставляється, повинна відповідати показниками сертифікату якості виробника.

Відповідно до п. 5.1 договору умови поставки визначаються у відповідних специфікаціях , рахунках-фактурах і видаткових накладених.

Пунктом 5.2. договору визначено, що відповідач повинен оформити всі необхідні товаросупроводжувальні документи на відвантажений Товар та передати їх представнику Покупця, а саме: - рахунок-фактуру; - видаткову накладну; - паспорт виробу; - та надати гарантію на поставлений Товар 1 рік або 1000 мотогодин роботи поставленого Товару. У разі порушення правил експлуатації, що доведено документально, гарантіє не діє.

Товар вважається поставленим постачальником і прийнятий покупцем в момент фактичної передачі його покупцю і підписання покупцем відповідних товаротранспортних документів (п. 6.23 договору).

Згідно п. 6.6. договору покупець може пред`явити постачальнику претензії у випадку поставки товарів з характеристиками, що не відповідають сертифікату якості на товар, що поставляється.

Відповідно до п. 6.7 договору претензії по якості поставленого товару мають бути пред`явлені покупцем при прийманні товару, але не пізніше 7 (семи) календарних днів з дати приймання товару.

Постачальник з`ясовує обґрунтованість претензій в місячний строк з дня одержання претензії. У випадку підтвердження останньої, він зобов`язаний замінити неякісний товар та/або здійснити до поставку товару (у разі недостачі) за свій рахунок або повернути вартість оплаченого неякісного/недоплаченого товару (п. 6.8. договору).

Згідно п. 10.1. договору останній вступає в силу з моменту його укладання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У відповідності до Специфікації №1, відповідач повинен здійснити поставку товару, а саме: Генератор електричний Teksan TJ225R, загальною вартістю 1550000,00 грн.

Відповідно до Специфікації №1 до договору поставки визначено умови оплати, а саме: попередня оплата в розмірі 70% від вартості товару протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату. Залишок у розмірі 30 (тридцять)% від вартості товару оплачується за фактом відвантаження товару зі складу постачальника, на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого рахунку постачальника. Моментом здійснення оплати є момент зарахування грощових коштів в оплату товару на поточний рахунок постачальника.

Строк поставки, що був визначений сторонами у Специфікації №1 складає 14 (чотирнадцять) робочих днів з моменту отримання попередньої оплати за Договором у розмірі 70% від вартості партії товару.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 26.12.2022 року позивачем було здійснено передоплату у розмірі 70% від вартості товару, що визначений у Специфікації №1, що підтверджується платіжною інструкцією №1 від 26.12.2022 року, платіжною інструкцією №2 від 26.12.2022 року та платіжною інструкцією №3 від 26.12.2022 року на загальну суму 1085000,00 грн (том 1, а.с. 28-30).

20.01.2023 року представники відповідача прибули на територію позивача з метою відвантаження товару за погодженою сторонами адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 71, літ. С.

Однак, за твердженням позивача, під час спроби відвантаження Товару виявилось, що Товар містить недоліки, а саме: у представників відповідача (інженер Товариства з обмеженою відповідальністю «Копектіс ЛТД» Шлапак С.І.) був відсутній визначений договором перелік документів на товар; товар був пошкоджений; відповідачем не дотримано вимоги щодо пакування товару; на товарі відсутнє будь-яке маркування, а також за відсутності документів, в сукупності унеможливило встановлення марки та моделі товару, тощо.

Представниками позивача складено відповідний акт №1 від 20.01.2023 року, в якому було зафіксовано недоліки Товару та відсутність супроводжуючих документів на товар (наявний в матеріалах справи). Представнику відповідача вручено примірник акту.

Додатково примірник Акту разом з додатками направлено 20.01.2023 року па електронну пошту відповідача, яка була зазначена в договорі, що підтверджується відповідним витягом (том 1, а.с 39).

Проте, представник компанії, що здійснював перевезення товару відмовився від фіксації та проставлення будь-яких відміток про факт недостачі документів на товар та про факт пошкодження товару. Так, про факт відмови від підписання Акту та проставлення будь-яких відміток представником перевізника було складено відповідний акт від 20.01.2023 року (том 1, а.с. 38).

27.01.2023 року позивач направив на адресу відповідача претензію з метою досудового врегулювання спору, що підтверджується описом вкладення №0408033450841, поштовою накладною №0408033490282 від 27.01.2023 року та фіскальним чеком (наявні в матеріалах справи).

В претензії викладено зміст порушення умов договору та заявлено вимогу щодо повернення оплаченої позивачем попередньої оплати у розмірі 1085000,00 грн у строк до 31.01.2023 року.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання здійснивши попередню оплату, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання з передачі належної якості товару у власність позивача або повернення попередньої оплати у розмірі 1 085 000,00 грн.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у позивача в силу приписів ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України виникло право: або вимагати передання товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Надане вказаною нормою закону право реалізовано позивачем шляхом направлення відповідачу відповідних вимог про повернення грошових коштів (попередньої оплати).

