Рішення

від 29.02.2024 по справі 752/15762/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/15762/23

Провадження № 2/752/1565/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 лютого 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гімназії № 260 міста Києва (Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 м. Києва), третя особа: Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання трудового договору безстроковим, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

у серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до судуіз вказаним позовом, у якому просить:

- визнати незаконним і протиправним наказ Гімназії № 260 міста Києва від 31.05.2023 року № 76-к прозвільнення ОСОБА_1 та скасувати його, поновити позивача на роботі з 30.06.2023 року;

- стягнути з Гімназії № 260 на користь ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за невраховану і щорічну основну невикористану відпустку ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року по 20.08.2023року за 11 днів у сумі 7 643,79 грн;

- стягнути з Гімназії № 260 на користь позивача суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 30.06.2023 року по 30.07.2023 року в розмірі 21 541,52 грн;

- стягнути з Гімназії № 260 на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань компенсацію завданої моральної шкоди в сумі 92 368,00 грн;

- стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати на правничу допомогу, пов`язану з розглядом вказаної справи в розмірі 81 176,00 грн.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що25.08.1989 року її призначено на посаду вчителя математики загальноосвітньої середньої школи № 260 міста Києва.

З 01.09.2001 року позивач працювала на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи в порядку переводу з посади вчителя математики на умовах контракту, і з 23.08.2002 року на цій же посаді в загальноосвітній середній школі № 260 міста Києва, безстроково, при цьому, 01.09.2005 року загальноосвітню середню школу № 260 міста Києва реорганізовано у Спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 міста Києва.

ОСОБА_1 вказує, що 22.04.2019 року її переведено на посаду вчителя математики, а 11.06.2020 року згідно з поданою нею заявою переведено на роботу на умовах строкового договору на один рік згідно з наказом № 82-к від 11.06.2020 року, який в подальшому переукладався відповідно до наказу № 74-к від 30.06.2021 року до 19.08.2022 року, а згідно з наказом № 95-к від 17.08.2022 року дію строкового договору продовжено на один рік - по 30.06.2023 року, тобто на 10 місяців.

11.05.2023 року змінено назву Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 міста Києва на Гімназію № 260 міста Києва.

Позивач зауважує, що наказом № 76-к від 31.05.2023 року, з яким фактично ознайомлено та надано на підпис 30.06.2023 року в день звільнення та останній день відпустки, її звільнено з роботи вчителя математики згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України, при цьому в день звільнення повного розрахунку вона не отримала.

ОСОБА_1 вказує, що 07.02.2023 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №1-р/2023 у справі №1-5/2020(118/20) та визнав неконституційним абз.3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 року №463-ІХ, згідно з яким педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Зазначає, що посилаючись на вказане рішення Конституційного Суду України, зверталася до відповідача із заявами про переведення її на безстроковий договір, на що отримала відписки.

Вказуючи на те, що письмовий трудовий договір, укладений між сторонами відсутній, її звільнення не має легітимної мети, дія укладеного з нею трудового договору, який переукладений декілька разів є продовженою на невизначений строк, а тому керівник закладу загальної середньої освіти не має жодних законних підстав примушувати до переходу на строкові договори та звільняти на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, в зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, отже її звільнення як педагогічного працівника - пенсіонера є дискримінаційним.

Поряд із цим, позивач зауважує, що їй не надано усієї відпустки, а лише непропорційну частину до відпрацьованого часу і недонарахована та невиплачена компенсація за 11 календарних днів відпустки в період з 01.01.2020 року по 20.08.2023 року.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що незаконним звільненням їй завдано моральної шкоди, яку вона розраховує з урахуванням тривалого періоду, протягом якого порушені права, глибини і тривалості моральних страждань та практики Європейського суду з прав людини.

Ухвалоювід 15.08.2023 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у вказаній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання з повідомленням (викликом) сторін(т. 1, а.с. 139).