В силу ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України у відповідача виник обов`язок повернути грошові кошти (суму попередньої оплати). Суду не подано доказів повернення відповідачем позивачу попередньої оплати в розмірі 1 085 000,00 грн чим порушено права позивача.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1085 000,00 грн попередньої оплати.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що суд першої інстанції, не оцінив та не взяв до уваги надані відповідачем до відзиву на позовну заяву документи, які підтверджують виконання ним умов договору поставки та характеристики товару під час відвантаження товару, а саме видаткова накладна №20.01/1 від 20.01.2023 року, керівництво з експлуатації та обслуговування дизельних генераторів TJ225 та митна декларація IM40EA23UA100180500514U3 від 16.01.2023 року, з огляду на наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, в найменуванні товару в видатковій накладній №20.01/1 від 20.01.2023 року вказано інша модель товару - «Генератор TJ 255 KVA» замість «Генератор TJ 255 R», по друге гарантійний термін відповідно до умов договору складає 1 рік, а у наданій видатковій накладній визначено, що гарантійний термін товару складає 2 роки (том 1, а.с. 154).

Разом з цим, в митній декларації IM40EA23UA100180500514U3 від 16.01.2023 року також вказана інша модель товару - «Генератор TJ 255 KVA» замість «Генератор TJ 255 R» (том 1, а.с. 171-173).

Керівництво з експлуатації та обслуговування дизельних генераторів TJ225 в свою чергу не може слугувати наладженим та допустимим доказом на спростування відповідних висновків суду у даній справі.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги вищевказані докази, як неналежні в розумінні ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення не звернув уваги на доводи відповідача, що ним не було порушено умови договору щодо строку поставки, оскільки відповідно до п. 3 Специфікації №1 до договору поставки №2312-22 від 23.12.2022 року відвантаження товару здійснюється на умовах EXWORKS Біла Церква Україна. Так, з моменту перерахування позивачем грошових коштів 26.12.2022 року на виконання взятих на себе зобов`язань по договору поставки, протягом 14 робочих днів, відповідно до п. 2 Специфікації №1 відповідач поставив товар в обумовлене договором поставки м. Біла Церква, де саме покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю «Приват Тім» повинен був здійснити самостійно доставку товару, оскільки місце товару було змінено та узгоджено сторонами за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 71, літ. С, за зручною адресою для покупця, у відповідності до п. 5.1. договору.

Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що як вбачається з видаткової накладної №28 від 19.01.2023 року, відповідач отримав товар тільки 19.01.2023 року, що свідчить про порушення строків поставки.

Щодо позовних вимог в частині стягнення неустойки, колегія суддів відзначає наступне.

За змістом ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами ст. 610 Цивільного кодексу України та ст. 216 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це установлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.2. договору визначено, що за порушення строків поставки товару за цим договором, відповідач сплачує позивачеві на його вимогу неустойку в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання за кожний день прострочення.

Колегія суддів перевіривши розрахунок неустойки позивача, вважає його арифметично вірним та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 166678,01 грн, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що в порушення норм матеріального права суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги по стягненню неустойки, які згідно позовної заяви нараховувались позивачем з суми 150000,00 грн, замість 1085000,00 грн, оскільки предметом договору були визначено саме - поставку товару, з огляду на положення договору, який було підписано двома сторонами, штрафні санкції мають розраховуватись саме з загальної вартості товару, що мав бути поставлений, а не з суми передоплати.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 14000,95 грн, колегія суддів відзначає наступне.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/12382/17).

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Разом з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 918/631/19 зроблено такі висновки:

"За змістом ст.ст. 509, 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в розмірі 14000,95 грн, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 14.01.2023 року по 19.06.2023 року, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що такий розрахунок є обґрунтованим, а позовні вимоги про стягнення 3% річних такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про розірвання укладеного між сторонами договору, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок розірвання договору.

Підстави для зміни або розірвання договору, визначені ст. 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним в частині 1 цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

З аналізу ст. 651 Цивільного кодексу України вбачається, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати зміни договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення між шкодою та тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 року у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 року у справі № 910/6381/18 та від 14.08.2019 року у справі № 910/8819/18.

В контексті наведеного, колегія судів відзначає, що договір поставки товару передбачає, що з моменту його отримання покупцем до останнього переходить право власності на відповідний товар, що надає йому право використовувати його у будь-який не заборонений законом спосіб.