22.09.2023 року до суду від директора Гімназії № 260 міста Києва надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому ОСОБА_2 просить у позові відмовити, зазначаючи про те, що припинення трудового договору в зв`язку із закінченням строку не вимагає заяви та волевиявлення працівника; заборона на звільнення працівника в день відпустки, в даному випадку, під час розірвання строкового трудового договору, відсутня;між сторонами в усній формі укладено строковий договір, а волевиявлення на його укладення та продовження на визначений строк підтверджується заявами позивача і не могло бути встановленим на невизначений строк в силу діючої на момент його продовження редакції ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 року № 463-ІХ; спірний строковий трудовий договір укладено між сторонами до ухвалення рішення Конституційним Судом України №1-р/2023 у справі №1-5/2020(118/20) від 07.02.2023 року, а тому він є діючим; відповідачем завчасно подано наказ про виплату позивачу грошової компенсації за частину невикористаної відпустки у кількості 25-ти днів; станом на 01.09.2023 року вакантних годин педагогічного навантаження вчителя математики в Гімназії № 260 міста Києва не було та у 2023/2024 навчальному році скоротилося більше однієї ставки годин педагогічного навантаження вчителя математики; докази спричинення позивачу моральної шкоди відсутні (т. 1, а.с. 144-153).

26.09.2023 року до суду від третьої особинадійшли письмові пояснення на вказану позовну заяву, в якому начальник Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, просить у позові ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що на момент ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р/2023 у справі №1-5/2020(118/20) від 07.02.2023 року, трудові відносин між сторонами існували на підставі строкового трудового договору;позивач добровільно написала заяву від 16.08.2022 року про продовження дії строкового договору; в день звільнення перебувала у відпустці та не з`явилася за отриманням трудової книжки; повний розрахунок проведено із ОСОБА_1 17.06.2023 року; у відповідача відсутня можливість забезпечити позивача визначеною кількістю годин для викладання математики та вакантні години педагогічного навантаження вчителя математики на І семестр 2023/2024 навчального року; докази завдання ОСОБА_1 моральної шкоди відсутні (т. 1, а.с. 221-229).

11.10.2023 року до суду від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у яких адвокат Шаповал О.В. зазначає, що укладені строкові трудові договори з 07.02.2023 року на виконання рішення Конституційного Суду України №1-р/2023 у справі №1-5/2020(118/20) від 07.02.2023 року, повинні бути переукладені на невизначений строк; оформлення строкового трудового договору з позивачем та його усна форма не передбачені; відповідачем дискримінаційно розподілені навантаження, яке збільшилося; порушення законних прав позивача, спричинили їй душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, порушення нормальних життєвих стосунків, тобто заподіяло завдання моральної шкоди (т.2, а.с. 2-15).

30.10.2023 року до суду від директора Гімназії № 260 міста Києва надійшли заперечення на відповідь представника позивача на відзив на вказану позовну заяву, в яких ОСОБА_2 вказує, що укладення трудового договору в усній формі оформляється наказом; відповідні положення Закону України «Про повну загальну середню освіту» втратили чинність з 07.02.2023 року, тобто з дня ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України, а згідно з ст. 58 Конституції України закони та нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі; загальна кількість годин математики в 2023/2024 навчальному році скоротилася; позивачу надано інформацію про наявність вакансії учителя математики в інших школах (т. 2, а.с. 22-27).

03.11.2023 року до суду від третьої особиУправління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністраціїнадійшли письмові пояснення на відповідь представника позивача на відзив на вказаний позов, якіаналогічні за змістом поданим 30.10.2023 року директором Гімназії № 260 міста Києва запереченням, крім того, вказано, що 17.06.2023 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено 13 000,00 грн в якості оплати за основну щорічну відпустку за 7 календарних днів, матеріальну допомогу на оздоровлення та аванс за червень 2023 року, а 07.07.2023 року здійснено остаточний розрахунок при звільненні в розмірі 22 806,66 грн, що є оплатою заробітної плати за червень 2023 року та компенсацією 25-ти днів невикористаної відпустки та відповідає умовам Колективного договору, укладеного між Профспілковим комітетом Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови та літератури № 260 міста Києва та Спеціалізованою школою І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови та літератури № 260 міста Києва на 2018-2023 роки (т. 2, а.с. 61-69).