Таким чином, твердження скаржника, що позивачу не було завдано матеріальної шкоди, не спростовують висновків суду, щодо застосування до даних правовідносин ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем доведено належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України доказами тривале прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару належної якості разом з товаросупроводжувальними документами за договором, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині розірвання укладеного між сторонами договору поставки №2312-22 від 23.12.2022 року.

При цьому, колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення були враховані правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 09.12.2020 року у справі №199/3846/19 на яку посилається скаржник, зокрема щодо встановлення істотних порушень умов договору.

Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі №6-5цс13, від 14.10.2014 року у справі №3-143гс14, колегія суддів зазначає, що посилання на постанови Верховного Суду України не є належним правовим обґрунтуванням підстав апеляційного оскарження судових рішень, оскільки неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновків, викладених у постановах Верховного Суду України, не визначено ст. 254 Господарського процесуального кодексу України як підстава апеляційного оскарження судових рішень. Згідно із ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Схожий за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.06.2020 року у справі № 920/653/18 та від 07.10.2021 року у справі № 922/3447/20.

Твердження скаржника, що оскільки, договір поставки товару (генератора) укладався сторонами 23.12.2022 року, коли в Україні генератор був вкрай дефіцитним, через здійснені ракетні обстріли РФ енергоустановок України, через. Що більшість енергосистем України вийшло з ладу, постачальник замовляв та витрачав засоби для поставки товару, генератор був поставлений, натомість поведінка позивача щодо відмови від фактично поставленого товару під приводом відсутності документів, прострочення поставки товару є лише недобросовісною поведінкою позивача, є безпідставним та таким, що не підтверджується жодними належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказами.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 84 000,00 грн.

Згідно ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст.ст. 123, 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом з тим, ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача у відповідності до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві заявив, що надасть докази витрат на правничу допомогу, що понесені (або будуть понесені) ним протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем було надано: ордер АО №1083556, договір про надання професійної правничої допомоги №02/01-03/23 від 01.03.2023 року, додаткову угоду № 1 від 01.03.2023 року, додаткову угоду № 2 від 05.07.2023 року, акт здачі приймання наданих послуг № 01/210623 на суму 72000,00 грн, акт здачі приймання наданих послуг №02/060923 на суму 12000,00 грн.

Так, відповідно акту здачі-приймання наданих послуг №01/210623, надані послуги з правової допомоги адвоката включають в себе:

Послуга Од. вим. Кількість Ціна Сума

- аналіз документі, ознайомлення з послуга

наданими матеріалами та документами,

підготовка правової позиції - 2 години; 2,00 4000,00 8000,00

- підготовка позовної заяви - 3 години; 3,00 4000,00 12000,00

- підготовка заяви про забезпечення позову 2,00 4000,00 8000,00

- підготовка відповіді на відзив 2,00 4000,00 8000,00

- підготовка заяви про збільшення 1,00 4000,00 4000,00

позовних вимог

- підготовка клопотань, інших

процесуальних документів 2,00 4000,00 8000,00

- представництво інтересів клієнта

адвокатом у судових засіданнях

(6 судових засідань/6 годин) 6,00 4000,00 24000,00

Правової допомоги надано на загальну суму 72000,00 грн, сторони один до одного ніяких претензій не мають.

Відповідно акту здачі-приймання наданих послуг №02/060923, надані послуги з правової допомоги адвоката включають в себе:

Послуга Од. вим. Кількість Ціна Сума

- представництво інтересів клієнта послуга

адвокатом у судових засіданнях

(3 судових засідань/3 години), які

Відбулись 05.07.2023 року, 02.08.2023

року та 06.09.2023 року. 3,00 4000,00 12000,00

Правової допомоги надано на загальну суму 12000,00 грн, сторони один до одного ніяких претензій не мають.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

За приписами ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України). Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 року, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 року у справі № 908/2348/18.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

При цьому, колегія суддів зазначає, що визначення співмірності із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), суди здійснюють з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, з урахуванням ст. 86 ГПК у взаємозв`язку із оцінкою таких критеріїв як складність справи ( обсяг опрацьованого законодавства, судової практики, кількість та тривалість судових засідань, тощо ). Подібні за змістом висновки, викладені і у постановах Верховного Суду від 18.01.2022 року у справі № 915/1473/20, від 27.01.2022 року у справі № 910/17733/20 та від 15.12.2021 року у справі № 910/2166/21.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 р. у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 р. у справі № 823/2638/18, від 09.07.2019 р. у справі № 923/726/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Колегія суддів звертає увагу, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Беручи до уваги обставини щодо задоволення позовних вимог, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд, врахувавши відсутність заперечення відповідача в цій частині дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 76000,00 грн у зв`язку з відмовою у задоволенні заяви про забезпечення позову (84000,00 - 8000,00), тому з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 76000, 00 грн.