22.11.2023 року до суду від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких адвокат Шаповал О.В. зазначає, що строкові трудові договори з учителями закладів загальної середньої освіти повинні укладатися на один рік, а не на навчальний рік; тарифікація педагогічних працівників здійснюється з 01 вересня по 31 серпня та у випадку звільнення в указаний період, їх години перетворюються на вакансію, про яку повинен повідомити директор; позивачу всупереч ст. 3 Закону України «Про відпустки», не надано відпустку тривалістю 56 календарних днів і не виплачена відповідна винагорода; домовленостей з відповідачем не існувало, а мав місце примус; позивач не мала і не має намірів на звільнення та заяву про прийняття на роботу за строковим договором не писала (т. 2, а.с. 75-81).

22.11.2023 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення, в яких Федорова М.О. вказує, що позивач, після укладення строкового трудового договору, його умов не оскаржувала, а написавши заяву про прийняття її на роботу за строковим договором, тим самим, надала згоду на його припинення після закінчення строкудії(т. 2, а.с. 82-88).

Ухвалою суду від 22.11.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (т.2, а.с. 93).

В судовому засіданні позивач та її представник - Шаповал О.В. , позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити, з викладених підстав.

Представники відповідача - Федорова М.О. , Карпенко В.М. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили та просили відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що наказом № 834-к від 09.08.1998 року позивачаз 25.08.1989 року призначено на посаду вчителя математики загальноосвітньої середньої школи № 260 міста Києва (т. 1, а.с. 32).

З 01.09.2001 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи в порядку переводу з посади вчителя математики на умовах контрактупо 25.08.2002 року (т. 1, а.с. 32).

З 23.08.2002 року позивача переведено на цю ж посаду в загальноосвітній середній школі № 260 міста Києва, безстроково (т. 1, а.с. 33).

01.09.2005 року загальноосвітню середню школу № 260 міста Києва реорганізовано у Спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 міста Києва (т. 1, а.с. 33).

22.04.2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду вчителя математики(ст. 32 КЗпП України) (т. 1, а.с. 34).

Наказом відповідача № 82-к від 11.06.2020 року з позивачем як вчителем математикиСпеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 міста Києва, на підставі її заяви від 10.06.2020 року, укладено строковий трудовий договір з 01.07.2020 року строком на один рік та переведено із безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір (т. 1, а.с. 59).

Відповідно до наказу № 74-к від 30.06.2021 року, в тому числі, з ОСОБА_1 , продовжено строк дії трудового договору з 01.07.2021 року по 19.08.2022 року на підставі її заяви від 30.06.2021 року (т. 1, а.с. 60, 70).

Згідно з наказом № 95-к від 17.08.2022 року позивачу продовжено дію строкового трудового договору з 20.08.2022 року по 30.06.2023 року, на підставі заяви ОСОБА_1 від 16.08.2022 року (т. 1, а.с. 61,72).

11.05.2023 року змінено назву Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 міста Києва на Гімназію № 260 міста Києва (т. 1, а.с. 35).

12.06.2023 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявами, в одній з яких, з посиланням на рішення Конституційним Судом України №1-р/2023 у справі №1-5/2020(118/20) від 07.02.2023 року, просила перевести її на умови роботи за безстроковим трудовим договором, а в іншій видати документи (заяви, накази, трудовий договір) на підставі яких працювала у відповідача з 2020 року (т. 1, а.с. 68, 69).

Листом відповідача №02-11/102 від 05.05.2023 року позивача повідомлено про майбутнє звільнення з 30.06.2023 року з роботи, в зв`язку із закінченням строку трудового договору, а також про надання відпустки з 24.06.2023 року по 30.06.2023 року з виплатою компенсації за частину невикористаної основної щорічної відпустки за 25 календарних днів (т. 1, а.с. 74).

Листом Гімназії № 260 міста Києва № 02-11/124 від 18.05.2023 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що їй нараховано 48 днів основної щорічної відпустки, 16 календарних днів з яких надано 23.01.2023 року по 07.03.2023 року, 7 календарних днів з 24.06.2023 року по 30.06.2023 року. Залишок 25 календарних днів (т. 1, а.с. 75).

Згідно з наказом відповідача № 76-к від 31.05.2023 року, ОСОБА_1 звільнено з роботи вчителя математики 30.06.2023 року в зв`язку із закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України) з виплатою грошової компенсації за частину невикористаної відпустки у кількості 25-ти календарних днів за відпрацьований час з 25.08.2022 року по 30.06.2023 року, з яким позивач ознайомилася 19.07.2023 року (т. 1, а.с. 156).

30.06.2023 року працівниками відповідача складено акт про неявку ОСОБА_1 за трудовою книжкою та непідписання наказу про звільнення (т. 1, а.с. 157).

Відповідно до ст. 9 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою України 04.02.1994 року, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Стаття 43 Конституції України регламентує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).

Частиною 2 ст. 2КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути укладеним, згідно зі ст. 23 КЗпП України: на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пленум Верховного Суду України в постанові №9 від 06.11.1992 року (із змінами і доповненнями) роз`яснив судам, що при укладенні трудового договору на певний строк цей строк встановлюється угодою сторін і може визначатися не тільки конкретним періодом, але також і настанням певної події, наприклад, повернення на роботу робітниці з відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною; працівника, який звільнився з роботи в зв`язку із призовом на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу. Строковий трудовий договір може укладатися для заміни тимчасово відсутнього працівника.

З аналізу ст. 23 КЗпП України вбачається, що йдеться не про умови праці (небезпечні, шкідливі тощо), а саме про характер та умови виконання роботи, через які роботодавець не має можливості надати працівникові постійну роботу наприклад, при прийнятті на роботу, яка не виконується постійно чи для заміщення тимчасово відсутнього працівника, за яким зберігається місце роботи (для заміщення працівників, яким надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). Про призначення на посаду за строковим трудовим договором обов`язково зазначається у заяві працівника про призначення на посаду. Запис про строковий характер трудового договору в трудовій книжці не робиться, але в наказі про призначення (прийняття) на посаду обов`язково має бути зазначено, що особа призначена на посаду за строковим трудовим договором, а також строк трудового договору.

Трудовий договір визначає взаємні права та обов`язки сторін, умови праці працівника. Їх сукупність складає зміст трудового договору. Основна частина таких умов, прав і обов`язків регулюється законодавством про працю у централізованому порядку (тривалість робочого часу, відпусток, правила охорони праці і т.д.) та колективним договором і не може змінюватися за згодою сторін. До обов`язкових, окрім вже зазначених умов про місце роботи, трудову функцію, час початку виконання трудової функції, розмір винагороди за виконану роботу, відносять і умову про строк дії трудового договору.

Правове становище працівників, що уклали строкові трудові договори, загалом не відрізняється від правового становища працівників, які уклали трудові угоди на невизначений термін (зокрема, вони також мають право на відпустку, грошову компенсацію за невикористану відпустку тощо). Найсуттєвішою ж відмінністю між безстроковими та строковими трудовими договорами є те, що останні, зазвичай, припиняються внаслідок закінчення строку, на який їх було укладено (при цьому не потрібно ані заяви працівника, ані обґрунтування причин його звільнення).

Відповідно до ч. 2 ст.22Закону України«Про повнузагальну середнюосвіту» педагогічні працівники закладів освіти приймаються на роботу за трудовими договорами відповідно до вимог цього Закону та законодавства про працю.

До педагогічних працівників Закон України «Про повну загальну середню освіту» висуває високі кваліфікаційні вимоги, оскільки такі працівники є основним, найціннішим інтелектуальним потенціалом, важливою ланкою системи сучасної загальної середньої освіти.