В іншій частині рішення висновки суду є правомірними та обґрунтованими, підстави для його скасування відсутні.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ними в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В п. 53 рішення ЄСПЛ ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За умовами п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частиною 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Так, рішення слід змінити в частині необґрунтованого стягнення 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, щодо іншої частини рішення колегія суддів вважає його законним та обґрунтованим.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" про стягнення витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

22.12.2023 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в якому, зокрема на виконання ст. 124 Господарського процесуального кодексу України повідомлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, становить 1200,00 дол. США, з розрахунку в національній валюті - гривні за курсом 40,00 грн.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано, зокрема: засвідчену копію договору №02/01-0,3/23 від 01.03.2023 року про надання професійної правничої допомоги; засвідчену копію додаткової угоди №3 від 13.11.2023 року до договору №02/01-03/23 від 01.03.2022 року про надання професійної правничої допомоги; засвідчену копію акту №03/161123 від 16.11.2023 року на підтвердження факту надання послуг з професійної правничої допомоги та факт їх приймання клієнтом; засвідчену копію акту №05/230124 від 23.01.2024 року на підтвердження факту надання послуг з професійної правничої допомоги та факт їх приймання клієнтом.

Так, відповідно до акту №03/161123, надані послуги з правової допомоги адвоката включають в себе:

Послуга од.вим. кількість ціна сума

Підготовка заяви про забезпечення позову послуга

на стадії апеляційного провадження по

справі №910/3649/23 4,00 4000,00 16000,00 всього 16000,00

Відповідно до акту №04/131223, надані послуги з правової допомоги адвоката включають в себе:

Послуга од.вим. кількість ціна сума

Ознайомлення з апеляційною скаргою та послуга

підготовка відзиву на апеляційну скаргу

по справі №910/3649/23 4,00 4000,00 16000,00

всього 16000,00

Відповідно до акту №05/230124, надані послуги з правової допомоги адвоката включають в себе:

Послуга од.вим. кількість ціна сума

підготовка заяви про участь у судовому послуга

засіданні в режимі відео конференції: 1,00 4000,00 4000,00

підготовка повного розрахунку судових

витрат по справі №910/3649/23 1,00 4000,00 4000,00

представництво інтересів у судовом

засіданні 1,00 4000,00 4000,00

всього 12000,00

Відповідно до акту №06/280224, надані послуги з правової допомоги адвоката включають в себе:

Послуга од.вим. кількість ціна сума

представництво інтересів у судовому послуга

засіданні 28.02.2024 року 1,00 4000,00 4000,00

представництво інтересів у судовому

засіданні 29.02.2024 року 1,00 4000,00 4000,00

всього 8000,00

Згідно з ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розподіл судових витрат передбачено ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, частинами 4, 5 якої встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2021 року у справі № 925/932/20, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції колегія суддів враховує висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 року у справі № 912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

В даному випадку, колегія суддів погоджується з твердженнями скаржника викладеними в клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на їх необґрунтованість, не спів розмірність та завищення.

Здійснивши аналіз доводів скаржника, а також співмірності заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, втраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

При цьому, колегія суддів бере до уваги не змінність позиції адвоката у суді першої та апеляційної інстанцій, відсутності необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавства, що регулює спір у справі.

Витрати на правничу допомогу в сумі 16000,00 грн за підготовку заяви про забезпечення позову не підлягають покладенню на відповідача, оскільки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 року було відмовлено у задоволенні відповідної заяви.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтовано завищеним обсяг часу на підготовку відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 4 годин.

Водночас, на думку Північного апеляційного господарського суду, за обставин даної справи зазначені окремо в детальному акті здачі-приймання виконаних робіт ознайомлення з апеляційною скаргою, охоплюються послугою зі здійснення складання відзиву на апеляційну скаргу.

Подібний за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду у постанові від 08.04.2021 року у справі № 922/2321/20.

Разом з цим, колегія суддів вважає необґрунтовано завищеним вартість наданих послуг за підготовку заяви про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції та представництво інтересів у судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи клопотання відповідча про зменшення розміру витрат на оплату професійної правової (правничої) допомоги та беручі до уваги розмір мінімальної заробітної плати та об`єм наданих правових послуг, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції та визначити їх розмір, який підлягає відшкодуванню відповідачем у сумі 14000,00 грн.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 року у справі №910/3649/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 року у справі №910/3649/23 змінити в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виклавши резолютивну частину в цій частині в наступній редакції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 5, код 41179587) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, 63, оф. 1, код 44463931) 76000 (сімдесят шість тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

В решті рішення залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конектіс ЛТД" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 5, код 41179587) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Тім" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, 63, оф. 1, код 44463931) 14000 (чотирнадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи №910/3649/23 апеляційним судом.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

5. Матеріали справи №910/3649/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун

Дата складення повного тексту 04.03.2024 року.