Педагогічними працівниками є особи, які за основним місцем роботи в закладах освіти професійно провадять педагогічну діяльність.

На посади педагогічних працівників приймають осіб, які мають педагогічну освіту, вищу освіту та/або професійну кваліфікацію, вільно володіють державною мовою (для громадян України) або володіють державною мовою в обсязі, достатньому для спілкування (для іноземців та осіб без громадянства), моральні якості та фізичний і психічний стан здоров`я яких дають змогу виконувати професійні обов`язки (абз. 1 ч.1 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту»).

У Рішенні від 07.07.2004 року №14-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що свобода праці означає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей; реалізація права громадянина на працю здійснюється в спосіб укладення ним трудового договору і виконання кола обов`язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, що визначено структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації.

Укладаючи трудовий договір з роботодавцями, громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, із яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 року №12-рп/98).

Зокрема, при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Статтею 36 КЗпП України встановлені підстави припинення трудового договору.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є: закінчення строку (п.п. 2 і 3 ст. 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виявив у заяві про прийняття на роботу за строковим трудовим договором та шляхом підписання самого строкового трудового договору.

Закінчення строку дії трудового договору і видання, у зв`язку із цим, наказу про звільнення, не є ініціативою щодо розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи та наміру роботодавця переукласти або продовжити трудовий договір, трудові відносини.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.04.2021 року в справі №266/3163/16-ц, провадження №61-15154св19, від 13.11.2019 року в справі №522/7888/16-ц, провадження №61-12883св18.

Отже, судом встановлено, що з позивачем укладення строкового трудового договору відбулося саме із запровадженням законодавцем норми, яка викладена в абз. 3 ч.2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», а саме, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Рішенням КонституційногоСуду Українивід 07.02.2023 року №1-р/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) абз. 3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 року №463-ІХ,згідно зяким «педагогічніпрацівники державнихі комунальнихзакладів загальноїсередньої освіти,які досяглипенсійного вікута якимвиплачується пенсіяза віком,працюють наоснові трудовихдоговорів,що укладаютьсястроком відодного дотрьох років»,внаслідок чогоунеможливлено укладеннябезстрокових трудовихдоговорів ізцією категорієюпедагогічних працівників.

Абзац3 ч. 2 ст. 22Закону України«Про повнузагальну середнюосвіту» від16.01.2020року №463-IX,визнаний неконституційним,втрачає чинністьіз дняухвалення КонституційнимСудом Україницього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Отже, з аналізу Рішення Конституційного Суду України від 07.02.2023 року №1-р/2023, слід дійти до висновку, що визнана неконституційною норма закону, яка передбачала обов`язковість укладання строкового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, саме з 07.02.2023 року.

Однак, норма ст. 23 КЗпП України регламентує можливість укладання трудових договорів на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін.

Таким чином, якщо строковий трудовий договір укладений до 07.02.2023 року і за погодженням сторін, договір вважається діючим та умови, які в ньому зазначені, мають дотримуватися всіма сторонами договору.

Позивач погодила зміни умов трудового договору та виконувала обов`язки вчителя математики.

Трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та Гімназією № 260 міста Києва, таоформлений наказом, чи будь які його умови, у тому числі істотні, які змінено наказом № 82-к від 11.06.2020 року на виконання вимог п. 3 ч. 2 ст. 22 та пп. 2 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту» в редакції (чинній на час прийняття цього наказу), не є предметом цього спору та не були оскаржені позивачем у встановлені законом порядок та строк, у зв`язку із чим, відсутні правові підстави вважати, що такий трудовий договір (повністю або в частині) чи спосіб його оформлення - накази № 78-к від 11.06.2020 року, № 74-к від 30.06.2021 року та № 95-к від 17.08.2022 року, є незаконними.

Тобто, ОСОБА_1 не оспорювала правомірність укладення з нею саме строкового трудового договору, і вищевказана умова в наказах не визнана недійсною та презумпція її правомірності у встановленому порядку не спростована.

Позивач була ознайомлена із наказами про зміну умов її трудового договору, зокрема, щодо терміну його дії, погодилась з ними.

При цьому, ОСОБА_1 неодноразово переукладала строковий трудовий договір терміном на 1 (один) календарний рік.

Стаття 39-1 КЗпП України, передбачає, якщо після закінчення строку трудового договору (п.п. 2 і 3 ст. 23 цього Кодексу) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Отже, з аналізу зазначеної вище статті слідує, що закінчення строку трудового договору тягне його припинення. В останній день роботи або до цього повинен бути виданий наказ про звільнення. В останній день роботи повинен бути зроблений запис у трудову книжку, а трудова книжка повинна бути видана працівникові. Якщо в той день працівник на роботі був відсутній (хвороба, відсутність без поважної причини), все одно наказ про звільнення оформляється, робиться запис про звільнення в трудовій книжці, а працівника телеграмою чи рекомендованим листом повідомляють про звільнення і необхідність одержання трудової книжки.

Крім того, відповідно до ст. 38 Закону України «Про повну загальну середню освіту» регламентовано, що керівником закладу загальної середньої освіти може бути особа, яка є громадянином України, вільно володіє державною мовою, має вищу освіту ступеня не нижче магістра, стаж педагогічної та/або науково-педагогічної роботи не менше трьох років (крім керівників приватних, корпоративних закладів освіти), організаторські здібності, стан фізичного і психічного здоров`я, що не перешкоджає виконанню професійних обов`язків, пройшла конкурсний відбір та визнана переможцем конкурсу відповідно до цього Закону.

Повноваження керівника закладу загальної середньої освіти визначаються законодавством та установчими документами закладу освіти. Керівник закладу загальної середньої освіти має право: діяти від імені закладу без довіреності та представляти заклад у відносинах з іншими особами; підписувати документи з питань освітньої, фінансово-господарської та іншої діяльності закладу; приймати рішення щодо діяльності закладу в межах повноважень, визначених законодавством та строковим трудовим договором, у тому числі розпоряджатися в установленому порядку майном закладу та його коштами; призначати на посаду, переводити на іншу посаду та звільняти з посади працівників закладу освіти, визначати їхні посадові обов`язки, заохочувати та притягати до дисциплінарної відповідальності, а також вирішувати інші питання, пов`язані з трудовими відносинами, відповідно до вимог законодавства; визначати режим роботи закладу; керівник закладу загальної середньої освіти зобов`язаний: виконувати цей Закон, Закон України «Про освіту» та інші акти законодавства, а також забезпечувати та контролювати їх виконання працівниками закладу, зокрема в частині організації освітнього процесу державною мовою; планувати та організовувати діяльність закладу загальної середньої освіти; тощо.

З огляду на визначені норми закону та з урахуванням Статуту відповідача, керівник закладу освіти має право приймати рішення про поновлення, звільнення чи переведення педагогічного працівника, дотримуючись чинного законодавства.

Помилковим також є твердження сторони позивача про те, що у зв`язку із продовженням строкового трудового договору за наказамидиректора Гімназії № 260 міста Києва, такий договір вважається укладеним на невизначений строк на підставі ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України.

Відповідно до положень ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Частиною 2 ст. 23 КЗпП України визначено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Станом на день прийняття відповідачем наказу № 82-к від 11.06.2020 рокуположення п. 3 ч. 2 ст.22 та пп. 2 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту» в редакції від 16.01.2020 року зберігали свою чинність, тому застосування до вказаних правовідносин норми ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України є неможливим, а висновок позивача про те, що вона вважала трудовий договір таким, що укладений на невизначений строк у зв`язку з його переукладенням, не ґрунтується на нормах законодавства, чинного на час існування правовідносин з укладення строкового трудового договору на новий строк (згідно з наказом № 74-к 30.06.2021 року).

12.06.2023 року ОСОБА_1 звернулася до директора Гімназії № 260 міста Києваіз заявою, в які вказала, що просить перевести її безстроковий трудовий договір, однак пропозиції продовжити такий договір чи укласти новий (безстроковий) від відповідача на адресу позивача не надходило, у зв`язку із чим, сторони не досягали згоди щодо продовження дії (укладення нового) строкового (безстрокового) трудового договору, а тому позивача30.06.2023 року звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (у зв`язку із закінчення строкового трудового договору).

Отже, на підставі досліджених доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 погодилась на зміну істотних умов праці шляхом заміни безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір, що підтверджується наказом директора Гімназії № 260 міста Києва № 82-к від 11.06.2020 року, тому ОСОБА_5 , у зв`язку із закінченням строку трудового договору проведене з дотримання вимог чинного законодавства, оскільки строк дії трудового договору закінчився.

Доводи позивача про необхідність застосування до вказаних правовідносин рішення Конституційного Суду України від 07.02.2023 року № 1-р/2023 у справі № 1-5/2020 (118/20), оскільки вона прийнята на роботу у навчальний заклад за безстроковим трудовим договором, то усі строкові трудові договори, укладені між нею та відповідачем у період з 2020 по 2022 роки є нечинними, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Акти цивільного законодавства охоплюють закони, законодавчі та підзаконні акти. Під актами цивільного законодавства розуміються нормативно-правові акти відповідних державних органів, органів місцевого самоврядування, що формулюють норми цивільного права.

Стаття 4 ЦК України визначає ієрархію актів цивільного законодавства України.

Відповідно до змісту вищевказаної норми, рішення Конституційного Суду України не є актами цивільного законодавства, а тому щодо нього неможливе застосування положень ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України про дію таких актів у часі.

Статтями 151-152 Конституції України визначено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано. Рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

За ст. 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №15-рп/200 від 14.12.2000 року в справі № 1-31/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) визначив, що його рішення мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Закони, інші правові акти, їх окремі положення, визнані Конституції України (неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення. У разі необхідності Конституційний Суд України у своєму рішенні, висновку може визначити додаткові заходи, пов`язані з порядком їх виконання, звернувши увагу на терміновість чи обов`язки щодо його забезпечення. При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку, зокрема, порядок його виконання, відповідні державні органи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Проте, додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші нормативно правові акти або їх окремі положення, визнані за цим рішенням неконституційним, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх ухвалення.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.02.2023 року № 1-р/2023 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 року № 462-ІХ, визнано неконституційним.

Згідно із правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі № 4819/49/19, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передусім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності.

Поряд із цим, суд зауважує, що пп. 2 п. 3 Розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» на підставі якого безстроковий трудовий з позивачем припинено, неконституційним не визнаний.

Що ж стосується інших доводів позивача в частині незаконності припинення строкового трудового договору, то суд вказує, що закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин (постанова Верховного Суду від 06.11.2023 року в справі № 616/459/21).

Незважаючи на те, що в ОСОБА_1 існував намір на продовження строкового трудового договору в 2023 році, у зв`язку із тим, що відповідач не виявив, ані пропозиції, ані взаємної згоди на укладення безстрокового чи продовженнястрокового трудового договору, такий договір був припинений, тому доводи позивача у цій частині також на увагу не заслуговують.

Як на підставу незаконності свого звільнення, позивач також вказувала, що трудові відносини з нею припинено під час перебування у черговій відпустці.

Однак, таке твердження є помилковими, оскільки за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП закінчення строку трудового договору є підставою припинення трудового договору, а звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору не відноситься до підстав розірвання з ініціативи роботодавця.

Крім того, у ч. 3 ст. 40 КЗпП встановлена заборона звільнення працівника з роботи в період тимчасової непрацездатності або в період відпустки лише у випадках звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, отже, норма цієї частини статті не поширюється на звільнення працівника за п. 2 ст. 36 КЗпП.

Останній день відпустки є днем звільнення позивача, що також не суперечить положенням ст. 3 Закону України «Про відпустки».

Тому, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі не підлягають задоволенню.

Поряд із цим, судом встановлено, що з позивачем проведено повний розрахунок, а також ознайомлено з наказом про звільнення та повернуто трудову книжку.

Доводи ОСОБА_1 щодо невиплати компенсації їй саме за 11 календарних днів невикористаної відпусткита наявності у позивача конкретно36-ти, а не 25-ти календарних днів невикористаної відпустки також не знайшли свого підтвердження, оскільки як доведено стороною відповідача та вбачається знаданої позивачем виписки по картковому рахункувід 25.07.2023 року (т. 1, а.с. 101): 17.06.2023 року їй сплачено 13 000,00 грн в якості оплати за основну щорічну відпустку за 7 календарних днів, матеріальну допомогу на оздоровлення та аванс за червень 2023 року, а 07.07.2023 року здійснено остаточний розрахунок при звільненні в розмірі 22 290,55 грн, що є оплатою заробітної плати за червень 2023 року та компенсацією 25-ти днів невикористаної відпустки.

При цьому, вимог про стягнення на підставі ст. 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з вини власника належних позивачу як звільненому працівникові сум у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу, позивачем не заявлено, а тому вказані обставини судом не перевірялися та відповідна правова оцінка їм не надавалася.

Посилання сторони позивача на ті обставини, що ОСОБА_1 не надано відповідачем повної тривалості (56 календарних днів) щорічної основної відпустки, в зв`язку із чим, чинність трудового договору Гімназією № 260 міста Києване продовжено, є безпідставними, оскільки за змістом ст. 3 Закону України «Про відпустки» таке право на відпустки у разі звільнення реалізується лише за бажанням працівника, однак жодних доказів того, що позивач зверталася до Гімназії № 260 міста Києва з відповідним проханням, суду не надано.

За змістом ч. 3 ст. 23 КЗпП України роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.

Відповідними положеннями передбачені додаткові гарантії щодо забезпечення для працівників, які працюють за строковим трудовим договором, інформацією про можливість працевлаштування на невизначений строк.

Разом із тим, як вбачається з наданих стороною відповідача наказу № 199 від 01.09.2022 року та додатків № № 1-3 до цього наказу (т. 1, а.с. 200-201, 202-206, 207, 208), а також наказу № 154-к від 01.09.2023 року та додатків № № 1-3 до цього наказу (т. 1, а.с. 209-210, 211-214, 215, 216), що навантаження вчителів математики (основних та індивідуального навчання (педагогічний патронаж) у 2023/2024 навчальному році в порівнянніз 2022/2023 навчальним роком, зменшилося на 21,5 годин у тиждень і скоротилося більше однієї ставки годин педагогічного навантаження вчителя математики, однак за змістом п. 1 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про повну загальну середню освіту» педагогічна діяльність вчителя включає діяльність у межах його педагогічного навантаження, норма якого на одну тарифну ставку становить 18 навчальних годин на тиждень.

Отже, посилання ОСОБА_1 на необхідність повідомлення про наявність вакансій є необґрунтованими, при цьому, обставини щодо розподілу педагогічного навантаження, формування тарифікаційних списків працівників Гімназії № 260 міста Києва та попереднього комплектування педагогічних працівників відповідача, а також навчальні плани стороною позивачафактично не оспорюються та вказані вище накази відповідача, ОСОБА_1 не оскаржуються.

Враховуючи, що решта позовних вимог є похідними від вимог про скасування наказу та поновлення на роботі, суд приходить до висновку про залишення таких вимог також без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст.133ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ст.141ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.

Оскільки, суд дійшов висновку про відмову у позові ОСОБА_1 , то понесені нею судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючисьст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Гімназії № 260 міста Києва (Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням української мови і літератури № 260 м. Києва), третя особа: Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, визнання трудового договору безстроковим, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.С. Хоменко